ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 жовтня 2026 року
м. Київ
Справа № 404/208/22
Провадження № 61-7407св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Мартєва С. Ю.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького (до зміни назви - Кіровський районний суд м. Кіровограда) від 15 травня 2023 року в складі судді Мохонько В. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 14 травня 2025 року в складі колегії Чельник О. І., Карпенка О. Л., Мурашка С. І.
у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Кіровоградської області Мехеда Олега Валерійовича, Державного підприємства «Сетам», ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління з питань захисту дітей Кропивницької міської ради, Акціонерне товариство «Сенс Банк», про визнання недійсними електронних торгів й протоколу їх проведення та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що 16 вересня 2008 року між нею та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку (далі - АКБ) «Укрсоцбанк» було укладено кредитний договір № 420/420-Ф01.
Цього ж дня в забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором між сторонами було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку кв. АДРЕСА_1 .
27 листопада 2009 року рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда (зараз - Фортечний районний суд м. Кропивницького) у справі № 2-5069/09 стягнуто з ОСОБА_1 на користь АКБ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 269 884,30 грн та судові витрати.
Вказане судове рішення перебувало на виконанні у приватного виконавця Мехеда О. В., виконавче провадження № НОМЕР_1.
19 жовтня 2018 року приватний виконавець направив на адресу Кіровоградської філії Державного підприємства (далі - ДП) «Сетам» заявку № 850/АСВП№НОМЕР_1 щодо реалізації на електронних торгах іпотечного майна - кв. АДРЕСА_1 .
Відповідно до протоколу проведення електронних торгів від 21 листопада 2018 року № 370833 торги з реалізації квартири того дня не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів.
Згідно з протоколом проведення електронних торгів від 26 грудня 2018 року № 378186 переможцем торгів став ОСОБА_2 , ціна продажу - 326 301,60 грн.
Позивачка вважає, що електронні торги були проведені з грубим порушенням чинного законодавства, оскільки виконавець не отримав попередньої згоди органу опіки та піклування на продаж нерухомого майна, в якому, окрім позивачки, була зареєстрована та фактично проживала її неповнолітня дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсними електронні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, а саме належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_1 , проведені 26 грудня 2018 року, а також протокол проведення електронних торгів від 26 грудня 2018 року № 378186.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Справа переглядалася судами неодноразово.
15 травня 2023 року рішенням Фортечного районного суду м. Кропивницького (до зміни назви - Кіровський районний суд м. Кіровограда) у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не містять доказів того, що під час реалізації на електронних торгах належного позивачці майна було порушено процедуру проведення прилюдних торгів. Станом на час укладення договору іпотеки будь-яких неповнолітніх осіб у спірному будинку не було зареєстровано, тому і не вимагалося дозволу органу опіки та піклування на його укладення.
18 жовтня 2023 року постановою Кропивницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького (до зміни назви - Кіровський районний суд м. Кіровограда) від 15 травня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсними електронні торги, проведені 26 грудня 2018 року ДП «Сетам» за лотом № 317490 з продажу трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , та визнано недійсним складений за результатами їх проведення протокол від 26 грудня 2018 року № 378186. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд керувався тим, що неповнолітня ОСОБА_3 була зареєстрована у спірній квартирі з 04 грудня 2008 року як член сім`ї власника на підставі частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України задовго до відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1.Отже, передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду була неможливою.
05 лютого 2025 року постановою Верховного Суду касаційні скарги Акціонерного товариства (далі - АТ) «Сенс Банк» та ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд керувався тим, що, суд апеляційної інстанції, зазначивши, що ОСОБА_1 зареєстрована у спірній квартирі з 04 грудня 2008 року, не встановив, чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок реєстрації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у спірній квартирі, яка є предметом іпотеки; чи проживає ОСОБА_3 , якій на час реалізації квартири на електронних торгах (28 грудня 2018 року) виповнилося 16 років, разом з ОСОБА_1 у кв. АДРЕСА_1 , чи вона проживає окремо; чи є спірне майно єдиним місцем її постійного проживання; чи наявне інше житло у дитини чи її матері ОСОБА_1 , яке може використовуватись як постійне місце проживання, враховуючи те, що, з огляду на матеріали справи, після реалізації на прилюдних торгах у цьому ж виконавчому провадженні належного боржнику житлового будинку на АДРЕСА_2 ОСОБА_1 також належить кв. АДРЕСА_3 .
Апеляційний суд не звернув уваги, що приватний виконавець Мехед О. В. здійснив запит щодо осіб, які зареєстровані у кв. АДРЕСА_1 , проте ОСОБА_1 за відомостями міської ради м. Кропивницького зареєстрована у кв. АДРЕСА_1 . У зв`язку з чим не встановлено наявність/відсутність, зокрема неповнолітніх дітей, які зареєстровані у кв. АДРЕСА_1 та мають право користування нею.
Також поза увагою апеляційного суду залишилось і те, що ОСОБА_1 не повідомляла приватного виконавця Мехеда О. В. про наявність інших осіб, які мають право користування кв. АДРЕСА_1 , зокрема неповнолітніх дітей, водночас звернулась до нього із заявою, в якій просила передати на електронні торги зазначене житло.
14 травня 2025 року постановою Кропивницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького (до зміни назви - Кіровський районний суд м. Кіровограда) від 15 травня 2023 року залишено без змін.
Апеляційний суд вказав, що за відомостями міської ради м. Кропивницького у кв. АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_1 і не встановлено наявність/відсутність неповнолітніх дітей, які зареєстровані у цій квартирі та мають право користування нею. На час укладення договору іпотеки зареєстровані особи, зокрема неповнолітні, у квартирі були відсутні, неповнолітня дитина була зареєстрована у спірній квартирі після укладення договору іпотеки без відома та згоди на те іпотекодержателя. Матеріали справи не містять доказів того, що під час реалізації арештованого майна, належного позивачці, а саме під час електронних торгів оператором торгів була порушена процедура прилюдних торгів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
23 травня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького (до зміни назви - Кіровський районний суд м. Кіровограда) від 15 травня 2023 року, постанову Кропивницького апеляційного суду від 14 травня 2025 року скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди не врахували правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року в справі № 6-2988цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року в справі № 755/12052/19, про те, що державний чи приватний виконавець повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування якою мають діти.
Вважає, що супереч вимогам статей 57 та 61 Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) приватний виконавець не забезпечив повідомлення позивачки у письмовій формі про результати проведеної на його замовлення оцінки належного їй майна.Без такого повідомлення виконавець не мав права формувати заяву про реалізацію майна.
Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що ДП «Сетам» як організатор торгів помилково повідомив про день, час і місце проведення прилюдних торгів та про початкову ціну реалізації майна не позивачку, а іншу особу ( ОСОБА_4 ).
Крім того, суди не врахували, що факт порушення процедури оскаржуваних у цій справі торгів уже встановлений постановою Верховного Суду від 15 грудня 2021 року в справі № 404/1086/19 за іншим позовом ОСОБА_1 про визнання недійсними електронні торги з реалізації квартири, які були проведені 26 грудня 2018 року ДП «Сетам».
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу представник АТ «Сенс Банк» - Луньова А. Г. зазначила, що єдиною підставою позову ОСОБА_1 в цій справі було те, що електронні торги від 26 грудня 2018 року проведені з грубим порушенням чинного законодавства, оскільки не було отримано попередньої згоди органів опіки та піклування, тобто порушення, на її думку, під час проведення електронних торгів прав дитини.
Щодо цього суди попередніх інстанцій, з урахуванням висновків Верховного Суду в цій справі, правильно виснували, що під час примусового виконання приватним виконавцем встановлено, що позивачка всього у своїй власності мала три житлових приміщення, що свідчить про те, що вона мала реальну можливість забезпечити місце проживання для себе та своєї дитини. Всі обставини справи свідчать про те, що права дитини не були звужені, адже вона мала право користування іншим житлом позивачки (як дитина власниці). Такі дії позивачки є зловживання правом на шкоду кредитору. Позов поданий не з метою захисту порушених прав, а з метою уникнення зобов`язань перед кредитором.
Інші доводи касаційної скарги, зокрема щодо належного повідомлення проведення позивачки про результати оцінки майна та про проведення прилюдних торгів, не були ні підставою позову, ні предметом судового розгляду в судах першої й апеляційної інстанцій, ні Верховним Судом під час першого касаційного перегляду справи.
Фактично позивачка намагається змінити підстави позову на стадії другого касаційного перегляду рішень, що не передбачено жодною нормою процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до іпотечного договору від 16 вересня 2008 року ОСОБА_1 з метою забезпечення фінансових зобов`язань за кредитним договором від 16 вересня 2008 року № 420/420-Ф01 передала в іпотеку АКБ «Укрсоцбанк» кв. АДРЕСА_1 .
27 листопада 2009 року рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда (зараз - Фортечний районний суд м. Кропивницького) у справі № 2-5069/09, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АКБ «Укрсоцбанк» 269 884,30 грн боргу за кредитним договором, судові витрати в розмірі 1 700,00 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 250,00 грн.
У провадженні виконавчого округу Кіровоградської області перебувало зведене виконавче провадження № 58064505, до складу якого входили такі виконавчі провадження: АСВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа від 14 червня 2010 року № 2-5069/09, виданого Кіровським районним судом м. Кіровограда(зараз - Фортечний районний суд м. Кропивницького), про стягнення з ОСОБА_1 на користь АКБ «Укрсоцбанк» 269 884,30 грн боргу за кредитним договором, судових витрат у розмірі 1 700,00 грн, витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 250,00 грн; АСВП № 58052991 з примусового виконання виконавчого напису від 03 грудня 2018 року № 16606, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. про звернення стягнення на кв. АДРЕСА_4 .
27 квітня 2018 року постановами приватного виконавця Мехеда О. В. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа від 14 червня 2010 року № 2-5069/09 та накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника ОСОБА_1 .
З метою перевірки майнового стану боржника приватний виконавець Мехед О. В. направив запити до Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області щодо наявності автотранспорту, Головного управління Держпродспоживслужби в Кіровоградській області щодо наявності сільськогосподарської техніки, Управління Держпраці у Кіровоградській області, Державної фіскальної служби України щодо наявності відкритих рахунків, Пенсійного фонду України та боржнику.
Згідно з відповідями Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області, Головного управління Держпродспоживслужби в Кіровоградській області, Управління Держпраці у Кіровоградській області, Державної фіскальної служби України та Пенсійного фонду України у боржника відсутні кошти та рухоме майно, на яке можливо звернути стягнення.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна ОСОБА_1 на праві власності належить: кв. АДРЕСА_3 ; кв. АДРЕСА_1 ; житловий будинок на АДРЕСА_2 .
07 травня 2018 року приватний виконавець Мехед О. В. здійснив запит щодо осіб, які зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 .
У відповідь на запит приватного виконавця Мехеда О. В. від 07 травня 2018 року міська рада м. Кропивницького повідомила, що у кв. АДРЕСА_1 зареєстрованих осіб немає.
Також 07 травня 2018 року приватний виконавець Мехед О. В. здійснив запит про реєстрацію місця проживання та інші персональні дані, що містяться в реєстрі територіальної громади (Єдиному державному демографічному реєстрі), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У відповідь на запит приватного виконавця Мехеда О. В. від 07 травня 2018 року міська рада м. Кропивницького повідомила, що ОСОБА_1 зареєстрована у кв. АДРЕСА_1 .
13 вересня 2018 року приватний виконавець Мехед О. В. у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа від 14 червня 2010 року № 2-5069/09 наклав арешт на належну боржнику ОСОБА_1 кв. АДРЕСА_4 .
У 2018 році між приватним виконавцем Мехедом О. В. та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 укладено договір № 13 про проведення оцінки майна, арештованого приватним виконавцем, відповідно до пункту 1.1 якого завданням замовника є проведення оцінки вартості майна, а саме кв. АДРЕСА_1 .
Приватний виконавець Мехед О. В. постановою від 14 вересня 2018 року призначив суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
Відповідно до копії звіту від 04 жовтня 2018 року про визначення вартості трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , ринкова вартість на дату оцінки становила 407 877,00 грн.
05 жовтня 2018 року на адресу приватного виконавця Мехеда О. В. надійшла заява, в якій ОСОБА_1 просила іпотечне майно - кв. АДРЕСА_1 передати на електронні торги.
19 жовтня 2018 року приватний виконавець Мехед О. В. на адресу Кіровоградської філії ДП «Сетам» направив заявку на реалізацію арештованого майна.
Відповідно до протоколу проведення електронних торгів від 21 листопада 2018 року № 370833 торги з реалізації зазначеної квартири не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів.
Згідно з протоколом проведення електронних торгів від 26 грудня 2018 року № 378186 торги з реалізації вказаного нерухомого майна відбулися, переможець торгів - ОСОБА_2 , ціна продажу - 326 301,60 грн.
Відповідно до інформації, наданої міською радою м. Кропивницького за вих. № 486 від 08 лютого 2019 року на запит ОСОБА_1 , у кв. АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - з 04 грудня 2008 року; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - з 04 липня 2013 року; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - з 04 грудня 2008 року.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначеної у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом № 1404-VIII.
Згідно зі статтею 1 Закону № 1404-VIII (тут і далі - у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 48 Закону № 1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. У першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, у якому фактично проживає боржник (стаття 50 Закону № 1404-VIII).
Згідно з частинами першою, другою статті 61 Закону № 1404-VIII реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.
Аналіз положень Закону № 1404-VIII свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і стаття 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна, як його продаж на прилюдних торгах і відсилають до інших нормативно-правових актів, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна.
Відповідно до наведених правових норм виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів (зокрема й оцінку майна), а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими виконавча служба укладає відповідний договір.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19 виснувала про те, що з огляду на правову природу процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, проведення процедури прилюдних торгів є правочином.
Такий висновок узгоджується і з нормами статей 650, 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах, публічних торгах та визначають, що до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
З аналізу змісту статей 203, 215, 650, 655 і 656 ЦК України, положень Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5, в редакції, чинній на час проведення електронних торгів (далі - Порядок) убачається, що: реалізація майна на прилюдних торгах полягає у продажі майна, за яким продавцем відчужуваного майна є боржник, переможець прилюдних торгів виступає покупцем, а особами, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба (приватний виконавець) та організатор електронних торгів; складання за результатами проведення прилюдних торгів акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.
Такий висновок Верховний Суд виклав у постановах від 03 червня 2024 року в справі № 587/2230/21, від 11 березня 2026 року в справі № 753/11277/22 та ін.
Згідно з пунктом 1 Порядку, в редакції, чинній на час проведення електронних торгів, електронний аукціон - продаж майна за допомогою функціоналу центральної бази даних системи електронних аукціонів, за яким його власником стає учасник, який під час аукціону запропонував за нього найвищу ціну.
Реалізація предмета іпотеки здійснюється відповідно до вимог цього Порядку з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом та Законом України від 05 червня 2003 року№ 898-IV «Про іпотеку».
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 554/154/22 та від 15 січня 2020 року в справі № 367/6231/16-ц зазначено, що для застосування наслідків недотримання вимог закону під час вирішення спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог законодавства під час проведення електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 обґрунтовувала позов тим, що 26 грудня 2018 року електронні торги з реалізації належної їй кв. АДРЕСА_1 були проведені з грубим порушенням чинного законодавства, оскільки виконавець не отримав попередньої згоди органу опіки та піклування на продаж цього нерухомого майна, в якому, зокрема, була зареєстрована та проживала її неповнолітня дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вимога про отримання дозволу державним виконавцем від органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема передбачених статтями 17 та 18 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III), статтею 12 Закону України від 02 червня 2005 року № 2623-IV «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» (далі - Закон № 2623-IV), від можливого порушення.
За змістом частини другої статті 18 Закону № 2402-III, у редакції, чинній на час проведення електронних торгів, діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
У статті 12 Закону № 2623-IV (у редакції, чинній на час передачі на реалізацію нерухомого майна) передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.
У пункті 28 розділу VІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (далі - Інструкція), у редакції, чинній на час передачі на реалізацію нерухомого майна, передбачено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а у разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII.
Отже, відповідно до положень Закону № 2623-IV та Інструкції державний або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які додаються до заяви на реалізацію арештованого майна.
Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 20 травня 2026 року в справі № 200/14579/13-ц, від 15 лютого 2023 року в справі № 442/2252/17 та ін.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 жовтня 2021 року в справі № 755/12052/19 (на яку в своїй касаційній скарзі посилалася позивачка) указала, що повноваження державного виконавця не мають того характеру та обсягів, які має суд, зокрема в межах цивільного процесу. Обов`язки і права виконавців, закріплені у статті 18 Закону № 1404-VIII, не відповідають широті повноважень та обов`язків суду, передбачених ЦПК України, для вирішення судових спорів. Як приклад можна навести статтю 19 Сімейного кодексу України, яка передбачає право суду не погодитись з висновками органу опіки та піклування. Тоді як законодавство України, зокрема Закон № 1404-VIII, такими повноваженнями державного виконавця не наділяє. Також, наприклад, державний виконавець позбавлений можливості встановлювати, чи є у власності неповнолітніх дітей, місце проживання яких зареєстроване у квартирі, яка підлягає реалізації в межах виконавчого провадження, інше житлове приміщення, чи мають вони право користування іншим житловим приміщенням. Для вирішення подібних питань державний виконавець і має звертатись до органів опіки та піклування для отримання відповідного дозволу, який має враховувати найкращий захист прав неповнолітніх дітей.
На відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання державним виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим на підставі самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в межах виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій державного виконавця та/або органу опіки та піклування. Зазначене стосується також і дій приватних виконавців. Тобто державний чи приватний виконавець повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування яким мають діти.
У справі № 755/12052/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вона у своїй постанові від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17 підтримала правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 20 січня 2016 року в справі № 504/294/14-ц, про те, що правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо житлового приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам собою факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.
Дбати про дітей та їх інтереси мають насамперед батьки, а держава охороняє інтереси дітей у разі вчинення саме батьками дій, які можуть нашкодити інтересам дітей.
Верховний Суд у постановах від 20 травня 2020 року в справі № 760/15341/16-ц, від 15 лютого 2023 року в справі № 442/2252/17 зазначив, що власник майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами, а може спричинити інші передбачені законодавством наслідки, які застосовуються органами опіки та піклування.
Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.
З урахуванням наведеного для правильного вирішення справи за позовом про визнання недійсними електронних торгів з реалізації нерухомого майна у контексті дотримання прав та інтересів дітей необхідно оцінити добросовісність дій боржника, а саме статус нерухомого майна (чи є воно предметом іпотеки), з якого часу діти зареєстровані в спірному житловому будинку; чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації; чи проживають вони разом з батьками у спірному житловому будинку; чи дотримано порядок їх вселення у спірне нерухоме майно; чи є спірне майно єдиним місцем їх постійного проживання; чи наявне інше житло у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; звернути увагу на ступінь споріднення між дітьми і боржником та інші обставини.
Крім того, суд повинен встановити, чи відчуження житлового будинку суперечить правам та інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо житлового приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло (див. постанову Верховного Суду від 04 червня 2025 року в справі № 711/7308/21).
Після направлення Верховним Судом цієї справи на новий апеляційний розгляд, суд апеляційної інстанції встановив, що приватний виконавець Мехед О. В. здійснив запит щодо осіб, які зареєстровані в кв. АДРЕСА_1 . За відомостями міської ради м. Кропивницького у кв. АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 121), у зв`язку з чим не встановлено наявність/відсутність неповнолітніх дітей, які зареєстровані у цій квартирі та мають право користування нею. На час укладення договору іпотеки зареєстровані особи, зокрема неповнолітні, у квартирі були відсутні.
Крім того, ОСОБА_1 не повідомляла приватного виконавця Мехеда О. В. про наявність інших осіб, які мають право користування кв. АДРЕСА_1 , зокрема неповнолітніх дітей, водночас звернулась до нього із заявою, в якій просила передати зазначене житло на електронні торги.
Апеляційним судом також установлено, що позивачці на час проведення електронних торгів на праві власності крім кв. АДРЕСА_1 належала кв. АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 142-147).
Колегія суддів вважає правильним висновок суду про те, що матеріали справи не містять доказів того, що під час реалізації арештованого майна, належного позивачці, а саме під час електронних торгів оператором торгів була порушена процедура прилюдних торгів.
Тобто приватний виконавець у цій справі доклав усіх зусиль для встановлення осіб, які проживають у спірній кв. АДРЕСА_1 . Сама позивачка як власниця і користувачка квартири вочевидь була обізнана з тим, хто проживав та користувався квартирою, однак не повідомила приватного виконавця про наявність серед користувачів неповнолітньої дитини, водночас наполягала на реалізації квартири з прилюдних торгів.
Такі дії ОСОБА_1 є непослідовними і їх не можна розцінювати як добросовісні з урахуванням наступного звернення з цим позовом.
Однак у цьому випадку позивачка не довела порушення прав на житло неповнолітньої дитини, оскільки сама собою відсутність висновку органу опіки та піклування щодо цього не має наслідком такого порушення, а реалізація квартири з прилюдних торгів не тягне автоматичного виселення з квартири. Такому виселенню має передувати встановлена законом процедура, а саме звернення з позовом та судовий розгляд справи із залученням органу опіки та піклування.
Зокрема, в забезпечення виконання зобов`язань за кредитом 16 вересня 2008 року між сторонами був укладений договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Балик Т. М. за реєстровим номером 3281/79. Дозвіл органу опіки та піклування на відчуження житлового приміщення, право користування яким мають неповнолітні, необхідний на момент укладення договору іпотеки, не надавався, оскільки станом на час укладення договору іпотеки будь-яких неповнолітніх осіб у спірному будинку зареєстровано не було, тому і не вимагалося дозволу органу опіки та піклування на його укладення. Також у договорі іпотеки позивачка зазначила, що укладенням цього договору не порушені права та/або інтереси третіх осіб, зокрема неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних дітей та інших осіб, яких іпотекодавець зобов`язаний утримувати за законом або договором.
На час проведення електронних торгів у позивачки була у власності ще одна квартира. Належних, достовірних, допустимих та достатніх доказів права власності чи права користування неповнолітньою ОСОБА_3 саме спірною квартирою, які б порушували права неповнолітньої особи, матеріали справи не містять та у судовому засіданні апеляційного суду не встановлені.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц).
Суд апеляційної інстанції під час повторного апеляційного перегляду справи виконав вказівки Верховного Суду і встановив належним чином обставини справи та дослідив докази. У справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.
Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , зокрема щодо належного повідомлення проведення позивачки про результати оцінки майна та про проведення прилюдних торгів, не були підставами позову в цій справі, тому колегія суддів їх не досліджує, з огляду на те, що за вимогами частини другої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Отже, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Посилання позивачки на те, що постановою Верховного Суду від 15 грудня 2021 року в справі № 404/1086/19 встановлено факт порушення процедури оскаржуваних нею електронних торгів від 26 грудня 2018 року також є безпідставними, оскільки зазначеною постановою скасовано рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького (до зміни назви - Кіровський районний суд м. Кіровограда) від 05 жовтня 2020 року, постанову Кропивницького апеляційного суду від 31 березня 2021 року та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Кіровоградської області Мехеда О. В., ДП «Сетам», треті особи: Служба у справах дітей Виконавчого комітету міської ради м. Кропивницького, ОСОБА_2 , про визнання електронних торгів та протоколу проведення електронних торгів недійсними.
Верховний Суд у справі № 404/1086/19 керувався тим, що позов пред`явлено до неналежного складу відповідачів, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Додатково касаційний суд зазначив, що не вважає за доцільне відповідати на доводи касаційної скарги ОСОБА_1 по суті спору, оскільки такі доводи з огляду на підстави відмови у позові (неналежний склад відповідачів) не мають правового значення для правильного вирішення спору.
Тобто жодних преюдиційних обставин у справі № 404/1086/19 не встановлено, спір за результатними розгляду справи по суті не вирішувався.
Посилання заявниці в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не врахував висновків, сформульованих у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року в справі № 6-2988цс15, колегія суддів не враховує, з огляду на таке.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
У справі № 6-2988цс15, на яку посилається заявниця, Верховний Суд України зробив висновок про те, що сам собою факт неналежного повідомлення боржника про проведення прилюдних торгів не може бути підставою для визнання таких торгів недійсними. Головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, тобто не тільки недотримання норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.
Отже, не можна вважати, що обставини справ, на які посилається заявниця у касаційній скарзі, є подібними обставинам справи, що переглядається.
Інші доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують, вони зводяться до власного тлумачення норм права, власної оцінки доказів та незгоди з рішеннями судів і спростовуються матеріалами справи.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain), пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького (до зміни назви - Кіровський районний суд м. Кіровограда) від 15 травня 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 14 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік А. А. Калараш С. Ю. Мартєв