ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року м. Одеса Справа № 916/1303/25(916/2642/26)
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.
секретар судового засідання Герасименко Ю.С.
За участю представників учасників справи:
від ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТНА-ПОСТАЧ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «КІРОВОГРАД-ХЛІБ-2000» -
адвокат Деркач А.І.
Арбітражна керуюча Коваленко І.А. - особисто
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТНА-ПОСТАЧ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «КІРОВОГРАД-ХЛІБ-2000»
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 26.06.2026 (складено та підписано 26.06.2026, суддя Деркач Т.Г.)
у справі №916/1303/25(916/2642/26)
за позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКИЙ КОРОВАЙ» арбітражної керуючої Коваленко Ірини Анатоліївни
до 1) ОСОБА_1
2) ОСОБА_2
3) Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТНА-ПОСТАЧ»
4) Товариства з обмеженою відповідальністю «КІРОВОГРАД-ХЛІБ-2000»
5) Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ «ЛАУФФЕР БЕЙКЕРІ»
6) Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРМАРІ»
про покладення субсидіарної відповідальності та солідарне стягнення 19 251 742,90 грн
ВСТАНОВИВ
У провадженні Господарського суду Одеської області перебуває справа про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСЬКИЙ КОРОВАЙ".
В межах даної справи, ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКИЙ КОРОВАЙ» арбітражна керуюча Коваленко Ірина Анатоліївна звернулась до суду з заявою про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на його засновників та керівників в якій просила:
- покласти субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКИЙ КОРОВАЙ» на ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «ЕТНА-ПОСТАЧ», ТОВ «КІРОВОГРАД-ХЛІБ-2000», ТОВ «КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ «ЛАУФФЕР БЕЙКЕРІ», ТОВ «МАРМАРІ»;
- стягнути солідарно з відповідачів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКИЙ КОРОВАЙ» 19 251 742 грн 90 коп.
Разом з даною заявою, арбітражною керуючою Коваленко Іриною Анатоліївною було подано до Господарського суду Одеської області заяву про забезпечення позову в якій остання просила суд:
1) вжити заходи забезпечення заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський коровай» на його засновників та керівників шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_1 та знаходяться на рахунках у банківських та інших фінансових установах України, у межах ціни позову у сумі 19 251 742 грн 90 коп., за виключенням виплат та грошових коштів, на які Законом України «Про виконавче провадження» встановлена заборона на звернення стягнення;
2) вжити заходи забезпечення заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський коровай» на його засновників та керівників шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_2 та знаходяться на рахунках у банківських та інших фінансових установах України, у межах ціни позову у сумі 19 251 742 грн 90 коп., за виключенням виплат та грошових коштів, на які Законом України «Про виконавче провадження» встановлена заборона на звернення стягнення;
3) вжити заходи забезпечення заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський коровай» на його засновників та керівників шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_2 , а саме:
- накласти арешт на частку ОСОБА_2 в розмірі 100% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «ХЛІБНІ ТРАДИЦІЇ»;
-) накласти арешт на нерухоме майно ОСОБА_2 , квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , у частці 1/2 у праві власності;
- накласти арешт на нерухоме майно ОСОБА_2 паркомісце №40 загальною площею 17,6 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ;
4) вжити заходи забезпечення заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський коровай» на його засновників та керівників шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ТОВ «ЕТНА-ПОСТАЧ» та знаходяться на рахунках у банківських та інших фінансових установах України, у межах ціни позову у сумі 19 251 742 грн 90 коп., за виключенням виплат та грошових коштів, на які Законом України «Про виконавче провадження» встановлена заборона на звернення стягнення;
5) вжити заходи забезпечення заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський коровай» на його засновників та керівників шляхом накладення арешту на майно ТОВ «ЕТНА-ПОСТАЧ», а саме:
- накласти арешт на частку ТОВ «ЕТНА-ПОСТАЧ» в розмірі 0,1% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Білгород-Дністровська Паляниця»;
- накласти арешт на частку ТОВ «ЕТНА-ПОСТАЧ» в розмірі 99,5% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Котовський хлібозавод»;
- накласти арешт на частку ТОВ «ЕТНА-ПОСТАЧ» в розмірі 0,1% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський хлібозавод №2»;
- накласти арешт на частку ТОВ «ЕТНА-ПОСТАЧ» в розмірі 0,1% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський хлібозавод»;
6) вжити заходи забезпечення заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський коровай» на його засновників та керівників шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ТОВ «КІРОВОГРАДХЛІБ-2000» та знаходяться на рахунках у банківських та інших фінансових установах України, у межах ціни позову у сумі 19 251 742 грн 90 коп., за виключенням виплат та грошових коштів, на які Законом України «Про виконавче провадження» встановлена заборона на звернення стягнення;
7) вжити заходи забезпечення заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський коровай» на його засновників та керівників шляхом накладення арешту на майно ТОВ «КІРОВОГРАД-ХЛІБ-2000», а саме:
- накласти арешт на частку ТОВ «КІРОВОГРАД-ХЛІБ-2000» в розмірі 99,9% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Білгород-Дністровська Паляниця»;
- накласти арешт на частку ТОВ «КІРОВОГРАД-ХЛІБ-2000» в розмірі 0,1% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Котовський хлібозавод»;
- накласти арешт на частку ТОВ «КІРОВОГРАД-ХЛІБ-2000» в розмірі 99,9% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський хлібозавод»;
8) вжити заходи забезпечення заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський коровай» на його засновників та керівників шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ТОВ «МАРМАРІ» та знаходяться на рахунках у банківських та інших фінансових установах України, у межах ціни позову у сумі 19 251 742 грн 90 коп, за виключенням виплат та грошових коштів, на які Законом України «Про виконавче провадження» встановлена заборона на звернення стягнення;
9) вжити заходи забезпечення заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський коровай» на його засновників та керівників шляхом накладення арешту на майно ТОВ «МАРМАРІ», а саме:
- накласти арешт на частку ТОВ «МАРМАРІ» в розмірі 100% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Менеджмент Груп»;
- накласти арешт на частку ТОВ «МАРМАРІ» в розмірі 76,61% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінтерпродукт»;
- накласти арешт на частку ТОВ «МАРМАРІ» в розмірі 0,15% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Рітейл Плюс»;
- накласти арешт на частку ТОВ «МАРМАРІ» в розмірі 100% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Салтівський»;
- накласти арешт на частку ТОВ «МАРМАРІ» в розмірі 60% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Десаж Лоджистік Сервісез»;
- накласти арешт на частку ТОВ «МАРМАРІ» в розмірі 60% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Десаж Інжиніринг»;
- накласти арешт на частку ТОВ «МАРМАРІ») в розмірі 100% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Святошино»;
- накласти арешт на частку ТОВ «МАРМАРІ» в розмірі 0,01% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Золотий Урожай Харків»;
- накласти арешт на частку ТОВ «МАРМАРІ» в розмірі 100% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Золотий Урожай Рітейл»;
- накласти арешт на частку ТОВ «МАРМАРІ» в розмірі 100% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Кримський Коровай»
- накласти арешт на частку ТОВ «МАРМАРІ» в розмірі 99,9% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Дессаж Девелопмент Холдинг»;
- накласти арешт на частку ТОВ «МАРМАРІ» в розмірі 99% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Десаж Істейт»;
- накласти арешт на частку ТОВ «МАРМАРІ» в розмірі 100% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Ресурс Груп»;
- накласти арешт на частку ТОВ «МАРМАРІ» в розмірі 0,1% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Золотий Урожай»;
- накласти арешт на частку ТОВ «МАРМАРІ» в розмірі 99,9% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Хлібінвест»;
- накласти арешт на частку ТОВ «МАРМАРІ» в розмірі 99,9% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Хлібінвест»;
- накласти арешт на частку ТОВ «МАРМАРІ» в розмірі 60% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Умань»;
- накласти арешт на частку ТОВ «МАРМАРІ» в розмірі 60% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська алкогольнопродовольча компанія «Пауер Дрінкс»;
- накласти арешт на частку ТОВ «МАРМАРІ» в розмірі 0,01% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Салтівхліб»;
- накласти арешт на частку ТОВ «МАРМАРІ» в розмірі 0,01% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Салтівактив».
В обґрунтування заяви про забезпечення позову (заяви) арбітражна керуюча зазначила про те, що необхідність забезпечення позову, у даному випадку, зумовлена існуванням реального ризику утруднення та фактичної неможливості виконання майбутнього судового рішення у разі задоволення заяви ліквідатора.
За твердженням заявника, у ході ліквідаційної процедури встановлено численні обставини, які свідчать про доведення підприємства до банкрутства, зокрема, тривале неподання фінансової звітності, відсутність належного бухгалтерського обліку, непередання ліквідатору первинної документації, відсутність контролю за майновими активами, фактичне припинення господарської діяльності, самоусунення посадових осіб та засновників від управління підприємством, невжиття заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, відсутність будь-яких дій щодо погашення кредиторської заборгованості.
Також ліквідатором зазначено, що за боржником раніше обліковувалися значні активи, однак на момент проведення ліквідаційної процедури відомості про їх фактичне місцезнаходження відсутні, а первинна документація ліквідатору не передана.
Наведені обставини, на переконання заявника, свідчать про наявність обґрунтованого ризику вчинення особами, до яких заявлено вимоги про покладення субсидіарної відповідальності, дій щодо приховування, відчуження, передачі третім особам або іншим способом виведення належних їм активів.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.06.2026 по справі №916/1303/25(916/2642/26) задоволено заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКИЙ КОРОВАЙ» арбітражної керуючої Коваленко Ірини Анатоліївни про забезпечення позову,
- вжито заходи забезпечення заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський коровай» на його засновників та керівників шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_1 та знаходяться на рахунках у банківських та інших фінансових установах України, у межах ціни позову у сумі 19 251 742 грн 90 коп., за виключенням виплат та грошових коштів, на провадження» які Законом України «Про виконавче встановлена заборона на звернення стягнення,
- вжито заходи забезпечення заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський коровай» на його засновників та керівників шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_2 та знаходяться на рахунках у банківських та інших фінансових установах України, у межах ціни позову у сумі 19 251 742 грн 90 коп., за виключенням виплат та грошових коштів, на які Законом України «Про виконавче провадження» встановлена заборона на звернення стягнення,
- вжито заходи забезпечення заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський коровай» на його засновників та керівників шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_2 (перелік майна вказано в ухвалі суду),
- вжито заходи забезпечення заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський коровай» на його засновників та керівників шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ТОВ «ЕТНА-ПОСТАЧ» та знаходяться на рахунках у банківських та інших фінансових установах України, у межах ціни позову у сумі 19 251 742 грн 90 коп., за виключенням виплат та грошових коштів, на які Законом України «Про виконавче провадження» встановлена заборона на звернення стягнення,
- вжито заходи забезпечення заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський коровай» на його засновників та керівників шляхом накладення арешту на майно ТОВ «ЕТНА-ПОСТАЧ» (перелік майна вказано в ухвалі суду),
- вжито заходи забезпечення заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський коровай» на його засновників та керівників шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ТОВ «КІРОВОГРАД ХЛІБ-2000» та знаходяться на рахунках у банківських та інших фінансових установах України, у межах ціни позову у сумі 19 251 742 грн 90 коп., за виключенням виплат та грошових коштів, на які Законом України «Про виконавче провадження» встановлена заборона на звернення стягнення,
- вжито заходи забезпечення заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський коровай» на його засновників та керівників шляхом накладення арешту на майно ТОВ «КІРОВОГРАД-ХЛІБ-2000» (перелік майна вказано в ухвалі суду),
- вжито заходи забезпечення заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський коровай» на його засновників та керівників шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ТОВ «МАРМАРІ» та знаходяться на рахунках у банківських та інших фінансових установах України, у межах ціни позову у сумі 19 251 742 грн 90 коп, за виключенням виплат та грошових коштів, на які Законом України «Про виконавче провадження» встановлена заборона на звернення стягнення,
- вжито заходи забезпечення заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський коровай» на його засновників та керівників шляхом накладення арешту на майно ТОВ «МАРМАРІ» (перелік майна вказано в ухвалі суду).
В мотивах оскаржуваної ухвали суд першої інстанції дійшов висновку, що такий захід забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти та на майно відповідачів, саме в межах суми заявленої субсидіарної відповідальності, забезпечить реальне виконання судового рішення у разі задоволення заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності та солідарне стягнення, а тому є адекватним та співмірним.
На переконання місцевого господарського суду, вжиття саме таких заходів забезпечення позову є обґрунтованим, адекватним вимогам заяви ліквідатора та жодним чином не призведе до порушення прав та законних інтересів відповідачів, натомість забезпечить збереження балансу інтересів сторін, що узгоджується із критеріями розумності, обґрунтованості та адекватності.
Не погодившись із даною ухвалою до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулись ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТНА-ПОСТАЧ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «КІРОВОГРАД-ХЛІБ-2000» з апеляційними скаргами в яких просять скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 26.06.2026 по справі № 916/1303/25(916/2642/26) повністю та винести постанову, якою відмовити у задоволенні заяви ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКИЙ КОРОВАЙ» арбітражного керуючого Коваленко І.А. про забезпечення позову.
Узагальнюючі доводи за апеляційними скаргами є наступними:
- ОСОБА_1 , до виконання своїх обов`язків, як директор боржника не приступив, оскільки попередній керівник ОСОБА_2 та колишні засновники підприємства жодних документів, печаток, основних фондів, майна та майнових прав, будь-якої звітності та інформації про діяльність підприємства не передали як директору, так і новим засновникам, на територію підприємства не допустили;
- з дати призначення ОСОБА_1 на посаду, він не здійснював господарську діяльність підприємства та управління ним з об`єктивних причин, по яким проводиться досудове розслідування;
- ліквідатором не доведено обставин того, що неможливість погашення вимог кредиторів боржника виникла саме внаслідок дій (бездіяльності) ОСОБА_1 , ТОВ «Етна-Постач», ТОВ «Кіровоград-хліб-2000». Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчити про те, що вказані особи приймали будь-які рішення, що спрямовані на зменшення активів товариства;
- накладення арешту на грошові кошти, що належать ТОВ «ЕТНА-ПОСТАЧ» та ТОВ «Кіровоград-хліб-2000», повністю зупинить роботу даних підприємств, оскільки буде заблокована можливість здійснювати розрахунки з контрагентами, придбавати товари та послуги. За умови накладення арешту, підприємства вимушені будуть не тільки повністю зупинити всю господарську діяльність, але й звільнити працівників;
- накладення арешту на частки ТОВ «ЕТНА-ПОСТАЧ» та ТОВ «Кіровоград-хліб-2000» у статутних капіталах інших товариств матиме наслідком перешкоджання та зупинення господарської діяльності найбільших хлібозаводів Одеської області. Відповідно, хлібозаводи, які є об`єктами критичної інфраструктури і виконують мобілізаційні завдання Міністерства оборони України по забезпеченню Збройних Сил України хлібом та хлібобулочною продукцією, не зможуть виконувати таке забезпечення;
- у своїх звітах до суду ліквідатором неодноразово зазначено про наявність майна боржника, яке колишній директор та колишні засновники навмисно приховали і саме розшук такого майна надасть можливість задовольнити кредиторські вимоги в цій справі;
- у відповідності з ч.3 ст.50 Закону України «Про господарські товариства» учасники товариства з обмеженою відповідальністю несуть відповідальність в межах їх вкладів. Так, частка ТОВ «КІРОВОГРАДХЛІБ-2000» у статутному капіталі ТОВ «Одеський коровай» складає 300,00 грн, а судом накладено арешт на суму 19 251 742 грн 90 коп.
Ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.07.2026 відкрито апеляційне провадження по справі №916/1303/25(916/2642/26) за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТНА-ПОСТАЧ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «КІРОВОГРАД-ХЛІБ-2000», об`єднано їх в одне апеляційне провадження та призначено до сумісного розгляду на 10.09.2026.
До суду апеляційної інстанції надійшли відзиви на апеляційні скарги в який арбітражна керуюча Коваленко І.А. просить залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
В обґрунтування своїх заперечень арбітражна керуюча зазначає, що доводи апелянтів значною мірою стосуються оцінки обґрунтованості самої заяви про покладення субсидіарної відповідальності та фактичних обставин, які підлягають встановленню судом під час вирішення спору по суті, тоді як на стадії вирішення питання про забезпечення позову суд не здійснює розгляд заявлених вимог по суті та не встановлює остаточно наявність чи відсутність підстав для покладення на відповідачів субсидіарної відповідальності.
Арбітражна керуюча вважає, що наведені в апеляційних скаргах обставини, зокрема щодо не здійснення ОСОБА_1 управління боржником, не передання його документації тощо можуть бути предметом оцінки суду першої інстанції при розгляді заяви про покладення субсидіарної відповідальності, однак самі по собі не спростовують наявності передбачених статтями 136, 137 ГПК України підстав для забезпечення відповідної вимоги на період її судового розгляду.
На переконання арбітражної керуючої, з урахуванням обставин даної справи, місцевий господарський суд врахував потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача у разі задоволення позову, дійшов вірного висновку про необхідність вжиття заходів, здатних забезпечити реальне виконання майбутнього судового рішення. Водночас апелянтами не наведено належних доводів, які б спростовували висновки суду щодо потенційного ризику утруднення виконання рішення, свідчили про неспівмірність чи неадекватність застосованого заходу, відсутність його зв`язку із предметом заявленої вимоги або порушення внаслідок його застосування балансу інтересів сторін.
Щодо тверджень Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТНА-ПОСТАЧ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «КІРОВОГРАД-ХЛІБ-2000» про фактичне зупинення господарської діяльності товариств, арбітражна керуюча вважає, що накладення арешту на грошові кошти у межах визначеної судом суми не є тотожним зупиненню всіх видаткових операцій за рахунками юридичної особи незалежно від розміру коштів, які знаходяться або в подальшому надходитимуть на відповідні рахунки. Оскаржуваною ухвалою арешт накладено виключно у межах ціни позову, а не на всі без винятку кошти товариств незалежно від їх розміру. Крім того, судом прямо виключено з-під арешту виплати та грошові кошти, на які Законом України «Про виконавче провадження» встановлена заборона звернення стягнення.
Крім того, арбітражна керуюча вважає, що факт накладення арешту на корпоративні права учасника товариства не означає накладення арешту на активи самого товариства, припинення його господарської діяльності, блокування банківських рахунків, заборону виробництва продукції, укладення господарських договорів або виконання відповідним товариством своїх зобов`язань. Апеляційні скарги не містять обґрунтування конкретного юридичного механізму, внаслідок якого тимчасове обмеження можливості розпорядження належними апелянтам частками у статутних капіталах інших юридичних осіб саме по собі має призвести до зупинення виробничої діяльності таких юридичних осіб.
У судовому засіданні Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2026 у справі №916/1303/25(916/2642/26) оголошено перерву до 21.09.2026.
У зв`язку з оголошенням у м. Одесі повітряної тривоги, та відповідно необхідності перебування працівників та відвідувачів суду в укритті, судове засідання по справі №916/1303/25(916/2642/26) призначене на 21.09.2026 не відбулось.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2026 повідомлено учасників справи №916/1303/25(916/2642/26), що наступне судове засідання з розгляду апеляційних скарг ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТНА-ПОСТАЧ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «КІРОВОГРАД-ХЛІБ-2000» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 26.06.2026 відбудеться - 01.10.2026.
Під час судового засідання від 01.10.2026 представник апелянтів підтримав доводи та вимоги за апеляційними скаргами та наполягав на їх задоволенні.
Арбітражна керуюча Коваленко І.А. надала пояснення у відповідності до яких не погоджується з доводами та вимогами апеляційних скарг, просить залишити їх без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
Інші представники учасників справи своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу та участь у судовому засіданні не скористались, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Враховуючи наведене, а також те, що явка представників учасників справи не визнавалась судом апеляційної інстанції обов`язковою, колегія суддів вирішила за можливе розглянути справу за їх відсутності.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов`язку вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;
6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;
7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому судових рішень і задоволених вимог позивача
Водночас забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Колегія суддів зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Водночас, для встановлення наявності правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.
Разом з цим, при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Суд зазначає, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
Європейським судом з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" (рішення від 19.03.1997) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини.
Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №916/585/18 (916/1051/20), умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є припущення, що майно (у тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Судова колегія зазначає, що позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.
Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову являються предмет і підстава.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.
Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, предметом позову у цій справ є вимога арбітражної керуючої Коваленко І.А. про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на його засновників та керівників в особі відповідачів, та солідарне стягнення з відповідачів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКИЙ КОРОВАЙ» 19 251 742 грн 90 коп.
В обґрунтування позовних вимог арбітражна керуюча посилається наявність ознак доведення підприємства до стійкої неплатоспроможності та причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) контролюючих осіб (відповідачів) і настанням банкрутства.
Отже у даному випадку предметом позову у цій справі є майнова вимога позивача до відповідачів про солідарне стягнення грошових коштів та саме відносно такої вимоги позивач просив вжити заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти та майно відповідачів.
Відтак, враховуючи предмет та підстави заявленого позову майнового характеру, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі за позовом про стягнення грошових коштів у 19 251 742 грн 90 коп, разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матимуть відповідачі необхідну суму грошових коштів.
А тому, на переконання суду апеляційної інстанції, застосування обраного позивачем заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідачів, у межах суми заявлених позовних вимог, безпосередньо пов`язане із предметом позову у цій справі та є адекватним заходом забезпечення позову, оскільки такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення в майбутньому, у разі задоволення позову.
Судова колегія звертаючись до правової позиції викладеної у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22 наголошує на тому, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент, як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Крім того, аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23.
Також, оскільки в силу положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, то відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається.
До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22).
Саме відповідач має можливість повно доводити наведені обставини, зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках, зазначити про наявність у нього на рахунках достатньої кількості грошових коштів, про наявність майна тощо, що може свідчити про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду про задоволення позову в разі невжиття заходів забезпечення позову.
Однак, судова колегія наголошує на тому, що відповідачами наразі не доведено недоцільності чи неспівмірності заходів забезпечення, про вжиття яких просить у суду позивач, що такі заходи забезпечення позову створюють або можуть створити перешкоди господарській діяльності товариств щодо яких стосуються такі заходи та життєдіяльності фізичних осіб, а також не спростовано обставини ймовірності утруднення виконання рішення суду про задоволення позову в разі невжиття заходів забезпечення позову.
Не надано відповідачами й доказів на підтвердження наявності у них на рахунках достатньої кількості грошових коштів, про наявність майна тощо, що могло б достеменно свідчити про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в майбутньому, в разі задоволення позову.
Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21 зазначив, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості.
Слід також відзначити, що у випадку арешту коштів на рахунках гроші залишаються у власності відповідача і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з його рахунків й уникнення виконання судового рішення у майбутньому. Такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову або виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань перед позивачем. Відсутні будь-які підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи втручання в його господарську діяльність, адже грошові кошти залишаються у його володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися тимчасово обмежується на певний час лише щодо частини коштів, а не всіх коштів відповідача, і спрямовані на запобігання перешкод у виконанні судового рішення у разі задоволення позову у цій справі.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що в силу приписів статей 48, 59 Закону України «Про виконавче провадження» рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби.
Отже, накладення арешту на грошові кошти відповідачів, у межах суми заявлених позовних вимог, не спричинить неможливість сплати (отримання) заробітної плати, соціальних виплат, податків, зборів і обов`язкових платежів.
З урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що запропоновані позивачем заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами, відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Слід також зазначити, що у відповідності до приписів ст. 143 ГПК України відповідачі не позбавлені можливості звернутись до суду із відповідною заявою про зміну вжитих заходів забезпечення позову на інший або в порядку ст. 145 ГПК України з заявою про скасування вжитих судом заходів забезпечення позову, із наданням відповідних доказів на підтвердження необхідності та можливості вчинення таких дій судом.
Колегія суддів залишає поза увагою доводи апелянтів, які ґрунтуються на необґрунтованості заявлених позовних вимог, зокрема відсутності вини відповідачів у доведені боржника до банкрутства, оскільки такі доводи, та відповідно їх дослідження, стосуються розгляду справи по суті, однак, при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
При цьому використання судом терміну "боржник" не свідчить про упередженість і про передчасне вирішення ним питання щодо наявність заборгованості відповідача перед позивачем до розгляду спору по суті, оскільки відповідно до статей 509, 510 ЦК сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (постанова КГС ВС від 11.12.2023 № 904/1934/23).
Крім того, навіть з урахуванням змісту доказів, на які посилається скаржник (фінансова спроможність, наявність активів, загальні відомості про фінансовий стан), вони не усувають процесуальної підстави застосування забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів, оскільки забезпечення позову застосовується, зокрема, з огляду на об`єктивну можливість вільного розпорядження відповідачем грошовими коштами до завершення розгляду справи по суті, а не виключно з огляду на формальну платоспроможність.
Посилання заявника на фінансову спроможність, добросовісність поведінки або на загальні міркування щодо відсутності наміру відчуження (розпорядження) майна/коштів, самі по собі не можуть розцінюватися як докази відпадання підстав забезпечення, оскільки забезпечення позову спрямоване не на "покарання" сторони, а на процесуальне гарантування реальної дієвості судового захисту, і оцінка ризику стосується не лише намірів заявника, а й об`єктивної можливості зміни фактичного стану речей до завершення розгляду спору (п. 82, 98 постанови постанова КГС ВС від 19.01.2026 по справі № 921/341/24(921/275/25)).
Разом з цим, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду.
Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 (постанова ОП КГС ВС від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).
Так, за висновками Верховного Суду, є вірним твердження про можливість застосування заходів забезпечення позову шляхом одночасного накладення арешту як на грошові кошти, що належать відповідачу, так і на майно, яке належить останньому, але саме у межах суми, яка була б достатньою для відповідного стягнення, у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.
Накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, причому окремо на те, і на інше - у повній сумі спору, матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що також суперечить вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами (постанова КГС ВС від 14.10.2024 у справі № 915/534/24, постанова від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).
За умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення грошових коштів, доцільно було накласти арешт на майно відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів (постанова ОП КГС ВС від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).
У постанові Верховного Суду від 24.05.2021 у справі № 910/3158/20 міститься висновок, що за змістом пункту 1 частини першої статті 137 ГПК, під час розгляду заяви про накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, а тому може застосовуватися в справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
При цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (такого висновку дотримується Верховний Суд у постановах: від 15.09.2019 у справі №915/870/18, від 05.09.2019 у справі №911/527/19, від 16.10.2019 у справі №911/1530/19, 21.08.2020 у справі №904/2357/20, від 25.09.2020 у справі №925/77/20, від 20.09.2022 у справі №916/307/22, від 03.03.2023 у справі №907/269/22).
Водночас 03.03.2023 у cправі № 905/448/22 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду прийняв постанову, в якій не погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що накладення арешту на майно має стосуватися саме майна, яке належить до предмета спору, зазначивши:
"Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Аналогічні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18".
Ураховуючи вказане, колегія суддів зауважує, що загалом висновок суду першої інстанції про можливість застосування заходів забезпечення позову шляхом одночасного накладення арешту як на грошові кошти, що належать відповідачам, так і на майна, яке належить останнім, є вірним. Однак, відповідні заходи вживаються саме у межах суми, яка була б достатньою для відповідного стягнення, у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.
Накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, причому окремо на те, і на інше - у повній сумі спору, матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що також суперечить вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.
Вказане також підтримано Верховним Судом у постанові від 03.03.2023 у cправі №905/448/22.
Відтак, колегія суддів вважає за необхідне уточнити, що у даному випадку, вжитті судом першої інстанції заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно стосуються лише меж відповідної суми, яка була б достатньою для відповідного стягнення, у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.
В інакшому випадку, вжиття відповідних заходів забезпечення позову у вигляді, як накладення арешту на грошові кошти, так й на майно відповідачів, призвело б до подвійного забезпечення одних й тих самих позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що суперечить вимогам чинного процесуального законодавства щодо співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржниками порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваної ухвали відсутні, що зумовлює залишення апеляційних скарг без задоволення, а оскаржуваної ухвали без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 26.06.2026 по справі №916/1303/25(916/2642/26) залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 06.10.2026.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Принцевська Н.М.
Суддя Філінюк І.Г.