ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 152/214/21
провадження № 61-5666св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник Корнійчук Сергій Анатолійович , на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 30 грудня 2025 року у складі судді Роздорожної А. Г. та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2026 року у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Копаничук С. Г., Рибчинського В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання майна об`єктом права спільної власності колишнього подружжя та поділ майна подружжя.
Позовні вимоги мотивовано тим, що сторони з 30 липня 1998 року перебували у зареєстрованому шлюбі та з серпня 1998 року проживали у будинку АДРЕСА_1 .
З 09 серпня 2008 року по 30 червня 2015 року ОСОБА_5 працював у ЗАО «Артіль старателів «Амур» у рф на посаді машиніста бульдозера. У вказаний період позивач пересилав кошти дружині для проведення капітального ремонту спільного будинковолодіння, здійснення перебудови господарських будівель на території, а у період відпусток позивач організовував будівництво шляхом залучення будівельників та різноробочих.
ОСОБА_3 спочатку пообіцяла, що якщо позивач проведе ремонтні роботи, то будинок буде оформлений на подружжя спільно за договором купівлі-продажу.
Але, у 2017 році, під час побиття позивача, він дізнався, що вказане будинковолодіння належить колишній дружині за договором дарування від 08 листопада 2007 року серії BKB № 291429. В день побиття позивач побачив, що відповідачка вирішила спалити знайдені нею документи щодо розмірів зарплатні позивача за кордоном. При спробі з`ясувати причину таких дій, розпочалась сварка, відповідачка повідомила, що він не має права на будинок, кошти не заробляє у тому розмірі, як в період праці за кордоном, зателефонувала до брата та сказала, що позивач вчиняє насилля. 10 жовтня 2017 року, в цей же день, позивачу було завдано легких тілесних ушкоджень відповідачкою, її матір`ю та братом, за фактом чого було відкрите кримінального провадження за статею 125 КК України, яке далі перекваліфіковано за частиною другою статті 125 КК України. Станом на день подачі позову до суду, кримінальне провадження відкрито.
Позивач звернувся до лікарні, потім до поліції. Через декілька днів після повернення додому колишня дружина не пустила ОСОБА_5 до будинку i він був змушений тимчасово переїхати в інше місце, де безперервно проживав біля 20 років з колишньою дружиною та дітьми (до своєї матері), без речей, без документів та без коштів на існування. Протягом 2018-2021 років, позивач намагався налаштувати контакт з відповідачкою, спілкувався з дітьми, перераховував кошти на їх утримання.
10 січня 2018 року шлюб між сторонами розірвано за ініціативою ОСОБА_5 , у зв`язку із розслідуванням обставин кримінального провадження. Позивач сподівався, що колишня дружина надасть можливість проживати у їхньому будинку, в якому є окремі входи, три жилих кімнати, літня кухня, тим паче ОСОБА_5 з початку вступу до шлюбу регулярно покращував будинковолодіння за кошти, які заробляв особисто. Інше житло придатне для проживання у позивача відсутнє.
Позивач зазначав, що протягом 1998-2017 років проводив капітальний ремонт будинковолодіння, добудову та переобладнання господарських споруд, а саме: встановлення системи водопостачання, каналізації (9 куб. м); встановлення системи опалення; демонтаж штукатурки зі стін, проведення електропроводки; заміна даху, утеплення даху; будівництво кухні площею приблизно 13 кв. м; реконструкція гаража площею 63 м (збільшення площі); перепланування будинку, перебудова перестінків, встановлення чотирьох входів; заміна усіх вікон (8 одиниць приблизно), металопластик двокамерний; будівництво паркану загальною довжиною близько 90 м та інше; добудова та переобладнання господарських споруд на території будинковолодіння; проведення газопостачання, стаціонарного телефону.
Вказані обставини також можуть підтвердити особи, які приймали участь у будівництві та ремонті.
ОСОБА_5 здійснив ремонтні роботи за кошти, які заробляв офіційно за кордоном та надсилав дружині, що підтверджується відповідними доказами.
Також за період шлюбу було придбано позивачем, що не оспорюється відповідачем, таке майно: 1) супутникову антену; 2) телевізор 2 шт; 3) чотири люстри; 4) п`ять коврів; 5) дві стінки для вітальні; 6) набір меблів для спальні та кімнати № 2; 7) три набори меблів з м`якими кріслами, комод; 8) десять табуреток; 9) один диван, двоспальне ліжко; 10) комп`ютерний стіл, комп`ютер; 11) пилосос; 12) меблеву шафу, що розташована в коридорі 13) електричний обігрівач; 14) холодильник; 15) електричний чайник: 16) електрична витяжка для кухні, 17) газова плита; 18) сантехніка у дві ванних кімнати; 19) дві душових кабіни; 20) газовий котел; 21) два бойлера для нагрівача води; 22) болгарка; 23) електричний дриль; 24) електромлин; 25) наждак.
Додана вартість будинковолодіння у разі продажу, дорівнює пропорційному внеску позивача, адже, вартість об`єкта нерухомого майна на початок виникнення права особистої приватної власності відповідачки складала 38 812,00 (відомості з реєстру речових прав, буде подано подальшому до суду), що становить орієнтовано 7 762,00 дол. США (станом на середній курс по відношенню долара США до гривні у 2008 році), в свою чергу позивачем надано належні та допустимі докази, що в період шлюбу він заробив офіційно 55 413,23 дол. США та здійснював покращення об`єкта нерухомого майна безпосередньо власноруч.
Відповідачка відмовляється поділити набуте за період шлюбу майно добровільно, тому вважаючи свої права порушеними.
ОСОБА_5 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд:
- визнати об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_3 будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке зазнало суттєвих поліпшень внаслідок капітального ремонту та реконструкції за період перебування у шлюбі;
- виділити частку із майна, що є у спільній сумісній власності ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , у розмірі: 1/2 частка вказаного будинковолодіння ОСОБА_5 та 1/2 частка вказаного будинковолодіння відповідно ОСОБА_3 ;
- встановити вартість частини спільного сумісного майна ОСОБА_5 і ОСОБА_3 та визнати за ОСОБА_5 право власності на частину спільного сумісного майна подружжя у розмірі 1/2 частка, а саме: телевізор - 1 шт., холодильник - 1 шт., газова плита - 1 шт., душова кабіна - 1 шт., газовий котел - 1 шт., бойлер для нагрівача води - 1 шт., набори меблів з м`якими кріслами - 2 шт.; болгарка - 1 шт., електричний дриль - 1 шт., електромлин - 1 шт., наждак - 1 шт., диван - 1 шт.;
- судові витрати покласти на відповідачку.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 30 грудня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_3 домоволодіння по АДРЕСА_1 та здійснити його поділ.
Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частку будинковолодіння по АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку будинковолодіння по АДРЕСА_1 .
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірне домоволодіння внаслідок істотних поліпшень, здійснених за кошти та за участю позивача під час шлюбу, набуло правового режиму спільної сумісної власності подружжя.
Разом з тим, суд зазначив, що заявляючи вимогу про виділення частки у спірному будинковолодінні, позивач просив визначити розмір часток сторін. Відповідно до положень статей 5, 13, 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд розглядає справу в межах заявлених вимог, однак не є пов`язаним способом їх правового формулювання та зобов`язаний застосувати такий спосіб захисту, який є ефективним та відповідає встановленим обставинам справи. У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia». Активна роль суду проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі й застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. З урахуванням положень статей 60, 62, 70 Сімейного кодексу (далі - СК України), у разі визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не доведено або не встановлено домовленістю між ними.
Оскільки судом не було встановлено обставин, які б свідчили про підстави для відступу від принципу рівності часток подружжя, а також беручи до уваги висновок судової експертизи щодо неможливості виділу часток у натурі, суд дійшов висновку про необхідність визначення за кожною зі сторін права власності на 1/2 частку спірного будинковолодіння.
Таким чином, хоча друга позовна вимога підлягає задоволенню по суті, суд вважав за необхідне застосувати спосіб захисту у вигляді визнання за кожною зі сторін права власності на 1/2 частку спірного будинковолодіння, як такий, що найбільш повно відповідає вимогам закону та забезпечує ефективний захист прав сторін.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про поділ рухомого майна побутового та господарського призначення із попереднім визначенням його вартості суд першої інстанції зазначив, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували час, джерело набуття зазначеного рухомого майна, його вартість, а також те, що воно було придбане саме за спільні кошти подружжя у період шлюбу.
Також суд відхилив доводи відповідачки про пропуск ОСОБА_5 строку позовної давності з огляду на дію в Україні карантинних обмежень, пов`язаних із захворюванням на коронавірусну хворобу.
Додатковим рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 05 січня 2026 року вирішено питання розподілу судових витрат.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник Корнійчук С. А. , залишено без задоволення.
Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 30 грудня 2025 року залишено без змін.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_5 довів належними та допустимими доказами, що спірне будинковолодіння, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , та яке було набуте його колишньою дружиною ОСОБА_3 за договором дарування від її матері, за час перебування у шлюбі істотно збільшилося у вартості за рахунок грошового та трудового внеску позивача, та що такий внесок у розумінні частини першої статті 62 СК України є достатньо значним для можливості визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Позивач надав суду докази щодо розміру власних заробітків та переказу зароблених грошових коштів відповідачці. Також є доведеним факт істотного збільшення вартості майна внаслідок проведених ремонтних робіт та поліпшень (заміна даху, вікон, паркану, проведення газопостачання, внутрішні роботи тощо). Натомість позивачкою не спростовано доводи позивача щодо проведення таких за рахунок колишнього чоловіка.
Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про неможливість визнання об`єктом спільної сумісної власності спірного будинковолодіння із посиланням на те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності та не підлягає поділу, оскільки проведені поліпшення не надають спірному об`єкту ознак самочинного будівництва.
Також апеляційний суд вказав, що необґрунтованими є твердження сторони відповідачки про вихід суду за межі позовних вимог. Як видно із матеріалів справи, позивачем після проведення у справі експертизи № 8185/8186/8187/22-21 було змінено позовні вимоги, а місцевий суд, правильно керуючись правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 06 червня 2024 року у справі 755/4429/22, дійшов висновку про визнання за сторонами права власності на 1/2 спірного майна.
Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 квітня 2026 року залишено без розгляду заяву ОСОБА_5 , в інтересах якого діє представник Корнійчук Д. А. про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У квітні 2026 року через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник Корнійчук С. А. , на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 30 грудня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2026 року, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права і просить оскаржувані судові рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 23 квітня 2025 року у справі № 357/3145/20, від 17 вересня 2025 року у справі № 158/2170/24, від 20 листопада 2019 року у справі № 344/8200/14-ц, від 20 травня 2024 року у справі № 705/2681/20, від 06 листопада 2024 року у справі № 607/7026/22, від 16 лютого 2022 року у справі № 495/605319, від 09 березня 2023 року у справі № 127/28862/21, від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 та інших (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що:
- суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, що суперечить принципу диспозитивності передбаченого в статею 13 ЦПК України, апеляційний суд указану помилку не виправив;
- суди не встановили розміру і підстав набуття в користування співвласниками будинку (у тому числі й колишніми) земельної ділянки, право користування якою підлягає поділу разом із цим будинком, здійснивши поділ домоволодіння та припинивши спільну часткову власність на нього;
- судами залишено поза увагою долю земельної ділянки, яка розташована під вказаним житловим будинком, при цьому, що судом було досліджено державний акт на право приватної власності на земельну ділянку;
- суди не звернули увагу, що згідно наявного (єдиного) висновку експерта від 28 листопада 2024 року № 8185/8186/8187/22-21 не можливо провести виділення частки позивачу;
- позивачем не доведено, що частка домоволодіння може становити за позивачем 1/2 частки, в розумінні істотної вартості, на що вказує позивач у позові;
- житловий будинок із господарськими будівлями і спорудами є особистою власністю відповідача, що підтверджується матеріалами справи, оскільки вказаний житловий будинок був їй подарований, що підтверджується відповідним договором дарування, та наявною інформацією про реєстрацію в єдиному реєстрі нерухомого майна речових прав на нього;
- у висновку експерта, а також і в матеріалах справи не містяться дозволу на проведення реконструкції домоволодіння шляхом добудови, перепланування, реконструкції, а також і вчинення інших дій пов`язаних із проведенням ремонтних робіт;
- свідки, які з`явились зі сторони позивача в суді, не змогли чітко підтвердити обставини, на які посилався позивач у своєму позові та чим обгрунтовував заявлені позовні вимоги, оскільки такі свідки не підтвердили факт понесених затрат позивачем на поліпшення будинковолодіння;
- суд апеляційної інстанції помилково вважав, що кошти, які надсилав позивач відповідачу грошовими переказами, перебуваючи в російській федерації, були спрямовані саме на поліпшення домоволодіння, оскільки в таких переказах не було про це зазначено, а сторони жили як подружжя, а тому стверджувати, що такі кошти були витрачені саме на поліпшення домоволодіння, є припущенням суду, що є не допустимо і не може входити в предмет доказування.
Також у касаційній скарзі заявник виклав клопотання про зупинення виконання рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 30 грудня 2025 року до закінчення розгляду справи касаційним судом.
04 травня 2026 року ОСОБА_5 , в інтересах якого діє представник Корнійчук Д. А., через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 23 квітня 2026 року.
У червні 2026 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_5 , в інтересах якого діє представник Корнійчук Д. А., подав до Верховного Суду клопотання про надання копії касаційної скарги та поновлення строку на подання відзиву, у якому вказує, що станом на день звернення з клопотанням в кабінеті «Електронного суду» адвоката Корнійчука Д. А. касаційна скарга з додатками відсутня, оскільки касаційна скарга ОСОБА_3 та додані до неї матеріали до Електронного кабінету адвоката Корнійчука Д. А. не надійшли, а ОСОБА_5 не надіслані ні в електронній формі, ні поштою, просить перебіг строку на подання відзиву на касаційну скаргу обчислювати з дня, наступного після фактичного доставлення касаційної скарги до Електронного кабінету адвоката Корнійчука Д. А.
У червні 2026 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_5 , в інтересах якого діє представник Корнійчук Д. А., подав до Верховного Суду клопотання про визнання зловживання процесуальними правами, оскільки у матеріалах касаційної скарги відсутня квитанція, що свідчить про те, що адвокат Корнійчук С. А., який подав скаргу в інтересах ОСОБА_3 , свідомо не направив її копію іншим учасникам справи, просить:
- визнати дії ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Корнійчук С. А., та безпосередньо адвоката Корнійчука С. А. щодо не надсилання копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів учасникам справи зловживанням процесуальними правами;
- накласти штраф на ОСОБА_3 та її представника адвоката Корнійчука С. А. як особу, що подала касаційну скаргу та не виконала обов`язку щодо надсилання її копії учасникам справи.
У червні 2026 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_5 , в інтересах якого діє представник Корнійчук Д. А., подав до Верховного Суду відзив, до якого додано клопотання про продовження процесуального строку для подання відзиву, яке мотивоване тим, що відсутність примірника касаційної скарги та доданих до неї матеріалів в електронному кабінеті представника позивача станом на 09 червня 2026 року не є наслідком дій чи бездіяльності самого представника позивача, а отже не може ставитися йому на шкоду при вирішенні питання про продовження процесуального строку для подання відзиву.
Електронний примірник зазначеної ухвали Верховного Суду від 25 травня 2026 року отримано представником позивача 28 травня 2026 року.
Водночас, станом на 09 червня 2026 року примірник касаційної скарги та доданих до неї матеріалів був відсутній в електронному кабінеті представника позивача, у зв`язку з чим представником позивача 09 червня 2026 року подано клопотання про надання копії касаційної скарги.
Лише після звернення, листом служби розгляду звернень та надання інформації Касаційного цивільного суду від 15 червня 2026 року № 61-5666ск26 та відповідний електронний лист, представник позивача отримав можливість ознайомитися з текстом касаційної скарги та доданими до неї матеріалами на 107 аркушах, а саме 10 червня 2026 року.
Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Враховуючи наведене, суд вважає за можливе задовольнити клопотання ОСОБА_5 , в інтересах якого діє представник Корнійчук Д. А., та продовжити процесуальний строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Корнійчук С. А., на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 30 грудня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2026 року залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів залишити без змін.
Крім того, у відзиві просив відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення виконання оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Також у вказаному відзиві представник ОСОБА_5 - адвокат Корнійчук Д. А. виклав клопотання про стягнення із позивачки судових витрат на правову допомогу у суді касаційної інстанції, докази яких будуть подані додатково.
У червні 2026 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_5 , в інтересах якого діє представник Корнійчук Д. А., подав до Верховного Суду клопотання про виклик учасників справи для надання пояснень у судовому засіданні, а саме: викликати учасників справи - позивача ОСОБА_5 та його представника адвоката Корнійчука Д. А., відповідачку ОСОБА_3 та її представника адвоката Корнійчука С. А. - для надання пояснень у судовому засіданні з розгляду вказаної касаційної скарги.
У червні 2026 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_5 , в інтересах якого діє представник Корнійчук Д. А., подав до Верховного Суду клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції, у якому просить стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 витрати на правничу допомогу, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, в орієнтовному розмірі 21 000 (двадцять одна тисяча) грн, докази остаточного розміру та сплати яких будуть подані додатково.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 квітня 2026 року касаційна скарга ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник Корнійчук С. А., передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник Корнійчук С. А. , залишено без руху, надано час на усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2026 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 , в інтересах якого діє представник Корнійчук Д. А. , на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 23 квітня 2026 року у цій справі відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник Корнійчук С. А. , у справі (з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано матеріали справи № 152/214/21 з Шаргородського районного суду Вінницької області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У червні 2026 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 152/214/21.
Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2026 року у задоволені клопотання про зупинення виконання рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 30 грудня 2025 року відмовлено.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення в оскаржуваній частині - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 липня 1998 року (а. с. 10, том 1).
08 листопада 2007 року ОСОБА_3 на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Шаргородської ДНК Масилюк Р. М. та зареєстрованого у реєстрі за № 5047, набула у власність житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1 , розташований на присадибній ділянці, яка перебуває у користуванні дарувальниці - ОСОБА_7 - і в майбутньому буде належним чином переоформлено відповідно до вимог чинного законодавства. Загальна площа будинку становить 63,2 кв. м, житлова - 46,47 кв. м (а. с. 11, том 1).
Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого КП «Могилів-Подільське міжрайонне БТІ», від 30 січня 2008 року № 17550138 дата прийняття рішення про реєстрацію права власності на домоволодіння 29 січня 2008 року (а. с. 12, том 1).
Як видно із копії трудових книжок ОСОБА_5 № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 у періоди з 03 червня 2004 року по 27 лютого 2007 року, з 09 серпня 2008 року по 23 березня 2009 року, з 12 серпня 2009 року по 22 березня 2010 року, з 15 вересня 2010 року по 04 липня 2011 року, з 02 листопада 2011 року по 16 травня 2012 року, з 24 жовтня 2013 року по 26 червня 2014 року, з 21 листопада 2014 року по 03 червня 2015 року позивач працював на посадах машиніста бульдозера, водія автомобіля у ВАТ «Артіль старателів «Амур» у рф на крайній півночі (а. с. 15-18, том 1).
Згідно із копією строкового трудового договору від 19 листопада 2014 року, укладеного між ВАТ «Артіль старателів «Амур» та ОСОБА_5 , позивач був прийнятий на роботу на посаду водія автомобіля для виконання сезонних робіт у районах крайньої півночі (а. с. 19, том 1).
Відповідно до довідок Національного банку України офіційний курс гривні станом на 01 грудня 2008 року становив: до долара США - 687,77 грн за 100 дол. США, до російського рубля - 2,4914 грн за 10 рублів; станом на 01 грудня 2009 року - відповідно 798,78 грн та 2,7479 грн; станом на 01 грудня 2010 року - 793,80 грн та 2,5334 грн; станом на 01 грудня 2011 року - 798,97 грн та 2,5445 грн; станом на 01 грудня 2012 року - 799,30 грн та 2,5737 грн; станом на 01 грудня 2013 року - 799,30 грн та 2,4124 грн відповідно (а. с. 20-22, том 1).
До матеріалів справи долучено копію документа з банківськими реквізитами, що містить відомості про рахунки та кореспондентські рахунки банківських установ, зокрема ВАТ «ВТБ Банк» (російська федерація) та ПАТ «ВТБ Банк» (Україна), із зазначенням банківських ідентифікаційних кодів, номерів рахунків та SWIFT-кодів, а також дані про ОСОБА_3 , яка є одержувачем коштів (а. с. 23, том 1).
На а. с. 24-25 у томі 1 міститься заяви ОСОБА_3 на видачу готівки у ПАТ «ВТБ Банк», квитанції про здійснення валютно-обмінних операцій за 2014 рік.
На а. с. 26-27 у томі 1 довідки ВАТ «Артіль старателів «Амур» щодо розміру доходів ОСОБА_5 за період 2008-2013 року, який у загальному становить 1 727 929,30 рос. рублів.
На а. с. 28-44 у томі 1 міститься виписка по особових рахунках ОСОБА_5 у ПАТ «ВТБ Банк» з 01 жовтня 2013 року по 23 червня 2014 року.
На а. с. 39-60 у томі 2 міститься виписка по особових рахунках ОСОБА_5 у ПАТ «ВТБ Банк» з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2017 року.
На а. с. 45-48 у томі 1 міститься акти виконаних робіт по будівництві, написані власноруч.
Ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області від 22 листопада 2022 року (а. с. 66-67, том 3) у справі було призначено судову будівельно-технічну експертизу, провадження якої доручено експертам Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.
На вирішення експертизи поставлено такі запитання:
- який вид будівництва (нове будівництво, реконструкція, капітальний ремонт, тощо) фактично виконаний на об`єкті за адресою: АДРЕСА_1 ?
- якою є дійсна вартість будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 станом на момент укладення договору дарування від 8 листопада 2007 року у стані, який існував до проведення реконструкцій, капітального ремонту, перебудови та добудови до вказаного будинку?
- якою є дійсна вартість будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 станом на час проведення експертизи у стані після проведення реконструкцій, капітального ремонту, перебудови та добудови до вказаного будинковолодіння (зокрема, після обладнання будинку системою опалення, з встановленням котла, заміни всіх вікон, заміни та утеплення даху, обладнання системи водопостачання та каналізації, добудови кухні, добудови гаражу, заміни електропроводки, перебудови перестінків, встановлення чотирьох входів у будинку, будівництва нового паркану, добудови і переобладнання господарських споруд, проведення газопостачання, стаціонарного телефону та укладення двору асвальтом)?
- якою є вартість проведення робіт реконструкції, капітального ремонту, перебудови та добудови за адресою: АДРЕСА_1 на момент проведення експертизи та на скільки фактично збільшилась площа будинковолодіння в результаті таких робіт?
- чи можливий розподіл в натурі житлового будинку та господарських споруд (які варіанти розподілу), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , які б відповідали розмірам: 2/3 частин житлового будинку та господарських споруд - позивачу, а 1/3 частини житлового будинку та господарських споруд - відповідачу? які необхідно при цьому провести переобладнання, добудови? якщо такий виділ можливий з незначним відступленням від розміру часток співвласників - визначити розмір компенсації за різницю вартості частки майна, що виділяється?
- які можливі варіанти розподілу житлового будинку та господарських споруд, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , які б орієнтовно відповідали розмірам часток співвласників?
Також зобов`язано експерта розглянути варіанти розподілу житлового будинку та господарських споруд, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 у наступних розмірах (часток): за позивачем - ОСОБА_5 у розмірі - 2/3 частки, за відповідачем - ОСОБА_3 у розмірі - 1/3 частки (а. с. 66-67, том 3).
Відповідно до висновку експерта від 28 листопада 2024 року № 8185/8186/8187/22-21:
1. Виконані на об`єкті за адресою: АДРЕСА_1 будівельні, ремонтно-будівельні роботи відносяться: частково до поліпшення умов проживання, частково до поліпшення домоволодіння, частково до поточного ремонту, частково до капітального ремонту, частково до реконструкції.
2. Дійсна, ринкова вартість будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 станом на момент укладання договору дарування від 8 листопада 2007 року у стані, який існував до проведення реконструкцій, капітального ремонту, перебудови та добудови до вказаного будинку, могла складати: 32 972,00 грн.
3. Дійсна, ринкова вартість будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 станом на час проведення експертизи у стані після проведення реконструкцій, капітального ремонту, перебудови та добудови до вказаного будинковолодіння (зокрема, після обладнання будинку системою опалення, з встановленням котла, заміни всіх вікон, заміни та утеплення даху, обладнання системи водопостачання та каналізації, добудови кухні, добудови гаражу, заміни електропроводки, перебудови перестінків, встановлення чотирьох входів у будинку, будівництва нового паркану та укладання двору асфальтом, складає: 560 414,00 грн.
4. Вартість проведення робіт реконструкції, капітального ремонту, перебудови та добудови за адресою: АДРЕСА_1 , станом на час проведення експертизи, може складати: 542 116,00 грн.
Загальна площа у житловому будинку з прибудовою, який входить до складу домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 збільшилась на 16,0 кв. м (тех. паспорт КП «Могилів-Подільське міжрайонне БТІ» від 03 листопада 2022 року за №13236) за рахунок включення площі веранди літ. «а», яка раніше не включалась в загальну площу житлового будинку, відповідно до «Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна», затверджена наказом Держбуду України від 24 травня 2001 року за № 127 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року за № 582/5773 (із змінами).
5. Відповідно до вимог п. 5.18 та п. 5.19 ДБН В.2.2-15-2019 «Житлові будинки. Основні положення» розподіл в натурі житлового будинку та господарських споруд, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , які б відповідали розмірам: 2/3 частин житлового будинку та господарських споруд - позивачу, а 1/3 частини житлового будинку та господарських споруд - відповідачу, не є можливим.
6. Відповідно до вимог п. 5.18 та п. 5.19 ДБН В.2.2-15-2019 «Житлові будинки. Основні положення» визначити можливі варіанти розподілу житлового будинку та господарських споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , які б орієнтовано відповідали розмірам часток співвласників? Розглянути експерту варіанти розподілу житлового будинку та господарських споруд, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 у наступних розмірах (часток): за позивачем - ОСОБА_5 у розмірі - 2/3 частки, за відповідачем - ОСОБА_3 у розмірі - 1/3 частки, не є можливим (а. с. 112-145, том 3).
Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, у сімейному праві України встановлено спростовну презумпцію спільності майна подружжя, яка полягає у тому, що майно, набуте за час шлюбу, вважається об`єктом права спільної сумісної власності (виключення зазначені у статті 57 СК України), допоки одним з подружжя, який це заперечує, не доведено інше.
У частині першій статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме: подружжям, що є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як тим з подружжя, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.
Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям на праві спільної сумісної власності.
Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у спільну сумісну власність, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.
Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпорядження майном (коштами) з метою набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненому іншим з подружжя.
Такого висновку дійшов Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22.
Відповідно до частин першої, п`ятої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, яке існує на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання такого майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 29 липня 2025року в справі № 369/6352/22, від 06 червня 2025 року в справі № 287/1092/23).
Верховний Суд, зокрема, в постановах від 27 жовтня 2025 року в справі № 161/19647/23, від 19 лютого 2025 року в справі № 522/11159/21 сформулював висновки про те, що у статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Такого висновку дійшов Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суди першої та апеляційної інстанцій належним чином оцінили докази та дійшли обґрунтованого висновку, що спірне будинковолодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та яке було набуте його колишньою дружиною ОСОБА_3 за договором дарування від її матері, за час перебування у шлюбі сторонами істотно збільшилося у вартості за рахунок грошового та трудового внеску позивача, та що такий внесок у розумінні частини першої статті 62 СК України є достатньо значним для можливості визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки матеріали справи свідчать, що позивачем після проведення у справі експертизи № 8185/8186/8187/22-21 було змінено позовні вимоги, суди попередніх інстанцій відповідно до правового висновку у постанові Верховного Суду від 06 червня 2024 року у справі 755/4429/22, дійшли правильного висновку про визнання за сторонами права власності на 1/2 спірного майна.
Аргументи касаційної скарги стосовно того, що судами залишено по заувагою долю земельної ділянки, яка розташована під вказаним житловим будинком, є необґрунтованими, оскільки відповідно до пунктів 1, 5 частини першої статті 65 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України (далі - ЗК України).
Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користування іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю, споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Згідно з частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Системний аналіз змісту наведених норм статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.
Такого висновку дійшов Верховного Суду у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16 (провадження № 61-3478св18).
Доводи касаційної скарги про те, що згідно наявного висновку експерта не зазначено за можливе провести виділення частки позивачу, Верховний Суд відхиляє, оскільки беручи до уваги висновок судової експертизи щодо неможливості виділу часток у натурі, суд дійшов правильного висновку про необхідність визначення за кожною зі сторін права власності на 1/2 частку спірного будинковолодіння.
Доводи касаційної скарги про те, що судами не встановлено розміру і підстав набуття в користування співвласниками будинку, а частка домоволодіння може становити за позивачем 1/2 частки, Верховний Суд відхиляє, оскільки судами правильно вказано, що з урахуванням положень статей 60, 62, 70 СК України, у разі визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не доведено або не встановлено домовленістю між ними.
Доводи касаційної скарги про те, що у висновку експерта, а також в матеріалах справи не містяться дозволу на проведення реконструкції домоволодіння шляхом добудови, перепланування, реконструкції, а також і вчинення інших дій пов`язаних із проведенням ремонтних робіт, Верховний Суд відхиляє, оскільки проведені поліпшення не надають спірному об`єкту ознак самочинного будівництва.
Доводи касаційної скарги про те, що свідки, які заявились зі сторони позивача в суді, не змогли чітко підтвердити обставини, на які посилався позивач у своєму позові та чим обгрунтовував заявлені позовні вимоги, Верховний Суд відхиляє, оскільки надані позивачем докази щодо джерел отримання доходів, зокрема заробітку під час роботи за кордоном, банківських операцій, а також показання свідків у своїй сукупності підтверджують факт внесення саме коштів позивача у поліпшення спірного домоволодіння.
Доводи касаційної скарги про те, що спірне домоволодіння набуте відповідачкою на підставі договору дарування та є її особистою приватною власністю, Верховний Суд відхиляє, оскільки під час розгляду справи судами досліджено та оцінено докази, які свідчать про те, що під час перебування сторін у шлюбі за рахунок грошових коштів позивача та його безпосередньої трудової участі у спірному домоволодінні було проведено капітальний ремонт, реконструкцію та добудову, внаслідок чого відбулося істотне збільшення його ринкової вартості.
Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів, водночас суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судового рішення лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Посилання заявника на застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду є безпідставними, оскільки висновки у наведених заявниками справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Вказані доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають та за своїм змістом переважно свідчать про незгоду із встановленими судами обставинами та спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
У межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди ухвалили оскаржувані судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, судом касаційної інстанції не встановлено.
Щодо клопотання ОСОБА_5 , в інтересах якого діє представник Корнійчук Д. А., про визнання зловживанням позивачкою процесуальними правами
У клопотанні ОСОБА_5 , в інтересах якого діє представник Корнійчук Д. А. , просить визнати адвоката Корнійчук С. А., який подав скаргу в інтересах ОСОБА_3 , таким, що зловживає процесуальними правами, та застосувати до нього заходи процесуального примусу у вигляді штрафу у зв`язку зі зловживанням ним процесуальними правами, оскільки у матеріалах касаційної скарги відсутня квитанція, що свідчить про те, що адвокат Корнійчук С. А., який подав скаргу в інтересах ОСОБА_3 , свідомо не направив її копію та додатки до неї іншим учасникам справи.
Згідно зі статтею 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:
1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 143 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.
Статтею 144 ЦПК України визначені види заходів процесуального примусу, в тому числі, штраф.
Цивільним процесуальним законодавством не встановлено імперативного характеру застосування заходів процесуального примусу, в тому числі, штрафу, оскільки це є правом суду, а не його обов`язком.
Колегія суддів не знаходить підстав для застосування заходів примусу, передбачених статтею 148 ЦПК України, оскільки адвокат Корнійчук С. А., який подав скаргу в інтересах ОСОБА_3 , не вчиняла дій (бездіяльності), які б могли бути визнані судом як зловживання процесуальними правами.
Щодо клопотання ОСОБА_5 , в інтересах якого діє представник Корнійчук Д. А., про розгляд справи в судовому засіданні за участю інших учасників справи
У клопотанні ОСОБА_5 , в інтересах якого діє представник Корнійчук Д. А., просив розглядати справу в судовому засіданні за участю, а саме: викликати учасників справи - позивача ОСОБА_5 та його представника адвоката Корнійчука Д. А., відповідачку ОСОБА_3 та її представника адвоката Корнійчука С. А. - для надання пояснень у судовому засіданні з розгляду вказаної касаційної скарги.
Згідно з частиною 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Абзац другий частини першої цієї статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.
Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано особливості розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки суд касаційної інстанції не приймав рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, то у задоволенні клопотання ОСОБА_5 , в інтересах якого діє представник Корнійчук Д. А., про розгляд справи в судовому засіданні за участю інших учасників справи необхідно відмовити.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання ОСОБА_5 , в інтересах якого діє представник Корнійчук Дмитро Анатолійович, про визнання зловживання процесуальними правами відмовити.
Відмовити ОСОБА_5 , в інтересах якого діє представник Корнійчук Дмитро Анатолійович, у задоволенні клопотання про розгляд справи в судовому засіданні за участю інших учасників справи.
Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник Корнійчук Сергій Анатолійович, залишити без задоволення.
Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 30 грудня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник