Справа № 420/24572/26
У Х В А Л А
13 жовтня 2026 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії
В С Т А Н О В И В :
До Одеського окружного адміністративного суду 11.08.2026 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 мільйон гривень на підставі пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;
2. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 мільйон гривень згідно із п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він проходив військову службу у військових частинах НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 та НОМЕР_2 . Згідно з військовим квитком серії НОМЕР_7 позивач був призваний на військову службу у березні 2022 року, тобто після введення в Україні воєнного стану та до досягнення ним 25-річного віку. Під час проходження військової служби позивач виконував бойові завдання у районах ведення воєнних (бойових) дій, що підтверджується довідками військових частин НОМЕР_4 та НОМЕР_2 , складеними за формою, передбаченою для реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153. Довідки містять відомості про конкретні періоди безпосередньої участі позивача у бойових діях, відсутність випадків притягнення його до кримінальної, військово-адміністративної та дисциплінарної відповідальності, а також про інші особливі обставини. Сумарна тривалість підтвердженої безпосередньої участі Позивача у бойових діях станом на 13.02.2025 становить 106 календарних днів. 11 жовтня 2023 року під час безпосередньої участі у бойових діях позивач отримав поранення, пов`язане із захистом Вітчизни, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_8 від 20.11.2023. Ця обставина підтверджується довідкою про безпосередню участь у бойових діях військової частини НОМЕР_2 від 26.11.2025 №222/28/7/1837, довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 11.10.2023 №222/28/7/65 та підсумковим бойовим донесенням зведеного загону військової частини НОМЕР_9 від 11.10.2023 №16. Отже, тривалість участі позивача у бойових діях була меншою ніж шість місяців саме за наявності поранення, одержаного під час захисту Вітчизни, що відповідно до абзацу четвертого пункту 4 Постанови №153 є самостійною підставою для виплати винагороди у повному розмірі.
Загальна тривалість безпосередньої участі у бойових діях - 106 календарних днів. Довідкою військової частини НОМЕР_6 від 21.05.2026 №2279 також підтверджено, що у цій військовій частині Позивач одноразову грошову винагороду за Постановою №153 не отримував. Оскільки Позивач був призваний під час воєнного стану у віці до 25 років, продовжував проходити військову службу станом на 13.02.2025, безпосередньо брав участь у бойових діях та отримав поранення під час захисту Вітчизни, він набув право на одноразову грошову винагороду у повному розмірі - 1 000 000 грн. З метою реалізації цього права позивач подав до військової частини НОМЕР_2 рапорт, зареєстрований 10.07.2026 за вх. №С-231, щодо нарахування та виплати одноразової грошової винагороди. Листом від 14.07.2026 №222/28/7/5330 Військова частина НОМЕР_2 повідомила позивачу про відсутність правових підстав для виплати винагороди.
Ухвалою судді від 14.08.2026 постановлено прийняти до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрити провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
26.08.2026 від представника відповідача Військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив (вх. №ЕС/97816/26), в якому зокрема просить залучити військову частину НОМЕР_8 (код ЄДРПОУ НОМЕР_10 , АДРЕСА_2 ) до участі у справі як другого відповідача.
Ухвалою суду від 07.09.2026 постановлено залучити до участі у справі № 420/24572/26 в якості другого відповідача Військову частину НОМЕР_8 ; розпочати розгляд адміністративної справи № 420/24572/26 спочатку; витребувати від Військової частини НОМЕР_8 :
- інформацію про сумарну кількість днів безпосередньої участі ОСОБА_1 в бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій за період проходження військової служби для виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;
- інформацію про відсутність чи наявність у ОСОБА_1 випадків притягнення до дисциплінарної, адміністративної відповідальності за період проходження військової служби.
07.10.2026 від представника відповідача Військової частини НОМЕР_8 надійшли пояснення (вх. №114820/26), в яких повідомлено, що військову частину НОМЕР_8 визначено співвідповідачем у справі лише в силу того, що військова частина НОМЕР_2 є структурним підрозділом розвідувального органу та перебуває у підпорядкуванні та на фінансовому забезпеченні Головного управління розвідки Міністерства оборони України (військова частина НОМЕР_8 ), саме остання уповноважена здійснювати виплати грошового забезпечення та, за наявності для цього відповідних підстав, грошової допомоги. Зважаючи на те, що Позивач не проходив військову службу у військової частини НОМЕР_8 відсутні затребувані судом документи, що стосуються проходження військової служби ОСОБА_1 .
07.10.2026 від представника відповідача військової частини НОМЕР_8 надійшла заява (вх. №114824/26), в якій просить суд позовну заяву залишити без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення до суду. У вказаній заяві вказали, що Постанова Кабінету Міністрів України №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», була прийнята 11 лютого 2025 року, офіційно опублікована у Офіційному віснику України від 12.03.2025 (2025 р., №21, стаття 1382, код акта 130474/2025) та газеті «Урядовий кур`єр» від 13.02.2025 (№33), у зв`язку із чим набрала чинності та стала загальновідомою, в тому числі і Позивачу. Таким чином, шестимісячний строк звернення до адміністративного розпочався 14.02.2025 та закінчився 13.08.2025. суду Водночас, з позовною заявою позивач звернувся лише 10.08.2026, тобто з пропуском шестимісячного строку, встановленого частиною 2 статті 122 КАС України.
07.10.2026 від представника відповідача військової частини НОМЕР_8 надійшла заява (вх. №114826/26), в якій просить суд розгляд справи за правилами загального позовного провадження зазначивши, що у разі задоволення позовних вимог на кошторис військової частини НОМЕР_8 буде покладено додаткове навантаження у розмірі 1 000 000 грн, справа має виняткове значення для військової частини НОМЕР_11 . Також вказали, що справа №420/24572/26 с складною з огляду на свій вплив на формування судової практики та потребує детального аналізу норм матеріального права, поглибленого дослідження обставин справи та пояснень сторін. Крім того звертаючись з позовними вимогами до відповідачів, які не є учасниками експериментального проекту та на яких не поширюється дія Постанови №153, Позивач створює негативний репутаційний вплив для відповідачів та сприяє виникненню суспільної напруги, що негативно впливає на мету Постанови №153, та, відповідно, на рівень укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби, що є неприпустимим в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України. З огляду на викладене, справа не відповідає критеріям малозначності та потребує розгляду за правилами загального позовного провадження.
07.10.2026 від представника відповідача військової частини НОМЕР_8 надійшла заява (вх. №114828/26) з проханням розгляд справи здійснювати у закритих судових засіданнях посилаючись на ч. 2 ст. 46 Закону України «Про розвідку», інформація про розвідувальну діяльність, про методи розвідки, сили і засоби розвідки, розвідувальна інформація, інформація про забезпечення споживачів розвідувальною інформацією, про взаємодію розвідувальних органів з іншими суб`єктами розвідувального співтовариства, з державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, компетентними органами іноземних держав, міжнародними організаціями належить до таємної інформації та підлягає віднесенню у встановленому законом порядку до розвідувальної таємниці та/або державної таємниці. При цьому, пункт 8 частини першої статті 1 Закону України «Про розвідку» визначає, що сили і засоби розвідки співробітники розвідувальних органів та особи, залучені до конфіденційного співробітництва з цими органами, органами військового управління розвідки та військові частини розвідки, підрозділи, підприємства, установи, організації, заклади засоби та структури прикриття, будівлі, приміщення, транспортні засоби, інформаційні системи та бази даних, технічні засоби розвідки, озброєння, боєприпаси, військова та спеціальна техніка, спеціальні технічні засоби, інше майно, кошти в національній та іноземній валютах, які використовуються для здійснення розвідувальної діяльності або для організації чи забезпечення її здійснення, а також сили і засоби інших суб`єктів розвідувального співтовариства у випадках, визначених цим Законом. Крім того, пунктом 6.4. Переліку відомостей Міністерства оборони України, які містять службову інформацію (ПСІ-2023), затвердженого наказом Міністерства оборони України 17 жовтня 2023 року №605, передбачено, що відомості про військовослужбовців і працівників Збройних Сил України, що розкривають їх службу (роботу) в органах розвідки та частинах. безпосередньо підпорядкованих Головному управлінню розвідки Міністерства оборони України, підлягають віднесенню до службової інформації. З огляду на викладене, оскільки в матеріалах справи можна встановити інформацію про сили і засоби розвідки, зокрема про підвідомчість військової частини НОМЕР_2 , а також відомості, які можуть свідчити про службу (роботу) позивача в органах розвідки та частинах, безпосередньо підпорядкованих Головному управлінню розвідки Міністерства оборони України, враховуючи триваючу збройну агресію російської федерації проти України, вважаємо за необхідне слухати справу протягом всього провадження у закритих судових засіданнях.
Підстави та порядок залишення позову без розгляду визначені статтею 240 КАС України.
Як вже зазначалось вище по тексту, пунктом 8 частини 1 статті 240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Спірним у даній справі є відмова у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 мільйон гривень на підставі пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголосив, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Для визначення початку перебігу строку звернення до адміністративного суду встановленню підлягає момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися саме про порушення свого суб`єктивного права, а не момент, коли вона могла дізнатися про існування нормативно-правового акта, яким передбачено відповідне право.
Відтак для цілей визначення початку перебігу строку звернення до суду значимим є момент, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд не погоджується з доводами відповідача про те, що перебіг строку звернення позивача до адміністративного суду розпочався 11 лютого 2025 року у зв`язку з офіційним опублікуванням постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» №153, оскільки така обставина не свідчать про порушення права саме позивача.
Крім того, набрання чинності нормативно-правовим актом не може ототожнюватися з моментом виникнення порушення права особи внаслідок дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
Як слідує з матеріалів справи, з метою реалізації цього права позивач подав до військової частини НОМЕР_2 рапорт, зареєстрований 10.07.2026 за вх. №С-231, щодо нарахування та виплати одноразової грошової винагороди.
Листом військової частини НОМЕР_12 від 14.07.2026 №222/28/7/5330 позивачу відмовлено у виплаті винагороди. Обґрунтовуючи відмову, відповідач послався на те, що підпорядковані ГУР МО України військові частини не належать до суб`єктного складу, передбаченого пунктом 4 Постанови, виплата одноразової грошової винагороди військовослужбовцям цих військових частин не передбачена.
Таким чином, саме із зазначеною обставиною, а не з датою опублікування Постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» №153, у межах вирішення питання про дотримання строку звернення до суду може бути пов`язана обізнаність позивача щодо відсутності підстав для здійснення спірної виплати.
Позовну заяву у цій справі подано до суду 10 серпня 2026 року (шляхом формування документу в системі «Електронний суд»).
При оцінці доводів відповідача суд також враховує Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025.
Вказаним Рішенням Конституційного Суду України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Стаття 233 частина 1 КЗпП України у частині, визнаній неконституційною, втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України зазначеного Рішення від 11 грудня 2025 року.
Конституційний Суд України при вирішенні питання щодо конституційності зазначеного законодавчого обмеження виходив, зокрема, із конституційних гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю та права на судовий захист, установлених статтями 43, 55 Конституції України.
Отже, на час звернення позивача до суду - 10 серпня 2026 року встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України тримісячний строк у частині вимог про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат втратив чинність внаслідок Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025.
Серед іншого суд також звертає увагу, що відповідно до копії військового квитка серії НОМЕР_7 ОСОБА_1 з 2022 року по теперішній час проходить військову службу за мобілізацією, а відтак є діючим військовослужбовцем.
За змістом статті 123 частини 3 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до статті 240 частини 1 пункту 8 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
За встановлених обставин відсутні правові підстави для висновку про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, а відтак відсутні передбачені статтями 123, 240 КАС України підстави для залишення позовної заяви без розгляду.
З огляду на викладене заява представника Військової частини НОМЕР_8 про залишення позовної заяви без розгляду задоволенню не підлягає.
Щодо розгляду справи в порядку загального позовного провадження, суд зазначає таке.
Одним із основних засад (принципів) адміністративного судочинства є офіційне з`ясування всіх обставин у справі.
Згідно ч.1 ст.12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Відповідно до ч.5 ст.12 КАС України умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
Згідно частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Суд може відмовити у задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.
Покликання представника відповідача що вказана справа має важливе значення для сторін, не може бути сприйняте судом як належний аргумент для переходу до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, оскільки будь-який спір, з огляду на дії позивача щодо його ініціювання, є значимим для нього, так само як і для відповідачів, оскільки судове провадження має наслідком ухвалення судового рішення, яким вирішується спір між ними. При цьому, таке судове рішення підлягатиме оскарженню в порядку, визначеному КАС України.
Відповідно до частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Водночас норми ст.262 КАС України не передбачають проведення судового засідання та виклику учасників справи, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Суд також зазначає, що законодавець не пов`язує законність та обґрунтованість судового рішення з викликом сторін у судове засідання.
Суд звертає увагу, що згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в ухвалі від 27.08.2019 у справі №826/7244/18, бажання сторін у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, висловлені ними в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідності призначення справи до розгляду з викликом її учасників.
Отже, саме по собі клопотання сторони про розгляд справи за її участю, яка, відповідно до процесуального закону може розглядатися в порядку письмового провадження, не є достатньою підставою для призначення її до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Оцінюючи доводи представника відповідача стосовно заявленого клопотання суд зазначає, що практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду з прав людини, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд зауважує, що з огляду на категорію та складність даної справи, обсяг доказів, кількість сторін, обраний позивачем спосіб захисту у позовній заяві тощо, характер спірних правовідносин, предмет доказування, є незначної складності та не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Заявник, у поданому клопотанні не навів жодної належної та достатньої підстави у підтвердження необхідності розгляду справи в порядку загального позовного провадження, а відтак з викликом учасників. Безпосередньо з клопотання представника відповідача не вбачається, які конкретно обставини чи факти, потребують детального встановлення та аналізу саме в судовому засіданні, і не можуть бути встановлені під час розгляду даної справи в порядку письмового провадження, наведені ж доводи є лише припущеннями про можливе існування обставин та фактів, які могли б бути вирішені виключно під час розгляду справи у відкритому судовому засіданні з викликом та за участю сторін.
Отже, представником відповідача у поданому клопотанні не доведено, та судом не встановлено обставин, які б свідчили про наявність підстав для розгляду даної справи в порядку загального позовного провадження, або у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Поряд з викладеним, суд вважає за необхідне звернути увагу представника відповідачів, що в силу приписів КАС України, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, аргументами іншої сторони, та реагувати на вказані аргументи з урахуванням приписів чинного процесуального законодавства, а саме шляхом подання відзиву, заперечень, додаткових пояснень, письмових доказів, тощо.
З урахуванням зазначених обставин, у сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розгляду справи у судовому засіданні з викликом сторін.
Щодо здійснення розгляду у закритих судових засіданнях, суд зазначає таке.
Суд наголошує, що підставою для закритого розгляду справи, вказаною у клопотанні відповідача є наявність у матеріалах справи документів із грифом обмеження доступу «Для службового користування».
Як встановлено судом, Військовою частиною НОМЕР_8 у цій справі надсилались документи, які містять гриф «Для службового користування» (ДСК).
Згідно з частинами 1, 2 статті 6 Закону України від 13.01.2011 № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» інформацією з обмеженим доступом є:
1) конфіденційна інформація;
2) таємна інформація;
3) службова інформація.
Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Частинами 1, 2 статті 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація:
1) що міститься в документах суб`єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;
2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.
Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф «Для службового користування». Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
19.10.2016 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №736 «Про затвердження Типової інструкції про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію», яка набрала чинності 04.11.2016 (далі Інструкція №736).
Вказаною Інструкцією №736 визначені єдині вимоги до ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації (далі - документи), що містять службову інформацію, зібрану під час провадження оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, діяльності у сфері оборони держави, та іншу службову інформацію (далі - службова інформація), в органах державної влади, інших державних органах, органах влади Автономної Республіки Крим (далі - установи).
Згідно з пунктом 8 Інструкції №736 документам, що містять службову інформацію, присвоюється гриф «Для службового користування».
Пунктом 66 Інструкції №736 визначено, що на обкладинці справи, що містить документи з грифом «Для службового користування», у правому верхньому куті проставляється відмітка «Для службового користування».
Відповідно до пункту 85 Інструкції №736 забороняється використовувати службову інформацію, що міститься в документах з грифом «Для службового користування», для відкритих виступів або опублікування у засобах масової інформації та демонструвати такі документи на стендах, у вітринах на відкритих виставках або в інших громадських місцях.
При цьому, згідно з пунктом 11 Інструкції №736 керівники юридичних осіб, громадських об`єднань без статусу юридичної особи та фізичні особи за розголошення службової інформації несуть відповідальність відповідно до закону.
Таким чином, наявність в матеріалах адміністративної справи документів, які містять інформацію з обмеженим доступом та мають гриф «Для службового користування», тягне за собою певні юридичні наслідки, зокрема, у вигляді необхідності привласнення відповідного грифу самій справі, обмеження на розповсюдження такої інформації та відповідальності за недотримання режиму роботи з інформацією з обмеженим доступом.
Разом з цим, за умови розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін наявність у справі документів, які містять гриф «Для службового користування» (ДСК) не є підставою для здійснення закритого розгляду справи.
Керуючись статтями 12, 243, 248, 256, 262, 294, 295 КАС України, суд
У Х В А Л И В:
У задоволенні клопотання представника відповідача Військової частини НОМЕР_8 (вх. №114824/26 від 07.10.2026) про залишення позову без розгляду - відмовити.
У задоволенні клопотання представника відповідача Військової частини НОМЕР_8 (вх. №№114826/26 від 07.10.2026) про розгляд справи в порядку загального позовного провадження - відмовити.
У задоволенні клопотання представника відповідача Військової частини НОМЕР_8 (вх. №№114828/26 від 07.10.2026) про розгляд справи у закритому судовому засіданні - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Олена СКУПІНСЬКА