Постанова № 140497886 у справі № 910/194/26 від 16.09.2026

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2026 р. Справа№ 910/194/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іванова В.П.

суддів: Чапляна С.Є.

Пономаренка Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Ліщук М.Ю.

за участю представника (-ів) згідно протоколу судового засідання від 16.09.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2026 (повний текст складено та підписано 11.05.2026) у справі № 910/194/26 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Київської міської ради

до Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним рішення

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

До Господарського суду міста Києва звернулась Київська міська рада (далі також - позивач, КМР, Рада) з позовом до Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі також - відповідач, Відділення) про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.10.2025 № 60/233-р/к "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції".

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішення Відділення № 60/233-р/к прийняте з неповним з`ясуванням обставин і з порушенням норм матеріального права, тобто з підстав, передбачених частиною першою статті 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», так як відділення опублікувало оскаржуване рішення на сайті, замінивши всі відомості про рішення Київської міської ради текстом «інформація, доступ до якої обмежено», що в свою чергу, на думку позивача, порушує Порядок № 5, статті 19 і 34 Конституції України, а також приписи Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки інформація про нормативні акти ради є відкритою і не належить до конфіденційної чи службової, тож підстав обмежувати доступ не було. Крім того позивач зазначає, що з відомостей, розміщених на офіційному сайті, дату публікації встановити неможливо.

Крім того, позивач зазначив, що відповідач може встановлювати лише порушення антимонопольного законодавства відповідно до положень статті 1, 3, 7, 12 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», а не перевіряти законність актів Київської міської ради. Для кваліфікації за статтею 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» потрібно довести наявність двох умов: чи дія вчинена в конкурентному середовищі, і чи вона має або може мати негативні наслідки саме для конкуренції, а не для прав суб`єктів господарювання взагалі. Позивач зазначає, що за рішеннями № 915/8881 і № 56/5443 адміністративні бар`єри поширюються на всіх без винятку суб`єктів, тому, за позицією позивача, не впливають на конкуренцію, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 904/7548/16. Щодо самого рішення антимонопольного комітету позивач зазначає, що висновки, покладені в основу пунктів 164 і 213 рішення № 60/233-р/к від 30.10.2025, стосуються невідповідності актів ради чинному законодавству загалом, пункти 219 і 232 - 234 рішення є загальними твердженнями без мотивування, що суперечить пункту 4 Порядку № 5, а наведене в пункті 225 рішення визначення обмеження конкуренції не закріплене в жодному акті і є лише припущенням відповідача. Стосовно режиму роботи тимчасових споруд, закріпленого у рішенні № 62/62, встановленого з 6-ї до 23-ї години, то такий режим є максимально допустимим з огляду на воєнний стан і комендантську годину, запроваджену наказом Київської міської військової адміністрації № 1 від 20.03.2023, у свою чергу антиконкурентного впливу цього рішення Відділенням доведено також не було.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.04.2026 у справі № 910/194/26 у задоволенні позову Київської міської ради до Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.10.2025 № 60/233-р/к "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції" відмовлено повністю.

Суд першої інстанції дійшов висновків про те, що оприлюднення рішення із закриттям частини відомостей узгоджується з абзацом другим пункту 2 розділу VIII Порядку № 5 та Закону України «Про інформацію» і Закону України «Про доступ до публічної інформації». Київська міська рада отримала повний текст рішення 10.11.2025, була належно повідомлена про подання з попередніми висновками та про засідання колегії, а також подала свої заперечення, а дата оприлюднення рішення відображена на вебсайті Відділення. Органи АМКУ відповідно до статей 1, 3, 7, 12 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» уповноважені оцінювати акти органів місцевого самоврядування саме з погляду їх впливу на конкуренцію, а не їх загальної законності. Однаковість бар`єрів для всіх учасників ринку не виключає обмеження конкуренції, а постанова Верховного Суду у справі № 904/7548/16 не встановлює протилежного універсального правила. По суті суд погодився з висновками колегії щодо кожного з рішень Київської міської ради: рішення № 915/8881 запровадило непередбачені Порядком № 244 вимоги щодо оренди елементів благоустрою, компенсацію витрат балансоутримувача, страхування, оформлення паспорта прив`язки на КП «Київ.Прозоро». Крім того, реальний вплив цих вимог на ринок підтверджено рахунками, рішенням адміністративного суду у справі № 320/45873/24, масовим демонтажем тимчасових споруд і тим, що Київська міська рада проігнорувала непогодження проєкту Відділенням. Також судом першої інстанції в обгрунтування прийнятого рішення встановлено, що рішення № 56/5443 встановило безальтернативний обов`язок укладати договір пайової участі з власним переліком документів і багаторівневою процедурою погоджень, не узгодженою з Порядком № 244; рішення № 62/62 в односторонньому порядку встановило режим роботи тимчасових споруд з 6-ї до 23-ї години з винятками для окремих видів діяльності, що надає переваги одним суб`єктам перед іншими. Оскільки для кваліфікації за частиною першою статті 15 Закону «Про захист економічної конкуренції» достатньо можливості настання антиконкурентних наслідків, а доводити завдану шкоду не потрібно, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивач не довів підстав для визнання рішення недійсним за статтею 59 цього Закону.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Київська міська рада, позивач у справі, не погодилась з рішенням суду першої інстанції та звернулась з апеляційною скаргою від 03.06.2026 до Північного апеляційного господарського суду, за змістом якої скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2026 та ухвалити нове про повне задоволення позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд першої інстанції, посилаючись на правильні норми, зробив хибний висновок про правомірність дій Відділення. Місцевий господарський суд не обґрунтував, чому відомості про нормативні акти Київської міської ради належать до інформації з обмеженим доступом. Тим самим суд неправильно застосував абзац другий пункту 2 розділу VIII Порядку № 5, статтю 21 Закону України «Про інформацію», статтю 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та статтю 4 Закону України «Про Антимонопольний комітет України». Крім того не було надано оцінку доводів позивача про те, що Відділення вийшло за межі своїх повноважень встановлених статтями 1, 3, 7, 12 ЗУ «Про Антимонопольний комітет України» і фактично оцінило законність актів ради загалом. Зокрема, Відділення спиралося на Порядок № 244, який, на думку скаржника, не стосується антимонопольного законодавства і не підлягав застосуванню у цьому спорі. Також не надано належну оцінку та обгрунтування порушенням антимонопольного законодавства ні в рішенні Відділення, ні в рішення суду першої інстанції. На думку скаржника, Акти Київської міської ради встановлюють однакові умови для всіх суб`єктів господарювання, тому питання порушення правил конкуренції у спорі взагалі не виникає. Висновок суду про те, що порушення не залежить від вибірковості чи дискримінаційності вимог, на думку скаржника, спростовується частиною другою статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції». В ухваленому рішенні місцевий господарський суд всупереч частині четвертій статті 236 ГПК України не врахував позицію Верховного Суду з аналогічної справи № 904/7548/16, за якою адміністративний бар`єр, встановлений для всіх суб`єктів, не впливає негативно саме на конкуренцію, що, на думку скаржника, призвело до неправильного застосування статті 15 зазначеного Закону.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу відповідача

Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін, наголошуючи на законності та обґрунтованості останнього.

В обгрунтування поданого відзиву на апеляційну скаргу, відповідач просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на те, що доводи скарги зводяться до незгоди з оцінкою суду та переоцінки встановлених обставин і не містять підстав для скасування рішення за статтею 277 ГПК України. Щодо оприлюднення рішення відповідач зазначає, що Порядок № 5 не лише допускає, а й зобов`язує виключати інформацію з обмеженим доступом, і це узгоджується зі статтею 34 Конституції України, статтями 6, 21 Закону України «Про інформацію» та статтею 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Предметом спору є законність рішення, а не право Київської міської ради на доступ до конкретних відомостей. Мотивувальна частина, правова оцінка і висновки були оприлюднені, повний текст рада отримала 10.11.2025, проте у визначений строк апелянт не навів, які саме закриті відомості не мали статусу інформації з обмеженим доступом. Аналіз змісту актів органів місцевого самоврядування та їх впливу на конкуренцію, за позицією Відділення, прямо випливає з його повноважень згідно зі статтями 3, 7, 12 Закону України «Про Антимонопольний комітет України». Порядок № 244 використовувався лише як елемент аналізу, а не як самостійна підстава рішення.

Так, однаковість регуляторних вимог для всіх учасників ринку не виключає антиконкурентного характеру дій, оскільки перелік антиконкурентних дій визначений у частині другій статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» не є вичерпним. Визначальним є фактичний або потенційний вплив вимог на конкуренцію через бар`єри входу, додаткові витрати та звуження кола учасників ринку. Саме цей вплив, на думку відповідача, досліджено в рішенні, тож воно належним чином мотивоване.

Крім того, відділення зазначає, що частину 4 статті 236 ГПК не порушено, оскільки суд першої інстанції оцінив правову позицію викладену у постанові Верховного Суду у справі № 904/7548/16 і обґрунтовано визнав її незастосовною через відмінність фактичних обставин, а подібності правовідносин апелянт не довів.

Щодо посилань апелянта на ненадання оцінки складу визначених рішенням № 60/233-р/к від 30.10.2025 місцевим господарським судом, відділення зазначає, що збирання та оцінка доказів належать до виключної компетенції органів АМКУ відповідно до статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» та статті 35 Закону України «Про захист економічної конкуренції», тому суд не повинен перебирати на себе їх функції, а рішення АМКУ є обов`язковими для виконання відповідно до статті 22 Закону України «Про Антимонопольний комітет України».

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2026, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Іванова В.П., суддів Чапляна С.Є., Пономаренка Є.Ю.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 08.06.2026 залишив без руху апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2026 у справі № 910/194/26 та запропонував скаржникові усунути допущені останнім при поданні апеляційної скарги недоліки протягом десяти днів з дня вручення зазначеної ухвали, шляхом надання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2026 у справі № 910/194/26, в якій вказати документально обґрунтовані підстави для поновлення строку та доказів сплати судового збору.

09.06.2026 на виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2026 про залишення апеляційної скарги без руху, від скаржника надійшла заява б/н від 09.06.2026 про усунення недоліків.

Крім того, скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2026 було поновлено пропущений строк на подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2026 у справі № 910/194/26 та призначено її до розгляду.

01.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який судом прийнято до розгляду.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення сигналу повітряної тривоги, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа розглядалась протягом розумного строку.

Явка представників у судове засідання

В судове засідання 16.09.2026 з`явився представник позивача, який підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі, та відповідача, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, та перевірені судом апеляційної інстанції

Адміністративна колегія Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, розглянувши матеріали справи № 148/60/201-рп/к.25 та подання Третього відділу досліджень і розслідувань від 17.10.2025 № 60-03/639-П з попередніми висновками у зазначеній справі, 30.10.2025 винесла Рішення № 60/233-р/к (далі також - Рішення № 60/233-р/к, Рішення) відповідно до якого постановила:

1. Визнати дії Київської міської ради, які полягають у прийнятті рішення від 13.06.2024 № 915/8881 (із змінами і доповненнями, внесеними рішенням Київської міської ради від 11.09.2025 № 76/10543), положення якого суперечать вимогам чинного законодавства та встановлюють додаткові адміністративні бар`єри доступу на ринок реалізації товарів, надання послуг і виконання робіт у тимчасових спорудах, порушенням, передбаченим частиною першою статті 15 та пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, що призвели до обмеження конкуренції на ринку реалізації товарів, надання послуг і виконання робіт у тимчасових спорудах на території м. Києва.

2. Зобов`язати Київську міську раду у чотиримісячний строк із дати отримання рішення в цій справі припинити порушення, яке полягає у прийнятті рішення від 13.06.2024 № 915/8881 (із змінами і доповненнями, внесеними рішенням Київської міської ради від 11.09.2025 № 76/10543), положення якого суперечать вимогам чинного законодавства та встановлюють додаткові адміністративні бар`єри доступу на ринок реалізації товарів, надання послуг і виконання робіт у тимчасових спорудах, про що письмово повідомити Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України протягом 5 календарних днів із дня його припинення з наданням підтвердних документів.

3. Визнати дії Київської міської ради, які полягають у прийнятті рішення від 24.02.2011 № 56/5443 (із змінами і доповненнями, внесеними рішеннями Київської міської ради від 26.01.2012 № 2/7339, від 05.04.2012 № 383/7720, від 24.05.2012 № 484/7821, від 28.02.2013 № 97/9154, від 04.09.2014 № 62/62, від 25.12.2014 № 746/746, від 17.03.2016 № 237/237, від 14.09.2017 № 4/3011), положення якого суперечать вимогам чинного законодавства та встановлюють додаткові адміністративні бар`єри доступу на ринок реалізації товарів, надання послуг і виконання робіт у тимчасових спорудах, порушенням, передбаченим частиною першою статті 15 та пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, що можуть призвести до обмеження конкуренції на ринку реалізації товарів, надання послуг і виконання робіт у тимчасових спорудах на території м. Києва.

4. Зобов`язати Київську міську раду у чотиримісячний строк із дати отримання рішення в цій справі припинити порушення, яке полягає у прийнятті рішення від 24.02.2011 № 56/5443 (із змінами і доповненнями, внесеними рішеннями Київської міської ради від 26.01.2012 № 2/7339, від 05.04.2012 № 383/7720, від 24.05.2012 № 484/7821, від 28.02.2013 № 97/9154, від 04.09.2014 № 62/62, від 25.12.2014 № 746/746, від 17.03.2016 № 237/237 та від 14.09.2017 № 4/3011), положення якого суперечать вимогам чинного законодавства та встановлюють додаткові адміністративні бар`єри доступу на ринок реалізації товарів, надання послуг і виконання робіт у тимчасових спорудах, про що письмово повідомити Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України протягом 5 календарних днів із дня його припинення з наданням підтвердних документів.

5. Визнати дії Київської міської ради, які полягають у прийнятті рішення від 04.09.2014 № 62/62 (із змінами та доповненнями, внесеними рішеннями Київської міської ради від 25.12.2014 № 746/746 та від 17.03.2016 № 237/237), положеннями якого в односторонньому порядку (без погодження із власниками) визначено режим роботи тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (крім тимчасових споруд з функціональним призначенням продаж друкованих ЗМІ, продуктів харчування, квітів, непродовольчих груп товарів, заклади швидкого харчування, громадські вбиральні, шиномонтаж, туристичні інформаційні центри), порушенням, передбаченим частиною першою статті 15 та пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, що призвели до обмеження конкуренції на ринку реалізації товарів, надання послуг і виконання робіт у тимчасових спорудах на території м. Києва.

6. Зобов`язати Київську міську раду у чотиримісячний строк із дати отримання рішення в цій справі припинити порушення, яке полягає у прийнятті рішення від 04.09.2014 № 62/62 (із змінами та доповненнями, внесеними рішенням Київської міської ради від 25.12.2014 № 746/746 та від 17.03.2016 № 237/237), положеннями якого в односторонньому порядку (без погодження із власниками) визначено режим роботи тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (крім тимчасових споруд з функціональним призначенням продаж друкованих ЗМІ, продуктів харчування, квітів, непродовольчих груп товарів, заклади швидкого харчування, громадські вбиральні, шиномонтаж, туристичні інформаційні центри), про що письмово повідомити Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України протягом 5 календарних днів із дня його припинення з наданням підтвердних документів.

Доводи Відділення щодо вчинення позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції зводяться здебільшого до того, що дії Київської міської ради мають/ можуть мати негативний вплив на конкуренцію на ринку реалізації товарів, надання послуг і виконання робіт у тимчасових спорудах, оскільки це може призводити до відмов суб`єктам господарювання у видачі паспорта прив`язки тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного та іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності з підстав, передбачених Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженим Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за № 1330/20068, а також виникнення додаткових витрат часу і матеріальних витрат під час розміщення таких тимчасових споруд на території м. Києва, які могли би бути використані суб`єктами господарювання для підвищення власної конкурентоспроможності.

Обґрунтовуючи заявлений позов Київська міська рада наголошує, що з Рішенням № 60/233-р/к не погоджується та вважає його таким, що прийняте при неповному з`ясуванні обставин, які мають значення для справи, також з порушенням або неправильним застосуванням норм матеріального й процесуального права, з огляду на наступне:

- відповідач зобов`язаний опублікувати прийняте рішення на офіційному сайті у строки встановлені Порядком № 5 та з урахуванням положень ст. 34 Конституції України, Закону України "Про інформацію" та "Закону України "Про доступ до публічної інформації", оскільки саме в цих нормативно-правових актах міститься відповідна термінологія та підстави для обмеження права на інформацію;

- оскаржуване рішення опубліковане на офіційному сайті відповідача, однак будь-які відомості про рішення КМР, які, на думку відповідача, порушують антимонопольне законодавство - відсутні і замінені текстом "інформація, доступ до якої обмежено";

- відповідачем порушено положення Порядку № 5 та неправомірно обмежено доступ до інформації про нормативно-правові акти, прийняті КМР;

- відповідач не мав підстав і повноважень обмежувати доступ до цих даних. Принцип гласності є одним з основних принципів діяльності Антимонопольного комітету України відповідно до положень ст. 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України". Також неможливо встановити дату публікації рішення, оскільки сторінка на офіційному сайті не містить жодної інформації про дату публікації;

- відповідач відповідно до положень ст. 19 Конституції України не мав права діяти на власний розсуд, неправомірно обмежуючи інформацію, яка є відкритою та не відноситься до інформації з обмеженим доступом;

- відповідач не наділений повноваженнями перевіряти діяльність КМР на предмет порушень законодавства в цілому;

- встановлення органом місцевого самоврядування адміністративного бар`єра доступу на ринок для всіх суб`єктів господарювання не має негативного впливу саме на економічну конкуренцію, оскільки стосується всіх без винятку суб`єктів підприємницької діяльності;

- відповідач, всупереч положенням п. 4 Порядку № 5, не навів переконливих мотивів, з яких виходив при прийнятті оскаржуваного рішення;

- рішення прийнято з порушеннями ст. 1, 3, 7, 12 Закону України "Про антимонопольний комітет України, ст. 1 та 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції", пункту 4 Порядку розгляду Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5, відповідачем також не враховано правові позиції Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 904/7548/16.

Відповідач проти заявленого позову заперечував у повному обсязі, наголошував, що оскаржуване рішення було прийнято в межах наданих Відділенню повноважень та з урахуванням чинного на момент прийняття законодавства. Свої доводи відповідач виклав у письмовому відзиві.

Правовідносини, пов`язані з обмеженням монополізму та захистом суб`єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, є предметом регулювання господарського законодавства, а тому справи, що виникають з відповідних правовідносин, згідно з частиною третьою статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розглядаються господарськими судами.

Крім того, відповідно до частини першої статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду.

Отже, спір у даній справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами Господарського процесуального кодексу України.

В силу ч. 1 ст. 3 Закону України "Про захист економічної конкуренції" законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. При цьому, особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.

Стаття 3 зазначеного Закону до основних завдань Антимонопольного комітету України відносить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Приписами ст. 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, місцевий господарський суд відзначає наступне.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним рішення Адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, від 30.10.2025 № 60/233-р/к про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Згідно із частиною першою статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (частина третя статті 140 Конституції України).

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Повноваження та порядок діяльності міської ради визначений Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні". Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Частиною третьою статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Згідно зі статтею 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі також - Закон про місцеве самоврядування) акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Таким чином, рішення Київської міської ради, прийняті в межах своєї компетенції, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на території підприємствами, організаціями і установами, кооперативними та іншими громадськими організаціями, їх органами, а також посадовими особами і громадянами.

Як встановлено під час розгляду справи в суді першої інстанції, Відділення на виконання доручення Антимонопольного комітету України від 13.08.2024 № 13-09/764 (вх. Відділення від 13.08.2024 № 60-01/389К) здійснено державний контроль за дотриманням Київською міською радою та виконавчим органом КМР вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час визначення порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (у тому числі засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі та об`єктів сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі) у м. Києві та інших пов`язаних із цим питань.

Розпорядженням адміністративної колегії Відділення від 11.09.2025 № 60/201-рп/к розпочато розгляд Справи, у зв`язку з наявністю в діях КМР ознак порушень законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених частиною першою статті 15 та пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, що призвели та/або можуть призвести до обмеження конкуренції на ринку реалізації товарів, надання послуг і виконання робіт у тимчасових спорудах на території м. Києва.

Відповідно до пункту 2 розділу VII Порядку за результатами збирання та аналізу доказів у справі складається подання з попередніми висновками, що вноситься на розгляд органів Комітету, яким підвідомча справа, разом із матеріалами справи.

Пунктом 6 розділу VII (абзац 1) Порядку передбачено, що копії подання з попередніми висновками (або витяги з нього, що не містять інформації з обмеженим доступом, яка має бути виключена або зачорнена чи змінена в інший спосіб, що забезпечує достатній захист та водночас повноту обґрунтування зроблених органом Комітету попередніх висновків, а також визначеної відповідним державним уповноваженим, головою територіального відділення інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які беруть участь у справі, або перешкодити подальшому розгляду справи) не пізніше ніж за десять днів до прийняття рішення у справі надсилаються сторонам та третім особам.

Таким чином, у відповідності до положень законодавства, Відділенням було направлено позивачу копію Подання з попередніми висновками у справі листом від 17.10.2025 № 60-02/8961е.

Крім того, відповідно до абзацу другого пункту 7 Розділу VII Порядку: про дату, час і місце розгляду справи особи, що беруть участь у справі, повідомляються листом засобами поштового зв`язку не пізніше ніж за п`ять днів до дня її розгляду, Відділення зазначає, що в даному листі повідомлялось про засідання адміністративної колегії, призначене на 12 год. 20 хв. 30.10.2025 року.

За інформацією, розміщеною на офіційному вебсайті акціонерного товариства "Укрпошта" за посиланням https://track.ukrposhta.ua/trackingUA.html, лист від 17.10.2025 № 60-02/8961e (штрихкодовий ідентифікатор № R067021025981) вручено за довіреністю 21.10.2025.

Листом б/д б/н (вх. Відділення від 30.10.2025 № 60-01/6614) представник Київської міської ради за довіреністю надав заперечення та пояснення до змісту Подання (відображені в Розділі 6 Рішення).

Враховуючи вищенаведене, Відділенням доведено, що відповідно до положень законодавства Київська міська рада була належним чином повідомлена та обізнана щодо Подання, дати засідання до прийняття Рішення № 60/233-р/к, а також надала свої зауваження.

Оприлюднення рішень органів Комітету здійснюється відповідно до Порядку розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5 (далі - Порядок), а також з урахуванням положень Законів України "Про інформацію" та "Про доступ до публічної інформації".

Порядок не лише допускає, але й зобов`язує орган Комітету обмежувати доступ до інформації у випадках, коли вона належить до інформації з обмеженим доступом.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України "Про інформацію" інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

Частиною другою статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що обмеження доступу до інформації здійснюється виключно за наявності сукупності встановлених законом підстав, зокрема якщо розголошення інформації може завдати істотної шкоди захищеним законом інтересам і така шкода переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Оприлюднюючи рішення у справі, територіальне відділення діяло у суворій відповідності до зазначених норм законодавства та Порядку.

Обмеження доступу було застосовано Відділенням до тієї частини інформації, яка містила дані з обмеженим доступом, зокрема відомості, що стосуються службової інформації, аналітичних матеріалів, внутрішніх документів, а також інформації, розголошення якої могло б порушити права та законні інтереси третіх осіб або вплинути на перебіг та результати розгляду справи.

При цьому мотивувальна частина рішення, правова оцінка дій та висновки Відділення були залишені у відкритому доступі, що свідчить про дотримання принципу гласності в обсязі, визначеному законом.

На думку місцевого господарського суду, посилання позивача на те, що інформація щодо нормативно-правових актів Київської міської ради є відкритою, не спростовує правомірності дій Відділення, оскільки відкритість нормативно-правового акта як документа органу місцевого самоврядування не означає автоматичної відкритості всіх матеріалів справи, у яких такий акт аналізується.

Матеріали справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції можуть містити службову інформацію, аналітичні висновки та інші дані, що підлягають захисту відповідно до законодавства.

Крім того, відповідно до статті 24 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Київській міській раді було надіслано копію Рішення листом від 05.11.2025 № 60-02/9494е. Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (штрихкодовий ідентифікатор № R067032672954) лист вручено за довіреністю 10.11.2025.

Таким чином, Київська міська рада була обізнана щодо змісту рішення в повному обсязі та Відділенням не створювались жодні перешкоди для ознайомлення з ним.

Твердження позивача про порушення принципу гласності також є безпідставним, оскільки принцип гласності, закріплений у статті 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", реалізується з урахуванням вимог законодавства про інформацію та захист інформації з обмеженим доступом.

Законодавство України не передбачає абсолютної відкритості інформації та прямо допускає її обмеження за наявності встановлених законом підстав.

Більше того, відповідно до інформації, розміщеної на офіційному вебсайті Відділення, сторінка містить як дату прийняття відповідного рішення, так і хронологічне відображення моменту його оприлюднення у стрічці подій (timeline).

Місцевий господарський суд наголосив, що як пояснював представник Відділення, зазначений формат публікації передбачає систематизацію рішень за календарною датою, що забезпечує можливість встановлення часу їх розміщення у відкритому доступі.

Таким чином, інформація про дату рішення та факт його оприлюднення є публічно доступною, а доводи позивача про відсутність таких відомостей є необґрунтованими та спростовуються змістом офіційного вебресурсу Відділення.

З огляду на вищевикладені обставини суд першої інстанції дійшов висновку про те, що Відділення діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відповідно, твердження позивача про порушення його прав в частині отримання повного тексту оскаржуваного Рішення (публікації) та ознайомлення з його змістом, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Стосовно антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, то з наявних у справі доказів місцевий господарський суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статей 1, 3, 7 та 12 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" органи Комітету наділені повноваженнями здійснювати державний контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, у тому числі шляхом розгляду справ про порушення, передбачені статтею 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Зазначені норми прямо передбачають право органів Комітету надавати оцінку актам органів державної влади та органів місцевого самоврядування саме в аспекті їх впливу на конкуренцію.

Оскаржуване рішення не містить висновків щодо загальної законності чи незаконності нормативно-правових актів Київської міської ради, а встановлює наявність у відповідних актах положень, що створюють додаткові адміністративні бар`єри доступу на товарний ринок, що відповідно до частини першої статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" може призводити до недопущення, усунення, обмеження або спотворення конкуренції.

Посилання позивача на те, що встановлення адміністративних бар`єрів для всіх суб`єктів господарювання не може мати негативного впливу на конкуренцію, є необґрунтованими.

Законодавство про захист економічної конкуренції не ставить наявність порушення у залежність від вибірковості чи дискримінаційності регуляторних вимог.

Навпаки, створення додаткових витрат, ускладнення доступу на ринок або обмеження можливостей здійснення господарської діяльності навіть за умови їх формальної однаковості для всіх учасників ринку може мати наслідком обмеження конкуренції, зокрема через підвищення бар`єрів входу та звуження кола потенційних учасників.

Посилання Позивача на постанову Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 904/7548/16 не спростовує висновків Відділення, оскільки зазначена правова позиція сформульована з урахуванням конкретних фактичних обставин справи та не встановлює універсального правила про відсутність антиконкурентних наслідків у разі однакового застосування регуляторних вимог. Оцінка наявності або відсутності порушення законодавства про захист економічної конкуренції здійснюється з урахуванням характеру ринку, змісту регулювання та його впливу на конкурентне середовище.

Київська міська рада прийняла рішення від13.06.2024 № 915/8881 "Про затвердження Положення про тимчасове користування окремими елементами благоустрою комунальної власності для розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, та внесення змін до деяких рішень Київської міської ради" (із змінами і доповненнями, внесеними рішенням Київської міської ради від 11.09.2025 № 76/10543).

У пункті 164 Рішення колегія дійшла висновку, що рішення Київської міської ради № 915/8881 містить вимоги, які встановлюють додаткові адміністративні бар`єри доступу на ринок реалізації товарів, надання послуг і виконання робіт у тимчасових спорудах.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного Рішення, висновки колегії щодо наявності у діях Київської міської ради ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції ґрунтуються на детальному аналізі нормативного регулювання та фактичної практики його застосування.

Зокрема, у пунктах 111 - 118 Рішення Відділенням досліджено правову природу рішення КМР від 13.06.2024 № 915/8881 та затвердженого ним Положення № 915/8881.

Встановлено, що зазначене Положення визначає механізм та підстави надання в тимчасове користування окремих елементів благоустрою комунальної власності для розміщення тимчасових споруд, а також передбачає укладення договорів оренди таких елементів благоустрою.

Разом з тим, у пункті 118 Рішення прямо зафіксовано, що у разі відсутності у особи права власності або користування земельною ділянкою вона зобов`язана отримати право оренди окремого елемента благоустрою.

Таким чином, регуляторним актом органу місцевого самоврядування встановлено додаткову юридичну конструкцію доступу до розміщення ТС, яка не передбачена Порядком розміщення тимчасових споруд № 244.

Як зазначено у пунктах 129 - 132 Рішення, Порядок № 244 визначає вичерпний перелік дій та документів, необхідних для оформлення паспорта прив`язки ТС, і не містить вимоги щодо попереднього укладення договорів оренди окремих елементів благоустрою.

Відділенням також було встановлено фактичну практику застосування зазначеного регулювання.

У пункті 134 Рішення за результатами аналізу матеріалів справи зафіксовано, що суб`єкти господарювання у процедурі розміщення ТС були зобов`язані додатково подавати документи, які підтверджують право власності або користування земельною ділянкою, а також договори оренди земельних ділянок, що свідчить про ускладнення передбаченої законодавством процедури доступу на ринок.

Особливу увагу у рішенні приділено встановленню додаткових фінансових навантажень на суб`єктів господарювання. Так, у пунктах 139 - 143 Рішення досліджено положення рішення КМР № 915/8881 та примірного договору оренди, відповідно до яких орендар зобов`язаний компенсувати витрати балансоутримувача на проведення топографо-геодезичних робіт, технічної інвентаризації, паспортизації та незалежної оцінки майна, а також здійснювати страхування об`єкта оренди. Такі обов`язки, як зазначено у пункті 164 Рішення, не передбачені Порядком № 244 та створюють додаткові витрати доступу на ринок, що є характерною ознакою адміністративного бар`єра.

Відповідно до пунктів 152 - 158 Рішення КП "КИЇВ.ПРОЗОРО" виставляло орендарям рахунки, які включали не лише орендну плату, але й суми компенсації витрат, пов`язаних із проведенням оцінки, інвентаризації та топографо-геодезичних робіт. Така практика підтверджує, що додаткові фінансові обов`язки мали не декларативний, а реальний характер.

Крім того, у пункті 159 Рішення зафіксовано, що саме КП "КИЇВ.ПРОЗОРО" отримувало паспорти прив`язки тимчасових споруд, що свідчить про запровадження процедури, за якої паспорт прив`язки оформлювався не безпосередньо на замовника (власника тимчасової споруди), як це передбачено Порядком № 244, а на комунальне підприємство. Саме ця обставина прямо відображена у пункті 164 Рішення як непередбачена чинним законодавством процедура.

Додатково у пунктах 144 - 147 Рішення Відділенням встановлено, що рішення КМР № 915/8881 передбачало не продовження дії договорів пайової участі та паспортів прив`язки, а також доручення щодо демонтажу тимчасових споруд.

У поєднанні з пунктом 151 примірного договору оренди, який допускає дострокове припинення договору у разі використання майна не за визначеним цільовим призначенням, таке регулювання створює підвищені ризики для суб`єктів господарювання та впливає на стабільність умов здійснення діяльності.

Важливою є й та обставина, що Відділення здійснювало попередній розгляд проекту рішення КМР № 915/8881. Як зазначено у пункті 165 Рішення, листом від 21.06.2024 № 60-02/3212е Відділення повідомило про непогодження проєкту у наданій редакції. Водночас рішення КМР було прийнято без урахування наданих зауважень, що свідчить про ігнорування позиції органу, уповноваженого на захист конкуренції.

У пунктах 166 - 172 Рішення Відділенням також враховано судову практику та численні звернення суб`єктів господарювання. Зокрема, встановлено, що у справі № 320/45873/24 адміністративним судом визнано протиправними окремі положення рішення КМР № 915/8881, а також зафіксовано масовий демонтаж тимчасових споруд та не продовження дії договорів пайової участі. Наведені обставини підтверджують, що спірне регулювання мало реальний вплив на умови доступу та перебування суб`єктів господарювання на ринку.

З урахуванням викладеного, висновок адміністративної колегії, викладений у пункті 164 Рішення, про те, що рішення КМР № 915/8881 містить вимоги, які встановлюють додаткові адміністративні бар`єри доступу на ринок, є належно обґрунтованим, базується на аналізі нормативних актів, фактичних даних та доказів у справі.

Доводи позивача про нібито відсутність доведення негативного впливу на конкуренцію спростовуються пунктами 219 та 225 Рішення, у яких розкрито економічну сутність обмеження конкуренції через звуження свободи ринкової поведінки та ускладнення доступу на ринок.

Відповідно до пунктів 232 - 234 Рішення, встановлені обставини були кваліфіковані як порушення частини першої статті 15 та пункту 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Рішенням Київської міської ради від 24.02.2011 № 56/5443 "Про затвердження Порядку визначення обсягів пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, власників (користувачів) майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства в утриманні об`єктів благоустрою м. Києва та внесення змін до деяких рішень Київської міської ради" (із змінами і доповненнями, внесеними рішеннями Київської міської ради від 26.01.2012 № 2/7339, від 05.04.2012 № 383/7720, від 24.05.2012 №484/7821, від 28.02.2013 № 97/9154, від 04.09.2014 № 62/62, від 25.12.2014 № 746/746, від 17.03.2016 № 237/237, від 14.09.2017 № 4/3011).

Як встановлено у пункті 175 Рішення Відділення, рішенням КМР № 56/5443 затверджено Порядок визначення обсягів пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд та інших об`єктів у утриманні об`єктів благоустрою м. Києва.

Відповідно до пунктів 176 - 178 Рішення, Відділенням досліджено зміст Порядку № 56/5443, яким передбачено механізм залучення пайової участі, визначено поняття пайової участі та встановлено, що така участь фактично є грошовим внеском до бюджету міста.

Водночас аналіз положень Порядку № 56/5443 свідчить, що регуляторний акт встановлює обов`язок укладення договорів пайової участі для суб`єктів господарювання.

Так, пунктом 180 Рішення Відділення зафіксовано, що у разі розміщення тимчасової споруди на об`єктах благоустрою комунальної власності власник тимчасової споруди зобов`язаний укласти договір щодо пайової участі. Пункт 181 Рішення прямо визначає коло суб`єктів, на яких поширюється такий обов`язок.

Таким чином, органом місцевого самоврядування встановлено додаткову обов`язкову умову здійснення господарської діяльності у тимчасових спорудах - укладення договору пайової участі, що не передбачена Порядком розміщення тимчасових споруд № 244.

Як вбачається зі змісту пунктів 183 - 185 Рішення, Порядок № 56/5443 містить самостійний перелік документів, які мають подаватися суб`єктами господарювання для укладення відповідного договору, зокрема фотофіксацію, схеми розміщення та документи, оформлені до 01.01.2014, що не передбачено загальнообов`язковими нормами розміщення ТС.

Попри те, що пунктами 186 - 187 Рішення Відділення відзначає формальне застереження про непоширення вимог пункту 2.6 Порядку № 56/5443 у випадках оформлення паспорта прив`язки відповідно до Порядку № 244, фактичний зміст регулювання не усуває обов`язковості пайової участі.

Як встановлено у пункті 210 Рішення, положеннями рішення КМР № 56/5443 передбачено обов`язок укладення договору пайової участі, зокрема у разі розміщення об`єктів сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі та майданчиків для харчування.

Відділенням також досліджено процедурний аспект укладення договорів пайової участі. У пунктах 189 - 199 Рішення встановлено багаторівневу систему погоджень, перевірок та обміну документами між Департаментом містобудування та архітектури, районними державними адміністраціями та іншими органами. Така процедура об`єктивно ускладнює доступ суб`єктів господарювання до здійснення діяльності у тимчасових спорудах та збільшує часові витрати на входження на ринок.

Важливою є й обставина, встановлена у пункті 211 Рішення, відповідно до якої Департамент містобудування та архітектури повідомив про скасування поняття комплексної схеми розміщення ТС у зв`язку зі змінами до Порядку № 244. Водночас, жодних системних змін до рішення КМР № 56/5443 з метою приведення його у відповідність до оновленого регулювання внесено не було, що свідчить про наявність нормативної неузгодженості.

За результатами комплексного аналізу зазначених обставин Відділення у пункті 213 Рішення дійшло обґрунтованого висновку про те, що рішення КМР № 56/5443 містить вимоги, які суперечать чинному законодавству та встановлюють додаткові адміністративні бар`єри доступу на ринок.

Порядком закріплено безальтернативний спосіб утримання прилеглої до тимчасових споруд території через обов`язковість укладення договору пайової участі.

Враховуючи вищевикладені обставини місцевий господарський суд зазначає, що вказаний висновок відповідає економічній сутності конкурентного права, оскільки встановлення додаткових обов`язкових платежів та процедурних умов, не передбачених загальнообов`язковими нормативними актами, створює бар`єри входу на ринок, впливає на витрати суб`єктів господарювання та може обмежувати конкуренцію.

З огляду на викладене, твердження позивача про відсутність у Рішенні адміністративної колегії належного обґрунтування антиконкурентного характеру рішення КМР № 56/5443 є необґрунтованими, а висновки, викладені у пунктах 210 та 213 Рішення, є логічними, послідовними та підтвердженими матеріалами справи Відділення.

Пунктом 9 рішення Київської міської ради від 04.09.2014 № 62/62 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 24.02.2011 № 56/5443 "Про затвердження Порядку визначення обсягів пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі в утриманні об`єктів благоустрою м. Києва та внесення змін до деяких рішень Київської міської ради" та деяких рішень Київської міської ради" (із змінами та доповненнями, внесеними Рішенням КМР № 746/746 та рішенням КМР від 17.03.2016 №237/237), визначено, що тимчасові споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності здійснюють продаж товарів (надання послуг) з 6-ї години до 23-ї години (крім тимчасових споруд з функціональним призначенням продаж друкованих ЗМІ, продуктів харчування, квітів, непродовольчих груп товарів, заклади швидкого харчування, громадські вбиральні, шиномонтаж, туристичні інформаційні центри).

Відділенням встановлено, а позивачем належними та допустимими доказами не спростовано, що Рішення КМР № 62/62 в односторонньому порядку (без погодження із власниками) визначено режим роботи тимчасових споруд, що суперечить чинному законодавству. Таке рішення може призвести до обмеження конкуренції на ринку реалізації товарів, надання послуг і виконання робіт у тимчасових спорудах на території м. Києва. Адже таким рішенням надаються переваги одним суб`єктам господарювання перед іншими, що значним чином впливає на конкуренцію.

Таким чином, КМР зобов`язана, за прямим приписом Конституції України, дотримуватись, у тому числі положень Закону України "Про Антимонопольний комітет України", Закону України "Про захист економічної конкуренції", відповідно до яких, Відділенням було винесено Рішення № 60/233-р/к та відповідно, до завдань та у межах повноважень, покладених на нього, встановлено порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Згідно з частиною третьою статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що необхідною та достатньою умовою визнання дій органів місцевого самоврядування антиконкурентними є наявність або можливість настання наслідків у вигляді недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції. Тобто реальні та потенційні наслідки дій органу місцевого самоврядування у вигляді спотворення конкуренції.

Встановлення факту завдання шкоди антиконкурентними діями органами місцевого самоврядування не є необхідним. Достатнім є те, що зазначені антиконкурентні наслідки можуть мати місце з високим ступенем імовірності.

Згідно зі статтею 59 Закону № 2210 підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Зібраними Відділенням в антимонопольній справі доказами доведено, що дії КМР, які полягають у прийнятті рішень від 13.06.2024 № 915/8881, від 24.02.2011 № 56/5443, від 04.09.2014 № 62/62 є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого частиною першою статті 15 та пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, що призвели (рішення № 915/8881 та № 62/62) та можуть призвести (рішення № 56/5443) до обмеження конкуренції на ринку реалізації товарів, надання послуг і виконання робіт у тимчасових спорудах на території м. Києва.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд першої інстанції дійшов висновку, що Київською міською радою не доведено підстав для визнання недійсним рішення адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.10.2025 № 60/233-р/к "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а позов не підлягає задоволенню.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, заслухавши пояснення представників учасників справи, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закону України «Про захист економічної конкуренції», Закон № 2210) заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду. Вичерпний перелік підстав для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України визначено статтею 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», а саме неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Отже, під час розгляду такого спору господарський суд перевіряє, чи ґрунтуються висновки органу Антимонопольного комітету України на встановлених ним обставинах і зібраних у справі доказах та чи правильно цей орган застосував норми права. Суд не підміняє орган Комітету у збиранні та аналізі доказів в антимонопольній справі, проте оцінює, чи підтверджують наведені в рішенні докази зроблені органом висновки. Відповідно до статей 74, 76 - 79 ГПК України позивач, який стверджує про наявність підстав, передбачених статтею 59 Закону № 2210, має довести обставини, на які він посилається. Водночас обов`язок обґрунтувати свої висновки доказами, наведеними у рішенні, покладено на орган Комітету, тому суд перевіряє, чи підтверджують такі докази висновки органу, а позивач має спростувати встановлені органом обставини або довести, що вони не підтверджують зроблених висновків.

Верховний Суд у постанові від 01.07.2025 у справі № 922/3532/24 зазначив, що, перевіряючи дії органів Антимонопольного комітету України на відповідність законодавству України, суд, не втручаючись у дискрецію Комітету, з`ясовує і визначає наявність або відсутність, а відтак доведеність чи недоведеність, обґрунтованість чи необґрунтованість передбачених статтею 59 Закону № 2210 підстав для визнання недійсним рішення органу Комітету. При цьому з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємозв`язку доказів у їх сукупності в цілому.

Щодо доводів про неправомірне обмеження доступу до відомостей в оприлюдненому рішенні.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» діяльність Комітету ґрунтується, зокрема, на принципі гласності. Частиною другою статті 48 Закону № 2210 передбачено, що органи Антимонопольного комітету України оприлюднюють рішення за результатом розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції на офіційному вебсайті Антимонопольного комітету України протягом 10 робочих днів з дня його прийняття; рішення оприлюднюється в повному обсязі, крім інформації з обмеженим доступом, яка має бути виключена або зачорнена чи змінена в інший спосіб, що забезпечує достатній її захист та водночас повноту обґрунтування прийнятого рішення. Аналогічне правило щодо оприлюднення попереднього рішення закріплено в абзаці другому пункту 2 розділу VIII Порядку розгляду Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5 (у редакції розпорядження від 23.11.2023 № 16-рп) (далі - Порядок № 5). Згідно з частиною першою статті 21 Закону України «Про інформацію» інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація, а частиною другою статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено сукупність вимог, за яких допускається обмеження доступу до публічної інформації.

Колегія суддів враховує, що підстави, передбачені статтею 59 Закону № 2210, стосуються самого рішення органу Комітету: повноти з`ясування обставин, доведеності встановлених обставин, відповідності їм висновків та правильності застосування норм права під час розгляду справи і прийняття рішення. Оприлюднення рішення на офіційному вебсайті здійснюється вже після його прийняття і є окремим обов`язком органу Комітету, спрямованим на забезпечення гласності його діяльності.

Таким чином у випадку, якщо під час оприлюднення доступ до окремих відомостей було обмежено безпідставно, такий недолік не впливає на встановлені органом Комітету обставини, їх юридичну кваліфікацію та обґрунтованість покладених на позивача зобов`язань. Отже, сам по собі він не може бути підставою для визнання рішення недійсним.

Суд першої інстанції вірно встановив, і скаржник цього не спростовує, що позивач отримав копію подання з попередніми висновками разом із повідомленням про дату, час і місце засідання адміністративної колегії згідно листа № 60-02/8961е від 17.10.2025, який було вручено 21.10.2025, у зв`язку з чим позивач подав свої заперечення та пояснення до подання (вх. Відділення від 30.10.2025 № 60-01/6614), а копію рішення № 60/233-р/к у повному обсязі отримав 10.11.2025 згідно з листом № 60-02/9494е від 05.11.2025. Отже, процесуальні права позивача як відповідача в антимонопольній справі, зокрема право знати зміст висновків органу Комітету, подавати заперечення та оскаржити рішення до суду, були забезпечені, а позивач фактично їх реалізував.

Крім того, позивач як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі обмежився загальним твердженням про те, що в оприлюдненій версії рішення закрито всі відомості про акти Київської міської ради. Водночас позивач не пояснив, яким чином таке знеособлення вплинуло на повноту з`ясування Відділенням обставин справи, доведеність цих обставин, відповідність їм висновків органу Комітету чи правильність застосування ним норм права, тобто на наявність хоча б однієї з підстав, передбачених статтею 59 Закону № 2210, а також яким чином воно порушило права Київської міської ради, яка отримала повний текст рішення 10.11.2025 і реалізувала право на його судове оскарження.

Таким чином, доводи скаржника мають загальний характер і зводяться до незгоди з оцінкою, наданою судом першої інстанції. Встановлених судом першої інстанції обставин про те, що мотивувальна частина рішення, правова оцінка дій позивача та висновки Відділення були залишені у відкритому доступі, скаржник належними доказами не спростував.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у цій частині підстав для визнання рішення № 60/233-р/к недійсним. Та обставина, що суд першої інстанції не навів детального обґрунтування віднесення кожного із закритих відомостей до певного виду інформації з обмеженим доступом, не призвела до неправильного вирішення спору, оскільки ця обставина не впливає на наявність чи відсутність підстав, визначених статтею 59 Закону № 2210. Відповідно до частини другої статті 277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів також зауважує, що суд першої інстанції, обґрунтовуючи правомірність оприлюднення рішення, послався на абзац другий пункту 2 розділу VIII Порядку № 5, який стосується оприлюднення попереднього рішення. Разом з тим правило про оприлюднення рішення у справі з виключенням інформації з обмеженим доступом закріплене частиною другою статті 48 Закону № 2210 і за змістом є аналогічним, тому неточність у посиланні на норму не вплинула на правильність висновку суду першої інстанції по суті. Крім того, пунктом 5 розділу VIII Порядку № 5 прямо передбачено оприлюднення рішення, прийнятого за результатами розгляду справи, у повному обсязі, крім інформації, визначеної як інформація з обмеженим доступом.

Питання про те, чи забезпечив орган Комітету під час знеособлення оприлюдненої версії рішення повноту його обґрунтування, стосується виконання обов`язку щодо оприлюднення, який виникає вже після прийняття рішення. Недоліки оприлюднення за їх наявності можуть бути предметом окремого способу захисту, однак не утворюють передбачених статтею 59 Закону № 2210 підстав для визнання недійсним самого рішення, прийнятого за результатами розгляду справи. З цих самих мотивів довід скаржника про неможливість установити з оприлюдненої вебсторінки дату публікації рішення сам по собі не свідчить про наявність передбачених статтею 59 Закону № 2210 підстав для недійсності рішення, оскільки стосується виконання обов`язку з оприлюднення після його прийняття.

Щодо доводів про вихід Відділення за межі повноважень та застосування Порядку № 244.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» основними завданнями Комітету є, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, запобігання, виявлення і припинення порушень цього законодавства.

Статтями 7, 12 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» встановлено, що органи Комітету, у тому числі територіальні відділення, наділено повноваженнями розглядати справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та приймати в них рішення, а статтею 48 Закону № 2210 передбачено, що за результатами розгляду справ органи Комітету приймають рішення, зокрема, про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та про припинення порушення.

Згідно з частиною першою статті 15 Закону № 2210 антиконкурентними діями органів місцевого самоврядування є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність, які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Пунктом 3 статті 50 Закону № 2210 встановлено, що порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю.

Отже, предметом антимонопольного контролю за частиною першою статті 15 Закону № 2210 є саме акти органів місцевого самоврядування. Встановити, чи призвели або чи можуть призвести такі акти до обмеження конкуренції, неможливо без аналізу їх змісту, зокрема без з`ясування, які вимоги вони встановлюють для доступу суб`єктів господарювання на ринок і чи передбачені ці вимоги загальнообов`язковими нормами. Адміністративний бар`єр доступу на ринок полягає саме у встановленні органом влади чи органом місцевого самоврядування додаткових умов, процедур, платежів або витрат, які не передбачені законодавством для всіх учасників відповідного ринку. Тому порівняння змісту актів позивача з нормами загальнодержавного регулювання є необхідним інструментом антимонопольного аналізу, а не перевіркою законності актів органу місцевого самоврядування в цілому.

Відповідно до частини четвертої статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. На виконання цієї норми затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності згідно наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 (далі - Порядок № 244).

Так, Порядок № 244 визначає загальні для всіх суб`єктів господарювання умови доступу на ринок реалізації товарів, надання послуг і виконання робіт у тимчасових спорудах. У винесеному рішенні Відділення використало Порядок № 244 як еталон для визначення того, чи встановлюють акти позивача додаткові порівняно з ним вимоги: обов`язок отримати в оренду окремий елемент благоустрою; компенсацію витрат балансоутримувача на топографо-геодезичні роботи, технічну інвентаризацію, паспортизацію та незалежну оцінку майна; страхування об`єкта оренди; оформлення паспорта прив`язки на КП «КИЇВ.ПРОЗОРО», а не на власника тимчасової споруди; обов`язкове укладення договору пайової участі з окремим переліком документів і багаторівневою процедурою погоджень. Самостійною правовою підставою для висновку про порушення Порядок № 244 не був, тому доводи скаржника про те, що цей нормативно-правовий акт не підлягав застосуванню, є безпідставними.

Колегія суддів також зазначає, що резолютивна частина рішення № 60/233-р/к містить лише кваліфікацію дій позивача за частиною першою статті 15 та пунктом 3 статті 50 Закону № 2210 і зобов`язання припинити порушення. Висновків про визнання актів Київської міської ради протиправними чи нечинними, що належить до компетенції адміністративних судів, рішення не містить. Вказівка в рішенні на невідповідність положень актів позивача вимогам чинного законодавства характеризує зміст встановленого адміністративного бар`єра і не є самостійним висновком про незаконність цих актів. Тому суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи позивача про вихід Відділення за межі наданих йому повноважень.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Верховного Суду від 01.07.2025 у справі № 922/3532/24, відповідно до якої сама по собі відповідність дій цивільному, господарському законодавству не може автоматично свідчити про дотримання норм та вимог антимонопольного законодавства. Отже, оцінка актів органу влади чи органу місцевого самоврядування з погляду законодавства про захист економічної конкуренції є самостійною та не тотожна перевірці їх законності за нормами інших галузей законодавства. У зазначеній справі Верховний Суд також виходив з того, що дії органу влади щодо прийняття розпорядження, яким встановлено виключне право окремого суб`єкта господарювання на здійснення певної діяльності, підлягають оцінці органом Комітету за частиною першою статті 15, пунктом 3 статті 50 Закону № 2210, а відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо доводів про відсутність антиконкурентного впливу у зв`язку з однаковістю вимог для всіх суб`єктів господарювання.

Не можуть бути прийняті й доводи скаржника про те, що частина друга статті 15 Закону № 2210 пов`язує наявність порушення з наданням окремим суб`єктам господарювання переваг або зі створенням для них дискримінаційних умов. Частина друга статті 15 Закону № 2210 наводить перелік дій, які антиконкурентними визнаються «зокрема», тобто цей перелік не є вичерпним. Ознаки порушення визначено загальним складом, встановленим частиною першою цієї статті, і вони полягають у тому, що дії призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції. Крім того, частина друга статті 15 Закону № 2210, на яку посилається скаржник, поряд із наданням пільг окремим суб`єктам та створенням для них дискримінаційних умов, прямо називає такі види антиконкурентних дій, які не пов`язані з вибірковістю: встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, а також дії, якими встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств. Отже, зміст самої норми спростовує тлумачення, запропоноване скаржником.

Відповідно до статті 1 Закону № 2210 економічна конкуренція - це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями. Встановлення органом місцевого самоврядування додаткових обов`язкових платежів, витрат, процедур погодження та умов, які не передбачені законодавством, навіть за умови їх формальної однаковості для всіх учасників ринку, збільшує витрати входу на ринок і перебування на ньому. Такі вимоги підвищують ризики припинення діяльності та можуть стримувати вихід на ринок нових учасників, зокрема суб`єктів малого підприємництва, для яких такі витрати є співмірно більшими. Наслідком цього може бути звуження кола учасників ринку і можливостей вибору для споживачів, тобто обмеження конкуренції у розумінні частини першої статті 15 Закону № 2210. Для кваліфікації дій за цією нормою достатньо встановити, що такі наслідки можуть настати, а доводити факт їх настання чи розмір завданої шкоди не потрібно.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 01.07.2025 у справі № 922/3532/24, у якій Верховний Суд зазначив, що відповідно до частини першої статті 15 Закону № 2210 сама можливість настання негативних наслідків для конкуренції є достатньою умовою визнання дій, передбачених частиною першою статті 15 Закону № 2210, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції (близька за змістом позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 17.08.2021 у справі № 904/4062/20). Цей висновок підтверджено й постановою Верховного Суду від 13.04.2026 у справі № 922/3532/24, ухваленою за наслідками нового розгляду, у якій Верховний Суд виходив із того, що для кваліфікації дій за частиною першою статті 15 Закону № 2210 достатньою є встановлена можливість настання негативних наслідків для конкуренції.

Суд першої інстанції, перевіряючи висновки Відділення, встановив, що вони ґрунтуються на аналізі як змісту актів позивача, так і фактичної практики їх застосування. Щодо рішення № 915/8881 у ньому Відділенням досліджено, зокрема, додаткові вимоги до документів у процедурі розміщення тимчасових споруд (пункт 134) та додаткові фінансові обов`язки орендарів (пункти 139 - 143). Реальний характер цих обов`язків підтверджено рахунками КП «КИЇВ.ПРОЗОРО» (пункти 152 - 158) та оформленням паспортів прив`язки на комунальне підприємство (пункт 159). Відділення також врахувало непродовження договорів пайової участі і паспортів прив`язки та доручення щодо демонтажу тимчасових споруд (пункти 144 - 147), прийняття рішення без урахування зауважень Відділення до його проєкту (пункт 165), рішення адміністративного суду у справі № 320/45873/24 і масовий демонтаж тимчасових споруд (пункти 166 - 172). Щодо рішення № 56/5443 Відділення встановило обов`язковість укладення договору пайової участі як безальтернативну умову розміщення тимчасової споруди (пункти 180 - 181, 210), окремий перелік документів (пункти 183 - 185), багаторівневу процедуру погоджень (пункти 189 - 199) та неузгодженість цього регулювання зі змінами до Порядку № 244 (пункт 211). Вплив встановлених вимог на конкуренцію Відділення проаналізувало в пунктах 219, 225 та 232 - 234 рішення.

Скаржник зазначених обставин належними, допустимими та достовірними доказами не спростував. Його доводи зводяться до правової тези про те, що однакові для всіх вимоги не впливають на конкуренцію, яка, як зазначено вище, не ґрунтується на змісті статті 15 Закону № 2210. Твердження скаржника про відсутність у рішенні Відділення мотивування антиконкурентного характеру дій позивача спростовуються змістом самого рішення. Незгода позивача з висновками органу Комітету не свідчить про відсутність їх обґрунтування.

Щодо посилання скаржника на те, що Відділення всупереч вимогам Порядку № 5 не навело переконливих мотивів прийнятого рішення, колегія суддів зазначає, що рішення № 60/233-р/к містить опис встановлених обставин щодо змісту кожного з трьох актів позивача та практики їх застосування (пункти 111 - 211), їх аналіз із посиланням на докази, визначення ринку, на який поширюється дія цих актів (ринок реалізації товарів, надання послуг і виконання робіт у тимчасових спорудах на території м. Києва), оцінку впливу встановлених вимог на конкуренцію (пункти 219, 225) та правову кваліфікацію дій позивача (пункти 232 - 234). Те, що позивач у позовній заяві заперечував проти конкретних висновків, викладених у пунктах 164, 213, 219, 225 і 232 - 234 рішення, також свідчить про наявність у рішенні мотивів, з якими позивач не погоджується, а не про їх відсутність. Отже, підстав вважати рішення Відділення невмотивованим немає.

Колегія суддів також враховує, що у постанові від 01.07.2025 у справі № 922/3532/24 Верховний Суд, скасовуючи судові рішення, якими було визнано недійсним рішення органу Комітету про визнання дій органу влади антиконкурентними, та направляючи справу на новий розгляд, звернув увагу на те, що суди попередніх інстанцій зосередились на правовій природі виданого органом влади розпорядження, проте залишили поза увагою те, яким чином таке розпорядження вплинуло на конкуренцію на відповідному ринку. Тобто під час кваліфікації дій за частиною першою статті 15 Закону № 2210 визначальним є вплив акта органу влади чи органу місцевого самоврядування на конкуренцію, а не його формальні ознаки. Доводи скаржника про однаковість встановлених вимог для всіх суб`єктів господарювання стосуються саме формальних ознак актів позивача і не спростовують встановленого Відділенням та перевіреного судом першої інстанції впливу цих актів на конкуренцію.

Щодо доводів про однаковість умов для всіх суб`єктів господарювання в частині рішення Київської міської ради № 62/62.

Апеляційна скарга містить загальне твердження про те, що рішення Відділення не містить обґрунтування порушення законодавства про захист економічної конкуренції щодо всіх оскаржуваних актів позивача, оскільки вони встановлюють однакові для всіх суб`єктів господарювання умови. Колегія суддів вважає за необхідне окремо оцінити цей довід стосовно пункту 9 рішення Київської міської ради від 04.09.2014 № 62/62, оскільки характер цього регулювання відрізняється від регулювання, встановленого рішеннями № 915/8881 та № 56/5443.

Пунктом 9 рішення № 62/62 встановлено, що тимчасові споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності здійснюють продаж товарів (надання послуг) з 6-ї до 23-ї години, крім тимчасових споруд з функціональним призначенням продаж друкованих ЗМІ, продуктів харчування, квітів, непродовольчих груп товарів, заклади швидкого харчування, громадські вбиральні, шиномонтаж, туристичні інформаційні центри.

Отже, всупереч доводам скаржника, це регулювання не є однаковим для всіх учасників ринку реалізації товарів, надання послуг і виконання робіт у тимчасових спорудах: для однієї групи суб`єктів господарювання тривалість роботи обмежено, тоді як для інших, визначених за функціональним призначенням тимчасової споруди, такого обмеження не встановлено. Внаслідок цього суб`єкти господарювання, на яких поширюється обмеження, позбавлені можливості пропонувати свої товари та послуги споживачам у вечірній і нічний час, коли їхні конкуренти, на яких обмеження не поширюється, таку можливість мають. Такі дії відповідають ознакам антиконкурентних дій, наведеним в абзаці восьмому частини другої статті 15 Закону № 2210 (створення окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання несприятливих чи дискримінаційних умов діяльності порівняно з конкурентами), і тим самим спростовують тезу скаржника про те, що рішення позивача не містять елементу вибірковості.

Крім того, режим роботи тимчасових споруд, що належать суб`єктам господарювання, визначено позивачем в односторонньому порядку, без погодження з їх власниками. Водночас підпунктом 4 пункту «б» частини першої статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчим органам сільських, селищних, міських рад надано повноваження щодо встановлення за погодженням з власниками зручного для населення режиму роботи розташованих на відповідній території підприємств, установ та організацій сфери обслуговування. Встановлення режиму роботи без такого погодження є не передбаченим законом обмеженням самостійності суб`єктів господарювання, що відповідає ознакам, наведеним в абзаці дев`ятому частини другої статті 15 Закону № 2210. Саме в цьому аспекті, як характеристику змісту встановленого обмеження, а не як самостійний висновок про незаконність акта, Відділення зазначило про невідповідність рішення № 62/62 вимогам законодавства.

Колегія суддів також не вбачає підстав погодитися з доводом позивача, викладеним у позовній заяві, про те, що режим роботи з 6-ї до 23-ї години є максимально допустимим з огляду на воєнний стан і комендантську годину. Рішення № 62/62 прийнято 04.09.2014, а зміни до нього внесено у 2014 та 2016 роках, тобто задовго до введення в Україні воєнного стану, тому встановлене ним регулювання не є заходом, обумовленим правовим режимом воєнного стану. Обмеження, пов`язані з комендантською годиною, встановлюються відповідною військовою адміністрацією, поширюються на всіх без винятку суб`єктів господарювання та не потребують дублювання в акті органу місцевого самоврядування, тоді як рішення № 62/62 діє безстроково і вибірково звільняє окремі групи суб`єктів господарювання від встановленого ним обмеження.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що рішенням № 62/62 надаються переваги одним суб`єктам господарювання перед іншими, що може призвести до обмеження конкуренції на відповідному ринку, є обґрунтованим, а доводи скаржника про однаковість умов для всіх учасників ринку в цій частині спростовуються змістом самого акта.

Щодо доводів про неврахування висновку Верховного Суду у справі № 904/7548/16.

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Такий обов`язок стосується висновків, сформульованих у подібних правовідносинах. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначила, що подібність правовідносин визначається за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями, з яких змістовий критерій є основним, а суб`єктний та об`єктний враховуються тоді, коли вони впливають на застосування норми права. Подібність правовідносин суд оцінює з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Обов`язок врахувати висновок Верховного Суду, на який посилається учасник справи, та оцінити подібність правовідносин покладається на суд. Колегія суддів дослідила зміст постанови Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 904/7548/16. У зазначеній справі предметом оскарження було рішення органу Комітету, яким дії виконавчого комітету міської ради щодо затвердження схем розміщення зовнішньої реклами було кваліфіковано як антиконкурентні дії органу місцевого самоврядування за абзацом дев`ятим частини другої статті 15 Закону № 2210. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та визнаючи недійсним рішення органу Комітету, виходив з того, що кваліфікація дій органу місцевого самоврядування за статтею 15 Закону № 2210 можлива за одночасної наявності принаймні двох умов: по-перше, якщо вони відбувалися у конкурентному середовищі (у сфері економічного змагання між суб`єктами господарювання) і, по-друге, якщо вони мали або могли мати негативні наслідки саме для конкуренції; при цьому саме на орган Комітету покладено обов`язок навести у своєму рішенні докази, на підставі яких він дійшов висновку про такі наслідки. Встановивши, що в тій справі органом Комітету таких доказів наведено не було, Верховний Суд дійшов висновку про недоведеність порушення.

Отже, висновок Верховного Суду щодо застосування статті 15 Закону № 2210, викладений у справі № 904/7548/16, полягає у необхідності встановлення органом Комітету на підставі доказів обох зазначених умов. Вказівка Верховного Суду на те, що встановлена заборона стосувалася всіх без виключення суб`єктів господарювання, зроблена в контексті конкретних обставин тієї справи і недоведеності органом Комітету негативного впливу на конкуренцію. Тлумачення, за яким встановлення однакових для всіх суб`єктів господарювання адміністративних бар`єрів у будь-якому разі виключає антиконкурентний вплив, суперечило б змісту частин першої та другої статті 15 Закону № 2210, про що зазначено вище, і з постанови у справі № 904/7548/16 не випливає.

Застосовуючи зазначений висновок у справі, що переглядається, колегія суддів враховує таке. Щодо першої умови: спірні акти Київської міської ради визначають умови доступу суб`єктів господарювання на ринок реалізації товарів, надання послуг і виконання робіт у тимчасових спорудах на території м. Києва, на якому діє значна кількість суб`єктів господарювання, що змагаються між собою за споживача, тобто ці акти стосуються конкурентного середовища. Щодо другої умови: на відміну від справи № 904/7548/16, у справі, що переглядається, Відділення навело докази та аналіз впливу спірних актів саме на конкуренцію - додаткові фінансові обов`язки та процедури, не передбачені Порядком № 244 (пункти 134, 139 - 143, 180 - 185, 189 - 199 рішення), фактичне виставлення відповідних рахунків (пункти 152 - 158), непродовження договорів і масовий демонтаж тимчасових споруд (пункти 144 - 147, 166 - 172), а також економічний аналіз наслідків у вигляді ускладнення входу на ринок і звуження свободи ринкової поведінки його учасників (пункти 219, 225 рішення). Щодо рішення № 62/62 Відділенням встановлено диференційований режим роботи для різних груп учасників ринку. Скаржник зазначених обставин не спростував.

Таким чином, застосування судом першої інстанції статті 15 Закону № 2210 не суперечить висновку Верховного Суду у справі № 904/7548/16, а різний результат вирішення спорів обумовлений відмінністю встановлених у цих справах обставин, зокрема тим, що орган Комітету на підставі доказів встановив наявність або можливість настання негативного впливу спірних актів на конкуренцію.

Суд першої інстанції не залишив посилання позивача на зазначену постанову поза увагою. Він оцінив його та навів мотиви, з яких дійшов висновку, що висновки Верховного Суду сформульовано з урахуванням конкретних фактичних обставин тієї справи і вони не встановлюють універсального правила про відсутність антиконкурентних наслідків у разі однакового застосування регуляторних вимог. Врахування висновку Верховного Суду в розумінні частини четвертої статті 236 ГПК України передбачає його оцінку з погляду подібності правовідносин і не зобов`язує суд застосовувати висновок, сформульований за інших фактичних обставин. Тому колегія суддів не вбачає порушення судом першої інстанції частини четвертої статті 236 ГПК України.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц, відповідно до якої правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду (викладені у постанові від 19.03.2024 у справі № 924/702/23) неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови; неврахування має місце тоді, коли суд, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в інший спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції повно встановив обставини, які мають значення для справи, та по суті правильно застосував статті 15, 50, 59 Закону № 2210 і статті 3, 4, 7, 12 Закону України «Про Антимонопольний комітет України». Суд обґрунтовано виснував, що позивач не довів передбачених статтею 59 Закону № 2210 підстав для визнання недійсним рішення адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.10.2025 № 60/233-р/к.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів перевірила окремо і відхилила з наведених вище мотивів. Доводи щодо обмеження доступу до відомостей в оприлюдненому рішенні не стосуються підстав, з якими стаття 59 Закону № 2210 пов`язує визнання рішення недійсним, і не свідчать про порушення прав позивача, який отримав повний текст рішення. Доводи щодо виходу Відділення за межі повноважень, незастосовності Порядку № 244 та відсутності антиконкурентного впливу однакових для всіх суб`єктів господарювання вимог ґрунтуються на помилковому тлумаченні статті 15 Закону № 2210 і не спростовують встановлених Відділенням та перевірених судом першої інстанції обставин. Доводи про однаковість умов для всіх суб`єктів господарювання в частині рішення № 62/62 спростовуються змістом цього акта, яким встановлено диференційований режим роботи тимчасових споруд. Посилання на постанову Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 904/7548/16 не свідчить про порушення судом першої інстанції частини четвертої статті 236 ГПК України.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 (заява № 4909/04) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (п.29 рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, апеляційний господарський суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, доводи скаржника не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції та не містять передбачених статтею 277 ГПК України підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення. За таких обставин апеляційна скарга Київської міської ради задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2026 у справі № 910/194/26 слід залишити без змін.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2026 у справі № 910/194/26 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2026 у справі №910/194/26 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції покласти на скаржника.

Матеріали справи № 910/194/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 07.10.2026.

Головуючий суддя В.П. Іванов

Судді С.Є. Чаплян

Є.Ю. Пономаренко