Судові рішення

Рішення № 141473993 у справі № 160/31275/26 від 13.11.2026

Рішення від 13.11.2026 в адміністративній справі № 160/31275/26 (категорія «Проходження служби»). Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд, суддя Прудник Сергій Володимирович.

Справа№ 160/31275/26
СудДніпропетровський окружний адміністративний суд
СуддяПрудник Сергій Володимирович
Форма рішенняРішення
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяПроходження служби
Дата ухвалення13.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141473993

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2026 року Справа № 160/31275/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Прудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника Глазової Олени Миколаївни до військової частини НОМЕР_1 про бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

30.09.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 30.09.2026 року через систему "Електронний суд" позовна заява ОСОБА_1 в особі представника Глазової Олени Миколаївни до військової частини НОМЕР_1 , в якій представник позивача просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 18.06.2025 року по 29.06.2026 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" станом на 01.01.2026 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 18.06.2025 року по 29.06.2026 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" станом на 01.01.2026 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та у спірний період перебував на грошовому забезпеченні відповідача. Представник позивача вказує, що у період з 18.06.2025 року по 29.06.2026 року військовою частиною НОМЕР_1 нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалися у неналежному розмірі, оскільки при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням відповідач застосовував розрахункову величину - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом станом на 01.01.2018 року у розмірі 1762,00 грн. На переконання представника позивача, такий порядок обчислення грошового забезпечення у зазначений період не відповідав вимогам пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". Зазначено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року було визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, яким було встановлено застосування фіксованої розрахункової величини у розмірі 1762,00 грн для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями. У зв`язку з цим представник позивача вважає, що починаючи з 18.06.2025 року розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивача мали визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704. Водночас відповідач такого перерахунку не здійснив та продовжував обчислювати грошове забезпечення позивача виходячи із розрахункової величини 1762,00 грн, що, за твердженням представника позивача, призвело до заниження належних позивачу сум грошового забезпечення, а також інших виплат, розмір яких залежить від посадового окладу та окладу за військовим званням. З метою відновлення порушеного права представник позивача звернулася до військової частини НОМЕР_1 із заявою та адвокатським запитом щодо проведення відповідного перерахунку грошового забезпечення за період з 18.06.2025 року по 29.06.2026 року. Листом від 11.07.2026 року військова частина НОМЕР_1 повідомила, що при обчисленні грошового забезпечення позивача застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом станом на 01.01.2018 року, у розмірі 1762,00 грн, та фактично відмовила у проведенні перерахунку у спосіб, запропонований представником позивача. Представник позивача наголошує, що подальше скасування Верховним Судом постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року не спростовує права позивача на відповідний перерахунок за період, протягом якого зазначене судове рішення набрало законної сили та пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України №481 був визнаний нечинним. На думку представника позивача, застосування сформованої Верховним Судом у подальшому правової позиції до спірного періоду мало б ретроспективний характер та суперечило б принципу правової визначеності. Таким чином, представник позивача вважає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення належного перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 18.06.2025 року по 29.06.2026 року та просить зобов`язати відповідача здійснити відповідне нарахування і виплату з урахуванням раніше виплачених сум, а також провести компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб у встановленому законодавством порядку.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2026 року зазначена вище справа розподілена та 01.10.2026 року передана судді Пруднику С.В.

05.10.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовною заявою. Прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : належним чином засвідчені копії наказів про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , проходження ним військової служби та виключення зі списків особового складу (за наявності); довідку про нараховане та фактично виплачене ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 18.06.2025 року по 29.06.2026 року із помісячним зазначенням усіх його складових; довідку (розрахунок) про розміри посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 за період з 18.06.2025 року по 29.06.2026 року із зазначенням тарифних коефіцієнтів, які застосовувалися для їх визначення; письмові пояснення та відповідні підтверджуючі документи щодо того, яка саме розрахункова величина застосовувалася військовою частиною НОМЕР_1 при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у спірний період, у тому числі чи застосовувався розмір 1762,00 грн, із зазначенням нормативно-правових підстав такого розрахунку; розрахунок грошового забезпечення позивача за спірний період із зазначенням розміру надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії та інших щомісячних і одноразових додаткових видів грошового забезпечення; відомості та належним чином засвідчені документи щодо нарахування і виплати позивачу протягом спірного періоду грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших виплат, розмір яких обчислювався виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням та/або місячного грошового забезпечення; картки особового рахунку ОСОБА_1 та розрахунково-платіжні відомості за період з 18.06.2025 року по 29.06.2026 року; належним чином засвідчені копії документів, на підставі яких військовою частиною НОМЕР_1 здійснювалося нарахування грошового забезпечення позивача у зазначений період; докази доведення до відома ОСОБА_1 відомостей про складові, розміри та порядок обчислення його грошового забезпечення за спірний період, зокрема відомостей щодо застосованої розрахункової величини; усі інші наявні у військової частини НОМЕР_1 документи та відомості, які стосуються предмета спору та можуть підтвердити правильність нарахування і виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 18.06.2025 року по 29.06.2026 року. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного 06.11.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду. Судом також вказано, що в разі неможливості надання письмових доказів подати до суду вмотивовані та обґрунтовані пояснення (зазначити який саме документ не має можливості подати та з яких підстав). В задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_2 про зупинення провадження відмовлено.

14.10.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що нарахування та виплата грошового забезпечення ОСОБА_1 здійснювалися відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та інших нормативно-правових актів, що регулюють порядок визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців. Відповідач вказав, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України. Зазначено, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.06.2018 року №163 лейтенанта ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначено на посаду командира 1 гаубичного самохідно-артилерійського взводу - старшого офіцера на 6 гаубичній самохідно-артилерійській батареї 2 гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи. З 04.06.2018 року позивач приступив до виконання службових обов`язків із посадовим окладом у розмірі 3440,00 грн на місяць. Також йому встановлено надбавку за особливості проходження військової служби у розмірі 10 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років. Вислуга років станом на 04.06.2018 року становила 4 роки 6 місяців 15 днів. Стосовно порядку обчислення грошового забезпечення відповідач зазначив, що відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення. При цьому розміри грошового забезпечення встановлюються Кабінетом Міністрів України, а його виплата здійснюється в порядку, визначеному відповідними державними органами, у межах бюджетних асигнувань, передбачених на їх утримання. Представник відповідача наголосив, що постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 було внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, якими передбачалося визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти. На виконання зазначених нормативно-правових актів Міністерством оборони України встановлювалися розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями, обчислені із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року у розмірі 1762,00 грн. Крім того, відповідач зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, яка набрала чинності 20.05.2023 року, внесено зміни до пункту 4 постанови №704 та встановлено, що розміри посадових окладів і окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців розраховуються виходячи з розміру 1762,00 грн шляхом множення цієї величини на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Таким чином, на переконання відповідача, застосування військовою частиною НОМЕР_1 зазначеної фіксованої розрахункової величини відповідало встановленому Кабінетом Міністрів України порядку обчислення грошового забезпечення. Окремо відповідач звернув увагу на постанову Верховного Суду від 16.07.2026 року у справі №320/31448/25, якою задоволено касаційну скаргу Кабінету Міністрів України, скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року, а також ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог щодо оскарження пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №481. На думку відповідача, зазначене судове рішення Верховного Суду підтверджує відсутність правових підстав для незастосування положень постанови №481 при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців. Відповідач вважає, що позовні вимоги про здійснення перерахунку грошового забезпечення за період з 18.06.2025 року по 29.06.2026 року із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законами України про Державний бюджет України на 2025 та 2026 роки, не ґрунтуються на належних правових підставах. Щодо вимог про перерахунок грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії відповідач зазначив, що відповідно до пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України №704 та положень Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, розміри зазначених виплат визначаються з урахуванням відповідних складових місячного грошового забезпечення військовослужбовця. Відповідач наголосив, що оскільки посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача обчислювалися відповідно до постанови №704 із застосуванням розрахункової величини 1762,00 грн, підстави для перерахунку похідних від них виплат також відсутні. Крім того, відповідач послався на довідку фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 від 10.10.2026 року №5922, відповідно до якої матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2025-2026 роки позивачу не виплачувалася, оскільки останній не звертався до командування військової частини з відповідним письмовим рапортом із зазначенням підстав для її надання та доданням підтверджуючих документів. Стосовно вимоги про одночасну компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб відповідач зазначив, що порядок здійснення такої компенсації врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44. Відповідно до пунктів 2, 4, 5 зазначеного Порядку грошова компенсація сум податку на доходи фізичних осіб здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення у розмірі фактично утриманого податку. На переконання відповідача, обов`язок військової частини щодо компенсації відповідних сум податку виникає безпосередньо під час здійснення виплати грошового забезпечення, з якого утримується такий податок. У зв`язку з цим відповідач вважає вимоги позивача про зобов`язання здійснити компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб передчасними, оскільки відповідні виплати, перерахунку яких вимагає позивач, фактично ще не здійснювалися. Підсумовуючи викладене, представник відповідача зазначив, що військова частина НОМЕР_1 при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення ОСОБА_1 діяла на підставі та у спосіб, передбачені чинним законодавством України, а тому протиправна бездіяльність з її боку відсутня. З огляду на наведене відповідач просив суд долучити відзив до матеріалів адміністративної справи №160/31275/26, відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та здійснювати розгляд справи за відсутності представника військової частини НОМЕР_1 .

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , проходить військову службу у Збройних Силах України, зокрема у військовій частині НОМЕР_1 , та перебуває на грошовому забезпеченні зазначеної військової частини.

Відповідно до витягу з наказу Міністра оборони України від 02.06.2018 року №309 та витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.06.2018 року №163 лейтенанта ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначено на посаду командира 1 гаубичного самохідно-артилерійського взводу - старшого офіцера на 6 гаубичній самохідно-артилерійській батареї 2 гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи.

Згідно із зазначеним наказом позивач з 04.06.2018 року прийняв справи та посаду, приступив до виконання службових обов`язків із посадовим окладом у розмірі 3440 грн на місяць.

Цим же наказом позивачу встановлено надбавку за особливості проходження військової служби у розмірі 10 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

Вислуга років позивача станом на 04.06.2018 року становила 4 роки 6 місяців 15 днів.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.01.2019 року №12 позивача призначено на посаду заступника командира самохідної артилерійської батареї з озброєння самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини НОМЕР_1 .

Зазначеним наказом установлено посадовий оклад у розмірі 3440 грн та надбавку за особливості проходження військової служби у розмірі 65 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

У подальшому позивач продовжував проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 10.10.2026 року №5922 ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ) з 04.06.2018 року по теперішній час.

Із довідок про нарахування та утримання грошового забезпечення за 2025 та 2026 роки вбачається, що у зазначений період позивач проходив військову службу у військовому званні майора на посаді старшого помічника начальника відділення.

Також матеріалами справи підтверджено, що позивач має статус учасника бойових дій, на підтвердження чого Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_3 20.12.2018 року видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_4 , яке є безтерміновим та дійсним на всій території України.

Як убачається з довідки про нарахування та утримання грошового забезпечення за період з 01.01.2025 року по 31.12.2025 року, військовою частиною НОМЕР_1 позивачу протягом січня - листопада 2025 року щомісячно нараховувалося грошове забезпечення, до складу якого входили: посадовий оклад у розмірі 4650 грн, оклад за військовим званням у розмірі 1340 грн, надбавка за вислугу років у розмірі 2096,50 грн, надбавка за особливості проходження військової служби у розмірі 5256,23 грн, премія у розмірі 18 135 грн та надбавка за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 465 грн.

Таким чином, загальний розмір зазначених складових щомісячного грошового забезпечення позивача за січень - листопад 2025 року становив 31 942,73 грн.

У грудні 2025 року позивачу нараховано посадовий оклад у розмірі 4650 грн, оклад за військовим званням у розмірі 1340 грн, надбавку за вислугу років у розмірі 2386,02 грн, надбавку за особливості проходження військової служби у розмірі 5444,41 грн, премію у розмірі 18 135 грн та надбавку за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 465 грн.

Загальний розмір зазначених складових грошового забезпечення позивача за грудень 2025 року становив 32 420,43 грн.

Отже, судом встановлено, що протягом 2025 року розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивача залишалися незмінними та становили відповідно 4650 грн і 1340 грн щомісячно.

Водночас у грудні 2025 року порівняно із січнем-листопадом 2025 року відбулося збільшення надбавки за вислугу років на 289,52 грн та надбавки за особливості проходження військової служби на 188,18 грн.

При цьому розміри премії та надбавки за роботу в умовах режимних обмежень протягом зазначеного періоду залишалися незмінними та становили відповідно 18 135 грн і 465 грн щомісячно.

Згідно з довідкою про нарахування та утримання грошового забезпечення за період з 01.01.2026 року по 31.12.2026 року військовою частиною НОМЕР_1 позивачу за січень та лютий 2026 року щомісячно нараховувалися: посадовий оклад у розмірі 4650 грн, оклад за військовим званням у розмірі 1340 грн, надбавка за вислугу років у розмірі 2396 грн, надбавка за особливості проходження військової служби у розмірі 5450,90 грн, премія у розмірі 18 135 грн та надбавка за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 465 грн.

Загальний розмір зазначених складових щомісячного грошового забезпечення позивача за січень та лютий 2026 року становив 32 436,90 грн.

У березні 2026 року позивачу нараховано посадовий оклад у розмірі 4650 грн, оклад за військовим званням у розмірі 1340 грн, надбавку за вислугу років у розмірі 2995 грн, надбавку за особливості проходження військової служби у розмірі 5840,26 грн, премію у розмірі 18 135 грн та надбавку за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 465 грн.

Загальний розмір зазначених складових грошового забезпечення позивача за березень 2026 року становив 33 425,26 грн.

У квітні-червні 2026 року позивачу щомісячно нараховувалися посадовий оклад у розмірі 4650 грн, оклад за військовим званням у розмірі 1340 грн, надбавка за вислугу років у розмірі 2695,50 грн, надбавка за особливості проходження військової служби у розмірі 5645,58 грн, премія у розмірі 18 135 грн та надбавка за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 465 грн.

Загальний розмір зазначених складових щомісячного грошового забезпечення позивача за квітень-червень 2026 року становив 32 931,08 грн.

Отже, протягом січня-червня 2026 року розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивача залишалися незмінними порівняно з 2025 роком та становили відповідно 4650 грн і 1340 грн.

Водночас розміри надбавки за вислугу років та надбавки за особливості проходження військової служби змінювалися залежно від відповідних показників, застосованих військовою частиною під час нарахування грошового забезпечення.

Крім того, судом встановлено, що протягом спірного періоду позивачу нараховувалися додаткові види грошового забезпечення, зокрема додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168.

Відповідно до довідки про нарахування та утримання грошового забезпечення за 2026 рік позивачу нараховано додаткову винагороду до 100 000 грн, зокрема за січень 2026 року у розмірі 100 000 грн, за лютий 2026 року - 51 612,90 грн, за березень 2026 року - 74 654,38 грн, за квітень 2026 року - 64 516,13 грн, за травень 2026 року - 36 666,67 грн та за червень 2026 року - 48 387,10 грн.

Також у квітні-червні 2026 року позивачу нараховувалася додаткова винагорода до 30 000 грн, зокрема за квітень 2026 року - 8571,43 грн, за травень 2026 року - 10 645,16 грн та за червень 2026 року - 7000 грн.

Окремо судом досліджено відомості щодо нарахування позивачу грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Так, відповідно до довідки фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 від 10.10.2026 року №5922 ОСОБА_1 за 2025 рік нараховано грошову допомогу для оздоровлення у розмірі 31 942,73 грн.

Зазначена сума сформована з посадового окладу у розмірі 4650 грн, окладу за військовим званням у розмірі 1340 грн, надбавки за вислугу років у розмірі 2096,50 грн, надбавки за особливості проходження військової служби у розмірі 5256,23 грн, премії у розмірі 18 135 грн та надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 465 грн.

За 2026 рік позивачу нараховано грошову допомогу для оздоровлення у розмірі 32 436,90 грн, яка складається з посадового окладу у розмірі 4650 грн, окладу за військовим званням у розмірі 1340 грн, надбавки за вислугу років у розмірі 2396 грн, надбавки за особливості проходження військової служби у розмірі 5450,90 грн, премії у розмірі 18 135 грн та надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 465 грн.

Таким чином, із зазначених документів убачається, що при визначенні розміру грошової допомоги для оздоровлення за 2025 та 2026 роки відповідач використовував посадовий оклад у розмірі 4650 грн та оклад за військовим званням у розмірі 1340 грн.

Водночас згідно з довідкою фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 від 10.10.2026 року №5922 матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2025 та 2026 роки позивачу не нараховувалася та не виплачувалася.

У відзиві на позовну заяву відповідач пояснив зазначену обставину тим, що позивач не звертався до командування військової частини з відповідним письмовим рапортом із зазначенням підстав для надання такої допомоги та доданням документів, які підтверджують наявність відповідних обставин.

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що з метою з`ясування порядку нарахування та виплати грошового забезпечення представник позивача 01.07.2026 року звернулася до військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом.

За результатами розгляду зазначеного запиту військовою частиною НОМЕР_1 надано відповідь від 11.07.2026 року №1/1386, у якій повідомлено, що при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом станом на 01.01.2018 року, у розмірі 1762 грн.

При цьому відповідач зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, яка набрала чинності 20.05.2023 року, внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 та передбачено визначення розмірів посадових окладів і окладів за військовими званнями виходячи з фіксованої розрахункової величини у розмірі 1762 грн шляхом множення її на відповідні тарифні коефіцієнти.

Отже, відповідач підтвердив застосування зазначеної розрахункової величини при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача.

Разом із тим позивач вважає, що починаючи з 18.06.2025 року, після ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови, якою визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України №481, відповідач був зобов`язаний здійснювати нарахування грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Зокрема, за твердженням позивача, при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 18.06.2025 року по 31.12.2025 року відповідач повинен був застосовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», у розмірі 3028 грн, а за період з 01.01.2026 року по 29.06.2026 року - прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», у розмірі 3328 грн.

Натомість військова частина НОМЕР_1 протягом зазначеного періоду продовжувала застосовувати фіксовану розрахункову величину у розмірі 1762 грн.

У свою чергу, у відзиві на позовну заяву відповідач послався на постанову Верховного Суду від 16.07.2026 року у справі №320/31448/25, якою скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року, а також ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та нечинним пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №481.

На переконання відповідача, зазначене судове рішення Верховного Суду підтверджує правомірність застосування фіксованої розрахункової величини у розмірі 1762 грн при визначенні посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців.

Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 18.06.2025 року по 29.06.2026 року із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Конституційний Суд України у рішеннях від 20.03.2002 року №5-рп/2002 та від 17.03.2004 року №7-рп/2004 звертав увагу на особливий характер гарантій соціального захисту військовослужбовців, зумовлений специфікою виконання ними обов`язків військової служби.

Правове регулювання грошового забезпечення військовослужбовців здійснюється Законом України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 цього Закону встановлено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з частиною третьою статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до частини четвертої статті 9 зазначеного Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України кваліфікованим особовим складом.

На виконання зазначених законодавчих положень Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Пунктом 2 постанови №704 визначено склад грошового забезпечення військовослужбовців, який включає посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

У первинній редакції пункту 4 постанови №704 передбачалося визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, з урахуванням установленої цією нормою мінімальної межі, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 внесено зміни до пункту 4 постанови №704, якими передбачено використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01.01.2018 року.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови №103.

У подальшому Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 року у справі №440/6017/21 сформулював правовий висновок щодо необхідності врахування збільшення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, під час визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями.

Аналогічні правові підходи викладено у постановах Верховного Суду від 31.08.2022 року у справі №120/8603/21-а та від 12.09.2022 року у справі №500/1813/21.

Водночас суд зазначає, що наведені правові висновки були сформульовані щодо нормативного регулювання, чинного до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481.

Постановою №481, яка набрала чинності 20.05.2023 року, пункт 4 постанови №704 викладено в редакції, відповідно до якої розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначаються виходячи з фіксованої розрахункової величини 1762 грн шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт.

Таким чином, із зазначеної дати було змінено механізм визначення основних складових грошового забезпечення військовослужбовців.

Особливе значення для вирішення цього спору має постанова Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026 року у справі №520/5814/24.

У зазначеній постанові Верховний Суд розглянув питання застосування пункту 4 постанови №704 у редакції постанови №481 під час визначення розміру грошового забезпечення станом на 01.01.2024 року для оформлення довідки, необхідної для перерахунку пенсії.

Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.10.2025 року у справі №600/3516/24-а та від 22.10.2025 року у справі №420/3824/25, щодо відсутності правових підстав для використання прожиткового мінімуму, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, після набрання чинності постановою №481.

Верховний Суд виходив із необхідності дотримання ієрархії нормативно-правових актів та застосування частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

За результатами розгляду справи №520/5814/24 судова палата сформулювала висновок про те, що до правовідносин, пов`язаних з оформленням довідки про грошове забезпечення станом на 01.01.2024 року для перерахунку пенсії, підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 у первинній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, а не редакція, змінена постановою №481.

Суд ураховує, що предметом розгляду Верховного Суду у справі №520/5814/24 було оформлення довідки про грошове забезпечення для перерахунку пенсії, тоді як у справі, яка розглядається, предметом спору є безпосереднє нарахування та виплата грошового забезпечення військовослужбовцю за період з 18.06.2025 року по 29.06.2026 року.

Разом із тим обидві категорії правовідносин передбачають застосування нормативного механізму визначення посадового окладу та окладу за військовим званням, установленого постановою №704.

Отже, наведений правовий висновок Верховного Суду має значення для вирішення цього спору з урахуванням відмінностей у його предметі.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому суд бере до уваги правовий підхід Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 12.10.2021 року у справі №233/2021/19, щодо необхідності оцінки подібності правовідносин насамперед за їх змістом, а за необхідності - також за суб`єктним та об`єктним критеріями.

Суд зазначає, що висновок Верховного Суду від 17.02.2026 року у справі №520/5814/24 не може механічно переноситися на всі правовідносини щодо грошового забезпечення без перевірки їх правової природи та нормативного регулювання.

Водночас у цій справі визначальним є питання про належну розрахункову величину, яка застосовується до тарифних коефіцієнтів під час обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням.

Саме зазначене питання було предметом правової оцінки судової палати Верховного Суду.

Крім того, суд ураховує постанову Верховного Суду від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24, якою задоволено касаційну скаргу Кабінету Міністрів України, скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог щодо пункту 2 постанови №481.

У зазначеній постанові Верховний Суд виходив, зокрема, з наявності у Кабінету Міністрів України повноважень установлювати розміри грошового забезпечення військовослужбовців, у тому числі визначати базову розрахункову величину відповідно до Закону №2011-XII.

Отже, суд не виходить із того, що пункт 2 постанови №481 остаточно втратив чинність на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року.

Водночас суд зазначає, що предметом справи №320/29450/24 було вирішення питання щодо правомірності прийняття Кабінетом Міністрів України нормативно-правового акта та наявності підстав для його скасування.

Натомість у справі, яка розглядається, суд перевіряє правомірність нарахування та виплати грошового забезпечення конкретному військовослужбовцю за визначений період.

Вирішення питання про скасування нормативно-правового акта та застосування судом належної норми права у конкретних правовідносинах не є тотожними процесуальними діями.

Згідно з частиною третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта закону України або іншому правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, суд у межах цього спору не вирішує повторно питання про чинність постанови №481, а визначає належне правове регулювання конкретних правовідносин щодо грошового забезпечення позивача.

Ураховуючи правовий висновок судової палати Верховного Суду від 17.02.2026 року у справі №520/5814/24, суд вважає обґрунтованим застосування підходу щодо визначення посадового окладу та окладу за військовим званням із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

При цьому суд усвідомлює відмінність предметів зазначених справ та виходить із необхідності самостійної оцінки правомірності нарахування грошового забезпечення позивачу за 2025 та 2026 роки.

Щодо фактичних обставин нарахування грошового забезпечення позивача суд зазначає наступне.

Судом установлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 04.06.2018 року.

У спірний період позивач проходив військову службу у військовому званні майора на посаді старшого помічника начальника відділення.

Із довідок про нарахування та утримання грошового забезпечення за 2025 та 2026 роки вбачається, що військова частина НОМЕР_1 застосовувала посадовий оклад у розмірі 4650 грн та оклад за військовим званням у розмірі 1340 грн.

Протягом січня-листопада 2025 року позивачу щомісячно нараховувалися посадовий оклад у розмірі 4650 грн, оклад за військовим званням у розмірі 1340 грн, надбавка за вислугу років у розмірі 2096,50 грн, надбавка за особливості проходження військової служби у розмірі 5256,23 грн, премія у розмірі 18 135 грн та надбавка за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 465 грн.

Загальний розмір зазначених складових щомісячного грошового забезпечення становив 31 942,73 грн.

У грудні 2025 року загальний розмір зазначених складових грошового забезпечення становив 32 420,43 грн.

У січні та лютому 2026 року відповідний розмір становив 32 436,90 грн щомісячно, у березні 2026 року - 33 425,26 грн, а у квітні - червні 2026 року - 32 931,08 грн щомісячно.

При цьому посадовий оклад та оклад за військовим званням протягом зазначеного періоду залишалися незмінними.

Відповідно до відповіді військової частини НОМЕР_1 від 11.07.2026 року №1/1386 відповідач застосовував для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням фіксовану розрахункову величину у розмірі 1762 грн.

Отже, факт застосування відповідачем зазначеної розрахункової величини підтверджується матеріалами справи та не є спірним між сторонами.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 року встановлено у розмірі 3028 грн.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2026 року встановлено у розмірі 3328 грн.

Таким чином, у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб перевищував застосовану відповідачем розрахункову величину 1762 грн на 1266 грн, а у 2026 році - на 1566 грн.

За наведеного судом тлумачення правового регулювання застосування відповідачем фіксованої розрахункової величини 1762 грн призвело до визначення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача без урахування відповідних показників прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ураховуючи наведене, суд доходить висновку про наявність правових підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 18.06.2025 року по 31.12.2025 року із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн, а за період з 01.01.2026 року по 29.06.2026 року - у розмірі 3328 грн.

При цьому розміри посадового окладу та окладу за військовим званням повинні визначатися шляхом множення відповідної розрахункової величини на тарифні коефіцієнти, установлені додатками 1 та 14 до постанови №704, із дотриманням передбачених законодавством правил округлення.

Щодо перерахунку щомісячних додаткових видів грошового забезпечення суд зазначає наступне.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704 та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, розміри окремих щомісячних додаткових видів грошового забезпечення визначаються у відсотковому співвідношенні до посадового окладу, окладу за військовим званням та інших передбачених законодавством складових.

Надбавка за вислугу років визначається у відсотках від посадового окладу та окладу за військовим званням.

Надбавка за особливості проходження військової служби обчислюється з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

Премія та надбавка за роботу в умовах режимних обмежень визначаються відповідно до встановлених законодавством умов їх виплати та належних розрахункових показників.

Таким чином, зміна розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням впливає на розміри похідних від них щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.

Суд зазначає, що здійснення перерахунку лише посадового окладу та окладу за військовим званням без відповідного перерахунку залежних від них виплат не забезпечувало б ефективного поновлення порушеного права позивача.

За таких обставин суд доходить висновку про необхідність зобов`язання відповідача здійснити перерахунок надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження військової служби, премії, надбавки за роботу в умовах режимних обмежень та інших щомісячних виплат, розміри яких відповідно до законодавства залежать від посадового окладу та окладу за військовим званням.

При цьому відповідний перерахунок повинен здійснюватися із застосуванням установлених позивачу відсоткових розмірів та інших показників, чинних у відповідному місяці, з урахуванням фактичних періодів проходження військової служби та раніше виплачених сум.

Щодо вимог про перерахунок грошової допомоги для оздоровлення за 2025 та 2026 роки суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 10-1 Закону України №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна основна відпустка зі збереженням грошового та матеріального забезпечення і виплатою грошової допомоги для оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Порядок визначення розміру та виплати зазначеної допомоги регламентовано Порядком №260.

Судом установлено, що відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 10.10.2026 року №5922 позивачу за 2025 рік нараховано грошову допомогу для оздоровлення у розмірі 31 942,73 грн, а за 2026 рік - у розмірі 32 436,90 грн.

При визначенні зазначених сум відповідач використовував посадовий оклад у розмірі 4650 грн та оклад за військовим званням у розмірі 1340 грн.

Оскільки грошова допомога для оздоровлення визначається виходячи з відповідних складових місячного грошового забезпечення, неправильне визначення посадового окладу та окладу за військовим званням впливає на правильність обчислення такої допомоги.

Суд ураховує, що відповідна допомога позивачу була нарахована, а тому спір у цій частині стосується правильності визначення її розміру, а не первинного виникнення права на зазначену виплату.

За таких обставин суд доходить висновку про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок грошової допомоги для оздоровлення за 2025 та 2026 роки виходячи з належних складових місячного грошового забезпечення позивача на дату визначення розміру відповідної допомоги, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо вимог про нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 та 2026 роки суд зазначає наступне.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704 та Порядку №260 військовослужбовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у порядку, розмірах та на умовах, установлених законодавством.

Суд зазначає, що зазначена допомога за своєю правовою природою відрізняється від посадового окладу, окладу за військовим званням та обов`язкових щомісячних складових грошового забезпечення.

Її надання залежить від наявності передбачених законодавством підстав та дотримання відповідної процедури призначення.

Відтак проходження військової служби саме по собі не свідчить про безумовне виникнення права на матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за кожний календарний рік.

Судом установлено, що відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 10.10.2026 року №5922 матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2025 та 2026 роки позивачу не нараховувалася та не виплачувалася.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що позивач не звертався до командування військової частини з відповідними письмовими рапортами та не надавав документів, які підтверджують наявність обставин, що є підставою для призначення такої допомоги.

Матеріали справи не містять доказів подання позивачем відповідних рапортів, прийняття командуванням військової частини рішень про призначення матеріальної допомоги за 2025 та 2026 роки або виникнення безумовного обов`язку відповідача здійснити відповідні виплати.

Суд зазначає, що право на перерахунок раніше призначеної та виплаченої допомоги необхідно відмежовувати від права на її первинне призначення.

У першому випадку предметом судової перевірки є правильність визначення розміру виплати, право на яку вже реалізовано.

Натомість у другому випадку необхідно встановити наявність передбачених законодавством умов для виникнення у суб`єкта владних повноважень обов`язку здійснити відповідне нарахування.

Сам по собі факт збільшення розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням не породжує автоматичного права на матеріальну допомогу, яка раніше не призначалася.

За наведених обставин суд доходить висновку, що матеріалами справи не підтверджено виникнення у військової частини НОМЕР_1 обов`язку нарахувати та виплатити позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 та 2026 роки.

Відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо компенсації сум податку на доходи фізичних осіб суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та іншими визначеними категоріями осіб.

Зазначений Порядок передбачає компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб, утриманих із відповідних виплат, у встановленому законодавством порядку.

Виплата компенсації здійснюється одночасно з виплатою відповідного грошового забезпечення.

Отже, у разі здійснення військовою частиною НОМЕР_1 на виконання судового рішення донарахування та виплати належних позивачу сум грошового забезпечення відповідна компенсація сум податку на доходи фізичних осіб повинна здійснюватися одночасно з виплатою такого забезпечення.

Суд ураховує, що на момент вирішення спору остаточний розмір належного позивачу донарахованого грошового забезпечення не визначений, а тому відсутні підстави для встановлення конкретної суми компенсації податку на доходи фізичних осіб.

Водночас належним способом захисту права позивача в цій частині є зобов`язання відповідача здійснити компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до Порядку №44 одночасно з виплатою донарахованих сум грошового забезпечення.

Відповідно до статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати його вчинити певні дії.

Суд зазначає, що ефективний спосіб судового захисту повинен забезпечувати реальне поновлення порушеного права особи.

У цій справі судом установлено, що військова частина НОМЕР_1 здійснювала нарахування грошового забезпечення позивача із застосуванням фіксованої розрахункової величини у розмірі 1762 грн.

За наведеного судом тлумачення правового регулювання та з урахуванням правового висновку судової палати Верховного Суду від 17.02.2026 року у справі №520/5814/24 зазначений механізм обчислення не забезпечував належного визначення основних складових грошового забезпечення позивача.

При цьому відповідачем не надано доказів здійснення перерахунку грошового забезпечення за спірний період із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Водночас визначення остаточного розміру належних позивачу сум потребує застосування відповідних тарифних коефіцієнтів, установлених відсоткових розмірів надбавок та премій, урахування фактичних періодів проходження військової служби, а також раніше виплачених сум.

За таких обставин суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 18.06.2025 року по 29.06.2026 року та зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок і виплату.

При цьому за період з 18.06.2025 року по 31.12.2025 року перерахунок має здійснюватися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн, а за період з 01.01.2026 року по 29.06.2026 року - у розмірі 3328 грн, шляхом множення зазначених величин на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704.

Перерахунку також підлягають залежні від посадового окладу та окладу за військовим званням щомісячні додаткові види грошового забезпечення, зокрема надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження військової служби, премія та надбавка за роботу в умовах режимних обмежень, з урахуванням установлених позивачу відсоткових розмірів та інших показників.

Крім того, відповідач зобов`язаний здійснити перерахунок грошової допомоги для оздоровлення за 2025 та 2026 роки виходячи з належного розміру місячного грошового забезпечення позивача на дату визначення відповідної допомоги.

Усі зазначені виплати повинні здійснюватися з урахуванням раніше нарахованих та фактично виплачених сум.

Одночасно з виплатою донарахованого грошового забезпечення відповідач повинен здійснити компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Водночас суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог у частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 та 2026 роки, оскільки матеріалами справи не підтверджено виникнення у відповідача обов`язку щодо первинного призначення зазначеної допомоги.

Суд наголошує, що відмова в задоволенні зазначеної частини позовних вимог не спростовує встановлених судом підстав для перерахунку основних та залежних від них складових грошового забезпечення позивача.

Таким чином, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дослідивши доводи сторін та застосувавши положення законодавства з урахуванням правових висновків Верховного Суду, суд доходить висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення позивача за період з 18.06.2025 року по 29.06.2026 року із застосуванням належної розрахункової величини та зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок і виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених вимог.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору, тому судовий збір ним сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат у вигляді судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 про бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 18.06.2025 року по 29.06.2026 року, обчисленого виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, а також щодо нездійснення перерахунку грошової допомоги для оздоровлення за 2025 та 2026 роки з урахуванням належних розмірів складових грошового забезпечення.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 18.06.2025 року по 29.06.2026 року, визначивши розміри посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2025 року в розмірі 3028 грн, за період з 18.06.2025 року по 31.12.2025 року та прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2026 року в розмірі 3328 грн, за період з 01.01.2026 року по 29.06.2026 року на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, з урахуванням належних до виплати щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, розміри яких залежать від посадового окладу та окладу за військовим званням, а також здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги для оздоровлення за 2025 та 2026 роки виходячи з належного розміру місячного грошового забезпечення на дату визначення відповідної допомоги, з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
05.10.2026 Ухвала № 140392162 Дніпропетровський окружний адміністративний суд