УХВАЛА
про відмову у відкритті касаційного провадження
12 жовтня 2026 року
м. Київ
справа №240/12728/26
адміністративне провадження № К/990/44517/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області
на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2026 року
у справі №240/12728/26
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області
про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо незарахування страхового стажу ОСОБА_1 за період роботи в інфекційних закладах охорони здоров`я з 01 січня 2004 року по 29 лютого 2024 року у подвійному розмірі при призначенні пенсії за вислугу років;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 за вислугу років з дати її призначення, зарахувавши до страхового стажу період роботи в інфекційних закладах охорони здоров`я з 01 січня 2004 року по 29 лютого 2024 року у подвійному розмірі відповідно до положень статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2026 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2026 року, позов задоволено.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області 25 вересня 2026 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить із такого.
Спір у цій справі стосується перерахунку пенсії та зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу, тому відповідно до пункту 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ця справа є справою незначної складності.
За пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності не підлягають касаційному оскарженню, крім установлених цією нормою випадків.
Отже, для касаційного перегляду такого судового рішення недостатньо лише послатися на одну з підстав касаційного оскарження, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України: скаржник має також належно обґрунтувати наявність принаймні одного з винятків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої цієї статті.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що скаржник посилається на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29 грудня 2020 року у справі №814/2323/17, щодо меж судового втручання у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.
Скаржник вважає, що, зобов`язавши Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок пенсії позивачки із зарахуванням спірного періоду роботи у подвійному розмірі, суди першої та апеляційної інстанцій втрутилися у дискреційні повноваження пенсійного органу.
Крім того, на обґрунтування можливості касаційного перегляду судових рішень у справі незначної складності скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа становить значний суспільний інтерес.
Оцінюючи наведені доводи, Суд зазначає таке.
Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29 грудня 2020 року у справі №814/2323/17, оскільки правовідносини у зазначеній справі не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.
У наведеній скаржником постанові Верховний Суд сформулював загальний правовий підхід щодо меж судового контролю за дискреційними повноваженнями суб`єкта владних повноважень та умов, за яких суд може зобов`язати такий орган прийняти конкретне рішення або вчинити певні дії.
Натомість у справі №240/12728/26 спір стосується наявності у позивачки права на зарахування до страхового стажу у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону №1788-XII періоду її роботи в інфекційному закладі охорони здоров`я після 01 січня 2004 року.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 22 грудня 1993 року працює на посаді лікаря-інфекціоніста дитячого інфекційного відділення, а період її роботи з 01 січня 2004 року по 29 лютого 2024 року пенсійним органом зараховано до страхового стажу в одинарному розмірі.
Також судами встановлено, що 11 грудня 2025 року позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про перерахунок призначеної їй пенсії за вислугу років з урахуванням зарахування зазначеного періоду роботи до страхового стажу у подвійному розмірі, однак листом від 06 січня 2026 року пенсійний орган повідомив про відсутність підстав для такого перерахунку.
Верховний Суд у постановах від 20 квітня 2022 року у справі №214/3705/17, від 27 квітня 2023 року у справі №160/14078/22 та від 11 лютого 2025 року у справі №420/8637/24 сформував висновок про те, що положення статті 60 Закону №1788-XII щодо зарахування роботи в інфекційних та інших визначених цією статтею закладах (відділеннях) охорони здоров`я у подвійному розмірі підлягають застосуванню і до періодів роботи після 01 січня 2004 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Такий висновок ґрунтується, зокрема, на положеннях пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, відповідно до яких до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, а положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
При цьому у постанові від 11 лютого 2025 року у справі №420/8637/24 Верховний Суд розглядав подібні правовідносини щодо медичного працівника, який отримував пенсію відповідно до Закону №1058-IV та працював в інфекційному закладі охорони здоров`я після 01 січня 2004 року, і дійшов висновку про наявність права на зарахування такого періоду роботи до страхового стажу у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону №1788-XII.
Суд апеляційної інстанції зазначені висновки Верховного Суду врахував та, встановивши факт роботи ОСОБА_1 у спірний період на посаді лікаря-інфекціоніста дитячого інфекційного відділення, дійшов висновку про наявність у неї права на зарахування такого періоду до страхового стажу у подвійному розмірі.
Отже, з огляду на сформований Верховним Судом підхід щодо застосування статті 60 Закону №1788-XII до таких правовідносин, після встановлення факту роботи особи в інфекційному закладі охорони здоров`я у пенсійного органу відсутня можливість обирати між кількома юридично допустимими варіантами поведінки щодо зарахування відповідного періоду роботи до стажу.
За таких обставин зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок пенсії із зарахуванням спірного періоду роботи у подвійному розмірі не свідчить про втручання суду у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.
Отже, висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29 грудня 2020 року у справі №814/2323/17, сформований за інших фактичних обставин та стосується іншого питання правозастосування, тоді як визначальним для вирішення цієї справи є питання застосування статті 60 Закону №1788-XII до періоду роботи в інфекційному закладі охорони здоров`я після 01 січня 2004 року, щодо якого існує сформована та врахована судами практика Верховного Суду.
За таких обставин посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 29 грудня 2020 року у справі №814/2323/17 не свідчить про застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що наведені скаржником доводи не підтверджують наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України Суд зазначає таке.
Скаржник стверджує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Водночас скаржником не визначено конкретного питання права, яке, на його переконання, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, та не наведено конкретних аргументів щодо існування правової невизначеності, неоднакового застосування відповідної норми права або необхідності формування чи зміни правового підходу Верховного Суду.
Щодо посилання скаржника на підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України Суд зазначає, що касаційна скарга не містить конкретного обґрунтування того, у чому саме полягає значний суспільний інтерес цієї справи.
Саме по собі відтворення передбачених процесуальним законом винятків та наведення загальних припущень щодо можливих наслідків судового рішення без зазначення конкретних обставин, які свідчили б про їх наявність у цій справі, не є достатнім для касаційного перегляду судових рішень у справі незначної складності.
Оцінка наявності винятків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, належить до повноважень Верховного Суду з огляду на особливу функцію суду касаційної інстанції щодо забезпечення сталості та єдності судової практики, а також розвитку права.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої умови прийнятності касаційної скарги можуть бути суворішими, ніж умови апеляційного перегляду, а встановлені законом критерії доступу до верховного суду можуть бути виправдані його функцією розглядати справи належного рівня значущості (Levages Prestations Services v. France, №21920/93, §§44- 45; Brualla Gуmez de la Torre v. Spain, №26737/95, §§37- 38; Zubac v. Croatia [GC], №40160/12, §§80- 86; Azyukovska v. Ukraine (dec.), №26293/18, §§20- 27).
Європейський суд з прав людини також визнає допустимим покладення на скаржника обов`язку належно визначити та обґрунтувати передбачене законом питання права або іншу умову доступу до касаційного суду (Papaioannou v. Greece, №18880/15, §§39- 50; Trevisanato v. Italy, №32610/07, §§32- 47; Mireniж-Huzjak and Jerkoviж v. Croatia (dec.), №72996/16, §§38- 42).
Водночас касаційні фільтри мають застосовуватися передбачувано, послідовно та без надмірного формалізму (Zakarpattya Regional Union of Consumer Cooperatives and Others v. Ukraine, №№65719/10, 42520/10, 54581/10, §§48- 60), а істотні доводи скаржника, релевантні для вирішення питання про касаційний перегляд, мають отримати достатню відповідь (Samanyuk v. Ukraine, №65686/17, §§25- 30; Popov v. Ukraine, №20817/24, §§4- 8).
Порівняльно-правове підтвердження допустимості встановлення процесуальних умов доступу до касаційного перегляду міститься також у практиці Суду Європейського Союзу (KUBERA, C-144/23, ECLI:EU:C:2024:881; Randstad Italia, C-497/20, ECLI:EU:C:2021:1037, §59; Bensada Benallal, C-161/15, ECLI:EU:C:2016:175, §27; EUIPO v The KaiKai Company Jaeger Wichmann, C-382/21 P, ECLI:EU:C:2021:1050, §§20- 22). У цій практиці визнається допустимість установлення умов касаційного перегляду та, у відповідних випадках, покладення на скаржника обов`язку обґрунтувати значущість порушеного питання для єдності, узгодженості або розвитку права за умови дотримання відповідних процесуальних гарантій.
З огляду на наведене, передбачених підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України винятків, які б давали підстави для здійснення касаційного перегляду судових рішень у цій справі, скаржником не обґрунтовано.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло його учасників, наявність сформованої правозастосовчої практики Верховного Суду щодо питання, яке є визначальним для вирішення спору, а також відсутність ознак, які б вирізняли цю касаційну скаргу з-поміж інших справ, що відповідно до закону розглядалися за правилами спрощеного позовного провадження, дають підстави вважати, що судові рішення, ухвалені у справі №240/12728/26 як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі наведеного та з урахуванням того, що скаржник належно не обґрунтував наведену в касаційній скарзі підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та не довів наявності виняткових випадків, передбачених підпунктами «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічного висновку стосовно віднесення цієї категорії справ до справ незначної складності дійшов Верховний Суд, зокрема в ухвалах від 24 березня 2025 року у справі №420/32575/23, від 12 травня 2025 року у справі №580/4603/24, від 10 липня 2025 року у справі №520/24371/24.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2026 року у справі №240/12728/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
В.М. Шарапа