ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 990/59/26
провадження № 11-191заі26
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачки Стрелець Т. Г.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Тітова М. Ю., Ткача І. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 червня 2026 року (судді Смокович М. І., Білак М. В., Желєзний І. В., Жук А. В., Єресько Л. О.) у справі № 990/59/26 за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання бездіяльності протиправною та стягнення шкоди,
У С Т А Н О В И Л А:
Зміст позовної заяви та судового рішення, ухваленого щодо неї
1. У лютому 2026 року ОСОБА_1 (далі також - позивач, скаржник, апелянт) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції (далі - Касаційний адміністративний суд) з позовною заявою до Президента України Зеленського В. О. (далі також - відповідач), у якій, з урахуванням змісту уточненої позовної заяви від 18 березня 2026 року, просив:
- визнати протиправною бездіяльністю відповідача як суб`єкта владних повноважень України невиконання відповідачем своїх обов`язків з розгляду звернення позивача від 09 серпня 2025 року;
- визнати протиправною бездіяльністю відповідача як органу публічної влади України невиконання відповідачем своєї передвиборчої обіцянки з деолігархізації України за зверненням позивача від 09 серпня 2025 року;
- стягнути з відповідача на користь позивача 120 млн дол. США в якості відшкодування збитків (упущеної вигоди), завданих позивачеві протиправною бездіяльністю відповідача.
2. Касаційний адміністративний суд ухвалою від 02 квітня 2026 року відмовив у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 в частині позовної вимоги «визнати протиправною бездіяльністю відповідача як органу публічної влади України невиконання відповідачем своєї передвиборчої обіцянки з деолігархізації України за зверненням позивача від 09 серпня 2025 року».
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції ухвалою від 02 квітня 2026 року відкрив провадження у справі.
3. Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) постановою від 16 липня 2026 року залишила без змін ухвалу Касаційного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року у справі № 990/59/25, якою відмовлено у відкритті провадження у частині позовних вимог.
4. У цій справі предметом розгляду Касаційного адміністративного суду стали позовні вимоги ОСОБА_1 про:
- визнання протиправною бездіяльністю відповідача як суб`єкта владних повноважень України невиконання ним своїх обов`язків з розгляду звернення позивача від 09 серпня 2025 року;
- стягнення з відповідача на користь позивача 120 млн дол. США в якості відшкодування збитків (упущеної вигоди), завданих позивачеві протиправною бездіяльністю відповідача.
5. На обґрунтування позову у цій частині ОСОБА_1 зазначив, що дії Президента України спричинили ситуацію, за якої він пропустив строк подання заяви про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення у цивільній справі № 757/14149/17-ц за його позовом до ОСОБА_2 про компенсацію моральної шкоди у розмірі 120 млн дол. США.
6. За твердженнями ОСОБА_1 , зазначений строк він пропустив з об`єктивної причини - через необхідність виконання наказу Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України (далі - ЗСУ) № 2 від 22 лютого 2022 року «Про призов резервістів на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період», на підставі якого його мобілізували до ЗСУ для відсічі збройній агресії ворога.
7. Позивач вважає, що дії Президента України як Верховного Головнокомандувача ЗСУ щодо покладання на нього обов`язку військової служби, участі в бойових діях для захисту вітчизни є безпосередньою причиною, через яку він пропустив процесуальний строк подання заяви про перегляд судового рішення у справі № 757/14149/17-ц за нововиявленою обставиною.
8. Однак Шевченківський районний суд м. Києва ухвалою від 15 квітня 2024 року відмовив у відкритті провадження у справі № 757/14149/17-ц за його заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення від 28 листопада 2018 року.
9. На переконання ОСОБА_1 , відповідач є винним (відповідальним) у тому, що він не отримав 120 млн дол. США як компенсацію за ушкодження здоров`я.
10. Також позивач зазначив, що 09 серпня 2025 року він як громадянин України, який перебуває на службі у ЗСУ, звернувся до Президента України як відповідального у тому, що пропущено строк подання заяви про перегляд судового рішення у справі № 757/14149/17-ц за нововиявленими обставинами - про надання соціальної / правової допомоги в отриманні компенсації за завдану моральну шкоду від ОСОБА_2 .
11. У зазначеному зверненні від 09 серпня 2025 року ОСОБА_1 , зокрема, вказав, що судове рішення у справі № 757/14149/17-ц впливає на права та обов`язки Президента України як Верховного Головнокомандувача ЗСУ та автора наказу № 2 від 22 лютого 2022 року, що є причиною пропуску строку звернення до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленою обставиною, а тому Президент України є зобов`язаною стороною перед позивачем.
12. У цьому зверненні ОСОБА_1 просив відповідача вступити у цивільну справу № 757/14149/17-ц, як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача; виступити гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина та здійснити захист його прав як військовослужбовця ЗСУ та ветерана війни з метою отримання ним від ОСОБА_2 компенсації відшкодування моральної шкоди, яка є його власністю; виконати своє передвиборче зобов`язання з деолігархізації та зменшити вплив олігарха ОСОБА_2 на прийняття судових рішень в Україні.
13. Водночас Президент України не з`явився 01 жовтня 2025 року в судове засідання до Київського апеляційного суду, в якому розглядалась апеляційна скарга позивача на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 15 квітня 2024 року у справі № 757/14149/17, як того просив ОСОБА_1 у зверненні від 09 серпня 2025 року, та не надав ніяких гарантій правового захисту.
14. Внаслідок відмови відповідача надати ОСОБА_1 гарантії правового захисту апеляційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 15 квітня 2024 року у справі № 757/14149/17 постановою Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року залишено без задоволення, а зазначену ухвалу без змін.
15. Позивач зазначив, що 07 жовтня 2025 року він отримав (на електронну пошту) від Офісу Президента України лист у відповідь на звернення від 09 серпня 2025 року, в якому вказано: «Повідомляю, що Ваше звернення розглянуто і скеровано до Міністерства у справах ветеранів України для опрацювання, ужиття згідно із компетенцією відповідних заходів реагування та інформування Вас про результати».
16. На переконання позивача, спосіб розгляду його звернення від 09 серпня 2025 року свідчить про додаткове порушення відповідачем вимог Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР), а саме відповідач: 1) безпідставно передав розгляд заяви від 09 серпня 2025 року іншому органу - Міністерству у справах ветеранів України, до повноважень якого не входить розгляд питань, що їх порушено у зверненні від 09 серпня 2025 року; 2) у встановлений максимальний сорокап`ятиденний строк не вирішив питання, порушені у зверненні позивача від 09 серпня 2025 року.
17. Внаслідок зазначеної бездіяльності Президента України, на думку позивача, заподіяно йому збитків (упущеної вигоди) у розмірі 120 млн дол. США, що позивач інтерпретує як дохід, який він міг би реально одержати за звичайних обставин, тобто коли б не було протиправної бездіяльності відповідача.
18. Позивач зауважив, що його звернення від 09 серпня 2025 року містить пробуджене очікування, що відповідач як орган публічної влади України виконає свою передвиборчу обіцянку з деолігархізації України у разі обрання його на пост Президента України.
19. Однак відповідач листом від 07 жовтня 2025 року в односторонньому порядку відмовився від виконання своєї передвиборчої обіцянки.
20. Позивач вважає, що доказом виконання відповідачем його передвиборчої обіцянки буде сплата олігархом ОСОБА_2 на його користь 120 млн дол. США компенсації за ушкодження здоров`я.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
21. Касаційний адміністративний суд рішенням від 04 червня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив повністю.
22. Суд першої інстанції, ухвалюючи таке рішення, виходив з того, що відповідь на звернення ОСОБА_1 була надана не листом від 07 жовтня 2025 року, про що зазначає позивач, а листом від 15 вересня 2025 року.
23. У свою чергу неучасть Президента України у розгляді справи № 757/14149/17-ц, зокрема у судовому засіданні, призначеному для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 15 квітня 2024 року, як просив заявник у своєму зверненні, не може свідчити про його нерозгляд чи неналежний розгляд, адже глава держави не є учасником цієї справи.
24. Обставина видання Президентом України як Верховним Головнокомандувачем ЗСУ наказу № 2 від 22 лютого 2022 року «Про призов резервістів на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період» не є тією обставиною, як і сам акт, що уповноважує Президента України лише на основі його конституційного статусу брати участь у розгляді судової справи, учасником якої він (як суб`єкт владних повноважень) не є.
25. Відсутність прояву з боку глави держави активної позиції щодо участі у судовому процесі з розгляду заяви про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення у справі № 757/14149/17-ц, який ініціював ОСОБА_1 , не може трактуватися як ненадання правничої допомоги, щодо якої заявник теж висловив прохання у заяві від 09 серпня 2025 року, адже Президент України не належить до кола суб`єктів її надання, яких знов-таки визначає винятково закон.
26. Вимоги / прохання, що їх висловлено у зверненні від 09 серпня 2025 року, стосовно вступу Президента України у цивільну справу в тому контексті, як його окреслив заявник, імпліцитно націлені на те, щоб за допомогою участі глави держави переконати суд апеляційної інстанції у хибності висновків суду першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження за нововиявленими обставинами і в доведеності (переконливості) вимог заявника щодо стягнення з ОСОБА_2 моральної шкоди.
27. Проте глава держави не може вирішувати самостійно або чинити будь-який вплив на вирішення судом питань, які стосуються розгляду судової справи.
28. У свою чергу, суд в межах цього провадження не спроможний оцінювати обґрунтованість і доведеність позовних вимог ОСОБА_1 у справі № 757/14149/17-ц, а також обставин щодо підстав, які позивач зазначив, вимагаючи перегляду судових рішень в згадуваній справі за нововиявленими обставинами.
29. Касаційний адміністративний суд зауважив, що суд не може надавати переваг чи привілеїв котрійсь зі сторін судового процесу, навіть в умовах воєнного стану.
30. Щодо діяльності глави держави через призму виконання політичного курсу, декларованого під час виборчого процесу, у питанні деолігархізації, то суд заначив, що окреслена як правовий спір політична діяльність не є об`єктом правовідносин, про що було зазначено в ухвалі про відмову у відкритті провадження в частині позовних вимог, які позивач виокремив як самостійний предмет спору.
31. Оскільки підстав для задоволення основної вимоги встановлено не було, Касаційний адміністративний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення й вимоги про стягнення шкоди.
Короткий зміст та обґрунтування вимог, наведених в апеляційній скарзі
32. ОСОБА_1 не погодився з рішенням Касаційного адміністративного суду від 04 червня 2026 року, вважає його необґрунтованим, у зв`язку із чим подав до Великої Палати апеляційну скаргу, у якій просить скасувати його та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
33. За своєю суттю апеляційна скарга обґрунтована тими ж самими доводами, що й позовна заява. Зокрема, ОСОБА_1 зазначив, що Президент України є винуватим у тому, що він пропустив строк на звернення із заявою про перегляд судового рішення у справі № 757/14149/17-ц за нововиявленими обставинами.
34. Таку вину позивач пов`язує з виданням відповідачем наказу № 2 від 22 лютого 2022 року «Про призов резервістів на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період», виконання якого, з його боку, унеможливило вчасне звернення з вище вказаною заявою.
35. На думку позивача, Президент України як винуватець у ситуації, яка склалась, повинен був відповідати перед ним, вчинивши певні активні дії щодо захисту його порушених прав, гарантованих державою, а саме повинен був на підставі статті 15 Закону № 393/96-ВР вжити заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, завданих йому; повинен був мати чіткий процесуальний статус (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на його стороні) у справі № 757/14149/17-ц.
36. Проте відповідач не вчинив необхідних дій, тим самим завдав позивачу збитки матеріального характеру, а тому він має право вимагати їх відшкодування.
37. Позивач зазначив, що відповідь на його звернення надана саме листом від 07 жовтня 2025 року, а не листом від 15 вересня 2025 року, як про це стверджує відповідач. Він клопотав перед судом першої інстанції про витребування звернення, на яке з пояснень відповідача було надано відповідь листом від 07 листопада 2025 року. Однак суд не розглянув таке клопотання.
38. На переконання позивача, навіть якщо вважати, що відповідь на його звернення надано листом від 15 вересня 2025 року, все одно відповідач порушив строки її надання, визначені Законом № 393/96-ВР, оскільки вона направлена йому 16 вересня 2026 року.
39. Позивач упевнений, що його звернення не було розглянуто належним чином, оскільки відповідач не прибув у засідання Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 757/14149/17-ц.
40. ОСОБА_1 вважає, що відповідач у листі від 15 вересня 2025 року надав відповідь лише на пункт 1, що, у свою чергу, може свідчити про його погодження з двома іншими пунктами звернення.
41. Вказане, на думку ОСОБА_1 , є доказом протиправної поведінки Президента України, у зв`язку із чим його позов підлягає задоволенню.
Рух апеляційної скарги
42. За результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Великої Палати 16 липня 2026 року доповідачем у справі визначено суддю Стрелець Т. Г.
43. Велика Палата ухвалою від 22 липня 2026 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 27 липня 2026 року призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи на 07 жовтня 2026 року. У подальшому розгляд справи був призначений на 08 жовтня 2026 року.
44. 24 серпня 2026 року до Великої Палати від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому він просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
45. Доводи відзиву збігаються з наведеними мотивами та обґрунтуваннями в оскаржуваному рішенні Касаційного адміністративного суду.
Обставини справи, встановлені судом
46. 09 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Президента України із заявою, у якій просив: 1) вступити у цивільну справу № 757/14149/17-ц Шевченківського районного суду м. Києва, як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача; 2) виступити гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав та свобод людини і громадянина та здійснити захист його інтересів як військовослужбовця ЗСУ та ветерана війни з метою отримання від ОСОБА_2 компенсації відшкодування моральної шкоди, яка є його власністю; 3) виконати передвиборче зобов`язання з деолігархізації та зменшити вплив олігарха ОСОБА_2 на прийняття судових рішень в Україні.
47. У цій заяві ОСОБА_1 зазначив: обставини, які спонукали його у 2017 році звернутися до суду з позовом щодо стягнення з ОСОБА_2 моральної шкоди, а саме про шкідливі наслідки, які спричинили йому прочитання статті авторства ОСОБА_2 в іноземному виданні; мотиви судових рішень у справі № 757/14149/17-ц, з яких йому було відмовлено в задоволенні цього позову; підстави, які, на його думку, достатні для перегляду судових рішень у справі № 757/14149/17-ц за нововиявленими обставинами.
48. Нововиявленими обставинами для перегляду судових рішень у справі № 757/14149/17 -ц позивач вважає повномасштабну збройну агресію росії проти України, що розпочалася 24 лютого 2022 року та яка спричинила введення в Україні воєнного стану і мобілізацію для відсічі агресії ворога. Вказана обставина, на думку ОСОБА_1 , беззаперечно доводить винуватість ОСОБА_2 у заподіянні йому моральної шкоди, на відшкодування (компенсацію) якої він має право.
49. ОСОБА_1 зауважив, що його права як військовослужбовця ЗСУ та ветерана війни мають гарантований державою окремий додатковий захист. Наголосив на необхідності відрізняти вчинення процесуальних дій цивільними особами в умовах мирного життя від вчинення процесуальних дій військовослужбовцями ЗСУ та ветеранами війни в умовах воєнного стану. Конституційні права, які гарантовано військовослужбовцю ЗСУ та ветерану війни, мають вищий пріоритет у порівнянні з нормами цивільного процесуального законодавства, тому не можуть бути обмежені, звужені або скасовані.
50. ОСОБА_1 у своєму зверненні від 09 серпня 2025 року зазначив, що у зв`язку з необхідністю виконання бойових завдань з відсічі збройній агресії проти України, на виконання наказу Верховного Головнокомандувача ЗСУ № 2 від 22 лютого 2022 року «Про призов резервістів на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період» він не мав можливості для своєчасного вчинення цієї процесуальної дії, хоча для цього були належні підстави.
51. Згідно зі змістом звернення позивача він, керуючись приписами частини першої статті 127 ЦПК України, подав до Шевченківського районного суду міста Києва клопотання від 06 квітня 2024 року про поновлення пропущеного процесуального строку для подання заяви про перегляд судового рішення у справі № 757/14149/17-ц за нововиявленими обставинами. У клопотанні було зазначено про військову службу та участь у бойових діях як про поважну причину пропуску строку, у зв`язку із чим просив його поновити.
52. Проте Шевченківський районний суд м. Києва ухвалою від 15 квітня 2024 року відмовив у відкритті провадження з підстави пропуску процесуального строку.
53. На переконання позивача, такі дії суду: 1) протиправно позбавили його гарантованого державою конституційного права власності, що прямо заборонено частиною четвертою статті 41 Конституції України; 2) протиправно позбавили його гарантованого державою конституційного права правового і соціального захисту як громадянина України, який перебуває на службі у ЗСУ, що прямо заборонено частиною п`ятою статті 17 Конституції України; 3) протиправно позбавили його правових гарантій, що забезпечують реалізацію конституційного права власності, задоволення матеріальних і духовних потреб як військовослужбовця відповідно до особливого виду службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі, що прямо заборонено статтею 1 Закону № 2011-XII; 4) як ветерана війни протиправно позбавили гарантованих державою належних умов для підтримання здоров`я та активного довголіття та правового захисту, що прямо заборонено статтею 1 Закону № 3551-XII.
54. Також ОСОБА_1 зазначив, що: 1) текст ухвали Шевченківського районного суду м. Києва не містить результатів розгляду судом по суті його клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку від 06 квітня 2024 року, а це обмежує його доступ до правосуддя, що заборонено пунктом «а» частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»; 2) ухвала судді Шевченківського районного суду м. Києва Кондратенко О. О. від 15 квітня 2024 року захищає від цивільної відповідальності особу, яка винна у збройній агресії проти України 24 лютого 2022 року, що порушує суверенітет і територіальну цілісність України і прямо заборонено частиною першою статті 17 Конституції України; 3) норми, на які покликався суддя Шевченківського районного суду м. Києва Кондратенко О. О. як на підставу для відмови у відкритті провадження за його клопотанням, насправді не містять ніякого обмеження, звуження або скасування його прав як військовослужбовця ЗСУ та ветерана війни на поновлення процесуального строку для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.
55. ОСОБА_1 у зверненні зауважив, що відмова у відкритті провадження у справі № 757/14149/17-ц за його клопотанням означає неможливість судового перегляду, ухвалення судового рішення на його користь, а саме позбавляє його можливості отримати компенсацію від ОСОБА_2 за заподіяну моральну шкоду. Такі дії суду позбавили його конституційного права власності.
56. Позивач у зверненні повідомив, що він подав апеляційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 15 квітня 2024 року до Київського апеляційного суду, який ухвалою від 22 травня 2025 року відкрив апеляційне провадження за цією скаргою. Зауважив, що судовий розгляд вказаної апеляційної скарги призначено на 01 жовтня 2025 року о 12:00 у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду.
57. ОСОБА_1 у зверненні від 09 серпня 2025 року зазначив, що, незважаючи на доведеність своїх позовних вимог у справі №757/14149/17-ц, внаслідок впливу олігарха ОСОБА_2 на питання прийняття судом рішень він позбавлений конституційного права власності.
58. З покликанням на обставину своєї мобілізації та необхідність виконувати бойові завдання з відсічі збройній агресії росії проти України позивач у своєму зверненні зазначив, що потребує від держави допомоги у цивільній справі № 757/14149/17-ц, адже згідно із частиною п`ятою статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у ЗСУ.
59. На думку ОСОБА_1 , судове рішення Шевченківського районного суду м. Києва у цивільній справі № 757/14149/17-ц впливає на права та обов`язки Президента України як Верховного Головнокомандувача ЗСУ та видавника наказу № 2 від 22 лютого 2022 року, що є причиною пропуску процесуального строку звернення до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Із цього приводу заявник вважає, що Президент України є «зобов`язаною стороною» перед ним.
60. ОСОБА_1 вважає, що невизнання судом обставини проходження ним військової служби поважною причиною пропуску строку звернення до суду з вказаним клопотанням грубо порушує права військовослужбовців та свідчить про незабезпечення з боку держави гарантованого соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у ЗСУ.
61. Вказана судова практика безпосередньо впливає на права та обов`язки Президента України, тому що автоматично породжує юридичні наслідки взаємного невиконання актів Президента України (наказів Верховного Головнокомандувача ЗСУ про призов громадян України на військову службу) з боку громадян України, яких призвали на військову службу, і гарантовані державою права яких грубо порушують під час проходження військової служби.
62. У контексті наведеного заявник зазначив норму частини першої статті 53 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка встановлює порядок вступу в судову справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
63. У цьому зв`язку автор звернення нагадав також про можливість виконання Президентом України свого передвиборчого зобов`язання щодо деолігархізації України (зменшення впливу олігархів на ухвалення рішень органами державної влади України), адже, як вважає позивач, у процесі розгляду справи № 757/14149/17-ц якраз і простежується вплив олігарха ОСОБА_2 на ухвалення судових рішень.
64. З покликанням, з-поміж іншого, на Рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-р(ІІ)/2020 заявник висловив думку, що вплив ОСОБА_2 пов`язаний з намаганням уникнути цивільної відповідальності за порушення Присяги на вірність Україні (народного депутата України), що викликало збройну агресію проти України 24 лютого 2022 року. Додав, що ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 15 квітня 2024 року захищає від цивільної відповідальності особу, яка винна у збройній агресії проти України, що порушує суверенітет і територіальну цілісність України.
65. Отож ОСОБА_1 на основі наведених мотивів, апелюючи до статей 102, 106 Конституції України, а також до приписів частини другої статті 8, частин першої, другої, п`ятої статті 17, частин другої, третьої статті 22, частин першої, четвертої статті 41 Закону № 3551-XII, статей 1, 2 Закону № 2011-XII, статей 43, 53 ЦПК України, звернувся до глави держави із заявою, вимоги якої зазначено вище.
66. Звернення ОСОБА_1 від 09 серпня 2025 року надійшло до Офісу Президента України та було зареєстровано 15 серпня 2025 року за № 22/040410-14.
67. У відповідь на звернення ОСОБА_1 від 09 серпня 2025 року Департамент з питань звернень громадян Офісу Президента України листом від 15 вересня 2025 року № 22/040410-14 (за підписом заступника керівника Департаменту Костянтина Кокарєва) повідомив заявнику з покликанням на приписи частин першої, четвертої, п`ятої статті 53 ЦПК України про те, що предмет спору у справі № 757/14149/17-ц не стосується прав чи обов`язків глави держави, тому рішення суду в названій справі не може на них вплинути, тож підстав для вступу (залучення) Президента України в цю справу як третьої особи та його участі у судовому процесі немає.
68. Крім цього, у згаданій відповіді на звернення позивача зазначено й про те, що обставини щодо організації розгляду попереднього звернення до Президента України від 09 березня 2023 року з проханням виконати вимоги присяги та передвиборну обіцянку щодо деолігархізації, зокрема у вирішенні питання відшкодування моральної шкоди та ушкодження здоров`ю з боку олігарха ОСОБА_2, були предметом дослідження суду у справах № 990/175/23 та № 990/138/24.
69. Лист від 15 вересня 2025 року № 22/040410-14 надіслано заявнику 16 вересня 2025 року, що підтверджується реєстром від 16 вересня 2025 року № 184П на кореспонденцію, надіслану Департаментом з питань звернень громадян на якому міститься відповідний відбиток штемпеля підприємства зв`язку «Укрпошта».
70. Водночас позивач вважає, що відповіддю на його звернення від 09 серпня 2025 року (зареєстрованого 15 серпня 2025 року за № 22/040410-14) є інший лист Офісу Президента України, а саме від 07 жовтня 2025 року.
71. Відповідно до зазначеного листа від 07 жовтня 2025 року його звернення розглянули і скерували до Міністерства у справах ветеранів України для опрацювання, ужиття згідно з компетенцією відповідних заходів реагування та інформування заявника про результати.
72. Позивач вважає, що розгляд його звернення від 09 серпня 2025 року був неналежним, а невиконання висловлених у ньому прохань і зауважень про вступ глави держави у справу № 757/14149/17-ц спричинило позбавлення його права отримати грошову компенсацію за моральну шкоду, яка була предметом розгляду цієї справи.
73. У контексті цієї справи позивач підкреслює, що унаслідок неналежного розгляду відповідачем звернення від 09 серпня 2025 року йому було відмовлено у перегляді за нововиявленими обставинами судових рішень у справі № 757/14149/17-ц.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, та висновки Великої Палати щодо їх застосування при вирішенні спору в цій справі
74. Заслухавши суддю-доповідачку, дослідивши матеріали справи та наведені в апеляційній скарзі доводи, Велика Палата дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає з огляду на таке.
75. ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом, вважаючи, що Президент України допустив протиправну бездіяльність, що полягає у нерозгляді його звернення від 09 серпня 2025 року.
76. Підтвердженням, на думку позивача, протиправної бездіяльності зі сторони Президента України є те, що він усупереч проханню у зверненні від 09 серпня 2025 року не прибув 01 жовтня 2025 року в судове засідання у справі № 757/14149/17-ц та не вступив у справу як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.
77. Крім того, відповідь на таке звернення була надана поза межами строку, встановленого Законом № 393/96-ВР. Зокрема, листом від 07 жовтня 2025 року було повідомлено, що звернення розглянуто і скеровано до Міністерства у справах ветеранів України для опрацювання, ужиття згідно з комтенцією відповідних заходів реагування та інформування ОСОБА_1 про результати.
78. Відповідач у цій справі доводить правомірність своїх дій щодо розгляду звернення позивача від 09 серпня 2025 року.
79. Оцінюючи висновки суду, рішення якого переглядається, та аргументи учасників справи, Велика Палата виходить з такого.
80. Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
81. Частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлює, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
82. Отже, судовий контроль за реалізацією суб`єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, зокрема чи діяли вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
83. З огляду на обставини спірних правовідносин Велика Палата вважає, що першочергово необхідно надати відповідь у межах розгляду цієї справи на питання, чи надав відповідач відповідь на звернення ОСОБА_1 від 09 серпня 2025 року відповідно до норм чинного законодавства.
84. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
85. Згідно із положеннями статті 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.
86. Вимоги до звернення декларовано в статті 5 Закону № 393/96-ВР, відповідно до частин першої, другої якої звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне).
87. Згідно із частинами четвертою та шостою статті 5 Закону № 393/96-ВР звернення може бути усним чи письмовим. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).
88. Статтею 7 Закону № 393/96-ВР установлена заборона відмови в прийнятті та розгляді звернення. Так, відповідно до частин першої - третьої цієї норми звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.
89. Не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними (частина друга статті 8 Закону № 393/96-ВР).
90. Питання розгляду заяв (клопотань) врегульовано статтею 15 Закону № 393/96-ВР. Згідно із нормами частин першої, третьої, четвертої статті 15 вказаного Закону органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
91. Відповідно до статті 19 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті.
92. Згідно із частиною першою статті 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.
93. Підсумувавши зміст наведених норм, можна зазначити, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які водночас зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати такі звернення, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Проте якщо питання, порушені в одержаному зверненні, не входять до повноважень відповідного органу, таке звернення в термін не більше п`яти днів пересилається за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянина, який подав звернення.
94. З огляду на зміст звернення позивача від 09 серпня 2025 року та наведених статей Закону № 393/96-ВР, логічним є висновок, що звернення слід розглянути відповідно до норм цього Закону.
95. Повертаючись до спірних правовідносин, необхідно зазначити, що суд першої інстанції, перевіряючи питання про надання відповіді Президентом України на звернення позивача від 09 серпня 2026 року, встановив, що таке звернення було зареєстроване в офісі Президента України 15 серпня 2025 року за № 22/040410-14.
96. У свою чергу воно було розглянуте заступником керівника Департаменту з питань звернень громадян Офісу Президента України згідно з листом від 15 вересня 2025 року № 22/040410-14 (а.с. 107,108, том 1), а не як зазначає ОСОБА_1 листом від 07 жовтня 2025 року № 46-01/442 (а.с. 14, том 1).
97. Варто зазначити, що згідно з пунктами 1 і 3 Положення про Офіс Президента України, затвердженого Указом Президента України від 25 червня 2019 року № 436/2019, Офіс Президента України є постійно діючим допоміжним органом, утвореним Президентом України відповідно до пункту 28 частини першої статті 106 Конституції України.
98. Основними завданнями Офісу є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення здійснення Президентом України визначених Конституцією України повноважень.
99. Підпунктом 22 пункту 4 цього Положення визначено, що Офіс Президента України відповідно до покладених на нього завдань організовує прийом громадян, які звертаються до Президента України, розгляд звернень громадян, а також звернень органів місцевого самоврядування, політичних партій та громадських об`єднань (у тому числі професійних спілок), підприємств, установ, організацій, здійснює облік і аналіз таких звернень, на основі аналізу звернень розробляє та подає Президентові України пропозиції щодо розв`язання порушених у них проблем.
100. Отже, відповідь на звернення ОСОБА_1 надана уповноваженим (компетентним) суб`єктом.
101. Досліджуючи питання об`єктивного та вчасного вирішення відповідачем звернення ОСОБА_1 , суд зазначає таке.
102. Велика Палата у своїх постановах неодноразово висновувала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
103. Отже, бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такою, що порушує права і свободи особи, в тому разі, якщо певні дії повинні бути вчинені, але не вчиняються суб`єктом владних повноважень задля реалізації (виконання) покладеної на нього компетенції.
104. У пункті 1 свого звернення позивач просив відповідача вступити у цивільну справу № 757/14149/17-ц Шевченківського районного суду м. Києва третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.
105. Таке прохання позивач мотивував, зокрема, нормами статті 53 ЦПК України, а саме що рішення у цій справі може вплинути на права або обов`язки щодо однієї зі сторін.
106. У свою чергу, у відповіді від 15 вересня 2025 року на звернення ОСОБА_1 відповідач з посиланням на норми статті 53 ЦПК України повідомив, що предмет спору у справі № 757/14149/17-ц не стосується прав чи обов`язків глави держави, рішення суду у цій справі не може на них вплинути, тому підстав для вступу (залучення) Президента України у цю справу як третьої особи та його участі у судовому процесі немає.
107. Таким чином, зміст листа (відповіді) відповідача від 15 вересня 2025 року є безпосереднім підтвердженням того, що саме він стосується звернення позивача від 09 серпня 2025 року і що відповідач не допустив бездіяльності щодо його розгляду.
108. У контексті наведеного є безпідставними й доводи позивача, що неучасть Президента України у розгляді справи № 757/14149/17-ц, зокрема у судовому засіданні, призначеному для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 15 квітня 2024 року, є доказом нерозгляду його звернення від 09 серпня 2025 року.
109. Крім того, необхідно зауважити, що частина перша статті 53 ЦПК України пов`язує можливість вступу у справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо таке рішення може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін.
110. Разом із цим позивач у своєму зверненні просив Президента України вступити у справу третьою особою без самостійних вимог на його стороні на стадії апеляційного перегляду ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 15 квітня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 листопада 2018 року у справі № 757/14149/17-ц, яке набрало законної сили.
111. З урахуванням наведеного доцільним є зауваження суду першої інстанції, що розгляд звернення, поданого у порядку, визначеному Законом № 393/96-ВР, не може бути способом вплинути на здійснення правосуддя, зокрема на визначений процесуальними нормами закону порядок перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.
112. Відповідно до частин першої та другої статті 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені.
113. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
114. Конституційний Суд України неодноразово вказував у своїх актах на те, що повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України (рішення від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003, 07 квітня 2004 року № 9-рп/2004, 16 травня 2007 року № 1-рп/2007, 02 жовтня 2008 року № 19-рп/2008).
115. Тобто конституційно-правовий статус інституту Президента України базується на правилах та нормах, які регулюють положення глави держави у механізмах державного управління. Порядок діяльності Президента України, його повноваження, взаємодія з іншими органами державної влади та місцевого самоврядування встановлені нормативно саме на конституційному рівні.
116. Повноваження Президента України визначені статтею 106 Конституцій України.
117. Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.
118. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частина друга статті 126 Конституції України).
119. Стаття 6 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) розкриває зміст поняття «незалежність суддів».
120. Відповідно до змісту вказаної статті, здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституціїі законів України та на засадах верховенства права. Звернення до суду громадян, організацій чи посадових осіб, які відповідно до закону не є учасниками судового процесу, щодо розгляду конкретних справ судом не розглядаються, якщо інше не передбачено законом. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні утримуватися від заяв та дій, що можуть підірвати незалежність судової влади.
121. Підсумовуючи викладе, можна зазначити, що жодний державний орган не може ні перебирати на себе функцію правосуддя, ні впливати на його здійснення судами, зокрема і шляхом розгляду звернення відповідно до Закону № 393/96-ВР, навіть якщо в такому зверненні порушено питання про законність судового рішення, з огляду на оцінку причин поважності недотримання встановленого строку звернення до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
122. У наведеному випадку та обставина, що Президент України як Верховний Головнокомандувач ЗСУ видав наказ № 2 від 22 лютого 2022 року «Про призов резервістів на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період», не є підставою, за якої він може / повинен брати участь у розгляді судової справи, учасником якої він (як суб`єкт владних повноважень) не є.
123. Разом із цим зміст звернення позивача дає підстави для висновку, що всі його вимоги направлені на участь Президента України у справі № 757/14149/17-ц з метою у такий спосіб переконати апеляційний суд у помилковості висновків ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 15 квітня 2024 року у цій справі та доведеності (переконливості) вимог заявника щодо стягнення з ОСОБА_2 моральної шкоди.
124. Водночас чинне законодавство не передбачає можливості здійснювати захист інтересів особи у наведений спосіб.
125. Тому відсутність активної позиції глави держави щодо участі в судовому процесі з розгляду заяви про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення у справі № 757/14149/17-ц, який ініціював ОСОБА_1 , не можна розцінювати, як незабезпечення соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у ЗСУ та в інших військових формуваннях, про що зазначив позивач у своєму зверненні.
126. З цього приводу важливо зазначити, що стаття 9 Закону № 1402-VIII закріплює такий принцип (гарантію) здійснення судочинства, як рівність перед законом і судом.
Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак (частина перша статті 9 Закону № 1402-VIII).
Суд створює такі умови, за яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов`язків, визначених процесуальним законом (частина друга статті 9 Закону № 1402-VIII).
127. Згідно зі статтею 12-1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
128. Отже, чинне законодавство чітко закріплює таку гарантію, як здійснення правосуддя на засадах рівності всіх учасників судового процесу, яка не зазнає змін під час дії правового режиму воєнного стану.
129. За такого правового регулювання здійснення правосуддя в Україні обставина виконання особою обов`язку військової служби в умовах воєнного стану не надає їй привілейованого становища, зокрема, у ситуації з розглядом заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
130. Водночас при розгляді цієї справи суд не може надавати оцінку обґрунтованості і доведеності позовних вимог ОСОБА_1 у справі № 757/14149/17-ц, а також обставинам щодо підстав, які позивач зазначив, вимагаючи перегляду судових рішень у ній за нововиявленими обставинами, оскільки це виходить за межі предмета цієї справи.
131. Також суд зауважує, що з огляду на постановлення у цій справі ухвали від 02 квітня 2026 року про відмову у відкритті провадження у справі в частині позовної вимоги «про визнання протиправною бездіяльністю відповідача як органу публічної влади України, невиконання відповідачем своєї передвиборчої обіцянки з деолігархізації України за зверненням позивача від 09 серпня 2025 року» суд не надає правової оцінки доводам позивача з цього приводу.
132. Крім того, Велика Палата зауважує, що в контексті спірних правовідносин для правильного вирішення спору не має значення, що відповідь на звернення позивача надіслана 16, а не 15 вересня 2025 року, оскільки надана відповідь не вплинула на права, обов`язки та інтереси позивача, які він пов`язує з розглядом справи № 757/14149/17-ц.
133. Враховуючи встановлені обставини у цій справі та правове регулювання спірних правовідносин, Велика Палата погоджується з висновком Касаційного адміністративного суду про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльністю відповідача як суб`єкта владних повноважень України невиконання своїх обов`язків з розгляду звернення позивача від 09 серпня 2025 року.
134. З урахуванням наведеного й того, що вимога про стягнення на користь позивача шкоди є похідною від основної вимоги, для задоволення якої немає підстав, така вимога також задоволенню не підлягає.
135. Підсумовуючи викладене, оцінивши обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів, наведених ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, Велика Палата висновує, що суд першої інстанції при розгляді цієї справи повно та всебічно встановив обставини справи, що мають значення для її вирішення, і дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.
Висновок за результатами розгляду скарги
136. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
137. На підставі частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
138. Оскільки Касаційний адміністративний суд розглянув цю справу з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Щодо розподілу судових витрат
139. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
140. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 245, 266, 308, 310, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 червня 2026 року у справі № 990/59/26 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідачка Т. Г. Стрелець
Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур
О. Л. Булейко Н. М. Мартинюк
М. М. Гімон К. М. Пільков
О. А. Губська С. О. Погрібний
А. А. Ємець О. В. Ступак
В. В. Король М. Ю. Тітов
О. В. Кривенда І. В. Ткач