УХВАЛА
Іменем України
06 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 752/2485/21
провадження № 61-11900ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Воробйової І. А.,
Червинської М. Є.,
розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_4 , про стягнення грошових коштів,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_4 , про стягнення грошових коштів.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 27 січня 2021 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 13 травня 2026 року позовну заяву ОСОБА_3 залишено без розгляду на підставі пункту 9 частини першої статті 257 УПК України.
Постановою Київського апеляційного суду від 28 липня 2026 року ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 13 травня 2026 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
11 вересня 2026 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2026 року.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження, виходячи з наступного.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із засад судочинства
є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи
не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу,
в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи
і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини третя, четверта статті 12 ЦПК України).
Питання щодо витребування доказів врегульовані статтею 84 ЦПК України.
Відповідно до частин першої, третьої, сьомої статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. У разі задоволення клопотання, суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
Частиною десятою статті 84 ЦПК України передбачено, що у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.
Водночас у пункті 9 частини першої статті 257 ЦПК України встановлено, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору.
Системне тлумачення пункту 9 частини першої статті 257 ЦПК України свідчить, що його необхідно застосовувати у взаємозв`язку із положеннями частин сьомої - десятої статті 84 ЦПК України, а саме за умови з`ясування питання, яке значення мають ці докази, при цьому суд має процесуальні підстави для визнання обставини, для з`ясування якої витребовувався доказ, або для відмови у визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами.
Наведені висновки щодо застосування указаних норм процесуального права відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від
13 лютого 2019 року у справі № 592/10368/16-ц (провадження
№ 61-35703св18), від 18 грудня 2019 року у справі № 560/904/15-ц (провадження № 61-40688св18), від 17 січня 2020 року у справі № 520/2609/17 (провадження № 61-9001св19), від 02 вересня 2020 року у справі
№ 208/4288/18 (провадження № 61-2921св20).
Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 761/117393/19 зазначив, що положення частини десятої статті 84 ЦПК України містять альтернативні варіанти дій суду першої інстанції в разі ухилення від виконання учасником справи вимог щодо надання доказів, а залишення позову без розгляду є лише одним з них і може застосовуватися тільки в разі неможливості здійснення судом розгляду справи за відсутності таких доказів.
Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року у справі № 331/2308/22 (провадження № 61-10507св24).
Судом встановлено, що ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва
від 29 березня 2023 року зобов`язано ОСОБА_3 надати суду оригінали договорів: займу від 20 січня 2017 року, що укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ; поруки від 20 січня 2017 року, що укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 . Також було роз`яснено ОСОБА_3 , що у випадку невиконання ухвали суду про витребування доказів у строк до судового засідання, а також неповідомлення суд про причини невиконання судом буде залишено його позовну заяву без розгляду на підставі пункту 9 частини 1 статті 257 ЦПК України.
У судовому засіданні 02 листопада 2023 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 надала для огляду оригінали витребовуваних судом
у ОСОБА_3 договорів, які після огляду були повернено представнику позивача та роз`яснено, що вони будуть витребувані судом повторно при вирішенні клопотання відповідача щодо призначення судово-почеркознавчої експертизи.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 29.01.2025 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 травня 2025 року, призначено судово-технічну експертизу на вирішення якої поставлено питання: чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у договорі поруки від 20 січня 2017 року до договору позики від 20 січня 2017 року
(у розділі реквізити сторін під стовпчиком «Поручитель») безпосередньо ОСОБА_1 , чи іншою особою? На час проведення експертного дослідження провадження у справі зупинено.
04 липня 2025 року матеріали цивільної справи № 752/2485/21-ц були направлені до Київського НДІСЕ для проведення призначеної експертизи.
Експерт звернувся до суду з клопотанням про надання додаткових матеріалів, а саме оригіналу досліджуваного документа - договору поруки від 20 січня 2017 року до договору позики від 20 січня 2017 року, оскільки відповідно до пункту 1.1. Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом МЮ України від 08 жовтня 1998 року № 53\5, для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів, а також відповідно до пункту 3.5. Інструкції, коли об`єкт дослідження не може бути представлений ексертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об`єкта (крім об`єктів почеркознавчих досліджень).
Для забезпечення виконання клопотання експерта, 01 серпня 2025 року судом поновлено провадження у справі.
У судовому засіданні 07 травня 2026 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 повідомила, що вона не буде надавати на дослідження експерту оригінал договору поруки від 20 січня 2017 року до договору позики від 20 січня 2017 року. Таку позицію адвокат обґрунтувала тим, що питання, які поставлені на вирішення експертизи є однобокими і не буде отримано повної відповіді.
Суд апеляційної інстанції, врахувавши те, що в ухвалі про призначення судово-технічної експертизи від 29 січня 2025 року чи окремим судовим рішенням не було повторно витребувано вищезазначені докази, дійшов обґрунтованого висновку про помилковість висновків суду першої інстанції про залишення позову без розгляду на підставі пункту 9 частини першої статті 257 ЦПК України, зазначивши, що залишення позову без розгляду є лише одним з варіантів і тільки в разі неможливості здійснення судом розгляду справи за відсутності таких доказів, також не надано обґрунтування неможливості розгляду справи без оригіналу договору поруки.
Посилання у касаційній скарзі на правові позиції Верховного Суду
є безпідставним, так як вони не суперечить висновкам суду апеляційної інстанцій.
По суті доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм процесуального права й висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити
у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд вже викладав у постанові висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, а суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення із врахуванням такого висновку, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_4 , про стягнення грошових коштів відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
І. А. Воробйова
М. Є. Червинська