УХВАЛА
13 жовтня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/13299/25
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Малашенкової Т.М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАВОД РЕЗОНАНС" (далі - ТОВ "ЗАВОД РЕЗОНАНС", скаржник, позивач)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2026
у справі за позовом ТОВ "ЗАВОД РЕЗОНАНС"
до Антимонопольного комітету України
про скасування рішення №476-р від 04.09.2025,
ВСТАНОВИВ:
ТОВ "ЗАВОД РЕЗОНАНС" 11.10.2026 через Електронний суд звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2026 у справі № 910/13299/25 та передати справу на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2026 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/13299/25 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. (головуючої), Булгакової І.В., Бенедисюка І.М.
Перевіривши дотримання форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Верховний Суд встановив таке.
Пунктом 1 частини першої статті 287 ГПК України встановлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Крім того, у цьому випадку необхідно чітко вказати норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд неправильно застосував в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи; обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.
При цьому, обґрунтовуючи подібність правовідносин як обов`язкової умови для виникнення підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 ГПК, необхідно враховувати, що подібність правовідносин визначається за відповідними критеріями.
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, а тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів (пункти 25, 26, 31 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, або інші порушення норм процесуального права передбачені частиною першою/третьою статті 310 ГПК України, то в цьому разі у касаційній скарзі має вказати пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України у взаємозв`язку з частиною першою та/або третьою статті 310 ГПК України.
Водночас зазначення у касаційній скарзі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України як підстави для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, можливе лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним, про що свідчить конструкція цієї норми.
Системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитися у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Суд касаційної інстанції в силу приписів статті 300 ГПК України переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, або наявність пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
ТОВ "ЗАВОД РЕЗОНАНС" зазначає про те, що касаційна скарга ним подається на підставі пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, пунктів 1, 3 та 4 частини другої статті 287 ГПК України.
Із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини четвертої статті 22-1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" (у редакції Закону № 3295-ІХ від 09.08.2023) у контексті дії матеріального права в часі (стаття 58 Конституції України) та меж кваліфікації дій суб`єкта господарювання за пунктом 15 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Визначена у касаційній скарзі підстава за пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України не є очевидно неприйнятною.
Із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник у касаційній скарзі зазначає, що до позивача було застосовано санкцію за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, визначену пунктом 15 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон) (подання недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню); суди першої та апеляційної інстанцій застосували масив судової практики Верховного Суду щодо кваліфікації діянь за пунктом 13 статті 50 Закону (неподання інформації) до правовідносин, де спір виник щодо застосування пункту 15 статті 50 Закону (подання недостовірної інформації), не врахувавши, в порушення вимог частини четвертої статті 236 ГПК України, висновків Верховного Суду саме у подібних правовідносинах.
Проте, із вищезазначених доводів касаційної скарги щодо підстави для касаційного оскарження рішення суду за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник, зазначаючи, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували масив судової практики Верховного Суду щодо кваліфікації діянь за пунктом 13 статті 50 Закону (неподання інформації) до правовідносин, де спір виник щодо застосування пункту 15 статті 50 Закону (подання недостовірної інформації), які на його думку, не є подібними, не врахувавши, в порушення вимог частини четвертої статті 236 ГПК України, висновків Верховного Суду саме у подібних правовідносинах, жодним чином не мотивує та не наводить, виходячи саме із контексту пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, постанов Верховного Суду, в яких, на його думку, викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні, з обґрунтуванням подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав такий свій висновок.
Із посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, у поєднанні з пунктом 2 частини першої статті 310 ГПК України, скаржник у касаційній скарзі зазначає, що судове рішення апеляційного суду оскаржується з підстав допущення судом істотних порушень норм процесуального права (статей 236, 269, 282 ГПК України), що полягають у формальному здійсненні апеляційного перегляду шляхом тотального текстуального запозичення мотивувальної частини рішення суду першої інстанції (майже 90% тексту) та ухиленні від розгляду ключових доводів апеляційної скарги, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи.
Разом з тим, зазначаючи пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України як підставу касаційного оскарження, скаржник, виходячи із контексту пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, не зазначає конкретної частини/частин (першої та/або третьої) та конкретного пункту/пунктів статті 310 ГПК України, у разі, якщо вважає, що суди припустилися порушень норм процесуального права.
З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду закріплені у статті 300 ГПК України, Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та підставами, які скаржник не навів у її тексті.
Суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).
Таким чином, ураховуючи доводи касаційної скарги, скаржнику слід виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, належним чином мотивувати підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України та конкретизувати підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, у взаємозв`язку з конкретною частиною/частинами та конкретним пунктом/пунктами статті 310 ГПК України, шляхом надання касаційної скарги в новій редакції.
Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на викладене касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАВОД РЕЗОНАНС" необхідно залишити без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України, із наданням скаржникові строку для усунення зазначеного вище недоліку, шляхом надання касаційної скарги в новій редакції, у якій, на виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, належним чином мотивувати пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, із зазначенням постанов Верховного Суду, в яких, на його думку, викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні, з обґрунтуванням подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав такий свій висновок;
та конкретизувати пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, у взаємозв`язку з конкретною частиною/частинами та конкретним пунктом/пунктами статті 310 ГПК України.
Матеріали з усуненням недоліку касаційної скарги слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в установлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії цих матеріалів іншим учасникам справи, ураховуючи приписи статей 6, 42, 291 ГПК України.
Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення названого недоліку протягом установленого строку матиме наслідок повернення касаційної скарги на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 287, 290, 291, 292, 314 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАВОД РЕЗОНАНС" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2026 у справі № 910/13299/25 - залишити без руху.
2. Надати Товариству з обмеженою відповідальністю "ЗАВОД РЕЗОНАНС" строк для усунення недоліку касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали.
3. Роз`яснити Товариству з обмеженою відповідальністю "ЗАВОД РЕЗОНАНС", що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто на підставі частини п`ятої статті 292 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова