ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 990/172/26
провадження № 11-244заі26
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачки Мартинюк Н. М.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Тітова М. Ю., Ткача І. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 травня 2026 року (судді Чиркін С. М., Бевзенко В. М., Бучик А. Ю., Стародуб О. П., Шевцова Н. В.) у справі № 990/172/26 за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
У С Т А Н О В И Л А:
Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві вимог
1. 11 травня 2026 року ОСОБА_1 (далі також - позивачка, скаржниця) звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) як до суду першої інстанції, із позовною заявою до Верховної Ради України (далі також - відповідач, парламент), у якій просила:
- визнати протиправною бездіяльність Верховної Ради України щодо внормування перерахунку пенсії, призначеної на підставі статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (далі - Закон № 3723-XII), та зобов`язати здійснити внормування;
- відшкодувати за рахунок держави матеріальну шкоду, завдану через непроведення перерахунку пенсії як державному службовцю в період з грудня 2016 року до 30 квітня 2026 року у розмірі: 1 437 001 (один мільйон чотириста тридцять тисяч) грн;
- відшкодувати за рахунок держави компенсацію за час затримки виплати грошового доходу у розмірі: 693 500 (шістсот дев`яносто три тисячі п`ятсот) грн;
- відшкодувати за рахунок держави моральну шкоду, завдану протиправною бездіяльністю Верховної Ради України в розмірі: 1 000 000 (один мільйон) грн.
2. Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивачка є пенсіонеркою, якій пенсію призначено відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII. Верховна Рада України допустила протиправну бездіяльність, яка полягає у невиконанні Рішення Конституційного Суду України від 23 грудня 2022 року № 3-р/2022, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), підпункт 1 пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі також - Закон № 889-VIII) у тій частині, якою унеможливлено перерахунок пенсій, призначених на підставі статті 37 Закону № 3723-XII, та наголошено на необхідності законодавчого врегулювання механізму такого перерахунку.
3. Позивачка також наголошує, що після ухвалення Конституційним Судом України зазначеного Рішення Верховна Рада України тривалий час не приймала законодавчих змін, необхідних для реалізації права осіб, яким пенсію призначено відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, для її перерахунку. На думку позивачки, така бездіяльність законодавчого органу свідчить про невиконання обов`язку щодо усунення виявленого Конституційним Судом України законодавчого упущення, що порушує гарантовані Конституцією України права на соціальний захист, рівність перед законом, юридичну визначеність та ефективний судовий захист.
4. ОСОБА_1 стверджує, що внаслідок відсутності законодавчого врегулювання механізму перерахунку пенсій вона позбавлена можливості реалізувати своє право на отримання пенсії у розмірі, який відповідав би підвищенню оплати праці державних службовців, а тому протягом тривалого часу отримує пенсію у значно меншому розмірі, ніж той, який, на її думку, мав би виплачуватися після проведення відповідного перерахунку. При цьому позивачка наголошує, що Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання, остаточним та не потребує додаткового підтвердження, а Верховна Рада України повинна була невідкладно привести законодавче регулювання у відповідність із Конституцією України та висновків Конституційного Суду України.
5. Також позивачка зауважила, що її пенсія була призначена у травні 2009 року як державному службовцю із понад 22-річним стажем державної служби у розмірі: 90 відсотків заробітної плати відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII. На переконання ОСОБА_1 , після скасування механізму перерахунку пенсій у 2015 році та набрання чинності Законом № 889-VIII її пенсія фактично перестала відповідати рівню матеріального забезпечення державних службовців, а після ухвалення згаданого Рішення Конституційного Суду України законодавець не забезпечив відновлення порушеного права.
6. ОСОБА_1 указує, що внаслідок неприйняття Верховною Радою України відповідних законодавчих змін їй було завдано матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої пенсії за період з 1 грудня 2016 року до 30 квітня 2026 року в сумі: 1 437 001 грн, а також компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового доходу в розмірі: 693 500 грн. На підтвердження цих вимог позивачка наводить власний розрахунок належного розміру пенсії та розрахунок компенсації втрати частини доходів за кожний відповідний період.
7. До того ж позивачка переконана, що багаторічне невиконання державою конституційного обов`язку щодо забезпечення законодавчого механізму перерахунку пенсій, істотне зменшення рівня її пенсійного забезпечення, тривале очікування реалізації Рішення Конституційного Суду України, а також її похилий вік, інвалідність II групи, тяжкий стан здоров`я, необхідність постійного лікування та відсутність достатніх коштів для придбання ліків і забезпечення належних умов життя спричинили їй значні моральні страждання, які вона оцінює у 1 000 000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
8. Касаційний адміністративний суд ухвалою від 14 травня 2026 року відмовив ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі № 990/172/26 на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
9. Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження, суд дійшов висновку, що в порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть бути оскаржені лише ті акти, дії чи бездіяльність Верховної Ради України, які прийнято, вчинено, допущено у правовідносинах, у яких Верховна Рада України реалізовує свої владні (управлінські) повноваження.
10. Спір у цій справі не є публічно-правовим у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 КАС України та може розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки позовні вимоги стосуються законотворчої діяльності відповідача, під час здійснення якої парламент не реалізовує публічно-владних управлінських функцій.
11. Також суд першої інстанції зазначив, що розгляд цього спору з урахуванням його предмета і суб`єктного складу перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й не належить до юрисдикції жодного іншого суду.
12. Щодо похідних вимог про стягнення матеріальної та моральної шкоди Касаційний адміністративний суд указав, що такі вимоги також не можуть бути предметом самостійного розгляду в порядку адміністративного судочинства у цій справі.
Короткий зміст та обґрунтування вимог, наведених в апеляційній скарзі
13. ОСОБА_1 , не погоджуючись із ухвалою Касаційного адміністративного суду від 14 травня 2026 року, подала до Великої Палати Верховного Суду (далі також - Велика Палата) апеляційну скаргу про її скасування та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
14. На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права та безпідставно відмовив у відкритті провадження.
15. На думку скаржниці, спір стосується протиправної бездіяльності Верховної Ради України як суб`єкта владних повноважень щодо невиконання рішення Конституційного Суду України та повинен розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Рух апеляційної скарги
16. За результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Великої Палати 1 червня 2026 року доповідачкою у справі визначено суддю Мартинюк Н.М.
17. Ухвалою судді Великої Палати Мартинюк Н. М. від 4 червня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення її недоліку шляхом викладення вимог апеляційної скарги відповідно до положень статей 315, 320 КАС України та надання апеляційної скарги в новій редакції разом із її копією для іншого учасника справи.
18. 22 червня 2026 року до Великої Палати надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 у новій редакції.
19. Велика Палата ухвалою від 24 червня 2026 року відкрила провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду від 14 травня 2026 року у цій справі.
20. Велика Палата ухвалою від 16 вересня 2026 року призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи на 23 вересня 2026 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8. Надалі розгляд справи відкладено на 8 жовтня 2026 року.
Позиція інших учасників справи щодо апеляційної скарги
21. 9 липня 2026 року до Великої Палати надійшов відзив Верховної Ради України на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому висловлено заперечення проти її задоволення з підстав необґрунтованості наведених у ній аргументів. Доводи ж відзиву зводяться до підтримки висновків суду першої інстанції.
22. На переконання відповідача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в цій справі стосуються законотворчої діяльності відповідача, під час здійснення якої парламент не реалізує публічно-владних управлінських функцій. Також вважає правильними висновки про те, що юрисдикція адміністративного суду не поширюється на справи в публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із Верховною Радою України щодо вчинення нею дій чи бездіяльності в межах процедури законотворчого процесу.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
23. Велика Палата, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги щодо порушення норм процесуального права судом першої інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
24. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
25. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
26. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
27. Відповідно до положень пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
28. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (частина перша статті 5 КАС України).
29. За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
30. Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині другій статті 19 КАС України, а саме справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.
31. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Рахункової палати, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів призначення суддів Конституційного Суду України у процесі конкурсного відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, а також Дорадчої групи експертів щодо оцінювання таких кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
32. Згідно із частиною першою статті 266 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) законності актів ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 4) законності рішень ВРП, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат; 5) законності бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроєкту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
33. Слід наголосити, що Велика Палата послідовна щодо свого висновку, за яким наведені положення частини першої статті 2, пункту 2 частини першої статті 4, статей 5, 19 та частини першої статті 266 КАС України слід розуміти так, що в порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть оскаржуватися тільки ті правові акти, дії чи бездіяльність, зокрема, ВРУ, які прийнято / вчинено / допущено у правовідносинах, у яких ВРУ реалізує свої владні (управлінські) функції / повноваження (до прикладу, постанови Великої Палати від 26 лютого 2019 року в справі № 9901/787/18, від 11 березня 2020 року в справі № 9901/11/20, від 14 вересня 2023 року у справі № 990/132/23, від 30 листопада 2023 року у справі № 990/205/23, від 8 лютого 2024 року у справі № 990/315/23, від 29 серпня 2024 року у справі № 990/183/24, від 24 квітня 2025 року у справі № 990/72/25 та інші).
34. У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (до прикладу, пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06).
35. Конституційний Суд України в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
36. У розглядуваній справі позивачка фактично оскаржує бездіяльність Верховної Ради України, яка, на її думку, полягає у неприйнятті законодавчих змін, необхідних для виконання Рішення Конституційного Суду України від 23 грудня 2022 року № 3-р/2022, у якому констатовано про необхідність законодавчого врегулювання механізму перерахунку пенсій, призначених відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII.
37. Відповідно до положень норм розділу IV Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якої належить прийняття законів, а порядок роботи якої встановлюється Конституцією України (пункт 3 частини першої статті 85, частина п`ята статті 83 Конституції України) та Регламентом Верховної Ради України, затвердженим Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI «Про Регламент Верховної Ради України» (далі - Регламент, Закон № 1861-VI відповідно).
38. У Рішенні Конституційного Суду України від 3 грудня 1998 року № 17-рп/98 наголошено, що Верховна Рада України - єдиний орган законодавчої влади в Україні, діяльність якого передусім спрямована на забезпечення народного представництва, прийняття законів та здійснення інших повноважень відповідно до Конституції України.
39. Частиною другою статті 1 Закону № 1861-VI передбачено, що Регламент, зокрема, визначає законодавчу процедуру; процедуру розгляду інших питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України, та порядок здійснення нею контрольних функцій.
40. Згідно з нормами зазначеного Регламенту створені парламентом із числа народних депутатів України комітети Ради, обрані Голова Верховної Ради України та його заступники, народні депутати України в порядку і строки, визначені Регламентом, реалізують дії з розгляду законопроєктів, які (дії) за змістом, способами, прийомами, завданнями і юридичною природою є проявами (вираженням, властивостями) функції законотворення.
41. Стадіями законодавчої процедури є: вияв законодавчої ініціативи, реєстрація законопроєкту, розгляд законопроєкту, прийняття закону, його підписання і оприлюднення (розділ ІV Регламенту).
42. Отже, здійснюючи законотворчу діяльність, Верховна Рада України не виконує владних управлінських функцій як загалом, так і щодо певної особи, результат яких втілений у рішенні (дії чи бездіяльності) та може бути предметом оскарження до суду.
43. У мотивувальній частині Рішення від 27 березня 2002 року № 7-рп/2002 Конституційний Суд України вказав, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та відповідно до частини другої статті 147, частини першої статті 150 Конституції України є об`єктом судового конституційного контролю.
44. Конституційний Суд України у Рішенні від 14 жовтня 2003 року № 16-рп/2003 у справі № 1-21/2003 визначив, що під терміном «рішення» Верховної Ради України, який вживається в частині другій статті 84 Конституції України, треба розуміти результати волевиявлення парламенту України з питань, віднесених до його компетенції.
45. Під терміном «акти», що вживається у статті 91 Конституції України, необхідно розуміти рішення Верховної Ради України у формі законів, постанов тощо, які приймаються Верховною Радою України визначеною Конституцією України кількістю голосів народних депутатів України.
46. Отже, Конституція України закріплює за Верховною Радою України особливий правовий статус як представницького виборного колегіального органу і єдиного органу законодавчої влади, яку Верховна Рада України здійснює від імені Українського народу - єдиного джерела влади в Україні шляхом прийняття на пленарних засіданнях відповідних рішень, у тому числі постанов та законів України, з питань, віднесених Конституцією України до її повноважень.
47. За такого правового регулювання Велика Палата погоджується з висновком суду першої інстанції, що бездіяльність Верховної Ради України, яку оскаржує позивачка та яка, на її думку, полягає у неприйнятті законодавчих змін, необхідних для нормативного врегулювання механізму перерахунку пенсій, призначених відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, за своїм змістом і правовою природою не є управлінською діяльністю, спори щодо правомірності здійснення повноважень у якій можуть бути предметом розгляду адміністративного суду. Оскаржувана бездіяльність охоплюється законотворчим процесом - виключною компетенцією Верховної Ради України, судового контролю за якою Конституція і закони України не встановлюють. У такому випадку Рада не здійснює владних (управлінських) функцій, зокрема, щодо позивачки, тоді як здійснення таких функцій є сутнісною ознакою тих публічно-правових відносин, спір у яких належить до юрисдикції адміністративного суду.
48. Така позиція суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати, що викладена, зокрема, у постановах від 20 липня 2023 року у справі № 990/80/23, від 1 лютого 2024 року у справі № 990/140/23, від 13 червня 2024 року у справі № 990/33/23.
49. Велика Палата також зауважує, що поняття «спір, який не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не можуть розглядатися в порядку адміністративного судочинства, і спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
50. До того ж Касаційний адміністративний суд в оскаржуваній ухвалі від 14 травня 2026 року правильно зауважив, що вимоги про стягнення матеріальної шкоди, компенсації втрати частини доходів та моральної шкоди є похідними від основної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Верховної Ради України.
51. ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», спираючись на свою попередню практику, вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
52. Отже, у світлі практики ЄСПЛ слід беззаперечно дотримуватись правил юрисдикції.
53. Відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
54. З аналізу наведеної норми слідує, що у випадку, коли спір не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства, похідні вимоги про відшкодування шкоди також не можуть бути предметом розгляду адміністративного суду.
55. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
56. Отже, Касаційний адміністративний суд в ухвалі від 14 травня 2026 року дійшов обґрунтованого висновку про те, що у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 слід відмовити.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
57. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
58. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
59. Оскільки суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження в цій справі, правильно застосував норми процесуального права, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду від 14 травня 2026 року - без змін.
Керуючись статтями 243, 266, 308, 311, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 травня 2026 року у справі № 990/172/26 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не оскаржується.
Суддя-доповідачка Н. М. Мартинюк
Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур
О. Л. Булейко К. М. Пільков
М. М. Гімон С. О. Погрібний
О. А. Губська Т. Г. Стрелець
А. А. Ємець О. В. Ступак
В. В. Король М. Ю. Тітов
О. В. Кривенда І. В. Ткач