У Х В А Л А
12 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 757/11957/26
провадження № 61-11333ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М. розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Друченком Артемом Юрійовичем на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 02 березня 2026 року про забезпечення позову та постанову Київського апеляційного суду від 11 серпня 2026 року,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2026 року ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову до пред`явлення позову, в якій просив: накласти арешт на земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: земельна ділянка 42 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: АДРЕСА_1 ; накласти арешт на земельну ділянку площею 0,0797 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером: [номер приховано]:82:312:0040 за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2166235480000), м. Київ; накласти арешт на земельну ділянку із кадастровим номером [номер приховано]:82:312:0031, площею 0,06 га «для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва» за адресою: земельна ділянка АДРЕСА_3 .
На обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник посилався на те, що він має намір звернутись до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, зокрема земельних ділянок, набутих у власність під час перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти подружжя. Право власності на відповідне майно зареєстровано лише за ОСОБА_3 , яка може відчужити це майно. Для реалізації можливого рішення суду про поділ спільного майна необхідно накласти арешт на відповідні земельні ділянки, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача, утруднити виконання рішення суду у випадку його задоволення і призвести до негативних наслідків для нього.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02 березня 2026 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову до пред`явлення позову - задоволено.
Накладено арешт на земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2[телефон приховано]).
Накладено арешт на земельну ділянку площею 0,0797 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером: [номер приховано]:82:312:0040 за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2166235480000).
Накладено арешт на земельну ділянку із кадастровим номером [номер приховано]:82:312:0031 площею 0,06 га «для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва» за адресою: АДРЕСА_3 .
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальний ризик відчуження спірного майна, що може призвести до невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Вид забезпечення позову, який просив застосувати заявник є співмірним із позовними вимогами.
Суд першої інстанції врахував співмірність заходів забезпечення позову із вимогою позову та дійшов висновку, що заява ОСОБА_2 про забезпечення позову до пред`явлення позову є обґрунтованою і підлягає задоволенню.
З ухвалою суду першої інстанції не погодилась ОСОБА_3 та оскаржила її в апеляційному порядку.
Постановою Київського апеляційного суду від 11 серпня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 02 березня 2026 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин, визначив мету забезпечення позову, оцінив зв`язок між заявленим заходом та предметом майбутнього позову, перевірив співмірність арешту земельних ділянок із заявленими вимогами та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування відповідного заходу. Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що аргументи заявниці зводяться по суті до незгоди з оцінкою судом першої інстанції наявності ризику утруднення виконання можливого рішення суду, однак не містять переконливих аргументів, які б спростовували встановлені судом обставини або свідчили про неправильне застосування норм процесуального права.
27 серпня 2026 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Друченка А. Ю. через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 02 березня 2026 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 серпня 2026 року, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову.
Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2026 року касаційну скаргу залишено без руху та надано десятиденний строк для усунення її недоліків.
Заявник виправив зазначені судом недоліки, подав відповідну заяву про їх усунення разом із виправленою касаційною скаргою.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій у супереч правовим висновкам викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року № 914/1570/20 та постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17-ц та від 04 червня 2020 року у справі № 200/12227/17 на які самі ж і посилалалися, без наведення ОСОБА_2 обставин, які б свідчили про те, що неприйняття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим майбутнього можливого виконання рішення суду та без жодних доказів на підтвердження даних обставин (без відповідного обґрунтування) і всупереч адекватності застосування таких заходів забезпечення позову дійшли висновку про необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки.
Суди попередніх інстанцій проігнорували те, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірваний рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року (набрало законної сили 24 червня 2017 року) та ОСОБА_4 після розірвання цього шлюбу, тобто з червня 2017 (майже 9 років) не відчужила земельні ділянки та не вчиняла жодних дій для реалізації такого відчуження, а тому були відсутні будь-які підстави вважати, що ОСОБА_3 має на меті розпорядитись цим майном.
Крім того, судами залишено поза увагою і належно оцінкою дії ОСОБА_2 , який, окрім пред`явлення цієї заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки до пред`явлення позовної заяви, у період з 23 лютого 2026 року по 27 лютого 2026 року подав до Печерського районного суду м. Києва ще 5 (п`ять) аналогічнихзаяв, у задоволені трьох з яких було відмовлено, а дві залишено без розгляду. Вважає, що подання ОСОБА_2 6 (шести) аналогічних по суті заяв про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки до пред`явлення позовної заяви є зловживанням процесуальними правами.
Заявник посилається на те, що судами попередніх інстанцій порушено частину третю статті 12, статті 14, 44, 81, 148, 149, 150 ЦПК України і ці порушення норм процесуального права є підставою, яка визначена у частині другій статті 389 ЦПК України для касаційного оскарження ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову та постанови апеляційного суду, якою ця ухвала залишена без змін.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновкупро відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.
Відповідно до частини першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з частиною четвертою статті 152 ЦПК України у разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред`явити позов протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову, якщо інший строк не встановлено законом.
Таким чином можливість застосування забезпечення позову до моменту пред`явлення позовної заяви прямо передбачено нормою закону, що зумовлено необхідністю попередження можливих недобросовісних дій відповідача до моменту виникнення можливості для суду розглянути спір по суті.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що на час звернення із заявою про забезпечення позову між сторонами існував реальний, а не абстрактний спір щодо правового режиму спірного нерухомого майна, що потребувало вжиття заходів забезпечення майбутнього позову про поділ спільного майна подружжя, який ініціював ОСОБА_2 .
При цьому, після постановлення ухвали про забезпечення позову ОСОБА_2 виконав передбачений процесуальним законом обов`язок щодо пред`явлення позову, у зв`язку з чим 13 квітня 2026 року Печерським районним судом міста Києва відкрито провадження у справі. Отже, передбачений законом механізм забезпечення позову до пред`явлення позову був реалізований не як самостійний спосіб обмеження прав відповідача, а у зв`язку з подальшим зверненням заявника до суду з відповідним позовом.
Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом залежно від конкретного випадку.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) виснувала, що з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду в конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
У пункті 23 постанови від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що вимога про надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, спрямовані на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також запобігання спричиненню значної шкоди позивачу.
Установивши існування конкретного спору щодо трьох індивідуально визначених земельних ділянок, які є безпосереднім предметом майбутньої вимоги про поділ спільного майна та право власності на які зареєстровано за ОСОБА_3 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність достатніх підстав для застосування заходів забезпечення позову. Суди правильно виходили з того, що ймовірне відчуження спірного майна відповідачкою, об`єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача, оскільки останній не зможе захистити або поновити свої права за указаною позовною заявою.
Застосований апеляційним судом вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу заявниці на те, що заходи забезпечення позову є обмеженнями, які мають тимчасовий характер та вживаються лише на час розгляду справи судом.
Доводи касаційної скарги заявниці не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Зокрема, посилання у касаційній скарзі на те, що ОСОБА_2 не довів ймовірності намірів на відчуження майна, а суди цих обставин достовірно не встановили, є необґрунтованими, оскільки сама по собі вимога подання доказів про реальність намірів відповідача відчужити спірне майно при наявності у нього як у власника необмеженого права в будь-який момент розпорядитися своїм майном може порушувати баланс інтересів сторін, оскільки покладатиме на сторону позивача завищеного або заздалегідь недосяжного стандарту доказування. Забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом.
Інші аргументи касаційної скарги, зокрема щодо тривалого невчинення власником майна дій спрямованих на його відчуження, щодо недобросовісності дій заявника та зловживання процесуальними правами (подання ним протягом певного періоду декілька заяв аналогічного змісту про забезпечення позову) є аналогічними доводам апеляційної скарги, які були предметом дослідження і перевірки судом апеляційної інстанції, за результатами якої відхилені цим судом з наведенням відповідного мотивування. І з такими мотивами, з огляду на встановлені у цій справі обставини і підстави, покладені на обґрунтування вжитих заходів забезпечення позову, погоджується Верховний Суд.
Згідно із частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що правильність застосування судом першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд норм права щодо задоволення заяви про забезпечення позову не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга на ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду є необґрунтованою.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Друченком Артемом Юрійовичем на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 02 березня 2026 року про забезпечення позову та постанову Київського апеляційного суду від 11 серпня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. А. Воробйова
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун