ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 205/2137/23
провадження № 61-8575 сво 25
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Зайцева А. Ю., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - перший заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області,
відповідач - ОСОБА_1 ,
особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - заступник керівника Донецької обласної прокуратури,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2024 року у складі судді Мовчана Д. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2025 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2023 року перший заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області (далі - Мангушська СР) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.
Позовна заява обґрунтована тим, що 27 квітня 2020 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором виконавчого комітету Сартанської селищної ради міста Маріуполя Донецької області Рогозною А. М. (далі - державний реєстратор) було зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку із кадастровим номером [номер приховано]:03:000:0667, площею 2,000 га, для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області (далі - Стародубівська СР), за межами населених пунктів (номер запису про державну реєстрацію права власності 36365041).
Підставою для реєстрації права власності на земельну ділянку був наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Донецькій області) від 24 березня 2020 року № 1841-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», яким ОСОБА_1 надано безоплатно у власність земельну ділянку, площею 2,000 га, у тому числі, пасовищ, площею 2,000 га (кадастровий номер [номер приховано]:03:000:0667), із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Стародубівської СР за межами населених пунктів.
Відповідно до наданої ГУ Держгеокадастру у Донецькій області копії наказу з аналогічними реквізитами (номером та датою прийняття) вказаним наказом насправді ОСОБА_2 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та надано у власність земельну ділянку, площею 2,000 га, розташовану на території Боївської сільської ради Нікольського району Донецької області (далі - Боївська СР), за межами населених пунктів.
Тобто, зміст наказу від 24 березня 2020 року № 1841-СГ, фактично прийнятого ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, не відповідає змісту наказу з тими сами реквізитами, що міститься у реєстраційній справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки із кадастровим номером [номер приховано]:03:000:0667.
Згідно з листом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 20 січня 2023 року № 10-5-3.3-106/2-23 ОСОБА_1 звертався до вказаного управління із клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність. Проте, наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 01 листопада 2019 року № 5953-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» ОСОБА_1 було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Стародубівської СР.
У подальшому ГУ Держгеокадастру у Донецькій області не приймалося ніяких наказів відносно ОСОБА_1 щодо затвердження документації із землеустрою та надання у власність земельної ділянки, а наказ від 24 березня 2020 року № 1841-СГ приймався щодо іншої особи.
Отже, органами державної влади ніколи не приймалися рішення про відчуження спірної земельної ділянки, а тому остання вибула з державної власності поза волею власника.
Прокурор зазначав, що наявні правові підстави для подання позовної заяви у даній справі в інтересах держави в особі Мангушської СР про витребування спірної земельної ділянки із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 , оскільки Мангушська СР, як представник власника (територіальної громади), мала б здійснити захист прав на земельні ділянки. Мангушська СР не вжила будь-яких заходів для витребування спірної земельної ділянки із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 .
Ураховуючи наведене, прокурор просив суд витребувати у ОСОБА_1 на користь Мангушської СР земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 2,000 га, із кадастровим номером [номер приховано]:03:000:0667, що розташована на території територіальної громади Мангушської СР.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2025 року, у задоволенні позову першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мангушської СР відмовлено.
Судові рішення мотивовано тим, що прокурор не довів належними та допустимими доказами незаконність та безпідставність вибуття із державної власності в особі територіальної громади Мангушської СР земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 2,000 га, кадастровий номер [номер приховано]:03:000:0667, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 .
Районний суд зазначив, що факт неправомірності набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку не випливає із закону, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття та презюмується. Відтак, підлягає доказуванню неправомірність набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку, що прокурором доведено не було, а саме не надано доказів, які б підтверджували підробку документів, на підставі яких ОСОБА_1 надано земельну ділянку. Від імені уповноваженого державного органу, тобто ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, видано два накази під одним номером, але з різними текстами. Прокурором не надано доказів того, що один із них є підробленим, чи визнаний недійсним.
Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою прокурора без змін, дійшов висновку, що районний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягали застосуванню, повно та всебічно дослідив зібрані у справі докази і надав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, та, відповідно, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення.
При цьому суди попередніх інстанцій послалися на відповідні релевантні правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладені у постанові від 05 травня 2025 року у справі № 199/9897/22 (провадження № 61-14436сво24) щодо юридичної сили та пріоритету електронних документів і документів на паперових носіях.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у липні 2025 року, заступник керівника Донецької обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов прокурора задовольнити.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник указує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, після усунення недоліків касаційної скарги, вказаних в ухвалі від 23 липня 2026 року. Витребувано цивільну справу із суду першої інстанції, роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.
У вересні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 травня 2026 року у задоволені клопотання заступника керівника Донецької обласної прокуратури про розгляд справи за участю прокурора відмовлено, справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2026 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2026 року прийнято до розгляду вказану справу та призначено справу до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга заступника керівника Донецької обласної прокуратури мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України. Суди попередніх інстанцій неповно дослідили обставини справи, не надали належної правової оцінки поданим доказам та дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову.
Зазначається, що суди не надали правової оцінки листу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 20 січня 2023 року, який свідчить про те, що наказ від 24 березня 2020 року № 1841-СГ приймався щодо надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , а не ОСОБА_1 . Отже, вибуття спірної земельної ділянки з державної власності відбулося поза волею власника.
Суди зробили висновки на припущеннях, зокрема, суд першої інстанції за відсутності конкретних доказів припустив, що можуть існувати два накази ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 24 березня 2020 року № 1841-СГ із різними текстами про надання у власність землі ОСОБА_1 та надання у власність землі ОСОБА_2 . При цьому районний суд не врахував, що накази Держгеокадастру з одним номером, датою та посекундною відміткою на штрих-коді фізично не можуть існувати. Висновок судів попередніх інстанцій про правомірність володіння землею ОСОБА_1 зроблено не на дослідженні документів, які б могли підтвердити таку правомірність, а на припущенні, що ніщо не вказує на те, що земельна ділянка із кадастровим номером [номер приховано]:08:000:1273 виділялася ще комусь, окрім відповідача.
Усі накази ГУ Держгеокадастру у Донецькій області обов`язково реєструються в системі електронного документообігу «ДОК ПРОФ» та існують як електронні документи. Проте, у системі «ДОК ПРОФ» є тільки один наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 24 березня 2020 року № 1841-СГ, а саме про надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки із кадастровим номером [номер приховано]:08:000:1273. Інших наказів ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 24 березня 2020 року № 1841-СГ у системі «ДОК ПРОФ» немає.
Крім того, суди попередніх інстанцій не врахували, що хоча паперова реєстраційна справа залишилася на тимчасово окупованій території України, однак електронна справа є доступною в Реєстрі речових прав на нерухоме майно. При цьому відсутність вироку щодо підробки документів не може бути підставою для відмови у задоволенні позові.
Прокурор посилається на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо виникнення права власності на земельну ділянку, захисту права власності, належної оцінки доказів та інші, які, на думку заявника касаційної скарги, безпідставно не враховано судами попередніх інстанцій.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2025 року ОСОБА_1 подав до Верхового Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про необґрунтованість її доводів та відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які відповідають вимогам статей 263-265 ЦПК України.
Вважає, що заявник касаційної скарги посилається на нерелевантну судову практику Верховного Суду, яка сформована у справах, де наявні інші фактичні обставини, аніж у справі, яка переглядається.
Фактичні обставини справи
Наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 24 березня 2020 року № 1841-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Боївської СР за межами населених пунктів. Надано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку, площею 2,000 га, у тому числі, пасовища, площею 2,000 га (кадастровий номер [номер приховано]:08:000:1273), із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Боївської СР за межами населених пунктів (а. с. 16, т. 1).
Наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 24 березня 2020 року № 1841-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» було затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Стародубівської СР за межами населених пунктів. Надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку, площею 2,000 га, у тому числі, пасовища, площею 2,000 га (кадастровий номер [номер приховано]:03:000:0667), із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Стародубівської СР за межами населених пунктів (а. с. 17-18, т. 1).
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 10 січня 2023 року № 319910465 рішенням державного реєстратора від 27 квітня 2020 року зареєстровано право власності на земельну ділянку із кадастровим номером [номер приховано]:03:000:0667, площею 2,000 га, за ОСОБА_1 (номер запису про державну реєстрацію права власності 36365041) (а. с. 14-15, т. 1).
Згідно з наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 01 листопада 2019 року № 5954-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» ОСОБА_1 було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки на території Стародубівської СР за межами населених пунктів, орієнтований розмір земельної ділянки - 2,000 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, у зв`язку із тим, що земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу права на них на земельних торгах (а. с. 39, т. 1).
30 січня 2023 року сектором дізнання Маріупольського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 358 КК України (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів) за фактом підроблення наказів ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, на підставі яких фізичні особи набули право власності у порядку безоплатної приватизації на 94 земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності для ведення особистого селянського господарства на території Стародубівської, Темрюцької, Боївської сільських рад Маріупольського району Донецької області (а. с. 196-197, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, дослідивши матеріали справи, знаходить підстави для прийняття справи до свого розгляду.
Підстави та мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що необхідно відступити від висновку, викладеного в раніше ухваленому судовому рішенні Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Зокрема, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 199/9897/22 (провадження № 61-14436сво24), на яку послався суд апеляційної інстанції, предметом розгляду якої були подібні правовідносини за участю тих самих учасників, але іншого відповідача, зроблено наступні висновки: «Наказ про передання земельної ділянки у власність, внесений до електронної системи (Електронний документообіг), існує як електронний документ, має юридичну силу оригіналу, якщо він оформлений відповідно до вимог чинного законодавства. Електронний документ, створений з дотриманням вимог законодавства, має таку ж юридичну силу, як і документ на паперовому носії. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях. Оцінка електронного доказу здійснюється судом на загальних підставах, передбачених статтею 89 ЦПК України».
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що за аналогічних обставин справи, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, надавши перевагу копії документу на паперовому носії перед електронним документом, погодився з висновками судів про те, що прокурор не довів належними та допустимими доказами незаконність та безпідставність вибуття з державної власності в особі територіальної громади Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області земельної ділянки сільськогосподарського призначення, право власності на яку зареєстроване за відповідачем у відповідній справі.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу
в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів
з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
У справі, яка переглядається, наявні дві копії наказу ГУ Держгеокадастру від 24 березня 2020 року № 1841-СГ, які відрізняються за своїм змістом.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункти 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Диспозитивність - це один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див.: пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Як уже зазначалося, спірні правовідносини стосуються правомірності набуття права власності відповідачем на земельну ділянку, площею 2,000 га, кадастровий номер [номер приховано]:03:000:0667, для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Стародубівської СР за межами населених пунктів.
Земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства.
Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначає, що на будь-якому етапі надання земельної ділянки у власність чи користування сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.
Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю (частина перша статті 152 ЗК України).
Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно із статтею 118 ЗК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Процедура державної реєстрації земельної ділянки визначена Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок № 1051).
Відповідно до пункту 107 Порядку № 1051, зараз і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.
Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється, зокрема, за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки у разі її передачі у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи (пункт 109 Порядку № 1051).
Пункт 110 Порядку № 1051 передбачає, що для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстраторові, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява про державну реєстрацію земельної ділянки за формою згідно з додатком 22; оригінал погодженої відповідно до законодавства документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (разом з позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації у разі, коли така документація підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації); електронний документ.
Після прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про затвердження документації із землеустрою, яка є підставою для державної реєстрації земельної ділянки, та надання Держгеокадастру або його територіальному органові відповідно до компетенції засвідченої копії такого рішення Державний кадастровий реєстратор протягом двох робочих днів з моменту її отримання вносить відповідні відомості до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі.
До поземельної книги в паперовій формі додається засвідчена копія рішення, яке є підставою для внесення відомостей до неї (пункт 112 Порядку № 1051).
Пунктом 113 Порядку № 1051 встановлено, що Державний кадастровий реєстратор в день отримання інформації про зареєстровані речові права на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносить відомості про власників, користувачів земельної ділянки відповідно до даних зазначеного Реєстру до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі.
У матеріалах справи наявна інформація про те, що державна реєстрація спірної земельної ділянки була здійснена 19 лютого 2020 року відділом в Мангушському районі ГУ Держгеокадастру у Донецькій області на підставі проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 12 грудня 2019 року, складеного товариством з обмеженою відповідальністю «Центр експертно-геодезичного забезпечення» (а. с. 107-108, т. 1).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 10 січня 2023 року № 319910465 рішенням державного реєстратора від 27 квітня 2020 року зареєстровано право власності на земельну ділянку із кадастровим номером [номер приховано]:03:000:0667, площею 2,000 га, за ОСОБА_1 (номер запису про державну реєстрацію права власності 36365041). Підставою для державної реєстрації вказано наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 24 березня 2020 року № 1841-СГ.
Заперечуючи проти правомірності набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, прокурор посилався на те, що вищевказаний наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області про передання відповідачу такої земельної ділянки не приймався, а наказом за аналогічними реквізитами (номером, датою прийняття, назвою) надано безоплатно у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, кадастровий номер [номер приховано]:08:000:1273, площею 2,000 га, розташовану на території Боївської СР за межами населених пунктів.
Зміст наказу від 24 березня 2020 року № 1841-СГ, фактично прийнятого ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, не відповідає змісту наказу з тими сами реквізитами, що міститься у реєстраційній справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки із кадастровим номером [номер приховано]:03:000:0667.
Прокурор посилався на те, що у системі «ДОК ПРОФ» наявний лише наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 24 березня 2020 року № 1841-СГ про надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки із кадастровим номером [номер приховано]:08:000:1273.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 1051 Державний земельний кадастр ведеться на електронних та паперових носіях.
Документи в паперовій формі, які створюються під час ведення Державного земельного кадастру, витяги з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру, довідки, що містять узагальнену інформацію про землі (території), викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану), кадастрові плани земельних ділянок та інші документи створюються шляхом роздрукування їх електронної (цифрової) форми за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.
Під час створення ідентичних за документарною інформацією та реквізитами документів в електронній та паперовій формі кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу.
У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях.
Документи в електронній формі, які створюються на виконання вимог цього Порядку, повинні відповідати вимогам законодавства у сфері електронного документообігу та електронних довірчих послуг.
У пункті 32 Порядку № 1051 зазначено, що документи Державного земельного кадастру є його складовими частинами, які створюються, відображаються та змінюються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.
Документами Державного земельного кадастру, які створюються під час його ведення, є, зокрема, і поземельні книги (підпункт 4 пункту 31 Порядку № 1051).
До Поземельної книги в паперовій формі додається засвідчена копія рішення, яке є підставою для внесення відомостей до неї (пункт 112 Порядку № 1051).
Поземельна книга в електронній (цифровій) формі відкривається шляхом її формування за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру з використанням даних електронного документа. Поземельна книга в електронній (цифровій) формі засвідчується кваліфікованим електронним підписом Державного кадастрового реєстратора. Не завірені кваліфікованим електронним підписом Державного кадастрового реєстратора записи у Поземельній книзі в електронній (цифровій) формі вважаються недійсними (пункт 50 Порядку № 1051).
Внесення відомостей до Поземельної книги в електронній (цифровій) формі є внесенням відомостей до Державного земельного кадастру (пункт 51 Порядку № 1051).
До Поземельної книги в електронній (цифровій) формі додаються електронні копії документів, що є підставою для внесення відомостей до неї (пункт 52 Порядку № 1051).
На відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Відповідно до статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.
Частинами першою та другою статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» зазначено, що автентифікація - це електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) зауважувала, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
Аналогічні процесуальні положення закріплені у частині третій статті 100 ЦПК України та пункті 1 частини другої статті 76 ЦПК України.
Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для того, щоб його змінювати.
З урахуванням наведеного, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначає, що наказ про передання земельної ділянки у власність, внесений до електронної системи (Електронний документообіг), існує як електронний документ, має юридичну силу оригіналу, якщо він оформлений відповідно до вимог чинного законодавства. Електронний документ, створений з дотриманням вимог законодавства, має таку ж юридичну силу, як і документ на паперовому носії. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях. Оцінка електронного доказу здійснюється судом на загальних підставах, передбачених статтею 89 ЦПК України.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 травня 2025 року у справі № 199/9897/22 (провадження № 61-14436сво24), від якого ставиться питання про відступлення.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо вирішення спору по суті
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що прокурор не довів належними, достатніми та допустимими доказами неправомірного набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку, зокрема на підставі підробного/недійсного/ неіснуючого наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 24 березня 2020 року№ 1841-СГ.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду погоджується із зазначеним висновком судів попередніх інстанцій.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року).
Відповідно до частин першої, третьої статті 388 ЦК України у реакції, яка діяла на час вирішення спору судами попередніх інстанцій, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України в поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи виснувати про наявність підстав для втручання в мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» зазначав щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.
У пунктах 70-71 зазначеного рішення ЄСПЛ наголошено, що на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Потреба державного органу виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
У справі, що переглядається, наявні дві копії наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 24 березня 2020 року № 1841-СГ, які відрізняються за своїм змістом.
Як стверджує прокурор, одна з копій виготовлена з паперового носія, який був підставою для здійснення оспорюваної державної реєстрації права власності на земельну ділянку, інша - паперова копія електронного документу із системи «ДОК ПРОФ». Паперові оригінали зазначених документів сторонами не надано.
Встановивши фактичні обставини у цій конкретній справі, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами підробку документів, на підставі яких відповідачу передано у власність спірну земельну ділянку, не надано доказів про якісь неправомірні дії добросовісного набувача майна.
У контексті доводів прокурора щодо наявності в електронній системі ГУ Держгеокадастру «ДОК ПРОФ» електронного документа з відмінним змістом, що свідчить про підробку наданого ОСОБА_1 наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, та його не урахування судами попередніх інстанцій колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини п`ятої статті 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
У зв`язку з військовою агресією та повномасштабним вторгненням держави-агресора на територію України, 24 лютого 2022 року було введено воєнний стан, який триває до цього часу. З 24 лютого 2022 року до 04 березня 2022 року на території Маріупольського району Донецької області, де територіально знаходиться спірна земельна ділянка, та документи щодо її передання у приватну власність, тривали активні бойові дії, а з 05 березня 2022 року ця територія є тимчасово окупованою російською федерацією (перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих, затверджений наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року № 376).
Більш того, земельна ділянка, площею 2 га, кадастровий № [номер приховано]:08:001:1273, щодо якої, за доводами прокурора, було винесено наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 24 березня 2020 року № 1847-СГ, з 24 лютого 2022 року по 04 березня 2022 року була територією активних бойових дій, а з 05 березня 2022 року ця територія є тимчасово окупованою російською федерацією.
Згідно з положеннями частин шостої, сьомої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частини друга, четверта статті 83 ЦПК України).
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно встановив фактичні обставини справи, визначився з нормами матеріального та процесуального права, які підлягають до застосування, та, надавши правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, з урахуванням зазначених вище критеріїв оцінки доказів та застосуванням балансу вірогідностей, дійшов загалом обґрунтованого висновку про недоведеність прокурором заявлених позовних вимог.
При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав про те, що копія вищевказаного наказу, який видано ОСОБА_1 , містить відповідний штрих код. Тобто наказ роздруковано з системи документообігу «ДОК ПРОФ». Крім того, на копії наказу наявна відмітку штампу «згідно з оригіналом» та підпис відповідальної особи ГУ Держгеокадастру у Донецькій області. У свою чергу, прокурором не встановлено та не доведено факт підробки вказаного наказу.
Тобто у спірних правовідносинах ГУ Держгеокадастру у Донецькій області видало два накази під одним номером, але з різними текстами, а прокурором не надано доказів того, що один із них є підробленим, чи визнаний недійсним.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не вбачає неправильного застосування судами норм матеріального права та порушень норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому доводи касаційної скарги у цій частині відхиляються Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Такі правові висновки узгоджуються з висновками, викладеними у подібних справах за участю тих самих учасників справи, в яких іншим є лише відповідач, у постановах: Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: від 16 грудня 2024 року у справі № 199/3188/23 (провадження № 61-13811св24), від 25 листопада 2024 року у справі № 199/9914/22 (провадження № 61-995св24), від 05 лютого 2025 року у справі № 199/9920/22 (провадження № 61-14456св24), від 12 лютого 2025 року у справі № 199/9890/22 (провадження № 61-14163св24), а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: від 27 лютого 2025 року у справі № 199/9901/22 (провадження № 61-3789св24), від 27 лютого 2025 року у справі № 199/9921/22 (провадження № 61-7825св24), 06 березня 2025 року у справі № 199/3147/23 (провадження № 61-13397св24), від 12 березня 2025 року у справі № 199/3265/23 (провадження № 61-13832св24) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2024 року у справі № 205/2120/23 (провадження № 61-1063св24) та інших.
Тобто зроблені районним судом та апеляційним судом висновки узгоджуються зі сталою судовою практикою Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), чинним на час ухвалення судових рішень законодавством, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині. При цьому у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими (частина третя статті 89 ЦПК України), а тому відповідні доводи касаційної скарги відхиляються Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Таким чином, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, вони не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, по суті зводяться до переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Щодо відступлення від висновків Верховного Суду
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень (пункт 49) зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
Задля гарантування юридичної визначеності Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, може відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної правової підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24)).
Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, з урахуванням висновків, викладених у цій постанові, вищенаведених норм права та сталої судової практики Великої Палати Верховного Суду й Верховного Суду у подібних справах, вважає, що відсутні підстави для відступу від указаного вище висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду щодо застосування норм права
Згідно з частиною другою статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначає, що правові висновки у подібних правовідносинах уже сформовано Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 травня 2025 року у справі № 199/9897/22 (провадження № 61-14436сво24), від яких не відступлено і вони є релевантними до обставин цієї справи. Тому відсутня необхідність у повторному формуванні правового висновку.
Щодо судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Оскільки Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду за результатами розгляду касаційної скарги оскаржувані судові рішення залишає без змін, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 402, 403, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: А. І. Грушицький
А. Ю. Зайцев
І. М. Фаловська
М. Є. Червинська