ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 жовтня 2026 року Справа № 906/349/26
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Саврій В.А., суддя Тимошенко О.М. , суддя Крейбух О.Г.
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Коростенський м`ясокомбінат" на рішення Господарського суду Житомирської області від 24.06.2026 (повний текст - 02.07.2026) у справі №906/349/26 (суддя Нестерчук С.С.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Малиш Інни Сергіївни
до Приватного акціонерного товариства "Коростенський м`ясокомбінат"
про стягнення 98508,36 грн
Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до ч.13 ст.8, ч.ч.1, 10 ст.270 ГПК України
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 24.06.2026 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Коростенський м`ясокомбінат" на користь Фізичної особи-підприємця Малиш Інни Сергіївни 41500,00 грн заборгованості; 11644,71 грн пені; 4150,00 грн штрафу; 10412,83 грн інфляційних втрат; 3629,84 грн 3% річних; 2662,40 грн судових витрат зі сплати судового збору. Відмовлено у задоволенні вимог в частині стягнення 27170,98 грн пені.
Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Коростенський м`ясокомбінат" звернулося з апеляційною скаргою.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що суд, встановивши надмірність заявленої неустойки, відсутність доказів завдання позивачу збитків та врахувавши компенсацію майнового інтересу позивача шляхом стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, безпідставно застосував зазначені обставини лише для зменшення пені, але не врахував їх при вирішенні питання щодо штрафу.
За доводами апелянта, оскільки пеня та штраф є формами неустойки, встановлені судом обставини мали бути враховані також при оцінці співмірності штрафу.
Крім того, апелянт вважає, що стягнення штрафу поряд із пенею, 3% річних та інфляційними втратами має надмірний та каральний характер, а висновок суду про відсутність підстав для зменшення штрафу належним чином не мотивований.
На підставі викладеного відповідач просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 24.06.2026 у справі №906/349/26 в частині стягнення з відповідача на користь позивача штрафу у розмірі 4150,00 грн та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи у складі головуючий суддя Мельник О.В., суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.07.2026 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Коростенський м`ясокомбінат" на рішення Господарського суду Житомирської області від 24.06.2026 у справі №906/349/26 залишено без руху у зв`язку з несплатою судового збору в розмірі 3993,60 грн та зобов`язано апелянта усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів із дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
05.08.2026 на виконання вимог ухвали суду Приватне акціонерне товариство "Коростенський м`ясокомбінат" надіслало заяву про усунення недоліків апеляційної скарги до якої долучено докази сплати судового збору.
Розпорядженням керівника апарату суду від 06.08.2026, у зв`язку з перебуванням у відпустці головуючого судді Мельника О.В., судді - члена колегії Гудак А.В., судді - члена колегії Петухова М.Г., призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи у складі головуючий суддя Саврій В.А., суддя Тимошенко О.М., суддя Крейбух О.Г.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Коростенський м`ясокомбінат" на рішення Господарського суду Житомирської області від 24.06.2026 у справі №906/349/26. Роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Запропоновано позивачу у строк до 25.08.2026 подати письмовий відзив на апеляційну скаргу.
24.08.2026 від ФОП Малиш Інни Сергіївни надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечує проти її задоволення, вважаючи рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині законним та обґрунтованим.
Зазначає, що суд окремо оцінив підстави для стягнення штрафу та дійшов висновку про відсутність підстав для його зменшення, врахувавши розмір санкції, характер порушення та тривалість невиконання зобов`язання.
На думку позивача, зменшення пені не зумовлює автоматичного зменшення штрафу, оскільки останній є одноразовою санкцією у розмірі 10% від суми невиконаного зобов`язання та не має накопичувального характеру.
Також позивач посилається на відсутність доведених апелянтом виняткових обставин, які б свідчили про надмірність чи неспівмірність штрафу.
У зв`язку з цим просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення 4150,00 грн штрафу - без змін.
Розглядом матеріалів справи встановлено.
10.04.2018 між ФОП Малиш І.С. як виконавцем та ПрАТ «Коростенський м`ясокомбінат» як замовником укладено договір надання інформаційно-консультаційних послуг №21/00443418/18. Додатковою угодою №1 від 28.02.2023 сторони виклали договір у новій редакції. За його умовами виконавець зобов`язався надавати замовнику інформаційно-консультаційні послуги, а замовник - приймати та своєчасно оплачувати їх.
Відповідно до пунктів 2.2, 2.3 договору виконавець на підставі погоджених сторонами послуг готує та надає замовнику рахунок-фактуру, а оплата здійснюється не пізніше останнього дня календарного місяця, в якому послуги замовлено та замовником отримано відповідний рахунок-фактуру. Після завершення надання послуг сторони підписують акт приймання-передачі в електронній формі.
Пунктом 6.5 договору передбачено сплату інфляційних втрат та 3% річних у разі прострочення грошового зобов`язання, пунктом 6.6 - пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, а пунктом 6.7 - штраф у розмірі 10% від невиконаної частини зобов`язання у разі прострочення оплати понад один календарний рік. За пунктом 6.8 пеня нараховується протягом усього періоду існування прострочення.
Договором також передбачено використання електронних підписів у документообігу та визнано юридичну силу підписаних ними електронних документів.
У період з березня по травень 2023 року позивач виставив відповідачу рахунки-фактури №33 від 01.03.2023 на суму 8500,00 грн, №46 від 03.04.2023 на суму 15000,00 грн, №59 від 03.04.2023 на суму 10000,00 грн та №72 від 01.05.2023 на суму 8000,00 грн.
На підтвердження надання вказаних послуг сторонами підписано електронними підписами акти виконаних робіт №33 від 31.03.2023, №46 та №59 від 18.04.2023, №72 від 03.05.2023 на загальну суму 41500,00 грн.
Матеріалами справи також підтверджено електронний обмін документами між сторонами. Зокрема, позивач направляв відповідачу рахунки та акти на погоджену договором електронну адресу, а відповідач повертав підписані електронним підписом акти.
У листуванні від 19.04.2023 представник відповідача, надсилаючи підписані акти за квітень 2023 року, повідомив, що оплата очікується до кінця квітня.
20.04.2023 позивач направив відповідачу акт звірки взаємних розрахунків, а 24.04.2023 відповідач повернув підписаний акт звірки та гарантійний лист. У гарантійному листі №1 від 21.04.2023 ПрАТ «Коростенський м`ясокомбінат» підтвердило заборгованість у сумі 33500,00 грн та зобов`язалося погасити її до 01.05.2023.
У зв`язку з несплатою вартості наданих послуг позивач у липні, серпні та жовтні 2023 року направляв відповідачу повідомлення, вимогу та претензію щодо погашення заборгованості у загальній сумі 41500,00 грн, однак борг сплачено не було.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивач просив стягнути 41500,00 грн основного боргу, 38815,69 грн пені, 4150,00 грн штрафу, 3629,84 грн 3% річних та 10412,83 грн інфляційних втрат. Нарахування здійснено окремо щодо кожного рахунку-фактури та відповідного акта виконаних робіт.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне:
Як встановлено ч.1 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення Господарського суду Житомирської області від 24.06.2026 оскаржується відповідачем виключно в частині стягнення штрафу у розмірі 4150,00 грн, а в частині стягнення 41500,00 грн основного боргу, 11644,71 грн пені, 10412,83 грн інфляційних втрат та 3629,84 грн 3 % річних апелянтом не оскаржується, колегія суддів перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в оскаржуваній частині.
Укладений між сторонами договір за своїм змістом та правовою природою є договором надання послуг, який підпадає під правове регулювання глави 63 Цивільного кодексу України.
Приписами статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.
Відповідно до ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
За статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойка є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому за приписами частини першої статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.
Крім цього, відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджено надання позивачем та прийняття відповідачем послуг за актами №33 від 31.03.2023, №46 та №59 від 18.04.2023, №72 від 03.05.2023 на загальну суму 41500,00 грн. Доказів оплати зазначеної заборгованості матеріали справи не містять.
При цьому відповідач підписав акт звірки взаємних розрахунків та гарантійний лист, яким підтвердив заборгованість у сумі 33500,00 грн та гарантував її погашення до 01.05.2023, однак взятого на себе зобов`язання не виконав.
Пунктом 6.7 договору (у новій редакції) сторони погодили, що у разі порушення строків оплати наданих послуг понад один календарний рік додатково стягується штраф у розмірі 10% від суми невиконаної частини зобов`язання.
Колегія суддів звертає увагу, що штраф і пеня хоча і є різновидами неустойки, водночас порядок їх обчислення є різним: штраф визначається у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, тоді як пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.
Пеня відповідно до пунктів 6.6, 6.8 договору нараховувалася за кожен день прострочення протягом усього періоду його існування та становила 38815,69 грн, тоді як передбачений пунктом 6.7 договору штраф є одноразовою санкцією у фіксованому сторонами розмірі 10% від суми невиконаного зобов`язання та становить 4150,00 грн.
Отже, сам по собі факт зменшення судом розміру пені не зумовлює необхідності автоматичного зменшення штрафу. Питання про зменшення неустойки вирішується судом з урахуванням конкретних обставин справи, ступеня виконання зобов`язання, майнових та інших інтересів сторін, наслідків порушення зобов`язання, а також засад справедливості, добросовісності та розумності.
Суд першої інстанції, вирішуючи клопотання відповідача про зменшення неустойки на 99%, врахував значний розмір нарахованої пені порівняно із сумою основного боргу, наявність нарахованих інфляційних втрат та 3% річних, відсутність доказів завдання позивачу збитків у розмірі, співмірному із заявленою пенею, та дійшов висновку про необхідність зменшення пені на 70% - до 11644,71 грн.
Водночас щодо штрафу суд першої інстанції окремо зазначив, що його розмір становить 10% від суми невиконаного грошового зобов`язання, він прямо передбачений пунктом 6.7 договору та застосований у зв`язку з простроченням оплати понад один календарний рік. Врахувавши розмір штрафу, характер порушення та тривалість невиконання відповідачем зобов`язання, суд першої інстанції не встановив підстав для його зменшення.
Таким чином, доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не мотивував незастосування зменшення до штрафу, спростовуються змістом оскаржуваного рішення, в якому наведеному виду неустойки надано окрему правову оцінку.
Колегія суддів також враховує, що штраф у сумі 4150,00 грн становить лише 10% від суми основного боргу 41500,00 грн, має одноразовий характер та, на відміну від пені, не збільшується залежно від подальшої тривалості прострочення. Після зменшення судом пені загальний розмір присудженої договірної неустойки становить 15794,71 грн, що не перевищує суму основного зобов`язання.
Посилання апелянта на відсутність доведених позивачем збитків також не є самостійною та безумовною підставою для зменшення або повної відмови у стягненні штрафу, оскільки зменшення неустойки є правом суду, яке реалізується з урахуванням усієї сукупності обставин конкретної справи.
Разом з тим відповідачем не наведено та не доведено обставин, які з урахуванням критеріїв частини третьої статті 551 ЦК України давали б підстави для подальшого зменшення штрафу. Матеріали справи не містять доказів часткового погашення основного боргу, вжиття відповідачем заходів до його добровільного погашення, а також інших обставин, які б об`єктивно перешкоджали належному виконанню грошового зобов`язання. Натомість відповідач, визнавши заборгованість та взявши на себе обов`язок її погасити, протягом тривалого часу такого обов`язку не виконав.
При цьому Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 у справі №921/542/20 зазначив, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Передбачене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі №6-49цс12, постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №723/304/16-ц, від 27.11.2019 у справі №340/385/17).
Доводи апелянта про набуття штрафом карального характеру з огляду на одночасне стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних не спростовують наведених висновків. Саме з метою забезпечення балансу інтересів сторін суд першої інстанції істотно зменшив розмір пені, водночас залишивши до стягнення погоджений сторонами одноразовий штраф у розмірі 10% основного боргу.
При цьому апелянт не заперечує чинність пункту 6.7 договору, правильність арифметичного визначення штрафу в сумі 4150,00 грн та факт існування прострочення понад один календарний рік, а просить повністю відмовити у його стягненні виключно з мотивів неспівмірності неустойки та застосування судом зменшення до пені.
Такі доводи не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та не спростовують його висновку про наявність підстав для стягнення штрафу.
Суд апеляційної інстанції також враховує правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, відповідно до якого зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Водночас, як свідчить судова практика, зменшення розміру пені на 99% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19, від 15.06.2022 у справі №922/2141/21, від 05.04.2023 у справі №910/18718/21 тощо).
Також, з висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 01.06.2021 у справі №910/12876/19 вбачається, що одночасне стягнення штрафу та пені за порушення господарського зобов`язання не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки штраф і пеня є формами неустойки та не становлять окремих самостійних видів юридичної відповідальності; у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Згідно зі ст.ст.74, 76 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Приймаючи до уваги наведене вище, враховуючи наявні у матеріалах справи докази, встановлені факти та зміст позовних вимог, виходячи із засад розумності і справедливості, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для зменшення штрафу у розмірі 4150,00 грн або відмови у його стягненні.
Згідно з ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.
При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").
В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Відповідно до положень ст.129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за апеляційний перегляд рішення у справі покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст.269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Коростенський м`ясокомбінат" на рішення Господарського суду Житомирської області від 24.06.2026 у справі №906/349/26 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.
Повний текст постанови складено 07.10.2026.
Головуючий суддя Саврій В.А.
Суддя Тимошенко О.М.
Суддя Крейбух О.Г.