Ухвала № 140596083 у справі № 681/1468/26 від 14.10.2026

Справа № 681/1468/26

Провадження 2-з/681/6/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2026 р. м. Полонне

Суддя Полонського районного суду Хмельницької області Іллюк С.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

05.10.2026 ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просить накласти арешт на нерухоме майно, а саме житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_2 , а також на рухоме майно, а саме транспортний засіб «Volkswagen Golf», 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , що також належить відповідачці. Окрім того, заявник просить заборонити відчуження та державну перереєстрацію вказаного нерухомого майна та транспортного засобу.

Заяву обґрунтовує тим, що ним подано позов до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди у розмірі 700000 гривень. Заявник вказує, що існують обставини, які свідчать про ризик відчуження відповідачкою належного їй майна, що, на його думку, істотно ускладнить або зробить неможливим виконання майбутнього рішення суду у разі задоволення позову. На підтвердження таких ризиків заявник посилається на пояснення відповідачки в іншій цивільній справі № 681/1767/25 у листопаді 2024 року про її намір продати будинок, стверджує про факт огляду будинку потенційними покупцями взимку 2025 року, надає видрук оголошення про продаж частини будинку з платформи OLX, вказуючи, що зазначений там номер телефону належить сестрі відповідачки, а також посилається на факт тривалого перебування ОСОБА_2 за кордоном.

У порядку, визначеному ч. 1 ст. 153 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати заяву про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.

Суд, вивчивши заяву, детально проаналізувавши надані докази та дослідивши матеріали цивільної справи, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви.

Так, 28.09.2026 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди.

13.09.2026 у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Окрім того, при розв`язанні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду, а також запобігання порушенню прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Звертаючись із заявою про забезпечення позову, заявник просить забезпечити свої вимоги майнового характеру, які полягають виключно у стягненні моральної шкоди, суб`єктивно оціненої ним у 700000 гривень. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Разом з тим, вирішуючи питання про співмірність запропонованих заходів забезпечення позову, суд враховує специфічну правову природу такого зобов`язання.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися, зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц, провадження № 61-18013сво18).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2022 у справі № 487/6970/20, провадження № 61-1132св22).

Європейський суд з прав людини також вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення ЄСПЛ від 12.07.2007 у справі «Stankov v. Bulgaria», № 68490/01, § 62).

Вирішуючи питання про співмірність запропонованих заходів, суд враховує, що гроші виступають лише еквівалентом моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається безпосередньо судом під час ухвалення рішення по суті спору, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням характеру правопорушення, глибини душевних страждань та інших обставин справи.

Заявлена позивачем сума до моменту ухвалення судового рішення характеризується правовою невизначеністю та є лише його особистим припущенням щодо бажаного розміру сатисфакції. Сам факт заподіяння моральної шкоди, її наявність, умови виникнення такого зобов`язання та обґрунтований розмір ще підлягають доведенню в процесі судового розгляду. За таких обставин застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно та транспортний засіб відповідача з метою забезпечення ще не доведеної та суб`єктивно визначеної суми моральної шкоди є очевидно неспівмірним заходом. Таке обмеження призведе до невиправданого, надмірного та непропорційного втручання у право власності відповідачки, порушуючи справедливий баланс між інтересами сторін та вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Окрім того, враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №754/5683/22 щодо необхідності оцінки дійсної мети застосування заходів забезпечення позову, суд бере до уваги характер правовідносин, з яких виник цей спір. Зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою для звернення до суду стали, зокрема, обставини, пов`язані з проживанням позивача у належному відповідачці житловому будинку та наявністю між сторонами неврегульованих питань щодо подальшого користування цим майном. У такому контексті прагнення позивача обмежити право розпорядження відповідачки саме цим житловим будинком у межах спору про стягнення грошової компенсації моральної шкоди може об`єктивно мати наслідком втручання у суміжні житлові правовідносини сторін, що не відповідає безпосередньому призначенню інституту забезпечення позову та не узгоджується із засадами збалансованості інтересів учасників справи.

Верховний Суд у постанові від 24.02.2021 у справі № 755/5333/20 вказав, що звертаючись із заявою про забезпечення позову, заявник повинен не лише навести, але й довести наявність підстав для вжиття заходів забезпечення цивільного позову, а також спроможну вірогідність саме таких обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 наголосила, що важливим є момент об`єктивного існування ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, на підтвердження чого мають бути надані належні й допустимі докази. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу, а не базувати їх на власних припущеннях.

Оцінюючи доводи заявника щодо доведеності ризиків відчуження майна, суд зазначає наступне.

Посилання позивача на те, що у листопаді 2024 року відповідачка зверталася з вимогою про виселення через намір продати будинок у межах іншої цивільної справи №681/1767/25, підтверджує лише факт реалізації нею правомочностей власника, передбачених статтею 319 ЦК України. Цей намір був озвучений задовго до виникнення цього спору про стягнення компенсації моральної шкоди. Відповідно, намір продати власне майно у 2024 році жодним чином не доводить умислу відповідачки ухилитися від виконання майбутнього судового рішення за позовом, поданим позивачем у жовтні 2026 року.

Твердження заявника про те, що взимку 2025 року відповідачка організувала огляд будинку потенційним покупцем, не підтверджене жодними належними та допустимими доказами, зокрема показаннями свідків чи документами. Наданий позивачем скриншот з мережі «Інтернет» у вигляді оголошення з платформи OLX про продаж частини будинку за 12000 доларів США також не містить достовірних ідентифікуючих ознак, які б беззаперечно свідчили, що об`єктом продажу є саме спірний будинок за адресою АДРЕСА_1 . Тому суд не може вважати його належним та достовірним доказом вчинення відповідачкою реальних дій щодо відчуження майна. Крім того, припущення заявника про те, що номер телефону з цього оголошення належить сестрі відповідачки, базується виключно на його власних переконаннях і не підтверджено жодними офіційними даними.

Заявляючи вимогу про накладення арешту на транспортний засіб «Volkswagen Golf», заявник взагалі не навів жодного аргументу та не надав жодного доказу, який би свідчив про намір чи спроби відповідачки продати або перереєструвати цей автомобіль на користь третіх осіб. Також факт знаходження відповідачки на заробітках за кордоном сам по собі не є підтвердженням наміру позбутися майна в Україні з метою невиконання можливого рішення суду.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що заявник не навів обґрунтованих доводів та не надав належних і допустимих доказів, які б свідчили про наявність об`єктивних ризиків невиконання чи утруднення виконання майбутнього можливого рішення суду. Заявником не доведено реальної загрози відчуження вказаного майна саме з метою ухилення від відповідальності, а запропоновані ним заходи забезпечення позову є явно неспівмірними із заявленою вимогою про відшкодування моральної шкоди.

Керуючись статтями 149, 150, 151, 152, 153, 260, 261, 353 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

п о с т а н о в и в:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі № 681/1468/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди.

Ухвала може бути оскаржена до Хмельницького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повна ухвала складена 14.10.2026.

Суддя Сергій ІЛЛЮК