Судові рішення

Ухвала № 140392162 у справі № 160/31275/26 від 05.10.2026

Ухвала від 05.10.2026 в адміністративній справі № 160/31275/26 (категорія «Проходження служби»). Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд, суддя Прудник Сергій Володимирович.

Справа№ 160/31275/26
СудДніпропетровський окружний адміністративний суд
СуддяПрудник Сергій Володимирович
Форма рішенняУхвала
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяПроходження служби
Дата ухвалення05.10.2026
Надійшло до реєстру08.10.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/140392162

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

05 жовтня 2026 року Справа №160/31275/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник С.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 про бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

30.09.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 30.09.2026 року через систему «Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 в особі представника Глазової Олени Миколаївни до військової частини НОМЕР_1 , в якій представник позивача просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 18.06.2025 року по 29.06.2026 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" станом на 01.01.2026 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 18.06.2025 року по 29.06.2026 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" станом на 01.01.2026 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та у спірний період перебував на грошовому забезпеченні відповідача. Представник позивача вказує, що у період з 18.06.2025 року по 29.06.2026 року військовою частиною НОМЕР_1 нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалися у неналежному розмірі, оскільки при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням відповідач застосовував розрахункову величину - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом станом на 01.01.2018 року у розмірі 1762,00 грн. На переконання представника позивача, такий порядок обчислення грошового забезпечення у зазначений період не відповідав вимогам пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Зазначено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року було визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, яким було встановлено застосування фіксованої розрахункової величини у розмірі 1762,00 грн для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями. У зв`язку з цим представник позивача вважає, що починаючи з 18.06.2025 року розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивача мали визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704. Водночас відповідач такого перерахунку не здійснив та продовжував обчислювати грошове забезпечення позивача виходячи із розрахункової величини 1762,00 грн, що, за твердженням представника позивача, призвело до заниження належних позивачу сум грошового забезпечення, а також інших виплат, розмір яких залежить від посадового окладу та окладу за військовим званням.

З метою відновлення порушеного права представник позивача звернулася до військової частини НОМЕР_1 із заявою та адвокатським запитом щодо проведення відповідного перерахунку грошового забезпечення за період з 18.06.2025 року по 29.06.2026 року. Листом від 11.07.2026 року військова частина НОМЕР_1 повідомила, що при обчисленні грошового забезпечення позивача застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом станом на 01.01.2018 року, у розмірі 1762,00 грн, та фактично відмовила у проведенні перерахунку у спосіб, запропонований представником позивача. Представник позивача наголошує, що подальше скасування Верховним Судом постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року не спростовує права позивача на відповідний перерахунок за період, протягом якого зазначене судове рішення набрало законної сили та пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України №481 був визнаний нечинним. На думку представника позивача, застосування сформованої Верховним Судом у подальшому правової позиції до спірного періоду мало б ретроспективний характер та суперечило б принципу правової визначеності. Таким чином, представник позивача вважає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення належного перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 18.06.2025 року по 29.06.2026 року та просить зобов`язати відповідача здійснити відповідне нарахування і виплату з урахуванням раніше виплачених сум, а також провести компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб у встановленому законодавством порядку.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2026 року зазначена вище справа розподілена та 01.10.2026 року передана судді Пруднику С.В.

Разом із позовною заявою представником позивача до суду подано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій представник вказала, що до 19.07.2022 року звернення працівника до суду з вимогами про стягнення належної йому заробітної плати не обмежувалося будь-яким строком. Представник позивача зазначила, що Законом України від 01.07.2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022 року, внесено зміни до статті 233 Кодексу законів про працю України та встановлено тримісячний строк звернення до суду у спорах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. Разом із тим, посилаючись на правові висновки Верховного Суду, представник позивача наголосила, що положення частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ поширюються лише на ті правовідносини, які виникли після набрання чинності цим Законом, тоді як до правовідносин, що виникли до 19.07.2022 року, застосовуються положення статті 233 КЗпП України у попередній редакції. Крім того, представник позивача зазначила, що до правовідносин, пов`язаних із проходженням публічної служби та стягненням належних сум грошового забезпечення, підлягають застосуванню спеціальні положення трудового законодавства щодо строків звернення до суду, а положення статті 122 КАС України не врегульовують питання строку звернення до суду з вимогами про стягнення належної працівникові заробітної плати (грошового забезпечення). Окремо представник позивача послалася на постанову Верховного Суду від 21.03.2025 року у справі №460/21394/23 та зазначила, що у випадку тривалих правовідносин, які виникли до 19.07.2022 року та були припинені на момент чинності статті 233 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ, питання дотримання строку звернення до суду має вирішуватися з урахуванням правового регулювання, яке діяло у відповідні періоди. Водночас представник позивача звернула увагу, що позивач не отримував письмового повідомлення про те, який саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб застосовувався відповідачем при розрахунку його грошового забезпечення, а також не отримував належної інформації щодо проведених нарахувань та виплат за період з 18.06.2025 року по 29.06.2026 року. За твердженням представника позивача, про застосування відповідачем при обчисленні грошового забезпечення розрахункової величини у розмірі 1762,00 грн та, відповідно, про можливе порушення свого права позивач фактично дізнався лише після отримання відповіді військової частини НОМЕР_1 на адвокатський запит. З огляду на викладене, представник позивача вважає, що строк звернення до адміністративного суду позивачем не пропущено, а у разі якщо суд дійде протилежного висновку, наведені обставини свідчать про наявність поважних причин його пропуску, у зв`язку з чим просила поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з цим позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Оцінюючи доводи представника позивача щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Разом з тим, предметом спору у цій справі є правильність нарахування та виплати позивачу як військовослужбовцю грошового забезпечення, зокрема правильність визначення розрахункової величини, застосованої відповідачем для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, а також похідних від них складових грошового забезпечення.

Питання строку звернення до суду у спорах щодо оплати праці врегульовано статтею 233 Кодексу законів про працю України.

Законом України від 01.07.2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022 року, статтю 233 КЗпП України викладено у новій редакції.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 року у справі №990/156/23 звернула увагу на усталеність підходу, відповідно до якого у разі неврегульованості спеціальним законодавством правовідносин, пов`язаних із проходженням публічної служби, допускається застосування положень КЗпП України. Такий підхід ґрунтується, зокрема, на правовій позиції Конституційного Суду України, викладеній у рішенні від 07.05.2002 року №8-рп/2002.

Крім того, у постанові від 21.03.2025 року у справі №460/21394/23 Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, вирішуючи питання щодо строку звернення до суду саме у спорі про перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця, врахувала висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю та поширюється, у тому числі, на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Верховний Суд у цій же постанові сформував висновок, відповідно до якого у разі тривалих правовідносин правовідносини, що мали місце до 19.07.2022 року, регулюються статтею 233 КЗпП України у попередній редакції, тоді як до правовідносин, які виникли з 19.07.2022 року, застосовується стаття 233 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX.

Оскільки у цій справі позивач порушує питання щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 18.06.2025 року по 29.06.2026 року, тобто за період після 19.07.2022 року, до спірних правовідносин підлягає застосуванню тримісячний строк, передбачений статтею 233 КЗпП України.

Разом з тим, встановлення факту пропуску такого строку не є безумовною підставою для позбавлення особи права на судовий захист, оскільки законодавством передбачена можливість поновлення пропущеного строку за наявності поважних причин.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки у визначених законом випадках.

Крім того, згідно з частиною першою статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом установлено неможливість такого поновлення.

Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд виходить із конкретних фактичних обставин цієї справи.

Предметом заявлених позовних вимог є не сам факт невиплати позивачу грошового забезпечення, а правильність застосованої відповідачем розрахункової величини при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням.

Отримання позивачем щомісячного грошового забезпечення саме по собі не свідчить про те, що йому було достовірно відомо, яку саме розрахункову величину відповідач застосовував при визначенні відповідних складових його грошового забезпечення.

При цьому матеріали справи не містять відомостей про надання позивачу протягом спірного періоду окремого детального розрахунку, з якого він міг би встановити, що посадовий оклад та оклад за військовим званням визначалися військовою частиною НОМЕР_1 із застосуванням розрахункової величини у розмірі 1762,00 грн.

У цьому аспекті суд враховує правовий висновок Верховного Суду, сформульований у постанові від 21.03.2025 року у справі №460/21394/23, згідно з яким при вирішенні питання щодо початку перебігу строку звернення до суду має значення момент набуття особою достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених їй сум. У справі, яка переглядалася Верховним Судом, таким моментом було визначено вручення військовослужбовцю грошового атестата, в якому детально зазначалися нараховані та виплачені суми.

Отже, правове значення має не лише сам факт отримання особою відповідної виплати, а й наявність у неї об`єктивної можливості встановити характер і зміст порушення свого права на підставі достовірної та документально підтвердженої інформації.

Судом установлено, що з метою з`ясування порядку нарахування грошового забезпечення представник позивача звернулася до військової частини НОМЕР_1 з відповідним адвокатським запитом.

Лише листом військової частини НОМЕР_1 від 11.07.2026 року було повідомлено, що при визначенні грошового забезпечення застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом станом на 01.01.2018 року, у розмірі 1762,00 грн.

Таким чином, саме після отримання відповідної інформації позивач отримав документальне підтвердження того, який механізм розрахунку застосовував відповідач, та об`єктивну можливість належним чином сформувати правову позицію щодо порушення свого права.

Суд також враховує специфіку спірних правовідносин, які стосуються щомісячного грошового забезпечення військовослужбовця, складний характер нормативного регулювання порядку його обчислення, а також те, що встановлення факту застосування відповідачем конкретної розрахункової величини потребувало отримання відповідної інформації від військової частини.

При цьому Верховний Суд у постанові від 21.03.2025 року у справі №460/21394/23 наголосив на необхідності забезпечення юридичної визначеності при застосуванні строків звернення до суду та сформував оновлений підхід до застосування статті 233 КЗпП України у спорах щодо грошового забезпечення військовослужбовців, відступивши від низки раніше сформованих правових позицій. Зокрема, Верховний Суд відступив від висновків у справах №500/6880/23, №580/9690/23, №400/4829/24, №160/5468/23 та №200/5637/23.

Суд враховує й те, що інститут строків звернення до суду має на меті забезпечення принципу юридичної визначеності, однак його застосування не повинно набувати надмірно формального характеру та створювати непропорційні перешкоди для реалізації права особи на судовий захист.

За встановлених обставин суд доходить висновку, що несвоєчасне звернення позивача до суду не було наслідком його пасивної поведінки чи свідомого зволікання із захистом своїх прав, а пов`язане з необхідністю отримання від відповідача документально підтвердженої інформації щодо механізму обчислення належного йому грошового забезпечення.

Після отримання відповідної інформації позивач вчинив активні дії, спрямовані на захист свого права, та звернувся до адміністративного суду.

З огляду на викладене, враховуючи предмет і характер спірних правовідносин, обставини, за яких позивач отримав достовірну інформацію про застосовану відповідачем розрахункову величину, характер порушеного права, а також наведені правові висновки Верховного Суду, суд вважає наведені представником позивача причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

У цьому контексті суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема правові висновки у справах «Іліан проти Туреччини» та «Bellet v. France», відповідно до яких право доступу до суду має бути практичним та ефективним, а застосування процесуальних обмежень не повинно призводити до надмірного формалізму та непропорційного обмеження права особи на судовий захист.

Беручи до уваги норми Конституції України, а також враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, спрямовану на ефективний доступ особи до суду для захисту її порушеного права, з метою недопущення обмеження права позивача на судовий захист, прошу, причини пропуску строку звернення позивача з даною позовною заявою до адміністративного суду визнати поважними, пропущений процесуальний строк звернення до суду - поновити.

При вирішення питання щодо відкриття провадження в адміністративній справі та призначення її до розгляду суд виходить з такого.

Позовна заява відповідає вимогам, встановленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, підсудна Дніпропетровському окружному адміністративному суду.

Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

За змістом норм ч. 1, 2 ст. 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Пунктом ч. 4 ст. 12 цього Кодексу визначено, що виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

Поряд з цим, згідно п. 10 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Також нормами ч. 2 і 3 ст. 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті, зміст якої відповідає змісту ч. 4 цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Дослідивши наявні матеріали справи, предмет та підстави позову, склад учасників справи, суд вважає, що подана до суду позивачем позовна заява підлягає до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження згідно частини 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України.

З матеріалів адміністративного позову порушень строків, передбачених статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається.

Підстав для її повернення або відмови у відкритті провадження у справі не має.

Щодо клопотання про зупинення провадження суд вказує наступне.

Також представником позивача Глазовою О.М. одночасно із позовною заявою подано до суду клопотання про зупинення провадження у справі.

В обґрунтування заявленого клопотання представник позивача посилається на необхідність зупинення провадження до вирішення Верховним Судом справи, правовідносини у якій, на її думку, є подібними до правовідносин у цій справі та стосуються застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 і постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 при визначенні розміру грошового забезпечення військовослужбовців.

Надаючи оцінку наведеному клопотанню, суд виходить із наступного.

Статтею 236 КАС України визначено вичерпний перелік підстав як обов`язкового зупинення провадження у справі, так і випадків, за наявності яких суд має право зупинити провадження.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 236 КАС України суд має право зупинити провадження у справі в разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції.

Отже, зі змісту наведеної норми вбачається, що зупинення провадження з цієї підстави є правом суду, а не його обов`язком, а сам по собі факт перебування на розгляді Верховного Суду іншої справи, в якій порушуються схожі питання застосування норм матеріального права, не є безумовною та достатньою підставою для зупинення провадження.

Крім того, законодавець пов`язує можливість застосування пункту 5 частини другої статті 236 КАС України з одночасною наявністю певних умов: судове рішення повинно переглядатися саме у подібних правовідносинах, такий перегляд має здійснюватися в касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою або Великою Палатою Верховного Суду, а очікуване судове рішення повинно мати значення для правильного вирішення справи, провадження в якій пропонується зупинити.

Аналогічний підхід до застосування пункту 5 частини другої статті 236 КАС України сформульовано Верховним Судом.

Так, Верховний Суд у своїй практиці зазначив, що можливість зупинення провадження на підставі пункту 5 частини другої статті 236 КАС України пов`язана не з перебуванням на касаційному розгляді будь-якої справи, яка має певні спільні ознаки зі справою, що розглядається, а саме з переглядом судового рішення у подібних правовідносинах палатою, об`єднаною палатою або Великою Палатою Верховного Суду.

Верховний Суд також роз`яснив, що для встановлення подібності правовідносин необхідно враховувати суб`єктний склад учасників правовідносин, об`єкт та предмет їх правового регулювання, а також умови застосування відповідних правових норм, зокрема час, місце, підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин. Відповідні підходи викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 року у справі №802/3999/15-а та від 03.07.2019 року у справі №826/27404/15.

При цьому суд наголошує, що саме лише очікування формування Верховним Судом правової позиції з певного питання не звільняє суд, який розглядає конкретну адміністративну справу, від обов`язку самостійно встановити фактичні обставини справи, надати оцінку доказам та застосувати норми матеріального і процесуального права, чинні та релевантні до спірних правовідносин.

Верховний Суд у постанові від 12.03.2024 року у справі №640/12926/20 наголосив, що зупинення провадження у справі за своєю правовою природою є тимчасовим припиненням усіх процесуальних дій у справі, яке допускається лише за наявності передбачених процесуальним законом причин, що реально перешкоджають подальшому руху справи до усунення таких обставин.

Отже, застосування інституту зупинення провадження має бути обґрунтованим реальною необхідністю такого процесуального заходу, а не лише доцільністю очікування іншого судового рішення.

Суд також враховує актуальний підхід Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, відповідно до якого навіть оскарження в іншому судовому провадженні нормативно-правового акта, положення якого підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, саме по собі не створює підстав для зупинення провадження. Верховний Суд наголосив, що зупинення провадження через об`єктивну неможливість розгляду справи допускається лише тоді, коли така неможливість дійсно існує; за наявності доказів, які дозволяють установити та оцінити обставини, що є предметом судового розгляду, суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи.

Більше того, у практиці адміністративних судів уже сформовано підхід безпосередньо щодо спорів про застосування постанов Кабінету Міністрів України №704 та №481.

Так, П`ятий апеляційний адміністративний суд у справі №400/1391/26, відмовляючи у зупиненні провадження у зв`язку з розглядом Верховним Судом справи №240/401/26, зазначив, що саме по собі перебування справи на розгляді об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду не зумовлює необхідності зупинення провадження. Суд має встановити реальну подібність правовідносин, у тому числі з урахуванням спірного періоду та редакції нормативно-правового акта, яка підлягає застосуванню. За відсутності такої подібності підстав для зупинення провадження немає.

У межах цієї справи позивач просить надати правову оцінку бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за конкретний період - з 18.06.2025 року по 29.06.2026 року, з огляду на нормативне регулювання та судові рішення, які діяли у відповідні часові проміжки.

Отже, вирішення спору потребує насамперед встановлення конкретних фактичних обставин щодо проходження позивачем військової служби, розмірів та складових нарахованого йому грошового забезпечення, застосованої відповідачем розрахункової величини, а також визначення правового регулювання, яке підлягає застосуванню до кожного із відповідних періодів.

Наявні у справі матеріали дозволяють суду встановити зазначені обставини та надати їм належну правову оцінку без очікування результатів розгляду іншої справи Верховним Судом.

Судом не встановлено обставин, які б унеможливлювали розгляд цієї справи до ухвалення судового рішення в іншій справі, а представником позивача не наведено переконливого обґрунтування того, чому наявні у справі докази та чинне нормативно-правове регулювання не дозволяють суду самостійно вирішити спір.

При цьому можливе формування або уточнення Верховним Судом правової позиції у майбутньому саме по собі не може бути ототожнене з неможливістю розгляду цієї справи.

Суд окремо звертає увагу, що зупинення провадження призводить до тимчасового припинення процесуальних дій та, відповідно, відтерміновує вирішення спору по суті. Тому застосування такого процесуального механізму без належних правових підстав не відповідало б завданню адміністративного судочинства та принципу розгляду справи упродовж розумного строку.

Таким чином, враховуючи факультативний характер підстави, передбаченої пунктом 5 частини другої статті 236 КАС України, відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджають подальшому розгляду цієї справи, достатність наявних матеріалів для встановлення обставин, що входять до предмета доказування, а також наведені правові висновки Верховного Суду, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для зупинення провадження у справі.

За таких обставин клопотання представника позивача Глазової О.М. про зупинення провадження у справі є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 122, 171, 236, 257, 260, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

УХВАЛИВ:

Визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовною заявою.

Прийняти до свого провадження позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 про бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії та відкрити провадження в адміністративній справі.

Призначити справу до розгляду в порядку 06 листопада 2026 року за адресою: 49089, м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4, зала судових засідань № 1.

Здійснювати розгляд адміністративної справи одноособово суддею С. В. Прудником.

Витребувати у військової частини НОМЕР_1 :

- належним чином засвідчені копії наказів про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , проходження ним військової служби та виключення зі списків особового складу (за наявності);

- довідку про нараховане та фактично виплачене ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 18.06.2025 року по 29.06.2026 року із помісячним зазначенням усіх його складових;

- довідку (розрахунок) про розміри посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 за період з 18.06.2025 року по 29.06.2026 року із зазначенням тарифних коефіцієнтів, які застосовувалися для їх визначення;

- письмові пояснення та відповідні підтверджуючі документи щодо того, яка саме розрахункова величина застосовувалася військовою частиною НОМЕР_1 при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у спірний період, у тому числі чи застосовувався розмір 1762,00 грн, із зазначенням нормативно-правових підстав такого розрахунку;

- розрахунок грошового забезпечення позивача за спірний період із зазначенням розміру надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії та інших щомісячних і одноразових додаткових видів грошового забезпечення;

- відомості та належним чином засвідчені документи щодо нарахування і виплати позивачу протягом спірного періоду грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших виплат, розмір яких обчислювався виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням та/або місячного грошового забезпечення;

- картки особового рахунку ОСОБА_1 та розрахунково-платіжні відомості за період з 18.06.2025 року по 29.06.2026 року;

- належним чином засвідчені копії документів, на підставі яких військовою частиною НОМЕР_1 здійснювалося нарахування грошового забезпечення позивача у зазначений період;

- докази доведення до відома ОСОБА_1 відомостей про складові, розміри та порядок обчислення його грошового забезпечення за спірний період, зокрема відомостей щодо застосованої розрахункової величини;

- усі інші наявні у військової частини НОМЕР_1 документи та відомості, які стосуються предмета спору та можуть підтвердити правильність нарахування і виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 18.06.2025 року по 29.06.2026 року.

Витребувані судом докази слід подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 06 листопада 2026 року.

Суд попереджає військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.

В разі неможливості надання письмових доказів подати до суду вмотивовані та обґрунтовані пояснення (зазначити який саме документ не має можливості подати та з яких підстав).

В задоволенні клопотання представника позивача Глазової Олени Миколаївни про зупинення провадження - відмовити.

Роз`яснити відповідачу його право на подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, а також документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачу, протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі.

Встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

Встановити відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив. Повідомити сторін, що відзив на позовну заяву (відзив), відповідь на відзив, заперечення та пояснення повинні відповідати вимогам частин другої-четвертої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Інформацію щодо адміністративної справи учасники даної справи можуть отримати на офіційному порталі судової влади України у мережі Інтернет (веб-адреса сторінки: http://adm.dp.court.gov.ua/sud0470/gromadyanam/csz/).

Здійснювати розгляд (формування та зберігання) справи у змішаній (паперова та електронна) формі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя С. В. Прудник

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
13.11.2026 Рішення № 141473993 Дніпропетровський окружний адміністративний суд