Постанова № 140386353 у справі № 908/600/26 від 30.09.2026

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2026 м. Дніпро Справа № 908/600/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач),

суддів: Віннікова С.В., Чус О.В.,

секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.,

Представники сторін:

прокурор: Масенко А.О.;

від позивача: не з`явився;

від відповідача (апелянта): Краснокутська Ю.О.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" на рішення Господарського суду Запорізької області від 08.06.2026

у справі № 908/600/26

за позовом Глобинської окружної прокуратури, м. Глобине Кременчуцького району Полтавської області, в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Козельщинської селищної ради, с. Козельщина Кременчуцького району Полтавської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання", м. Запоріжжя

про визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення 233 355,05 грн надмірно сплачених коштів,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Керівник Глобинської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Запорізької області в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Козельщинської селищної ради з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» про визнання недійсними додаткової угоди № 2 від 12.02.2024, додаткових угод № 6 від 03.06.2024, № 7 від 03.07.2024, № 8 від 05.08.2024, № 9 від 04.09.2024, № 10 від 01.10.2024, № 11 від 01.11.2024, № 12 від 03.12.2024 до договору про постачання електричної енергії споживачу № 679 від 27.12.2023, а також про стягнення з відповідача 233 355,05 грн надмірно сплачених коштів.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що під час виконання договору сторони неодноразово змінювали ціну електричної енергії у бік збільшення без належного дотримання передбаченого договором та законодавством порядку зміни істотних умов договору про закупівлю.

Зокрема, прокурор зазначав про відсутність передбачених пунктом 14.5 договору письмових звернень постачальника, які мали передувати внесенню відповідних змін до договору, а також про неналежність документального підтвердження обставин, з якими сторони пов`язували необхідність зміни ціни електричної енергії.

На переконання прокурора, оспорювані додаткові угоди укладені з порушенням вимог законодавства у сфері публічних закупівель та погодженого сторонами порядку зміни істотних умов договору, у зв`язку з чим суперечать вимогам закону та відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України підлягають визнанню недійсними.

Грошові кошти, сплачені замовником унаслідок застосування цін, астановлених такими додатковими угодами, у сумі 233 355,05 грн прокурор просив стягнути з відповідача на користь Виконавчого комітету Козельщинської селищної ради на підставі статей 216, 1212 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 08.06.2026 у справі № 908/600/26 позов задоволено повністю.

Визнано недійсними додаткову угоду № 2 від 12.02.2024, додаткові угоди № 6 від 03.06.2024, № 7 від 03.07.2024, № 8 від 05.08.2024, № 9 від 04.09.2024, № 10 від 01.10.2024, № 11 від 01.11.2024 та № 12 від 03.12.2024 до договору про постачання електричної енергії споживачу № 679 від 27.12.2023, укладені між Виконавчим комітетом Козельщинської селищної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання».

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» на користь Виконавчого комітету Козельщинської селищної ради 233 355,05 грн надмірно сплачених коштів, а на користь Полтавської обласної прокуратури 30 124,33 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив із того, що положення пункту 14.5 договору встановлювали спеціальний порядок зміни його істотних умов, зокрема ціни електричної енергії, який передбачав наявність письмового звернення сторони та належного документального підтвердження обставин, що є підставою для відповідної зміни.

Суд першої інстанції встановив відсутність передбачених договором письмових звернень постачальника, які мали передувати укладенню оспорюваних додаткових угод, а також дійшов висновку про неналежність наданого документального підтвердження зміни ціни.

Зокрема, місцевий господарський суд зазначив, що надані роздруківки з офіційного вебсайту Оператора ринку не містили всього обсягу відомостей, передбачених умовами договору, а саме інформації про стан цін щонайменше на дві дати, що визначають початок та кінець відповідного часового інтервалу, та результату порівняння таких цін у відсотковому вираженні. Щодо окремих оспорюваних додаткових угод суд також встановив відсутність документів, які б підтверджували наявність підстав для зміни ціни електричної енергії.

Крім того, суд першої інстанції, застосувавши правові висновки Верховного Суду щодо законодавчих обмежень зміни ціни за одиницю товару за договором про закупівлю, дійшов висновку про недотримання таких обмежень унаслідок послідовного укладення сторонами додаткових угод.

За наслідками визнання оспорюваних додаткових угод недійсними суд визначив різницю між фактично сплаченими замовником коштами та вартістю поставленої електричної енергії, розрахованою виходячи з первісної ціни 7,02 грн за 1 кВт·год, у розмірі 233 355,05 грн, та стягнув зазначену суму з відповідача на підставі статей 216, 1212 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Запорізької області від 08.06.2026 у справі № 908/600/26, Товариство з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 08.06.2026 у справі № 908/600/26 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Глобинської окружної прокуратури, поданого в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Козельщинської селищної ради, відмовити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, Товариство з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» зазначає, що рішення Господарського суду Запорізької області від 08.06.2026 ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, положень Закону України «Про публічні закупівлі», статей 203, 215, 216, 1212 Цивільного кодексу України, а також за неповного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору. На переконання скаржника, висновки місцевого господарського суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Основним доводом апеляційної скарги є твердження про помилкове ототожнення судом першої інстанції двох різних правових підстав зміни істотних умов договору про закупівлю, передбачених підпунктами 2 та 7 пункту 19 Особливостей № 1178.

Апелянт зазначає, що підпункт 2 пункту 19 Особливостей № 1178 регулює випадок погодження сторонами зміни ціни за одиницю товару у договорі про закупівлю у зв`язку з коливанням ціни такого товару на ринку, тоді як підпункт 7 цього пункту встановлює самостійну правову підставу для зміни істотних умов договору, зокрема у разі зміни середньозважених цін на електричну енергію на ринку «на добу наперед», за умови встановлення у договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

У зв`язку із цим ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» вважає помилковим застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин правових підходів, сформованих щодо зміни ціни за одиницю товару внаслідок коливання ціни товару на ринку, та, відповідно, десятивідсоткового обмеження, характерного для такої підстави зміни ціни.

На підтвердження своєї позиції скаржник посилається на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.02.2025 у справі № 914/619/24, зазначаючи, що у ній Верховний Суд розмежував правові підстави, передбачені підпунктами 2 та 7 пункту 19 Особливостей № 1178, та вказав на відмінність між зміною ціни за одиницю товару внаслідок коливання його ціни на ринку і зміною ціни у зв`язку зі зміною середньозваженої ціни електричної енергії на ринку «на добу наперед».

За твердженням апелянта, наведена правова позиція має істотне значення для вирішення даної справи, оскільки спірні додаткові угоди укладалися саме у зв`язку зі зміною середньозваженої ціни електричної енергії на РДН, а не внаслідок коливання ціни товару на ринку в розумінні підпункту 2 пункту 19 Особливостей № 1178.

Скаржник наголошує, що договір про постачання електричної енергії споживачу № 679 від 27.12.2023 та комерційна пропозиція, яка є додатком № 2 до нього, заздалегідь передбачали формульний механізм визначення фактичної ціни електричної енергії.

Так, згідно з умовами комерційної пропозиції ціна за фактично спожиту електричну енергію без урахування ПДВ визначалася за формулою: Цфакт = Цкуп + Тп + Впост + Ппост + Тр, де показник Цкуп становить фактичну ціну купівлі електричної енергії електропостачальником та розраховується з урахуванням середньозваженої ціни електричної енергії на ринку «на добу наперед», яка визначається щомісячно за даними, оприлюдненими Оператором ринку.

На думку апелянта, сторони договору, погодивши такий порядок, заздалегідь визначили механізм коригування ціни залежно від зміни відповідного об`єктивного показника середньозваженої ціни електричної енергії на РДН. Відтак наступна зміна фактичної ціни електричної енергії була не довільним збільшенням ціни товару постачальником, а результатом застосування передбаченої договором формули.

ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» також заперечує висновок суду першої інстанції щодо неналежності роздруківок з офіційного вебсайту Оператора ринку як документального підтвердження зміни середньозваженої ціни електричної енергії на РДН.

Скаржник зазначає, що підпунктом 7 пункту 14.5 договору сторони прямо погодили, що документом, який підтверджує зміну середньозваженої ціни електричної енергії на ринку «на добу наперед», можуть бути роздруківки з офіційного вебсайту Оператора ринку з інформацією щодо середньозваженої ціни електричної енергії на РДН ОЕС України або інший документ, виданий уповноваженим органом.

Таким чином, на переконання апелянта, сторони ще при укладенні договору визначили не лише правову підставу та формулу зміни ціни, але й допустиме джерело інформації для підтвердження зміни відповідного показника. Тому висновок місцевого господарського суду про неналежність таких роздруківок, на думку відповідача, не узгоджується з умовами самого договору.

Апелянт окремо наголошує на тому, що застосований судом першої інстанції підхід до оцінки змін ціни є, на його думку, вибірковим та непослідовним.

ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» звертає увагу, що протягом дії договору № 679 сторони неодноразово змінювали ціну електричної енергії відповідно до погодженого формульного механізму. Зокрема, додатковими угодами № 3, № 4 та № 5 ціна за фактично спожиту електричну енергію зменшувалася.

При цьому зазначені додаткові угоди прокурором не оспорюються та не кваліфікуються як порушення законодавства у сфері публічних закупівель. Натомість наступні додаткові угоди, які, за твердженням скаржника, укладалися в межах того самого договору та із застосуванням того самого механізму зміни ціни залежно від середньозваженої ціни РДН, прокурором та судом першої інстанції оцінено як незаконне збільшення ціни за одиницю товару.

На переконання відповідача, один і той самий передбачений договором механізм не може отримувати різну правову кваліфікацію виключно залежно від його економічного результату: у разі зниження ціни як правомірне застосування формули, а у разі її збільшення як порушення десятивідсоткового обмеження, встановленого для іншої правової підстави зміни ціни. Скаржник наголошує, що правова кваліфікація відповідної зміни повинна визначатися її підставою, порядком і механізмом, встановленими законом та договором, а не напрямом зміни ціни.

У відповіді на відзив на апеляційну скаргу ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» додатково заперечило доводи прокурора щодо недотримання постачальником встановленого договором порядку документального оформлення зміни ціни.

Відповідач стверджує, що належним чином виконував умови договору, своєчасно та у встановлені договором строки надавав замовнику документи і докази, які, на його думку, підтверджували необхідність укладення відповідних додаткових угод. Замовник приймав надані документи, не повертав їх постачальнику, не вимагав надання додаткового обґрунтування та за результатами їх розгляду добровільно укладав відповідні додаткові угоди.

Скаржник також акцентує увагу на поведінці самого замовника, зазначаючи, що Виконавчий комітет Козельщинської селищної ради не заперечував факту укладення оспорюваних додаткових угод та під час виконання договору не ставив під сумнів їх дійсність і правомірність.

Апелянт зазначає, що законодавство покладає обов`язки щодо організації та проведення закупівель, контролю за їх законністю та відповідальність за порушення відповідних вимог, зокрема, на уповноважених і службових осіб замовника, службових осіб органів державного фінансового контролю, казначейського обслуговування та інших уповноважених суб`єктів.

У цьому контексті відповідач посилається також на можливість юридичної відповідальності посадових осіб за порушення у сфері використання бюджетних коштів і публічних закупівель та вважає необґрунтованим покладення всіх негативних майнових наслідків укладення додаткових угод виключно на постачальника за обставин, коли замовник добровільно їх підписував та здійснював оплату за погодженими сторонами умовами.

Крім того, ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» посилається на специфіку електричної енергії як товару та особливості правовідносин з її постачання.

Посилаючись на положення Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312, скаржник зазначає, що договір постачання електричної енергії споживачу передбачає постачання одним електропостачальником усього обсягу фактичного споживання електричної енергії за відповідним об`єктом у певний період часу згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією.

Відповідач стверджує, що замовником було оплачено саме той обсяг електричної енергії, який ним фактично спожито, а постачальник з огляду на фізичну природу електричної енергії не мав технічної можливості поставити її в обсязі, більшому за фактичне споживання споживача.

У зв`язку із цим апелянт заперечує висновок про наявність у нього безпідставно отриманих коштів, наголошуючи, що сплачені замовником кошти були отримані за реально поставлену та фактично спожиту електричну енергію.

Також скаржник звертає увагу на те, що додатковими угодами одночасно вносилися зміни щодо обсягів закупівлі електричної енергії, тоді як відповідні положення додаткових угод про зменшення обсягів закупівлі окремо не оспорювалися.

У сукупності наведеного ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» заперечує наявність встановлених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України підстав для визнання оспорюваних додаткових угод недійсними.

Відповідач також не погоджується із застосуванням наслідків недійсності правочинів та положень статей 216, 1212 Цивільного кодексу України, вважаючи, що правова підстава для набуття ним відповідних грошових коштів існувала, оскільки електрична енергія фактично постачалася та споживалася, її вартість визначалася відповідно до погоджених сторонами умов договору та додаткових угод, а замовник добровільно здійснював відповідні платежі.

За таких обставин апелянт вважає, що підстави як для визнання додаткових угод № 2, №№ 6- 12 недійсними, так і для стягнення з ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» 233 355,05 грн надмірно сплачених коштів відсутні, а тому рішення Господарського суду Запорізької області від 08.06.2026 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Глобинська окружна прокуратура у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання», вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим і просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 08.06.2026 у справі № 908/600/26 без змін.

Заперечуючи проти основного доводу апелянта щодо правомірності зміни ціни електричної енергії за оспорюваними додатковими угодами, прокурор зазначає, що незалежно від правової підстави внесення відповідних змін сторони договору були зобов`язані дотримуватися не лише положень законодавства у сфері публічних закупівель, а й встановленого самим договором порядку зміни його істотних умов.

Прокурор звертає увагу на положення пункту 14.5 договору № 679 від 27.12.2023, відповідно до якого підставою для внесення змін до істотних умов договору було письмове звернення сторони договору з пропозицією про внесення відповідних змін та наданням документів, які підтверджують наявність передбачених договором підстав для такої зміни.

На переконання прокуратури, матеріали справи не містять належних доказів направлення постачальником замовнику письмових звернень щодо внесення змін до договору перед укладенням кожної з оспорюваних додаткових угод.

Прокурор також заперечує доводи відповідача про належність наданого документального підтвердження зміни середньозваженої ціни електричної енергії на ринку «на добу наперед».

При цьому прокуратура не заперечує, що умовами договору як один із видів документів, якими могла підтверджуватися зміна середньозваженої ціни електричної енергії на РДН, передбачалися роздруківки з офіційного вебсайту Оператора ринку. Водночас прокурор наголошує, що сам факт наявності таких роздруківок не свідчить про дотримання постачальником усього погодженого сторонами порядку зміни ціни.

За умовами договору відповідний документ мав містити інформацію про стан цін щонайменше на дві дати, що визначають початок і кінець відповідного часового інтервалу, а також результат порівняння таких цін у відсотковому вираженні. На думку прокуратури, документи, надані постачальником на підтвердження необхідності укладення спірних додаткових угод, зазначеним вимогам не відповідають.

Прокурор зазначає, що роздруківки Оператора ринку, які містять лише інформацію про середньозважену ціну електричної енергії за відповідний місяць, самі по собі не підтверджують належним чином динаміку зміни ціни між двома визначеними договором контрольними датами та не містять результату такого порівняння у відсотковому вираженні.

Крім того, прокуратура звертає увагу, що щодо окремих оспорюваних додаткових угод у матеріалах справи взагалі відсутні належні документи, які б підтверджували передбачені договором підстави для зміни ціни електричної енергії.

Таким чином, на переконання прокурора, навіть якщо виходити з того, що зміна середньозваженої ціни електричної енергії на РДН є самостійною підставою для зміни істотних умов договору, сторони могли реалізувати таку можливість виключно з дотриманням погодженого ними порядку, чого під час укладення оспорюваних додаткових угод зроблено не було.

Прокурор також не погоджується з доводом апелянта про те, що наявність у договорі формульного механізму визначення фактичної ціни електричної енергії сама по собі підтверджує правомірність укладення всіх спірних додаткових угод.

На переконання прокуратури, передбачена комерційною пропозицією формула визначення фактичної ціни електричної енергії та погоджений сторонами порядок внесення змін до істотних умов договору є взаємопов`язаними, однак не тотожними механізмами. Тому наявність математичної формули розрахунку ціни не звільняла постачальника від необхідності дотримуватися процедури зміни істотних умов договору, визначеної пунктом 14.5 договору.

Прокуратура підтримує висновки суду першої інстанції про те, що послідовне збільшення ціни електричної енергії за оспорюваними додатковими угодами призвело до істотної зміни економічних умов договору порівняно з тими, на яких відповідач переміг у процедурі закупівлі.

У цьому контексті прокурор посилається на приписи Закону України «Про публічні закупівлі» та правові висновки Верховного Суду і Великої Палати Верховного Суду щодо недопустимості безпідставної зміни істотних умов договору про закупівлю після завершення конкурентної процедури.

Прокуратура наголошує, що публічні закупівлі здійснюються, зокрема, на засадах максимальної економії, ефективності та пропорційності, а можливість необґрунтованого збільшення ціни після визначення переможця процедури закупівлі суперечить самій меті конкурентного визначення постачальника та може призводити до неефективного використання бюджетних коштів.

Заперечуючи доводи апелянта щодо додаткових угод № 3, № 4 та № 5, якими ціна електричної енергії зменшувалася та які прокурором не оспорюються, прокуратура виходить із того, що неоспорення інших додаткових угод саме по собі не свідчить про правомірність оспорюваних у даній справі правочинів.

На думку прокурора, предметом судового розгляду є правомірність саме додаткової угоди № 2 та додаткових угод №№ 6- 12, а тому кожна з них повинна оцінюватися з огляду на конкретні підстави її укладення, дотримання встановленої договором процедури та наявність належного документального підтвердження відповідної зміни ціни.

Прокурор також вважає безпідставними посилання відповідача на добровільність укладення оспорюваних додаткових угод Виконавчим комітетом Козельщинської селищної ради та відсутність заперечень замовника під час виконання договору.

На переконання прокуратури, взаємна згода сторін договору не усуває необхідності дотримання імперативних вимог законодавства про публічні закупівлі та погодженого самими сторонами порядку зміни істотних умов договору. Сам факт підписання замовником додаткових угод та здійснення платежів на їх виконання не може легалізувати правочин, якщо під час його укладення не були дотримані встановлені законом та договором вимоги.

Прокуратура не погоджується і з доводами апелянта про необхідність врахування відповідальності посадових осіб замовника та інших суб`єктів, уповноважених здійснювати контроль у сфері публічних закупівель.

На думку прокурора, можливість притягнення посадових осіб замовника або інших осіб до відповідальності за порушення законодавства про публічні закупівлі не впливає на вирішення предмета цього господарського спору, яким є дійсність конкретних додаткових угод та наявність правових підстав для збереження відповідачем отриманих за ними грошових коштів.

Прокурор також заперечує доводи відповідача, пов`язані зі специфікою електричної енергії як товару та тим, що постачальник фактично поставив лише той обсяг електроенергії, який був спожитий замовником.

На переконання прокуратури, обставина фактичного споживання електричної енергії не спростовує доводів позову, оскільки предметом спору є не факт постачання певної кількості електричної енергії, а правомірність визначення ціни такого товару внаслідок укладення оспорюваних додаткових угод.

Відтак фактичне отримання замовником відповідного обсягу електричної енергії не виключає можливості встановлення факту надмірної сплати коштів, якщо частина здійснених платежів була розрахована із застосуванням ціни, встановленої недійсними додатковими угодами.

Прокуратура вважає, що оспорювані додаткові угоди укладені з порушенням встановленого договором та законодавством порядку зміни істотних умов договору про закупівлю, а тому наявні передбачені статтями 203, 215 Цивільного кодексу України підстави для визнання таких правочинів недійсними.

У зв`язку з недійсністю оспорюваних додаткових угод прокурор також підтримує висновок місцевого господарського суду про відсутність належної правової підстави для збереження ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» частини коштів, отриманих унаслідок застосування збільшеної ціни електричної енергії, та про наявність підстав для стягнення 233 355,05 грн на користь Виконавчого комітету Козельщинської селищної ради.

За таких обставин Глобинська окружна прокуратура вважає доводи апеляційної скарги такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, та просить залишити апеляційну скаргу ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 08.06.2026 у справі № 908/600/26 без змін.

Виконавчий комітет Козельщинської селищної ради окремого відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не подав.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2026 для розгляду справи № 908/600/26 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Андрейчука Л.В. (доповідач), суддів Віннікова С.В. та Чус О.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2026 апеляційну скаргу ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» на рішення Господарського суду Запорізької області від 08.06.2026 у справі № 908/600/26 залишено без руху у зв`язку з ненаданням доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.

13.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучено платіжну інструкцію про сплату судового збору.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» на рішення Господарського суду Запорізької області від 08.06.2026 у справі № 908/600/26, витребувано матеріали справи з Господарського суду Запорізької області та призначено розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні на 12.08.2026.

16.07.2026 до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив Глобинської окружної прокуратури на апеляційну скаргу, в якому прокурор заперечив проти її задоволення та просив рішення Господарського суду Запорізької області від 08.06.2026 залишити без змін.

21.07.2026 до Центрального апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 908/600/26 з Господарського суду Запорізької області.

23.07.2026 ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» через підсистему «Електронний суд» подало відповідь на відзив на апеляційну скаргу, у якій підтримало вимоги апеляційної скарги та навело додаткові заперечення щодо доводів прокуратури.

07.08.2026 через підсистему «Електронний суд» від ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якій представник відповідача Краснокутська Ю.О. просила надати їй можливість брати участь у судовому засіданні, призначеному на 12.08.2026 об 11:00, а також у наступних судових засіданнях у справі № 908/600/26 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2026 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» на рішення Господарського суду Запорізької області від 08.06.2026 у справі № 908/600/26 до 30.09.2026.

За результатами апеляційного перегляду у судовому засіданні 30.09.2026 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у справі.

Встановлені судом обставини справи.

Як вбачається з матеріалів справи, Виконавчим комітетом Козельщинської селищної ради проведено відкриті торги щодо закупівлі електричної енергії за ДК 021:2015: 09310000-5 «Електрична енергія» в очікуваному обсязі 250 000 кВт·год та очікуваною вартістю 2 000 000 грн.

Оголошення про проведення відкритих торгів оприлюднено в електронній системі закупівель «Prozorro» за № UA-2023-12-01-010725-a.

Участь у процедурі закупівлі взяло, зокрема, Товариство з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання», остаточна тендерна пропозиція якого становила 1 755 000 грн з ПДВ. За результатами процедури відкритих торгів ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» визначено переможцем закупівлі.

27.12.2023 між Виконавчим комітетом Козельщинської селищної ради як споживачем та ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» як постачальником укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 679.

Відповідно до пункту 1.1 договору цей договір про постачання електричної енергії споживачу є договором, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії.

Умови договору розроблені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312, та Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178.

За змістом пунктів 2.1, 2.2 договору постачальник продає споживачу електричну енергію за ДК 021:2015: 09310000-5 для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами договору.

Пунктом 2.3 договору первісно визначено очікуваний обсяг постачання електричної енергії у розмірі 250 000 кВт·год.

Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 договору його загальна вартість становила 1 755 000 грн, у тому числі ПДВ 292 500 грн.

Договором передбачено, що його вартість та ціна за одиницю товару можуть змінюватися у випадках, передбачених пунктом 19 Особливостей № 1178, статтею 651 Цивільного кодексу України, а також у разі встановлення ціни відповідними органами державної або виконавчої влади.

Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком № 2 до договору.

Розрахунковим періодом за договором визначено календарний місяць.

Згідно із заявою-приєднанням споживач приєднався до умов договору на умовах комерційної пропозиції «Індивідуальна». Початком постачання електричної енергії визначено 01.01.2024.

Відповідно до первісної редакції додатка № 2 до договору комерційної пропозиції граничний розмір тарифу за фактично спожиту електричну енергію становив 5,85 грн/кВт·год без ПДВ та 7,02 грн/кВт·год з ПДВ.

Договір набрав чинності з 01.01.2024 та діяв до 31.12.2024, а в частині виконання грошових зобов`язань до їх повного виконання.

Комерційною пропозицією сторони погодили механізм визначення фактичної ціни електричної енергії без ПДВ за формулою: Цфакт = Цкуп + Тп + Впост + Ппост + Тр, де Цкуп фактична ціна купівлі електричної енергії електропостачальником, яка визначається з урахуванням середньозваженої ціни електричної енергії на ринку «на добу наперед» за даними, оприлюдненими Оператором ринку; інші складові формули пов`язані, зокрема, з тарифами на передачу та розподіл електричної енергії, витратами та прибутком постачальника.

При поданні тендерної пропозиції ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» листом від 08.12.2023 № ВТЗ22-23/425-16 підтвердило погодження проєкту договору в редакції замовника та гарантувало виконання взятих за ним зобов`язань, у тому числі щодо істотних умов договору та порядку їх зміни.

Листом-гарантією від 08.12.2023 № ВТЗ22-23/425-25 ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» також підтвердило відповідальність за зміст своєї тендерної пропозиції та достовірність зазначеної в ній інформації, а також дотримання під час проведення закупівлі вимог чинного законодавства України.

Пунктом 14.5 договору сторони врегулювали випадки та порядок зміни істотних умов договору.

Зокрема, підпунктом 2 пункту 14.5 передбачено можливість погодження зміни ціни за одиницю товару у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору або останнього внесення змін до нього в частині зміни ціни за одиницю товару.

Умовами договору визначено, що підставою для такої зміни є письмове звернення сторони договору та відповідне коливання ціни на ринку. Документальне підтвердження мало містити інформацію про період порівняння ціни, стан цін щонайменше на дві дати, що визначають початок і кінець відповідного часового інтервалу, та результат порівняння цін у відсотковому вираженні.

Підпунктом 7 пункту 14.5 договору окремо передбачено можливість зміни істотних умов договору, зокрема, у разі зміни середньозважених цін на електричну енергію на ринку «на добу наперед», що застосовуються в договорі, за умови встановлення в договорі порядку зміни ціни.

Сторони погодили, що підставою для зміни ціни за цим пунктом є письмове звернення сторони договору у разі настання однієї або декількох визначених ним підстав.

Сторона, яка звертається з пропозицією про внесення змін, зобов`язана разом із письмовим зверненням надати документ, який підтверджує відповідну зміну.

Щодо зміни середньозваженої ціни електричної енергії на РДН сторони визначили, що таким документом можуть бути роздруківки з офіційного вебсайту Оператора ринку з інформацією щодо середньозваженої ціни електричної енергії на РДН ОЕС України або інший документ, виданий уповноваженим органом.

При цьому договором визначено, що у будь-якому випадку відповідна роздруківка або інший документ повинні містити інформацію про стан цін щонайменше на дві дати, що визначають початок момент укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору в частині зміни ціни за одиницю товару та кінець часового інтервалу, протягом якого досліджувалися ціни, а також результат порівняння цін у відсотковому вираженні.

Під час дії договору № 679 сторонами укладено 12 додаткових угод.

15.01.2024 сторонами укладено додаткову угоду № 1, якою, зокрема, змінено тарифи на послуги з передачі та розподілу електричної енергії, очікуваний обсяг постачання електричної енергії визначено у розмірі 247 048,51 кВт·год та викладено комерційну пропозицію у новій редакції.

Граничний розмір тарифу за фактично спожиту електричну енергію відповідно до редакції комерційної пропозиції, затвердженої додатковою угодою № 1, становив 5,91989 грн/кВт·год без ПДВ та 7,103868 грн/кВт·год з ПДВ.

Сторони домовилися про застосування умов додаткової угоди № 1 з 01.01.2024.

Додаткова угода № 1 предметом позовних вимог у даній справі не є.

12.02.2024 сторонами укладено додаткову угоду № 2. У тексті вказаної угоди як підставу її укладення зазначено підпункт 2 пункту 14.5 договору у зв`язку зі зміною середньозваженої ціни на ринку «на добу наперед» в ОЕС України.

Додатковою угодою № 2 очікуваний обсяг постачання електричної енергії зменшено до 231 194,83 кВт·год, додаток № 2 до договору комерційну пропозицію викладено у новій редакції.

Граничний розмір тарифу за фактично спожиту електричну енергію визначено у розмірі 6,32583 грн/кВт·год без ПДВ та 7,591 грн/кВт·год з ПДВ.

Сторони передбачили застосування умов додаткової угоди № 2 з 01.01.2024.

У подальшому додатковими угодами № 3 від 04.03.2024, № 4 від 03.04.2024 та № 5 від 01.05.2024 сторони змінювали ціну електричної енергії у бік її зменшення порівняно з первісно встановленою договором ціною.

Додаткові угоди №№ 3-5 прокурором не оспорюються та предметом позову у даній справі не є.

03.06.2024 сторонами укладено додаткову угоду № 6 у зв`язку зі зміною середньозваженої ціни електричної енергії на РДН із посиланням на підпункт 7 пункту 14.5 договору.

Додаток № 2 до договору комерційну пропозицію викладено у новій редакції. Граничний тариф за фактично спожиту електричну енергію встановлено у розмірі 6,68918 грн/кВт·год без ПДВ та 8,027016 грн/кВт·год з ПДВ.

Умови додаткової угоди № 6 сторони поширили на відносини з 01.05.2024.

У матеріалах справи наявна роздруківка з офіційного вебсайту Оператора ринку щодо середньозважених цін ВДР та РДН за травень 2024 року.

03.07.2024 сторонами укладено додаткову угоду № 7 із посиланням на підпункт 7 пункту 14.5 договору.

Пункт 2.3 договору викладено у новій редакції та очікуваний обсяг постачання визначено у розмірі 214 068 кВт·год. Комерційну пропозицію також викладено у новій редакції.

Граничний тариф встановлено у розмірі 7,87064 грн/кВт·год без ПДВ та 9,444768 грн/кВт·год з ПДВ.

Умови додаткової угоди № 7 застосовано з 01.06.2024.

У матеріалах справи наявна роздруківка з офіційного вебсайту Оператора ринку щодо середньозважених цін ВДР та РДН за червень 2024 року.

05.08.2024 сторонами укладено додаткову угоду № 8 із посиланням на підпункт 7 пункту 14.5 договору.

Очікуваний обсяг постачання електричної енергії визначено у розмірі 208 329 кВт·год, а комерційну пропозицію викладено у новій редакції.

Граничний тариф встановлено у розмірі 8,43437 грн/кВт·год без ПДВ та 10,121244 грн/кВт·год з ПДВ.

Умови додаткової угоди № 8 застосовано з 01.07.2024.

Окремого документа щодо підстав зміни тарифу при укладенні додаткової угоди № 8, який був би долучений до матеріалів справи, судом першої інстанції не встановлено.

04.09.2024 сторонами укладено додаткову угоду № 9 із посиланням на підпункт 7 пункту 14.5 договору.

Очікуваний обсяг постачання електричної енергії визначено у розмірі 210 239,1 кВт·год, комерційну пропозицію викладено у новій редакції.

Граничний тариф встановлено у розмірі 8,20586 грн/кВт·год без ПДВ та 9,847032 грн/кВт·год з ПДВ.

Умови додаткової угоди № 9 застосовано з 01.08.2024.

Як документальне обґрунтування зміни ціни в матеріалах справи наявні дані Оператора ринку, що містять, зокрема, показник ВДР за 29.08.2024 та середньозважену ціну РДН ОЕС України за серпень 2024 року.

01.10.2024 сторонами укладено додаткову угоду № 10 із посиланням на підпункт 7 пункту 14.5 договору.

Очікуваний обсяг постачання електричної енергії визначено у розмірі 210 802 кВт·год, комерційну пропозицію викладено у новій редакції.

Граничний тариф встановлено у розмірі 8,13142 грн/кВт·год без ПДВ та 9,757704 грн/кВт·год з ПДВ.

Умови додаткової угоди № 10 застосовано з 01.09.2024.

У матеріалах справи наявна роздруківка з офіційного вебсайту Оператора ринку щодо середньозважених цін ВДР та РДН за вересень 2024 року.

01.11.2024 сторонами укладено додаткову угоду № 11 із посиланням на підпункт 7 пункту 14.5 договору.

Очікуваний обсяг постачання електричної енергії визначено у розмірі 210 830 кВт·год, комерційну пропозицію викладено у новій редакції.

Граничний тариф встановлено у розмірі 8,1272 грн/кВт·год без ПДВ та 9,7526 грн/кВт·год з ПДВ.

Умови додаткової угоди № 11 застосовано з 01.10.2024.

Окремого документа щодо підстав зміни тарифу при укладенні додаткової угоди № 11, який був би долучений до матеріалів справи, судом першої інстанції не встановлено.

03.12.2024 сторонами укладено додаткову угоду № 12 із посиланням на підпункт 7 пункту 14.5 договору.

Очікуваний обсяг постачання електричної енергії визначено у розмірі 211 305,7 кВт·год, а комерційну пропозицію викладено у новій редакції.

Граничний тариф встановлено у розмірі 8,03471 грн/кВт·год без ПДВ та 9,641652 грн/кВт·год з ПДВ.

Умови додаткової угоди № 12 застосовано з 01.11.2024.

У матеріалах справи наявна роздруківка з офіційного вебсайту Оператора ринку щодо середньозважених цін ВДР та РДН за листопад 2024 року.

Матеріали справи не містять окремих письмових звернень ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» до Виконавчого комітету Козельщинської селищної ради, які б передували укладенню кожної з оспорюваних додаткових угод та містили пропозицію про внесення відповідної зміни ціни із доданням документів у порядку, визначеному пунктом 14.5 договору.

На виконання договору ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» здійснювало постачання електричної енергії, а Виконавчий комітет Козельщинської селищної ради приймав поставлену електричну енергію та здійснював її оплату.

Відповідно до акта приймання-передавання товарної продукції за січень 2024 року спожито 34 947 кВт·год електричної енергії за ціною 7,59099608 грн за 1 кВт·год на загальну суму 265 282,54 грн.

За травень 2024 року спожито 14 081 кВт·год електричної енергії за ціною 8,027015837 грн за 1 кВт·год на суму 113 028,41 грн.

За червень 2024 року спожито 9 717 кВт·год електричної енергії за ціною 9,444767932 грн за 1 кВт·год на суму 91 774,81 грн.

За липень 2024 року спожито 11 545 кВт·год електричної енергії за ціною 10,12124383 грн за 1 кВт·год на суму 116 849,76 грн.

За серпень 2024 року спожито 8 985 кВт·год електричної енергії за ціною 9,84703172 грн за 1 кВт·год на суму 88 475,58 грн.

За вересень 2024 року спожито 8 234 кВт·год електричної енергії за ціною 9,757703425 грн за 1 кВт·год на суму 80 344,93 грн.

За жовтень 2024 року спожито 12 536 кВт·год електричної енергії за ціною 9,752676292 грн за 1 кВт·год на суму 122 259,55 грн.

За листопад 2024 року спожито 21 992 кВт·год електричної енергії за ціною 9,641651964 грн за 1 кВт·год на суму 212 039,21 грн.

Таким чином, за січень та травень-листопад 2024 року, тобто за періоди, на які поширювалася дія оспорюваних додаткових угод № 2 та №№ 6- 12, поставлено загалом 122 037 кВт·год електричної енергії.

За вказаний обсяг електричної енергії Виконавчим комітетом Козельщинської селищної ради сплачено ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» 1 090 054,79 грн.

Згідно з наявними у матеріалах справи платіжними інструкціями зазначену суму сплачено в повному обсязі.

Виходячи з первісно погодженої сторонами ціни електричної енергії у розмірі 7,02 грн за 1 кВт·год, вартість 122 037 кВт·год становить 856 699,74 грн.

Різниця між фактично сплаченою за вказаний період сумою 1 090 054,79 грн та сумою 856 699,74 грн становить 233 355,05 грн, стягнення якої є предметом заявленої у даній справі майнової вимоги.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частиною другою вищевказаної статті суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Водночас частиною четвертою статті 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

При цьому відповідно до частини п`ятої статті 269 Господарського процесуального кодексу України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Подібний підхід до визначення меж апеляційного перегляду послідовно застосовується Верховним Судом, який виходить з того, що апеляційний суд, перевіряючи рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, разом з тим зобов`язаний самостійно забезпечити правильне застосування норм матеріального права.

У даній справі ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» оскаржує рішення Господарського суду Запорізької області від 08.06.2026 у повному обсязі та просить ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Таким чином, предметом апеляційної перевірки є правильність висновків місцевого господарського суду як щодо наявності підстав для визнання недійсними додаткової угоди № 2 від 12.02.2024 та додаткових угод №№ 6-12 до договору № 679 від 27.12.2023, так і щодо наявності підстав для стягнення з відповідача 233 355,05 грн.

При цьому колегія суддів перевіряє зазначені висновки насамперед у межах доводів апеляційної скарги про неправильне визначення судом першої інстанції правової підстави зміни ціни електричної енергії, співвідношення підпунктів 2 та 7 пункту 19 Особливостей № 1178, застосування погодженого сторонами формульного механізму ціни, належність документів Оператора ринку, дотримання встановленого договором порядку зміни ціни, правове значення додаткових угод №№ 3- 5, поведінку замовника під час виконання договору, фактичне постачання і споживання електричної енергії та наявність правових підстав для повернення сплачених коштів.

Визначаючи норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів враховує, що договір № 679 укладено 27.12.2023, а оспорювані додаткові угоди протягом 2024 року, тому правомірність внесення відповідних змін до договору підлягає оцінці з урахуванням нормативного регулювання, чинного на час вчинення відповідних правочинів.

На час укладення договору та оспорюваних додаткових угод правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави і територіальних громад визначалися Законом України «Про публічні закупівлі» № 922-VIII.

Пунктом 3-7 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про публічні закупівлі» було встановлено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених цим Законом, визначаються Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеного припису постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 затверджено Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування.

Відтак до правовідносин сторін щодо укладення та зміни договору про закупівлю підлягають застосуванню приписи Закону України «Про публічні закупівлі» з урахуванням спеціального регулювання, встановленого Особливостями № 1178.

Пунктом 19 Особливостей № 1178 встановлено загальне правило про незмінність істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання сторонами зобов`язань у повному обсязі та одночасно передбачено вичерпні випадки, за яких допускається зміна таких умов.

Саме положення пункту 19 Особливостей № 1178 у відповідній редакції, чинній на час укладення кожної додаткової угоди, у взаємозв`язку з погодженими сторонами умовами договору № 679 мають визначальне значення для встановлення допустимості зміни ціни електричної енергії у спірних правовідносинах.

Оскільки предметом договору є постачання електричної енергії, спірні правовідносини також регулюються Законом України «Про ринок електричної енергії» та Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312, які визначають засади постачання електричної енергії споживачам, систему договірних відносин між учасниками роздрібного ринку, а також права та обов`язки електропостачальника і споживача.

Разом із наведеним до спірних правовідносин застосовуються загальні положення Цивільного кодексу України про договірні зобов`язання та правочини, а питання наявності підстав для визнання оспорюваних додаткових угод недійсними і правових наслідків такого визнання підлягають вирішенню з урахуванням, зокрема, статей 203, 204, 215, 216 та 1212 Цивільного кодексу України.

При цьому сама наявність спору щодо правильності застосування судом першої інстанції окремої норми пункту 19 Особливостей № 1178 не звільняє суд апеляційної інстанції від необхідності надати власну правову кваліфікацію встановленим обставинам та визначити, яка саме передбачена законодавством і договором правова конструкція регулює кожну з оспорюваних змін ціни.

З огляду на викладене подальша оцінка доводів апеляційної скарги має здійснюватися шляхом послідовного встановлення: правової природи передбачених підпунктами 2 та 7 пункту 19 Особливостей № 1178 механізмів зміни ціни; змісту погодженого сторонами формульного механізму; порядку зміни ціни, безпосередньо встановленого договором № 679; а також фактичного дотримання такого порядку при укладенні кожної з оспорюваних додаткових угод.

Щодо розмежування підпунктів 2 та 7 пункту 19 Особливостей № 1178 та оцінки основного доводу апеляційної скарги

Пунктом 19 Особливостей № 1178 у редакції, чинній на час укладення оспорюваних додаткових угод, передбачено загальне правило, відповідно до якого істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання сторонами зобов`язань у повному обсязі, крім прямо визначених цим пунктом випадків.

Разом із тим окремі передбачені пунктом 19 Особливостей № 1178 випадки зміни істотних умов договору мають різні юридичні підстави, передумови та механізми їх реалізації.

Так, підпункт 2 пункту 19 Особливостей № 1178 регулює зміну ціни за одиницю товару у зв`язку з коливанням ціни такого товару на ринку, яке відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору в частині зміни ціни за одиницю товару.

За своєю правовою природою цей механізм пов`язаний саме з ринковим коливанням ціни товару та потребує встановлення відповідного коливання, його документального підтвердження і пропорційності зміни договірної ціни такому коливанню.

Натомість підпунктом 7 пункту 19 Особливостей № 1178 як окремий випадок зміни істотних умов договору передбачено, зокрема, зміну середньозважених цін на електричну енергію на ринку «на добу наперед», що застосовуються у договорі про закупівлю, у разі встановлення в такому договорі порядку зміни ціни.

Таким чином, у підпункті 7 пункту 19 Особливостей № 1178 йдеться не про загальне коливання ціни товару на ринку, яке має щоразу доводитися як окрема фактична обставина, а про зміну конкретного об`єктивного ціноутворюючого показника середньозваженої ціни електричної енергії на РДН, якщо сторони заздалегідь передбачили у договорі використання такого показника та визначили порядок зміни ціни у зв`язку з його зміною.

На відмінність наведених правових механізмів звернув увагу Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 12.02.2025 у справі № 914/619/24.

У зазначеній постанові Верховний Суд, аналізуючи пункт 19 Особливостей № 1178, дійшов висновку про розмежування, з одного боку, погодження зміни ціни за одиницю товару внаслідок коливання ціни такого товару на ринку та, з іншого боку, зміни середньозважених цін на електричну енергію на РДН за умови встановлення у договорі відповідного порядку зміни ціни.

За фактичних обставин справи № 914/619/24 сторони договору передбачили щомісячне визначення фактичної ціни електричної енергії після завершення розрахункового періоду відповідно до зміни середньозваженої ціни РДН та погодили формулу такого розрахунку.

Верховний Суд зазначив, що такий погоджений сторонами формульний порядок відповідає положенням підпункту 7 пункту 19 Особливостей № 1178.

Подальшого розвитку наведений правовий підхід набув у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.07.2026 у справі № 922/3937/25.

У цій постанові Верховний Суд безпосередньо вказав, що підстави зміни умов договору у зв`язку з коливанням ціни товару на ринку та у зв`язку зі зміною середньозважених цін на електричну енергію на РДН є самостійними та не можуть ототожнюватися.

Верховний Суд виходив із того, що якщо умовами договору про закупівлю передбачено механізм визначення ціни електричної енергії залежно від середньозваженої ціни РДН та встановлено порядок визначення ціни відповідно до цього показника у відповідному розрахунковому періоді, правовою підставою такої зміни є саме підпункт 7 пункту 19 Особливостей № 1178.

При цьому Верховний Суд у справі № 922/3937/25 прямо зазначив, що підпункт 7 пункту 19 Особливостей № 1178 не містить положень про обмеження зміни ціни договору в бік збільшення десятьма відсотками.

Таким чином, сформований Верховним Судом правовий підхід не дає підстав механічно поширювати на зміну ціни, здійснену відповідно до підпункту 7 пункту 19 Особливостей № 1178 на підставі погодженого сторонами механізму середньозваженої ціни РДН, обмеження, характерні для іншої правової конструкції зміни ціни у зв`язку з коливанням ціни товару на ринку.

У цьому контексті колегія суддів також враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, відповідно до яких при застосуванні пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 відсотків від ціни, визначеної сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків наступних змін ціни.

Зазначений висновок щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» Велика Палата Верховного Суду зберегла й у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24, не встановивши підстав для відступу від правової позиції, сформованої у справі № 922/2321/22.

Водночас наведені висновки Великої Палати Верховного Суду стосуються саме правового механізму збільшення ціни за одиницю товару у зв`язку з коливанням його ціни на ринку, тобто механізму, відповідного за своєю правовою природою підпункту 2 пункту 19 Особливостей № 1178.

Тому вони не можуть без урахування відмінності правового регулювання автоматично застосовуватися до зміни ціни електричної енергії, здійснюваної відповідно до окремого механізму, передбаченого підпунктом 7 пункту 19 Особливостей № 1178.

Зі встановлених у даній справі обставин убачається, що договором № 679 від 27.12.2023 сторони передбачили можливість зміни середньозважених цін на електричну енергію на РДН, погодили формулу визначення фактичної ціни електричної енергії та включили відповідний порядок до умов договору.

При цьому додаткові угоди №№ 6- 12 укладені сторонами із прямим посиланням на підпункт 7 пункту 14.5 договору та у зв`язку зі зміною середньозваженої ціни електричної енергії на ринку «на добу наперед».

За таких обставин колегія суддів погоджується з доводами апелянта в тій частині, що правомірність зміни ціни за додатковими угодами №№ 6- 12 не може оцінюватися виключно через призму правового механізму, передбаченого підпунктом 2 пункту 19 Особливостей № 1178, та виходячи лише з факту перевищення загального десятивідсоткового рівня збільшення ціни порівняно з первісною ціною договору.

Відповідно висновок суду першої інстанції в тій частині, в якій неправомірність додаткових угод №№ 6- 12 фактично обґрунтована самим лише перевищенням десятивідсоткового порогу, встановленого для іншого правового механізму зміни ціни, не може бути підтриманий судом апеляційної інстанції.

Разом із тим обґрунтованість зазначеного доводу апеляційної скарги сама по собі не свідчить про правомірність оспорюваних додаткових угод №№ 6- 12 та не є достатньою підставою для відмови у позові.

Підпункт 7 пункту 19 Особливостей № 1178 прямо пов`язує допустимість зміни середньозважених цін на електричну енергію на РДН із наявністю встановленого в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

У такий спосіб, застосування цього винятку із загального правила про незмінність істотних умов договору потребує перевірки не лише того, чи використовувався сторонами показник середньозваженої ціни РДН, а й того, який саме порядок зміни ціни сторони встановили у конкретному договорі та чи був цей порядок фактично дотриманий.

Саме даною обставиною правовідносини у справі № 908/600/26 потребують окремої оцінки з урахуванням конкретного змісту пункту 14.5 договору № 679.

Так само наведені правові висновки Верховного Суду у справах № 914/619/24 та № 922/3937/25 не можуть застосовуватися до даної справи виключно за формальною ознакою наявності формули визначення ціни, без зіставлення змісту договорів у відповідних справах.

Зокрема, у справі № 914/619/24 договором був встановлений такий формульний порядок, за якого фактична ціна визначалася щомісячно відповідно до середньозваженої ціни РДН, а Верховний Суд виходив із того, що зміна ціни відповідно до такого механізму не потребувала окремого внесення змін до договору.

У справі № 922/3937/25, навпаки, погодження щомісячної ціни залежно від показника РДН здійснювалося шляхом підписання сторонами відповідних додаткових угод, що Верховний Суд визнав передбаченим договором формульним порядком.

Таким чином, визначальним є не сам спосіб формального оформлення зміни ціни, а зміст конкретно погодженого сторонами договору порядку її зміни.

У договорі № 679 сторони, поряд із формулою визначення фактичної ціни електричної енергії, включили до пункту 14.5 окремі положення щодо порядку внесення змін до ціни, зміст та юридичне значення яких підлягають самостійній оцінці судом апеляційної інстанції.

Щодо додаткової угоди № 2 від 12.02.2024 колегія суддів звертає увагу, що її правова кваліфікація має певні особливості, оскільки безпосередньо у тексті вказаної угоди сторони послалися на підпункт 2 пункту 14.5 договору, хоча підставою для її укладення одночасно зазначили зміну середньозваженої ціни електричної енергії на РДН.

Тому правомірність додаткової угоди № 2 не може автоматично оцінюватися разом із додатковими угодами №№ 6- 12 та потребує окремої перевірки з урахуванням прямо зазначеної сторонами правової підстави її укладення, змісту договору та документів, якими обґрунтовувалася відповідна зміна.

Таким чином, довід ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» щодо необхідності розмежування правових механізмів, передбачених підпунктами 2 та 7 пункту 19 Особливостей № 1178, заслуговує на врахування при правовій кваліфікації спірних правовідносин. Водночас наведене не спростовує правильності висновку суду першої інстанції щодо відсутності належних підстав для внесення оспорюваних змін до договору.

Щодо формульного механізму визначення ціни електричної енергії за договором № 679 та юридичного значення зміни середньозваженої ціни РДН

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 628, 629 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства; укладений договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, а відповідно до частини другої вказаної статті зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Специфіка правовідносин з постачання електричної енергії допускає погодження сторонами не лише конкретного фіксованого числового значення ціни, а й порядку її розрахунку.

Так, відповідно до підпункту 5 пункту 3.2.7 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312, до істотних умов договору про постачання електричної енергії споживачу належать, зокрема, ціна та/або порядок її розрахунку, порядок обліку та оплати електричної енергії.

Таким чином, нормативне регулювання ринку електричної енергії допускає встановлення сторонами договору не лише сталої ціни електричної енергії, а й погодженого алгоритму її визначення залежно від об`єктивних ціноутворюючих показників.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, договором № 679 від 27.12.2023 сторони передбачили, що споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, які визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком № 2 до договору.

У комерційній пропозиції сторони погодили, що ціна за фактично спожиту електричну енергію без урахування ПДВ визначається за формулою: Цфакт = Цкуп + Тп + Впост + Ппост + Тр.

Однією зі складових вказаної формули є показник Цкуп фактична ціна купівлі електричної енергії електропостачальником, яка визначається із застосуванням середньозваженої ціни електричної енергії на ринку «на добу наперед» за відповідний розрахунковий період на підставі даних, оприлюднених Оператором ринку.

Таким чином, показник середньозваженої ціни РДН не був введений сторонами до договору після завершення процедури закупівлі чи під час його подальшого виконання. Його використання як одного з елементів формування фактичної ціни електричної енергії було передбачено сторонами ще умовами договору та комерційної пропозиції.

Відповідно, зміна числового значення показника Цкуп унаслідок зміни середньозваженої ціни РДН за своєю економічною природою є реалізацією погодженого сторонами способу формування ціни, а не встановленням постачальником нового, раніше не передбаченого договором ціноутворюючого показника.

Саме така правова природа формульного механізму визначення ціни електричної енергії врахована Верховним Судом у постанові від 12.02.2025 у справі № 914/619/24.

У зазначеній справі сторони договору про закупівлю електричної енергії передбачили у комерційній пропозиції формулу визначення фактичної ціни за одиницю електричної енергії, однією зі складових якої була середньозважена ціна РДН за відповідний розрахунковий період.

Верховний Суд звернув увагу, що відповідно до погодженого сторонами порядку фактична ціна поставки електричної енергії визначалася щомісячно після завершення розрахункового періоду та змінювалася відповідно до зміни середньозваженої ціни РДН.

За таких обставин Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що погоджений сторонами формульний порядок зміни ціни відповідає підпункту 7 пункту 19 Особливостей № 1178.

Разом із тим фактичні обставини справи № 914/619/24 мають суттєву особливість: договором у тій справі було передбачено щомісячне визначення фактичної ціни без необхідності внесення окремих змін до договору саме щодо зміни середньозваженої ціни РДН.

Тому сформульований у цій постанові висновок про допустимість формульного механізму не означає, що будь-який договір, який містить формулу з показником РДН, автоматично допускає зміну фактичної ціни незалежно від інших встановлених сторонами умов і процедур.

Ще ближчими до спірних правовідносин є обставини, досліджені Верховним Судом у постанові від 22.07.2026 у справі № 922/3937/25.

У даній справі сторони також погодили формульний розрахунок ціни електричної енергії залежно від середньозваженої ціни на РДН, однак сам договір передбачав, що зміна ціни за одиницю товару здійснюється щомісячно шляхом укладення відповідних додаткових угод.

Верховний Суд встановив, що протягом строку дії договору сторони шляхом підписання додаткових угод щомісячно погоджували ціну електричної енергії залежно від зміни показника РДН, причому відповідний показник змінювався як у бік збільшення, так і у бік зменшення.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що такий погоджений сторонами порядок є саме формульним порядком розрахунків, який відповідає положенням підпункту 7 пункту 19 Особливостей № 1178.

Таким чином, сама обставина оформлення щомісячного результату формульного розрахунку додатковою угодою не трансформує відповідну зміну ціни у механізм коливання ринкової ціни, передбачений підпунктом 2 пункту 19 Особливостей № 1178.

З наведеного випливає, що довід ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» про допустимість визначення ціни електричної енергії за формулою, одним із елементів якої є середньозважена ціна РДН, сам по собі є обґрунтованим.

Так само наявність у договорі № 679 формульного механізму не дає підстав кваліфікувати кожне збільшення числового значення фактичної ціни електричної енергії як самостійне довільне підвищення постачальником ціни товару.

Колегія суддів також враховує, що застосування формули за своєю природою не обов`язково має наслідком виключно збільшення ціни.

Залежно від зміни її об`єктивних складових, зокрема середньозваженої ціни РДН, результат застосування одного й того самого погодженого сторонами алгоритму може призводити як до збільшення, так і до зменшення фактичної ціни електричної енергії.

Це узгоджується і з фактичними обставинами даної справи, оскільки додатковими угодами №№ 3, 4 та 5 сторони змінювали ціну електричної енергії у бік її зменшення, тоді як у подальших розрахункових періодах зміна показника РДН зумовлювала інший результат застосування погодженого механізму.

При цьому правове значення неоспорення додаткових угод №№ 3- 5 та довід апелянта про непослідовність оспорювання одного й того самого механізму залежно від напряму зміни ціни підлягають окремій оцінці судом апеляційної інстанції та будуть розглянуті далі.

Водночас колегія суддів вважає за необхідне розмежувати наявність у договорі формульного механізму визначення ціни та дотримання порядку зміни ціни, встановленого цим самим договором.

Формула визначає насамперед економічний та математичний спосіб обчислення відповідного числового значення ціни.

Натомість питання про те, за яких юридичних передумов результат такого розрахунку може бути застосований у договірних відносинах сторін та яким чином відповідна зміна має бути оформлена, визначається сукупністю інших умов конкретного договору та нормами законодавства, на підставі яких сторони передбачили можливість такої зміни.

У договорі № 679 сторони не обмежили регулювання зміни ціни лише математичною формулою, наведеною в комерційній пропозиції.

Поряд із нею пунктом 14.5 договору передбачено окремі умови та порядок зміни істотних умов договору, у тому числі у зв`язку зі зміною середньозваженої ціни електричної енергії на РДН.

Тому сам факт того, що нове числове значення ціни може бути математично отримане шляхом застосування погодженої формули та відповідного значення РДН, ще не дає остаточної відповіді на питання про правомірність кожної оспорюваної додаткової угоди.

Для такого висновку необхідно окремо встановити, який саме порядок реалізації формульного механізму сторони погодили у пункті 14.5 договору № 679, чи є відповідні умови обов`язковими для сторін, а також чи були вони дотримані під час укладення оспорюваних додаткових угод.

Таким чином, колегія суддів приймає довід апелянта про те, що передбачений договором № 679 формульний механізм визначення фактичної ціни електричної енергії із застосуванням середньозваженої ціни РДН є допустимим способом визначення ціни та відповідає правовій конструкції підпункту 7 пункту 19 Особливостей № 1178.

Однак зазначений висновок стосується правомірності формульного механізму як такого і не означає автоматичної правомірності конкретних змін ціни, оформлених оспорюваними додатковими угодами, оскільки останнє залежить також від дотримання погодженого сторонами порядку реалізації цього механізму.

Щодо юридичного значення погодженого сторонами порядку зміни ціни за пунктом 14.5.7 договору № 679

Встановивши, що передбачений договором № 679 формульний механізм визначення фактичної ціни електричної енергії із застосуванням середньозваженої ціни РДН у принципі відповідає правовій конструкції підпункту 7 пункту 19 Особливостей № 1178, колегія суддів переходить до оцінки наступного, самостійного питання дотримання сторонами конкретного порядку реалізації такого механізму, який вони погодили безпосередньо у договорі.

Зазначене питання має істотне значення для вирішення спору, оскільки підпункт 7 пункту 19 Особливостей № 1178 передбачає можливість зміни, зокрема, середньозважених цін на електричну енергію на ринку «на добу наперед», що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

Таким чином, на відміну від нормативного регулювання, яке саме безпосередньо визначає всі необхідні елементи відповідного механізму, підпункт 7 пункту 19 Особливостей № 1178 пов`язує реалізацію передбаченого ним винятку із тим порядком зміни ціни, який сторони встановили у конкретному договорі про закупівлю.

Саме такий підхід простежується у правових висновках Верховного Суду щодо застосування підпункту 7 пункту 19 Особливостей № 1178.

Так, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.02.2025 у справі № 914/619/24 визначальним для висновку про правомірність застосування формульного механізму було те, що сторони безпосередньо в договорі погодили порядок щомісячного визначення фактичної ціни електричної енергії залежно від зміни середньозваженої ціни РДН.

У постанові від 22.07.2026 у справі № 922/3937/25 Верховний Суд також виходив саме зі змісту конкретного договору та встановив, що сторони погодили щомісячне визначення ціни за відповідною формулою, а пунктом 5.1.3 договору прямо передбачили оформлення такої зміни шляхом укладення додаткових угод.

Верховний Суд у зазначеній справі наголосив, що погодження ціни залежно від середньозваженої ціни на РДН здійснювалося щомісячно шляхом підписання додаткових угод, оскільки саме такий формульний порядок був погоджений сторонами договору, та визнав його таким, що відповідає підпункту 7 пункту 19 Особливостей № 1178.

Таким чином, правомірність зміни ціни за підпунктом 7 пункту 19 Особливостей № 1178 визначається не лише самим фактом існування відповідного об`єктивного показника середньозваженої ціни РДН, але й дотриманням способу та порядку застосування цього показника, який сторони заздалегідь визначили у договорі.

У справі, що переглядається, сторони договору № 679 не обмежили порядок зміни ціни лише формулою, наведеною у комерційній пропозиції.

Підпунктом 7 пункту 14.5 договору сторони окремо та достатньо детально визначили процедуру внесення відповідної зміни.

Зокрема, сторони прямо погодили, що підставою для зміни ціни є письмове звернення сторони договору у разі настання однієї або декількох визначених цим пунктом підстав.

Сторона, яка звертається з пропозицією про внесення відповідних змін, зобов`язана разом із письмовим зверненням надати документ, що підтверджує відповідну зміну, у тому числі зміну середньозваженої ціни електричної енергії на ринку «на добу наперед».

Щодо зміни середньозваженої ціни електричної енергії на РДН сторони також визначили допустимі джерела такого підтвердження та погодили вимоги до змісту відповідного документа.

Таким чином, пункт 14.5.7 договору містить декілька взаємопов`язаних елементів погодженого сторонами порядку: по-перше, настання передбаченої договором об`єктивної підстави для зміни ціни; по-друге, письмове звернення сторони договору, яка ініціює відповідну зміну; по-третє, надання разом із таким зверненням документа, який підтверджує відповідну зміну; по-четверте, відповідність такого підтвердного документа вимогам щодо його змісту, безпосередньо визначеним договором; по-п`яте, погодження сторонами самої зміни та її оформлення у передбачений договором спосіб.

За змістом статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини другої статті 632 Цивільного кодексу України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Тому погоджені сторонами положення пункту 14.5.7 договору не можуть розглядатися як такі, що не мають юридичного значення або виконання яких залежить виключно від подальшого розсуду однієї зі сторін.

Водночас колегія суддів враховує, що недотримання окремої умови договору саме по собі не в усіх випадках є тотожним наявності підстав для визнання наступного правочину недійсним.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що під час вирішення спору про визнання правочину недійсним суд повинен встановити фактичні обставини, з якими закон пов`язує недійсність правочину саме на момент його вчинення, та у разі задоволення такої вимоги чітко зазначити, яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Зокрема, такий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 та застосовано Верховним Судом, зокрема, у постанові від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21.

Аналогічний підхід підтримано об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22: наявність підстав недійсності визначається станом на момент вчинення правочину, а суд повинен встановити конкретну норму закону, якій такий правочин суперечить.

Відтак лише констатації того, що одна зі сторін не виконала певну договірну дію, недостатньо для автоматичного застосування статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Однак наведене не означає, що встановлений пунктом 14.5.7 договору порядок зміни ціни у даній справі має значення виключно як внутрішнє організаційне правило сторін, порушення якого може розцінюватися лише як неналежне виконання договору.

Особливість спірних правовідносин полягає в тому, що сам підпункт 7 пункту 19 Особливостей № 1178, тобто нормативно-правовий акт, який встановлює виняток із загальної заборони зміни істотних умов договору про закупівлю, ставить можливість такої зміни у залежність від встановлення сторонами у договорі відповідного порядку зміни ціни.

Тому встановлений сторонами порядок набуває значення не лише договірного обов`язку, а й елементу механізму застосування передбаченого законодавством винятку із загального принципу незмінності істотних умов договору про закупівлю.

Інше тлумачення фактично означало б, що сторонам достатньо формально передбачити у договорі будь-який порядок зміни ціни, а надалі вони могли б не дотримуватися такого порядку та змінювати істотну умову договору виключно на підставі взаємної згоди.

Такий підхід позбавляв би змісту застереження підпункту 7 пункту 19 Особливостей № 1178 про можливість відповідної зміни саме «у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни».

Таким чином, для застосування підпункту 7 пункту 19 Особливостей № 1178 недостатньо встановити лише факт зміни середньозваженої ціни РДН та математичну відповідність нової договірної ціни погодженій сторонами формулі.

Необхідно також встановити дотримання того порядку реалізації цієї законодавчої підстави, який сторони передбачили безпосередньо у договорі.

У цьому контексті колегія суддів не може погодитися з доводами апелянта в тій частині, що сам факт добровільного підписання замовником відповідної додаткової угоди автоматично усуває необхідність виконання передбачених пунктом 14.5.7 договору попередніх умов зміни ціни.

Підписання додаткової угоди засвідчує досягнення сторонами згоди щодо кінцевого результату нового числового значення ціни та інших погоджених змін.

Однак воно саме по собі не підтверджує існування всіх тих юридичних передумов, за наявності яких істотна умова договору про закупівлю могла бути змінена відповідно до спеціального нормативного винятку.

Зокрема, саме підписання додаткової угоди не є тотожним передбаченому пунктом 14.5.7 договору попередньому письмовому зверненню сторони з пропозицією про внесення змін та наданням разом із таким зверненням погодженого сторонами підтвердного документа.

Якщо б підписання будь-якої додаткової угоди саме по собі вважалося достатнім для підтвердження дотримання всього попередньо погодженого порядку, положення договору про письмове звернення та підтвердні документи втрачали б самостійне юридичне значення.

При цьому правовідносини у справі № 908/600/26 у цій частині відрізняються від обставин справи № 922/3937/25.

У справі № 922/3937/25 пунктом 5.1.3 договору прямо було передбачено, що зміна ціни за одиницю товару регламентується щомісячно шляхом укладання додаткових угод, підготовлених відповідно до встановленої договором формули. Верховний Суд встановив, що сторони саме такого погодженого ними порядку дотримувалися.

Натомість у договорі № 679 сторони, крім формули та необхідності оформлення зміни ціни, прямо визначили додаткові елементи процедури письмове звернення сторони та надання разом із ним документа із встановленими договором характеристиками.

Подібний підхід до значення встановлених сторонами вимог щодо ініціювання зміни ціни та її документального обґрунтування простежується і в інших справах Верховного Суду щодо договорів про закупівлю електричної енергії.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 03.04.2026 у справі № 924/698/23 досліджувала умови договору, за якими постачальник при зміні ціни повинен був письмово звернутися до споживача та надати відповідний пакет документів, а підтвердні документи мали відповідати встановленому сторонами періоду порівняння цін.

Хоча зазначена справа стосувалася іншої правової підстави зміни ціни, вона підтверджує загальний підхід, за якого умови конкретного договору щодо порядку ініціювання та документального обґрунтування зміни істотної умови не можуть залишатися поза оцінкою суду.

Таким чином, колегія суддів виходить із того, що передбачені пунктом 14.5.7 договору № 679 письмове звернення сторони та надання разом із ним належного документа є складовими погодженого сторонами порядку зміни ціни за механізмом середньозваженої ціни РДН.

Щодо роздруківок Оператора ринку як документального підтвердження зміни середньозваженої ціни РДН

Як встановлено матеріалами справи, підпунктом 7 пункту 14.5 договору № 679 сторони безпосередньо передбачили, що документом, який підтверджує зміну середньозваженої ціни електричної енергії на ринку «на добу наперед», можуть бути роздруківки з офіційного вебсайту Оператора ринку з інформацією щодо середньозваженої ціни електричної енергії на РДН ОЕС України або інший документ, виданий уповноваженим органом, зокрема ДП «Держзовнішінформ», торгово-промисловою палатою тощо.

Таким чином, сторони договору заздалегідь погодили офіційний вебсайт Оператора ринку як одне з допустимих джерел отримання інформації про середньозважену ціну електричної енергії на РДН.

Тому сама по собі обставина, що відповідна інформація оформлена у вигляді роздруківки або скрін-копії з офіційного вебсайту Оператора ринку, не може бути підставою для визнання такого документа неналежним або неприйнятним для цілей пункту 14.5.7 договору.

У цій частині доводи апелянта є обґрунтованими.

Такий висновок узгоджується і з правовою природою механізму, передбаченого підпунктом 7 пункту 19 Особливостей № 1178, оскільки сама ця норма пов`язує можливість зміни ціни з об`єктивною зміною середньозважених цін електричної енергії на РДН, а сторони договору вправі були визначити порядок отримання та підтвердження відповідних даних.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 22.07.2026 у справі № 922/3937/25 також виходив із того, що погоджений сторонами формульний механізм визначення ціни може бути побудований на офіційних даних Оператора ринку про середньозважену ціну електричної енергії на РДН.

У зазначеній справі договір прямо пов`язував відповідні складові формули з інформацією, оприлюдненою Оператором ринку на офіційному вебсайті, а документи торгово-промислової палати, на підставі яких сторони укладали додаткові угоди, формувалися саме із використанням даної інформації.

Таким чином, інформація Оператора ринку є об`єктивним джерелом відомостей про фактичні значення середньозваженої ціни електричної енергії на РДН, і використання таких даних саме по собі не суперечить підпункту 7 пункту 19 Особливостей № 1178.

Разом із тим наведене не означає, що будь-яка роздруківка з офіційного вебсайту Оператора ринку, незалежно від її змісту, автоматично підтверджує дотримання сторонами пункту 14.5.7 договору № 679.

Сторони не лише визначили вид документа та джерело інформації, але й встановили конкретні вимоги до інформації, яка повинна міститися у такому документі.

За змістом пункту 14.5.7 договору відповідна роздруківка або інший документ у будь-якому випадку повинні містити інформацію про стан цін щонайменше на дві дати, що визначають: початок відповідного часового інтервалу момент укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору в частині зміни ціни за одиницю товару; кінець часового інтервалу, протягом якого здійснювалося дослідження цін; результат порівняння відповідних цін у відсотковому вираженні.

У такий спосіб, договір містить не лише вимогу щодо джерела інформації, але й встановлює спосіб її представлення, який повинен забезпечувати можливість простежити динаміку зміни відповідного ціноутворюючого показника.

За таких обставин наявність у матеріалах справи офіційного місячного значення середньозваженої ціни РДН може підтверджувати сам факт того, яке числове значення відповідного показника було оприлюднено Оператором ринку за певний період.

Проте таке місячне значення саме по собі не є тотожним передбаченому пунктом 14.5.7 договору порівнянню показника між двома визначеними сторонами контрольними моментами.

Так само встановлення одного числового значення РДН за відповідний місяць саме по собі не містить результату порівняння такого показника з попереднім релевантним значенням у відсотковому вираженні, якщо відповідна порівняльна інформація безпосередньо у документі відсутня.

Колегія суддів у цьому контексті розмежовує поняття «достовірність вихідних даних» та «достатність документа для виконання договірної процедури».

Достовірність офіційно оприлюдненого Оператором ринку показника середньозваженої ціни РДН сама по собі не спростовується.

Спірним є інше: чи містив наданий сторонами документ саме той обсяг порівняльної інформації, який вони добровільно та завчасно визначили в пункті 14.5.7 договору як необхідний для ініціювання зміни ціни.

У зв`язку з цим колегія суддів не вважає правильним підхід, за якого роздруківки з офіційного вебсайту Оператора ринку відхиляються як такі лише через їх форму або джерело походження.

Водночас колегія суддів не погоджується і з протилежним доводом апелянта про те, що саме зазначення в договорі роздруківок Оператора ринку серед допустимих документів автоматично означає достатність будь-якої такої роздруківки для внесення змін до ціни.

Відповідно до статей 629 та 632 Цивільного кодексу України значення мають усі погоджені сторонами умови зміни ціни, а не лише та їх частина, яка визначає можливе джерело інформації.

Інше тлумачення фактично призвело б до ігнорування слів договору про те, що відповідний документ «у будь-якому випадку» повинен містити визначену сторонами порівняльну інформацію.

Наявні у матеріалах справи документи підтверджують, що під час окремих змін ціни використовувалися дані Оператора ринку за відповідні календарні місяці.

Так, щодо додаткової угоди № 6 у матеріалах справи міститься інформація про середньозважені ціни ВДР та РДН за травень 2024 року; щодо додаткової угоди № 7 відповідні дані за червень 2024 року; щодо додаткової угоди № 9 дані, які містять, зокрема, показник ВДР за 29.08.2024 та середньозважену ціну РДН за серпень 2024 року; щодо додаткової угоди № 10 інформація за вересень 2024 року; щодо додаткової угоди № 12 інформація щодо середньозважених цін за листопад 2024 року.

Натомість щодо окремих оспорюваних змін матеріалами справи не встановлено наявності самостійного документа, який передував би укладенню відповідної додаткової угоди та підтверджував зміну середньозваженої ціни РДН у порядку, визначеному пунктом 14.5.7 договору.

Конкретний зміст кожного з наведених документів та його співвідношення з відповідною додатковою угодою підлягають подальшій окремій оцінці.

Разом із тим колегія суддів зазначає, що одночасне зазначення показників ВДР і РДН не є саме по собі порівнянням одного й того самого показника на дві контрольні дати.

РДН ринок «на добу наперед», а ВДР внутрішньодобовий ринок; це різні сегменти ринку електричної енергії.

Тому, якщо договір пов`язує зміну ціни саме зі зміною середньозваженої ціни електричної енергії на РДН, порівнянню для цілей погодженого сторонами механізму повинні підлягати релевантні значення одного й того самого показника, а не показники різних сегментів ринку.

Аналогічно сама по собі нова редакція комерційної пропозиції, в якій уже зазначено оновлене значення складової Цкуп або кінцевої ціни електричної енергії, не є документом, що підтверджує попередню зміну відповідного показника, якщо не містить передбаченого договором порівняння.

Комерційна пропозиція у новій редакції фіксує результат погодженої сторонами зміни, тоді як пункт 14.5.7 договору вимагає документа, що повинен обґрунтовувати підставу для такої зміни.

Зазначені документи мають різне функціональне призначення і не можуть автоматично підміняти один одного.

При цьому колегія суддів ураховує положення статей 73, 76 та 86 Господарського процесуального кодексу України, за змістом яких суд встановлює обставини справи на підставі доказів, що містять інформацію щодо предмета доказування, та оцінює кожний доказ окремо і в сукупності з іншими доказами за своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього їх дослідження.

У даній справі питання полягає не в тому, чи може роздруківка Оператора ринку взагалі бути доказом відповідного значення середньозваженої ціни РДН може, оскільки сторони самі прямо передбачили такий вид документа.

Вирішальним є те, які саме обставини підтверджує конкретна роздруківка та чи достатні підтверджені нею відомості для виконання конкретних вимог пункту 14.5.7 договору.

Тому колегія суддів частково погоджується з доводами ТОВ «Запоріжжяелектропостачання»: висновок про неналежність документального підтвердження не може ґрунтуватися лише на тому, що постачальником використовувалися роздруківки з офіційного вебсайту Оператора ринку.

Водночас апелянт помилково ототожнює допустимість виду документа з достатністю його конкретного змісту.

Умовами договору сторони самостійно встановили додаткові вимоги до змісту такого документа, а тому відповідність кожної оспорюваної зміни ціни пункту 14.5.7 договору залежить від того, чи містили наявні у відповідний момент документи передбачене сторонами порівняння одного релевантного показника на визначені договором контрольні моменти та результат такого порівняння у відсотковому вираженні.

Щодо додаткової угоди № 2 від 12.02.2024 та доводів апелянта про застосування до неї формульного механізму зміни ціни

Додаткова угода № 2 від 12.02.2024 потребує окремої правової оцінки, оскільки обставини її укладення відрізняються від обставин укладення додаткових угод №№ 6- 12.

Як встановлено з матеріалів справи, 12.02.2024 між Виконавчим комітетом Козельщинської селищної ради та ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» укладено додаткову угоду № 2 до договору № 679 від 27.12.2023.

У тексті вказаної додаткової угоди сторони прямо зазначили, що її укладено у зв`язку зі зміною середньозваженої ціни електричної енергії на ринку «на добу наперед» в ОЕС України, однак як договірну підставу внесення змін указали підпункт 2 пункту 14.5 договору.

Додатковою угодою № 2 очікуваний обсяг постачання електричної енергії зменшено до 231 194,83 кВт·год, додаток № 2 до договору комерційну пропозицію викладено у новій редакції, а граничний розмір тарифу визначено у розмірі 6,32583 грн/кВт·год без ПДВ та 7,591 грн/кВт·год з ПДВ.

При цьому пунктом 5 додаткової угоди № 2 сторони передбачили застосування її умов до правовідносин сторін, починаючи з 01.01.2024, тобто з дати, що передує даті її укладення.

Надаючи оцінку зазначеним обставинам, колегія суддів насамперед звертає увагу, що безпосереднє посилання сторін у тексті додаткової угоди № 2 на підпункт 2 пункту 14.5 договору має враховуватися при визначенні погодженого ними механізму зміни ціни.

За змістом підпункту 2 пункту 14.5 договору зміна ціни за одиницю товару допускається у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору або останнього внесення змін до договору в частині зміни ціни за одиницю товару.

Зміна ціни за цим механізмом повинна бути пропорційною відповідному коливанню ціни товару на ринку, а саме коливання документально підтвердженим.

Договором також передбачено, що підставою для зміни ціни за підпунктом 2 пункту 14.5 є письмове звернення сторони договору, а документальне підтвердження повинно містити інформацію щодо відповідного періоду порівняння цін, стану цін щонайменше на дві релевантні дати та результат такого порівняння у відсотковому вираженні.

Аналогічний за своєю правовою природою механізм був передбачений підпунктом 2 пункту 19 Особливостей № 1178 у редакції, чинній на час укладення додаткової угоди № 2: зміна ціни за одиницю товару допускалася у разі ринкового коливання, здійснювалася пропорційно такому коливанню за умови його документального підтвердження та не повинна була призводити до збільшення суми договору.

Таким чином, якщо виходити саме з тієї договірної підстави, яку сторони прямо зазначили у додатковій угоді № 2, необхідною передумовою її укладення було існування та документальне підтвердження відповідного коливання ціни електричної енергії на ринку.

При цьому для визначення пропорційності зміни ціни значення має не довільно обрана сторонами база порівняння, а ціна, яка діяла до відповідної зміни з урахуванням попередніх змін договору.

До укладення додаткової угоди № 2 сторонами вже було укладено додаткову угоду № 1 від 15.01.2024, якою граничний тариф було встановлено на рівні 5,91989 грн/кВт·год без ПДВ та 7,103868 грн/кВт·год з ПДВ.

Таким чином, зміна тарифу за додатковою угодою № 2 з 7,103868 грн/кВт·год до 7,591 грн/кВт·год становила приблизно 6,86 % від ціни, встановленої попередньою додатковою угодою.

Однак саме по собі арифметичне визначення відсотка збільшення договірної ціни не підтверджує дотримання підпункту 2 пункту 14.5 договору.

Для цього матеріали справи повинні містити докази того, що у відповідному періоді ціна електричної енергії на ринку дійсно збільшилася щонайменше на величину, яка обґрунтовувала погоджене сторонами збільшення договірної ціни, а також що таке коливання було підтверджено у спосіб, погоджений сторонами договору.

Матеріалами справи такого документального підтвердження щодо додаткової угоди № 2 не встановлено.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем не надано документа, який би підтверджував наявність належних підстав для зміни тарифу за фактично спожиту електричну енергію при укладенні додаткової угоди № 2.

Так само матеріали справи не містять окремого письмового звернення ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» до замовника, яке б передувало укладенню додаткової угоди № 2 та містило пропозицію про зміну ціни з відповідним документальним обґрунтуванням.

У такий спосіб, за умови оцінки додаткової угоди № 2 саме за тим механізмом, на який сторони безпосередньо послалися у її тексті, вимоги підпункту 2 пункту 14.5 договору щодо обґрунтування та документального підтвердження відповідної зміни не підтверджені матеріалами справи.

Разом із тим апелянт фактично стверджує, що зазначення у додатковій угоді № 2 підпункту 2 пункту 14.5 договору не повинно мати вирішального значення, оскільки реальною економічною підставою зміни ціни була зміна середньозваженої ціни РДН, тобто механізм, який відповідає підпункту 7 пункту 19 Особливостей № 1178.

Колегія суддів ураховує, що суд, вирішуючи спір, не обмежений правовою кваліфікацією, запропонованою учасниками справи, та зобов`язаний самостійно визначити норму права, яка регулює встановлені ним правовідносини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 виходила з того, що неправильне зазначення учасником справи норми права саме по собі не звільняє суд від обов`язку надати спірним правовідносинам правильну правову кваліфікацію.

Цей підхід застосований і об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19: суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію встановлених правовідносин і застосовує ті норми матеріального права, які їх регулюють.

Тому саме по собі зазначення сторонами у додатковій угоді № 2 номера підпункту 2 пункту 14.5 договору не виключає необхідності перевірити, чи могла фактично здійснена ними зміна відповідати іншій передбаченій законом та договором правовій конструкції.

Водночас можливість правильної правової кваліфікації судом встановлених обставин не означає можливості постфактум замінити відсутні фактичні передумови одного механізму передумовами іншого.

Для висновку про те, що додаткова угода № 2 могла бути правомірно укладена за механізмом підпункту 7 пункту 19 Особливостей № 1178 та підпункту 7 пункту 14.5 договору, необхідно встановити дотримання саме тих умов, які сторони передбачили для цього механізму.

Як зазначалося вище, за підпунктом 7 пункту 14.5 договору підставою для зміни середньозваженої ціни РДН є письмове звернення сторони договору із доданням документа, що підтверджує відповідну зміну та відповідає встановленим договором вимогам до його змісту.

Матеріалами справи наявність такого письмового звернення та відповідного підтвердного документа щодо додаткової угоди № 2 також не встановлена.

Таким чином, навіть якщо оцінювати фактичну економічну причину укладення додаткової угоди № 2 як таку, що за своєю природою тяжіє до механізму підпункту 7 пункту 19 Особливостей № 1178, це саме по собі не усуває необхідності дотримання встановленого сторонами договору порядку реалізації такого механізму.

Іншими словами, додаткова угода № 2 не може вважатися правомірною лише внаслідок її подальшої юридичної перекваліфікації з підпункту 2 на підпункт 7, якщо матеріали справи не підтверджують фактичного виконання передумов, встановлених договором для жодного з цих механізмів.

Окремої оцінки потребує також положення пункту 5 додаткової угоди № 2, відповідно до якого її умови застосовуються до відносин сторін з 01.01.2024, тоді як саму угоду укладено 12.02.2024.

За змістом частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України сторони можуть за взаємною згодою встановити застосування умов договору до відносин, які виникли між ними до його укладення.

Верховний Суд у постанові від 09.07.2024 у справі № 925/1176/23 підтвердив, що таке поширення дії договірних умов на попередній період є допустимим саме за наявності відповідного волевиявлення сторін.

Тому сам по собі факт поширення сторонами дії додаткової угоди № 2 на відносини з 01.01.2024 не може розглядатися як самостійна й безумовна підстава для її недійсності.

Разом із тим частина третя статті 631 Цивільного кодексу України регулює дію погоджених сторонами умов договору у часі, але не створює заднім числом матеріально-правової підстави для зміни істотної умови договору про публічну закупівлю, якщо така підстава та необхідне документальне підтвердження були відсутні.

Принцип свободи договору у сфері публічних закупівель діє з урахуванням спеціальних законодавчих обмежень.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 зазначила, що порядок зміни істотних умов договору про закупівлю має бути визначений самим договором, а збільшення ціни повинно ґрунтуватися на передбаченій законодавством підставі та бути належним чином обґрунтованим і документально підтвердженим.

Тому ретроспективне поширення сторонами нової ціни на період з 01.01.2024 могло бути правомірним лише за умови існування передбачених законом і договором передумов для застосування такої ціни до відповідного періоду.

Матеріали справи не містять документів, які б давали можливість встановити, яке саме значення середньозваженої ціни РДН або яке ринкове коливання існувало у визначений договором порівняльний період та обґрунтовувало застосування ціни 7,591 грн/кВт·год саме з 01.01.2024.

Таким чином, положення додаткової угоди № 2 про застосування нової ціни з 01.01.2024 не усуває відсутності належного підтвердження матеріальної підстави для відповідної зміни.

Колегія суддів також ураховує правовий висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, про те, що можливість та порядок зміни такої істотної умови договору про закупівлю, як ціна, повинні бути передбачені самим договором, а постачальник має не лише посилатися на зміну ринкового показника, а й належним чином обґрунтувати пропозицію щодо зміни ціни та підтвердити необхідні для цього обставини.

За сукупністю наведеного колегія суддів доходить висновку, що довід апелянта про можливість розглядати додаткову угоду № 2 виключно як результат застосування формульного механізму РДН не спростовує встановлених щодо неї обставин.

З одного боку, якщо виходити з прямо зазначеної сторонами підстави підпункту 2 пункту 14.5 договору, матеріали справи не підтверджують відповідного ринкового коливання, його величини, пропорційності погодженого збільшення та дотримання встановленої договором процедури.

З іншого боку, якщо виходити з фактичної економічної природи зміни середньозваженої ціни РДН та підпункту 7 пункту 14.5 договору, матеріали справи так само не підтверджують наявності письмового звернення та документа, який відповідав би погодженим сторонами вимогам до підтвердження відповідної зміни.

Відтак помилкове або неточне визначення сторонами номера правової підстави у тексті додаткової угоди № 2 саме по собі не є вирішальним.

Вирішальним є те, що наявні у справі докази не підтверджують дотримання необхідних передумов зміни ціни ані за прямо зазначеним сторонами механізмом підпункту 2 пункту 14.5 договору, ані за механізмом підпункту 7 цього пункту, на який фактично посилається апелянт.

Тому доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують висновку суду першої інстанції щодо відсутності належних підстав для зміни ціни за додатковою угодою № 2 від 12.02.2024, хоча правова мотивація такого висновку підлягає уточненню з урахуванням розмежування підпунктів 2 та 7 пункту 19 Особливостей № 1178.

Щодо додаткових угод №№ 6- 12 та дотримання порядку зміни ціни, встановленого підпунктом 7 пункту 14.5 договору № 679

Виходячи з наведених вище висновків щодо самостійності правового механізму, передбаченого підпунктом 7 пункту 19 Особливостей № 1178, допустимості погодженого сторонами формульного способу визначення ціни електричної енергії та юридичного значення встановленого договором порядку реалізації такого механізму, колегія суддів окремо перевіряє обставини укладення кожної з додаткових угод №№ 6- 12.

При цьому суд апеляційної інстанції не виходить із того, що саме перевищення ціною, визначеною відповідною додатковою угодою, десятивідсоткового рівня порівняно з первісною ціною договору свідчить про неправомірність такої угоди.

Як зазначалося, додаткові угоди №№ 6- 12 прямо укладалися сторонами із посиланням на підпункт 7 пункту 14.5 договору та зміну середньозваженої ціни електричної енергії на РДН, а тому їх правомірність має перевірятися саме з точки зору дотримання передумов цього механізму.

Водночас щодо кожної такої угоди необхідно встановити, чи підтверджено матеріалами справи: наявність відповідного письмового звернення сторони; надання разом із ним документа про зміну середньозваженої ціни РДН; відповідність цього документа встановленим договором вимогам щодо двох контрольних значень та результату їх порівняння у відсотковому вираженні.

Матеріали справи не містять окремих письмових звернень ТОВ «Запоріжжяелектропостачання», які б передували укладенню кожної з додаткових угод №№ 6- 12 та давали можливість встановити дату звернення, конкретну запропоновану зміну, її обґрунтування і комплект документів, переданий замовнику.

Наведене апелянтом загальне твердження про своєчасне надання замовнику документів не конкретизує відповідних листів, їх реквізитів та змісту і саме по собі не дає можливості встановити виконання погодженого пунктом 14.5.7 договору порядку щодо кожної окремої зміни ціни.

Щодо додаткової угоди № 6 від 03.06.2024.

Додатковою угодою № 6 сторони у зв`язку зі зміною середньозваженої ціни електричної енергії на РДН та з посиланням на підпункт 7 пункту 14.5 договору виклали комерційну пропозицію у новій редакції.

Граничний розмір тарифу встановлено на рівні 6,68918 грн/кВт·год без ПДВ та 8,027016 грн/кВт·год з ПДВ.

Умови вказаної додаткової угоди сторони поширили на правовідносини з 01.05.2024.

У матеріалах справи як документ, пов`язаний з обґрунтуванням зміни ціни, міститься роздруківка з офіційного вебсайту ДП «ОПЕРАТОР РИНКУ» щодо середньозважених цін ВДР та РДН за травень 2024 року.

Як зазначено вище, використання інформації з офіційного вебсайту Оператора ринку саме по собі відповідає погодженому сторонами виду підтвердного документа.

Водночас матеріали справи не свідчать, що відповідна роздруківка містила передбачене пунктом 14.5.7 договору порівняння середньозваженої ціни РДН щонайменше у двох релевантних контрольних точках на момент попереднього визначення ціни та на момент виникнення підстав для наступної зміни та результат такого порівняння у відсотковому вираженні.

Фактично наявний документ містить відомості про показники за травень 2024 року, тобто дозволяє встановити відповідне значення показника за цей період, однак не підтверджує виконання всього погодженого сторонами порівняльного механізму.

Крім того, матеріали справи не містять окремого письмового звернення постачальника, яке б передувало укладенню додаткової угоди № 6 та до якого було б додано вказаний документ.

Таким чином, щодо додаткової угоди № 6 підтверджено наявність офіційної інформації Оператора ринку про значення РДН за відповідний місяць, однак не підтверджено дотримання повного порядку зміни ціни, передбаченого пунктом 14.5.7 договору.

Щодо додаткової угоди № 7 від 03.07.2024.

Додатковою угодою № 7, укладеною із посиланням на підпункт 7 пункту 14.5 договору, очікуваний обсяг постачання електричної енергії визначено у розмірі 214 068 кВт·год та комерційну пропозицію викладено у новій редакції.

Граничний тариф встановлено на рівні 7,87064 грн/кВт·год без ПДВ та 9,444768 грн/кВт·год з ПДВ.

Умови даної угоди застосовано сторонами з 01.06.2024.

Матеріали справи містять роздруківку з офіційного вебсайту Оператора ринку щодо середньозважених цін ВДР та РДН за червень 2024 року.

Однак, як і щодо попередньої угоди, ця інформація характеризує значення відповідних показників за певний розрахунковий період, але матеріали справи не підтверджують наявності у відповідному документі передбаченого договором порівняння середньозваженої ціни РДН із релевантним попереднім значенням та визначення результату такого порівняння у відсотковому вираженні.

Так само відсутнє окреме письмове звернення постачальника з пропозицією про внесення відповідної зміни та доданим до неї пакетом документів.

Тому сам факт існування офіційних даних Оператора ринку за червень 2024 року підтверджує числове значення відповідного показника, але не доводить дотримання стороною всієї послідовності дій, погодженої у пункті 14.5.7 договору.

Щодо додаткової угоди № 8 від 05.08.2024.

Додатковою угодою № 8 сторони із посиланням на підпункт 7 пункту 14.5 договору визначили очікуваний обсяг постачання у розмірі 208 329 кВт·год та виклали комерційну пропозицію у новій редакції.

Граничний тариф встановлено у розмірі 8,43437 грн/кВт·год без ПДВ та 10,121244 грн/кВт·год з ПДВ.

Умови угоди сторони застосували з 01.07.2024.

Водночас щодо вказаної додаткової угоди ситуація відрізняється від додаткових угод №№ 6 та 7.

Матеріалами справи не встановлено наявності окремого документа, який передував би укладенню додаткової угоди № 8 та підтверджував зміну середньозваженої ціни РДН, на підставі якої здійснено відповідне коригування.

Відсутнє також окреме письмове звернення постачальника, передбачене пунктом 14.5.7 договору.

Таким чином, щодо додаткової угоди № 8 матеріалами справи не підтверджено не лише відповідність конкретного документа встановленим договором вимогам до його змісту, а й наявність самого передбаченого договором документального підтвердження відповідної зміни. Те, що у новій редакції комерційної пропозиції вже зазначено оновлене числове значення складової ціни та кінцевого тарифу, не усуває зазначеного недоліку, оскільки така комерційна пропозиція фіксує результат зміни, а не документальну підставу, що повинна була передувати її погодженню.

Щодо додаткової угоди № 9 від 04.09.2024.

Додатковою угодою № 9 сторони із посиланням на підпункт 7 пункту 14.5 договору визначили очікуваний обсяг постачання у розмірі 210 239,1 кВт·год та виклали комерційну пропозицію у новій редакції.

Граничний тариф встановлено у розмірі 8,20586 грн/кВт·год без ПДВ та 9,847032 грн/кВт·год з ПДВ.

Умови вказаної угоди застосовано з 01.08.2024.

Матеріали справи містять роздруківку з вебсайту Оператора ринку, яка містила, зокрема, показник ВДР за 29.08.2024 та середньозважену ціну РДН ОЕС України за серпень 2024 року.

Разом із тим використання в одному документі значення ВДР за окрему дату та середньозваженої ціни РДН за відповідний місяць не є тим порівнянням, про яке йдеться у пункті 14.5.7 договору.

ВДР і РДН є різними сегментами ринку електричної енергії, тоді як договір пов`язує відповідну підставу зміни саме зі зміною середньозваженої ціни електричної енергії на РДН.

Тому для реалізації погодженого сторонами механізму необхідним було співвідношення релевантних значень одного й того самого показника РДН у визначених договором контрольних точках.

Наявний документ не містить передбаченого договором порівняння двох релевантних значень середньозваженої ціни РДН та результату такого порівняння у відсотковому вираженні.

Так само матеріали справи не містять окремого письмового звернення постачальника, яке б дозволяло встановити, що саме цей документ був поданий замовнику як обґрунтування пропонованої зміни до укладення додаткової угоди № 9.

За таких обставин наявні щодо додаткової угоди № 9 матеріали підтверджують відповідні фактичні показники ринку, однак не підтверджують виконання повного порядку, передбаченого пунктом 14.5.7 договору.

Щодо додаткової угоди № 10 від 01.10.2024.

Додатковою угодою № 10 із посиланням на підпункт 7 пункту 14.5 договору очікуваний обсяг постачання визначено у розмірі 210 802 кВт·год, а комерційну пропозицію викладено у новій редакції.

Граничний тариф встановлено у розмірі 8,13142 грн/кВт·год без ПДВ та 9,757704 грн/кВт·год з ПДВ.

Умови додаткової угоди № 10 застосовано з 01.09.2024.

На підтвердження відповідного ринкового показника у матеріалах справи міститься роздруківка Оператора ринку щодо середньозважених цін ВДР та РДН за вересень 2024 року.

Проте зазначена роздруківка, виходячи з встановлених судами обставин та матеріалів справи, містить інформацію про відповідні показники за один розрахунковий період, але не містить передбаченої договором порівняльної інформації щодо середньозваженої ціни РДН у двох контрольних точках та результату такого порівняння у відсотковому вираженні.

Не встановлена також наявність письмового звернення постачальника, яке б передувало укладенню даної додаткової угоди.

Тому й щодо додаткової угоди № 10 підтверджено саме джерело нового показника РДН, але не підтверджено дотримання всієї процедури його використання для зміни істотної умови договору.

Щодо додаткової угоди № 11 від 01.11.2024.

Додатковою угодою № 11 із посиланням на підпункт 7 пункту 14.5 договору очікуваний обсяг постачання встановлено у розмірі 210 830 кВт·год та викладено комерційну пропозицію у новій редакції.

Граничний тариф становив 8,1272 грн/кВт·год без ПДВ та 9,7526 грн/кВт·год з ПДВ.

Умови угоди сторони застосували з 01.10.2024.

Щодо додаткової угоди № 11 матеріалами справи, як і щодо додаткової угоди № 8, не встановлено наявності окремого документа, який би підтверджував відповідну зміну середньозваженої ціни РДН та передував внесенню змін до договору.

Не містять матеріали справи й окремого письмового звернення постачальника з пропозицією про таку зміну.

Таким чином, щодо додаткової угоди № 11 відсутнє підтвердження виконання обох основних документальних елементів процедури, встановленої пунктом 14.5.7 договору: письмового ініціювання зміни та надання документа, який би підтверджував її підставу і відповідав погодженим сторонами вимогам.

Щодо додаткової угоди № 12 від 03.12.2024.

Додатковою угодою № 12 із посиланням на підпункт 7 пункту 14.5 договору очікуваний обсяг постачання встановлено у розмірі 211 305,7 кВт·год, а комерційну пропозицію викладено у новій редакції.

Граничний тариф встановлено у розмірі 8,03471 грн/кВт·год без ПДВ та 9,641652 грн/кВт·год з ПДВ.

Умови додаткової угоди застосовано з 01.11.2024.

Матеріали справи містять роздруківку з офіційного вебсайту Оператора ринку щодо середньозважених цін ВДР та РДН за листопад 2024 року.

Однак цей документ так само не містить встановленого договором порівняння двох релевантних значень середньозваженої ціни РДН та результату такого порівняння у відсотковому вираженні.

Відсутнє у матеріалах справи й окреме письмове звернення постачальника, яке б передувало укладенню додаткової угоди № 12.

Тому і щодо вказаної угоди матеріали справи підтверджують наявність відповідного офіційного ринкового показника за конкретний період, проте не підтверджують дотримання повного порядку зміни ціни, прямо погодженого сторонами у пункті 14.5.7 договору.

Узагальнюючи результати окремої перевірки додаткових угод №№ 6-12, колегія суддів зазначає таке.

Щодо додаткових угод №№ 6, 7, 9, 10 та 12 матеріали справи містять інформацію з офіційного вебсайту Оператора ринку щодо відповідних значень РДН.

Така інформація є допустимим за умовами договору джерелом відомостей про середньозважену ціну електричної енергії на РДН, а тому висновок про її неналежність лише через форму роздруківки або походження з вебсайту Оператора ринку був би неправильним.

Водночас наявні документи не містять передбаченої сторонами повної порівняльної інформації двох релевантних контрольних значень одного й того самого показника середньозваженої ціни РДН та результату їх порівняння у відсотковому вираженні.

Щодо додаткових угод №№ 8 та 11 матеріалами справи не встановлено навіть наявності окремого підтвердного документа, який би передував відповідній зміні ціни.

Крім того, щодо жодної з додаткових угод №№ 6- 12 матеріали справи не містять передбаченого пунктом 14.5.7 договору окремого письмового звернення постачальника, з якого можливо було б встановити дату ініціювання зміни, її конкретне обґрунтування та документи, подані замовнику разом із відповідною пропозицією.

У рішенні суду першої інстанції правильно встановлено фактичну неповноту документального підтвердження спірних змін. Водночас при правовій оцінці цих обставин необхідно враховувати самостійний характер механізму, передбаченого підпунктом 7 пункту 19 Особливостей № 1178, у зв`язку з чим десятивідсоткове обмеження не є визначальним критерієм для оцінки правомірності додаткових угод №№ 6- 12. Наведене не впливає на правильність висновку місцевого господарського суду, оскільки матеріалами справи підтверджено недотримання погодженого сторонами порядку зміни ціни, встановленого пунктом 14.5.7 договору.

Колегія суддів наголошує, що висновок щодо недотримання пункту 14.5.7 договору ґрунтується не на перевищенні ціною певного відсоткового порогу, а на невиконанні того порядку зміни ціни, який самі сторони встановили для застосування середньозваженої ціни РДН.

Так само цей висновок не ґрунтується на запереченні достовірності оприлюднених Оператором ринку показників.

Проблема полягає у тому, що наявність об`єктивного нового значення РДН і можливість математично підставити його у формулу не є тотожними доведенню того, що конкретна істотна умова договору була змінена у порядку, встановленому сторонами відповідно до підпункту 7 пункту 19 Особливостей № 1178.

Матеріали першої інстанції прямо фіксують, що надані роздруківки не містили всього обсягу порівняльної інформації, передбаченого договором.

За змістом статей 74, 76 та 86 Господарського процесуального кодексу України сторона, яка посилається на певні обставини як на підставу своїх заперечень, повинна довести відповідні обставини належними доказами, а суд оцінює докази як окремо, так і у їх сукупності.

Загальне посилання апелянта на те, що всі необхідні документи були своєчасно передані замовнику, за відсутності у матеріалах справи можливості ідентифікувати конкретне звернення і комплект документів щодо кожної відповідної зміни, не спростовує встановлених обставин.

Не змінює цього висновку і те, що замовник підписав кожну з додаткових угод, оскільки правове значення добровільного підписання та поведінки замовника під час виконання договору становить окремий довід апеляційної скарги та підлягає оцінці далі.

Колегія суддів також враховує, що додаткові угоди №№ 6- 12 передбачали застосування нових умов до правовідносин сторін із першого числа місяця, що передував даті їх підписання.

Саме по собі таке поширення погоджених сторонами умов на раніше виниклі відносини з огляду на частину третю статті 631 Цивільного кодексу України не є автоматичною підставою для недійсності правочину.

Водночас ретроспективна дія додаткової угоди так само не може замінити необхідність існування та належного підтвердження передбачених законом і договором передумов зміни ціни.

Таким чином, доводи апелянта щодо того, що додаткові угоди №№ 6- 12 укладалися у межах самостійного формульного механізму, передбаченого підпунктом 7 пункту 19 Особливостей № 1178, є правильними щодо правової природи обраного сторонами механізму.

Проте вони не спростовують встановленого матеріалами справи недотримання конкретного порядку реалізації цього механізму, визначеного пунктом 14.5.7 договору № 679.

Відтак посилання суду першої інстанції на десятивідсоткове обмеження не має визначального значення для результату вирішення спору, оскільки висновок про недотримання сторонами погодженого договором порядку зміни ціни має самостійне значення.

Щодо додаткових угод №№ 3- 5 та доводу апелянта про вибірковість і непослідовність оспорювання змін ціни

Окремо ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» посилається на вибірковість та непослідовність позиції прокурора і висновків суду першої інстанції щодо оцінки змін ціни електричної енергії протягом дії договору № 679.

Апелянт зазначає, що додатковими угодами №№ 3, 4 та 5 сторони змінювали ціну електричної енергії у бік її зменшення із застосуванням погодженого договором механізму, пов`язаного зі зміною середньозваженої ціни електричної енергії на ринку «на добу наперед».

При цьому такі додаткові угоди прокурором не оспорюються, тоді як подальші зміни ціни у бік її збільшення кваліфіковані ним як порушення законодавства про публічні закупівлі.

Саме на цій підставі апелянт стверджує, що один і той самий договірний механізм не може визнаватися допустимим у випадку, коли його застосування призводить до зменшення ціни, та неправомірним лише внаслідок того, що в іншому розрахунковому періоді результатом застосування цього самого механізму стало збільшення ціни. Такий довід прямо наведений в апеляційній скарзі.

Як встановлено матеріалами справи, після укладення додаткової угоди № 2 сторонами були укладені додаткові угоди № 3 від 04.03.2024, № 4 від 03.04.2024 та № 5 від 01.05.2024, якими розмір тарифу за фактично спожиту електричну енергію змінювався у бік зменшення.

Зазначені додаткові угоди не є предметом позовних вимог у даній справі.

Надаючи оцінку доводам апелянта, колегія суддів погоджується з ним у тому, що напрям зміни числового значення ціни її збільшення або зменшення сам по собі не визначає правової природи механізму, відповідно до якого здійснюється така зміна.

Якщо договором встановлено формульний порядок визначення фактичної ціни електричної енергії, одним із змінних елементів якого є середньозважена ціна РДН, результат застосування одного й того самого алгоритму об`єктивно може бути різним залежно від динаміки відповідного ринкового показника.

В один розрахунковий період зміна показника РДН може зумовити зменшення кінцевої ціни, а в інший її збільшення.

Ця обставина не трансформує формульний механізм залежно від напряму зміни ціни та не дає підстав кваліфікувати зменшення ціни за підпунктом 7 пункту 19 Особливостей № 1178, а подальше її збільшення автоматично за підпунктом 2 цього пункту.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.07.2026 у справі № 922/3937/25.

У зазначеній справі Верховний Суд встановив, що протягом строку дії договору сторони щомісячно визначали ціну за одиницю електричної енергії залежно від зміни показника РДН, який змінювався як у бік зменшення, так і у бік збільшення, та дійшов висновку, що такі зміни становили реалізацію одного погодженого сторонами формульного механізму, передбаченого підпунктом 7 пункту 19 Особливостей № 1178.

Тому колегія суддів погоджується з апелянтом, що сам по собі факт збільшення ціни за додатковими угодами №№ 6- 12 порівняно з попередніми періодами не давав підстав змінювати правову кваліфікацію погодженого сторонами механізму та розглядати такі зміни виключно як коливання ринкової ціни товару за підпунктом 2 пункту 19 Особливостей № 1178.

Відповідно довід апелянта про непослідовність підходу, за якого зменшення ціни за формульним механізмом фактично залишено поза спором, а збільшення ціни за цим самим за своєю природою механізмом оцінено через десятивідсоткове обмеження, є обґрунтованим у частині правової кваліфікації самого механізму зміни ціни.

Разом із тим із даної обставини не випливає висновок про автоматичну правомірність оспорюваних додаткових угод.

Відповідно до частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за зверненням особи в межах заявлених нею вимог, а учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Таким чином, визначення переліку правочинів, щодо яких заявлено вимогу про визнання їх недійсними, належить до предмета та меж заявленого позову.

Сам факт того, що прокурор не заявив вимог про визнання недійсними додаткових угод №№ 3- 5, не є судовим встановленням їх законності та не означає визнання судом відповідності цих угод усім вимогам законодавства і договору.

Відсутність позовної вимоги щодо конкретного правочину означає насамперед те, що питання його недійсності не становить предмета вирішення у даній справі.

Тому колегія суддів не має процесуальних підстав виходити за межі предмета спору та надавати остаточний висновок про дійсність або недійсність додаткових угод №№ 3- 5.

Так само неоспорення цих угод не створює презумпції правомірності всіх наступних додаткових угод до того самого договору.

Кожна оспорювана додаткова угода є окремим правочином, укладеним у конкретну дату, щодо конкретного розрахункового періоду та на підставі конкретних фактичних обставин і документів.

Тому дотримання або недотримання передбаченого договором порядку зміни ціни повинно встановлюватися щодо кожної оспорюваної угоди окремо.

Навіть якщо припустити, що додаткові угоди №№ 3- 5 були укладені із застосуванням того самого формульного механізму, сам цей факт підтверджує лише послідовне використання сторонами певного способу визначення числового значення ціни.

Він не підтверджує автоматично наявність щодо додаткових угод №№ 6- 12 письмових звернень постачальника, належних підтвердних документів або виконання інших умов пункту 14.5.7 договору.

Інакше кажучи, правомірність самого механізму не є тотожною правомірності кожного окремого випадку його реалізації.

Саме це розмежування має визначальне значення у даній справі.

Як встановлено вище, колегія суддів погоджується з апелянтом щодо принципової допустимості використання середньозваженої ціни РДН як змінної складової формули та щодо того, що такий механізм може приводити як до зменшення, так і до збільшення кінцевої ціни.

Водночас стосовно додаткових угод №№ 6- 12 матеріали справи не підтверджують дотримання всього порядку зміни ціни, який сторони самі погодили у пункті 14.5.7 договору № 679.

Таким чином, неоспорення додаткових угод №№ 3- 5 не усуває встановлених щодо оспорюваних угод недоліків документального оформлення та не замінює доказів виконання конкретних договірних передумов їх укладення.

Колегія суддів також не вбачає підстав розцінювати саме процесуальне рішення прокурора щодо обсягу заявлених позовних вимог як таку суперечливу поведінку, яка сама по собі позбавляла б його можливості оспорювати інші правочини.

Прокурор не є стороною договору № 679, не брав участі у погодженні ціни та не здійснював попередньої поведінки щодо додаткових угод №№ 3- 5, на яку постачальник міг би покладатися при укладенні наступних правочинів.

Тому саме по собі незаявлення прокурором позовних вимог щодо №№ 3- 5 не може бути прирівняно до погодження ним правомірності наступних змін ціни.

При цьому колегія суддів окремо звертає увагу, що у матеріалах розгляду справи першої інстанції містились пояснення відповідача, в яких щодо номерів, дат та змісту окремих додаткових угод були наведені відомості, що фактично стосувалися інших правовідносин. Прокурор у відповіді на відзив звертав увагу, що зазначені відповідачем відомості щодо окремих угод не відповідають фактичному змісту договору № 679. Тому при оцінці цього доводу колегія суддів виходить виключно з встановлених у справі обставин щодо додаткових угод №№ 3- 5 від 04.03.2024, 03.04.2024 та 01.05.2024, а не з помилково наведених у попередніх процесуальних документах реквізитів інших правочинів. Відповідна помилка у відзиві відповідача та заперечення прокурора зафіксовані матеріалами справи.

Таким чином, довід апелянта про додаткові угоди №№ 3- 5 заслуговує на врахування лише в частині характеристики правової природи формульного механізму зміни ціни, однак не спростовує висновків щодо недотримання порядку його реалізації.

Колегія суддів погоджується, що: зміна середньозваженої ціни РДН у бік зменшення та у бік збільшення не створює двох різних правових механізмів; напрям зміни ціни не може бути критерієм для застосування відповідно підпункту 7 або підпункту 2 пункту 19 Особливостей № 1178; наявність додаткових угод №№ 3- 5 підтверджує, що зміна показника, покладеного в основу погодженого сторонами формульного механізму, могла мати різноспрямований характер.

Водночас неоспорення додаткових угод №№ 3-5 не доводить дотримання пункту 14.5.7 договору під час укладення додаткової угоди № 2 та додаткових угод №№ 6- 12 і тому не спростовує встановлених щодо останніх обставин.

Відтак цей довід апеляційної скарги спростовує підхід суду першої інстанції в частині ототожнення будь-якого збільшення ціни з механізмом підпункту 2 пункту 19 Особливостей № 1178, однак не є самостійною підставою для висновку про правомірність оспорюваних додаткових угод та відмову у позові.

Щодо добровільного підписання додаткових угод замовником, прийняття ним документів та доводів про відповідальність посадових осіб замовника

ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» також посилається на те, що під час виконання договору № 679 діяло добросовісно, своєчасно надавало замовнику документи та докази необхідності укладення оспорюваних додаткових угод, а замовник приймав відповідні документи, не вимагав надання додаткових доказів, не повертав їх та в подальшому добровільно підписував відповідні додаткові угоди.

У відповіді на відзив апелянт зазначає, що замовник не заперечував укладення оспорюваних додаткових угод та фактично визнавав їх правомірність. Крім того, відповідач посилається на те, що законодавством про публічні закупівлі передбачена персональна відповідальність уповноважених і службових осіб замовників, посадових осіб контролюючих органів та інших суб`єктів, у зв`язку з чим, на його думку, негативні наслідки можливого порушення законодавства про закупівлі не можуть покладатися виключно на постачальника.

Зазначені доводи відповідача дійсно викладені у його відповіді на відзив. Зокрема, відповідач стверджував про своєчасне надання документів, їх прийняття замовником без вимоги додаткових доказів та прийняття останнім рішення про укладення додаткових угод.

Апелянт також прямо посилався на законодавчу відповідальність уповноважених і службових осіб замовника та органів, які здійснюють контроль у сфері закупівель.

Надаючи оцінку наведеним аргументам, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, а також справедливість, добросовісність та розумність.

Частиною третьою статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 627 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Разом із тим свобода договору не має абсолютного характеру.

За змістом статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони не можуть своєю домовленістю відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в таких актах прямо вказано про це або якщо обов`язковість відповідних положень випливає з їх змісту чи суті відносин між сторонами.

У сфері публічних закупівель автономія волі сторін додатково обмежена спеціальним нормативним регулюванням, метою якого є забезпечення прозорого та ефективного використання публічних коштів.

Тому сам факт досягнення сторонами взаємної згоди щодо внесення змін до договору про закупівлю не є достатньою підставою для висновку про правомірність таких змін.

На це звернула увагу об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.

У тій справі замовник, отримуючи пропозиції постачальника про збільшення ціни, не надавав письмових заперечень і підписав запропоновані додаткові угоди.

Проте Верховний Суд не розцінив сам факт добровільного підписання додаткових угод як обставину, що підтверджує їх правомірність.

Навпаки, об`єднана палата зазначила, що законодавство про публічні закупівлі встановлює спеціальний порядок зміни істотних умов договору, укладеного за результатами відкритих торгів, у зв`язку з чим положення про свободу договору не можуть застосовуватися без урахування відповідних спеціальних обмежень.

У пункті 136 постанови від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 Верховний Суд прямо відхилив аргументи про можливість внесення сторонами за взаємною згодою будь-яких змін до договору, посилаючись на принцип свободи договору, оскільки закупівельне законодавство передбачає спеціальний порядок зміни істотних умов договору.

Зазначений висновок має значення для даної справи не в частині конкретного механізму зміни ціни, який у справі № 927/491/19 був іншим, а щодо загального співвідношення свободи договору та спеціального регулювання публічних закупівель.

Водночас колегія суддів не залишає поза увагою, що у справі, яка переглядається, замовник фактично підписав усі оспорювані додаткові угоди, приймав електричну енергію за зміненими умовами та здійснював відповідні платежі.

Така поведінка свідчить про те, що зміни до договору не були нав`язані замовнику односторонньо та що відповідні правочини відображали узгоджене на той момент волевиявлення обох сторін.

Однак предметом спору є не наявність волевиявлення замовника як такого, а відповідність погодженої сторонами зміни істотної умови договору тим вимогам, за яких закон та договір допускали таку зміну.

Тому обставина добровільного підписання оспорюваних додаткових угод усуває можливість стверджувати про відсутність згоди замовника, але не усуває необхідності перевірки законності змісту відповідних правочинів.

Так само необхідно розмежовувати прийняття замовником певного документа та відповідність такого документа вимогам договору.

Якщо замовник прийняв документ без зауважень, не вимагав його доповнення та на цій підставі погодив зміну ціни, така поведінка може враховуватися при оцінці взаємовідносин сторін та їх добросовісності.

Однак вона не змінює об`єктивного змісту документа та не створює у ньому відсутніх відомостей.

Тому, якщо за умовами договору підтвердний документ повинен був містити визначену сторонами інформацію, сам факт його прийняття замовником без заперечень не дає підстав вважати відповідну інформацію наявною, якщо матеріалами справи встановлено протилежне.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що твердження відповідача про своєчасне надання всіх необхідних документів має доводитися на загальних засадах доказування.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, а кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається.

Як уже встановлено при оцінці конкретних додаткових угод, у матеріалах справи відсутні окремі письмові звернення постачальника щодо оспорюваних змін, а наявні підтвердні матеріали не щодо кожної додаткової угоди містять той обсяг інформації, який був передбачений договором.

Тому саме загальне твердження про те, що замовник «приймав документи», без можливості ідентифікувати конкретне звернення, конкретні додані до нього документи та їх зміст щодо кожної зміни ціни, не є достатнім для спростування встановлених у справі обставин.

Подібний підхід простежується у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, де Верховний Суд наголосив, що постачальник має не лише послатися на відповідну ринкову зміну, а й належним чином обґрунтувати перед замовником саму пропозицію про зміну договірної ціни.

Колегія суддів також відхиляє посилання апелянта на те, що Виконавчий комітет Козельщинської селищної ради самостійно не заперечує проти укладених ним додаткових угод.

Відсутність заперечень сторони правочину не означає, що суд у спорі про його недійсність звільнений від перевірки відповідності такого правочину законодавству.

Відповідно до частини першої статті 203 та частини першої статті 215 Цивільного кодексу України питання дійсності правочину визначається передусім тим, чи відповідали його зміст і умови вимогам законодавства на момент його вчинення.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21, під час розгляду спору про недійсність суд повинен встановити конкретні фактичні обставини, з якими закон пов`язує недійсність правочину, та визначити норму законодавства, якій він не відповідає.

Тому позиція самого замовника має оцінюватися разом з іншими доказами, але не може замінювати перевірку відповідності оспорюваних додаткових угод закону.

Стосовно доводу апелянта про відповідальність уповноважених та службових осіб замовника колегія суддів зазначає таке.

Статтею 44 Закону України «Про публічні закупівлі» дійсно передбачена відповідальність уповноважених осіб, службових (посадових) осіб замовників, а також відповідних посадових осіб органів, які виконують функції у сфері оскарження, державного фінансового контролю та казначейського обслуговування, за порушення вимог законодавства про закупівлі.

У такий спосіб, законодавство не звільняє замовника та його уповноважених осіб від обов`язку забезпечувати дотримання законодавства про закупівлі.

Проте наведене положення визначає персональну юридичну відповідальність відповідних посадових осіб за порушення законодавства і не регулює питання дійсності цивільно-правових правочинів, укладених замовником із постачальником.

Питання про те, чи повинна певна посадова особа замовника нести дисциплінарну, адміністративну, кримінальну або іншу передбачену законом відповідальність, та питання про те, чи відповідає укладена юридичними особами додаткова угода вимогам цивільного і закупівельного законодавства, є різними за предметом правового регулювання.

Наявність або відсутність персональної відповідальності посадових осіб замовника не створює для іншої сторони правочину права зберігати майнові наслідки правочину, який не відповідає вимогам закону, якщо відповідна невідповідність буде встановлена судом.

Так само встановлення цивільно-правових наслідків недійсності правочину не означає, що вся відповідальність за допущене порушення покладається виключно на постачальника.

У такому разі йдеться не про застосування до постачальника санкції за дії посадових осіб замовника, а про приведення майнового становища сторін у відповідність до того правового режиму, який випливає з дійсних умов договору та закону.

Тому посилання відповідача на можливу відповідальність посадових осіб замовника та контролюючих органів не вирішує питання про дійсність оспорюваних додаткових угод.

З цих самих підстав не мають самостійного значення для вирішення цього господарського спору наведені відповідачем посилання на можливість кваліфікації певних порушень у сфері використання бюджетних коштів за статтями 191, 210, 364 Кримінального кодексу України.

Предметом даної справи не є встановлення наявності складу кримінального правопорушення у діях будь-якої посадової особи, а матеріали справи не дають підстав суду апеляційної інстанції виходити за межі господарського спору та давати кримінально-правову оцінку діям відповідних осіб.

Саме тому наведені посилання не підтверджують ані правомірності оспорюваних додаткових угод, ані відсутності передбачених цивільним законодавством наслідків у разі встановлення їх недійсності.

При цьому колегія суддів не погоджується і з можливим протилежним підходом, за якого поведінка самого замовника взагалі не має значення для спору.

Підписуючи оспорювані додаткові угоди, замовник був повноправною стороною договору та самостійно погоджував внесення змін до його істотних умов.

Таким чином, якщо порушення встановленого порядку зміни ціни мало місце, воно було реалізоване через двосторонній правочин, а не виключно через односторонні дії постачальника.

Ця обставина має враховуватися при загальній оцінці поведінки сторін, однак не змінює предмета позовної вимоги перевірки відповідності додаткових угод вимогам закону та визначення цивільно-правових наслідків їх укладення.

Верховний Суд в об`єднаній палаті у справі № 927/491/19 також розглядав ситуацію, коли саме замовник добровільно підписав низку додаткових угод, однак не вважав це підставою для збереження таких змін лише з огляду на взаємну згоду сторін. Суд підкреслив, що у сфері публічних закупівель принцип свободи договору діє в межах спеціального законодавчого порядку.

Водночас наведена практика не може застосовуватися до даної справи в частині правового механізму зміни ціни без урахування встановленого раніше розмежування підпунктів 2 та 7 пункту 19 Особливостей № 1178.

Її значення полягає виключно у загальному висновку: добровільне волевиявлення замовника та постачальника не усуває спеціальних законодавчих передумов зміни істотних умов договору про закупівлю.

У такий спосіб, колегія суддів доходить таких висновків щодо відповідних доводів апелянта.

Факт добровільного підписання оспорюваних додаткових угод замовником підтверджує наявність взаємної згоди сторін на внесення відповідних змін, але сам по собі не доводить законності таких змін.

Прийняття замовником документів без зауважень не може замінити відсутні у них відомості або підтвердити виконання договірної процедури, якщо це не підтверджується матеріалами справи.

Відсутність заперечень Виконавчого комітету Козельщинської селищної ради проти укладених ним додаткових угод не звільняє суд від перевірки їх відповідності законодавству.

Передбачена законом персональна відповідальність уповноважених і службових осіб замовника та контролюючих органів не визначає дійсності цивільно-правового правочину та не усуває можливості застосування до сторін такого правочину передбачених цивільним законодавством наслідків.

Посилання на можливу кримінально-правову відповідальність посадових осіб не стосується предмета доказування у даній справі та не спростовує висновків щодо порядку укладення оспорюваних додаткових угод.

Таким чином, наведені доводи апеляційної скарги та відповіді на відзив не спростовують встановлених раніше обставин щодо недотримання погодженого сторонами порядку зміни ціни, хоча поведінка замовника під час укладення і виконання додаткових угод враховується колегією суддів при комплексній оцінці спірних правовідносин.

Щодо фактичного споживання електричної енергії, зміни обсягів закупівлі та доводу апелянта про відсутність переплати

ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» також заперечує наявність підстав для повернення частини отриманих за договором коштів, посилаючись на специфіку електричної енергії як товару та фактичне виконання сторонами договору.

Відповідач зазначає, що споживач оплачував виключно фактично спожитий обсяг електричної енергії, а постачальник технічно не міг поставити споживачу більший обсяг електричної енергії, ніж той фактично спожив.

Крім того, апелянт звертає увагу, що додатковими угодами сторони одночасно коригували очікуваний обсяг закупівлі електричної енергії у бік його зменшення, тоді як відповідні положення додаткових угод прокурором окремо не оспорюються.

Такий довід відповідач послідовно наводив під час розгляду справи. Зокрема, він зазначав, що споживач здійснив оплату саме за фактично спожитий обсяг електричної енергії, а постачання електроенергії в обсязі, більшому за фактичне споживання, з огляду на природу цього товару є технічно неможливим.

Аналогічні доводи наведено відповідачем у відповіді на відзив на апеляційну скаргу.

Надаючи оцінку зазначеним аргументам, колегія суддів виходить із такого.

Пунктом 3.1.8 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312, передбачено, що договір про постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем і передбачає постачання споживачу всього обсягу фактичного споживання електричної енергії за відповідним об`єктом у певний період часу одним електропостачальником відповідно до обраної споживачем комерційної пропозиції.

Таким чином, апелянт правильно звертає увагу на те, що предметом виконання договору постачання електричної енергії є фактичний обсяг електричної енергії, спожитий відповідним споживачем, а не наперед фізично відокремлена кількість товару, яка незалежно від споживання може бути передана покупцеві.

Таке нормативне регулювання зумовлене специфікою електричної енергії як товару та функціонуванням роздрібного ринку електричної енергії.

Матеріалами даної справи також підтверджується і сторонами не заперечується факт реального постачання ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» електричної енергії Виконавчому комітету Козельщинської селищної ради та її фактичного споживання останнім.

Акти приймання-передавання товарної продукції засвідчують фактичні обсяги електричної енергії за відповідні розрахункові періоди, а платіжні документи здійснення замовником оплати за поставлену електричну енергію.

За січень та травень-листопад 2024 року, тобто за періоди, до яких застосовувалися умови оспорюваних додаткових угод № 2 та №№ 6- 12, фактично поставлено та спожито 122 037 кВт·год електричної енергії.

Сам факт поставки зазначеного обсягу електроенергії та його споживання позивачем не становить предмета спору.

Разом із тим колегія суддів вважає, що зазначений довід апелянта не враховує необхідності розмежування двох самостійних елементів виконання договору кількості поставленого товару та ціни, за якою цей товар підлягає оплаті.

Факт того, що споживач реально отримав 122 037 кВт·год електричної енергії, відповідає на питання щодо кількості поставленого товару.

Натомість предмет цього спору у відповідній частині полягає в іншому яка саме ціна була правомірно застосовною до такого фактично поставленого обсягу електричної енергії.

Таким чином, твердження про неможливість постачання електричної енергії у кількості, більшій за фактичне споживання, саме по собі не спростовує доводів прокурора щодо можливого завищення вартості фактично поставленого обсягу.

За змістом статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі, а якщо вона не встановлена та не може бути визначена виходячи з його умов, за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу.

При цьому частина друга статті 632 Цивільного кодексу України допускає зміну ціни після укладення договору лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

У такий спосіб, належне виконання постачальником зобов`язання щодо кількості товару не усуває необхідності встановити, чи була належним чином змінена передбачена договором ціна такого товару.

Договірне зобов`язання не зводиться виключно до фактичної передачі товару: його виконання передбачає також здійснення розрахунків за тією ціною, яка відповідно до договору та закону є належною для відповідного періоду.

Тому поняття «оплата за фактично спожиту електричну енергію» означає, що кількість товару, за яку здійснюється розрахунок, визначається за фактичним споживанням.

Однак із цього не випливає, що розмір грошового зобов`язання визначається виключно фактом споживання незалежно від правомірності ціни за одиницю електричної енергії.

Навпаки, загальна вартість фактично спожитої електричної енергії є результатом застосування до встановленого фактичного обсягу тієї ціни за одиницю товару, яка має відповідну договірну та законодавчу підставу.

Саме це розмежування має принципове значення для оцінки доводу апелянта.

Матеріали договору № 679 також підтверджують, що оплата електричної енергії здійснювалася за фактично спожиту електроенергію на підставі рахунків постачальника.

Проте ця умова договору регулює спосіб визначення обсягу, що підлягає оплаті, та порядок проведення розрахунків, але не скасовує інших положень договору щодо формування і зміни ціни.

Тому колегія суддів погоджується з апелянтом у тому, що відсутні підстави стверджувати про поставку неіснуючого товару, завищення фактичного обсягу споживання чи оплату електричної енергії, яку замовник не отримував.

Прокурором таких обставин і не покладено в основу заявленої майнової вимоги.

Заявлена до стягнення сума 233 355,05 грн сформована не як вартість непоставленої електричної енергії, а як різниця між фактично сплаченою вартістю реально отриманих 122 037 кВт·год електричної енергії та вартістю того самого обсягу, визначеною прокурором виходячи з ціни, яку він вважає такою, що підлягала застосуванню за відсутності правових наслідків оспорюваних додаткових угод.

У матеріалах справи відповідний розрахунок ґрунтується саме на одному й тому самому фактичному обсязі електричної енергії 122 037 кВт·год; різниця виникає виключно внаслідок застосування різної ціни за одиницю товару.

Таким чином, довід відповідача про фактичне постачання всього оплаченого обсягу електричної енергії не спростовує саму математичну природу заявленої до стягнення різниці, оскільки сторони спору фактично не мають розбіжностей щодо кількості поставленого товару.

Спір стосується саме юридичної підстави застосування підвищеної ціни до цього обсягу.

Колегія суддів також надає оцінку посиланню апелянта на те, що додатковими угодами одночасно зменшувався очікуваний обсяг закупівлі електричної енергії, а такі зміни прокурором не оспорювалися.

Дійсно, як встановлено матеріалами справи, окремими оспорюваними додатковими угодами сторони викладали пункт договору щодо очікуваного обсягу постачання у новій редакції.

Так, додатковою угодою № 7 очікуваний обсяг визначено у розмірі 214 068 кВт·год, № 8 - 208 329 кВт·год, № 9 - 210 239,1 кВт·год, № 10 - 210 802 кВт·год, № 11 - 210 830 кВт·год, № 12 - 211 305,7 кВт·год.

При цьому позовні вимоги не спрямовані на окреме оспорювання фактичних показників споживання електроенергії як таких.

Проте колегія суддів не погоджується з тим, що неоспорення зміни очікуваного обсягу закупівлі автоматично підтверджує правомірність одночасно здійсненої зміни ціни за одиницю товару.

Очікуваний обсяг закупівлі та ціна за одиницю товару є різними істотними параметрами договору, зміна кожного з яких має власні фактичні та правові передумови.

Той факт, що певна частина правочину щодо коригування очікуваної кількості товару не становить самостійного предмета спору, не означає, що суд позбавлений можливості перевірити законність іншої зміни, яка одночасно оформлена тим самим документом.

Так само неоспорення показника очікуваного обсягу не доводить дотримання пункту 14.5.7 договору в частині зміни ціни.

Слід також розмежовувати очікуваний договірний обсяг закупівлі та фактичний обсяг споживання.

Очікуваний обсяг визначається сторонами наперед як договірний показник потреби споживача та може коригуватися у процесі виконання договору.

Фактичний же обсяг визначається за результатами реального споживання в конкретному розрахунковому періоді та підтверджується відповідними даними комерційного обліку й актами приймання-передавання.

Тому сам факт приведення очікуваного обсягу договору у відповідність до прогнозованих або фактичних потреб замовника не вирішує питання щодо правомірності конкретної ціни за 1 кВт·год.

Колегія суддів також враховує довід відповідача про те, що за умовами ПРРЕЕ один електропостачальник забезпечує весь обсяг фактичного споживання відповідного об`єкта.

Цей довід є правильним, проте він характеризує модель постачання електричної енергії та виключає ситуацію, за якої частина фактичного споживання за одним об`єктом у той самий період довільно відносилася б на іншого постачальника.

Зазначене правило не визначає ціну такого постачання та не встановлює презумпції правомірності будь-якої ціни, зазначеної сторонами у додатковій угоді.

Ціна визначається договором, комерційною пропозицією, погодженим сторонами механізмом її розрахунку та, у разі зміни істотних умов договору про закупівлю, має відповідати спеціальним вимогам законодавства про публічні закупівлі.

Відтак у цій частині апелянт фактично поєднує два різні питання: чи поставив він замовнику електроенергію в реально спожитій кількості, та чи мав він правову підставу отримати за цю кількість саме ту суму, яка була визначена із застосуванням оспорюваних змін ціни.

Ствердна відповідь на перше питання не визначає автоматично відповіді на друге.

Так само колегія суддів не вбачає суперечності в тому, що замовник може бути зобов`язаний оплатити весь фактично спожитий обсяг електричної енергії, але між сторонами одночасно може існувати спір щодо розміру належної ціни цього фактичного обсягу.

Саме тому факт повного та реального постачання електричної енергії не виключає принципово можливості встановлення різниці між фактично сплаченою сумою та сумою, яка підлягала оплаті за належною договірною ціною.

Водночас питання про те, яка саме ціна повинна застосовуватися у разі недійсності конкретної додаткової угоди, чи правильно суд першої інстанції застосував первісну ціну 7,02 грн/кВт·год до всього спірного періоду та чи є статті 216 і 1212 Цивільного кодексу України належною правовою підставою для стягнення саме 233 355,05 грн, потребує окремої правової оцінки.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що довід ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» щодо фактичного постачання та споживання електричної енергії є обґрунтованим у фактичній частині, оскільки матеріали справи підтверджують реальне постачання замовнику відповідних обсягів електричної енергії та їх оплату.

Разом із тим наведений довід не спростовує необхідності перевірки правомірності ціни, застосованої до фактично поставленого обсягу.

Неоспорення коригування очікуваних обсягів закупівлі також не є підтвердженням законності зміни ціни, оскільки кількість товару та його ціна становлять різні елементи договірного зобов`язання і мають оцінюватися відповідно до тих правових підстав, на яких була здійснена кожна відповідна зміна.

Відтак посилання на специфіку електричної енергії як товару, фактичне отримання замовником усього оплаченого обсягу та неоспорення зменшення очікуваних обсягів закупівлі саме по собі не є підставою для висновку про відсутність переплати, оскільки остаточне вирішення цього питання залежить від того, яка ціна мала законні та договірні підстави для застосування до фактично поставлених 122 037 кВт·год електричної енергії.

Щодо підстав недійсності оспорюваних додаткових угод, застосування наслідків їх недійсності та підсумкової оцінки доводів апеляційної скарги

Узагальнюючи наведені вище висновки, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги зумовлюють необхідність більш детального розмежування правових механізмів, передбачених підпунктами 2 та 7 пункту 19 Особливостей № 1178, однак не спростовують правильності висновків суду першої інстанції за результатами вирішення спору.

Так, апелянт обґрунтовано звертає увагу на те, що підпункти 2 та 7 пункту 19 Особливостей № 1178 передбачають самостійні правові механізми зміни істотних умов договору про закупівлю.

Колегія суддів також погоджується, що зміна середньозваженої ціни електричної енергії на ринку «на добу наперед» за наявності встановленого договором порядку зміни ціни не може автоматично оцінюватися за правилами, передбаченими для зміни ціни за одиницю товару у зв`язку з коливанням ціни такого товару на ринку.

Відповідно десятивідсоткове обмеження, характерне для іншої правової конструкції, не може саме по собі бути визначальним критерієм правомірності додаткових угод №№ 6- 12, укладених сторонами із посиланням на механізм зміни середньозваженої ціни РДН.

Такий підхід відповідає правовим висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 12.02.2025 у справі № 914/619/24 та від 22.07.2026 у справі № 922/3937/25.

Разом із тим наведене не свідчить про обґрунтованість кінцевого висновку апелянта щодо правомірності оспорюваних додаткових угод.

Підпункт 7 пункту 19 Особливостей № 1178 пов`язує можливість зміни середньозважених цін на електричну енергію на РДН із встановленням у договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, сторони договору № 679 такий порядок визначили безпосередньо у пункті 14.5.7 договору.

Зокрема, підставою для внесення відповідної зміни сторони визначили письмове звернення сторони договору, а сторона, яка ініціювала зміну, зобов`язувалася разом із таким зверненням надати документ, що підтверджує відповідну зміну.

Щодо середньозваженої ціни РДН сторони прямо погодили можливість використання роздруківок з офіційного вебсайту Оператора ринку, однак одночасно встановили вимоги до змісту такого документа, який у будь-якому випадку повинен був містити інформацію щонайменше про два релевантні значення ціни, що визначають відповідний часовий інтервал, та результат їх порівняння у відсотковому вираженні.

Тому апелянт правильно зазначає, що самі по собі роздруківки Оператора ринку є допустимим видом документа, погодженим сторонами договору.

Водночас із вказаної обставини не випливає, що будь-яка роздруківка з такого джерела незалежно від її змісту є достатньою для виконання передбаченого договором порядку зміни ціни.

Як встановлено при окремій оцінці оспорюваних додаткових угод, щодо додаткових угод №№ 6, 7, 9, 10 та 12 наявні у справі матеріали містять відповідні дані Оператора ринку, однак не підтверджують наявності всього обсягу порівняльної інформації, передбаченої пунктом 14.5.7 договору.

Щодо додаткових угод №№ 8 та 11 матеріалами справи не встановлено наявності окремого підтвердного документа, який би передував відповідній зміні ціни.

Крім того, щодо жодної з оспорюваних додаткових угод матеріали справи не містять передбаченого пунктом 14.5 договору окремого письмового звернення постачальника з пропозицією про внесення відповідної зміни та доданим документальним обґрунтуванням.

Щодо додаткової угоди № 2 від 12.02.2024 матеріалами справи не підтверджено дотримання необхідних передумов ані за прямо зазначеним сторонами підпунктом 2 пункту 14.5 договору, ані за механізмом підпункту 7 цього пункту, на який фактично посилається відповідач у суді апеляційної інстанції.

Таким чином, у даній справі висновок про недійсність оспорюваних додаткових угод ґрунтується не на самому факті збільшення ціни понад певний відсоток та не на запереченні допустимості формульного механізму визначення ціни.

Визначальним є те, що зміна істотної умови договору здійснювалася без підтвердження дотримання того порядку, який сторони самостійно встановили у договорі для реалізації передбаченого підпунктом 7 пункту 19 Особливостей № 1178 винятку із загального правила про незмінність істотних умов договору про закупівлю.

Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною або сторонами вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Оскільки передбачений пунктом 14.5 договору порядок є складовою механізму, з дотриманням якого спеціальне нормативне регулювання допускало зміну відповідної істотної умови договору про закупівлю, встановлені обставини є достатніми для висновку про невідповідність оспорюваних додаткових угод вимогам, встановленим для внесення таких змін.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання недійсними додаткової угоди № 2 та додаткових угод №№ 6- 12 є правильним. Наведена судом апеляційної інстанції конкретизація правової кваліфікації механізму зміни ціни не змінює встановлених судом першої інстанції фактичних обставин щодо недотримання погодженого сторонами порядку внесення відповідних змін та не впливає на правильність результату вирішення спору.

При цьому неправильність окремого додаткового мотиву рішення не свідчить про неправильність самого результату вирішення спору, якщо встановлені судами обставини та норми матеріального права, які підлягають застосуванню до таких обставин, дають підстави для того самого висновку щодо заявлених позовних вимог.

Відповідно до усталеного підходу Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладеного у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, саме на суд покладено обов`язок надати правильну правову кваліфікацію встановленим правовідносинам та застосувати норми права, які їх регулюють, незалежно від правової кваліфікації, запропонованої учасниками справи.

Суд апеляційної інстанції, конкретизуючи правову кваліфікацію встановлених місцевим господарським судом обставин, виходить із обов`язку суду самостійно застосувати до спірних правовідносин належні норми права.

Щодо вимоги про стягнення 233 355,05 грн колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

За змістом частини першої статті 1212 цього Кодексу особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно; особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Пунктом 1 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України прямо передбачено застосування положень цієї глави до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, вирішуючи спір щодо визнання недійсними додаткових угод до договору постачання електричної енергії, дійшла висновку про наявність підстав для повернення постачальником коштів, отриманих понад вартість електричної енергії, що підлягала оплаті за належними умовами договору, відповідно до статей 216 та 1212 Цивільного кодексу України.

Тому довід апелянта про неможливість застосування статті 1212 Цивільного кодексу України у зв`язку з фактичним постачанням і споживанням електричної енергії є необґрунтованим.

Фактичне одержання споживачем електричної енергії зумовлює обов`язок оплатити отриманий товар, однак не створює правової підстави для збереження постачальником тієї частини грошових коштів, яка була сплачена внаслідок застосування змін ціни, правові підстави для яких визнані недійсними.

Аналогічно об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 03.04.2026 у справі № 924/698/23 підтвердила застосовність приписів статті 1212 Цивільного кодексу України до вимоги про повернення виконаного за недійсним правочином.

Разом із тим, визначаючи межі перевірки рішення суду першої інстанції у частині розміру присуджених до стягнення коштів, колегія суддів враховує зміст та межі доводів поданої апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» пов`язує відсутність підстав для стягнення 233 355,05 грн із своїм основним твердженням про правомірність оспорюваних додаткових угод, допустимість формульного механізму зміни ціни та, як наслідок, збереження правової підстави для отримання сплачених за ними коштів.

Водночас апеляційна скарга не містить окремої фактичної та правової аргументації щодо неправильності самого арифметичного розрахунку присуджених 233 355,05 грн, не містить альтернативного розрахунку належної до стягнення суми та не ставить перед судом апеляційної інстанції окремого питання про необхідність визначення іншої базової ціни для такого розрахунку.

Усі матеріально-правові доводи скарги спрямовані на доведення правомірності спірних змін ціни та, відповідно, відсутності підстав для визнання додаткових угод недійсними взагалі.

Окремо апелянт посилається на формулу визначення ціни, допустимість роздруківок Оператора ринку та непослідовність оспорювання додаткових угод №№ 3- 5, однак не наводить самостійних заперечень проти способу математичного визначення судом першої інстанції суми 233 355,05 грн у разі, якщо висновок про недійсність оспорюваних правочинів буде залишений у силі.

У прохальній частині апеляційної скарги відповідач також не просить змінити рішення шляхом зменшення присудженої суми, а просить ухвалити нове рішення про повну відмову у позові, тобто виходить саме з відсутності правових підстав для задоволення будь-якої з позовних вимог.

За таких обставин, з огляду на відхилення доводів апелянта щодо правомірності оспорюваних додаткових угод, похідний від них довід про відсутність правових підстав для застосування статей 216, 1212 Цивільного кодексу України також не спростовує висновку суду першої інстанції.

Підстав для виходу за межі фактичних доводів апеляційної скарги та формування судом апеляційної інстанції за відповідача нового, не заявленого ним альтернативного розрахунку заявленої до стягнення суми колегія суддів не встановила.

Колегія суддів наголошує, що принцип jura novit curia покладає на суд обов`язок самостійно визначити норми права, які регулюють встановлені сторонами фактичні правовідносини, однак не означає обов`язку суду формувати замість учасника справи нові фактичні підстави його апеляційних заперечень.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо розмежування підпунктів 2 та 7 пункту 19 Особливостей № 1178 враховані судом апеляційної інстанції при правовій оцінці спірних правовідносин, однак не спростовують встановленого недотримання конкретного порядку зміни ціни, зокрема щодо розмежування підпунктів 2 та 7 пункту 19 Особливостей № 1178 та незастосовності до механізму РДН десятивідсоткового обмеження як самостійної підстави для недійсності.

Однак наведені обставини не спростовують встановленого недотримання конкретного порядку зміни ціни, передбаченого договором № 679, не підтверджують правомірності оспорюваних додаткових угод та не усувають правових підстав для застосування наслідків їх недійсності.

Інші доводи апеляційної скарги щодо додаткових угод №№ 3- 5, добровільного підписання оспорюваних угод замовником, прийняття ним документів без зауважень, відповідальності його посадових осіб, специфіки електричної енергії як товару, фактичного споживання та коригування очікуваних обсягів закупівлі були оцінені колегією суддів вище та не спростовують правильності кінцевого висновку суду першої інстанції.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи сукупність встановлених у справі обставин, наведені судом апеляційної інстанції уточнення правової кваліфікації спірних правовідносин та відсутність у доводах апеляційної скарги підстав, які б спростовували правильність кінцевого вирішення спору, колегія суддів доходить висновку про відсутність передбачених статтею 277 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування або зміни рішення Господарського суду Запорізької області від 08.06.2026 у справі № 908/600/26.

Колегія суддів надала оцінку всім доводам апеляційної скарги, які мають значення для правильного вирішення спору. Інші наведені скаржником міркування не спростовують встановлених судом обставин щодо недотримання погодженого сторонами порядку зміни істотних умов договору та не впливають на правильність висновків суду першої інстанції за результатами вирішення спору.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглянув справу за наявними у ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання».

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника не містять передбачених законом підстав для скасування або зміни рішення Господарського суду Запорізької області від 08.06.2026 у справі № 908/600/26.

Колегія суддів врахувала доводи апелянта щодо самостійності правових механізмів, передбачених підпунктами 2 та 7 пункту 19 Особливостей № 1178, та необхідності відмежування зміни ціни у зв`язку з коливанням ціни товару на ринку від зміни середньозваженої ціни електричної енергії на ринку «на добу наперед».

Разом із тим уточнення правової кваліфікації спірних правовідносин у цій частині не спростовує правильності кінцевого висновку місцевого господарського суду.

Як встановлено під час апеляційного перегляду, договором № 679 від 27.12.2023 сторони передбачили не лише формульний механізм визначення фактичної ціни електричної енергії з урахуванням середньозваженої ціни РДН, але й конкретний порядок внесення відповідних змін до істотних умов договору.

Зокрема, пунктом 14.5 договору передбачено письмове звернення сторони, яка ініціює відповідну зміну, надання разом із таким зверненням документа, що підтверджує підставу зміни, а також встановлено вимоги до змісту документального підтвердження.

Матеріали справи не підтверджують дотримання зазначеного порядку під час укладення оспорюваних додаткових угод.

Щодо додаткових угод №№ 6, 7, 9, 10 та 12 наявна інформація Оператора ринку не містить усього обсягу порівняльної інформації, передбаченої договором; щодо додаткових угод №№ 8 та 11 не встановлено наявності окремого підтвердного документа; щодо жодної з оспорюваних угод не встановлено наявності передбаченого договором окремого письмового звернення постачальника із належним документальним обґрунтуванням відповідної зміни.

Доводи щодо додаткової угоди № 2 також не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки матеріали справи не підтверджують дотримання погоджених сторонами передумов зміни ціни ані за прямо зазначеним у цій угоді механізмом, ані за механізмом зміни середньозваженої ціни РДН, на який посилається апелянт.

Неоспорення додаткових угод №№ 3- 5, якими ціна електричної енергії змінювалася у бік зменшення, підтверджує лише те, що погоджений сторонами формульний механізм міг мати різноспрямований економічний результат, однак не доводить дотримання встановленої договором процедури під час укладення оспорюваних у даній справі додаткових угод.

Так само добровільне підписання замовником відповідних додаткових угод, прийняття поставленої електричної енергії та здійснення її оплати не усувають необхідності дотримання спеціального порядку зміни істотних умов договору про закупівлю.

Посилання апелянта на фактичне постачання споживачу всього оплаченого обсягу електричної енергії не спростовує висновків суду, оскільки предметом спору є не кількість фактично поставленої електроенергії, а правомірність ціни, застосованої до такого обсягу.

Встановивши недійсність оспорюваних додаткових угод, місцевий господарський суд обґрунтовано застосував наслідки відсутності належної правової підстави для отримання відповідачем відповідної частини коштів.

При цьому апеляційна скарга не містить самостійних доводів щодо неправильності арифметичного розрахунку присуджених до стягнення 233 355,05 грн, не містить альтернативного розрахунку та не ставить питання про зменшення вказаної суми; заперечення відповідача щодо майнової вимоги є похідними від його позиції про дійсність оспорюваних додаткових угод. Зі змісту прохальної частини апеляційної скарги вбачається, що відповідач просить не змінити розмір стягнення, а повністю відмовити у позові.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду встановленим обставинам; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За результатами перегляду справи в межах доводів апеляційної скарги колегією суддів таких підстав не встановлено.

Наведені апелянтом доводи не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин, які мають визначальне значення для вирішення спору, та не доводять неправильності кінцевого результату розгляду справи.

З огляду на викладене апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Запорізької області від 08.06.2026 у справі № 908/600/26 підлягає залишенню без змін.

Судові витрати.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з частиною чотирнадцятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції змінює розподіл судових витрат у разі, якщо, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 08.06.2026 у справі № 908/600/26 без змін, підстав для зміни здійсненого судом першої інстанції розподілу судових витрат не встановлено.

Судовий збір, сплачений Товариством з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» за подання апеляційної скарги, у зв`язку з відмовою в її задоволенні покладається на апелянта та відшкодуванню за рахунок іншої сторони не підлягає.

Доказів понесення учасниками справи інших судових витрат у суді апеляційної інстанції, щодо яких у встановленому процесуальним законом порядку заявлено вимогу про їх розподіл, матеріали справи не містять.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281- 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» на рішення Господарського суду Запорізької області від 08.06.2026 у справі № 908/600/26 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 08.06.2026 у справі № 908/600/26 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, та в порядку і строки, встановлені статтями 288, 289 цього Кодексу.

Повна постанова складена та підписана 05.10.2026

Головуючий суддя Л.В. Андрейчук

Суддя С.В. Вінніков

Суддя О.В. Чус