ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"06" жовтня 2026 р. Справа№ 910/6296/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Майданевича А.Г.
Коротун О.М.
без виклику представників сторін
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Ткача Володимира Миколайовича
на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2026
у справі №910/6296/26 (суддя Павленко Є.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Пульсар»
до Фізичної особи - підприємця Ткача Володимира Миколайовича
про стягнення 123 582, 44 грн,-
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД Пульсар» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Фізичної особи - підприємця Ткача Володимира Миколайовича 123 582, 44 грн, з яких: 115 115, 00 грн - основна заборгованість, 6 275, 36 грн - інфляційні втрати, 2 192, 08 грн - три проценти річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з повної та своєчасної оплати поставленого товару за видатковими накладними: від 01.09.2025 року № ТД-0000091, від 09.10.2025 року № ТД-0000101.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.08.2026 позов задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи - підприємця Ткача Володимира Миколайовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Пульсар» 115 115, 00 грн основної заборгованості, 6 275, 36 грн інфляційних втрат, 2 178, 51 грн трьох процентів річних та 3 327, 63 грн судового збору.
Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, фізична особа - підприємць Ткач Володимир Миколайович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2026 у справі №910/6296/26 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та порушенням норм процесуального права.
Зокрема, скаржник зазначає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про укладення між сторонами договору поставки, оскільки позивачем не доведено наявності замовлення або іншого волевиявлення апелянта на придбання товару, тоді як у рахунках-фактурах безпосередньо зазначено «без замовлення».
Крім того, належними та допустимими доказами не підтверджено факт отримання спірного товару саме апелянтом, оскільки видаткові накладні містять посилання на отримання товару за довіреністю, реквізити якої не заповнені, а відповідні довіреності позивачем не надані. Належність підпису на видаткових накладних відповідачу також не була достовірно встановлена, незважаючи на заперечення останнього. При цьому суд безпідставно не забезпечив витребування оригіналів довіреностей, чим позбавив відповідача можливості реалізувати процесуальне право на отримання та дослідження доказів, що перебувають у володінні позивача.
Також скаржник вважає, що позивачем не доведено погодження сторонами істотних умов договору поставки, зокрема найменування, кількості та ціни товару, а здійснення часткової оплати у розмірі 50 000 грн саме по собі не свідчить про визнання відповідачем заборгованості у заявленому позивачем розмірі. Відтак, за відсутності належних доказів виникнення основного грошового зобов`язання відсутні й правові підстави для стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних як похідних вимог.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.09.2026 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Ткача Володимира Миколайовича. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
28.09.2026 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Пульсар» надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній зазначив, що між сторонами фактично виникли правовідносини з поставки товару у спрощений спосіб, що підтверджується видатковими накладними, якими засвідчено передачу та прийняття товару на загальну суму 165 115,00 грн, а також частковою оплатою відповідачем 50 000,00 грн. Позначка «без замовлення» у рахунках, на думку позивача, має технічний характер та не спростовує факту поставки й прийняття товару, тоді як видаткові накладні містять відомості про найменування, кількість і вартість товару.
При цьому особисте отримання товару відповідачем підтверджується його підписом та зазначенням прізвища й ініціалів у видаткових накладних, а відсутність реквізитів довіреності не має правового значення, оскільки товар отримувався безпосередньо ФОП - Ткачем В.М.
Доводи про неналежність підпису позивач вважає голослівними, оскільки відповідачем не надано належних доказів на їх підтвердження та не заявлено клопотання про проведення почеркознавчої експертизи. Також позивач зазначає, що клопотання про витребування доказів було правомірно повернуто судом першої інстанції через недотримання вимог статті 81 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені апелянтом доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД Пульсар» здійснило поставку товару Фізичній особі-підприємцю Ткачу Володимиру Миколайовичу на загальну суму 165 115, 00 грн, що підтверджується видатковою накладною від 01.09.2025 № ТД-0000091 на суму 39 525, 00 грн та видатковою накладною від 09.10.2025 № ТД-0000101 на суму 125 590, 00 грн.
Зазначені видаткові накладні містять відомості про найменування, асортимент, кількість та вартість переданого товару, підписи уповноваженої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Пульсар» та особи, зазначеної як «Ткач В.М.».
Крім того, матеріалами справи підтверджується виставлення Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД Пульсар» рахунків-фактур від 26.08.2025 № ТД-0000184 на суму 39 525,00 грн та від 26.09.2025 № ТД-0000203 на суму 125 590,00 грн.
Після отримання товару Фізична особа - підприємець Ткач Володимир Миколайович здійснив його часткову оплату у розмірі 50 000, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 14.11.2025 № 143.
При цьому матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем отриманого товару, звернення до позивача із заявами про помилковість поставки, вимогами про повернення товару або сплачених коштів, а також доказів того, що здійснений платіж був помилковим чи не стосувався спірних господарських правовідносин.
Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.
За змістом статей 202, 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а його зміст становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Водночас колегія суддів враховує, що цивільне законодавство не встановлює загального правила, за яким договір поставки може бути укладений виключно шляхом підписання сторонами окремого єдиного письмового документа.
Відповідно до частин першої та другої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Якщо законом не встановлена обов`язкова форма правочину, він вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
За частиною другою статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору, зокрема відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо, яка засвідчує її бажання укласти договір, така дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Таким чином, укладення договору у спрощений спосіб шляхом вчинення сторонами дій, які свідчать про їх волю до виникнення відповідних правовідносин, саме по собі не суперечить положенням цивільного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах поведінка обох сторін свідчить про фактичне виникнення між ними договірних відносин з поставки товару.
Апелянт посилається на те, що у рахунках-фактурах від 26.08.2025 № ТД-0000184 та від 26.09.2025 № ТД-0000203 у відповідній графі зазначено «Без замовлення», що, на його думку, спростовує наявність замовлення з його боку та, відповідно, свідчить про відсутність його волевиявлення на укладення договору поставки.
Колегія суддів вважає зазначені доводи необґрунтованими.
Так, наявність або відсутність попереднього замовлення сама по собі не є визначальною обставиною для встановлення факту укладення договору поставки у спрощений спосіб, оскільки чинне законодавство не ставить виникнення відповідних правовідносин виключно в залежність від оформлення покупцем окремої заявки на товар.
Як правильно встановив суд першої інстанції, відповідно до частини другої статті 638 ЦК України істотними умовами договору є, зокрема, умова про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
При цьому вимога щодо обов`язкового попереднього оформлення замовлення покупцем не визначена законом як істотна умова договору поставки.
У спірному випадку предмет правочину був фактично визначений у видаткових накладних, які містять відомості про найменування, асортимент, кількість та ціну товару. Отже, сторони шляхом фактичного здійснення господарської операції погодили ті умови, які були необхідними для її виконання.
Крім того, колегія суддів враховує, що рахунок-фактура за своєю правовою природою не є документом, який сам по собі підтверджує факт укладення чи неукладення договору або здійснення господарської операції. Його основним призначенням є повідомлення платнику вартості товару та реквізитів для здійснення оплати.
Апелянт також зазначає, що позивач не довів попереднього погодження найменування, кількості та ціни товару.
Колегія суддів відхиляє цей довід, оскільки зміст спірних видаткових накладних безпосередньо містить відомості про переданий товар, його кількість та вартість.
Отже, навіть за відсутності окремого письмового договору сторони шляхом оформлення первинних документів та фактичного виконання відповідних дій визначили предмет поставки та його вартість.
Крім того, відповідач, отримавши товар, не заявив жодних зауважень щодо його асортименту, кількості або вартості.
Відтак доводи про непогодження істотних умов договору фактично спростовуються поведінкою самого апелянта після здійснення поставки, а саме частковою оплатою товару.
Також скаржник стверджує, що видаткові накладні не підтверджують отримання товару саме ним, оскільки містять незаповнені реквізити довіреності, а підпис у них, йому не належить.
Колегією суддів встановлено, що видаткові накладні від 01.09.2025 № ТД-0000091 та від 09.10.2025 № ТД-0000101 містять підпис особи, яка ідентифікована у документах як «Ткач В.М.».
При цьому суду не надано жодного доказу того, що товар фактично отримувала інша особа, яка діяла від імені відповідача, або що спірні документи підписувала особа, яка не мала відповідних повноважень.
Відсутність заповнених реквізитів довіреності сама по собі не спростовує факту отримання товару, оскільки за встановлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що товар отримувався безпосередньо відповідачем.
Водночас твердження апелянта про те, що підпис на накладних йому не належить, є запереченням факту, який підлягає доказуванню стороною, яка на нього посилається.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Апелянт не надав висновку експерта, інших письмових чи речових доказів, які б свідчили про виконання спірного підпису іншою особою. Не було ним також заявлено клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.
Саме по собі заперечення належності підпису без наведення об`єктивних даних на його підтвердження не може автоматично нівелювати доказове значення первинного документа, який містить відповідний підпис та інші ідентифікаційні дані.
Необґрунтованими є і доводи апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно позбавив його можливості отримати оригінали довіреностей.
Як вбачається з матеріалів справи, клопотання про витребування доказів було повернуто ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 у зв`язку з недотриманням вимог статей 81 та 170 ГПК України.
При цьому повернення процесуального документа без розгляду у зв`язку з невідповідністю його вимогам процесуального закону не може саме по собі свідчити про порушення принципу змагальності.
Більше того, апелянт не довів, що саме наявність або відсутність довіреностей могла змінити встановлені судом обставини щодо фактичного отримання товару.
З огляду на те, що видаткові накладні містять підпис та прізвище «Ткач В.М.», а доказів отримання товару іншою особою матеріали справи не містять, суд першої інстанції мав достатні підстави для висновку про особисте отримання товару відповідачем.
Колегія суддів також не погоджується з доводами апелянта про те, що здійснення ним часткового платежу у розмірі 50 000,00 грн не свідчить про наявність договірних відносин.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, здійснення такого платежу оцінюється в сукупності з іншими доказами. Воно є одним із доказів у сукупності з видатковими накладними та іншими матеріалами справи.
З платіжної інструкції від 14.11.2025 № 143 вбачається, що відповідач здійснив платіж із зазначенням призначення платежу, пов`язаного з оплатою рахунку-фактури.
При цьому доказів того, що кошти були сплачені помилково, що платіж не стосувався спірного товару або що відповідач звертався до позивача з вимогою повернути кошти, матеріали справи не містять.
Отже, вказаний платіж є належним доказом фактичного виконання відповідачем частини свого обов`язку з оплати поставленого товару.
Враховуючи поставку товару на загальну суму 165 115,00 грн та його часткову оплату у сумі 50 000,00 грн, розмір непогашеної заборгованості становить 115 115,00 грн.
Доказів погашення зазначеної суми повністю або частково після здійснення вказаного платежу матеріали справи не містять.
Посилання апелянта на те, що позивачем не здійснювалася претензійна робота, також не впливають на правильність рішення суду першої інстанції.
Претензійний порядок врегулювання спору не є загальною обов`язковою передумовою звернення до суду, якщо такий порядок прямо не встановлений законом або договором для відповідних правовідносин.
За відсутності доказів встановлення сторонами обов`язкового досудового порядку врегулювання спору відсутність претензії не позбавляє позивача права на судовий захист та не звільняє відповідача від обов`язку виконати грошове зобов`язання.
З огляду на встановлені обставини справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що між сторонами виникли правовідносини з поставки товару у спрощений спосіб.
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець зобов`язується передати товар у власність покупця, а покупець - прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття, якщо інший строк оплати не встановлений договором або законом.
Встановивши факт передачі товару та його прийняття Підприємцем, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про виникнення у останнього обов`язку оплатити товар у повному обсязі.
Оскільки загальна вартість поставленого товару становить 165 115,00 грн, а відповідачем сплачено лише 50 000,00 грн, розмір непогашеної заборгованості становить 115 115,00 грн.
Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 115 115,00 грн є законним та обґрунтованим.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зазначені у статті 625 ЦК України інфляційні втрати та три проценти річних є встановленими законом наслідками прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому інфляційні втрати мають компенсаційний характер та спрямовані на відшкодування майнових втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів, тоді як три проценти річних є платою за користування утримуваними боржником грошовими коштами.
За приписами частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
З огляду на встановлені у справі обставини, останнім днем виконання відповідачем обов`язку з оплати товару за видатковою накладною від 01.09.2025 № ТД-0000091 було 01.09.2025, а за видатковою накладною від 09.10.2025 № ТД-0000101 - 09.10.2025. Відтак прострочення виконання грошового зобов`язання виникло відповідно з 02.09.2025 та 10.10.2025.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, суд першої інстанції обґрунтовано здійснив власний перерахунок з урахуванням фактичних дат виникнення прострочення за кожною видатковою накладною та дійшов висновку, що належний до стягнення розмір 3% річних становить 2 178,51 грн.
При цьому суд першої інстанції правомірно відмовив у стягненні 13,57 грн 3% річних, оскільки відповідна сума не підтверджувалася правильним розрахунком за встановлений період прострочення.
Щодо інфляційних втрат колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції.
Інфляційні втрати за своєю правовою природою є компенсацією кредитору втрат від знецінення належних йому грошових коштів унаслідок інфляційних процесів за період прострочення виконання грошового зобов`язання. Їх нарахування здійснюється на суму простроченої заборгованості за відповідний період прострочення.
Встановивши факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання та визначивши відповідний період прострочення, суд першої інстанції перевірив заявлений позивачем розрахунок інфляційних втрат та дійшов висновку, що заявлена до стягнення сума 6 275,36 грн не перевищує розмір інфляційних втрат, належний до нарахування за встановлений період прострочення.
Колегія суддів перевірила наведений судом першої інстанції висновок та не вбачає підстав для його зміни чи скасування. Зокрема, відповідачем не наведено обґрунтованого контррозрахунку інфляційних втрат та не надано доказів, які б свідчили про помилковість застосованого судом першої інстанції порядку їх обчислення.
Водночас заперечення апелянта щодо безпідставності нарахування інфляційних втрат та 3% річних зводяться переважно до заперечення наявності у нього основного грошового зобов`язання. Однак такі доводи спростовані встановленими судом першої інстанції обставинами щодо факту поставки товару, його прийняття відповідачем, часткової оплати та наявності непогашеної заборгованості.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції належним чином дослідив надані сторонами докази, надав оцінку як доказам позивача, так і запереченням відповідача, встановив фактичні обставини поставки товару, його прийняття та часткової оплати, а також перевірив розрахунок заявлених до стягнення сум.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до іншої оцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції, однак не містять належного обґрунтування того, що судом було неправильно встановлено фактичні обставини справи або неправильно застосовано норми матеріального чи процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав належну оцінку усім наявним у справі доказам відповідно до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України та правильно застосував норми матеріального і процесуального права.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судовий збір, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
У Х В А Л И В:
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Ткача Володимира Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2026 року у справі № 910/6296/26 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста від 07.08.2026 року у справі № 910/6296/26 залишити без змін.
3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.
4. Матеріали справи № 910/6296/26 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді А.Г. Майданевич
О.М. Коротун