ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2026 р. Справа № 520/16561/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. ,
за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2026, головуючий суддя І інстанції: Шевченко О.В., повний текст складено 25.08.26 по справі № 520/16561/26
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про визнання протиправними дій (бездіяльності) та зобов`язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просить суд: визнати протиправними дії (бездіяльність) Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови у звільненні позивача з військової служби та виключенні зі списків особового складу на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.05.2026 у справі №520/1125/26; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України звільнити ОСОБА_1 з військової служби та виключити його зі списків особового складу військової частини; на підставі ст. 371 КАС України звернути судове рішення в частині зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України звільнити ОСОБА_1 з військової служби та виключити його зі списків особового складу до негайного виконання.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій (бездіяльності) та зобов`язання вчинити певні дії.
Через систему «Електронний суд» позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить суд:
- вжити заходи забезпечення адміністративного позову шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, її посадовим особам та будь-яким іншим особам, які діють за їх дорученням, вчиняти дії, спрямовані на видання нового наказу про призов ОСОБА_1 на військову службу, зміну його правового статусу, переміщення до інших органів чи установ, а також будь-яке інше переміщення за межі місця його фактичного перебування до набрання законної сили рішенням суду у справі №520/16561/26;
- застосувати захід забезпечення позову невідкладно, з огляду на реальну загрозу вчинення відповідачем дій, які можуть унеможливити виконання майбутнього рішення суду, та порушення прав позивача, гарантованих ст.29 Конституції України.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2026 заяву позивача про забезпечення адміністративного позову по справі №520/16561/26 залишено без задоволення.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2026 та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №520/16561/26 задовольнити повністю; вжити заходи забезпечення позову до набрання рішенням суду у справі №520/16561/26 законної сили шляхом: заборони Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та її посадовим особам вчиняти дії щодо примусового утримання ОСОБА_1 на території військової частини або в будь-яких приміщеннях, а також обмежувати його право на вільне пересування; заборони Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та її посадовим особам видавати накази про призов, зміну правового статусу, чи переміщення (переведення, передислокацію, відрядження) ОСОБА_1 ; заборони Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та її посадовим особам примушувати ОСОБА_1 до виконання обов`язків військової служби (зокрема складання військової присяги, носіння військової форми, отримання зброї чи спецзасобів, заступання в наряди та виконання розпоряджень командування); заборони Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та її посадовим особам притягати ОСОБА_1 до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності, складати акти про відмову від виконання наказів та ініціювати службові розслідування; заборони Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та її посадовим особам чинити перешкоди ОСОБА_1 в отриманні правової допомоги (допуску адвокатів та представників) та медичної допомоги цивільними закладами охорони здоров`я.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що положення п.10 ч.3 ст.151 КАС України поширюється виключно на військовослужбовців. Однак, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.05.2026 у справі №520/1125/26, яке набрало законної сили 04.06.2026, визнано протиправним та скасовано наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15.10.2025 №1479 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Вказує, що листом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 27.07.2026 №4615/МВ підтверджено анулювання відомостей про призов у ЄДР «Оберіг». Тобто, позивач не є військовослужбовцем. Стверджує, що відсутність тимчасових заборон створює для відповідача можливість здійснювати фізичний, кадровий та дисциплінарний тиск на позивача до ухвалення рішення по суті. Без вжиття тимчасових заходів ефективний захист прав позивача стає неможливим. Невжиття заходів забезпечення позову допускає триваюче умисне невиконання посадовими особами Військової частини НОМЕР_1 рішення суду у справі №520/1125/26. Просить суд здійснювати апеляційний розгляд справи без участі позивача.
Також ОСОБА_1 подав до суду доповнення до апеляційної скарги, в яких просить суд скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2026 та постановити нову ухвалу, якою заяву про забезпечення позову задовольнити в повному обсязі. Зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваних актів/дій Військової частини НОМЕР_1 створює пряму загрозу примусового утримання позивача в межах дислокації військового підрозділу та віддання позивачу, як цивільній особі, військових наказів та розпоряджень. Вказує, що у разі відсутності забезпечення позову виникає юридичний колапс та незворотні наслідки: командування Військової частини НОМЕР_1 , ігноруючи цивільний статус позивача, продовжуватиме віддавати обов`язкові до виконання (з їх точки зору) військові накази; будь-який наказ, відданий цивільній особі у військовому підрозділі, є завідомо неправомірним (незаконним); примус цивільної особи до виконання військових обов`язків під загрозою застосування заходу примусу або притягнення до відповідальності за «непокору/дезертирство» є прямим порушенням ст.5 (Право на свободу) та ст. 3 (Заборона катування та нелюдського поводження) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також ст.ст. 28, 29 Конституції України. Наголошує, що відмова у забезпеченні позову за наявних обставин ставить під загрозу життя, здоров`я та особисту недоторканність цивільної особи, оскільки створює умови для примусового залучення позивача до дій, передбачених виключно для військовослужбовців.
Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином.
ОСОБА_1 подав до суду заяву про розгляд справи без участі позивача.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 15.10.2025 наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Харків №1479 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлено до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
17.10.2025 командиром Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України прийнято наказ №301 про зарахування до списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення та призначено на посаду.
Не погодившись із діями ІНФОРМАЦІЯ_3 у АДРЕСА_1 в межах мобілізації, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати дії ІНФОРМАЦІЯ_3 у АДРЕСА_1 протиправними в межах мобілізації; скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 про призов ОСОБА_1 ; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу; вирішити питання розподіл судових витрат.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.05.2026 у справі №520/1125/26, яке набрало законної сили 04.06.2026, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15.10.2025 №1479 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період. В решті позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що ВЛК не вжито всіх заходів щодо встановлення дійсного стану здоров`я позивача та не доведено відсутність у нього захворювань, які можливо виключають придатність до військової служби.
У зв`язку з викладеним, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15.10.2025 №1479 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який підлягає скасуванню.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини щодо зарахування до списку особового складу військової частини військовослужбовця не є релевантними щодо правовідносин щодо оскарження призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації.
Суд першої інстанції звернув увагу, що позивач має право у встановленому законом порядку ініціювати питання про звільнення з військової служби шляхом звернення до військової частини з відповідним рапортом.
Надалі, 05.06.2026 ОСОБА_1 подав до командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України рапорт про звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини.
Листом тво командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 12.06.2026 позивача повідомлено про відсутність підстав для прийняття рішення про звільнення позивача з військової служби за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.05.20206 у справі №520/1125/26. Зазначено, що позивач має право на звільнення з військової служби виключно у випадках, що визначені статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».
Не погодившись з діями (бездіяльністю) Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови у звільненні позивача з військової служби та виключенні зі списків особового складу на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.05.2026 у справі №520/1125/26, позивач звернувся до суду з позовною заявою та подав заяву про забезпечення позову.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі, суд першої інстанції виходив з того, що наявними матеріалами не підтверджено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, оскільки жодних належних та допустимих доказів у розумінні статей 73,76 КАС України на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення судового рішення в адміністративній справі, а також, що відновлення прав та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову стане неможливим, суду не надано.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, виходячи з наступного.
Положеннями ч.ч. 1, 2 ст.150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти.
Тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Відповідно до ч.2 ст.151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частинами 1, 4, 5 та 6 ст.154 КАС України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.
Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, заборони відповідачу вчиняти певні дії.
За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.
При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Отже, заходи забезпечення можуть бути вжиті лише в межах позовних вимог та мають бути співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Колегія суддів враховує те, що відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акту може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акту. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Враховуючи вищевказане, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 28.02.2024 у справі №380/14241/23, від 01.06.2022 у справі №580/5656/21, від 11.03.2026 у справі №380/12281/25 та ін.
З матеріалів справи вбачається, що 17.10.2025 командиром Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України прийнято наказ №301 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення та призначено на посаду.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач обґрунтував необхідність застосування таких заходів тим, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.05.2026 у справі №520/1125/26, яке набрало законної сили 04.06.2026, визнано протиправним та скасовано наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 №1479 від 15.10.2025 у частині призову позивача на військову службу.
На виконання зазначеного рішення 29.06.2026 ІНФОРМАЦІЯ_6 внесено зміни до Єдиного державного реєстру «Оберіг» та анульовано відомості про призов позивача, що підтверджується листом №4615/МВ від 27.07.2026.
Позивач вважає, що попри відсутність будь-яких законних підстав, позивач продовжує незаконно утримуватися у розпорядженні Військової частини НОМЕР_1 НГУ, що підтверджується листом командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.08.2026, яким відмовлено у звільненні до набрання законної сили рішенням у справі №520/16561/26.
За позицією позивача, існує реальна загроза вчинення відповідачем дій, спрямованих на унеможливлення виконання майбутнього рішення суду, а саме: видання повторного наказу про призов позивача на військову службу; зміна правового статусу позивача; переміщення позивача до інших органів (ДБР, слідчі органи) без законних підстав, що унеможливить його звільнення навіть у разі задоволення позову.
У зв`язку з вищенаведеним, позивач вважає, що наявні підстави для забезпечення позову шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, її посадовим особам та будь-яким іншим особам, які діють за їх дорученням, вчиняти дії, спрямовані на видання нового наказу про призов ОСОБА_1 на військову службу, зміну його правового статусу, переміщення до інших органів чи установ, а також будь-яке інше переміщення за межі місця його фактичного перебування до набрання законної сили рішенням суду у справі №520/16561/26.
Розглянувши вимоги позивача та обґрунтування щодо забезпечення позову, колегія суддів зазначає, що заявлені заходи забезпечення позову ґрунтуються на припущеннях щодо можливих дій Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо видання нового наказу про призов ОСОБА_1 на військову службу, зміну його правового статусу, переміщення до інших органів чи установ, а також будь-яке інше переміщення за межі місця його фактичного перебування.
Також слід зазначити, що такі обставини та підстави для застосування заходів забезпечення позову, про які просить заявник, без з`ясування фактичних обставин справи означатиме надання судом передчасних правових оцінок по суті у подальшому пред`явленні позову і ототожнюватиметься з його фактичним задоволенням.
Більше того, можливе переміщення позивача для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини не охоплюються предметом позову в цій справі.
Суд зазначає, що матеріли справи не містять належних доказів того, що Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України вчиняє дії, спрямовані на видання нового наказу про призов ОСОБА_1 на військову службу, зміну його правового статусу, переміщення до інших органів чи установ, а також будь-яке інше переміщення за межі місця його фактичного перебування.
Колегія суддів зазначає, що безумовно, рішення, дії, чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на фізичних чи юридичних осіб. Такі дії (бездіяльність) можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно.
Проте, позивач в обґрунтування обставин, про які ним зазначено в заяві про забезпечення позову, не надав належних доказів, які б на даному етапі давали можливість суду бути переконаним у тому, що дії чи бездіяльність воєнізованих формувань будуть «очевидно протиправними» поза обґрунтованим сумнівом.
Колегія суддів враховує, що ймовірне настання певних негативних наслідків для заявника, ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення позову, адже чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб`єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав позивача, якщо таке буде підтверджено за результатами вирішення спору по суті.
Разом з тим, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан неодноразово продовжений і триває, у точу числі, на момент розгляду заяви про забезпечення позову.
Відповідно до п.10 ч.3 ст.151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Слід зазначити, що правовідносини, які виникають з приводу виконання обов`язку стосовно проходження публічної військової служби мають спеціальний правовий режим, котрий виключає застосування інституту судового забезпечення позову, а особливо - під час дії правового режиму воєнного стану, зумовленого повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України з 24.02.2022.
За цим, забезпечуючи позов шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, її посадовим особам та будь-яким іншим особам, які діють за їх дорученням, вчиняти дії, спрямовані на видання нового наказу про призов позивача на військову службу, зміну його правового статусу, переміщення до інших органів чи установ, а також будь-яке інше переміщення за межі місця його фактичного перебування, до набрання законної сили рішенням суду у справі, суд фактично нівелює прийняття відповідачем рішень та вчинення дій, які належать до його виключних (дискреційних) повноважень, а також невиправдано перешкоджатиме діям відповідача для здійснення відповідних заходів в умовах воєнного стану, введеного у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Проаналізувавши доводи позивача щодо поданої заяви, колегія суддів вважає, що у заяві про забезпечення позову не наведено беззаперечних доводів, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду, чи ефективний захист та поновлення порушених, оспорюваних прав, а також інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або є очевидними ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для забезпечення позову у справі №520/16561/26 у спосіб, заявлений позивачем.
Також колегія суддів зауважує, що вимоги позивача, викладені в апеляційній скарзі, про забезпечення позову шляхом: заборони Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та її посадовим особам вчиняти дії щодо примусового утримання ОСОБА_1 на території військової частини або в будь-яких приміщеннях, а також обмежувати його право на вільне пересування; заборони Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та її посадовим особам примушувати ОСОБА_1 до виконання обов`язків військової служби (зокрема складання військової присяги, носіння військової форми, отримання зброї чи спецзасобів, заступання в наряди та виконання розпоряджень командування); заборони Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та її посадовим особам притягати ОСОБА_1 до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності, складати акти про відмову від виконання наказів та ініціювати службові розслідування; заборони Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та її посадовим особам чинити перешкоди ОСОБА_1 в отриманні правової допомоги (допуску адвокатів та представників) та медичної допомоги цивільними закладами охорони здоров`я, в рамках апеляційного перегляду ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2026 колегією суддів не розглядаються, оскільки такі вимоги не були заявлені в заяві про забезпечення позову.
Доводи апеляційної скарги позивача про наявність підстав для забезпечення позову, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки забезпечення позову є виключним процесуальним інститутом, застосування якого допускається лише за наявності належно доведених обставин, визначених процесуальним законом. Оскаржувана ухвала суду першої інстанції містить належне правове обґрунтування критеріїв застосування заходів забезпечення позову, зокрема, щодо їх співмірності, адекватності, необхідності та наявності безпосереднього зв`язку між заявленим заходом забезпечення та предметом позовних вимог.
Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, переглянувши ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і застосував норми матеріального та процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2026 по справі № 520/16561/26 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя (підпис) З.Г. Подобайло
Судді (підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий