ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня [телефон приховано], тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_______________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"24" вересня 2026 р. м. Харків Справа № 922/1465/26
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Харківської міської ради, м. Харків
до 3 - я особа, яка не 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут сучасного проектування та розвитку будівельної галузі "Центр", м. Харків , 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-промислова фірма Харківміськбуд», м. Харків заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідачів - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Глуховцева Наталія Володимирівна, м. Харків
про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування реєстрації
за участю представників:
позивача - Чередниченко Я.В.
ВСТАНОВИВ:
Харківська міська рада (надалі - Позивач) звернулась до Господарського суду Харківської області 29 квітня 2026 року із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут сучасного проектування та розвитку будівельної галузі "Центр" (надалі - 1-й Відповідач) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-промислова фірма Харківміськбуд» (надалі - 2-й Відповідач), в якій просить суд:
- Визанати недійсним договір купівлі-продажу від 10.03.2025, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інститут сучасного проектування та розвитку будівельної галузі "Центр" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-промислова фірма Харківміськбуд», зареєстрований в реєстрі за № 251 та посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Глуховцевою Н.В., щодо нежитлових будівель: літ. «АЕ-1» загальною площею 46,0 кв.м., літ. «АЖ-1» загальною площею 98,2 кв.м., літ. «АВ-3» загальною площею 164,7 кв.м., літ. «АГ-1» загальною площею 14,7 кв.м., літ. «АД-1» загальною площею 12,3 кв.м., літ. «АА-1» загальною площею 16,0 кв.м., літ. «АБ-1» загальною площею 15,9 кв.м. по вул. Біологічній, 6 у м. Харкові.
- Скасувати запис про державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-промислова фірма Харківміськбуд» (вул. Богдана Хмельницького, буд. 10, м. Харків, 61050, код ЄДРПОУ 37187749) на нежитлові будівлі: літ. «АЕ-1» загальною площею 46,0 кв.м., літ. «АЖ-1» загальною площею 98,2 кв.м., літ. «АВ-3» загальною площею 164,7 кв.м., літ. «АГ-1» загальною площею 14,7 кв.м., літ. «АД-1» загальною площею 12,3 кв.м., літ. «АА-1» загальною площею 16,0 кв.м., літ. «АБ-1» загальною площею 15,9 кв.м. за адресою: м. Харків, вул. Біологічна, 6 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 202[телефон приховано], номер відомостей про речове право: 58927781).
Також Позивач просить суд стягнути з першого Відповідача та другого Відповідача на користь Позивача судові витрати зі сплати судового збору з кожного по 3328,00 грн.
Крім того, у позовній заяві Позивач визначив третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Глуховцеву Наталію Володимирівну.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ТОВ «ІСП «ЦЕНТР» та ТОВ «БПФ ХАРКІВМІСЬКБУД» було укладено договір купівлі-продажу від 10.03.2025, зареєстрований в реєстрі № 251 та посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Глуховцевою Н.В., щодо нежитлових будівель: літ. «АЕ-1» загальною площею 46,0 кв.м., літ. «АЖ-1» загальною площею 98,2 кв.м., літ. «АВ-3» загальною площею 164,7 кв.м., літ. «АГ-1» загальною площею 14,7 кв.м., літ. «АД-1» загальною площею 12,3 кв.м., літ. «АА-1» загальною площею 16,0 кв.м., літ. «АБ-1» загальною площею 15,9 кв.м. по вул. Біологічній, 6 у м. Харкові, який на думку Харківської міської ради є фраудаторним правочином, спрямований на ухилення від виконання рішення Господарського суду Харківської області від 11.02.2025 у справі №922/4269/24 та на вчинення на шкоду Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради та підлягає визнанню недійсним, а майно - нежитлові будівлі: літ. «АЕ-1» загальною площею 46,0 кв.м., літ. «АЖ-1» загальною площею 98,2 кв.м., літ. «АВ-3» загальною площею 164,7 кв.м., літ. «АГ-1» загальною площею 14,7 кв.м., літ. «АД-1» загальною площею 12,3 кв.м., літ. «АА-1» загальною площею 16,0 кв.м., літ. «АБ-1» загальною площею 15,9 кв.м. по вул. Біологічній, 6 у м. Харкові підлягають поверненню попередньому власнику - ТОВ «ІСП «ЦЕНТР» з метою виконання рішення Господарського суду Харківської області від 11.02.2025 у справі №922/4269/24.
Разом з поданою позовною заявою (вх. №1465/26 від 29.04.2026) Харківською міською радою було подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельно-промислова фірма Харківміськбуд» (вул. Богдана Хмельницького, буд. 10, м. Харків, 61050, код ЄДРПОУ 37187749) вчинення будь-яких дій щодо відчуження об`єктів нерухомого майна - нежитлових будівель: літ. «АЕ-1» загальною площею 46,0 кв.м., літ. «АЖ-1» загальною площею 98,2 кв.м., літ. «АВ-3» загальною площею 164,7 кв.м., літ. «АГ-1» загальною площею 14,7 кв.м., літ. «АД-1» загальною площею 12,3 кв.м., літ. «АА-1» загальною площею 16,0 кв.м., літ. «АБ-1» загальною площею 15,9 кв.м. по вул. Біологічній, 6 у м. Харкові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 202[телефон приховано]).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.05.2026 відмовлено в задоволенні заяви Харківської міської ради про забезпечення позову, поданої разом з позовною заявою (вх. №1465/26 від 29.04.2026).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.05.2026 прийнято позовну заяву (вх. №1465/26 від 29.04.2026) до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 21 травня 2026 року об 11:30.
21 травня 2026 року представником Харківської міської ради Жилко С.Е. подано до суду клопотання (вх. №12201 від 21.05.2026) про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідачів - Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Глуховцеву Н.В.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.05.2026 клопотання (вх. №12201 від 21.05.2026) Харківської міської ради про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідачів - Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Глуховцеву Н.В. задоволено; залучено до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні Відповідачів - Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Глуховцеву Наталію Володимирівну (61057, м. Харків, вулиця Римарська, буд. 22, к. 41); підготовче засідання відкладено на 11 червня 2026 року об 11:45; зобов`язано Позивача направити на адреси третьої особи позовну заяви з додатками, відповідні докази направлення надати до суду; встановлено третій особі строк для подання пояснень щодо позову або відзиву та доказів, які підтверджують обставини, викладені у таких поясненнях, а також доказів направлення таких пояснень учасникам справи протягом 7 днів з дня отримання даної ухвали.
26 травня 2026 року представником Харківської міської ради Жилко С.Е. подано до суду заяву (вх. №12646), якою на вимогу ухвали суду від 21.05.2026 надано докази направлення третій особі позовної заяви Харківської міської ради до ТОВ «ІСП «ЦЕНТР» та ТОВ «БПФ ХАРКІВМІСЬКБУД» про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування реєстрації (з додатками).
02 червня 2026 року до Господарського суду Харківської області від Східного апеляційного господарського суду надійшов апеляційний запит (вх. №553) разом з ухвалою Східного апеляційного господарського суду у справі № 922/1465/26 від 01.06.2026, якою постановлено витребувати у господарського суду Харківської області матеріали справи №922/1465/26.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 03.06.2026 постановлено провадження по справі зупинити до розгляду Східним апеляційним господарським судом апеляційної скарги Харківської міської ради на ухвалу господарського суду Харківської області від 01.05.2026 у справі №922/1465/26; зобов`язати сторін повідомити суд про усунення обставин, що стали підставою для зупинення провадження у справі № 922/1465/26, надавши суду відповідні письмові докази.
05 червня 2026 року, на виконання ухвали Східного апеляційного господарського суду від 01 червня 2026 року, Господарським судом Харківської області було надіслано матеріали справи № 922/1465/26 до Східного апеляційного господарського суду.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 29 червня 2026 року у справі № 922/1465/26 було постановлено:
- Апеляційну скаргу Харківської міської ради на ухвалу господарського суду Харківської області від 01.05.2026 у справі №922/1465/26- задовольнити.
- Ухвалу господарського суду Харківської області від 01.05.2026 у справі №922/1465/26 -скасувати.
- Заяву Харківської міської ради про забезпечення позову (вх. №1465/26 від 29.04.2026) - задовольнити.
- Вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельно-промислова фірма Харківміськбуд» (вул. Богдана Хмельницького, буд. 10, м. Харків, 61050, код ЄДРПОУ 37187749) вчинення будь-яких дій щодо відчуження об`єктів нерухомого майна - нежитлових будівель: літ. «АЕ-1» загальною площею 46,0 кв.м., літ. «АЖ-1» загальною площею 98,2 кв.м., літ. «АВ-3» загальною площею 164,7 кв.м., літ. «АГ-1» загальною площею 14,7 кв.м., літ. «АД-1» загальною площею 12,3 кв.м., літ. «АА-1» загальною площею 16,0 кв.м., літ. «АБ-1» загальною площею 15,9 кв.м. по вул. Біологічній, 6 у м. Харкові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 202[телефон приховано]).
13 липня 2026 року матеріали справи № 922/1465/26 повернуто з Східного апеляційного господарського суду до Господарського суду Харківської області.
Ухвалою від 21.07.2026 провадження у справі № 922/1465/26 поновлено та призначено підготовче засідання у справі на 06 серпня 2026 року о 11:45.
Судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 24 вересня 2026 року о 12:00 про що постановлено ухвалу від 10.09.2026
Представник Позивача у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.
Інші представники сторін у судове засідання не з`явилися, про день та час проведення підготовчого провадження були повідомлені належним чином. Ухвали суду, які направлялися на адресу Відповідачів повернулися до суду з довідкою поштового відділення. де зазначені причини повернення поштового відправлення - "адресат відсутній".
Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно з абз.1 ч.6 ст.6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.
Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Відповідно до вимог п.2 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Інститут сучасного проектування та розвитку будівельної галузі "Центр" та Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-промислова фірма Харківміськбуд», а також 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідачів - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Глуховцева Наталія Володимирівна належать до осіб, які в силу ст.6 ГПК України зобов`язані зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Однак, Відповідач станом на день прийняття цього рішення електронний кабінет не зареєстрував.
Відтак, для надання можливості Відповідачам та третій особі скористатися своїми процесуальними правами відповідно до ст. 167 та ст. 251 - 252 ГПК України, суд, з використанням установи поштового зв`язку АТ "Укрпошта", направляв на адресу Відповідача ухвали суду по справі № 922/1088/26 рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З отриманних довідок поштового відділення встановлено, що 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідачів - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Глуховцева Наталія Володимирівна отримала ухвали суду по справі №922/1465/26, про що свідчать відмітки на зазначених поштових довідках.
Проте ухвали, які адресовані Відповідачам повернулись до суду з довідками поштового відділення, де зазначена причина повернення поштового відправлення - "адресат відсутній за вказаною адресою".
Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.
Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).
Згідно із ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Інформації ж про інші адреси Відповідачів у суду немає.
Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).
Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 10, 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
В силу приписів ст. 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до ч. 2 ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
З врахуванням вказаних приписів чинного законодавства та з огляду на фактичні обставини справи суд констатує, що вчинив всі необхідні та можливі заходи для належного повідомлення сторін про дату, час та місце судового засідання по даній справі, їм надана можливість скористатись своїми процесуальними правами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України, в тому числі судом дотримано під час розгляду справи обумовлені чинним законом процесуальні строки для звернення учасників справи із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.
Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.
Враховуючи вищевказане суд вважає, що учасники процесу були належним чином повідомлений судом про розгляд спору за їх участю. В той же час, вони не були позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.
Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Підставою подання означеного позову зазначені обставини укладення між Відповідачами фраудаторного правочину з відчуження єдиного нерухомого майна Відповідача 1, метою якого є ухилення Відповідача 1 від виконання рішення Господарського суду Харківської області від 11.02.2025 у справі №922/4269/24, яким було стягнуто з Відповідача 1 на користь Позивача безпідставно збережені кошти у сумі 1 902 464,45 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 28 536,97 грн.
Як зазначає Позивач, постановами Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 07.05.2025, відкрито виконавче провадження на виконання наказів Господарського суду Харківської області від 10.03.2025 на примусове виконання рішення суду від 11.02.2025 у справі №922/4269/24.
Проте, станом на момент подання позову, кошти за рішенням суду не були сплачені, в підтвердження чого Позивачем надано копії листів Департаменту бюджету і фінансів Харківської міської ради від 02.04.2026 № 02-12/1-91 та Служби бухгалтерського обліку та звітності Харківської міської ради від 16.04.2026 № 155/11.
Як встановлено судом та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 28.11.2024 Харківська міська рада звернулась до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до ТОВ «ІСП «Центр» про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 1 902 464,45 грн за використання земельної ділянки загальною площею 3,5732 га з кадастровим номером [номер приховано]:05:050:0023 по вул. Біологічній, 6 у м. Харкові.
Підставою для звернення до суду стало те, що у відповідача на праві приватної власності перебували нежитлові будівлі: літ. «АЕ-1» загальною площею 46,0 кв.м, літ. «АЖ-1» загальною площею 98,2 кв.м, літ. «АВ-3» загальною площею 164,7 кв.м, літ. «АГ-1» загальною площею 14,7 кв.м, літ. «АД-1» загальною площею 12,3 кв.м, літ. «АА-1» загальною площею 16,0 кв.м, літ. «АБ-1» загальною площею 15,9 кв.м по вул. Біологічній, 6 у м. Харкові, зареєстроване з 21.04.2021 за ТОВ «ІСП «ЦЕНТР» на підставі договору купівлі-продажу від 21.04.2021 № 945, які розташовані на земельні ділянці комунальної власності з кадастровим номером [номер приховано]:05:050:0023 по вул. Біологічній, 6 у м. Харкові, право користування якою відповідачем не було оформлено.
ТОВ «ІСП «ЦЕНТР» не сплачувало кошти за використання земельної ділянки загальною площею 3,5732 га з кадастровим номером [номер приховано]:05:050:0023 по вул. Біологічній, 6 у м. Харкові, внаслідок чого за період з 21.04.2021 по 28.02.2022 зберегло 1 902 464,45 грн за рахунок власника земельної ділянки - Харківської міської територіальної громади.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.12.2025 відкрито провадження у справі № 922/4269/24 за позовом Харківської міської ради до ТОВ «ІСП «ЦЕНТР» про стягнення коштів.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.02.2025 у справі № 922/4269/24 позовні вимоги Харківської міської ради задоволено повністю.
Стягнуто з ТОВ «ІСП «ЦЕНТР» на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 1 902 464,45 грн за використання земельної ділянки по вул. Біологічній, 6 у м. Харкові з кадастровим номером [номер приховано]:05:050:0023 за період з 21.04.2021 по 28.02.2022. Також, стягнуто ТОВ «ІСП «ЦЕНТР» на користь Харківської міської ради витрати зі сплати судового збору у сумі 28 536,97 грн.
10.03.2025 Господарським судом Харківської області видано накази на примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області
від 11.02.2025 у справі № 922/4269/24.
Постановою головного державного виконавця Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Акулкіним О.С. від 07.05.2025 відкрито виконавче провадження №78002853 про стягнення з ТОВ «ІСП «ЦЕНТР» на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі - 1 902 464,45 грн за використання земельної ділянки по вул. Біологічній, 6 у м. Харкові з кадастровим номером [номер приховано]:05:050:0023 за період з 21.04.2021 по 28.02.2022.
Постановою головного державного виконавця Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Сикаловою О.В. від 07.05.2025 відкрито виконавче провадження № 78001200 про стягнення з ТОВ «ІСП «ЦЕНТР» на користь Харківської міської ради витрати зі сплати судового збору у сумі 28 536,97 грн.
Станом на момент подання позову, безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі1 902 464,45 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 28 536,97 грн ТОВ «ІСП «ЦЕНТР» Харківській міській раді не сплачено, що підтверджується листами Департаменту бюджету і фінансів Харківської міської ради від 02.04.2026 № 02-12/1-91 та Служби бухгалтерського обліку та звітності Харківської міської ради від 16.04.2026 № 155/11.
Згідно із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 08.05.2025 № 426015302, на підставі договору купівлі-продажу від 10.03.2025, зареєстрованого в реєстрі за № 251, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Глуховцевою Н.В., ТОВ «ІСП «ЦЕНТР» відчужено на користь ТОВ «БПФ ХАРКІВМІСЬКБУД» право власності нежитлові будівлі: літ. «АЕ-1» загальною площею 46,0 кв.м, літ. «АЖ-1» загальною площею 98,2 кв.м, літ. «АВ-3» загальною площею 164,7 кв.м, літ. «АГ-1» загальною площею 14,7 кв.м, літ. «АД-1» загальною площею 12,3 кв.м, літ. «АА-1» загальною площею 16,0 кв.м, літ. «АБ-1» загальною площею 15,9 кв.м по вул. Біологічній, 6 у м. Харкові.
Відповідно до умов вищевказаного договору купівлі-продажу сума продажу нежитлових будівель встановлена у розмірі 4045 грн 80 коп., а саме сума ціни продажу: нежитлової будівлі літ. «АЕ-1» площею 46,0 кв.м складає 506,00 грн; нежитлової будівлі літ. «АЖ-1» загальною площею 98,2 кв.м складає 1080,20 грн; нежитлової будівлі літ. «АВ-3» площею 164,7 кв.м складає 174,90 грн; нежитлової будівлі літ. «АГ-1» площею 14,7 кв.м складає 176,00 грн; нежитлової будівлі літ. «АД-1» площею 12,3 кв.м складає 135,30 грн; нежитлової будівлі літ. «АА-1» площею 16,0 кв.м складає 161,70 грн; нежитлової будівлі літ. «АБ-1» площею 15,9 кв.м складає 1 811,70 грн (пункт 2 договору купівлі продажу від 10.03.2025).
Згідно із п. 3 договору купівлі-продажу від 10.03.2025 загальна балансова вартість нежитлових будівель становить 4045 (чотири тисячі сорок п`ять) грн 80 коп., а саме сума ціни продажу: нежитлової будівлі літ. «АЕ-1» площею 46,0 кв.м складає 506,00 грн; нежитлової будівлі літ. «АЖ-1» загальною площею 98,2 кв.м складає 1080,20 грн; нежитлової будівлі літ. «АВ-3» площею 164,7 кв.м складає 174,90 грн; нежитлової будівлі літ. «АГ-1» площею 14,7 кв.м складає 176,00 грн; нежитлової будівлі літ. «АД-1» площею 12,3 кв.м складає 135,30 грн; нежитлової будівлі літ. «АА-1» площею 16,0 кв.м складає 161,70 грн; нежитлової будівлі літ. «АБ-1» площею 15,9 кв.м складає 1 811,70 грн, згідно довідки, виданої ТОВ «ІСП «ЦЕНТР».
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 08.05.2025 за кодом доступу 85645090713 зробленого щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут сучасного проектування та розвитку будівельної галузі «ЦЕНТР» (ЄДРПОУ 33817796) його кінцевим бенефіціарним власником є ОСОБА_1 . Керівник: Василько В`ячеслав Васильович.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 08.05.2025 за кодом доступу 197641767030 зробленого щодо Товариство з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНО-ПРОМИСЛОВА ФІРМА ХАРКІВМІСЬКБУД» (ЄДРПОУ 37187749) його засновником є ОСОБА_1 . Керівник: Василько В`ячеслав Васильович.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 08.05.2025 № 426075451 за пошуком в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за кодом ЄДРПОУ 33817796, у ТОВ «ІСП «ЦЕНТР» відсутнє будь-яке зареєстроване нерухоме майно.
На думку Позивача, Відповідачі вчинили фраудаторний правочин, спрямований на ухилення від виконання рішення Господарського суду Харківської області від 11.02.2025 у справі №922/4269/24 та на вчинення на шкоду Харківської міської територіальної громади в особі Позивача, отже правочин підлягає визнанню недійсним, оскільки договір купівлі-продажу від 10.03.2025 був укладений:
1) після набрання законної сили рішенням у справі № 922/4269/24 за позовом Харківської міської ради до ТОВ «ІСП «ЦЕНТР» про стягнення коштів про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 1 902 464,45 грн за використання земельної ділянки по вул. Біологічній, 6 у м. Харкові з кадастровим номером [номер приховано]:05:050:0023, що на думку Харківської міської ради, було здійснено з метою ухилення від обов`язку сплати коштів за вказаним рішенням;
2) ціна за договором купівлі-продажу від 10.03.2025 є неспівмірно низькою по відношенню до техніко-економічних показників об`єктів, які були відчужені за даним договором;
3) договір купівлі-продажу від 10.03.2025 укладений між юридичними особами, засновником та кінцевим бенефіціарним власником яких є одна і та ж сама особа;
4) після відчуження майна за договором купівлі-продажу від 10.03.2025 у ТОВ «ІСП «ЦЕНТР» відсутнє інше нерухоме майно, за рахунок якого можливо було б стягнути кошти на виконання рішення Господарського суду Харківської області від 11.02.2025 у справі № 922/4269/24.
Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд керується наступним.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Відповідно до положень статті 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, у момент учинення якого сторонами (стороною) не було додержано вимог, установлених частинами 1 - 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, належать: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.
Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. При кваліфікації дій як таких, що свідчать про зловживання правом, суд надає оцінку наявності негативних наслідків для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувати); правовому статусу особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття і здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами правочину дій з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.
У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.
Як наслідок, може бути визнаний недійсним договір, спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Відповідно до частин першої, п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша підстава, наприклад, передбачена статтею 228 ЦК України.
Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 317/3272/16-ц, від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18, від 24.02.2021 у справі № 757/33392/16, від 14.12.2022 у справі № 372/437/20.
Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду у пункті 169 постанови від 04.02.2026 у справі № 910/6654/24 конкретизувала наведений вище висновок, зазначивши, що позивач, який не був стороною оспорюваного правочину, вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
Отже, за усталеною судовою практикою Верховного Суду, особа (не сторона правочину), чиї майнові інтереси порушує правочин, може оскаржити такий (фраудаторний) правочин, якщо доведе, що власник майна уклав договір та відчужив за ним майно, свідомо погіршивши свій майновий стан з метою уникнення відповідальності перед кредитором, та зазначив, що належним способом захисту прав чи інтересів відповідного кредитора є повернення сторін у первісний стан, тобто відновлення ситуації, яка існувала до цього.
Правові підстави для визнання правочинів недійсними, як фраудаторних, можуть бути різними.
У постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала підхід, відповідно до якого допускається кваліфікація правочину як фраудаторного у випадках: фіктивних правочинів (стаття 234 ЦК України); порушення принципу добросовісності та зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); правочину, який порушує публічний порядок (частини 1, 2 статті 228 ЦК України).
У постановах Верховного Суду від 09.08.2024 у справі № 361/155/21, від 29.06.2022 у справі № 750/11492/19 вказано, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання в нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. Водночас та обставина, що правочин з третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Водночас критеріями, для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.
Саме ці питання і є вирішальними та необхідними для з`ясування при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності договору з настанням відповідних наслідків, адже це свідчитиме про укладення правочину внаслідок недобросовісної поведінки та зловживання цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
Водночас слід враховувати, що кожен окремий критерій сам по собі не спричиняє фраудаторність, і вони повинні розглядатися комплексно, а презумпція правомірності правочину може бути спростована тільки вагомими доказами, які у своїй сукупності засвідчують шкідливість вчиненого правочину, вживання права на зло.
В свою чергу, пункт 5 частини третьої статті 162 ГПК України покладає саме на позивача обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову. Тобто, саме на позивача покладено обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини.
Оскаржуючи правочин з підстав його фраудаторності, позивач повинен навести вагомі докази того, що майно було відчужене, наприклад, за явно заниженою ціною, або взагалі безвідплатно, тобто що відчужувач не набув у зв`язку з таким продажем майнових благ.
У постанові від 18.12.2024 у справі № 916/379/23 Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, таких висновків: "…у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин".
Так, за змістом частини першої статті 14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
У відповідності до частини третьої статті 13, частини першої статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 76 ГПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша, друга статті 86 ГПК України).
Суд зазначає, що закон не містить формального переліку ознак фраудаторного правочину. Як зазачалося судом вище, Верховний суд неодноразово звертав увагу, що такими є правочини, які боржник вчиняє з порушенням принципу добросовісності, щоб приховати активи від звернення стягнення на шкоду кредитору. Оцінюються вони через загальні засади цивільного законодавства, тобто справедливість, добросовісність і розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), та заборону зловживати правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України). Конституційний Суд України в рішенні від 28.04.2021 № 2-р(11)/2021 підтвердив, що свобода договору не безмежна. Верховний Суд додає, що правочин не може слугувати засобом уникнення боргу чи виконання судового рішення. Договір, укладений боржником, коли борг вже існує, набуває ознак фраудаторного, навіть якщо його реально виконано. Важливо, чи унеможливив правочин стягнення на майно боржника або зменшив обсяг цього майна, а перелік критеріїв не є вичерпним. З цим узгоджується й ч. 4 ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження».
Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо АБО в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин.
Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Суд зазначає, що встановлені фактичні обставини справи та подані сторонами докази, враховуючи принцип змагальності та стандарт доказування «вірогідність доказів», свідчать про те, що відчуження спірного майна ТОВ «ІСП «Центр» на користь ТОВ «БПФ Харківміськбуд» є недобросовісною поведінкою боржника, зловживанням своїми цивільними правами, спрямованими на завдання шкоди іншим особам (стягувачу - Харківській міській раді), оскільки відчуження належного відповідачу 1 майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення на його майно як боржника.
Вказаний висновок суду ґрунтується на дослідженні наступних обставин.
На момент укладення оспорюваного договору ТОВ «ІСП «Центр» мав перед позивачем не просто обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою відповідно до вимог ст. 206 ЗК України, а борг, підтверджений судовим рішенням. Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.02.2025 у справі № 922/4269/24, яке набрало законної сили 05.03.2025, стягнуто з ТОВ «ІСП`Центр» на користь Харківської міської ради 1902464,45 грн безпідставно збережених коштів та 28536,97 грн судового збору.
Далі суд звертає увагу, що спірний договір купівлі-продажу укладено на 6 день після набрання судовим рішення законної сили та в день видачі Господарським судом наказів на примусове виконання рішення у справі № 922/4269/24. Суд враховує, що вчинення правочину щодо відчуження всього нерухомого майна юридичної особи зазвичай потребує певного часу на погодження умов із контрагентом, нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію обтяження. Укладення такого договору вдень видачі Господарським судом Харківської області наказів про примусове виконання рішень свідчить про те, що сторони діяли з метою випередити початок примусового виконання цього рішення.
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно єдиним нерухомим майном боржника були нежитлові будівлі: літ. «АЕ-1» загальною площею 46,0 кв.м, літ. «АЖ-1» загальною площею 98,2 кв.м, літ. «АВ-3» загальною площею 164,7 кв.м, літ. «АГ-1» загальною площею 14,7 кв.м, літ. «АД-1» загальною площею 12,3 кв.м, літ. «АА-1» загальною площею 16,0 кв.м, літ. «АБ-1» загальною площею 15,9 кв.м по вул. Біологічній, 6 у м. Харкові. Саме нежитлові будівлі загальною площею 367,8 кв.м було відчужено ТОВ «БПФ Харківміськбуд». На підстав договору купівлі-продажу від 10.03.2026 було відчужено весь реальний актив боржника, за рахунок якого можна було задовольнити вимоги позивача. Після цього вільного майна в боржника не лишилося, і накази, видані на виконання рішення Господарського суду Харківської області від 11.02.2025, залишаються по теперішній час невиконаними.
Таким чином, після відчуження майна за договором купівлі-продажу від 10.03.2025 у ТОВ «ІСП «ЦЕНТР» відсутнє інше нерухоме майно, за рахунок якого можливо було б стягнути кошти на виконання рішення Господарського суду Харківської області від 11.02.2025 у справі № 922/4269/24.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 08.05.2025 за кодом доступу 85645090713 щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут сучасного проектування та розвитку будівельної галузі «ЦЕНТР» (ЄДРПОУ 33817796) його кінцевим бенефіціарним власником є ОСОБА_1 . Керівник: ОСОБА_2 .
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 08.05.2025 за кодом доступу 197641767030 щодо Товариство з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНО-ПРОМИСЛОВА ФІРМА ХАРКІВМІСЬКБУД» (ЄДРПОУ 37187749) його засновником є ОСОБА_1 . Керівник: Василько В`ячеслав Васильович.
Таким чином, укладання юридичною особою - ТОВ «ІСП «ЦЕНТР» договору купівлі-продажу від 10.03.2025 з іншою юридичною особою - ТОВ «БПФ ХАРКІВМІСЬКБУД», у яких на момент укладення оспорюваного правочину кінцевим бенефіціарним власником одночасно являлась одна і та сама особа, а також один і той же керівник - ОСОБА_2 свідчить про тісний зв`язок між ними. Суд не вважає цю обставину самостійним і достатнім доказом афілійованості та оцінює її лише в сукупності з іншими доказами, зокрема з тим, що кінцевим бенефіціарним власником покупця і боржника за основним зобов`язанням є одна особа.
Суд також бере до уваги, що правила належної перевірки контрагента (внутрішнього комплаєнсу), які застосовуються в господарській діяльності, вимагають від учасника обороту з`ясування структури власності контрагента, його кінцевих бенефіціарних власників і зв`язків із боржником. При купівлі-продажу нерухомого майна компанією належна перевірка контрагента та його бенефіціарів є ще більш суворою, оскільки ризиком є втрата права власності на майно або визнання договору недійсним. Ці правила ґрунтуються на принципі «знай свого контрагента» і спрямовані на те, щоб учасник обороту усвідомлював, з ким і в чиїх інтересах він вчиняє правочин. За таких умов пов`язаність покупця та боржника за основним зобов`язанням не могла залишитися поза увагою сторін договору.
Враховуючи, що кінцевий бенефіціар та керівник у відповідачів є одні і ті ж самі особи, покупець не міг не знати про становище покупця. Доказів того, що така пов`язаність була врахована при погодженні умов договору і що сторони розумно оцінили ризики відчуження всього нерухомого майна боржника, у матеріалах справи немає.
Вказані вище факти свідчать про взаємодію пов`язаних осіб, які добре знають про становище одна одної й про наслідки цих угод. Пов`язаність сторін сама по собі не робить договір недійсним, але вимагає особливо уважної перевірки того, чи мав договір реальний економічний зміст.
Оцінюючи оспорюваний правочин крізь призму розумності та економічної доцільності, суд зазначає, що передання у власність 367,8 кв.м єдиного нерухомого майна ТОВ «ІСП «Центр» за 4045 грн. 80 коп., тобто здійснюючи продаж нерухомого майна по 11 грн за 1 кв.м при наявності заборгованості у розмірі 1931001,42 грн на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 11.02.2025 у справі № 922/4269/24, не узгоджується з інтересами самого боржника і виходить за межі звичайної господарської діяльності. Верховний Суд неодноразово наголошував, що боржник, який має невиконане зобов`язання, зобов`язаний утримуватися від дій, що безпідставно або сумнівно зменшують розмір його активів, а угода, укладена «про людське око», цим вимогам не відповідає (постанова Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19)). Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували наявність розумної господарської мети такого рішення, а відтак суд позбавлений підстав для висновку про добросовісність сторін під час його прийняття.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам у їх сукупності відповідно до статті 86 ГПК України, суд виходить з такого, що на момент укладення оспорюваного правочину ТОВ «ІСП «Центр» мало перед позивачем грошове зобов`язання в сумі 1931001,42 грн. Незважаючи на це, на 6 день після набрання судовим рішення законної сили та в день видачі Господарським судом наказів на примусове виконання рішення у справі № 922/4269/24 ТОВ «ІСП «Центр» здійснило відчуження всього нерухомого майна по 11 грн за 1 кв.м., за рахунок якого можливо було виконати судове рішення про стягнення безпідставно збережених коштів. Кінцевим бенфіфіціаром обох юридичних осіб є одна і таж особа. Наведені обставини у своїй сукупності вказують на те, що вчинення правочину не було наслідком випадкового збігу обставин, а мало усвідомлений і послідовний характер
З огляду на викладене суд доходить висновку, що договір купівлі-продажу від 10.03.2025 є фраудаторним правочином. Він укладений із порушенням принципу добросовісності, становить зловживання правом та суперечить моральним засадам суспільства, а тому відповідно до частини першої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним.
Щодо вимоги позивача про скасування державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «БПФ Харківміськбуд» на нежитлові будівлі: літ. «АЕ-1» загальною площею 46,0 кв.м, літ. «АЖ-1» загальною площею 98,2 кв.м, літ. «АВ-3» загальною площею 164,7 кв.м, літ. «АГ-1» загальною площею 14,7 кв.м, літ. «АД-1» загальною площею 12,3 кв.м, літ. «АА-1» загальною площею 16,0 кв.м, літ. «АБ-1» загальною площею 15,9 кв.м за адресою: м. Харків, вул. Біологічна, 6 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 202[телефон приховано], номер відомостей про речове право: 58927781), суд зазначає таке.
Відповідно до ч.3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Тобто законодавець пов`язує припинення обтяження безпосередньо з визнанням недійсним правочину, який слугував підставою для його виникнення. У питанні забезпечення ефективного судового захисту Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що судовий захист має бути повним і відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечувати відсутність необхідності звернення до суду з додатковими вимогами для відновлення порушеного права. Крім того, рішення суду, яке є підставою для державної реєстрації, має вирішувати питання про набуття, зміну або припинення речових прав чи обтяжень на нерухоме майно. Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду, на які послався позивач. Оскільки судом установлено, що договір купівлі-продажу від 10.03.2025 є недійсним, підстава, на якій ґрунтується запис про реєстрацію речового права № 58927781, відпала. За таких обставин вимога про скасування державної реєстрації права власності є похідною від вимоги про визнання договору недійсним, спрямована на повне відновлення порушеного права позивача і підлягає задоволенню.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За таких обставин позовні вимоги Харківської міської ради є повністю обґрунтованими, підтвердженими належними, допустимими та вірогідними доказами, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК).
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв`язку зі збройною агресією з боку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні перебої зі світлом та у роботі програмного забезпечення щодо виходу в інтернет, навантаження та великий обсяг роботи, покладений на суди, дослідження та обробки надвеликого обсягу інформації щодо застосування законодавства, суд був вимушений вийти за межі строку, встановленого ст. 238 ГПК України, а тому повний текст рішення у справі № 922/1465/26 складено за межами ст. 238 цього Кодексу.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визанати недійсним договір купівлі-продажу від 10.03.2025, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інститут сучасного проектування та розвитку будівельної галузі "Центр" (код ЄДРПОУ 33817796) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-промислова фірма Харківміськбуд» (код ЄДРПОУ 37187749), зареєстрований в реєстрі за № 251 та посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Глуховцевою Н.В., щодо нежитлових будівель: літ. «АЕ-1» загальною площею 46,0 кв.м., літ. «АЖ-1» загальною площею 98,2 кв.м., літ. «АВ-3» загальною площею 164,7 кв.м., літ. «АГ-1» загальною площею 14,7 кв.м., літ. «АД-1» загальною площею 12,3 кв.м., літ. «АА-1» загальною площею 16,0 кв.м., літ. «АБ-1» загальною площею 15,9 кв.м. по вул. Біологічній, 6 у м. Харкові.
3. Скасувати запис про державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-промислова фірма Харківміськбуд» (вул. Богдана Хмельницького, буд. 10, м. Харків, 61050, код ЄДРПОУ 37187749) на нежитлові будівлі: літ. «АЕ-1» загальною площею 46,0 кв.м., літ. «АЖ-1» загальною площею 98,2 кв.м., літ. «АВ-3» загальною площею 164,7 кв.м., літ. «АГ-1» загальною площею 14,7 кв.м., літ. «АД-1» загальною площею 12,3 кв.м., літ. «АА-1» загальною площею 16,0 кв.м., літ. «АБ-1» загальною площею 15,9 кв.м. за адресою: м. Харків, вул. Біологічна, 6 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 202[телефон приховано], номер відомостей про речове право: 58927781).
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНСТИТУТ СУЧАСНОГО ПРОЕКТУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ БУДІВЕЛЬНОЇ ГАЛУЗІ «ЦЕНТР» (вул. Петра Болбочана, буд. 54, м. Харків, 61093, код ЄДРПОУ 33817796) на користь Харківської міської ради (м-н Конституції, 7, м. Харків, 61003, код ЄДРПОУ 04059243) витрати зі сплати судового збору у сумі 3328,00 грн
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНО-ПРОМИСЛОВА ФІРМА ХАРКІВМІСЬКБУД» (вул. Богдана Хмельницького, буд. 10, м. Харків, 61050, код ЄДРПОУ 37187749) на користь Харківської міської ради (м-н Конституції, 7, м. Харків, 61003, код ЄДРПОУ 04059243) витрати зі сплати судового збору у сумі 3328,00 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено "07" жовтня 2026 р.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення його повного тексту. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Суддя І.П. Жигалкін