ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
УХВАЛА
"13" жовтня 2026 р. Справа № 906/130/26
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Петухов М.Г.
суддя Гудак А.В.
суддя Мельник О.В.
розглянувши клопотання Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області
про відстрочення сплати судового збору
при перевірці матеріалів апеляційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області
на рішення Господарського суду Житомирської області від 04.09.2026
(ухвалене о 12:42 год. у м. Житомирі, повний текст складено 11.09.2026)
у справі № 906/130/26 (суддя Сікорська Н.А.)
за позовом керівника Звягельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної (військової) адміністрації
до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1
про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення
ВСТАНОВИВ:
Господарський суд Житомирської області рішенням від 04.09.2026 у справі № 906/130/26 позов задовольнив. Ухвалив усунути перешкоди власнику - Житомирській обласній державній (військовій) адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером [номер приховано]:11:000:0022 площею 11,8667га шляхом визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 11.06.2020 №6-6188/14-20-СГ "Про надання у власність". Ухвалив усунути перешкоди власнику - Житомирській обласній державній (військовій) адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером [номер приховано]:11:000:0022 площею 11,8667га шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером [номер приховано]:11:000:0029 площею 2 га. Стягнув з Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на користь Житомирської обласної прокуратури 5 324 грн 80 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позову та 1 331 грн 20 коп. витрат по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області звернулося із апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 04.09.2026 у справі № 906/130/26.
Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 08.10.2026 апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на рішення Господарського суду Житомирської області від 04.09.2026 у справі № 906/130/26 залишив без руху. Зобов`язав скаржника усунути, протягом 10 днів із дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки та надати суду докази сплати судового збору у розмірі 7 987 грн 20 коп. в порядку визначеному Законом України "Про судовий збір" та докази надсилання копії апеляційної скарги з доданими до неї документами, які скаржник долучив до апеляційної скарги, поданої суду, ОСОБА_1 , з яких буде вбачатися перелік надісланих документів. Роз`яснив скаржнику, що при невиконанні вимог цієї ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається скаржнику.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Згідно із п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України передбачено, що якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день (ч. 4 ст. 116 ГПК України).
Як убачається із довідки про доставку електронного листа, ухвала Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.10.2026 була доставлена в електронний кабінет скаржника 08.10.2026 о 15:44 год., а тому вважається врученою 08.10.2026.
Таким чином, визначений строк для усунення недоліків апеляційної скарги спливає 19.10.2026.
09.10.2026 до суду апеляційної інстанції від скаржника надійшло клопотання, відповідно до якого заявник просить відстрочити сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у цій справі судом апеляційної інстанції. Крім того, повідомляє про усунення іншого недоліку апеляційної скарги - доказів надіслання її копії ОСОБА_1 .
Обґрунтовуючи таке клопотання скаржник вказує, що на сьогоднішній день існують обставини, які унеможливлюють виконання вимог ухвали у встановлені строки, з тих підстав, що наказом Міністерства Фінансів України №333 від 12.03.2012 затверджено інструкцію щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету.
Продовжує, що оплата судового збору Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області здійснюється за кодом економічної класифікації видатків 2800 "Інші поточні видатки".
Проте, на теперішній час відсутня можливість здійснення відповідного платежу у зв`язку з недостатністю коштів на рахунках Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.
Зауважує, що відсутність коштів для сплати судового збору не може бути підставою для обмеження права на доступ до правосуддя.
Колегія суддів розглядаючи вказане клопотання скаржника, бере до уваги таке.
Щодо відстрочення сплати судового збору.
Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб`єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, і не може бути визнане обмеженням права доступу до суду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Як вбачається зі змісту цієї норми, існує три умови, за яких суд, враховуючи майновий стан сторони та за її клопотанням, може відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення (ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір"), зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати (частина друга цієї ж статті):
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.
Законом України "Про судовий збір" визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у ст. 5 зазначеного Закону та є вичерпним.
З аналізу ж ст. 8 Закону України "Про судовий збір" чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію "суд, враховуючи майновий стан сторони, може…", тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в ст. 5, або у справах із предметом спору, не охопленим ст. 5, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Що ж до самих умов, визначених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", то вони диференційовані за суб`єктним та предметним застосуванням.
Умови, визначені у п. п. 1 та 2 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір", можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Щодо третьої умови, визначеної у п. 3 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір", то законодавець, застосувавши слово "або", не визначив можливість її застосування за суб`єктом застосування, в той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, тобто особистих майнових та особистих немайнових прав фізичних осіб.
Окремо слід зазначити, що встановлений ст. 8 Закону України "Про судовий збір" перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, також є вичерпним.
Із системного аналізу змісту норм зазначеної статті убачається, що положення п. п. 1 та 2 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення п. 3 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.
Юридична особа не позбавлена права звернутися із клопотанням про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, і суд за результатами розгляду цього клопотання не обмежений у праві на власний розсуд відстрочити або розстрочити таку сплату. Крім того, із наведеного убачається, що прийняти рішення про відстрочення або розстрочення сплати судового збору суд може і з власної ініціативи у тому разі, коли юридична особа звертається із клопотанням про звільнення від сплати судового збору.
Зазначеної позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18.
Окрім того, апеляційний господарський суд акцентує, що відповідно до пункту 37 такої постанови, питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.
Суд апеляційної інстанції бере до уваги, що предметом спору у цій справі не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, а положення пунктів 1, 2 частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.01.2026 у справі №925/1293/19 наголосила, що висновок судів про неможливість застосування статті 8 Закону України "Про судовий збір" до юридичних осіб без додаткового аналізу обставин конкретної справи - за висновками ЄСПЛ - не відповідає вимогам Конвенції, оскільки пропорційність обмеження доступу до суду має оцінюватися індивідуально з урахуванням фактичної можливості сплатити збір та наслідків відмови у такому доступі для права на судовий захист.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.01.2026 по справі №925/1293/19 визнала за необхідне розглянути заяву ТОВ "Скайсіті-груп" з урахуванням висновків, викладених у рішенні ЄСПЛ від 09.10.2025 у справі "Король та інші проти України" (Korol and Others v. Ukraine, заява № 82560/17 та інші, включно з № 36465/21) і зауважила таке.
ЄСПЛ, посилаючись на свою усталену практику (зокрема, рішення у справах "Голдер проти Сполученого Королівства" ([Golder v. the United Kingdom], від 21.02.1975, пункт 36, Серія А №18, "Пономаренко проти України" [Ponomarenko v. Ukraine], заява № 13156/02, пункт 36, від 14.06.2007, "Мацюк проти України" [Matsyuk v. Ukraine], заява № 1751/03, пункт 28, від 10.12.2009 та "Кузьменко проти України" [Kuzmenko v. Ukraine, заява № 49526/07, пункт 25, від 09.03.2017), наголосив, що право на доступ до суду, тобто право ініціювати у судах провадження у цивільних справах, є невід`ємним елементом, притаманним праву, закріпленому пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це право на доступ не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які, однак, не можуть забороняти або скорочувати доступ особи у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть цього права була підірвана.
У керівних справах "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland; заява № 28249/95; пункти 52-67; ЄСПЛ 2001-VI); "Малахов проти Молдови" (Malahov v. Moldova; заява № 32268/02; пункти 31-36; від 07.06.2007); "«Телтронік-КАТВ» проти Польщі" (Teltronic-CATV v. Poland; заява №48140/99; пункти 50-64; від 10.01.2006); "Нальбант та інші проти Туреччини" (Nalbant and Others v. Turkey; заява № 59914/16; пункти 32-47; від 03.05.2022) ЄСПЛ вже встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.
Так, у рішенні від 10.01.2006 у справі "«Телтронік-КАТВ» проти Польщі" ЄСПЛ встановив, що компанія-заявник не могла подати свої позовні вимоги до суду через відмову звільнити її від сплати судового збору в розмірі 13 948,49 злотих за подання позову. ЄСПЛ зазначив, що компанія-заявник була невеликим товариством з обмеженою відповідальністю, яка у 1993-1995 роках за контрактом побудувала мережу кабельного телебачення для компанії Best-Sat. Остання компанія відмовилася оплатити рахунок-фактуру компанії-заявника […], відмова сплатити зазначений рахунок-фактуру поставила компанію-заявника на межу неплатоспроможності. ЄСПЛ вважав, що обмеження доступу до суду, які мають суто фінансовий характер і які, як у цій справі, абсолютно не пов`язані з суттю позову або його перспективами на успіх, повинні підлягати особливо ретельному контролю з точки зору інтересів правосуддя. Для ЄСПЛ також важливо, що відмова у наданні звільнення відбулася на попередній стадії провадження в суді першої інстанції та призвела до того, що позови компанії-заявника ніколи не розглядалися по суті.
У рішенні від 03.05.2022 у справі "Нальбант та інші проти Туреччини" ЄСПЛ вважав надмірним, а отже порушенням самої суті права на доступ до суду ситуацію, коли високі судові збори не були виправдані фінансовим становищем заявника, а натомість були розраховані на основі встановленого законом відсотка від суми, що була предметом провадження. Незважаючи на відсутність консенсусу або навіть консолідованої тенденції серед держав-учасниць Конвенції щодо надання правової допомоги юридичним особам, ЄСПЛ застосував ті самі принципи щодо права на доступ до суду, не розрізняючи фізичних та юридичних осіб (Teltronic-CATV проти Польщі, заява № 48140/99, пункти 45-49, 10.01.2006; FC Mretebi, пункти 39-41; Agromodel OOD та Mironov проти Болгарії, заява № 68334/01, пункти 34-37, 24.09.2009; та Sace Elektrik Ticaret ve Sanayi A.S. проти Туреччини, заява № 20577/05 , пункт 28, 22.10.2013).Відповідно до сталої практики ЄСПЛ ніколи категорично не виключав комерційних юридичних осіб з гарантій, визначених пунктом 1 статті 6 Конвенції, щодо надмірних судових витрат.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що у справі "«Телтронік-КАТВ» проти Польщі" ЄСПЛ наголосив на необхідності особливо ретельного контролю за фінансовими обмеженнями доступу до суду, коли такі обмеження не пов`язані з перспективами успіху позову чи його суттю, а також коли відмова у звільненні від сплати судового збору відбувається на стадії прийняття позовної заяви, що унеможливлює будь-який розгляд справи по суті. Саме така ситуація мала місце у справі, що переглядається, оскільки Господарський суд Черкаської області ухвалою від 11.11.2019 залишив позовну заяву без руху, а згодом ухвалою від 13.12.2019 - повернув позовну заяву Товариству без розгляду по суті.
Тобто в справі "Король та інші проти України", яка включає заяву ТОВ "Скайсіті-груп", ЄСПЛ були встановлені порушення ст.6 Конвенції, які визначаються тим, що у заявників не було можливості доступу до суду взагалі, тобто на стадії прийняття позову, що унеможливо розгляд справи по суті.
Натомість, в цій справі спір було розглянуто судом першої інстанції та ухвалено рішення суду, з яким не погодився відповідач.
Також колегія суддів зважає на те, що скаржник до клопотання про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги не додає жодних доказів, які б у сукупності підтверджували неможливість сплати судового збору у встановлений судом строк, а також не довів, що ним вживалися всі залежні від нього заходи для забезпечення виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху. Зокрема доказів, що Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області зверталось до головного розпорядника бюджетних коштів зі зверненням про внесення змін до кошторису та збільшення асигнувань (або перерозподіл лімітів) за КЕКВ 2800, чи вчиняло інші дії, які б гарантували сплату судового збору після задоволення судом клопотання про продовження строку на усунення недоліків, до суду апелянтом не надавалось.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.04.2021 у справі № 640/3393/19 зазначала, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору.
Колегія суддів, зауважує, що неналежна організація діяльності державного органу щодо планування видатків на сплату судового збору не може бути підставою для порушення одного з основних принципів господарського судочинства - рівності сторін у процесі, як це визначено п.2 ч.3 ст.2 ГПК України. Такі обставини мають бути доведені заявником належними та допустимими доказами, оскільки саме на особу, яка заявляє відповідне клопотання, покладається обов`язок підтвердити наявність об`єктивних перешкод для сплати судового збору.
Крім того, скаржник не надає доказів на підтвердження того, що він матиме змогу в подальшому оплатити судовий збір за подання апеляційної скарги у цій справі.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, котрі викладені у постанові від 18.10.2023 у справі № 910/10939/22, у разі коли після постановлення судом ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та надання скаржнику строку на усунення її недоліків, а саме подання доказів сплати судового збору, скаржник звернувся до суду з клопотанням про звільнення його від сплати судового збору, суд може залишити таке клопотання без розгляду з підстав пропущення строку його подання або за заявою скаржника поновити цей строк та розглянути клопотання по суті.
У випадку залишення судом клопотання про звільнення скаржника від сплати судового збору без розгляду або відмови в задоволенні такого клопотання суд постановляє ухвалу, яку направляє скаржнику.
Отримавши її, скаржник повинен виконати ухвалу суду про залишення апеляційної скарги без руху, а саме подати суду докази сплати судового збору. У випадку якщо скаржник не встигає цього зробити до закінчення строку, наданого судом або встановленого законом на усунення недоліків, він може звернутись до суду із заявою, відповідно, про продовження або поновлення зазначеного строку.
Для цього перед постановленням ухвали про повернення апеляційної скарги з підстави неусунення скаржником її недоліків суд має переконатись, що скаржник отримав ухвалу про залишення без розгляду або відмову в задоволенні його клопотання про звільнення від сплати судового збору та має розумний строк для сплати судового збору і подання заяви про продовження або поновлення строку на усунення недоліків разом з доказами сплати судового збору. Відповідно до частини шостої статті 260 ГПК України такий строк не повинен перевищувати п`яти днів з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Щодо подання суду доказів надсилання копії апеляційної скарги з доданими до неї документами, які скаржник долучив до апеляційної скарги, поданої суду, ОСОБА_1 , з яких буде вбачатися перелік надісланих документів.
Перевіривши надані скаржником докази надіслання копії апеляційної скарги ОСОБА_1 , суд вказує, що скаржник подав суду список згрупованих відправлень від 09.10.2026.
Згідно з приписами п. 3 ч. 3 ст. 258 ГПК України до апеляційної скарги додаються докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
У відповідності до ч. 7 ст. 42 ГПК України якщо цим Кодексом передбачено обов`язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.
Колегія суддів звертає увагу скаржника, що поданий список згрупованих відправлень не містить відомостей про те, які саме документи були направлені адресату ( ОСОБА_1 ).
Отже, список згрупованих відправлень не є належним доказом надіслання копії апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Поруч з цим, колегія суддів зауважує, що Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області відправило поштову кореспонденцію Лисенко Л.В. на адресу: АДРЕСА_1 , в той час коли вірною адресою останньої є: АДРЕСА_2 .
Тому, скаржнику слід виконати також і вимоги ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.10.2026 у справі №906/130/26 в частині подання суду доказів надсилання копії апеляційної скарги з доданими до неї документами, які скаржник долучив до апеляційної скарги, поданої суду, ОСОБА_1 , з яких буде вбачатися перелік надісланих документів.
Визначаючись із строком на котрий слід встановити скаржнику для виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції про залишення його апеляційної скарги без руху, суд зважає на таке.
В силу приписів ст. 114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Як вказано вище, строк для усунення недоліків апеляційної скарги спливає лише 19.10.2026.
З врахуванням наведеного, беручи до уваги дату постановлення цієї ухвали, а також того, що Північно-західний апеляційний господарський суд в ухвалі від 08.10.2026 вже встановив максимальний десятиденний строк на усунення недоліків апеляційної скарги, то у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для продовження такого строку.
Керуючись статтями 174, 234, 258, 260 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Відмовити Головному управлінню Держгеокадастру у Житомирській області в задоволенні заяви про відстрочення сплати судового збору.
2. Головному управлінню Держгеокадастру у Житомирській області в строк до 19.10.2026 виконати вимоги ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.10.2026 у справі №906/130/26 про залишення апеляційної скарги без руху.
3. Роз`яснити скаржнику, що при невиконанні вимог ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.10.2026 у справі №906/130/26, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається скаржнику.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Головуючий суддя Петухов М.Г.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Мельник О.В.