ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. [телефон приховано], E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
УХВАЛА
м. Київ
06.10.2026 Справа № 910/8212/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши скаргу ОСОБА_1 від 11 травня 2026 року на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича в справі № 910/8212/25 за позовом Акціонерного товариства "Оксі Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рало", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ровєр" та фізичної особи ОСОБА_1 про солідарне стягнення 6 217 874,41 грн,
за участю представників:
ОСОБА_1 : Опанащука М.Ю.;
Банку: Єкімчука О.Л.;
Виконавця: Телявського А.М.;
ТОВ "Рало": не з`явився;
ТОВ "Ровєр": не з`явився;
ВСТАНОВИВ:
У червні 2025 року Акціонерне товариство "Оксі Банк" (далі - Банк) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рало" (далі - ТОВ "Рало"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Ровєр" (далі - ТОВ "Ровєр") та фізичної особи ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 6 217 874,41 грн, з яких: 5 950 000,00 грн - основна заборгованість, 208 374,41 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 59 500,00 грн - заборгованість по комісії. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням ТОВ "Рало" своїх обов`язків за укладеним між ним та позивачем кредитним договором з відкриттям відновлювальної кредитної лінії від 25 квітня 2024 року № 17/24-ВКЛ, а також неналежним виконанням ТОВ "Ровєр" та ОСОБА_1 своїх зобов`язань за укладеними з Банком відповідними договорами поруки від 25 квітня 2024 року №№ 17/24/1-ВКЛ-П, 17/24-ВКЛ-П.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14 липня 2025 року відкрито провадження в справі № 910/8212/25, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13 листопада 2025 року позов Банку задоволено, стягнуто солідарно з ТОВ "Рало", ТОВ "Ровєр" та фізичної особи ОСОБА_1 на користь позивача 4 950 000,00 грн строкової заборгованості по кредиту, 1 000 000,00 грн простроченої заборгованості по кредиту, 4 075,34 грн строкової заборгованості по процентам, 204 299,07 грн простроченої заборгованості по процентам, 59 500,00 грн простроченої заборгованості по комісії, а також 93 268,12 грн судового збору.
15 грудня 2025 року видано відповідні накази на примусове виконання зазначеного рішення.
11 травня 2026 року через загальний відділ діловодства суду від ОСОБА_1 надійшла скарга від цієї ж дати на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича (далі - Виконавець), у якій скаржниця просила суд: визнати протиправними дії Виконавця щодо передачі на реалізацію квартири АДРЕСА_1 (далі - квартира) у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2; визнати недійсною рецензію на звіт про оцінку цієї квартири (дата підписання 4 травня 2026 року); визнати протиправним та скасувати повідомлення Виконавця про передачу на реалізацію зазначеної квартири в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2; визнати протиправним та скасувати повідомлення Виконавця про рецензію на звіт про оцінку вказаного нерухомого майна (дата підписання 4 травня 2026 року). Ухвалою суду від 12 травня 2026 року вказану скаргу ОСОБА_1 призначено до розгляду в судовому засіданні на 21 травня 2026 року о 14:50 год. Цією ж ухвалою повідомлено Виконавця, а також інших учасників справи № 910/8212/25, про надходження до суду вищевказаної скарги ОСОБА_1 та запропоновано у строк до 20 травня 2026 року подати письмові пояснення по суті зазначеної скарги.
18 травня 2026 року через систему "Електронний суд" від представника Банку надійшла заява від 15 травня 2026 року про його участь у засіданні, призначеному на 21 травня 2026 року о 14:50 год, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яку ухвалою суду від 18 травня 2026 року було задоволено.
У судовому засіданні 21 травня 2026 року суд постановив протокольні ухвали: про продовження з власної ініціативи на підставі частини 1 статті 342 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) строку розгляду скарги ОСОБА_1 від 11 травня 2026 року на 20 днів та про відкладення засідання на 18 червня 2026 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 8 червня 2026 року провадження з розгляду скарги ОСОБА_1 від 11 травня 2026 року на дії та рішення Виконавця в справі № 910/8212/25 зупинено до розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 13 листопада 2025 року та відновлення виконавчого провадження № НОМЕР_2.
10 червня 2026 року через систему "Електронний суд" від Виконавця надійшли письмові пояснення по суті поданої ОСОБА_1 скарги від 11 травня 2026 року, у яких останній проти задоволення вказаної скарги ОСОБА_1 заперечував, оскільки, на його думку, всі виконавчі дії щодо визначення вартості та передачі на реалізацію належної боржниці квартири здійснені відповідно до вимог чинного законодавства. Виконавець зазначав, що неодноразово повідомляв боржника про необхідність забезпечення доступу до квартири для проведення її огляду, однак скаржниця такого доступу не надала. Водночас відсутність такого огляду не свідчить про незаконність оцінки, оскільки оцінювач відобразив зазначені обставини та застереження у звіті відповідно до вимог чинного законодавства. Крім того, на звернення боржниці Виконавцем було організовано рецензування звіту про оцінку, за результатами якого підтверджено його відповідність установленим законом вимогам. Доводи скаржниці щодо упередженості рецензентів Виконавець вважав безпідставними, оскільки рецензування здійснено уповноваженими фахівцями, за відсутності конфлікту інтересів. Також Виконавець наголошував на тому, що відповідно до частини 5 статті 57 Закону оскарження результатів оцінки майна не зупиняє його передачі на реалізацію за відсутності відповідного судового рішення.
29 червня 2026 року через систему "Електронний суд" від ОСОБА_1 надійшло клопотання про поновлення провадження в справі № 910/8212/25 у частині розгляду її скарги на дії та рішення Виконавця від 11 травня 2026 року. Вказане клопотання обґрунтоване тим, що зупинення судом апеляційної інстанції виконання рішення суду першої інстанції не забезпечує юридичну визначеність та не запобігає подальшому вчиненню приватним виконавцем порушень під час вчинення дій у межах зведеного виконавчого провадження, що й зумовлює поновлення розгляду вказаних скарг. Оскільки на час розгляду даного клопотання судом першої інстанції обставини, що викликали зупинення провадження у справі № 910/8212/25 з розгляду скарги ОСОБА_1 від 11 травня 2026 року на дії та рішення Виконавця не були усунуті, ухвалою Господарського суду міста Києва від 6 липня 2026 року в задоволені вказаного клопотання було відмовлено.
Однак, постановою Північного апеляційного господарського суду від 31 серпня 2026 року за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 6 липня 2026 року вказану апеляційну скаргу було задоволено, а відповідну ухвалу суду першої інстанції - скасовано. Заяву ОСОБА_1 передано на розряд місцевого господарського суду. Вказана постанова суду апеляційної інстанції учасниками даного судового процесу не оскаржувалась.
У вересні 2026 року за супровідним листом Північного апеляційного господарського суду від 10 вересня 2026 року № 910/8212/25/09.1-04.1/5192/26 матеріали скарги ОСОБА_1 в справі № 910/8212/25 на дії та рішення Виконавця від 11 травня 2026 року повернулися до Господарського суду міста Києва.
У зв`язку з цим ухвалою Господарського суду міста Києва від 16 вересня 2026 року клопотання ОСОБА_1 від 29 червня 2026 року задоволено, поновлено провадження у справі № 910/8212/25 з розгляду скарги ОСОБА_1 на дії та рішення Виконавця від 11 травня 2026 року, призначено її розгляд у судовому засіданні на 29 вересня 2026 року.
23 вересня 2026 року через систему "Електронний суд" від Виконавця надійшло клопотання про закриття провадження у справі № 910/8212/25 за скаргою ОСОБА_1 від 11 травня 2026 року.
Цього ж дня через систему "Електронний суд" від ОСОБА_1 надійшло клопотання від цієї ж дати про відкладення призначеного ухвалою суду від 16 вересня 2026 року судового засідання.
28 вересня 2026 року через систему "Електронний суд" від ОСОБА_2 надійшло клопотання від цієї ж дати про його залучення до розгляду скарг ОСОБА_1 на дії, бездіяльність та рішення Виконавця в справі № 910/8212/25: від 7 травня 2026 року, від 11 травня 2026 року та від 27 травня 2026 року. У цьому ж клопотанні ОСОБА_2 просив суд надати час для ознайомлення з матеріалами вищевказаних скарг ОСОБА_1 , та про відкладення признаних ухвалою суду від 16 вересня 2026 року судових засідань.
У судовому засіданні 29 вересня 2026 року з розгляду скарги ОСОБА_1 від 7 травня 2026 року суд постановив протокольну ухвалу про відмову в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про його залучення до розгляду скарг ОСОБА_1 від 7 травня 2026 року, від 11 травня 2026 року та від 27 травня 2026 року на дії, бездіяльність та рішення Виконавця в справі № 910/8212/25, оскільки вказана процесуальна дія в межах розгляду процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у господарських справах, нормами чинного ГПК України не передбачена.
У призначене на 29 вересня 2026 року судове засідання з розгляду скарги ОСОБА_1 від 11 травня 2026 року учасники судового процесу не з`явились, про дату, час та місце проведення засідання були повідомлені належним чином та у встановленому законом порядку. У зв`язку з цим ухвалою Господарського суду міста Києва від 29 вересня 2026 року судове засідання з розгляду скарги ОСОБА_1 від 11 травня 2026 року на дії та рішення Виконавця в справі № 910/8212/25 було відкладено на 6 жовтня 2026 року об 11:20 год.
У судовому засіданні 6 жовтня 2026 року представник ОСОБА_1 підтримав подану скаргу, просив її задовольнити. Представник Банку та Виконавець просили суд у задоволенні скарги відмовити в зв`язку з її необґрунтованістю та закрити провадження з її розгляду.
ТОВ "Рало" та ТОВ "Ровєр" явку своїх повноважних представників у призначене засідання не забезпечили, хоча про дату, час і місце розгляджу скарги були повідомлені належним чином та в установленому законом порядку. Будь-яких зави чи клопотань, у тому числі письмових пояснень по суті поданої ОСОБА_1 скарги, від вказаних відповідачів до суду не надходило.
Відповідно до частини 2 статті 342 ГПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
У зв`язку з цим суд дійшов висновку про розгляд скарги ОСОБА_1 без участі представників вказаних відповідачів.
Розглянувши зазначену скаргу, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких вона ґрунтується, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її задоволення, з огляду на таке.
Розглянувши зазначену скаргу, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких вона ґрунтується, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її задоволення, з огляду на таке.
Судом встановлено, що на час звернення ОСОБА_1 з вищевказаною скаргою до суду на виконанні Виконавця перебувало виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 13 листопада 2025 року в справі № 910/8212/25 на підставі наказу Господарського суду міста Києва від 15 грудня 2025 року, боржником за яким є ОСОБА_1 . Дані обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи копією відповідної постанови Виконавця від 23 лютого 2026 року.
Крім того, на виконанні Виконавця також перебували виконавчі провадження № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року в справі № 910/8210/25 (суддя Усатенко І.В.), на підставі наказів Господарського суду міста Києва від 11 грудня 2025 року, у яких боржником також є ОСОБА_1
23 лютого 2026 року Виконавцем на підставі статей 3, 4, 24-27 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) було винесено постанову про об`єднання зазначених виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження № 80325714. Крім того, постановою приватного виконавця від 23 лютого 2026 року про арешт майна боржника на підставі статті 56 Закону накладено арешт на майно ОСОБА_1 у межах загальної суми стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження - 8 606 131,78 грн. Копії вищевказаних постанов Виконавця містяться в матеріалах цієї справи.
З матеріалів справи також вбачається, що арешт поширювався, зокрема, на належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 та три земельні ділянки.
3 березня 2026 року Виконавцем було складено та направлено скаржниці письмову вимогу від вказаної дати № НОМЕР_1 про надання доступу до вищевказаної квартири для проведення 13 березня 2026 року о 08 годині 00 хвилин виконавчих дій з опису та арешту зазначеного майна. Копія цієї вимоги Виконавця з належними доказами її направлення ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку містяться в матеріалах справи. Однак, у призначений час доступ до квартири вказаним боржником забезпечено не було, про що складено відповідний акт від 13 березня 2026 року, копія якого також міститься в матеріалах справи.
У зв`язку з цим Виконавець 13 березня 2026 року звернувся до ОСОБА_1 з вимогою від 12 березня 2026 року № 3865 про забезпечення доступу до квартири для проведення виконавчих дій не пізніше наступного робочого дня з моменту отримання цієї вимоги. Проте цю вимогу ОСОБА_1 також не виконала.
Надалі Виконавець звертався до ОСОБА_1 з вимогами: від 13 березня 2026 року № 4012 та від 20 березня 2026 року № 4395, - про надання доступу до квартири для проведення виконавчих дій, призначених на 19 березня 2026 року о 08 годині 00 хвилин та на 24 березня 2026 року о 12 годині 00 хвилин відповідно. Копії цих вимог з доказами їх направлення ОСОБА_1 містяться в матеріалах справи. Однак, виконання вказаних вимог Виконавця Пастух. О.В. також не забезпечила, що підтверджується актами Виконавця від 19 березня 2026 року та 24 березня 2026 року відповідно, копії яких містяться в матеріалах справи.
24 березня 2026 року Виконавцем було винесено постанову № НОМЕР_2 про опис та арешт майна боржника, якою було описано та арештовано квартиру боржника за адресою: АДРЕСА_2 . У постанові наведено такі характеристики об`єкта нерухомості: реєстраційний номер 2924859780000, загальна площа - 150,5 м2, житлова площа - 82,7 м2, кількість житлових кімнат - чотири.
7 квітня 2026 року Виконавцем на підставі статті 20 Закону було винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності для участі у виконавчому провадженні № НОМЕР_2. Для проведення оцінки арештованої квартири було залучено фізичну особу - підприємця Манойленка Богдана Григоровича (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 85/2023, виданий Фондом державного майна України 16 лютого 2023 року) (далі - ФОП ОСОБА_3 ).
З матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_2 також вбачається, що 8 квітня 2026 року до Виконавця надійшов лист ФОП ОСОБА_3 щодо необхідності забезпечення доступу до спірної квартири для проведення оціночних процедур 14 квітня 2026 року.
У зв`язку з цим 8 квітня 2026 року Виконавець направив ОСОБА_1 вимогу від вказаної дати № 5087 про надання доступу до квартири АДРЕСА_1 для огляду 14 квітня 2026 року о 19 годині 00 хвилин. Копія цієї вимоги Виконавця з належними доказами її направлення ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку містяться в матеріалах справи. Однак, у призначений час доступ до квартири вказаним боржником забезпечено не було, про що складено відповідний акт від 14 квітня 2026 року, копія якого також міститься в матеріалах справи.
17 квітня 2026 року до Виконавця від ФОП ОСОБА_3 надійшов звіт про оцінку квартири (далі - звіт) від 15 квітня 2026 року. З наявної в матеріалах справи копії звіту вбачається, що за результатами оцінки ринкову вартість квартири визначено в розмірі 10 292 572,00 грн без ПДВ. 17 квітня 2026 року Виконавець направив ОСОБА_1 повідомлення про визначення вартості описаного майна з вищезазначеним звітом.
1 травня 2026 року до Виконавця надійшло клопотання ОСОБА_1 від 27 квітня 2026 року про призначення рецензування звіту про оцінку квартири від 15 квітня 2026 року.
Цього ж дня приватним виконавцем було сформовано та направлено вимогу від вказаної дати № 6416 щодо проведення рецензування зазначеного звіту голові Громадської організації "Всеукраїнська асоціація фахівців оцінки" (далі - Асоціація) Максимову Степану Йосиповичу.
7 травня 2026 року до Виконавця надійшла рецензія від 4 травня 2026 року Асоціації на звіт, складений ФОП ОСОБА_3 15 квітня 2026 року (далі - рецензія). Вказана рецензія підготовлена та підписана оцінювачами Асоціації Максимовим С.Й. (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача від 27 червня 2001 року № ЕОк-12) та Мєдною Вірою Дмитрівно (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача від 4 вересня 2001 року № ЕОк-19). Зі змісту вказаної рецензії вбачається, що звіт відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, а виявлені недоліки не впливають на достовірність визначеної вартості нерухомості.
З матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_2 також вбачається, що 7 травня 2026 року до Виконавця надійшов лист Державного підприємства "СЕТАМ" від 4 травня 2026 року № 821/10-07-26, адресований Виконавцю, стягувачу та боржнику, у якому було повідомлено інформацію щодо реалізації предмета іпотеки шляхом проведення електронного аукціону, а саме: чотирикімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 150,5 м2, житловою площею 82,7 м2 (реєстраційний номер лота 599097). Електронний аукціон призначено на 1 червня 2026 року о 09:00, початкова ціна продажу квартири становила 10 292 572,00 грн.
Як зазначала ОСОБА_1 у своїй скарзі, 30 квітня 2026 року на вебсайті Державного підприємства "СЕТАМ" було оприлюднено інформацію про реалізацію спірної квартири шляхом проведення електронного аукціону (реєстраційний номер лота 599097). Саме з цією обставиною боржниця пов`язує порушення своїх прав, вважаючи, що майно передано на реалізацію до завершення рецензування та до спливу строку оскарження оцінки.
В обґрунтування своєї скарги ОСОБА_1 посилалась на те, що передача спірної квартири на реалізацію 30 квітня 2026 року позбавила її реальної можливості скористатися передбаченим законом механізмом перевірки визначеної вартості майна, оскільки рецензування звіту про оцінку майна було ініційоване лише 1 травня 2026 року, а відповідну рецензію було отримано 7 травня 2026 року. На думку скаржниці, рецензія також була складена з порушенням чинного законодавства, оскільки рецензенти не оглядали спірну квартиру та не проводили самостійного дослідження її ринкових аналогів. Крім того, зазначені особи належать до тієї самої саморегулівної організації оцінювачів, членом якої є оцінювач Манойленко Б.Г.
Згідно з статтею 339-1 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Частинами 1 та 5 статті 74 Закону визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку. Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Аналогічна норма міститься в частині 1 статті 341 ГПК України.
Відповідно до статті 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 5 Закону передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
За пунктом 3 статті 10 Закону заходами примусового виконання рішень є, зокрема, заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Частиною 1 статті 13 Закону встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частинами 1-3 статті 57 Закону визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна. У разі, якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, об`єктів незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання.
Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем.
Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.
Звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні є дійсним протягом шести місяців з дня його підписання суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно. Якщо строк дійсності звіту про оцінку майна закінчився після передачі майна на реалізацію, повторна оцінка такого майна не проводиться (частини 5, 6 статті 57 Закону).
Зі змісту вказаної норми Закону вбачається, що виконавець не наділений повноваженням ставити під сумнів об`єктивність проведеної оцінки, або проводити оцінку нерухомого майна на власний розсуд, а зобов`язаний лише залучити експерта до участі у виконавчому провадженні та повідомити сторонам результати визначення вартості майна.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 8 листопада 2023 року в справі № 761/38243/21.
Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин в питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені в Законі України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".
Згідно з частинами 1, 4 статті 3 вказаного Закону оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна). Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються приписами статті 12 цього Закону.
Оцінка майна проводиться на підставі договору між суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання та замовником оцінки або на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна (частина 1 статті 10 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні").
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" звіт про оцінку майна є документом складеним, зокрема, в електронному вигляді з дотриманням законодавства про електронні довірчі послуги, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.
За змістом статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" однією з форм оцінки майна є рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає в їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна.
Рецензування звіту з оцінки є єдиним законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року у справі № 826/6706/18.
Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), якщо зазначена оцінка погоджується, затверджується або приймається органом державної влади або органом місцевого самоврядування, є обов`язковим.
Тобто Закон України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" визначає, що однією з форм оцінки майна є рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає у їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна.
Отже, рецензування звіту з оцінки є законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки, який у межах виконавчого провадження дозволяє швидко та ефективно захистити права боржника.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 червня 2025 року в cправі № 916/302/16.
Частиною 4 статті 57 Закону передбачено, що виконавець зобов`язаний призначити рецензування звіту про оцінку майна у разі заперечення однією із сторін проти результатів оцінки майна, проведеної суб`єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, під час здійснення виконавчого провадження, за яким стягувачем виступає банк, тимчасова адміністрація або ліквідація якого здійснюється відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
В інших випадках Закон не містить обов`язку державного чи приватного виконавця здійснювати рецензування звіту про оцінку майна, здійснену суб`єктом оціночної діяльності.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 листопада 2023 року в справі № 761/38243/21.
У статті 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" передбачені вимоги щодо рецензування звіту про оцінку майна, згідно з якою рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб`єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна). Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) може виконувати оцінювач, який має не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна, експертні ради, що спеціально створені саморегулівними організаціями оцінювачів з метою контролю за якістю оцінки майна, яка проводиться оцінювачами - членами саморегулівної організації, оцінювачі, які мають не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна та працюють у Фонді державного майна України, а також інших органах, зазначених у статті 5 цього Закону. Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), якщо зазначена оцінка погоджується, затверджується або приймається органом державної влади або органом місцевого самоврядування, є обов`язковим. Якщо письмовим запитом про необхідність проведення рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) встановлюється вимога щодо надання висновку про вартість майна, така вимога задовольняється шляхом проведення оцінки майна. У цьому випадку рецензент здійснює або забезпечує здійснення оцінки майна в порядку, встановленому нормативно-правовими актами з оцінки майна.
У той же час за змістом статей 18, 20, 56, 57 та 61 Закону виконавець зобов`язаний вживати заходів примусового виконання рішення, має повноваження описувати та арештовувати майно боржника, залучати суб`єкта оціночної діяльності для оцінки нерухомості та передавати арештоване майно на реалізацію в установленому законом порядку.
Частиною 5 статті 57 Закону передбачено право сторони виконавчого провадження оскаржити результати визначення вартості чи оцінки майна до суду в десятиденний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Водночас ця ж норма прямо встановлює, що оскарження результатів визначення вартості чи оцінки майна в судовому порядку не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення такої передачі судом
Отже, передбачений частиною 5 статті 57 Закону десятиденний строк є строком для реалізації права на судове оскарження результатів оцінки, а не строком, протягом якого виконавець у будь-якому разі зобов`язаний утримуватися від передачі майна на реалізацію.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 червня 2025 року в cправі № 916/302/16.
Однак, матеріали скарги не містять відомостей про існування станом на 30 квітня 2026 року судового рішення, яким було зупинено передачу квартири на реалізацію.
Відтак, саме по собі отримання Виконавцем клопотання ОСОБА_1 про рецензування звіту, незалежно від послідовності його отримання й направлення заявки до ДП "СЕТАМ" для проведення реалізації майна на електронних торгах 30 квітня 2026 року, не створювало передбаченої законом заборони на вчинення Виконавцем дій з передачі арештованого майна на реалізацію.
Крім того, як уже зазначалося судом, у даному випадку чинним законодавством не передбачено обов`язку Виконавця здійснювати рецензування звіту про оцінку майна за відсутності відповідних передбачених законом підстав. У зв`язку з цим доводи скаржниці про те, що Виконавець вчинив дії, спрямовані на проведення рецензування звіту про оцінку майна, лише 1 травня 2026 року, не свідчать про порушення останнім вимог чинного законодавства.
Більш того, жодною нормою чинного законодавства не встановлено обов`язку Виконавця зупиняти вчинення виконавчих дій, зокрема щодо передачі арештованого майна на реалізацію, на час проведення рецензування звіту про оцінку майна в зв`язку з незгодою боржника з результатами такої оцінки.
Судом враховано, що відповідно до статей 4, 12, 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" рецензування звіту про оцінку майна полягає у критичному розгляді звіту та наданні висновків щодо його повноти, правильності виконання й відповідності застосованих процедур вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна. Рецензування не є проведенням нової оцінки майна.
У пункті 64 Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 (далі - Національний стандарт № 1), передбачено, що рецензія не повинна містити власного висновку про вартість об`єкта оцінки.
Враховуючи вищевказане, відсутність особистого огляду спірної квартири рецензентами та невизначення ними нової ринкової вартості об`єкта не підтверджують факту порушення порядку рецензування, на який посилалася ОСОБА_1 у своїй скарзі.
Посилання ОСОБА_1 на упередженість рецензентів Максимова С.Й. та Мєдної В.Д. зводяться виключно до їх членства в ГО "Всеукраїнська асоціація фахівців оцінки".
У той же час, частина 2 статті 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" прямо передбачає можливість рецензування звітів експертними радами, спеціально створеними саморегулівними організаціями оцінювачів для контролю за якістю оцінки, проведеної оцінювачами - членами таких організацій.
Лише сам факт членства рецензентів та ОСОБА_3 у відповідній організації за відсутності інших підтверджуючих обставин щодо порушення рецензентами вимог несумісності не є належним доказом особистої заінтересованості цих осіб у результатах рецензування.
Разом із цим, судом враховано, що у своїй діяльності суб`єкт оціночної діяльності є самостійним, а тому Виконавець жодним чином не може впливати на порядок проведення оцінки майна. Виконавець не наділений повноваженням ставити під сумнів об`єктивність проведеної оцінки, проводити оцінку нерухомого майна на власний розсуд, а зобов`язаний лише залучити експерта до участі у виконавчому провадженні та повідомити сторонам результати визначення вартості майна.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 8 листопада 2023 року в справі № 761/38243/21.
Водночас, спірна рецензія не є рішенням Виконавця, а становить лише результат професійної діяльності уповноважених осіб у сфері оцінки майна, складений за наслідками перевірки звіту про оцінку майна на предмет його відповідності вимогам чинного законодавства у сфері оціночної діяльності, повноти, правильності виконання та обґрунтованості застосованих оціночних процедур.
Таким чином, рецензія за своєю правовою природою є документом, складеним за результатами здійснення професійної оціночної діяльності, а не владним рішенням Виконавця, прийнятим під час примусового виконання судового рішення.
При цьому, повноваження Виконавця щодо організації проведення рецензування звіту про оцінку майна не передбачають його права втручатися в процес рецензування, визначати зміст висновків рецензентів або самостійно оцінювати правильність застосованих ними методичних підходів.
Відтак, сама лише незгода скаржника зі змістом рецензії від 4 травня 2026 року не може свідчити про протиправність дій Виконавця, який забезпечив проведення такої рецензії саме на підставі клопотання самої ОСОБА_1 шляхом звернення до відповідної саморегулівної організації оцінювачів.
У свою чергу повідомлення Виконавця про передачу майна на реалізацію та повідомлення про отримання спірної рецензії мають виключно інформаційний характер, не встановлюють нових обов`язків для боржника та не змінюють обсягу його майнових прав.
Скаржницею не наведено жодних обставин, які свідчили б про те, що оскаржувані повідомлення Виконавця містять недостовірні відомості, складені з порушенням установленого законом порядку або самостійно спричинили порушення її прав та законних інтересів.
Більш того, визнання протиправним і скасування повідомлення Виконавця про передачу спірної квартири на реалізацію не матиме наслідком скасування відповідної виконавчої дії. Так скасування повідомлення Виконавця про отримання рецензії не мало б наслідком втрату чинності цього документа, складеною іншими уповноваженими особами.
Оскільки судом встановлено, що дії Виконавця щодо оцінки майна (квартири) відповідали положенням статті 57 Закону, й ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не довела належними та допустимими доказами недотримання Виконавцем приписів чинного законодавства під час здійснення рецензування спірного майна такого передачу на реалізацію, як і не надала жодних доказів на підтвердження порушення суб`єктами оціночної діяльності процедури рецензування звіту про оцінку, суд дійшов висновку про необґрунтованість даної скарги та про відмову в її задоволенні.
Разом із цим, з матеріалів справи вбачається, що 24 серпня 2026 року відбулися треті електронні торги з реалізації спірної квартири, які були визнані такими, що не відбулися, у зв`язку з несплатою учасниками гарантійних внесків. Надалі стягувач не скористався правом залишити нереалізоване майно за собою. Крім того, 7 вересня 2026 року Виконавцем були винесені постанови про повернення виконавчих документів стягувачу в межах виконавчих проваджень № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4, що входили в зведене виконавче провадження № 80325714.
Наведені обставини свідчать про те, що процедура реалізації спірного нерухомого майна за визначеною у звіті від 15 квітня 2026 року вартістю фактично не призвела до його відчуження, а негативні наслідки, на можливість настання яких посилалася ОСОБА_1 у своїй скарзі, не настали.
Суд звертає увагу на те, що обраний скаржницею спосіб захисту має бути спрямований на ефективне поновлення її порушених прав та законних інтересів, а не виключно на встановлення факту можливого порушення вимог законодавства під час проведення оцінки майна.
Неможливість здійснення дієвого захисту прав та охоронюваних інтересів учасника виконавчого провадження у разі задоволення його скарги є самостійною підставою для відмови в її задоволенні й не вимагає з`ясування інших обставин по суті спору.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 13 березня 2025 року у справі № 910/15184/21.
З огляду на те, що електронні торги з реалізації спірної квартири вже проведені та визнані такими, що не відбулися, подальша процедура її реалізації за оскаржуваною оцінкою фактично припинена, задоволення вимог ОСОБА_1 від 11 травня 2026 року саме по собі не призведе до поновлення її прав, порушення яких скаржниця пов`язувала з можливістю реалізації квартири за заниженою вартістю, що також виключає можливість задоволення вказаної скарги.
Розглянувши клопотання Виконавця від 22 вересня 2026 року про закриття провадження за скаргою ОСОБА_1 від 11 травня 2026 року, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для його задоволення з огляду на таке.
Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльністю державного чи приватного виконавця, а також повноваження суду за результатами їх розгляду, визначені статтями 339-345 ГПК України.
Зокрема, положеннями статті 343 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними та зобов`язує відповідного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, у межах повноважень приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина 3 статті 343 ГПК України).
Отже, спеціальними положеннями ГПК України, які регулюють порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, не передбачено такої процесуальної дії за результатами розгляду скарги на дії приватного виконавця, як закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору.
Судом врахована правова позиція, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі № 921/357/20, відповідно до якої стаття 343 ГПК України не охоплює всіх можливих процесуальних рішень, якими може завершитися розгляд скарги на дії виконавця.
У зв`язку з цим вказане клопотання Виконавця задоволенню не підлягає.
Інші доводи, на які посилалися учасники судового процесу під час розгляду даної скарги ОСОБА_1 , залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду про відмову в задоволенні скарги боржника від 11 травня 2026 року.
Керуючись статями 234, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні скарги ОСОБА_1 від 11 травня 2026 року на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича в справі № 910/8212/25 відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в порядку, передбаченому статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали складено та підписано 13 жовтня 2026 року.
Суддя Є.В. Павленко