УХВАЛА
09 жовтня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/4534/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Власова Ю. Л. - головуючого, Колос І. Б., Малашенкової Т. М.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 21 квітня 2026 року (суддя Гумега О. В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 липня 2026 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Корсак В. А., судді: Алданова С. О., Євсіков О. О.)
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Буський консервний завод" про забезпечення позову до подання позовної заяви у справі № 910/4534/26
особи, які можуть отримати статус учасника справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Буський консервний завод"
відповідач-1: Акціонерне товариство "ВСТ БАНК"
відповідач-2: Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст заяви
1. У квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Буський консервний завод" (заявник) звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою про забезпечення позову (до подання позовної заяви), відповідно до якої просило заборонити Акціонерному товариству "ВСТ БАНК" здійснювати будь-які виплати за банківською гарантією від 16 березня 2026 року № ЛГ2024-0035-87 за будь-якими вимогами Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" до набрання законної сили судовим рішенням у справі.
2. Заява про вжиття заходів забезпечення позову обґрунтована тим, що вимога ДП МОУ "Агенція оборонних закупівель" щодо стягнення банківської гарантії є неправомірною та безпідставною, оскільки заявник не відкликав свою пропозицію і не відмовлявся від укладення договору, а самі обставини відхилення його тендерної пропозиції наразі оскаржуються в адміністративному суді. Заявник наголошує, що сплата банком коштів за оспорюваною гарантією призведе до порушення його прав, оскільки після виплати у банку виникне право зворотної вимоги (регресу) до підприємства, що зумовить виникнення нових судових спорів.
3. На думку заявника, невжиття судом заходів забезпечення позову шляхом заборони банку здійснювати виплати до ухвалення рішення у справі істотно ускладнить або взагалі унеможливить ефективний захист та поновлення оспорюваних прав позивача в межах одного судового провадження.
4. Правовою підставою вказаної заяви визначив статті 509, 546, 560, 563, 569 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 136, 137, 140, 141 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), статтю 55 Конституції України, статті 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
5. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21 квітня 2026 року, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13 липня 2026 року, задоволено заяву про забезпечення позову. Вжито заходи забезпечення позову, а саме: заборонено Акціонерному товариству "ВСТ БАНК" здійснювати будь-які виплати за банківською гарантією від 16 березня 2026 року № ЛГ2024-0035-87 за будь-якими вимогами ДП МОУ "Агенція оборонних закупівель" до набрання законної сили судовим рішенням у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Буський консервний завод" до АТ "ВСТ БАНК", ДП МОУ "Агенція оборонних закупівель" про визнання банківської гарантії від 16 березня 2026 року № ЛГ2024-0035-87 такою, що не підлягає виконанню. При цьому місцевий суд послався на висновки Верховного Суду, сформовані у постанові від 26 серпня 2025 року у справі 910/6973/25.
6. Задовольняючи заяву та вживаючи відповідні заходи забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з такого:
- оскільки ТОВ "Буський консервний завод" (заявник) має намір звернутися до суду з позовними вимогами немайнового характеру (про визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню), то в цьому випадку має досліджуватися така підстава для вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
- передумовою звернення позивача до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони АТ "ВСТ БАНК" (гарант) здійснювати будь-які виплати за банківською гарантією від 16 березня 2026 року № ЛГ2024-0035-87 за будь-якими вимогами ДП МОУ "Агенція оборонних закупівель" стало звернення Банку до принципала (ТОВ "Буський консервний завод") із листом № 27/2/2/5397 про виконання зобов`язання за гарантією у зв`язку з пред`явленням ДП МОУ "Агенція оборонних закупівель" (бенефіціар) вимог до Банку (гарант) про сплату коштів за банківською гарантією;
- у разі сплати гарантом грошових коштів на користь бенефіціара за оспорюваною гарантією банк набуде право на зворотну вимогу до ТОВ "Буський консервний завод" (принципал), тоді як у разі задоволення позову, з яким заявник має намір звернутись до суду (про визнання банківською гарантії такою, що не підлягає виконанню) без вжиття судом заходів забезпечення позову заявник не зможе захистити свої права в межах одного судового провадження без нових звернень до суду;
- спір у межах цієї справи стосуватиметься фактично права ДП МОУ "Агенція оборонних закупівель" (бенефіціар) на отримання грошових коштів від АТ "ВСТ БАНК" (гарант) саме за оспорюваною гарантією, а тому такі заходи є ефективним засобом запобігання неможливості чи утрудненню ефективного захисту прав ТОВ "Буський консервний завод" (принципал) в разі задоволення позовних вимог, з урахуванням того, що предметом позову є вимоги немайнового характеру;
- заборона здійснювати будь-які виплати за банківською гарантією від 16 березня 2026 року № ЛГ2024-0035-87 не спричиняє порушення прав третіх осіб.
7. Апеляційний господарський суд погодився із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення відповідної заяви. Зазначив, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку доводам заявника та ухвалив законне й обґрунтоване рішення, з дотриманням балансу інтересів усіх учасників правовідносин.
8. Крім того, суд апеляційної інстанції також вказав на те, що спір щодо виконання банківської гарантії та правомірності пред`явлення вимоги про її сплату виникає з господарських правовідносин, а тому відповідно до положень статті 20 ГПК України належить до господарської юрисдикції. Обставина того, що адміністративні суди у справі № 320/14309/26 відмовляли у забезпеченні адміністративного позову шляхом заборони виплат за гарантією, є логічним, оскільки виконання банківської гарантії не стосувалося предмета адміністративного спору (скасування протоколу відхилення пропозиції).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
9. У касаційній скарзі ДП МОУ "Агенція оборонних закупівель" просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 21 квітня 2026 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 липня 2026 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ТОВ "Буський консервний завод" про забезпечення позову.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
10. У поданій касаційній скарзі ДП МОУ "Агенція оборонних закупівель" з посиланням на абзац другий частини другої статті 287 ГПК України вважає оскаржувані судові рішення такими, що постановлені з порушенням норм процесуального права, зокрема, статей 136, 137 ГПК України, статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
11. Скаржник також посилається на таке: суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення без урахування висновку Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеного у постанові від 07 лютого 2025 року у справі № 910/7497/24; вжиті заходи забезпечення позову є тотожними задоволенню позовних вимог, що суперечить пункту 11 статті 137 ГПК України; адміністративний суд тричі встановив відсутність правових підстав для заборони АТ "ВСТ БАНК" здійснювати будь-які виплати за банківською гарантією від 16 березня 2026 року № ЛГ2024-0035-87 за вимогами ДП МОУ "Агенція оборонних закупівель".
Доводи інших учасників справи
12. Від інших учасників відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшли.
Рух справи в суді касаційної інстанції
13. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 серпня 2026 року для розгляду зазначеної касаційної скарги визначено колегію суддів у складі: Власов Ю. Л. - головуючий, Булгакова І. В., Малашенкова Т. М.
14. Верховний Суд ухвалою від 31 серпня 2026 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ДП МОУ "Агенція оборонних закупівель" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 21 квітня 2026 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 липня 2026 року та вирішив здійснювати перегляд зазначених судових рішень у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
15. У зв`язку із відпусткою судді Булгакової І. В. (за розпорядженням Заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду) протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 жовтня 2026 року для розгляду зазначеної касаційної скарги визначено колегію суддів у складі: Власов Ю. Л. - головуючий, Колос І. Б., Малашенкова Т. М.
Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
16. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
17. Згідно з частиною другою статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
18. Колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про наявність підстав для передачі цієї справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - об`єднана палата) з огляду на таке.
19. Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.
20. Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо.
21. Інститут забезпечення позову регулюється главою 10 розділу I ГПК України.
22. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час звернення із відповідною заявою та її розгляду у суді), згідно з якою господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
23. Заходи забезпечення позову визначає стаття 137 ГПК України, а порядок подання заяви про забезпечення позову - стаття 138 цього Кодексу. Так, відповідно до статті 138 ГПК України заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
24. За частиною 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
25. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина 11 статті 137 ГПК України). Заходи забезпечення позову мають бути пропорційними заявленим вимогам та спрямованими на захист прав сторін у справі.
26. Обранням належного відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову (див. постанову Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 921/333/23).
27. Верховний Суд неодноразово здійснював аналіз статей 136, 137 ГПК України і розглядав підставність застосування такого заходу забезпечення позову як заборона Банку здійснення виплат за банківськими гарантіями.
28. Так у постанові від 06 червня 2023 року у справі № 910/6924/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Одесагаз-Постачання" про визнання такою, що не підлягає виконанню, банківської гарантії Верховний Суд виснував таке: "… Суд не може забезпечувати позов у спосіб, який буде сприяти невиконанню зобов`язання, зокрема шляхом заборони гаранту вчиняти дії щодо виконання банківської гарантії. Як правильно враховано апеляційним господарським судом, заборона судом здійснювати оплату на виконання банківської гарантії до моменту набрання законної сили рішенням у справі є підставою не виконувати зобов`язання щодо банківської гарантії. Отже вживаючи заявлений Товариством з обмеженою відповідальністю "Одесагаз-Постачання" захід забезпечення позову суд першої інстанції фактично вирішив первісний позов у даній справі по суті, заборонивши відповідачу (банку) виконувати зобов`язання за гарантією. Також варто враховувати, що гарантія є строковим зобов`язанням, а строк розгляду справи та відповідно строк дії ухвали про забезпечення позову може значно перевищувати цей строк. Тому задовольняючи заяву про забезпечення позову суд першої інстанції порушив принцип пропорційності, передбачений статтею 15 ГПК України. Натомість суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував ухвалу суду першої інстанції та прийняв законне рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову".
29. При цьому у пізніших постановах Верховний Суд дійшов інших висновків про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Банку здійснювати будь-які виплати за банківською гарантією до набрання законної сили судовим рішенням у справі.
Так, Верховний Суд у постанові від 17 липня 2025 року у справі №910/3606/25 виснував: "Як встановлено судами попередніх інстанцій предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога позивача до відповідачів про визнання банківських гарантій такими, що не підлягають виконанню. Отже, предметом позову є вимоги немайнового характеру. У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, позаяк позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. У розгляді даного питання Суд погоджується з судами попередніх інстанцій, що ефективний захист у цьому судовому процесі втратить свій зміст у зв`язку із виплатою коштів гарантом за банківською гарантією, що знівелює значення судового рішення у випадку задоволення позову, оскільки у такому випадку для ефективного захисту необхідно буде ініціювати новий судовий спір про стягнення з бенефіціара безпідставно отриманих грошових коштів. Відтак колегія відхиляє доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема статей 136, 137 ГПК України як такі, що не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом касаційної інстанції".
30. До схожих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 26 серпня 2025 року у справі №910/6973/25 та від 30 червня 2026 року у справі №910/2453/26.
31. Колегія суддів не погоджується із наведеними висновками щодо застосування статей 136, 137 ГПК України у подібних правовідносинах з огляду на таке.
32. Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, гарантією. За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (стаття 560 ЦК України).
33. У відносинах за гарантією беруть участь три суб`єкти - гарант, беніфіціар та принципал. Забезпечувальна функція гарантії полягає у тому, що вона (гарантія) забезпечує належне виконання принципалом його обов`язку перед беніфіціаром. Гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов`язок гаранта сплатити кредитору-бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією. Тобто гарантія створює зобов`язання тільки для гаранта (див. пункт 35 постанови Верховного Суду від 22 липня 2026 року у справі № 910/10101/25).
34. Згідно із статтею 562 ЦК України зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання.
35. Відповідно до частини першої статті 565 ЦК України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.
36. Відповідно до частини третьої статті 565 ЦК України якщо гарант після пред`явлення до нього вимоги кредитора дізнався про недійсність основного зобов`язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника. Повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого повідомлення, підлягає задоволенню.
37. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 17 травня 2024 року у справі № 910/17772/20 зазначила таке: "…забезпечувальна функція банківської гарантії виявляється у відносинах між бенефіціаром та принципалом, а не між бенефіціаром та гарантом. Натомість у відносинах між бенефіціаром та гарантом виникає окреме грошове зобов`язання, незалежне від зобов`язання за участю бенефіціара та принципала. Тому гарант має сплатити грошову суму, якщо виконані саме умови гарантії. Втручатися у відносини між бенефіціаром та принципалом, зокрема вирішувати, чи виконав принципал грошове зобов`язання за договором між бенефіціаром та принципалом, а відтак і про те, чи припинене основне зобов`язання виконанням, гарант не вправі. Виходячи з викладеного, об`єднана палата вважає, що законодавчі положення про те, що гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником; гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, слід розуміти таким чином, що звернення бенефіціара до гаранта з вимогою про сплати грошової суми у випадку, коли принципал не порушив основного зобов`язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням або з інших підстав, чи є недійсним) є правопорушенням. Водночас це правопорушення спрямоване проти принципала, а не проти гаранта, і воно не впливає на обов`язок гаранта по сплаті відповідної суми за гарантією. Гарант не вправі робити власних висновків щодо наявності чи відсутності обов`язку принципала, а зобов`язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії."
38. З наведених норм та висновків убачається, що зобов`язання гаранта заплатити кредитору за гарантією не залежать від основного зобов`язання боржника, його недійсності чи припинення. При заявленні кредитором вимоги гарант повинен заплатити за гарантією, крім випадку якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.
39. Цільове призначення цих норм полягає у тому, що кредитор, який вважає, що боржник порушив зобов`язання, забезпечене гарантією, має право пред`явити вимогу гаранту та отримати він нього кошти на виконання забезпеченого зобов`язання, а вже після вирішувати можливі спори щодо виконання (дійсності, припинення) цього зобов`язання з божником, а не навпаки.
40. У зазначених подібних справах №910/3606/25, №910/6973/25, №910/2453/26 та цій справі підставами позовних вимог про визнання банківських гарантій такими, що не підлягають виконанню були обставини відсутності, на думку позивачів, порушення ними забезпечених гарантіями зобов`язань, зокрема, не настання строків виконання таких зобов`язань, не вчинення дій на їх виконання.
41. При цьому, позивачі посилались на існування судових спорів з кредиторами щодо виконання (не виконання) ними зобов`язань забезпечених гарантіями, та просили зупинити провадження у наведених справах до вирішення судами цих спорів.
42. Отже, розуміючи зміст наведених норм статей 562, 565 ЦК України та висновків об`єднаної палати про незалежність зобов`язання гаранта перед кредитором від основного зобов`язання боржника, позивачі у наведених вище справах ініціювали додаткові позови про визнання гарантій такими, що не підлягають виконанню та забезпечення цих позовів, з метою перешкодити виконанню гарантом забезпеченого зобов`язання боржника, що не відповідає нормам статей 562, 565 ЦК України.
43. Відповідно до частини другої статті 136 ГПК України забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
44. Очевидно, що заявлення позову про визнання гарантії такою, що не підлягає виконанню та забезпечення такого позову з підстави відсутності порушення забезпеченого гарантією зобов`язання спрямовано не на ефективний захист, поновлення порушених прав або інтересів позивача, оскільки не відповідає нормам статей 562, 565 ЦК України, які встановлюють виконання гарантом зобов`язання перед кредитором незалежно від основного зобов`язання боржника, а на перешкоджання кредитору реалізувати свої права, передбачені гарантією та наведеними нормами права.
45. За таких обставин колегія суддів вважає, що наявні підстави для відступлення від наведених вище висновків Верховного Суду у постановах у справах №910/3606/25, №910/6973/25, №910/2453/26.
46. За частиною другою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
1. Справу № 910/4534/26 за касаційною скаргою Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 21 квітня 2026 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 липня 2026 року передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Ю. Л. Власов
Суддя І. Б. Колос
Суддя Т. М. Малашенкова