УХВАЛА
12 жовтня 2026 року
м. Київ
справа №640/28145/21
адміністративне провадження № К/990/43349/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Загороднюка А. Г., Єресько Л. О., перевіривши касаційну скаргу Державної аудиторської служби України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2026 року у справі №640/28145/21 за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» до Державної аудиторської служби України про визнання протиправним та скасування пункту вимоги,
УСТАНОВИВ:
Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» звернулося до суду з позовом до Державної аудиторської служби України, в якому просив визнати протиправним та скасувати пункт 4 резолютивної частини вимоги Державної аудиторської служби України від 24 червня 2021 року №000500-14/7930-2021 в частині вимоги забезпечити відшкодування на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель та споруд» Акціонерного товариства «Українська залізниця» втрат фінансових (матеріальних) ресурсів, здійснених через втрату боржника у зобов`язанні в особі Товариства з обмеженою відповідальністю «Концерн «Біг-М» на суму 214 682,63 грн.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року прийнято до провадження адміністративну справу та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року відмовлено у задоволені позову.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2026 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» задоволено частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року скасоване та прийнято нове рішення.
Адміністративний позов Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано пункт 4 вимоги Державної аудиторської служби України від 24 червня 2021 року №000500-14/7930-2021 у частині зобов`язання забезпечити відшкодування на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» втрат фінансових (матеріальних) ресурсів, здійснених через втрату боржника у зобов`язанні в особі Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНЦЕРН «БІГ-М», у розмірі 193 132,42 грн.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із оскаржуваним рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
В свою чергу, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
У цій справі суд першої інстанції дійшов висновку про можливість її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник вказує, що підставою касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції є підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
Наведені у касаційній скарзі доводи щодо значного суспільного інтересу не свідчать про наявність такого інтересу саме до цієї конкретної справи та не вказують на те, що предмет спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Стосовно «виняткового значення» справи для її учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити з урахуванням мотивів, наведених ним на обґрунтування такої винятковості.
Однак, твердження скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього (підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.
Доводи, наведені у касаційній скарзі, у цій частині зводяться до незгоди з правовою оцінкою суду апеляційної інстанції щодо обставин, установлених у справі, та висновками суду щодо правомірності оскаржуваної вимоги, однак самі по собі не свідчать про наявність виняткових обставин, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Крім того, під час перевірки поданої касаційної скарги встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судового рішення скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування наявності підстави для касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування положень Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю», Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою України, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року №550, а також щодо правової природи вимоги органу державного фінансового контролю, викладених у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2020 року у справі №802/342/17-а, від 21 листопада 2018 року у справі №820/3534/16, від 02 липня 2019 року у справі №826/2525/15, від 07 лютого 2020 року у справі №803/634/17, від 14 лютого 2020 року у справі №825/3661/15-а, від 05 березня 2020 року у справі №810/465/16, від 20 березня 2020 року у справі №814/380/17 та від 02 листопада 2023 року у справі №160/13920/20.
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
При цьому суд апеляційної інстанції у постанові навів та оцінив правові підходи Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, однак виходив з іншого правового підходу до оцінки правомірності оскаржуваної вимоги з урахуванням установлених у цій справі обставин.
Саме по собі те, що суд апеляційної інстанції не погодився з правовою оцінкою суду першої інстанції, який, посилаючись на зазначену практику Верховного Суду, виходив із неможливості перевірки правильності визначення збитків у межах спору про оскарження вимоги, не свідчить про застосування апеляційним судом норми права без урахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи фактично спрямовані на переоцінку висновків суду апеляційної інстанції щодо встановлених у справі обставин та правильності застосування норм матеріального права до конкретних правовідносин, а не на доведення того, що суд апеляційної інстанції застосував конкретну норму права без урахування конкретного висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах.
При цьому касаційна скарга не містить належного обґрунтування того, який саме висновок суду апеляційної інстанції щодо застосування конкретної норми права суперечить конкретному висновку Верховного Суду щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах.
Посилання скаржника на те, що суд апеляційної інстанції «не зазначив мотивів відхилення висновків Верховного Суду», саме по собі не є достатнім обґрунтуванням підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки, як установлено вище, оскаржувана постанова містить оцінку наведеного правового підходу Верховного Суду та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції застосував інший правовий підхід до спірних правовідносин.
При цьому наведення у касаційній скарзі положень Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю», Порядку №550 та посилання на постанови Верховного Суду саме по собі не свідчить про наявність підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, без встановлення конкретної норми права, яку апеляційний суд застосував без урахування відповідного висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи.
Відтак, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної аудиторської служби України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2026 року у справі №640/28145/21.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Соколов
Судді А. Г. Загороднюк
Л. О. Єресько