Справа № 462/4182/25 Головуючий у 1 інстанції: Мруць І.С.
Провадження № 22-ц/811/1039/26 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:
головуючої: Н.П. Крайник
суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри
секретар: Чиж Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 09 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Залізничний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м.Львові про визнання батьківства, -
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила, з врахуванням усунутих недоліків, визнати ОСОБА_3 батьком дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов`язати Залізничний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м.Львові внести зміни до книги реєстрації народжень; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 в розмірі частки з усіх видів заробітку (доходу) але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з дня подання позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття, стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі частки зі всіх доходів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дати подання позову до досягнення ОСОБА_4 трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позову покликалася на те, що позивачка познайомилась з відповідачем близько двох років тому. Оскільки ОСОБА_3 на той час був мобілізований, то їхні стосунки були на відстані, з поїздками один до одного. Після того, як позивачка завагітніла, відповідач підтримував її, однак не приїжджав та не відвідував, посилаючись на службу безпосередньо в зоні бойових дій, а також перебування на лікуваннях. Після народження доньки, відповідач повідомив, що зробить усе можливе, щоб приїхати та подати заяву (як батько) для виготовлення свідоцтва про народження їх спільної доньки. Проте ці поїздки постійно переносились через різні підстави, які зазначав відповідач, тому позивачка самостійно звернулася до органів РАЦС за видачею свідоцтва про народження дитини. Відповідно по батькові дитину було записано ОСОБА_5 . На даний час донька проживає із позивачкою та знаходиться на її матеріальному утриманні, відповідач є працездатною особою, проходить службу, є матеріально забезпеченим та має можливість надавати допомогу, однак таку не надає.
Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Залізничний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м.Львові про визнання батьківства - відмовлено.
Рішення суду оскаржила представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
Вважає рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Зазначає, що суд не надав належної оцінки заяві відповідача від 15 вересня 2025 року, в якій він вказав, що з вимогами викладеними в позовній заяві погоджується повністю, просить визнати батьківство ОСОБА_3 відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та призначити аліменти на утримання неповнолітньої до досягнення повноліття. У заяві просив судове засідання проводити без його участі. До заяви долучено копію паспорта та РНОКПП відповідача. Крім цього, судом не взято до уваги, що відповідач ухилився від проведення судово-генетичної експертизи, що відповідно до ст.109 ЦПК України є підставою вважати встановленим батьківство ОСОБА_3 відносно ОСОБА_4 . Поза увагою суду залишились письмові пояснення батьків позивачки, які були свідками стосунків між сторонами, бачили як вони спілкувались по телефону, знали коли ОСОБА_1 їздила до ОСОБА_3 , безпосередньо батько позивачки особисто познайомився з ОСОБА_3 , старша донька ОСОБА_1 (станом на сьогоднішній не повнолітня) познайомилась з відповідачем. Не враховано також пояснення позивачки, що разом сторони не проживали, ОСОБА_3 проходить військову службу у зв`язку з мобілізацією, спільного господарства сторони не вели, всі стосунки між ними були на відстані. Відповідно до ст. 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини, або за рішенням суду.Згідно з ст. 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено ст. 126 СК України, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення,яким позов задовольнити.
У засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_6 та її представник - ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали з підстав, наведених у ній, просили скаргу задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з`явився. Судова повістка, яка надсилалась судом відповідачу на адресу АДРЕСА_1 повернулась без вручення, з причиною «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до п.п.3,4 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є:день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідач ОСОБА_3 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , а відтак вважається повідомленим про дату, час та місце судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 , перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких мотивів.
У статті 51 Конституції України, частинах другій, третій статті 5 СК України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Відповідно до статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Згідно з статтею 125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.
Статтею 128 СК України передбачено, що за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.
Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.
Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них.
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з статтями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.
Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.
Схожий за змістом правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18 та від 11 січня 2023 року у справі № 504/4181/17.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 29 квітня 2019 року у справі «Міфсуд проти Мальти» («Mifsud v. Malta», заява № 62257/15) зазначено, що ДНК-тест - це науковий метод, наявний (у той час - на початку 2000-х і донині) для точного визначення батьківства дитини, а його доказове значення значно переважає будь-які інші докази, представлені сторонами для підтвердження або спростування біологічного батьківства.
Згідно з частиною четвертою, пунктами 3-5 частини п`ятоїстатті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Частинами 1,4 ст.206 ЦПК України визначено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Матеріалами справи встановлено, що згідно з копією свідоцтва про народження ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 та у свідоцтві про народження серія НОМЕР_1 , виданому 24.04.2025 року, її батьками зазначено ОСОБА_7 та ОСОБА_1 (а.с.10).
Відповідно до Витягу №0[телефон приховано] від 24.04.2025 року реєстрацію актового запису про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснено із зазначенням відомостей про батька відповідно до ч.1 ст.135 Сімейного кодексу України (а.с.11).
На підтвердження доводів свого позову позивачка долучила до заяви копії скріншотів листування, копії виписок з рахунків, копії своїх письмових пояснень та пояснень своїх батька ОСОБА_8 та матері ОСОБА_9 (а.с.17-104).
15 вересня 2025 року на адресу суду надійшла письмова заява відповідача ОСОБА_3 про визнання позову. В заяві ОСОБА_3 зазначив, що з вимогами викладеними у позовній заяві погоджується повністю, просить визнати за ним батьківство відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та призначити аліменти (а.с.152-156).
За клопотанням сторони позивача, судом було призначено судову генетичну експертизу, однак справу повернуто з повідомленням про неможливість виконання експертного дослідження у зв`язку з неявкою відповідача ОСОБА_3 (а.с.195-197).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не довела тих обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, та відповідно до статей 12, 13 ЦПК України, не підтвердила зазначені нею обставини відповідними доказами, не просила про допит свідків, не надала інших належних доказів на підтвердження родинного зв`язку ОСОБА_3 з дитиною ОСОБА_4 . Суд дійшов висновку, що сам факт наявності переписки між сторонами та здійснення грошових переказів між ними, за умови неподання інших доказів на підтвердження факту батьківства та відсутності висновку судової експертизи, не може бути підставою для задоволення позовних вимог в цій частині. Суд зазначив, що не вправі в такому випадку покласти в основу свого рішення лише визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому інших доказів на підтвердження обставин, на які посилається позивачка.
З таким висновком суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з таких мотивів.
Верховний Суд у постановах від 11 липня 2023 року у справі № 449/433/22 (провадження № 61-4176св23), від 17 лютого 2021 року у справі № 373/2257/18 (провадження № 61-15136св20), від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18) вказував, що доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини.
У постанові від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц Верховний Суд дійшов висновку, що СК України не визначає будь-яких особливостей предмету доказування у такій категорії справ. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.
При цьому в якості доказів батьківства можуть розглядатися різноманітні документи (листи, заяви за місцем роботи про надання матеріальної допомоги тощо), усні заяви та поведінка відповідача під час вагітності матері та після народження дитини (турбота про матір, вітання з новонародженим, обрання імені дитині та інше). Усе це може прямо чи опосередковано свідчити про те, що ця особа є батьком дитини (постанова Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 444/526/18).
Згідно з частиною дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Судове провадження стосовно встановлення батьківства або його оспорювання стосується приватного життя чоловіка, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке охоплює важливі аспекти особистої ідентичності.
У справах цієї категорії має враховуватись справедливий баланс між відповідними конкуруючими інтересами. Суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини, ретельно вивчати у справедливій процедурі чи визнання батьківства не суперечить інтересам дитини, зокрема на виховання в існуючій сім`ї, що забезпечує адекватний розвиток дитини. При врахуванні такого балансу доцільно надавати оцінку висновкам органів у справах дітей щодо сімейної ситуації та думці дитини, яка здатна її висловити.
Національні органи влади, у справах про встановлення батьківства, користуються дискреційними повноваженнями, спрямованими на захист найкращих інтересів дитини та збалансування інтересів як дитини, так і передбачуваного біологічного батька, що не суперечить гарантіям, які містяться у статті 8 Конвенції (Krisztian Barnabas Toth v. Hungary, № 48494/06, 12 лютого 2013 року, § 33).
Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції безпідставно не врахував заяву відповідача про визнання позову у сукупності з наданими позивачкою доказами, а саме листуванням між позивачем та відповідачем з якого вбачається, що останній під час вагітності позивачки визнавав себе батьком дитини, з`ясовував обставини її самопочуття, сторони обмінювались думками про стать дитини, відповідач неодноразово обіцяв позивачці захист та підтримку, з`ясовував обставини народження дитини, вибирали дитині ім`я та прізвище.
У порушення вимог ст.206 ЦПК України , суд першої інстанції не обгрунтував чим визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Відмовляючи у задоволенні позову суд зазначив, що не вправі покласти в основу свого рішення лише визнання позову відповідачем, не врахувавши інтереси дитини, для якої запис в свідоцтві про народження про біологічного батька надає гарантії піклування, які необхідні для її благополуччя.
Стаття 7 Конвенції про права дитини наголошує, що дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.
Крім цього, суд не врахував вимоги ст.109 ЦПК України, яка встановлює процесуальні наслідки для осіб, які ухиляються від участі в експертизі.
У постанові Верховного Суду від 10 травня 2022 року в справі №473/1343/18 (провадження №61-827св22) зазначено, що ухиленням від участі в експертизі є умисні дії особи, яка бере участь у справі, метою яких є неможливість проведення експертизи. Схожий за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року в справі № 201/11183/16 (провадження № 61-23601св18).
Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосовуваних засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. І, навпаки, реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відторгає її як таку, що не відповідає задекларованій меті.
При вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.
При вирішенні спору про визнання батьківства суд приділяє особливу увагу інтересам дитини, не ігноруючи при цьому інтереси ймовірного біологічного батька.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання батьківства та безпідставно не прийняв до уваги заяву відповідача про визнання позову, докази його поведінки під час вагітності позивачки та не врахував наслідки його ухилення від проведення експертизи, передбачені ст.109 ЦПК України.
Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Залізничного відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м.Львові внести зміни до книги реєстрації народжень, актовий запис №179 від 24.04.2025 року про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінивши в графі «Батько» - ОСОБА_7 -на ОСОБА_3 , то такі до задоволення не підглягають, оскільки покладення такого зобов`язання на Залізничний відділ державної реєстрації актів цивільного стану, який залучений до участі у справі як третя особа не є необхідним, оскільки рішення суду про встановлення батьківства є підставою для внесення відповідних змін у актовий запис про народження дитини.
Відповідно до п.2.13.1 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, які затверджено Наказом Міністерства юстиції України 12 січня 2011 року 96/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 року за №55/18793, підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану.
Щодо позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дитини.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом (пункт 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).
Положеннями частини третьої статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Положеннями статті 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.
За змістом статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:
1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;
3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Частиною першою статті 183 СК України визначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
У зв`язку зі встановленням батьківства ОСОБА_3 , він на підставі статті 180 СК України зобов`язаний утримувати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення нею повноліття.
Визначаючи розмір аліментів, суд враховує, що відповідач є особою працездатного віку, у заяві про визнання позову вказав, що погоджується з заявленим позивачкою розміром аліментів на дитину, тому суд доходить висновку про стягнення з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 аліменти на дитину ОСОБА_4 в розмірі всіх його доходів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Такий розмір аліментів буде необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Щодо позовних вимог про стягнення аліментів на ОСОБА_1 до досягнення дитиною трьох років.
Відповідно до ч.2 ст.91 СК України жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини, відповідно до частин другої - четвертої статті 84 та статей 86 і 88 цього Кодексу.
Право на утримання має жінка, з якою проживає дитина, незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази про те, що ОСОБА_3 може надавати ОСОБА_1 матеріальну допомогу, тому у задоволенні зазначеної вимоги слід відмовити.
Щодо судових витрат.
Частина 13 статті 141 ЦПК України передбачає, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно із ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки при поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір відповідно до Закону України "Про судовий збір" в розмірі 1211,20 грн, то у зв`язку з тим, що позовні вимоги в частині визнання батьківства задоволено, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір за цієї позовної вимоги в розмірі 1211,20 грн.
При поданні апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір відповідно до Закону України "Про судовий збір" в розмірі 1816,50 грн. Враховуючи, що апеляційну скаргу задоволено , то з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1816,50 грн.
Крім цього, з відповідача підлягає стягненню судовий збір за позовну вимогу про стягнення аліментів на дитину в суді першої інстанції в розмірі 1211,20 грн та в суді апеляційної інстанції в розмірі 1816,80грн.
29 січня 2026 року представник позивача ОСОБА_2 подала до суду першої інстанції заяву, в якій просила стягнути з відповідача на користь позивачки 5500 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно із ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З матеріалів справи вбачається, що 29 квітня 2025 року між ОСОБА_1 та адвокатом Бриковською Д.О. укладено угоду про надання правової допомоги № 25/85471 за умовами якого клієнт доручив, а адвокат прийняла на себе зобов`язання надати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.
За виконання угоди клієнт сплачує адвокату гонорар в розмірі, що визначається в додатковій угоді на підставі обсягу наданих послуг.
У Акті №1 приймання-передачі виконаної роботи згідно угоди №25/85471 наведені види виконаної роботи та їх вартість (а.с.219 зворот).
Оплата гонорару адвоката в розмірі 5500 грн. підтверджена платіжною інструкцією від 18.06.2025 року (а.с.219)
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Разом з тим, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правничу допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені нормами процесуального законодавства, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Подібний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 345/136/18.
Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, колегія суддів приходить до висновку, що наявні в матеріалах справи докази, подані представником позивача є підставою для відшкодування таких витрат частково, з врахуванням того, що позов задоволено частково.
Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує перелік наданих адвокатом послуг у відповідності до акту прийому-передачі наданих послуг, складність справи та приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 4 500,00 грн, який буде достатнім, співмірним і справедливим.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Керуючись ст.367, ст.368,п.2 ч.1 ст.374,п.п.1-4 ст.376, ст.381,ст.382,ст.383,ст.384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 09 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрованого АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) батьком дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з внесенням відповідних змін про батька в актовий запис № 179 від 24 квітня 2025 року.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) аліменти на дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі з усіх видів заробітку(доходу) але не менше 50% прожиткового мінімумум для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з 10 червня 2025 року до досягнення ОСОБА_4 повноліття.
Допустити негайне виконання рішення про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) 1211,20 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви та 1816,50 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги(вимога про визнання батьківства), а всього 3027,70 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) 4500 грн витрат на правову допомогу.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКППП НОМЕР_2 ) в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1211,20 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 1816.80 грн (вимога про стягнення аліментів), а всього 3028,00 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 09 жовтня 2026 року.
Головуючий: Н.П.Крайник
Судді: Я.А.Левик
М.М.Шандра