ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"06" жовтня 2026 р. Справа№ 910/1619/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Сітайло Л.Г.
Суліма В.В.
за участю секретаря судового засідання Безрука Д.Д.,
представники учасників справи:
від позивача: Мастістий І.А. (в режимі ВКЗ);
від відповідача: Чернюшок М.І. - в порядку самопредставництва;
за апеляційною скаргою Антимонопольного комітету України
на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2026 (повний текст - 30.06.2026)
та за апеляційними скаргами Антимонопольного комітету України та Акціонерного товариства "ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2026
у справі № 910/1619/26 (суддя - Блажівська О.Є.)
за позовом Акціонерне товариство "ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД"
до Антимонопольного комітету України
про визнання протиправним та скасування рішення Антимонопольного комітету України №881-p від 20.11.2025 року.
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст заявлених вимог та рух справи
До Господарського суду міста Києва звернулося Акціонерне товариство «ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТНОВИЙ ЗАВОД» (надалі - позивач/ АТ "ОПЗ") з позовом до Антимонопольного комітету України (надалі - відповідач/ АМКУ) про визнання протиправним та скасування рішення Антимонопольного комітету України №881-p від 20.11.2025 року.
2. Короткий зміст основного та додаткового рішення суду першої інстанції та рух справи
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.06.2026 позов Акціонерного товариства "ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД" до Антимонопольного комітету України - задоволено частково. Визнано недійсним рішення Антимонопольного комітету України №881-p від 20.11.2025 року, прийняте за результатами розгляду справи №130 26.13/111-25 про порушення Акціонерним товариством "Одеський припортовий завод" законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу. Стягнуто з Антимонопольного комітету України на користь Акціонерне товариство "ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД" витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 662 грн 40 коп. за подання позовної заяви.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 15.07.2026 заяву Акціонерного товариства "ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД" про ухвалення додаткового рішення у справі №910/1619/26 - задоволено частково. Стягнуто з Антимонопольного комітету України на користь Акціонерного товариство "ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000, 00 грн. В іншій частині заяви - відмовлено.
3. Надходження апеляційних скарг на розгляд Північного апеляційного господарського суду
Не погодившись з ухваленим рішенням, Антимонопольний комітет України 20.07.2026 (засобами поштового зв`язку) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (була зареєстрована 23.07.2026), в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування рішення Антимонопольного комітету України №881-p від 20.11.2025 року відмовити повністю.
24.07.2026 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2026 у справі № 910/1619/26. Розгляд справи призначено на 03.09.2026.
27.08.2026 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою задоволено заяву позивача про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції. Повідомлено учасників справи, що апеляційна скарга розглядатиметься в режимі відеоконференції.
03.09.2026 Північний апеляційний господарський суд оголосив перерву на 22.09.2026.
Також частково не погодившись з ухваленим додатковим рішенням, Антимонопольний комітет України 23.07.2026 (засобами поштового зв`язку) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (була зареєстрована 27.07.2026), в якій просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції. Ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір судових витрат, що підлягають розподілу у порядку ст. 129 ГПК України, до розміру суми судового збору.
Частково не погодившись з ухваленим додатковим рішенням, Акціонерне товариство "ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД" 03.08.2026 (через Електронний суд) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (була зареєстрована 04.08.2026 та отримана головуючою суддею 27.08.2026), в якій просило скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2026 у справі № 910/1619/26 в частині пунктів 1, 2 і 4 його резолютивної частини та ухвалити в цій частині нове рішення, яким заяву Акціонерного товариства "ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД" про ухвалення додаткового рішення задовольнити повністю: стягнути з Антимонопольного комітету України на користь Акціонерного товариства "ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 150 000 грн 00 коп.
28.07.2026 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Антимонопольного комітету України на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2026 у справі № 910/1619/26. Призначено до розгляду в судовому засіданні апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2026 у справі № 910/1619/26 на 03.09.2026.
31.08.2026 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2026 у справі № 910/1619/26. Призначено до розгляду в судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2026 у справі № 910/1619/26 на 22.09.2026.
03.09.2026 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою об`єднано розгляд апеляційних скарг позивача та відповідача на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2026 у справі № 910/1619/26 в одне апеляційне провадження. Оголошено перерву у розгляді апеляційної скарги Антимонопольного комітету України на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2026 у справі № 910/1619/26 до 22.09.2026 о 14:00, в режимі ВКЗ.
22.09.2026 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою прийнято до провадження апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2026 у справі №910/1619/26, у складі колегії суддів: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Сітайло Л.Г., Сулім В.В. 22.09.2026 в багатьох областях України, в тому числі на території міста Київ було оголошено повітряну тривогу, у зв`язку з чим судове засідання, призначене на 22.09.2026 на 13:45, не відбулось.
З огляду на викладене, судом апеляційної інстанції ухвалою від 22.09.2026 було призначено розгляд даної справи на 06.10.2026.
В судове засідання 06.10.2026 з`явились представники позивача та відповідача. Судом об`єднано розгляд усіх апеляційний скарг на основне рішення та на додаткове в одне апеляційне провадження з урахуванням того, що додаткове рішення є невід`ємною частиною основного рішення. Представниця відповідача апеляційну скаргу у даній справі під тримала, просила її задовольнити, рішення сулу першої інстанції скасувати з ухваленням нового - про відмову в позові повністю. Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Справа була розглянута в розумний строк (в розумінні ст. 6 Конвенції); з метою забезпечення рівності, змагальності сторін у розумінні ст. 7, 13 ГПК України та ст. 6 Конвенції; враховуючи складність справи та з урахуванням дії воєнного стану в Україні, обставини оголошення сигналу "повітряна тривога", та інші чинники.
4. Вимоги апеляційної скарги АМК на основне рішення та короткий зміст наведених в ній доводів
Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 22.06.2026 у справі №910/1619/26, АМКУ подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю. Скаржник вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного та всебічного дослідження обставин справи.
Так, скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції про нездійснення ним альтернативних шляхів під`їзду. За його доводами, комітетом встановлено три шляхи до причалів №№1-4, з яких під`їзні шляхи №1 та №2 розташовані на земельній ділянці АТ «ОПЗ». При цьому шлях №2 не є взаємозамінним через обмеження навантаження на гідротехнічні споруди, а під`їзд з боку села Григорівка закінчується на режимному об`єкті без можливості транзитного проїзду (лист ДП «АМПУ» від 15.10.2025). Єдиність під`їзду дорогою позивача підтверджена також листами ДП «АМПУ» від 06.08.2024 та Мінрозвитку від 26.08.2024, поясненнями сторін на слуханнях, а також договором строкового платного сервітуту від 28.08.2023 №119-В-ПВФ-23, якого ДП «АМПУ» не потребувало б за наявності власного придатного проїзду. Відтак, на думку скаржника, з`ясування правового статусу режимного об`єкта не могло вплинути на визначення меж ринку.
Разом з цим, скаржник зазначає, що навіть з урахуванням під`їзду з боку села Григорівка монопольне становище позивача не спростовується. Матеріали справи не містять доказів того, що у період з 26.10.2022 до 07.11.2025 інший суб`єкт господарювання надавав послуги з проїзду цим шляхом або що він фактично використовувався перевізниками, а тому частка позивача становить 100%. Окрім цього, суд усупереч статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» переклав на комітет обов`язок доведення значної конкуренції, тоді як позивач не надав доказів подібності технічних та експлуатаційних характеристик альтернативної дороги, а матеріали аерозйомки свідчать про часткову відсутність покриття та заболоченість.
Не погоджується скаржник і з висновком суду щодо можливості використання заявником інших причалів. Такий висновок, на його думку, спрямований на зміну товарного ринку, оскільки стосується не взаємозамінності послуги позивача, а вибору причалів, що є площиною відносин портового оператора і ДП «АМПУ». Тоді як географічними межами ринку є територія земельної ділянки під автодорогою, а отже порушення не залежить від наявності інших причалів. Заявник отримав доступ саме до причалів №№1-3, на яких допускається перевантаження рослинної олії, дотримався порядку планування обробки суден та вжив усіх залежних від нього заходів для укладення договору. Наведені ж позивачем підстави відмови (ремонтні роботи, виробничі плани, зауваження до документації) не мають причинно-наслідкового зв`язку з ненаданням доступу. При цьому всі інші портові оператори такі договори з позивачем уклали, а заявник зазнав збитків орієнтовно на 924 768,30 грн.
Щодо цін скаржник вказує, що свобода ціноутворення (частина третя статті 21 Закону України «Про морські порти України») не виключає застосування статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Так, позивач отримав за послугу 10 354 558,34 грн з ПДВ при витратах на утримання дороги 279 630,75 грн, тобто дохід перевищив витрати більш ніж у 37 разів. Наданий позивачем розрахунок вартості не підтверджений первинними документами, стосується лише зернових вантажів, ґрунтується на прогнозних та розподілених витратах і не відповідає фактичним договірним цінам, а кошти на капітальний ремонт акумульовано передчасно. Порівняльний аналіз цін в інших портах, на відсутність якого послався суд, є неможливим через відсутність взаємозамінних послуг, тому обґрунтованість цін оцінювалась за документами самого позивача (пункти 161-192 рішення №881-р), чого суд першої інстанції не врахував. А тому просив рішення суду першої інстанції скасувати з ухваленням нового - про відмову в позові повністю.
6. Вимоги апеляційної скарги АМК на додаткове рішення
Не погоджуючись із додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 15.07.2026 у справі №910/1619/26, яким з комітету на користь позивача стягнуто 50 000 грн витрат на професійну правничу допомогу (із заявлених 150 000 грн), АМКУ подав апеляційну скаргу. У ній апелянт просив додаткове рішення скасувати та ухвалити нове, яким зменшити розмір судових витрат, що підлягають розподілу, до розміру суми судового збору.
Так, скаржник зазначає, що відшкодуванню підлягають лише витрати, які були фактичними і неминучими, а їх розмір є обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справах «East/West Alliance Limited проти України» та «Лавентс проти Латвії»). При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі її витрати на адвоката і може відмовити в їх відшкодуванні повністю або частково (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19). Тоді як ні позовна заява, ні заява про стягнення витрат не містять обґрунтування розумної необхідності таких витрат.
Разом з цим, скаржник наголошує, що спір у цій справі є немайновим, оскільки позовні вимоги полягають у визнанні недійсним рішення №881-р. Відтак, на його думку, некоректним є довід позивача про те, що витрати становлять близько 2,5% ціни позову (6 654 000 грн). За подання такого позову позивач мав сплатити 3 328 грн судового збору, а помилково сплатив 93 160 грн.
Окрім цього, скаржник вказує, що юридична особа може брати участь у справі в порядку самопредставництва через власних фахівців у галузі права. Тому залучення адвокатського об`єднання «Іванченко та Партнери» є свідомим вибором позивача, а не необхідністю.
Не погоджується скаржник і з обсягом заявлених послуг, вважаючи недоведеною участь адвоката у семи судових засіданнях, тоді як за два судових засідання слід вирахувати такі витрати.
7. Вимоги апеляційної скарги Акціонерного товариства "ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД" на додаткове рішення
Не погоджуючись із додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 15.07.2026 у справі №910/1619/26 в частині відмови у стягненні 100 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, позивач подав апеляційну скаргу. У ній він просив скасувати додаткове рішення в частині пунктів 1, 2 і 4 резолютивної частини та ухвалити нове, яким заяву задовольнити повністю і стягнути з комітету 150 000 грн.
Так, скаржник зазначає, що додатковою угодою №47 від 06.01.2026 сторони погодили фіксований розмір гонорару (150 000 грн), за якого кількість витраченого адвокатом часу не обчислюється і не є складовою розрахунку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21). Попри це, суд першої інстанції, навівши ці висновки, зменшив витрати саме з тих мотивів, що з акта наданих послуг №41 від 25.06.2026 неможливо визначити витрачений час і порядок розрахунку суми. На думку скаржника, це є внутрішньою суперечністю рішення та неправильним застосуванням статті 126 ГПК України.
Разом з цим, скаржник вказує, що обов`язок довести неспівмірність витрат покладено на сторону, яка заявляє про їх зменшення (частина п`ята статті 126 ГПК України), а суд не може зменшувати їх з власної ініціативи. Комітет у запереченні від 13.07.2026 обмежився загальним твердженням про невідповідність витрат критеріям неминучості та необхідності, не надавши ні власного розрахунку, ні даних про вартість аналогічних послуг. Відтак суд самостійно обґрунтував за відповідача те, чого той не довів. При цьому суд сам установив, що спір не належить до категорії простих, але не пояснив, як це узгоджується зі зменшенням гонорару на дві третини.
Щодо двох засідань, які не відбулися (08.04.2026 та 05.06.2026), скаржник зазначає, що за фіксованого гонорару склад дій адвоката не є визначальним, а підготовка до призначених засідань об`єктивно здійснювалась. Тоді як виключення частини робіт за одним із трьох пунктів акта не може обґрунтувати зменшення всієї суми на дві третини.
8. Узагальнена позиція позивача у поданому відзиві на апеляційну скаргу на основне рішення
У відзиві на апеляційну скаргу, поданому до Північного апеляційного господарського суду 17.08.2026, позивач просив залишити скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2026 у справі №910/1619/26 без змін, поклавши судові витрати на скаржника.
Так, на його думку, доводи скарги не спростовують жодного з мотивів оскаржуваного рішення та зводяться до повторення позиції комітету, викладеної у рішенні №881-р та у відзиві на позовну заяву.
Позивач зазначає, що суд першої інстанції діяв у межах своєї компетенції: не визначав власних меж ринку і не констатував наявності конкуренції, а встановив неповноту дослідження, проведеного комітетом, що відповідає статті 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та практиці Верховного Суду.
При цьому позивача вважає, що ключовий мотив суду скаржником не спростовано, оскільки він не посилається на жодну вимогу до ДП «АМПУ» щодо правового статусу об`єкта ПРР-1, підстав його режимності та неможливості транзитного проїзду. Тоді як висновок про єдиний шлях ґрунтується виключно на листах ДП «АМПУ», яке не є незалежним джерелом інформації, тоді як альтернативний шлях пролягає через земельні ділянки, що перебували у користуванні самого порту, і згідно з аерозйомкою має покриття з бетонних плит. Доводи ж скарги про заболоченість та відсутність покриття стосуються об`їзної ділянки, а не проїзду через сам комплекс. Не надано оцінки і листу Фонду комунального майна від 02.10.2025.
Разом з цим, позивач вказує, що висновок про єдиний шлях не доведено щодо всього періоду з 26.10.2022 до 07.11.2025, адже листи ДП «АМПУ» складені у жовтні 2025 року і фіксують стан «на теперішній час», тоді як у 2024 році під`їзний шлях №2 фактично використовувався (договір з ТОВ «Перша Одеська Торгівельна Компанія» від 05.08.2024). Не погоджується сторона із доводами про перекладення тягаря доведення: обов`язок довести монопольне становище покладено на АМКУ, а презумпція частини другої статті 12 Закону діє лише щодо коректно визначеного ринку. Стовідсоткова частка є наслідком звуження меж ринку до однієї земельної ділянки позивача, а для користування дорогою загального користування не потрібен «інший надавач послуг». Окрім цього, посилання на договір сервітуту від 28.08.2023 є новим доводом, який не заявлявся в суді першої інстанції (частина третя статті 269 ГПК України) та лише підтверджує, що дорога не є дорогою загального користування.
Щодо інших причалів позивач зазначає, що дослідження переміщення попиту є прямим приписом пунктів 4.1, 4.2, 5.1 Методики, а не зміною товарного ринку, оскільки потреба споживача полягає у здійсненні вантажно-розвантажувальних робіт. Така можливість була фактично реалізована заявником: він є оператором причалів №№19-22, працював на спеціалізованих причалах №№20, 21, судно «Transtone» перешвартовано до причалу №21, а з травня 2024 року до травня 2025 року навантажено вісімнадцять суден обсягом понад 270 тис. тонн олії. Скарга не містить заперечень щодо відсутності у заявника статусу портового оператора у період з 17.06.2024 до 08.07.2024, а дані про його збитки є суперечливими (400 000 доларів США проти 924 768,30 грн).
Так звана «бездіяльність», за доводами позивача, є недосягненням згоди щодо істотних умов договору. Позивач уже 21.05.2024 надіслав проєкт договору та вів переговори, проте сторони не погодили граничний обсяг перевезень (до 10 000 тонн на місяць проти 20 000-80 000 тонн) та порядок його підтвердження. При цьому олія є легкозаймистим вантажем, завод є об`єктом підвищеної небезпеки 1 класу, а дорога виконує функцію евакуаційного маршруту. Безумовного обов`язку надати проїзд не існувало з огляду на правила про сервітут (статті 401-404 ЦК України) та наявність альтернатив. Тоді як укладення договорів з усіма іншими операторами на рівних умовах свідчить про недискримінаційність практики позивача, а заявник двічі вчиняв спроби несанкціонованого проїзду.
Щодо цін позивач вважає позицію комітету суперечливою: фактичні ціни (20 та 25,50 грн за тонну) майже вдвічі нижчі за розрахункову ціну 46,55 грн, що виключає їх завищення. Порівняння доходу з поточними витратами є некоректним, оскільки різниця (10 074 927,59 грн) акумулюється на капітальний ремонт 2027-2028 років вартістю 10 067 225,09 грн без ПДВ, а довід про передчасність накопичення не ґрунтується на жодній нормі права. Ціни були рівними для всіх, і контрагенти претензій не мали (листи ТОВ «ЕКО ТРІУМФ», ТОВ «Перша Одеська Торгівельна Компанія», ТОВ «Дельта Вілмар Україна»). Комітет не встановив, з чого має складатися ціна, не провів порівняльного аналізу чи експертизи та не вказав жодного завищеного показника витрат, а відсутність взаємозамінних товарів, якою пояснюється відмова від порівняння, сама є недоведеним висновком.
9. Фактичні обставини справи та суть постановленого Антимонопольним комітетом України рішення
Як було встановлено судами при розгляді даної справи та підтверджується матеріалами справи, до Антимонопольного комітету України (далі - комітет) надійшла заява товариства з обмеженою відповідальністю «Олсідз Блек Сі» (далі - ТОВ «Олсідз Блек Сі», заявник) від 30.05.2024 № 02/364 (вх. комітету № 8-01/95-АМ від 30.05.2024) про ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції в діях акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» (далі - AT «Одеський припортовий завод», АТ «ОПЗ», Відповідач) (далі - заява).
Відповідно до заяви та матеріалів, отриманих під час її розгляду, AT «ОПЗ» із травня 2024 року відмовляє у доступі щодо проїзду автотранспорту ТОВ «Олсідз Блек Сі» автомобільною дорогою, яка є єдиним наявним шляхом для проїзду до причалів №№ 1-3 у морському порту Південний.
Розпорядженням державного уповноваженого Комітету від 14.10.2024 № 03/293-р розпочато розгляд справи № 130-26.13/199-24 за ознаками вчинення AT «Одеський припортовий завод» порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого частиною першою статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги з використання об`єкта інфраструктури AT «Одеський припортовий завод» (Автодороги під`їзної), що призвело або може призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Комітетом надіслано вимоги про надання інформації:
- від 10.12.2024 № 130-26.13/03-11865е ДП «АМПУ», на яку отримано відповідь листом від 24.12.2024 № 3845/10-01-01/Вих (вх. комітету № 8-03/16118 від 24.12.2024);
- від 10.12.2024 № 130-26.13/03-11866е АТ «ОПЗ», на яку отримано відповідь листом від 30.12.2024 № 2730 (вх. комітету № 8-03/16294 від 30.12.2024);
- від 11.12.2024 № 130-26.13/03-11882е ТОВ «Олсідз Блек Сі», на яку отримано відповідь листом від 30.12.2024 № 02/896 (вх. комітету № 8-03/205 від 08.01.2025);
- від 13.03.2025 № 130-26.13/03-2723е Державній податковій службі Україні, на яку отримано відповідь листом від 19.03.2025 № 3761/5/99-0004-03-01-05 (вх. комітету № 7-03/4263 від 19.03.2025);
- від 06.05.2025 № 130-26.13/03-5036е AT «ОПЗ», на яку отримано відповідь листом від 15.05.2025 № 1029 (вх. комітету № 8-03/7409 від 15.05.2025);
- від 06.05.2025 № 130-26.13/03-5037е товариству з обмеженою відповідальністю «МІГТРАНС», яку відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0601143452968 повернено до комітету з позначкою «за закінченням терміну зберігання»;
- від 06.05.2025 № 130-26.13/03-5038е ДП «АМПУ», на яку отримано відповідь листом від 14.05.2025 № 1450/10-09-02/Вих (вх. комітету № 8-03/7323 від 14.05.2025);
- від 06.05.2025 № 130-26.13/03-5039е ТОВ «Олсідз Блек Сі», на яку отримано відповідь листом від 20.05.2025 № 02/261/01 (вх. комітету № 8-03/7994 від 26.05.2025);
- від 06.05.2025 № 130-26.13/03-5040е Товариству з обмеженою відповідальністю «МАРШАЛ ГРУП КОРПОРАЦІЯ», яку відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0601143453964 повернено до Комітету з позначкою «за закінченням терміну зберігання»;
- від 06.05.2025 № 130-26.13/03-504ІЄ Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕКО ТРІУМФ», на яку отримано відповідь листом від 20.05.2025 № 2005/25 (вх. комітету № 8-03/7760 від 21.05.2025);
- від 06.05.2025 № 130-26.13/03-5042е Товариству з обмеженою відповідальністю «ПЕРША ОДЕСЬКА ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ», яку відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0601143459067 повернено до комітету з позначкою «за закінченням терміну зберігання»;
- від 06.05.2025 № 130-26.13/03-5043е Товариству з обмеженою відповідальністю «ДЕЛЬТА ВІЛМАР УКРАЇНА», на яку отримано відповідь листом від 22.05.2025 № 450 (вх. комітету № 8-03/8201 від 28.05.2025);
- від 16.05.2025 № 130-26.13/03-5493 Товариству з обмеженою відповідальністю «Ойлекспорттермінал», на яку отримано відповідь листом від 26.05.2025 № 41/25 (вх. комітету № 8-03/9857 від 01.07.2025).
Під час розгляду справи № 130-26.13/199-24 виявлені ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції в діях AT «Одеський припортовий завод», передбаченого пунктом 1 частини другої статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги з використання об`єкта інфраструктури акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» [автодороги під`їзної з центрального виїзду до порту (інвентарний номер 24020005)] шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.
Розпорядженням державного уповноваженого комітету від 21.08.2025 № 03/159-р розпочато розгляд справи № 130-26.13/110-25.
У зв`язку з тим, що предметом розгляду справ № 130-26.13/199-24 та № 130-26.13/110-25 є дії AT «Одеський припортовий завод», пов`язані із наданням послуги з використання об`єкта інфраструктури АТ «ОПЗ», а саме: автодороги під`їзної з центрального виїзду до порту (інвентарний номер 24020005), а доказами у справах № 130-26.13/199-24 та№ 130-26.13/110-25 можуть бути одні й ті самі фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушень законодавства про захист економічної конкуренції, розпорядженням державного уповноваженого комітету від 25.08.2025 № 03/160-р зазначені справи об`єднано в одну справу та присвоєно їй № 130-26.13/111-25 (далі - справа).
Листами від 25.08.2025 № 130-26.13/03-9092е та № 130-26.13/03-9093е копію розпорядження державного уповноваженого комітету від 25.08.2025 № 03/160-р надіслано відповідачу та заявнику відповідно.
АТ «ОПЗ» звернулось до комітету листом від 28.08.2025 № 1728 (вх. комітету № 8-03/12553 від 28.08.2025) із клопотанням про проведення слухання у справі № 130-26.13/110-25.
Листами від 02.09.2025 № 130-26.13/03-9306е та № 130-26.13/03-9307е комітет повідомив відповідачу і заявнику про те, що проведення слухання у справі заплановано на 09.09.2025.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЕРША ОДЕСЬКА ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ» (далі - ТОВ «ПЕРША ОДЕСЬКА ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ») листом від 28.08.2025 № 28/08/25/а (вх. комітету № 8-03/12700 від 02.09.2025) звернулось до комітету щодо неотримання вимоги про надання інформації від 06.05.2025 № 130-26.13/03-5042е, у відповідь комітет листом від 03.09.2025 № 130-26.13/03-939ІЄ повторно надіслав зазначену вимогу.
Листом від 05.09.20205 № 05/09/25/а (вх. комітету № 8-03/13245 від 12.09.2025) ТОВ «ПЕРША ОДЕСЬКА ТОРГШЕЛЬНА КОМПАНІЯ» надало відповідь на вимогу про надання інформації від 06.05.2025 № 130-26.13/03-5042е.
Департаментом досліджень і розслідувань ринків невиробничої сфери складено подання від 03.09.2025 № 130-26.13/111-25/312-спр з попередніми висновками у справі № 130-26.13/111-25 (далі - подання), копії якого листами від 04.09.2025 № 130-26.13/03-9444е та № 130-26.13/03-9445е надіслано відповідачу та заявнику відповідно.
Товариство з обмеженою відповідальністю «МІГТРАНС» (далі - ТОВ «МІГТРАНС») листом від 04.09.2025 № 0409-25 (вх. комітету № 8-03/12821 від 08.09.2025) звернулось до комітету щодо неотримання вимоги про надання інформації від 06.05.2025 № 130-26.13/03-5037е, у відповідь комітет листом від 08.09.2025 № 130-26.13/03-9519е повторно надіслав зазначену вимогу.
Листом від 22.09.2025 № 22-09/25 (вх. комітету № 8-03/13858 від 26.09.2025) ТОВ «МІГТРАНС» надало відповідь на вимогу про надання інформації від 06.05.2025 № 130-26.13/03-5037е.
АТ «ОПЗ» звернулось до комітету листом від 05.09.2025 № 1811 (вх. комітету № 8-03/12878 від 05.09.2025) з клопотанням про перенесення дати проведення слухання у справі.
Листами від 08.09.2025 № 130-26.13/03-9520е та № 130-26.13/03-952ІЄ комітет повідомив заявнику та відповідачу про скасування проведення 09.09.2025 слухання у справі.
Листами від 22.09.2025 № 130-26.13/03-10029е та № 130-26.13/03-10030е комітет повідомив відповідачу і заявнику про те, що проведення слухання у справі заплановано на 30.09.2025.
За результатами проведення 30.09.2025 слухання у справі (далі - слухання) складено протокол від 30.09.2025 № 130-03/7 (далі - протокол).
За результатами ознайомлення із попередніми висновками у справі та з метою підтвердження пояснень, наданих представниками AT «ОПЗ» під час проведення Слухання, листами від 06.10.2025 № 2000/1 (вх. комітету № 8-03/14368 від 07.10.2025) та від 20.10.2025 № 2064 (вх. комітету № 8-03/15013 від 20.10.2025) відповідач надав комітету додаткову інформацію.
Комітетом надіслано Дії «АМПУ» вимогу про надання інформації від 09.10.2025 № 130-26.13/03-10951, на яку отримано відповідь листом від 15.10.2025 № 3099/27-01-05/Вих (вх. комітету № 8-03/14866 від 16.10.2025).
Департаментом досліджень і розслідувань ринків невиробничої сфери складено подання від 07.11.2025 № 130-26.13/111-25/418-спр з попередніми висновками у справі № 130-26.13/111-25, копії якого листами комітету від 07.11.2025 № 130-26.13/03-12049е та 130-26.13/03-12050е надіслано відповідачу (СЕВ: документ зареєстрований (дата: 11.11.2025; Номер: « 3218») та заявнику (відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № R067034622490 вручено 13.11.2025) відповідно.
Листами від 10.11.2025 № 130-26.13/03-12089е та № 130-26.13/03-12090е комітет повідомив заявнику та відповідачу відповідну про дату, час і місце розгляду справи.
Листом від 12.11.2025 № 02/657 (вх. Комітету № 8-03/16118 від 12.11.2025) заявник надав додаткову інформацію та документи.
20 листопада 2025 АМПУ прийнято рішення № 881-р, яким постановлено:
1. Визнати, що акціонерне товариство «Одеський припортовий завод» (ідентифікаційний код юридичної особи 00206539) з 26.10.2022 до 07.11.2025 займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуги з використання об`єкта інфраструктури акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» [автодороги під`їзної з центрального виїзду до порту (інвентарний номер 24020005)] в межах земельної ділянки, на якій розташована автодорога під`їзна з центрального виїзду до порту (інвентарний номер 24020005) протяжністю 1,5 км, що знаходиться на території заводу та перебуває на балансі акціонерного товариства «Одеський припортовий завод», із часткою 100 відсотків.
2. Визнати бездіяльність акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» (ідентифікаційний код юридичної особи 00206539), яка полягає у ненаданні з травня 2024 року доступу товариству з обмеженою відповідальністю «Олсідз Блек Сі» (ідентифікаційний код юридичної особи 37392490) до об`єкта інфраструктури акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» (Автодороги під`їзної) при перевезенні вантажів автомобільним транспортом до причалів №№ 1-3 в морському порту Південний, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим частиною першою статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги з використання об`єкта інфраструктури акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» [автодороги під`їзної з центрального виїзду до порту (інвентарний номер 24020005)], що призвела до ущемлення інтересів товариства з обмеженою відповідальністю «Олсідз Блек Сі», яка була б неможливою за умов існування значної конкуренції на ринку.
3. Накласти на акціонерне товариство «Одеський припортовий завод» (ідентифікаційний код юридичної особи 00206539) штраф у розмірі 3 366 000,00 грн (три мільйони триста шістдесят шість тисяч) гривень за порушення, визначене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення.
4. Зобов`язати акціонерне товариство «Одеський припортовий завод» (ідентифікаційний код юридичної особи 00206539) у двомісячний строк з дня одержання цього рішення припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, визначене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення, що полягає у ненаданні з травня 2024 року доступу товариству з обмеженою відповідальністю «Олсідз Блек Сі» порту (інвентарний номер 24020005)] при перевезенні вантажів автомобільним транспортом до причалів №№ 1-3 в морському порту Південний.
5. Визнати дії акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» (ідентифікаційний код юридичної особи 00206539), які полягають у встановленні з 26.10.2022 економічно необгрунтованих цін на послугу з використання об`єкта інфраструктури акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» [автодороги під`їзної з центрального виїзду до порту (інвентарний номер 24020005)], порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 1 частини другої статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги з використання об`єкта інфраструктури акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» [автодороги під`їзної з центрального виїзду до порту (інвентарний номер 24020005)] шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.
6. Накласти на акціонерне товариство «Одеський припортовий завод» (ідентифікаційний код юридичної особи 00206539) штраф у розмірі 3 288 000,00 (три мільйони двісті вісімдесят вісім тисяч) гривень за порушення, визначене в пункті 5 резолютивної частини цього рішення.
7. Зобов`язати акціонерне товариство «Одеський припортовий завод» (ідентифікаційний код юридичної особи 00206539) у двомісячний строк з дня одержання цього рішення припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, визначене в пункті 5 резолютивної частини цього рішення, що полягає у встановленні з 26.10.2022 економічно необгрунтованих цін на послугу з використання об`єкта інфраструктури акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» [автодороги під`їзної з центрального виїзду до порту (інвентарний номер 24020005)].
Не погоджуючись із вказаним рішенням комітету, позивач звернувся до суду із позовом про визнання його протиправним та просив одночасно його скасувати, обґрунтовуючи тим, що АМКУ належним чином не перевірило звинувачень заявника у зловживанні АТ "ОПЗ" своїм монопольним становищем та не довело належним чином наявності у діях акціонерного товариства складу порушень, визначених Законом України "Про захист економічної конкуренції". Суд першої інстанції задовольнив позов частково, визнавши рішення недійсним.
ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ
10. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ст. 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині: здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; контролю за концентрацією, узгодженими діями суб`єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій; сприяння розвитку добросовісної конкуренції; методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції; здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель; проведення моніторингу державної допомоги суб`єктам господарювання та здійснення контролю за допустимістю такої допомоги для конкуренції.
Статтею 5 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» унормовано, що Комітет здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є, зокрема, неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, та невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи. При цьому, як послідовно зазначає Верховний Суд, господарські суди під час розгляду спорів щодо рішень органів Антимонопольного комітету України мають перевіряти правильність застосування останніми відповідних норм законодавства, зокрема, Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р, у тому числі щодо визначення товарних, територіальних (географічних) та часових меж ринку, однак не повинні перебирати на себе функції органу Комітету та самостійно встановлювати зазначені межі після їх визначення АМКУ. Водночас суд, не втручаючись у дискреційні повноваження Комітету, зобов`язаний перевірити обґрунтованість та доведеність його висновків крізь призму визначених статтею 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» критеріїв, зокрема повноти з`ясування обставин, що мають значення для справи, доведеності обставин, які визнано встановленими, та правильності застосування норм матеріального і процесуального права (постанова КГС ВС від 05.03.2026 у справі № 916/5764/24). Аналогічний підхід викладено у постановах КГС ВС від 30.01.2025 у справі № 910/3433/21 та від 07.08.2025 у справі № 910/3497/21.
Так, суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи апеляційної скарги про те, що суд змінив товарні межі ринку та констатував наявність конкуренції, зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції таких висновків не містить. Суд не визначав іншого ринку і не встановлював, що позивач зазнає значної конкуренції, а оцінював повноту дослідження, проведеного комітетом. В цій частині суд апеляційної інстанції також зазначає наступне.
Так, згідно з пунктом 5.1 Методики товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів, у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого, а відповідно до пункту 6.1 Методики територіальні межі визначаються шляхом установлення мінімальної території, за межами якої з точки зору споживача придбання товарів є неможливим або недоцільним. Як убачається з пунктів 73-83 рішення №881-р, обґрунтовуючи відсутність товарів-замінників, комітет обмежився вказівкою на те, що заявник не може здійснювати діяльність в іншому порту без переукладення договорів про доступ до причалів (пункт 77). Можливість задоволення тієї самої потреби в межах морського порту Південний комітет не досліджував.
Згідно оскаржуваного рішення, в пункті (77) рішення АМКУ зазначив, що Заявник не може здійснювати свою діяльність у будь-якому іншому порту без переукладення Договорів про забезпечення доступу, що є процесом, який вимагає великих витрат часу, трудових, організаційних зусиль та переміщення розвантажувально-навантажувального обладнання.
У той же час, матеріали антимонопольної справи не містять жодних дій АМКУ по здійсненню дослідження можливості здійснення Заявником своєї діяльності в межах МП «Південний» на інших причалах без використання послуг АТ «Одеський припортовий завод».
Разом з цим, відомості про таку можливість містяться як у самому рішенні №881-р, так і в матеріалах справи. Так, у пункті 117 рішення наведено лист позивача від 20.05.2024 №979 про наявність в акваторії порту вільних причалів, які можуть використовуватися для навантаження рослинної олії, а згідно з телефонограмою Південної філії ДП «АМПУ» від 18.05.2024 №27-06-01-28/3 до таких причалів належали, зокрема, причали №№20, 21, 5Б, 5А (т. 1, а.с. 16). У зносці 12 рішення зазначено, що судно «Transtone» перешвартовано до причалу №21, де на нього навантажено 27 200 тонн олії, а згідно з пунктом 147 з травня 2024 року до травня 2025 року заявник здійснював навантаження рослинної олії у цьому ж порту через інших портових операторів. Наведені обставини комітет виклав, проте оцінки їм з точки зору пунктів 5.1, 6.1 Методики не надав і не зазначив, чому такий перехід не є легким за звичайних умов. У цій частині, відхиляючи доводи скаржника, суд приймає доводи відзиву на апеляційну скаргу.
При цьому твердження комітету про те, що діяльність на інших причалах порту так само неможлива без переукладення договорів про забезпечення доступу, наведене лише у відзиві на позовну заяву. Рішення №881-р вказаного мотиву та його обґрунтування не містить. Отже, це питання не досліджувалось при ухваленні рішення. А законність рішення органу комітету перевіряється з огляду на наведені в ньому мотиви. До того ж сам заявник у листі від 18.07.2024 №02/499 повідомляв, що здійснював перевалку вантажу біля інших причалів за іншою ставкою.
Не погоджується колегія суддів із доводами скаржника і про те, що вибір причалів перебуває поза межами дослідження: потреба у проїзді автодорогою є похідною від потреби у здійсненні вантажно-розвантажувальних робіт, а тому без з`ясування способів її задоволення висновок про відсутність замінників є передчасним. Окрім цього, територіальні межі ринку комітет визначив через договори, які укладає сам позивач (пункт 85 рішення №881-р), тобто через обставину, що є наслідком, а не критерієм визначення таких меж.
Щодо альтернативного під`їзду з боку села Григорівка, суд апеляційної інстанції зазначає, що лист Фонду комунального майна Південнівської міської ради від 02.10.2025 №553/19-01-57 комітетом було розглянуто (що відображено в пункті 66-68 рішення №881-р).
В цій частині суд апеляційної інстанції частково враховує доводи апелянта, що твердження суду першої інстанції в цій частині про недослідження даного питання частково спростовується змістом рішення АМК. Однак, вказане фактично не вплинуло на правильність висновку суду по суті.
Так, відомостям зазначеного листа комітет протиставив єдину відповідь ДП «АМПУ» від 15.10.2025 №3099/27-01-05/Вих, за якою під`їзд «закінчується на режимному об`єкті без можливості транзитного проїзду». Документів щодо належності цього об`єкта, підстав та часу встановлення на ньому режиму і того, ким обмежено проїзд, комітет не витребував. Тоді як за наявності суперечливих відомостей, одержаних від органу місцевого самоврядування та від державного підприємства, яке є учасником спірних відносин у порту, відповідач повинен був здійснити відповідну перевірку. Доводи апеляційної скарги даного не спростовують.
Водночас, фотоматеріали та схема, додані до рішення №881-р, фіксують стан місцевості на час їх виготовлення і не містять відомостей про стан та доступність проїзду протягом усього періоду з 26.10.2022. Так само обмеження щодо автомобільного під`їзного шляху №2 встановлено з показань ДП «АМПУ» «станом на теперішній час» (пункт 64), тобто на жовтень 2025 року, що не дає підстав поширювати цей висновок на попередні три роки. А тому доводи відповідача в цій частині не підтверджуються матеріалами ані оскаржуваного рішення, ані матеріалами справи.
Натомість суд першої інстанції дослідив всі докази, які подав комітет на диску, оглянув відеоматеріали, що не заперечується учасниками апеляційного провадження.
Щодо доводів скаржника про порушення судом першої інстанції статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції», суд апеляційної інстанції їх відхиляє через необґрунтованість з урахуванням наступного.
Так, обов`язок суб`єкта господарювання довести, що він зазнає значної конкуренції, виникає за умови, що комітет належним чином визначив ринок та частку на ньому.
При цьому, частка 100 відсотків у цій справі є похідною від меж ринку, окреслених земельною ділянкою позивача, а тому не може підтверджувати правильність самих цих меж. Тоді як посилання комітету на постанову Верховного Суду від 05.03.2020 у справі №910/2921/19 (щодо необхідності вказаного з`ясування саме судом першої інстанції) вказаного не спростовує, оскільки обов`язок доведення в суді факту зайняття суб`єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища покладається на орган комітету.
В даному аспекті суд апеляційної інстанції не приймає доводи скаржника з посиланням лише на договір строкового платного сервітуту від 28.08.2023 №119-В-ПВФ-23, оскільки у рішенні №881-р вказаний договір не згадується і в основу висновків комітету не покладався, а законність рішення органу комітету перевіряється з огляду на наведені в ньому мотиви, а не на додаткові подані до суду докази після ухвалення рішення у даній справі.
Оскільки зловживання монопольним (домінуючим) становищем може бути вчинене лише суб`єктом, який таке становище займає, недоведеність останнього виключає обидва порушення, встановлені рішенням №881-р. Доводи відзиву на апеляційну скаргу в цій частині визнаються обґрунтованими. Разом з цим, суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне надати оцінку й іншим доводам учасників апеляційного провадження щодо встановлених порушень.
Щодо ненадання заявнику доступу до об`єкта інфраструктури позивача, а саме автодороги під`їзної з центрального виїзду до порту (інвентарний номер 24020005), при перевезенні вантажів автомобільним транспортом до причалів №№1-3 у морському порту Південний, суд апеляційної інстанції зазначає, що листування сторін, наведене у пунктах 106-144 рішення №881-р, свідчить про тривале неукладення договору та про зміну позивачем пояснень причин такого неукладення.
Разом з цим, кваліфікація за частиною першою статті 13 Закону потребує встановлення того, що бездіяльність була б неможливою за умов існування значної конкуренції, а зміст, період та обсяг порушення мають відповідати встановленим обставинам.
Так, листом від 20.05.2024 №979 позивач повідомив заявника про питання, які потребують додаткового опрацювання, а вже 21.05.2024 надіслав йому проєкт договору №1069/1-РО-2024. Заявник повернув проєкт із протоколом розбіжностей від 23.05.2024, яким запропонував, зокрема, виключити умову про граничний обсяг перевезень (пункт 1.2) та умови про подання плану і графіка перевантаження й отримання підтвердження виконавця (пункти 2.1, 2.2, 3.1.1), встановити строк дії договору три роки та заборонити односторонню відмову від нього. Отже, між сторонами існували розбіжності щодо істотних умов договору, а не лише щодо факту його укладення.
Разом з цим, комітет кваліфікував поведінку позивача як бездіяльність, що полягає у ненаданні доступу, не дослідивши змісту цих розбіжностей і не встановивши, чи були умови, запропоновані позивачем, такими, які неможливо було б встановити за існування значної конкуренції, та чи був позивач зобов`язаний безумовно прийняти редакцію заявника. Не з`ясовано і того, чи є умова про граничний обсяг перевезень звичайною для договорів позивача з іншими портовими операторами, проаналізованих комітетом у пункті 163 рішення №881-р.
В цій частині обґрунтованими є доводи відзиву на апеляційну скаргу, що недосягнення згоди щодо обсягу перевезень та порядку його підтвердження позивач наводив ще в позовній заяві, проте комітет ні у відзиві на неї, ні в апеляційній скарзі їх по суті не спростував, обмежившись твердженням про те, що заявник вжив усіх залежних від нього заходів для укладення договору. Сама ж по собі відсутність відповіді на протокол розбіжностей свідчить про неврегулювання розбіжностей, а не про відмову в доступі. За таких обставин висновок комітету про бездіяльність позивача не відповідає встановленим ним же обставинам.
Окрім цього, порушення визначено щодо причалів №№1-3 з травня 2024 року до 07.11.2025. Водночас, договір про забезпечення доступу портового оператора до причалів від 17.04.2024 №24-П-АМПУ-24 укладено щодо причалів №№1, 2 строком на два місяці (пункт 7.1 договору), а договір від 08.07.2024 стосується лише причалу №3 (пункт 76 рішення №881-р). Отже, у період з 17.06.2024 до 08.07.2024, на який припадає звернення щодо судна «ORIS MARINE» (пункти 127-129 рішення), заявник не мав чинного договору доступу до жодного з причалів, а відомостей про його доступ до причалів №№1-2 після 17.06.2024 рішення не містить. Доводи апеляційної скарги вказаного не спростовують. Тоді як розмір збитків заявника наведено у пункті 147 рішення як орієнтовний і фактично комітетом не перевірено.
Окрім цього, щодо цін на послугу з використання автодороги під`їзної, які позивач застосовував у договорах з портовими операторами, а саме 20 грн з ПДВ за тонну перевезеного вантажу з 26.10.2022 до 22.02.2023 та 25,50 грн з ПДВ за тонну з 23.02.2023 до 07.11.2025 (пункти 164, 188 рішення №881-р), суд апеляційної інстанції частково приймає доводи скаржника з тим, що вільне ціноутворення згідно з частиною третьою статті 21 Закону України «Про морські порти України» не виключає застосування статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Проте пункт 1 частини другої цієї статті передбачає відповідальність не за відсутність економічного обґрунтування ціни, а за встановлення таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку. Того, що саме зазначені ціни неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції, комітет не довів.
Так, у пункті 178 рішення №881-р ціни 20 грн та 25,50 грн за тонну визнано необґрунтованими через їх невідповідність ціні 46,55 грн, визначеній у розрахунку вартості позивача, тобто через те, що фактичні ціни є нижчими за розрахункову, що саме по собі не може свідчити про їх завищення.
При цьому, суму 10 074 927,59 грн, названу у пункті 184 прибутком, отримано шляхом зіставлення доходу з податком на додану вартість із витратами лише на утримання та точковий ремонт дороги за довідкою від 12.05.2025 №994. Тоді як амортизацію, витрати на освітлення, прибирання, розподілені загальновиробничі та адміністративні витрати комітет до уваги не взяв з посиланням на ненадання підтвердних документів (пункт 176), не витребувавши їх і не вказавши, який саме показник є завищеним та якою має бути обґрунтована ціна. Посилання комітету на постанову Верховного Суду від 06.06.2023 у справі №904/4227/20 наведеного не спростовує. За викладеним у ній підходом для встановлення порушення достатньо встановити факт завищення хоча б одного показника витрат, проте в рішенні №881-р жодного такого показника не названо: комітет відхилив розрахунок вартості загалом, не оцінивши жодної з його складових. Тому наведена правова позиція до даних правовідносин не застосовується.
Висновок пункту 187 про те, що за наявності конкуренції портові оператори отримали б послугу за нижчою ціною, жодним доказом чи порівнянням не підтверджений, а доводи скаржника про неможливість порівняльного аналізу не звільняють комітет від обов`язку довести цю обставину в інший спосіб. Сама ж по собі різниця між доходом і поточними витратами, на якій наголошує скаржник, без оцінки повної собівартості послуги не є достатньою для такого висновку. До того ж портові оператори, які отримували послугу, про завищення цін не заявляли (пункти 166, 190 рішення №881-р), а сам заявник у протоколі розбіжностей від 23.05.2024 ставку 25,50 грн за тонну не оспорював (пункт 4.2 в обох редакціях). Вказаного апеляційна скарга не спростовує, а тому задоволенню не підлягає з зазначеної підстави, як обставина, яка б могла бути прийнята судом апеляційної інстанції як підстава для скасування рішення суду першої інстанції.
За приписами частини першої статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України, зокрема, є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Саме зазначене у даній справі й було підставою для задоволення вимог судом першої інстанції.
Суд наголошує, що саме на орган Антимонопольного комітету України покладено обов`язок навести відповідні докази у своєму рішенні, на підставі яких орган дійшов висновку про обставини справи, а суд покликаний дослідити та оцінити наведені органом докази, і, в разі їх підтвердження, вони можуть бути достатніми для висновків органу, викладених у рішенні АМК. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.04.2021 зі справи №910/17929/19, від 03.02.2022 у справі №910/15183/20.
Посилання в апеляційній скарзі на численні правові висновки Верховного Суду містять загальні правила розгляду аналогічних справ, та застосовуються судом апеляційної інстанції з урахуванням встановлених обставин справи.
Правомірним є посилання суду першої інстанції (з посиланням на Велику Палату Верховного Суду) про необхідність застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги на основне рішення фактично зводяться до незгоди із оскаржуваним рішенням та не знайшли свого підтвердження за результатами перегляду рішення суду першої інстанції у розумінні ст. 74, 76-79, 80, 86, 269 ГПК України. Суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, на яке посилається скаржник як на підставу для задоволення скарги та відмови в позові, відповідно. Водночас, підстав для виходу за межі вимог і доводів апеляційної скарги суд не встановив в розумінні ч. 4 ст. 236 ГПК України. Отже, апеляційну скаргу на основне рішення у даній справі слід залишити без задоволення як необґрунтовану через встановлене вище, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2026 у справі №910/1619/26 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Щодо доводів обох апеляційних скарг на додаткове рішення у даній справі, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Як зазначалось раніше, додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 15.07.2026 заяву Акціонерного товариства "ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД" про ухвалення додаткового рішення у справі №910/1619/26 - задоволено частково. Стягнуто з Антимонопольного комітету України на користь Акціонерне товариство "ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000, 00 грн. В іншій частині заяви - відмовлено.
Відповідно до частин першої, другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, а за результатами розгляду справи вони підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір таких витрат визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті. За частиною четвертою цієї статті розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних робіт, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони. У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат, а обов`язок доведення неспівмірності покладається на сторону, яка заявляє таке клопотання (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України).
Разом з цим, згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову та значення справи для сторін. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 дійшла висновку, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, визначеними частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.02.2025 у справі №922/2830/23.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважила, що зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, не є обов`язковими для суду у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат: суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність. У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22 зазначено, що суд може обмежити розмір витрат з огляду на їх розумну необхідність для конкретної справи, беручи до уваги, зокрема, час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець, вартість відповідних послуг, тривалість розгляду і складність справи.
Як убачається з матеріалів справи, додатковою угодою №47 від 06.01.2026 до договору про надання правової допомоги №08.06/17-2021 від 08.06.2021 вартість правової допомоги у цій справі визначено у фіксованому розмірі 150 000 грн. Згідно з актом наданих послуг №41 від 25.06.2026 до складу послуг увійшли підготовка та подання позовної заяви, підготовка та подання відповіді на відзив, а також підготовка та участь адвоката у семи судових засіданнях (08.04.2026, 29.04.2026, 06.05.2026, 20.05.2026, 05.06.2026, 10.06.2026, 22.06.2026). Відповідач 13.07.2026 подав заперечення, у якому просив зменшити розмір судових витрат.
Щодо апеляційної скарги позивача суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Доводи про те, що суд першої інстанції застосував до фіксованого гонорару критерії погодинної оплати, не можуть бути підставою для скасування додаткового рішення. Фіксований розмір гонорару справді обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката (пункти 130-131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, постанова Верховного Суду від 19.11.2021 у справі №910/4317/21). Проте погоджена між адвокатом і клієнтом форма гонорару визначає порядок розрахунків між ними і не звільняє суд від обов`язку оцінити, чи є заявлена до відшкодування за рахунок іншої сторони сума співмірною з обсягом фактично наданих послуг. За фіксованого гонорару неспівмірність може встановлюватися з огляду на складність справи, обсяг матеріалів, кількість підготовлених процесуальних документів, кількість засідань і тривалість розгляду справи.
Не погоджується суд апеляційної інстанції також із доводами позивача про те, що суд зменшив витрати з власної ініціативи за відсутності доказів неспівмірності. Відповідач подав заперечення щодо розміру витрат, тобто умова частини п`ятої статті 126 ГПК України дотримана, а постанови Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №917/393/21 та від 28.08.2023 у справі №5019/1274/11, на які посилається позивач, стосуються випадків, коли такого клопотання не було. Окрім цього, обґрунтованість і пропорційність витрат суд оцінює і з власної ініціативи на підставі частини п`ятої статті 129 ГПК України, про що зазначено у наведеній вище постанові об`єднаної палати у справі №922/445/19. А тому доводи цього апелянта в цій частині відхиляються через необґрунтованість.
Доводи позивача про довільність визначеної судом суми суд апеляційної інстанції також відхиляє, оскільки у застосуванні критерію співмірності суд користується на власний розсуд (постанова Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18).
Так, із семи засідань, зазначених в акті №41, фактично відбулися чотири (29.04.2026, 20.05.2026, 10.06.2026, 22.06.2026). Отже, акт наданих послуг у частині трьох засідань із семи не відповідає дійсності, що ставить під сумнів достовірність заявленого обсягу послуг загалом. Посилання позивача на додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №9901/459/21 цього не змінює, оскільки підготовка до засідання відшкодовується разом з участю в ньому, а не замість неї. Крім участі у чотирьох засіданнях, адвокат підготував два процесуальні документи по суті спору, а розгляд справи від відкриття провадження до ухвалення рішення тривав менше чотирьох місяців. За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що сума 50 000 грн відповідає критеріям реальності та розумної необхідності.
Так само необґрунтованими є доводи позивача про те, що суд не врахував значення справи. Суд першої інстанції прямо зазначив, що спір про оскарження рішення органу Антимонопольного комітету України не належить до категорії простих, і саме тому не відмовив у відшкодуванні витрат повністю. Тоді як значення справи для сторони та розмір накладених штрафів (6 654 000 грн) самі по собі не покладають на іншу сторону обов`язку відшкодувати гонорар у погодженому з адвокатом розмірі. Стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються (постанова Верховного Суду від 01.12.2025 у справі №911/918/25), а для включення всієї суми гонорару у відшкодування має бути встановлено, що такі витрати були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим (постанова Верховного Суду від 13.03.2025 у справі №910/18717/23).
Щодо апеляційної скарги відповідача колегія суддів виходить з того, що її доводи спрямовані проти стягнення 150 000 грн, тоді як суд першої інстанції вже зменшив цю суму втричі. Тоді як в чому неспівмірною є саме присуджена сума 50 000 грн, скаржник не зазначив і доказів цього не надав, хоча відповідний обов`язок покладено на нього частиною шостою статті 126 ГПК України.
Посилання відповідача на немайновий характер спору не спростовує висновків суду, оскільки частина четверта статті 126 ГПК України передбачає співмірність витрат із ціною позову та (або) значенням справи для сторони, а оскаржуваним рішенням №881-р позивача визнано порушником законодавства про захист економічної конкуренції та накладено на нього штрафи. Доводи щодо розміру сплаченого позивачем судового збору не стосуються предмета додаткового рішення, оскільки судовий збір розподілено рішенням від 22.06.2026. Тоді як вимога зменшити витрати на правничу допомогу до розміру суми судового збору не ґрунтується на жодній нормі процесуального закону та обґрунтованість такого розміру не підтверджена жодними доказами.
Не приймає суд апеляційної інстанції також доводи про те, що позивач міг діяти в порядку самопредставництва. Відповідно до статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою, а статтею 56 цього Кодексу передбачено участь у справі як особисто, так і через представника. Реалізація цього права не може бути підставою для відмови у відшкодуванні витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України). Відсутність доказів фактичної сплати гонорару також не перешкоджає розподілу витрат, оскільки вони підлягають розподілу незалежно від того, чи їх уже сплачено, чи тільки має бути. Доводи відповідача про недоведеність участі адвоката в окремих засіданнях частково відповідають матеріалам справи і, як зазначено вище, враховані судом першої інстанції при оцінці присудженої суми, так і при ухваленні рішення.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене апеляційні скарги позивача та відповідача слід залишити без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2026 у справі №910/1619/26 - без змін.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційних скарг фактично зводяться до незгоди із оскаржуваним рішенням та додатковим рішенням, не знайшли свого підтвердження за результатами перегляду рішення суду першої інстанції у розумінні ст. 74, 76-79, 80, 86, 269 ГПК України. Суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, на яке посилається скаржник як на підставу для задоволення скарги та відмови в позові, відповідно. Водночас, підстав для виходу за межі вимог і доводів апеляційної скарги суд не встановив в розумінні ч. 4 ст. 236 ГПК України. Отже, апеляційну скаргу у даній справі слід залишити без задоволення як необґрунтовану через встановлене вище, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
11. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
Отже, Північний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову. Порушене право позивача було правомірно задоволено судом першої інстанції на підставі ст. 4 ГПК України (в частині задоволення позову).
А також погоджується додатковим рішення у даній справі, яким частково задовольнили заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000,00 грн.
Таким чином, на підставі ст. 2, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
12. Судові витрати
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, понесений судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 2, 4, 129, 244, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, ст. 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2026 у справі № 910/1619/26 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2026 у справі № 910/1619/26 - залишити без змін.
3. Апеляційні скарги Антимонопольного комітету України та Акціонерного товариства "ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2026 у справі № 910/1619/26 - залишити без задоволення.
4. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2026 у справі № 910/1619/26 - залишити без змін.
5. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
6. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 07.10.2026.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді Л.Г. Сітайло
В.В. Сулім