УХВАЛА
07 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 160/26560/25
адміністративне провадження № К/990/38790/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2026 року у справі №160/26560/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, ліквідаційна комісія Криворізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
У С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо невиплати в день звільнення на пенсію зі служби в поліції ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані під час проходження служби в міліції дні відпусток за період з 2008 по 2016 рік; додаткової винагороди в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, яка встановлена на період воєнного стану поліцейським постановою КМУ від 28 лютого 2022 року №168 за період з лютого 2022 року по 13 червня 2025 року з урахуванням виплачених сум; індексації грошового забезпечення поліцейського за період з січня 2016 року по 13 червня 2025 року з урахуванням виплачених сум; матеріальної допомоги для оздоровлення, та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2025 роки, та середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців;
- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належні до виплати на день звільнення на пенсію зі служби в поліції: грошову компенсацію за всі невикористані під час проходження служби в міліції дні відпустки за період з 2008 по 2016 рік; додаткової винагороди в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, яка встановлена на період воєнного стану поліцейським постановою КМУ від 28 лютого 2022 року №168 за період з лютого 2022 року по 13 червня 2025 року з урахуванням виплачених сум; індексацію грошового забезпечення поліцейського за період з січня 2016 року по 13 червня 2025 року з урахуванням виплачених сум; матеріальну допомогу для оздоровлення, та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2025 роки та середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року залучено до участі у розгляді справи в якості співвідповідача ліквідаційну комісію Криворізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо невиплати в день звільнення на пенсію зі служби в поліції ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані під час проходження служби в міліції дні відпусток за період з 2008 по 2016 рік; індексації грошового забезпечення поліцейського за період з січня 2016 року по 01 листопада 2017 року, з 01 січня 2024 року по 31 липня 2024 року, з 01 січня 2025 року по 13 червня 2025 року з урахуванням виплачених сум; матеріальну допомогу для оздоровлення, та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік та середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців.
Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належні до виплати на день звільнення на пенсію зі служби в поліції: грошову компенсацію за всі невикористані під час проходження служби в міліції дні відпусток за період з 2008 по 2016 рік; індексацію грошового забезпечення поліцейського за період з січня 2016 року по 01 листопада 2017 року, з 01 січня 2024 року по 31 липня 2024 року, з 01 січня 2025 року по 13 червня 2025 року з урахуванням виплачених сум; матеріальну допомогу для оздоровлення, та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік та середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців.
В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області понесені витрати з оплати судового збору в сумі 605,60 грн.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2026 року задоволено частково апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2026 року у справі №160/26560/25 скасовано в частині задоволення позову щодо визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо невиплати в день звільнення на пенсію зі служби в поліції ОСОБА_1 : грошової компенсації за всі невикористані під час проходження служби в міліції дні відпусток за період з 2008 по 2016 рік; матеріальної допомоги для оздоровлення, та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, та середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців та зобов`язання Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належні до виплати на день звільнення на пенсію зі служби в поліції: грошову компенсацію за всі невикористані під час проходження служби в міліції дні відпустки за період з 2008 по 2016 рік; матеріальної допомоги для оздоровлення, та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік та середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців та у їх задоволені відмовлено.
В інший частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2026 року у справі №160/26560/25 залишено без змін.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2026 року у справі №160/26560/25 частково, залишити в силі рішення лише зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення поліцейського за період з січня 2016 року по 01 листопада 2017 року, з січня 2024 року по 31 липня 2024 року, з 01 січня 2025 року по 13 червня 2025 року з урахуванням виплачених сум, рішення суду першої інстанції залишити в силі у повному обсязі.
Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з наступних підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
За правилами частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункти 1 частини четвертої статті 328 КАС України, в обґрунтування якого зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права (частину першу статті 24 Закону України «Про відпустки» та частину першу статті 83 КЗпП України) без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19 січня 2021 року у справі №160/10875/19. Також у касаційній скарзі скаржник зазначає постанови Верховного Суду у справах №826/8185/18, №818/1276/17, №826/8185/18 (провадження №К/9901/19707/19), №820/5122/17 (провадження №К/9901/16897/19), від 31 березня 2020 року у справі №808/2122/18 (провадження №К/9901/68185/18. К/9901/68414/18), від 02 липня 2020 року у справі №825/1038/16 (провадження №К/9901/9235/18, К/9901/9238/18).
Крім того, позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права - частину другу статті 117 Кодексу законів про працю України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах. Викладеного у постанові Верховного Суду у справі №420/20192/21, постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17, від 31 травня 2018 року у справі №823/1023/16 та №380/3007/20.
Також позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права з приводу виплати матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2025 році, без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у справі №620/17864/21, постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17, від 31 травня 2018 року у справі №823/1023/16, №420/20192/21 та №380/3007/20.
Суд касаційної інстанції звертає увагу заявника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі цього пункту є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Водночас суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання скаржника на постанови Верховного Суду у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Так, заявник наводить цитати з постанови Верховного Суду. Проте, у касаційній скарзі не наведено аргументів подібності правовідносин у справі, рішення у якій ним оскаржуються, до правовідносин у справі, у якій Верховним Судом сформовано висновки щодо застосування норми права.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Мотиви, наведені позивачем, із загальним посиланням на правові позиції Верховного Суду, за відсутності належного обґрунтування, не є підставою для перегляду судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки доводи зводяться лише до наведення цитат із постанов Верховного Суду.
Таке формальне посилання на постанови Верховного Суду не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також Суд зауважує, що суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо нарахування і виплати компенсації за всі невикористані дні відпустки під час проходження служби в міліції застосував положення постанови Кабінету Міністрів Української СРС від 29 липня 1991 року №114 «Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» (в редакції на час звільнення позивача з органів внутрішніх справ - 06 листопада 2015 року) та не давав оцінку частині першій статті 24 Закону України «Про відпустки» та частині першій статті 83 КЗпП України.
Крім того, Суд зауважує, що посилаючись на постанови Верховного Суду у справі №620/17864/21, постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17, від 31 травня 2018 року у справі №823/1023/16, №420/20192/21 та №380/3007/20, скаржник не наводить норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання заявника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Щодо посилання заявника на пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, який містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, Суд зазначає, що посилання на цей пункту частини п`ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов`язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Верховний Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України,
У Х В А Л И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2026 року у справі №160/26560/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, ліквідаційна комісія Криворізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала.
Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя М.В. Білак