КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження № 22-ц/824/13902/2026
Справа № 376/2912/25
П О С Т А Н О В А
Іменем України
08 жовтня 2026 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сквирського районного суду Київської області, ухвалене у складі судді Ловінської С.С. в м. Сквира 26 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
в с т а н о в и в :
У вересні 2025 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду із даним позовом, просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 щомісячно аліменти у розмірі частки всіх видів його заробітку (доходу) на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для особи відповідного віку, на час її навчання у Державному університеті інформаційно-комунікаційних технологій до 30 червня 2028 року.
Позов мотивувала тим, що перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , вони мають двох дочок, на утримання яких відповідач сплачував аліменти до досягнення ними повноліття, а для старшої дочки - і на період навчання після досягнення повноліття на підставі рішень Сквирського районного суду у справах № 376/2146/16-ц, № 376/2627/20, зобов`язання за цими рішеннями відповідачем виконано. На сьогодні їхня молодша донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла повноліття та продовжує навчання в Державному університеті інформаційно-комунікаційних технологій на 2 курсі бакалаврського рівня вищої освіти за спеціальністю «Інженерія програмного забезпечення».
З моменту навчання, з 01 вересня 2024 року дочка проживає у гуртожитку, де і буде проживати до закінчення навчання, оскільки кошти на винаймання житла відсутні, щомісячна плата за проживання складає 2200 грн. Впродовж першого року навчання, крім витрат на проживання, харчування, побут та медичне забезпечення дочки позивачем було витрачено кошти для забезпечення проїзду, інтернет-зв`язку для повноцінного навчання щомісячно, а також придбання необхідного навчального приладдя. Вартість проїзду за 1 місяць, коло дочка приїздить додому двічі, становить 800 грн. Впродовж дня дочка має діставатися до навчального закладу двома видами транспорту, тому мінімум затрат на проїзд складає 704 грн., вартість проїзного квитка для студента на місяць складає понад 1000 грн.
Крім того, ОСОБА_3 є особою з інвалідністю, має індивідуальну програму реабілітації, якої має обов`язково дотримуватися, аби жити повноцінним життям.
Впродовж року дочка потребує коштів для придбання одягу, засобів гігієни і харчування, а тому потребує допомоги з боку відповідача. Усі витрати по вихованню та утриманню дочки позивач несе самостійно. Грошових заощаджень вони не мають, і єдиним джерелом їхнього доходу є заробітна плата позивача. Відповідач є повноцінною особою працездатного віку, веде здоровий образ життя, має добрий стан здоров`я, не має фізичних чи розумових вад, може працювати та працює, має певні матеріальні блага. Жодних фінансових зобов`язань перед іншими дітьми, фізичними чи юридичними особами не має.
Зважаючи на рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини, вважала, що відповідач повинен нести витрати на утримання дочки однаково з нею, забезпечивши їй необхідний прожитковий мінімум, тобто щомісяця відповідач повинен надавати на утримання дочки кошти в розмірі частини з усіх видів його заробітку.
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 26 травня 2026 року позов частково задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 26 вересня 2025 року та до закінчення навчання, тобто до 30 червня 2028 року, однак не довше, ніж до досягнення нею 23 років. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір 1131,20 грн. В частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць судове рішення допущено до негайного виконання.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Сквирського районного суду Київської області від 26 травня 2026 року в частині задоволених вимог та ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір аліментів до частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, на період її навчання.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, призначаючи аліменти в розмірі частини його доходу, фактично застосовуючи норми ст. 181 - 183 СК України, які регулюють утримання неповнолітніх дітей. Проте правовідносини щодо утримання повнолітніх дітей, які продовжують навчання, регулюються ст. 199 - 200 СК України.
Зазначав, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тій обставині, що ОСОБА_3 навчається на державній (бюджетній) формі навчання, тобто повністю безкоштовно за рахунок коштів державного бюджету. Таким чином, позивач не несе витрати на оплату безпосередньо освітніх послуг. Позивачем не надано суду жодного кошторису, фінансового розрахунку чи чеків, які б доводили, що дитина має додаткові специфічні витрати, пов`язані з навчальним процесом.
Також відповідно до ч. 1 ст. 200 СК України при визначенні розміру аліментів суд зобов`язаний враховувати матеріальний стан самої дитини. Суд першої інстанції проігнорував, що повнолітня дитина частково забезпечена за рахунок державних виплат, вона щомісячно отримує два самостійні види доходу, а саме соціальну стипендію за місцем навчання у розмірі 1180 грн. та державну соціальну допомогу по інвалідності у розмірі 2600 грн. Оскільки загальний обов`язок утримувати повнолітню дитину законом покладається на обох батьків рівною мірою, а поточні витрати на проживання чи харчування мають ділитися навпіл, то стягнення з нього частини усіх видів заробітку неправомірно перекладає обов`язок утримання студентки виключно на нього.
Повідомляв, що являється військовослужбовцем та має щомісячний дохід у вигляді грошового забезпечення, яке становить 24000 грн. Дитина навчається на бюджеті, проживає в гуртожитку, що свідчить про відсутність великих витрат на оренду житла, та має самостійний дохід у розмірі 3780 грн. (стипендія і соціальна допомога), однак суд першої інстанції ухвалив рішення без урахування цих коштів, що суперечить вимогам ст. 200 СК України та штучно створив ситуацію подвійного фінансування одних і тих самих потреб дитини. Сукупний розмір доходу студента виходить: по 6000 грн. з кожного із батьків, 3780 грн. власні доходи дочки, тобто 15780 грн. щомісяця, що для повнолітньої дитини, яка забезпечена безкоштовним навчанням та дешевим житлом у гуртожитку це є надмірним. Аліменти після 18 років мають характер допомоги в зв`язку з нужденністю, а не повного фінансового утримання. Тому стягнення чверті його бюджету в сумі 6000 грн. є неспівмірним фінансовим тягарем, що грубо порушує баланс інтересів сторін та вимоги ст. 182, 200 СК України.
Також суд першої інстанції безпідставно прийняв як доказ постійної потреби дитини в матеріальній допомозі чек на придбання мобільного телефону, що є одноразовою витратою, яка не має відношення до щомісячних базових потреб повнолітньої особи в харчуванні чи лікуванні. Натомість жодних доказів регулярних і постійних витрат, які б обґрунтовували стягнення саме частини заробітку відповідача, позивачем до суду подано не було.
Вказував, що суд першої інстанції не досліджувався факт та оцінка можливостей повнолітньої дитини самостійно заробляти кошти. ОСОБА_3 має ІІІ групу інвалідності, яка є офіційно робочою. Оскільки дочка є повнолітньою, вона має право на працевлаштування у вільний від навчання час або на дистанційну роботу, що свідчить про наявність у неї потенційної можливості частково забезпечувати свої потреби самостійно. Також процес навчання у закладі вищої освіти має сезонний характер, протягом літніх місяців та канікул дитина не проживає в гуртожитку, не несе витрат на навчальний процес. Проте рішення суду зобов`язує батька сплачувати однаково високу суму щомісяця, що є безпідставним збагаченням відповідача у літній період.
Також не було взято до уваги матеріальний стан матері дитини, яка офіційно працює і отримує заробітну плату у розмірі 10000 грн., та її участь у фінансуванні потреб дочки. Стягнення з батька частини заробітку фактично повністю звільняє матір від обов`язку матеріально утримувати дитину, що грубо порушує принцип рівності прав та обов`язків батьків.
Суд першої інстанції також не врахував матеріальний стан відповідача. Оскільки його дружина зараз не працює, має певні проблеми зі здоров`ям, він є єдиним годувальником для своєї сім`ї та зобов`язаний матеріально підтримувати її. Таким чином, заробіток відповідача є єдиним джерелом існування для нього та його дружини, і стягнення з нього аліментів у розмірі частини доходу призведе до суттєвого обмеження прав та інтересів його сім`ї.
Вказував, що позивачем було приховано свій реальний майновий стан, тому що впродовж першого року навчання дитини він сплатив аліменти на суму більш як 80000 грн., перебуваючи на службі у зоні бойових дій. Також одразу після розірвання шлюбу останньою було придбано у власність нерухоме майно, а саме житловий будинок у м. Сквира, також вона володіє автомобілем, який був придбаний ними у шлюбі. Придбання житлового будинку у такий короткий проміжок часу вимагало від позивача наявності значного особистого капіталу та високого рівня доходу, що спростовує її заяви про скрутне матеріальне становище чи неспроможність брати участь в утриманні дитини.
Пояснював, що йому на праві спільної сумісної власності належить житло в м. Васильків, проте купівля цієї нерухомості не свідчить про збільшення його регулярного доходу, оскільки майно було придбане за рахунок його особистих коштів, які він одержав після продажу будинку, одержаного у спадщину, що не є додатковим прибутком чи постійним джерелом доходу. Тому з огляду на викладене урахування судом першої інстанції факту придбання житла як доказу високого рівня його матеріального становища є помилковим і не відображає реальні щомісячні доходи, з яких він спроможний сплачувати аліменти.
Повідомляв, що на даний час він проходить службу у м. Сквира і проживає в будинку тещі, його заробіток повністю витрачається на щоденні потреби сім`ї. Крім того, стан його здоров`я суттєво погіршився за період служби, що підтверджується довідками, які він подав до суду, а також висновком ВЛК від 09 жовтня 2025 року, який він не міг подати до суду першої інстанції з поважних причин, оскільки його особова справа та медичні документи перебувають у ІНФОРМАЦІЯ_2 у АДРЕСА_1 . Враховуючи особливий період, специфіку та графік військової служби, він був позбавлений можливості вчасно отримати та надати цей документ під час розгляду справи в суді першої інстанції. Належне лікування, підтримання здоров`я та реабілітація потребують від нього постійних значних витрат.
Вказував, що просив суд стягувати аліменти в розмірі частини з усіх видів заробітку, які він погоджувався сплачувати щомісяця, але судом ухвалене рішення, яке повністю ускладнює його матеріальне становище, тому що сума буде відраховуватися від його грошового забезпечення щомісячно з подальшим зростанням в залежності від підняття самого грошового забезпечення.
Від позивача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просила відмовити в задоволенні клопотання про долучення доказів, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Стверджувала, що оскаржуваним рішенням забезпечено повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення оскаржуваного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, що можуть бути підставою для скасування та/або зміни судового рішення. У судовому засіданні відповідач на поставлені судом питання чітко відповів, що не бажає бачити доньку, не бажає спілкуватися з нею, не бажає сплачувати аліменти на її утримання взагалі.
Наводила власні спростування доводів апеляційної скарги, наполягала, що відповідач має матеріальну можливість сплачувати аліменти у розмірі, визначеному рішенням суду першої інстанції.
Заперечувала проти долучення до матеріалів справи нових доказів, вказуючи, що відповідачем не надано доказів неможливості надання їх до суду першої інстанції, крім того, довідка не містить жодних нових обставин, жодних нових доказів, що мають значення для справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає.
Судом встановлено, що сторони у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 06 вересня 2007 року відділом РАЦС Сквирського РУЮ Київської області (а. с. 9).
09 серпня 2024 року ОСОБА_3 та її законний представник ОСОБА_2 уклали Договір №24/1-ПД-73 з Державним університетом інформаційно-комунікаційних технологій про навчання ОСОБА_3 для здобуття ступеня вищої освіти - бакалавра за денною формою навчання. (а. с. 13 - 14).
Згідно довідки №389 від 26 серпня 2025 року, виданої директором Навчально-наукового інституту інформаційних технологій Державного університету інформаційно-комунікаційних технологій, вбачається, що ОСОБА_3 навчається на 2 курсі першого (бакалаврського) рівня вищої освіти за спеціальністю «Інженерія програмного забезпечення», освітня програма «Інженерія програмного забезпечення» денної форми навчання. Фінансування за рахунок видатків державного бюджету. Термін навчання з 01 вересня 2024 року по 30 червня 2028 року (а. с. 15).
Згідно копії договору №5569 від 01 вересня 2025 року найму житлового приміщення у студентському гуртожитку Національного університету харчових технологій ОСОБА_3 тимчасово проживає з 01 вересня 2025 року по 30 червня 2026 року у житловому приміщенні, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 і являє собою ліжко-місце. Відповідно до п. 3.1. Договору розмір оплати за найм житлового приміщення складає 2200,00 грн. за місяць (а. с. 16 - 17). Оплата за проживання в гуртожитку підтверджується грошовими переказами (а. с. 10).
Згідно Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 214/25/804/В, виданого 13 листопада 2025 року КНП Володарської селищної ради «Володарська лікарня» ОСОБА_3 з 28 серпня 2025 року встановлено ІІІ групу інвалідності (а. с. 77 - 78).
ОСОБА_3 складена індивідуальна програма реабілітації дитини з інвалідністю №25 від 16 квітня 2025 року (а. с. 18).
Відповідно до довідки №2, виданої 05 грудня 2025 року ФОП ОСОБА_4 , дохід ОСОБА_2 за період з 10 липня 2025 року по 30 листопада 2025 року складає 39176,47 грн (а. с. 79).
Згідно з копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 14 листопада 2018 року за №145245076, ОСОБА_2 є власником нерухомого майна: квартира, загальною площею 47,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Дата державної реєстрації 24 квітня 2018 року (а. с. 47).
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 13 жовтня 2021 року ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_5 з 13 жовтня 2021 року (а. с. 41). Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 у ОСОБА_5 є повнолітня дочка - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 42), яка згідно довідки № 5602 від 03 липня 2025 року навчається у Київському політехнічному інституті імені Ігоря Сікорського (а. с. 44).
Згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 1133 від 29 серпня 2025 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у військовому госпіталі з 09 серпня 2025 року по 29 серпня 2025 року. Відповідач щодо свого стану здоров`я додав копію довідки-висновку Державної установи «НПЦ ЕНРХ НАМН України» №211 від 07 серпня 2025 року щодо скарг відповідача на стан здоров`я (а. с. 39), копію консультаційного висновку спеціаліста від 07 серпня 2025 року (а. с. 40) та копії квитанцій на придбання ліків (а. с. 68).
Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів № 50430 від 18 листопада 2025 року з січня 2025 року по серпень 2025 року ОСОБА_1 здійснено переплату по сплаті аліментів в розмірі 6793,07 грн. (а. с. 64).
Згідно роздруківок публічно доступної «Декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування» за 2021, 2022, 2023 роки - ОСОБА_1 працює в ІНФОРМАЦІЯ_4 та має стабільний дохід у вигляді заробітної плати. Згідно відомостей вищезазначених документів, він та його дружина придбали у шлюбі квартиру та земельну ділянку в м. Васильків Обухівського району Київської області, вартість квартири складає 421000 грн., вартість земельної ділянки - 9000 грн., майно придбане 23 грудня 2021 року (а. с. 80 - 95).
На підтвердження матеріального утримання дочки позивачем надано квитанції за 2025 рік про сплату за мобільний зв`язок у розмірі 220 грн., про переказ дитині коштів за червень 2025 року в загальному розмірі 2500 грн., за серпень 2025 року в розмірі 1400 грн., придбання телефону вартістю 10299 грн. та продуктів харчування у серпні 2025 року в загальному розмірі 2046,88 грн. (а. с. 11 - 12).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Крім того, до апеляційної скарги надано нові докази, а саме висновок ВЛК від 09 жовтня 2025 року.
Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч. 2, 3 ст. 83 ЦПК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 83 ЦПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Водночас, в апеляційній скарзі не наведено об`єктивних причин, які перешкодили відповідачу подати вказані докази у встановлений законом строк, не заявлено клопотання про поновлення строку для подання нових доказів. З матеріалів справи не вбачається, що відповідач повідомляв суд першої інстанції про неможливість надання ним будь-яких доказів. Таким чином, апеляційний суд не може врахувати нові докази як докази, яким заявник обґрунтовує свої вимоги.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частково задовольняючи позов про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дочки, яка продовжує навчання, в розмірі частини від всіх видів доходу відповідача, суд першої інстанції виходив із встановленого законом обов`язку відповідача піклуватися та матеріально забезпечувати свою дочку, тобто сплачувати аліменти на її утримання на період навчання, та його можливості здійснювати таке утримання.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Апеляційний суд в цілому погоджується з висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Відповідно до статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов`язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.
Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих (частина третя статті 3 Закону України «Про освіту»).
Батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати (стаття 198 СК України).
Відповідно до статті 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
У частині першій статті 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Тож стягнення із батьків аліментів на утримання повнолітніх дочки, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, є одним із механізмів забезпечення реалізації особою права на освіту, який узгоджується із соціальною спрямованістю держави та моральними засадами суспільства.
Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення ними повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 08 травня 2023 року в справі № 756/9882/19 (провадження № 61-2065св23).
Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 644/3610/16 (провадження № 61-12782св18) зробив висновок про те, що СК України передбачено принцип рівності прав та обов`язків батьків, брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Також при визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.
У постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 381/2423/20 (провадження № 61-17937св21) Верховний Суд виснував, що стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, потрібних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання. При визначенні розміру аліментів потрібно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Приписи цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Тлумачення статті 198, 200 СК України свідчить, що при встановленні тієї обставини, чи повнолітні непрацездатні дочка чи син потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання повнолітнім непрацездатним сином, дочкою, доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що вони не потребують матеріальної допомоги (постанови Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 459/1381/18, від 05 квітня 2023 року у справі № 164/299/21).
Аліменти, спрямовані на утримання повнолітніх дочки, сина, які продовжують навчання, повинні бути достатніми і, разом із тим, співрозмірними з урахуванням мети аліментного зобов`язання. Наведена правова позиція відображена в постанові Верховного Суду від 04 серпня 2020 року у справі № 489/100/18.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 80 ЦПК України передбачає достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов`язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
У справі, що переглядається, судом першої інстанції встановлено і не спростовано доводами апеляційної скарги, що повнолітня донька сторін по справі продовжує навчання і в зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги, проживає з матір`ю, яка її матеріально утримує, а відповідач не виконує обов`язку щодо її утримання, як такої, що навчається, не надав суду доказів, що він є непрацездатною особою чи те, що на його утриманні є інші неповнолітні чи непрацездатні особи, не надав жодного доказу про те, що він немає можливості надавати матеріальну допомогу своїй повнолітній доньці.
Апеляційний суд відхиляє як такі, що не підтверджені будь-якими належними та допустимими доказами, доводи апеляційної скарги в частині оцінки матеріального становища дитини і платника аліментів, а саме що дочка сторін ОСОБА_3 отримує стипендію за місцем навчання у розмірі 1180 грн., а також, що дружина самого ОСОБА_1 наразі не працює, заробіток відповідача є єдиним джерелом існування для нього та його дружини, і що належне лікування, підтримання власного здоров`я та реабілітація потребують від нього постійних значних витрат.
Доводи апеляційної скарги, що придбання ОСОБА_1 житлової нерухомості не свідчить про збільшення його регулярного доходу, оскільки майно було придбане за рахунок коштів після продажу будинку, одержаного у спадщину, що не є додатковим прибутком чи постійним джерелом доходу, і не відображає реальні щомісячні доходи, з яких він спроможний сплачувати аліменти, - відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані, з огляду на те, що з висновків суду першої інстанції не вбачається врахування зазначеного майна при визначенні розміру аліментів.
Апеляційний суд погоджується з такою оцінкою доказів, оскільки обставинами, які підлягають доказуванню, є матеріальне становище платника аліментів саме на час розгляду справи, а не за минулі роки, і що набуття ОСОБА_1 права власності на житлове нерухоме майно у 2021 році, з огляду на віддаленість у часі цих подій, не є доказом матеріального становища відповідача на час розгляду справи у 2026 році.
Не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом посилання ОСОБА_1 у апеляційній скарзі на ч. 2 ст. 200 СК України, якою передбачено, що при визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, і що судом не було взято до уваги матеріальний стан матері дитини, яка офіційно працює і отримує заробітну плату у розмірі 10000 грн.Як встановлено судом, ОСОБА_3 проживає разом з матір`ю ОСОБА_2 , що не заперечується самим відповідачем, та утримується останньою, однак в зв`язку з недостатністю цих коштів у зв`язку з навчанням потребує матеріальної допомоги з боку батька, який не виконує обов`язку щодо її утримання.
Доводи апеляційної скарги, що позивачем було приховано свій реальний майновий стан, тому що впродовж першого року навчання дитини батько сплатив аліменти на суму більш як 80000 грн., перебуваючи на службі у зоні бойових дій, не підтверджуються належними та допустимими доказами та відхиляються апеляційним судом. Складений державним виконавцем розрахунок заборгованості зі сплати аліментів станом на 28 серпня 2025 року стосується стягнення з відповідача заборгованості на утримання неповнолітніх дітей (а. с. 96), а не повнолітньої дочки в зв`язку з продовженням нею навчання. Крім того, аліменти є власністю дитини, а не отримувача аліментів, витрачаються на утримання дитини і не є доходами позивача.
Оскільки оцінка можливості надання утримання другим з батьків також має враховуватися станом на час розгляду справи, а не в минулому, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що придбання позивачем житлового будинку у короткий проміжок часу після розірвання шлюбу вимагало від неї наявності значного особистого капіталу та високого рівня доходу, що спростовує її заяви про скрутне матеріальне становище чи неспроможність брати участь в утриманні дитини.
Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції безпідставно прийняв як доказ постійної потреби дитини в матеріальній допомозі чек на придбання мобільного телефону, що є одноразовою витратою, яка не має відношення до щомісячних базових потреб повнолітньої особи в харчуванні чи лікуванні, відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані, оскільки із висновків суду першої інстанції не вбачається, що судом враховувався зазначений чек при визначенні розміру аліментів, а лише зазначено, що його надано позивачем на підтвердження матеріального утримання дочки.
Апеляційний суд критично оцінює доводи відповідача, що стан його здоров`я суттєво погіршився за період служби, з огляду на те, що у наданих ним медичних документах відсутні висновки про встановлення інвалідності та/або обмеження працездатності, в зв`язку з чим є також суперечливими і такими, що не відповідають загальним засадам цивільного законодавства, таким як справедливість, добросовісність та розумність, доводи відповідача про те, що судом першої інстанції не досліджувався факт та оцінка можливостей повнолітньої дитини, яка має ІІІ групу інвалідності, котра є офіційно робочою, самостійно заробляти кошти, в зв`язку з чим дитина має потенційну можливість частково забезпечувати свої потреби самостійно.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що процес навчання у закладі вищої освіти має сезонний характер, протягом літніх місяців та канікул дитина не проживає в гуртожитку, не несе витрат на навчальний процес, проте рішення суду зобов`язує батька сплачувати однаково високу суму щомісяця, що є безпідставним збагаченням відповідача у літній період, апеляційний суд враховує, що нормами чинного СК України не передбачено стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, в декількох розмірах з прив`язкою до періодів навчального процесу, та відхиляє наведені доводи як неспроможні.
Також апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги, що позивачем не надано суду жодного кошторису, фінансового розрахунку чи чеків, які б доводили, що дитина має додаткові специфічні витрати, пов`язані з навчальним процесом, оскільки в матеріалах справи наявна копія договору №5569 від 01 вересня 2025 року найму житлового приміщення у студентському гуртожитку, яким передбачено розмір оплати за найм житлового приміщення 2200 грн. за місяць (а. с. 16 - 17), і оплата за проживання в гуртожитку підтверджується грошовими переказами (а. с. 10).
Разом із тим, визначаючи розмір аліментів, суд першої інстанції необґрунтовано врахував, що ОСОБА_7 є особою з інвалідністю, з огляду на те, що на покриття можливих додаткових витрат, пов`язаних з виконанням індивідуальної програми реабілітації, вона отримує пенсію по інвалідності в розмірі 2600 грн., про що сама позивач повідомила в судовому засіданні, і оскільки такі витрати не пов`язані саме з навчанням.
Крім того, вирішуючи питання про розмір цих аліментів, суд першої інстанції не звернув увагу, що позивач, зазначаючи розмір витрат на утримання повнолітньої дочки в розмірі частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, не обґрунтувала, що аліменти підлягають стягненню саме в заявленому нею розмірі.
Так, з наявних у справі доказів вбачається, що на проживання в гуртожитку позивач сплачує 2200 грн. щомісячно, оплачує мобільний зв`язок у розмірі 220 грн., а також нею повідомлено, що вартість проїзду дитини з м. Сквира до м. Київ двічі на місяць становить 800 грн., вартість проїзду по м. Києву з гуртожитку до навчального закладу - 704 грн., разом 3924 грн. Інших регулярних витрат, пов`язаних з навчанням, позивач детально не обґрунтувала і доказів їх понесення не надала.
Апеляційний суд враховує, що позивачем на підтвердження матеріального становища відповідача долучено до позову декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, подані ОСОБА_1 за 2021, 2022 та 2023 роки. Декларація, подана за 2024 рік, належить іншій особі - ОСОБА_5 і не містить інформації про доходи відповідача.
Зважаючи на відсутність в матеріалах справи актуальних доказів щодо розміру доходу ОСОБА_1 станом на час розгляду справи, і враховуючи, що ним повідомлено про щомісячний дохід у вигляді грошового забезпечення, яке становить 24000 грн., висновки суду першої інстанції про стягнення з відповідача аліментів на користь позивача в розмірі частки від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно не узгоджуються як з розміром доходу відповідача, так і з недоведеними витратами повнолітньої дитини на навчання.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку про необхідність зменшення розміру аліментів, стягнутих судом першої інстанції, до частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, вважаючи такий розмір аліментів обґрунтованим, достатнім, справедливим, таким, що може забезпечити потреби повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, відповідає розміру доходу відповідача, а також, враховуючи, що позивач несе постійні регулярні витрати на інші потреби повнолітньої дитини, яка знаходиться на її утриманні (харчування, придбання одягу, медичний догляд), забезпечить рівність обох батьків у виконанні обов`язку з утримання повнолітньої дитини, відповідає вимогам розумності і є таким, що не створює відповідачу додаткові труднощі матеріального характеру.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнення аліментів ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його зміни в цій частині, стягнувши із відповідача на користь позивача аліменти на утримання повнолітньої дочки, яка продовжує навчання, в розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу). щомісячно, починаючи з 26 вересня 2025 року, та до закінчення навчання, але не довше, ніж до досягнення дочкою 23 років, а також в частині розподілу судових витрат, стягнувши з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 887,47 грн. пропорційно до задоволення позову.
В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і не підлягає зміні або скасуванню з підстав, зазначених в апеляційній скарзі.
За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено 1996,80 грн. судового збору. Оскільки за наслідками апеляційного перегляду апеляційну скаргу задоволено на 66,67 %, та оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, судовий збір у пропорційному розмірі 1331,27 грн. підлягає компенсації відповідачу за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Сквирського районного суду Київської області від 26 травня 2026 року змінити в частині розміру стягнення аліментів, стягнувши з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ) аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка продовжує навчання, в розмірі 1/6 частини від всіх видів його доходу, щомісячно, починаючи з 26 вересня 2025 року, та до закінчення навчання, але не довше ніж до досягнення ОСОБА_3 двадцяти трьох років, а також в частині розподілу судових витрат, стягнувши з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 887,47 грн.
В іншій частині рішення Сквирського районного суду Київської області від 26 травня 2026 року залишити без змін.
Компенсувати ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1331,27 грн. за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.