ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2026 року
м. Київ
cправа № 54/239
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Кібенко О.Р., Мамалуй О.О.
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"
на постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Сибіга О.М., Гончаровв С.А.)
від 03.06.2026
у справі № 54/239
за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Степ-УА", Товариства з обмеженою відповідальністю "Півострів Пілот"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1: ОСОБА_1
про стягнення 4 031 961,64 грн,
за участю представників учасників справи:
позивача - Шутов О.О.
відповідача 1 - Томашевський Р.М.
відповідача 2 - не з`явилися
третьої особи - Галюров М.Ю.
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Степ-УА" (далі - ТОВ "Степ-УА") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Півострів Пілот" (далі - ТОВ "Півострів Пілот") про солідарне стягнення 4 031 961,64 грн за рахунок майна відповідача-2 за договором застави товарів в обороті № K-2006385/S1 від 29.04.2011, з яких: 4 000 000,00 грн заборгованості за кредитом та 31 961,64 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом.
1.2. Позов обґрунтовано тим, що на порушення умов кредитного договору № К-2006385 від 29.04.2011 ТОВ "Степ-УА" використано кредитні кошти не за цільовим призначенням, визначеним договірними умовами, у зв`язку з чим у Банку виникло право вимагати дострокового повернення кредиту та сплату процентів за користування кредитом. З огляду на неможливість дострокового виконання відповідачем-1 зобов`язання за кредитним договором, позивач просить стягнути солідарно з відповідачів 4 031 961,64 грн за рахунок майна відповідача-2 за договором застави товарів в обороті № K-2006385/S1 від 29.04.2011.
1.3. У подальшому, до прийняття судового рішення у справі судом першої інстанції, сторони на підставі статті 78 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017) подали до суду на затвердження мирову угоду від 21.06.2011, у редакції, погодженій сторонами.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2011 затверджено мирову угоду від 21.06.2011, укладену Банком, ТОВ "Степ-УА" та ТОВ "Півострів Пілот", в редакції викладеній в резолютивній частині ухвали; провадження у справі № 54/239 припинено.
2.2. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що подана мирова угода відповідає фактичним матеріалам і обставинам справи та не суперечить вимогам чинного законодавства України, а тому суд вважав за можливе затвердити її в наданій редакції.
2.3. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2011, ОСОБА_1 , яка не була учасником справи, звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва, мотивуючи свої вимоги порушенням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, оскільки на момент прийняття оскаржуваної ухвали, ОСОБА_1 була власником земельної ділянки, яка розташована під нежитловим приміщенням площею 2 612 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , переданого ТОВ "Степ-УА" у власність Банку за мировою угодою, а відтак судом порушено право власності ОСОБА_1 на землю.
2.4. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2025 у справі №54/239 ОСОБА_1 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1.
2.5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2026 у справі №54/239 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , особи, яка не була учасником справи, задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.07.2011 скасовано, у задоволенні заяви про затвердження мирової угоди від 21.06.2011 відмовлено, матеріали справи № 54/239 повернуто до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду справи по суті.
2.6. Постановою Верховного Суду від 23.04.2026 постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2026 у справі № 54/239 скасовано. Справу передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
2.7. Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що:
- суд першої інстанції не перевірив, кому саме належить земельна ділянка, на якій розташований об`єкт нерухомості, який передався у власність Банку на підставі мирової угоди сторін, апеляційний суд, з урахуванням з`ясованих судом першої інстанції обставин набуття ТОВ "Степ-УА" права власності на нерухоме майно за договором купівлі-продажу від 21.03.2011, а також з урахуванням доводів ОСОБА_1 , цих обставин також не з`ясував;
- окрім того, з урахуванням практики Верховного Суду щодо застосування норм статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України, якими і врегульовано питання переходу прав на землю, у разі набуття особою права власності на нерухоме майно, розміщене на ній, апеляційний суд не обґрунтував свій висновок про порушення у зв`язку із затвердженням мирової угоди судом першої інстанції у цій справі прав ОСОБА_1 на землю, зокрема, яким чином набуття Банком права власності на нерухоме майно порушує такі права ОСОБА_1 . Не з`ясував обставини переходу прав на землю, на якій знаходиться нерухоме майно, за наслідками укладення договору купівлі-продажу від 21.03.2011, за яким, як виснувано судом першої інстанції, ТОВ "Степ-УА" набуло право власності на нього;
- з урахуванням тверджень ОСОБА_1 про відчуження на момент апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції у цій справі, як земельної ділянки, так і нерухомого майна за договорами купівлі-продажу ОСОБА_2 , апеляційний суд також не з`ясував яким чином таке судове рішення наразі порушує її права;
- Верховний Суд зазначав, що висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються виключно на доводах ОСОБА_1 , без надання оцінки наведеним вище обставинам, якими і обґрунтовувалися заперечення Банку проти задоволення апеляційної скарги;
- приймаючи будь-які доводи сторін суд апеляційної інстанції повинен у мотивувальній частині постанови навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи взято до уваги судом;
- проте оскаржувана постанова апеляційного суду наведеним вимогам не відповідає, оскільки суд не в повній мірі з`ясував обставини, які мають істотне значення для вирішення питання чи містить ухвала суду першої інстанції у цій справі висновки про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 , відтак, не перевірив належним чином зібрані у справі докази та не встановив пов`язані із цим обставини, які підлягали першочерговому з`ясуванню, у зв`язку з чим постанову суду апеляційної інстанції не можна визнати законною і обґрунтованою внаслідок порушення норм процесуального права;
- усупереч положень процесуального законодавства, якими врегульовано алгоритм дії суду апеляційної інстанції у разі надходження апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, проте вважала, що суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, апеляційний господарський суд не з`ясував того, яким чином оскаржуване апелянтом судове рішення безпосередньо впливає на його права, інтереси та обов`язки, та, відповідно, не дослідив їх конкретного обсягу, наявності правового зв`язку між ними та оскаржуваним рішенням суду першої інстанції, а отже, передчасно здійснив апеляційний перегляд справи по суті за апеляційною скаргою такої особи.
2.8. За результатами нового розгляду постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 у задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.07.2011 у справі №54/239 відмовлено. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.07.2011 у справі №54/239 задоволено. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.07.2011 у справі №54/239 скасовано. У задоволенні заяви про затвердження мирової угоди від 21.06.2011 відмовлено. Матеріали справи №54/239 повернуто до Господарського суду міста Києва для розгляду справи по суті.
2.9. Суд апеляційної інстанції обґрунтував свої висновки наступним:
- на момент затвердження судом оскаржуваної мирової угоди, ОСОБА_1 була власником земельної ділянки площею 0,1400 га з цільовим призначенням "для експлуатації та обслуговування магазину", кадастровий номер [номер приховано]:31:002:0049, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку, серія ОД № 044249, виданого Одеським міським управлінням земельних ресурсів 25.05.2004 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 04.02.2003, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рюміною О.О. за реєстровим № 925, та рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01.07.2003;
- саме на вказаній земельній ділянці розташоване нежитлове приміщення, яке було передано у власність Банку на підставі оскаржуваної мирової угоди, що підтверджується договором купівлі-продажу нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , укладеним 03.03.2017 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мозолєвою О.В. та зареєстрованим в реєстрі за № 880, у пункті 1 якого зазначено, що вказане нежитлове приміщення площею 2 612 кв.м розташоване на земельній ділянці площею 0,1400 га, кадастровий № [номер приховано]:31:002:0049, що відчужується одночасно із земельною ділянкою;
- одночасно із договором купівлі-продажу нежитлового приміщення, 03.03.2017, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений і договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1400 га, кадастровий номер 51 10136900:31:002:0049, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мозолєвою О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 882, з пункту 2 якого вбачається, що вона належить продавцю - ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серія ОД № 044249, виданого Одеським міським управлінням земельних ресурсів 25.05.2004 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 04.02.2003, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рюміною О.О. за реєстровим № 925, та рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01.07.2003.
Апеляційний суд виснував, що на момент прийняття Господарським судом міста Києва оскаржуваної ухвали від 12.07.2011, саме ОСОБА_1 була власником земельної ділянки, яка розташована під нежитловим приміщенням площею 2 612 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Державний акт на право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 на момент прийняття господарським судом оскаржуваної ухвали був чинним, а право власності належало ОСОБА_1 .
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції виснував, що умови мирової угоди сторін у справі та, відповідно, ухвала про її затвердження у даній справі, з урахуванням змісту позовних вимог та змісту затвердженої мирової угоди, безпосередньо стосувалось права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, оскільки визнавши за позивачем право власності на нежитлову будівлю, суд першої інстанції не дослідив питання щодо належності ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, на якій розташований відповідний об?єкт нерухомості.
З посиланням на те, що суд відмовляє у затвердженні мирової угоди, якщо остання порушує права й законні інтереси осіб, які не є сторонами спору, апеляційний суд зазначив, що:
- приймаючи ухвалу про затвердження мирової угоди, на підставі якої до Банку перейшло право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , судом першої інстанції було порушено право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, на якій було розташоване це нежитлове приміщення, оскільки ОСОБА_1 , в силу приписів статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України була позбавлена свого права власності на землю;
- за мировою угодою до Банку переходило право на нежитлове приміщення, яке на момент укладення мирової угоди, було власністю ТОВ "Торговий центр "Південний", засновником якого була ОСОБА_1 ;
- у матеріалах справи відсутні докази, що спірне майно перебувало у заставі за договором кредиту.
З таких обставин апеляційний суд виснував, що мирова угода затверджена судом першої інстанції із порушенням прав ОСОБА_1 як дійсного власника землі, а саме: умови мирової угоди виходять за межі позову; майно, що надавалося за мировою угодою Банку в погашення кредиту, не перебувало у заставі; майно та земельна ділянка, як встановлено апеляційним судом, було не власністю боржника, а третіх осіб, що підтверджується доказами, наданими суду (нежитлове приміщення перебувало у власності ТОВ "Торговий центр "Південний", єдиним засновником якого була ОСОБА_1 , земельна ділянка була власністю ОСОБА_1 ).
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 у справі №54/239, ПАТ "Дельта Банк" подало касаційну скаргу, якою просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а ухвалу місцевого господарського суду залишити в силі.
3.2. Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" посилається на те, що оскаржувану постанову прийнято судом апеляційної інстанції при неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права: а саме: статей 2, 12, 17, 77, 78, 86, 89, 254, пункту 3 частини першої статті 264, частини першої статті 316 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №520/15970/16-ц; від 15.01.2019 у справі №908/7/18, від 10.04.2018 у справі №915/672/17, від 17.04.2018 у справі №922/2883/17, від 30.05.2018 у справі №908/1990/17, від 05.06.2018 у справі №920/717/17, від 05.09.2018 у справі №904/9027/17, від 04.10.2018 у справі №904/326/18 (щодо застосування статей 120 Земельного кодексу України, частини першої статті 377 Цивільного кодексу України (в редакціях, чинних на момент ухвалення мирової угоди)); від 29.01.2019 у справі №922/595/18 (щодо застосування частини другої статті 120, пункту "е" частини першої статті 141 Земельного кодексу України); від 14.08.2019 у справі №62/112, від 16.01.2020 у справі №925/1600/16, від 22.05.2024 та від 24.05.2024 у справі № 910/4552/23, від 06.10.2020 у справі №910/21451/16, від 05.11.2020 у справі № 912/837/19, від 17.05.2024 у справі №910/5094/23, від 17.10.2022 у справі №904/6084/21, від 21.02.2019 у справі №908/1141/15-г, від 03.04.2024 у справі №916/4093/21 (щодо застосування статей 17, 254, пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України).
3.3. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 проти вимог та доводів заперечує, з мотивів того, що висновки суду апеляційної інстанції про порушення прав скаржниці є такими, що відповідають фактичним обставинам справи, та судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Також вважає, що обставини, які були встановлені у справі №520/15970/16-ц, на яку посилається скаржник, не мають преюдиційного значення, оскільки підставою апеляційного оскарження стало те, що ухвалою місцевого господарського суду порушені права та інтереси ОСОБА_1 . За результатами касаційного провадження просить касаційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
ПАТ "Дельта Банк" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Степ-УА" та ТОВ "Півострів Пілот" про солідарне стягнення 4 031 961,64 грн за рахунок майна відповідача-2 за договором застави товарів в обороті № K-2006385/S1 від 29.04.2011, з яких: 4 000 000,00 грн заборгованості за кредитом та 31 961,64 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом.
У подальшому, до прийняття судового рішення у справі судом першої інстанції, сторони на підставі статті 78 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017) подали до суду на затвердження мирову угоду від 21.06.2011, в такій редакції:
"Мирова угода
м. Київ 21 червня 2011 року
Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", в особі Голови Ради Директорів Олени Юріївни Попової, яка діє на підставі Статуту (надалі - позивач), з однієї сторони та Товариство з обмеженою відповідальністю "Степ-УА", в особі директора Мустафаєва Заура Алексер Огли, який діє на підставі Статуту (надалі - відповідач-1), з другої сторони, та Товариство з обмеженою відповідальністю "Півострів Пілот", в особі директора Копилова Івана Миколайовича, який діє на підставі Статуту (надалі - відповідач-2), з третьої сторони, уклали цю мирову угоду про наступне:
1. Відповідач-1 передає у власність позивачу нежитлове приміщення першого поверху та підвалу, загальною площею 2 612 квадратних метрів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належить відповідачу-1 на праві приватної власності згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І.А., від 23.03.2011 за номером в реєстрі 657 та витягу про державну реєстрацію прав № 29396154 від 23.03.2011 виданого Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості", з метою задоволення вимог позивача (надалі - вимоги):
(а) сплатити 4 089 156,17 гривень боргу за кредитним договором № К-2006385 (кредитний договір), що укладений між позивачем (кредитор) та відповідачем-1 (позичальник) від 29.04.2011, в тому числі суму кредиту 4 000 000,00 гривень та 89 156,17 гривень відсотків;
(б) сплатити відшкодування позивачу 25 500,00 гривень державного мита, 236 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду господарської справи.
2. З моменту затвердження господарським судом даної мирової угоди вимоги позивача за кредитним договором № К-2006385 від 29.04.2011, що укладений між позивачем (кредитор) та відповідачем-1 (позичальник), та за договором товарів застави в обороті № K-2006385/81, що укладений між позивачем (заставодержатель) та відповідачем-2 (заставодавець) від 29.04.2011, є погашеними, а зазначені договори визнаються сторонами повністю виконаними та припиняють свою дію.
3. Дана мирова угода вступає в силу з моменту її затвердження Господарським судом міста Києва та діє до виконання її сторонами взятих на себе зобов`язань за цією мирової угодою.
4. З моменту набрання законної сили ухвали Господарського суду міста Києва про затвердження цієї мирової угоди позивач набуває права власності на нежитлове приміщення, зазначене в пункті 1 цієї мирової угоди, а саме на нежитлове приміщення першого поверху та підвалу, загальною площею 2612 квадратних метрів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
5. На підтвердження зазначеного вище дана мирова угода підписана та скріплена печатками в чотирьох екземплярах українською мовою, по одному для кожної сторони та один для Господарського суду міста Києва".
Судом першої інстанції встановлено, що станом на час укладення мирової угоди нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення першого поверху та підвалу, загальною площею 2 612 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, належить ТОВ "Степ-УА" на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 21.03.2011, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І.А., та зареєстрованого в реєстрі за № 657, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Витягу № 29396154 про державну реєстрацію прав, виданого комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості", та не обтяжене забороною на відчуження, що підтверджується Витягом № 31919065 з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.
Зважаючи на викладене та враховуючи, що подана мирова угода, за висновком суду першої інстанції, відповідає фактичним матеріалам і обставинам справи та не суперечить вимогам чинного законодавства України, суд вважав за можливе затвердити її в наданій редакції.
У судовому засіданні 12.07.2011, роз`яснивши сторонам наслідки затвердження мирової угоди, Господарський суд міста Києва ухвалив затвердити мирову угоду від 21.06.2011, укладену Банком, ТОВ "Степ-УА" та ТОВ "Півострів Пілот", в редакції викладеній в резолютивній частині ухвали (в наданій учасниками справи редакції); провадження у справі № 54/239 припинити.
У травні 2025 року ОСОБА_1 , як особа, яка не брала участь у справі № 54/239 за позовом АТ "Дельта Банк" до ТОВ "Степ-УА" та ТОВ "Півострів Пілот" про стягнення в солідарному порядку 4 031 961,64 гривень заборгованості за кредитним договором, звернулась до Північного апеляційного господарського суду зі скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.07.2011 у вказаній справі, якою була затверджена мирова угода між її учасниками та закрито провадження у справі.
В обґрунтування підстав апеляційного оскарження ОСОБА_1 послалася на те, що на момент затвердження судом оскаржуваної мирової угоди, остання з 04.02.2003 і до 03.03.2017 (тобто до продажу нею цієї земельної ділянки іншій фізичній особі ( ОСОБА_2 ) була власником земельної ділянки площею 0,1400 га з цільовим призначенням "для експлуатації та обслуговування магазину", кадастровий номер [номер приховано]:31:002:0049, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку, серія ОД № 044249, виданого Одеським міським управлінням земельних ресурсів 25.05.2004 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 04.02.2003, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рюміною О.О. за реєстровим №925, та рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01.07.2003), на якій розташоване вбудовано-прибудоване нежитлове приміщення, яке було передано у власність ПАТ "Дельта Банк" на підставі оскаржуваної мирової угоди.
На думку ОСОБА_1 в оскаржуваній ухвалі нібито судом першої інстанції було вирішено питання права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку.
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд
5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. Предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції, якою цей суд встановив, що ухвала місцевого господарського суду про затвердження мирової угоди безпосередньо впливає на права, інтереси та обов`язки ОСОБА_1 , яка на момент прийняття Господарським судом міста Києва оскаржуваної ухвали від 12.07.2011 була власником земельної ділянки, яка розташована під нежитловим приміщенням площею 2 612 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та виснував, що мирова угода затверджена судом першої інстанції із порушенням прав ОСОБА_1 як дійсного власника землі.
5.3. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини першої статті 129 Конституції України).
5.4. Частиною першою статті 17 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 254 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
5.5. Отже, вказані норми визначають коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.
При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто, судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або якщо суд вирішив питання про обов`язки цієї особи чи про її інтереси у відповідних правовідносинах.
Так, при розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов`язки, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності статтям 258, 259 Господарського процесуального кодексу України, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов`язки заявника апеляційної скарги.
5.6. Отже, після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно.
Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасовує судове рішення на підставі пункту 4 частини третьої статті 277 Господарського процесуального кодексу України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Якщо ж судом апеляційної інстанції буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права, інтереси та (або) обов`язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд вправі закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, у зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 62/112, від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16, а також у постановах Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 910/21451/16, від 23.11.2020 у справі № 914/1643/19, від 22.05.2024 та від 24.05.2024 у справі № 910/4552/23, від 17.05.2024 у справі №910/5094/23, в тому числі і тих, на які посилається скаржник.
Отже, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права, інтереси та (або) обов`язки скаржника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про залучення такої особи як третьої особи та про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
5.7. Згідно з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 17.10.2022 у справі № 904/6084/21 рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та/або обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо у мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права, інтереси та/або обов`язки такої особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права, інтереси та/або обов`язки такої особи. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Така правова позиція узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.04.2024 у справі № 916/4093/21.
5.9. Звертаючись з касаційної скаргою, АТ "Дельта Банк" зазначає про порушення судом апеляційної інстанції положень частини першої статті 316 Господарського процесуального кодексу України, а саме не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23.04.2026 у цій справі.
Відповідно до частини першої статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Так Верховний Суд у постанові від 23.04.2026 у цій справі зазначав, що у розгляді питання про те чи містить оскаржувана ОСОБА_1 в апеляційному порядку ухвала Господарського суду міста Києва від 12.07.2011 про затвердження мирової угоди та припинення провадження у цій справі висновки про її права, інтереси та (або) обов`язки, як особи, яка не брала участь у цій справі, апеляційному суду необхідно було з належною повнотою, на підставі належних та допустимих доказів з`ясувати обставини:
- чи стосуються оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків цієї особи, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків та яких конкретно;
- чи містить таке судове рішення присуд про її права, інтереси та (або) обов`язки (стягує з неї кошти, зобов`язує її вчинити певні дії або утриматись від них, змінює чи припиняє правовідносини з її участю, визнає недійсним або скасовує документ, який посвідчує право особи, тощо).
В контексті зазначеного Верховний Суд зауважував, що:
- вирішуючи питання, пов`язані з укладенням сторонами мирової угоди у цій справі, суд першої інстанції встановив, що станом на час укладення мирової угоди, нерухоме майно, яке передавалося за нею ТОВ "Степ-УА" Банку належало відповідачу-1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 21.03.2011, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І.А. та зареєстрованого 23.03.2011 в реєстрі за № 657, втім оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не містить висновків на спростування позиції суду першої інстанції у цьому питанні;
- зазначені обставини залишені поза увагою апеляційного суду, жодної правової оцінки, у тому числі в контексті його ж висновків про порушення ухвалою суду першої інстанції права власності ОСОБА_1 на землю, саме у зв`язку із переходом права власності на нерухоме майно, яке на ній знаходиться, на підставі затвердженої судом мирової угоди, а також про належність самого цього майна (на момент затвердження мирової угоди судом першої інстанції) на праві власності саме ТОВ "Торговий Центр "Південний";
- питання переходу прав на землю, у разі набуття особою права власності на нерухоме майно, розміщене на ній, врегульовані статтею 377 Цивільного кодексу України та статтею 120 Земельного кодексу України, за змістом яких (у редакціях, чинних як на момент затвердження мирової угоди судом першої інстанції, так і на момент укладення договору купівлі-продажу від 21.03.2011 посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І.А. та зареєстрованого 23.03.2011 в реєстрі за № 657), до особи, яка набула право власності на будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача);
- з урахуванням практики Верховного Суду щодо застосування норм статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України, якими і врегульовано питання переходу прав на землю, у разі набуття особою права власності на нерухоме майно, розміщене на ній, апеляційний суд не обґрунтував свій висновок про порушення у зв`язку із затвердженням мирової угоди судом першої інстанції у цій справі прав ОСОБА_1 на землю, зокрема, яким чином набуття Банком права власності на нерухоме майно порушує такі права ОСОБА_1 ; не з`ясував обставини переходу прав на землю, на якій знаходиться нерухоме майно, за наслідками укладення договору купівлі-продажу від 21.03.2011, за яким, як виснувано судом першої інстанції, ТОВ "Степ-УА" набуло право власності на нього;
- з урахуванням тверджень ОСОБА_1 про відчуження на момент апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції у цій справі, як земельної ділянки, так і нерухомого майна за договорами купівлі-продажу ОСОБА_2 , апеляційний суд також не з`ясував яким чином таке судове рішення наразі порушує її права.
Суд апеляційної інстанції за результатами нового розгляду, дійшовши висновку, що оскаржувана ОСОБА_1 ухвала місцевого господарського суду, порушує права й законні інтереси останньої, зазначив, що:
- приймаючи ухвалу про затвердження мирової угоди, на підставі якої до Банку перейшло право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , судом першої інстанції було порушено право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, на якій було розташоване це нежитлове приміщення, оскільки ОСОБА_1 , в силу приписів статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України була позбавлена свого права власності на землю;
- факт порушення оскаржуваною ухвалою прав та інтересів ОСОБА_1 підтверджується і тим, що ОСОБА_3 направив ОСОБА_1 офіційну вимогу про повернення грошових коштів за куплені ним земельну ділянку та нежитлове приміщення, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не мала права розпоряджатись цими об`єктами нерухомості через те, що право власності на нежитлове приміщення та земельну ділянка, на якій воно розташоване, перейшло до Банку ще в 2011 році. Вказаною вимогою ОСОБА_3 також підтверджується той факт, що про існування оскаржуваної ухвали ОСОБА_1 дізналась лише в травні 2025 року;
- за мировою угодою до Банку переходило право на нежитлове приміщення, яке на момент укладення мирової угоди, було власністю ТОВ "Торговий центр "Південний", засновником якого була ОСОБА_1 ;
- у матеріалах справи відсутні докази, що спірне майно перебувало у заставі за договором кредиту.
Проте такі висновки суду апеляційної інстанції не містять належного обґрунтування щодо мотивів їх формування судом апеляційної інстанції за одночасного не спростування висновків суду першої інстанції, якими обґрунтовано ухвалу суду першої інстанції про затвердження мирової угоди та припинення провадження у справі № 54/239.
5.10. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, Банк зазначає, що ні ухвала, ні мирова угода жодним чином не вирішували перехід до нього права власності на земельну ділянку, на якій побудоване нежитлове приміщення. Більш того, Банк не заперечує належність земельної ділянки на праві власності ОСОБА_1 .
Проте суд апеляційної інстанції, роблячи висновки, що ОСОБА_1 була позбавлена свого права власності на землю, обґрунтовує їх лише доводами ОСОБА_1 без посилання на належні та допустимі докази, а саме правовстановлюючі документи (державний акт на право власності на земельну ділянку, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно). З оскаржуваної постанови не вбачається, що судом апеляційної інстанції досліджувалися докази набуття Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" права власності на земельну ділянку, як стверджує ОСОБА_1 .
5.11. Також, суд апеляційної інстанції, дійшов висновків, що за мировою угодою до Банку перейшло право власності на нежитлове приміщення, яке на момент укладення мирової угоди, було власністю ТОВ "Торговий центр "Південний", засновником якого була ОСОБА_1 .
Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №520/15970/16-ц.
Так у справі № 520/15970/16-ц розглядався спір за позовом ОСОБА_1 , ТОВ "Торговий центр "Південний" до ТОВ "Група компаній "Глобальні бізнес рішення" та АТ "Дельта Банк" про визнання недійсним укладеного між АТ "Дельта Банк" і ТОВ "Група компаній "Глобальні бізнес рішення" договору купівлі-продажу від 07.10.2011 нежитлового приміщення загальною площею 2 612,0 кв.м, розташованого за адресою АДРЕСА_1 (яке є предметом мирової угоди); та витребування у ТОВ "Група компаній "Глобальні бізнес рішення" на користь ТОВ "ТЦ "Південний" вказаного нежитлового приміщення. Верховний Суд визнав правильним висновок суду апеляційної інстанції по суті спору в частині позовних вимог ОСОБА_1 про те, що останній належить відмовити у позові за безпідставністю матеріально-правової вимоги, оскільки ОСОБА_1 не доведено існування самого суб`єктивного цивільного права на нежитлове приміщення, що є об`єктом спірного правочину та витребування.
У цій справі Верховний Суд виснував про те, що ОСОБА_1 не була власником спірного нежитлового приміщення на час звернення у грудні 2016 року до суду з цим позовом; належна ОСОБА_1 земельна ділянка не була об`єктом права власності ТОВ "ТЦ "Південний". Ця земельна ділянка не була предметом будь-яких угод за участю ТОВ "ТЦ "Південний", ТОВ "Фламенко", ТОВ "Степ-УА", ПАТ "Дельта Банк", ТОВ "ГК "ГБР".
Належна ОСОБА_1 на праві власності земельна ділянка є самостійним об`єктом цивільних прав та обов`язків і не є предметом спору у цій справі, право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку не порушено укладенням між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "ГК "ГБР" договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та, як наслідок, перебуванням приміщення на час звернення до суду з позовом у власності ТОВ "ГК "ГБР".
Також в межах справи № 520/15970/16-ц, судом апеляційної інстанції встановлено, що рішення Господарського суду Одеської області від 27.10.2008 у справі № 20/108-08-2156, залишене в силі постановою Вищого господарського суду України від 20.10.2009, визнано за ТОВ "Фламенко" право власності на нежитлове приміщення першого поверху та підвалу загальною площею 2612,0 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, останнє набрало законної сили, не скасовано та є обов`язковим до виконання на усій території України.
В подальшому згідно з договором купівлі-продажу від 21.03.2011, укладеним ТОВ "Фламенко" та ТОВ "Степ-УА", продано/куплено нежитлове приміщення першого поверху та підвалу загальною площею 2612,0 кв.м, розташоване в багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1; договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І.А. 21.03.2011, зареєстровано в реєстрі за № 657. Державна реєстрація права власності ТОВ "Степ-УА" на нерухоме майно на підставі вказаного договору проведена 23.03.2011 КП "Одеське МБТІ та РОН".
Проте судом апеляційної жодним чином з посиланням на відповідні докази не спростовано висновок місцевого господарського суду про належність на момент укладення мирової угоди нежитлового приміщення на праві власності ТОВ "Степ-УА" на підставі договору купівлі-продажу від 21.03.2011 та не враховано обставин, встановлених у справі № 520/15970/16-ц в контексті положень частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
5.12. Верховним Судом у постанові від 29.01.2019 № 922/595/18, викладено позицію, згідно якої перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України).
Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини першої статті 141 Земельного кодексу України).
Отже, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.
Отже, ні стаття 377 Цивільного кодексу України, ні статті 120 Земельного кодексу України в редакціях, чинних на момент затвердження мирової угоди, не передбачали припинення права власності на земельну ділянку її власника, який не є власником розташованого на ній нерухомого майна, внаслідок переходу права власності на це майно до іншої особи. До набувача переходить лише те право на землю, яке мав попередній власник будівлі.
Проте зазначене залишилось поза увагою суду апеляційної інстанції.
5.13. З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції положень частини першої статті 316 Господарського процесуального кодексу України, оскільки ухвалюючи оскаржувану за результатами нового розгляду постанову суд апеляційної інстанції не врахував в повній мірі вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 23.04.2026 у цій справі.
5.14. Крім того, суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про порушення оскаржуваною ухвалою прав та інтересів ОСОБА_1 , зокрема направленням ОСОБА_3 вимоги ОСОБА_1 про повернення грошових коштів за куплені ним земельну ділянку та нежитлове приміщення (що є предметом мирової угоди), залишили поза увагою те, що за договорами купівлі-продажу земельної ділянки та нежитлового приміщення від 03.03.2017 покупцем був ОСОБА_2 . Втім вимогу про повернення коштів ОСОБА_1 направив ОСОБА_3 .
Апеляційний суд належним чином не з`ясував, яким чином оскаржувана ухвала порушує права ОСОБА_1 на момент її звернення з апеляційною скаргою у травні 2025 року з урахуванням того, що 03.03.2017 вона відчужила земельну ділянку іншій особі.
Також суд апеляційної інстанції, зазначивши, що про існування оскаржуваної ухвали ОСОБА_1 дізналась лише в травні 2025 року, залишив поза увагою факт звернення ОСОБА_1 у 2016 році з позовом до ТОВ "Група компаній "Глобальні бізнес рішення" та АТ "Дельта Банк" про визнання недійсним укладеного між АТ "Дельта Банк" і ТОВ "Група компаній "Глобальні бізнес рішення" договору купівлі-продажу від 07.10.2011 нежитлового приміщення загальною площею 2 612,0 кв.м, розташованого за адресою АДРЕСА_1 (яке є предметом мирової угоди); та витребування у ТОВ "Група компаній "Глобальні бізнес рішення" на користь ТОВ "ТЦ "Південний" вказаного нежитлового приміщення (справа №520/15970/16-ц), в межах якого досліджувалася оскаржувана ухвала місцевого господарського суду про затвердження мирової угоди.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що доводи суду апеляційної інстанції про те, що умови мирової угоди виходять за межі позову, а передане Банку майно не перебувало у заставі, стосуються відносин між сторонами мирової угоди та законності її умов. Ці обставини самі по собі не свідчать про те, що суд першої інстанції вирішив питання про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 , а тому не могли бути предметом перевірки за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі.
5.15. Не містить і оскаржувана постанова висновків чи міститься у мотивувальній та резолютивній частинах оскаржуваної ухвали суду першої інстанції судження про права, інтереси та/або обов`язки ОСОБА_1 у спірних правовідносинах, в тому числі вказівок, які б давали підстави для висновку про обмеження ОСОБА_1 у праві власності на земельну ділянку.
Північний апеляційний господарський суд у мотивувальній частині постанови від 03.06.2026, зазначає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про затвердження мирової угоди мав залучити ОСОБА_1 до участі у справі та з`ясувати її думку щодо можливості відчуження нерухомого майна, яке розташоване на її земельній ділянці, на користь банку, при цьому жодним чином не арґументує яким чином порушуються її права на земельну ділянку затвердженням мирової угоди щодо переходу власності на нежитлове приміщення, та робить висновок, що скаржник є особою, яка не брала участі у справі і господарський суд вирішив питання про його права.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що такі висновки суду не ґрунтуються на вимогах наведеного вище процесуального закону і не можуть вважатися процесуальною дією суду щодо визначення процесуального статусу особи, яка, в даному випадку, є лише скаржником в апеляційному порядку, водночас, суд не вказує, що такі висновки зроблені ним на підставі того, що про вирішення прав, інтересів та (або) обов`язків скаржника вказано в мотивувальній та/або резолютивній частині оскаржуваного зазначеною особою судового рішення.
5.16. Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі, при цьому рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні правової кваліфікації відносин сторін, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, та визначенні правових норм, які підлягають застосуванню для вирішення спору.
У силу положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Відповідно до пункту 6 частини четвертої статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення обов`язково зазначається чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси особи, за захистом яких вона звернулась до суду, та мотиви такого висновку.
Згідно з пунктом "в" частини першої статті 282 Господарського процесуального кодексу України у постанові апеляційної інстанції мають бути зазначені, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
Таким чином, приймаючи будь-які доводи сторін суд апеляційної інстанції повинен у мотивувальній частині постанови навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи взято до уваги судом.
Проте оскаржувана постанова апеляційного суду наведеним вимогам не відповідає, оскільки суд не в повній мірі з`ясував обставини, які мають істотне значення для вирішення питання чи містить ухвала суду першої інстанції у цій справі висновки про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 , відтак, не перевірив належним чином зібрані у справі докази та не встановив пов`язані із цим обставини, які підлягали першочерговому з`ясуванню, у зв`язку з чим постанову суду апеляційної інстанції не можна визнати законною і обґрунтованою внаслідок порушення норм процесуального права.
Усупереч положень процесуального законодавства, якими врегульовано алгоритм дії суду апеляційної інстанції у разі надходження апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, проте вважала, що суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, апеляційний господарський суд не з`ясував того, яким чином оскаржуване апелянтом судове рішення безпосередньо впливає на його права, інтереси та обов`язки, та, відповідно, не дослідив їх конкретного обсягу, наявності правового зв`язку між ними та оскаржуваним рішенням суду першої інстанції, а отже, передчасно здійснив апеляційний перегляд справи по суті за апеляційною скаргою такої особи.
Доводи касаційної скарги Банку в цій частині знайшли своє часткове підтвердження за результатами їх перегляду в касаційному порядку.
Верховний Суд вже звертав увагу на недопустимості таких процесуальних порушень судом апеляційної інстанції за умови оскарження особою, навіть яка не брала участі у справі, судового рішення за наслідками спливу значного строку з моменту набрання ним чинності, як має місце у цій справі, проте зазначене також залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції.
Поновивши скаржниці строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 12.07.2011 у цій справі, апеляційний суд, окрім того, що дійшов передчасних висновків про наявність підстав для її скасування, належним чином не мотивував відмову у задоволенні заяви Банку про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України, що у сукупності може свідчити про порушення судом апеляційної інстанції res judicata.
Зважаючи на те, що суд касаційної інстанції в силу імперативних приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений процесуальної можливості з`ясовувати та встановлювати зазначені обставини, що мають значення для справи, а їх відсутність перешкоджає прийняттю законного, обґрунтованого та остаточного рішення, колегія суддів приходить до висновку про необхідність направлення справи з наведених мотивів до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
6.1. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
6.2. Пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.?
6.3. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
6.4. Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції, прийняту за результатом перегляду ухвали Господарського суду міста Києва від 12.07.2011 про затвердження мирової угоди та припинення провадження у цій справі, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанцій та передачі справи на новий розгляд до апеляційного суду.
6.5. Під час нового розгляду справи апеляційному суду слід врахувати наведене, з`ясувати відповідні обставини, на які звернуто увагу у цій постанові, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого розглянути спір, з урахуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
7. Судові витрати
7.1. Оскільки постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд, то розподіл судового збору у справі здійснює господарський суд, який ухвалює рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 скасувати, а справу №54/239 передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Головуючий В. Студенець
Судді О. Кібенко
О. Мамалуй