ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
про повернення апеляційної скарги
07 жовтня 2026 року м. Львів Справа № 300/6784/25 пров. № А/857/48655/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача - Кузьмича С. М.
суддів - Курильця А. Р.
Мікули О. І.
перевіривши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року у справі № 300/6784/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної Комісії адвокатури Запорізької області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою судді Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху у зв`язку з невідповідністю апеляційної скарги вимозі статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: апелянтом до поданої апеляційної скарги не долучено документ про сплату судового збору в розмірі, встановленому законом або належних доказів звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Зобов`язано скаржника сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги або, з метою надання оцінки підставності звільнення від сплати судового збору, долучити довідку органу Пенсійного фонду України про розмір виплаченої пенсії за попередній календарний рік, та надано десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення вказаних недоліків .
Копію зазначеної ухвали скаржник отримав 14 вересня 2026 року згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення із штриховим ідентифікатором №R068167963904.
На виконання вимог вищевказаної ухвали апелянтом подано заяву про звільнення від сплати судового збору та долучено наступні документи: копію виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого 14623/23, копії чеків на ліки та продукти, копію витягу з ЄДРДР від 02 травня 2023 року, копію однієї сторінки резолютивної частини судового рішення б/н про стягнення з рф на користь, зокрема, ОСОБА_1 матеріальної та моральної шкоди.
Зважаючи на надану законодавцем до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС технічну можливість розглядати (формувати та зберігати) справи в паперовій, електронній чи змішаній формі, суддя доповідач вважає за доцільне дану справу розглядати у змішаній формі без витребування такої із суду першої інстанції.
Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення апеляційної скарги з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.133 Кодексу адміністративного судочинства України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Згідно з ч.2 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Таким законом є Закон України «Про судовий збір». З його преамбули вбачається, що цей Закон визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
За змістом п.1 ч.1 ст.8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.
Частина 2 ст.8 Закону України «Про судовий збір» передбачає, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Отже, з системного аналізу вищевикладеного вбачається, що питання, зокрема, звільнення від сплати судового збору знаходиться у межах суддівського розсуду, який може бути реалізований за наявності певних обставин, які мають бути підтверджені належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами скрутного майнового стану сторони.
З огляду на викладене, звільнення від сплати судового збору є дискреційним правом, а не обов`язком суду, можливість реалізації якого пов`язується з майновим станом особи.
Водночас особа, яка заявляє клопотання про звільнення від сплати судового збору, згідно зі частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Колегія суддів враховує, що Закон України «Про судовий збір» не містить вичерпного й чіткого визначеного переліку документів, які можливо вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку Суд установлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом.
Разом із тим ЄСПЛ вважає, що, встановлюючи таке регулювання, Договірні держави користуються певною свободою розсуду; застосовані обмеження не повинні обмежувати доступ, що залишається індивідууму таким чином або в такій мірі, що сутність права порушується; обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує законної мети і якщо не існує розумного співвідношення пропорційності між використаними засобами та метою, яку потрібно досягти; національні суди надають звільнення від судових зборів тим заявникам, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію («Marina v. Latvia», №46040/07, п.50,52); такі особливості, як здатність заявника сплатити судові збори, та стадія розгляду справи, враховуються при оцінці того, чи був порушений доступ до суду («Paykar Yev Haghtanak Ltd v. Armenia», № 21638/03, п. 48); обмеження суто фінансового характеру, які абсолютно не пов`язані з перспективами успішності позову, повинні бути предметом особливо суворого розгляду з точки зору інтересів правосуддя («Podbielski and PPU Polpure v. Poland», № 39199/98, п. 65).
Згідно з практикою Верховного Суду (зокрема постановами від 04 липня 2018 року у справі № 686/114/16-ц, від 30 листопада 2020 року у справі № 160/6933/19) положення Закону України «Про судовий збір» не містять вичерпного й чітко визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду із вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочення чи розстрочення в його сплаті, суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища.
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2005 у справі «Княт проти Польщі» («Kniat v. Poland»), заява №71731/01; пункти 63- 64 рішення Європейського суду з прав людини від 26.07.2005 у справі «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» («Jedamski and Jedamska v. Poland»), заява №73547/01).
З наведеного вище вбачається, що саме на заявника покладається обов`язок щодо доведення фактів, які слугують підставою, на його думку, для зменшення розміру або звільнення від сплати судового збору.
Обов`язок сплатити судовий збір, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно. Застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов`язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.
Згідно із позицією, сформованою у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року № 215/3831/16-а (2-а/215/128/16), звільнення від сплати судового збору (відстрочення, розстрочення його сплати або зменшення його розміру) з підстав, передбачених статтею 133 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 8 Закону України «Про судовий збір», є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо). Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов`язок, а повноваження суду на власний розсуд звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір). Звільнення від сплати судового збору на певній стадії судового процесу не створює пільг щодо його сплати на інших його стадіях чи в інших судових провадженнях.
При цьому, саме на заявника покладається обов`язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення від сплати судового збору. При цьому обов`язок сплатити судовий збір, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно, а застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов`язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.
Необхідно також зауважити, що звільнення, відстрочення або розстрочення сплати судового збору, є правом, а не обов`язком суду, можливість реалізації якого пов`язується з майновим станом особи. Визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що сталим у правозастосовній практиці судів є підхід, відповідно до якого належним доказом для вказаних цілей є довідки/відомості з реєстрів, що адмініструються Державною податковою службою України та Пенсійним фондом України (їхніми територіальними органами).
Так, у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі №215/7312/20 зазначено, що, вирішуючи питання про звільнення від сплати судового збору, суд ураховує майновий стан сторони, який є оціночним і залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Такими доказами можуть слугувати: довідка органу Пенсійного фонду України про розмір виплаченої пенсії за попередній календарний рік разом із довідкою органу доходів і зборів про відсутність інших доходів за попередній календарний рік.
Аналогічна позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 10 травня 2019 року у справі № 9901/166/19.
У справі, що розглядається, колегія суддів, діючи в межах своїх дискреційних повноважень, врахувала надану позивачем на виконання вимог ухвали судді копію виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого 14623/23, копії чеків на ліки та продукти, копію витягу з ЄДРДР від 02 травня 2023 року, копію однієї сторінки резолютивної частини судового рішення б/н про стягнення з рф на користь, зокрема, ОСОБА_1 матеріальної та моральної шкоди.
Разом з тим, колегія суддів повторно наголошує, що з метою надання оцінки підставності звільнення від сплати судового збору ОСОБА_1 запропоновано долучити довідку органу Пенсійного фонду України про розмір виплаченої пенсії за попередній календарний рік.
При цьому, на виконання вказаної вище вимоги скаржником не долучено відомостей з органу Пенсійного фонду України за календарний рік, що передує року подання апеляційної скарги.
Колегія суддів не заперечує факту можливості звільнення апелянта від сплати судового збору, однак, як зазначено вище, для наявності підстав для звільнення від сплати судового збору необхідно надати оцінку розміру річного доходу за попередній календарний рік фізичної особи, яка подає апеляційну скаргу. Будь-яких причин неможливості подання довідки органу Пенсійного фонду України про розмір виплаченої пенсії за попередній календарний рік скаржник не наводить, і таку на виконання вимог ухвали без руху позивач не надав.
Колегія суддів зауважує, що передбачена чинним законодавством вимога щодо сплати судового збору або, з метою надання оцінки підставності звільнення від сплати судового збору, долучення належних доказів для звільнення від сплати судового збору, при зверненні до суду є обов`язковою для усіх учасників справи, тому реагування судом у процесуальний спосіб на недотримання позивачем цієї вимоги, за відсутності на те правових підстав, не може трактуватися як надмірний формалізм з боку суду.
Відтак, апелянтом не надано достатніх доказів, що дають підстави для задоволення заяви про звільнення від сплати судового збору, як цього вимагав суд.
Таким чином, розглянувши вказану вищу заяву, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у її задоволенні потрібно відмовити.
А тому, суд виснував, що у встановлений суддею-доповідачем строк особою, яка подала апеляційну скаргу, не усунуто недоліків апеляційної скарги.
Згідно з ч.2 ст.298 Кодексу адміністративного судочинства України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Відповідно до п.1 ч.4 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга повертається скаржнику, якщо останній не усунув недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Разом з цим, особі, яка подавала апеляційну скаргу, необхідно роз`яснити, що повернення апеляційної скарги не позбавляє права на повторне подання апеляційної скарги в порядку, встановленому процесуальним законом.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 296, 298 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року у справі № 300/6784/25 повернути скаржнику.
Ухвалу разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач С. М. Кузьмич
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула