Справа № 2-3079/07
Провадження № 4-с/522/61/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Федчишеної Т. Ю.,
за участі секретаря судового засідання - Юрченка Ю. В.,
представника заявника - адвоката Гайси А. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та скасування обтяження у виді арешту нерухомого майна, -
ВСТАНОВИВ:
До Приморського районного суду м. Одеси надійшла скарга ОСОБА_1 у порядку Розділу VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень», в якій він просить визнати протиправною бездіяльність Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо незняття арешту (обтяження, запис №6856556 від 18.08.2004) з нерухомого майна та скасувати обтяження у вигляді арешту нерухомого майна (запис № 6856556, реєстраційний номер обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження: 1245504 від 18.08.2004), накладеного на підставі постанови Другого ВДВС Приморського РУЮ у м. Одесі АА № 173658 від 17.08.2004, щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта: 443683051101), шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.
В обґрунтування скарги зазначає, що він є власником 3/4 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав № 466948153 від 05.03.2026 на квартиру зареєстровано обтяження - арешт нерухомого майна (запис № 6856556, реєстраційний номер обтяження: 1245504), накладений 18.08.2004 на підставі постанови Другого ВДВС Приморського РУЮ у м. Одесі АА № 173658 від 17.08.2004.
Арешт накладено у рамках справи, в якій ухвалено рішення від 26.03.2004 про стягнення із ОСОБА_1 на користь ВАТ «Укртелеком» заборгованості. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 13.10.2006 вказане рішення скасовано. Ухвала набрала законної сили. Таким чином, правова підстава для збереження арешту відпала у 2006 році.
13.04.2017 він звернувся до Приморського ВДВС із заявою про зняття арешту, проте йому усно повідомлено виконавцями про вжиття заходів. Однак у 2024 році ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні реєстраційних дій у зв`язку з наявністю арешту. Державний реєстратор Пінігіна Т.М. підтвердила, що ВДВС не вніс запис до ДРРП, внаслідок чого обтяження залишилося чинним.
29.10.2024 ОСОБА_1 повторно звернувся до Приморського ВДВС та начальником Відділу ОСОБА_2 листом від 28.11.2024 визнано наявність арешту від 2004 року; зазначено про відсутність даних в АСВП (система діє з 05.08.2016); повідомлено про знищення матеріалів провадження після спливу 3-річного строку зберігання (наказ МЮ від 25.12.2008 № 2274/5, п. 9.9). У зв`язку з цим останній дійшов висновку про неможливість вчинення дій зі зняття арешту в адміністративному порядку, послався на ч. 5 ст. 59 Закону № 1404-VIII як на підставу для звернення до суду.
Представником Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Вакуленком Р. А. подано письмові заперечення на скаргу, в яких він просить у задоволенні скарги відмовити в повному обсязі, вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Зазначає, що здійснивши моніторинг інформації, яка міститься в автоматизованій системі виконавчого провадження, встановлено, що в Електронній системі «Спецрозділ», за період 2004 рік відомості щодо виконавчих проваджень, при виконанні яких державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, а в подальшому про накладення арешту на майно боржника ОСОБА_1 18.08.2004 на підставі постанови Другого відділу державної виконавчої служби Приморського районного управління юстиції у м. Одесі АА № 173658 від 17.08.2004 (запис про обтяження № 6856556), інформацію про який внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна, Електронна система не обліковує, оскільки у період 2004 року не була запроваджена та процесуальні документи складались державними виконавцями на паперових носіях.
Відповідно до частини четвертої статті в 8 Закону України «Про виконавче провадження» рішення виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби виготовляються виключно за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження. Тобто сформувати процесуальний документ виконавчого провадження, а в даному випадку постанову про припинення чинності арешту, автоматизована система надає можливість лише при наявності в ній самого виконавчого провадження. У разі відсутності інформації про завершене або діюче виконавче провадження, сформувати процесуальний документ не є можливим.
При розгляді звернення ОСОБА_1 посадовими особами органу ДВС, з метою встановлення підстав завершення виконавчих проваджень, вживались заходи щодо відновлення матеріалів виконавчих проваджень в АСВП відносно скаржника, які не дали результатів.
Встановити при виконанні якого виконавчого провадження були винесені постанови про накладення арешту в 2004 році відносно майна ОСОБА_1 , які його сторони та підстави накладення арешту, наслідки завершення виконавчого провадження, фактично неможливо. Вважає відсутніми правові підстави для покладання судом на орган ДВС обов`язку по зняттю арешту з належного скаржнику майна з посиланням на ч. 5 ст. 60 Закону № 606-XIV та ч. 5 ст. 59 Закону № 1404-VIII.
Вважає, що у зв`язку з відсутністю повноважень у державного виконавця щодо припинення обтяжень, належною особою щодо припинення запису про арешт в Реєстрі заборон відчуження майна є державний реєстратор на підставі рішення суду про скасування арешту.
Зазначає, що при поданні зазначеної скарги ОСОБА_1 не зазначено, яку норму законодавства у сфері примусового виконання рішень порушив орган ДВС та його посадові особи, а тому відсутні правові підстави для визнання бездіяльності протиправною.
У відповіді на заперечення ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Гайси А. М., посилався на те, що відсутність даних в АСВП є наслідком неналежного адміністрування самого органу ДВС, а не обставиною, що звільняє його від відповідальності. Вважає, що орган ДВС, посилаючись на знищення архіву та незаповнення АСВП, фактично намагається уникнути відповідальності. При цьому ДВС визнав факт існування арешту. Для зняття такого арешту на підставі рішення суду (що і є предметом цієї скарги) наявність матеріалів виконавчого провадження в АСВП не є обов`язковою умовою - достатнім є судове рішення, яке набрало законної сили. Відповідно до ч. 3 ст. 31-1 Закону № 1952-IV державний реєстратор у день надходження судового рішення зобов`язаний самостійно сформувати та зареєструвати необхідну заяву без участі виконавця. Тобто вважає, що аргумент ДВС про відсутність у нього повноважень реєстратора жодним чином не перешкоджає задоволенню скарги.
Вважає твердження ДВС про неможливість встановити підстави арешту неправдивими, оскільки вони суперечать наявним у матеріалах справи доказам. Стягувач - Одеська філія АТ «Укртелеком» є відомим і залучений до участі у розгляді даної скарги.
На думку скаржника, протиправна бездіяльність полягає в тому, що арешт накладено у 2004 році, підстава для нього (рішення суду) скасована у 2006 році. Орган ДВС протягом понад 20 років не вчинив жодних заходів щодо зняття арешту ні після скасування судового рішення, ні після звернення ОСОБА_1 у 2017 році, ні після повторного його звернення у 2024 році.
У судовому засіданні представник скаржника - адвокат Гайса А. М. скаргу підтримав та просив її задовольнити з наведених у ній підстав.
Представник Одеської філії Акціонерного товариства «Укртелеком» у судове засідання не з`явився, про розгляд скарги повідомлений належним чином.
Посадова особа органу державної виконавчої служби у судове засідання не з`явилася, про розгляд скарги повідомлена належним чином.
Неявка державного виконавця, відповідно до положень ч. 2 ст. 450 ЦПК України не перешкоджає розгляду скарги.
Заслухавши пояснення представника скаржника - адвокат Гайси А. М., дослідивши матеріали справи, суд зазначає таке.
Як слідує з Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (Інформаційна довідка 466948153 від 05.03.2026) ОСОБА_1 є власником 3/4 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 443683051101).
Також з указаної довідки слідує, що на квартиру зареєстровано обтяження - арешт нерухомого майна (запис № 6856556, реєстраційний номер обтяження: 1245504), накладений 18.08.2004 на підставі постанови Другого ВДВС Приморського РУЮ у м. Одесі АА № 173658 від 17.08.2004.
Відповідно до листа Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 28.11.2024, в електронній системі «Спецрозділ» за зазначений у зверненні ОСОБА_1 період, відомості щодо виконавчих проваджень, при виконанні яких державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, а в подальшому про накладення арешту на майно боржника ОСОБА_1 , та внесення відомостей до Єдиного реєстру заборони відчуження нерухомого майна, Електронна система не обліковує, оскільки в період 2004 року не була запроваджена та процесуальні документи складалися державним виконавцем на паперових носіях. Без наявних матеріалів виконавчого провадження та інформації про нього в Електронній системі неможливо сформувати та вчинити виконавчу дію в АСВП, зазначену у його зверненні.
При розгляді скарги судом установлено, що згідно з даними АСВП відсутні будь-які відкриті виконавчі провадження, в яких боржником є ОСОБА_1 .
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Положеннями ст. 451 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Умови і порядок виконання судових рішень, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час накладення арешту на майно заявника були врегульовані Законом № 606-XIV, який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.
Частиною першою статті 7 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV встановлено, що державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Так, державний виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно із положеннями статті 5 цього Закону державний виконавець зобов`язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Виходячи зі змісту статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV за заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення, державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника в порядку, визначеному цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 50 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Аналогічна за змістом норма закріплена у частині першій статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.
Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.
Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Термін «завершення виконавчого провадження» застосовувався у нормі статті 38 Закону № 606-XIV.
Відповідно до частини першої статті 38 Закону № 606-XIVУ разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII визначено вичерпний перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, а саме: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
Жодної з підстав, передбачених ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» для зняття арешту з майна виконавцем у даній справі не встановлено.
Вказаний перелік не містить підстав для зняття державним виконавцем арешту з майна божника за обставин, встановлених у цій справі.
Належних та допустимих доказів, що оспорюваний арешт накладено саме на виконання рішення суду першої інстанції у справі за позовом прокурора в інтересах ВАТ «Укртелеком» до ОСОБА_1 про стягенння заборгованості, на яку посилається ОСОБА_1 у скарзі, матеріали справи не містять.
Поряд із цим, ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено право суду зняти арешт з майна у всіх інших випадках.
Питання правомірності бездіяльності суб`єкта оскарження, порушеного стороною виконавчого провадження віднесено до регулювання розділом VII ЦПК України, яким передбачено прийняття рішення зобов`язального характеру в разі обґрунтованості скарги (неправомірності оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності), а зміст приписів ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що у випадках, не віднесених до підстав, обумовлених ч. 4 ст. 59 цього Закону - арешт знімається за рішенням суду.
До таких випадків, коли арешт знімається за рішенням суду можна віднести обставини, за яких виконавче провадження відсутнє (завершене, знищене тощо), стягувач майнових претензій не має, а арешт майна боржника безпідставно триває довгий час.
Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Поряд із цим, наявність на даний час арешту майна боржника жодним чином не співвідноситься з метою застосування такого обтяження, визначеного наведеною нормою Закону України «Про виконавче провадження» та подальше збереження арешту майна боржника не спрямоване на забезпечення виконання рішення суду, що є основною метою арешту у виконавчому провадженні, і відтак такий арешт лише безпідставно впливає на обсяг прав скаржника, як власника арештованого майна, ураховуючи наступне.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ст. 316, 317, 319 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Разом з цим, судом установлено, що стосовно скаржника відсутні відкриті виконавчі провадження, в яких він є боржником, а арешт триває довгий час.
Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
При цьому суд враховує те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Викладені мотиви узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 листопада 2021 року у справі № 21/170-08, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц.
За таких обставин вбачається порушення прав скаржника, як власника майна, на користування та розпорядження таким майном у зв`язку з існуючим обтяженням майна у виді арешту за відсутності виконавчого провадження.
Установивши порушення прав скаржника, як власника майна, суд має відновити такі права керуючись положеннями ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачає право суду зняти арешт з майна у всіх інших випадках.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суб`єкт оскарження не має законодавчих повноважень здійснювати зняття арешту у такому випадку, відтак суд не може визнати протиправною бездіяльність посадової особи органу виконавчої служби.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, шляхом скасування обтяження у виді арешту нерухомого майна (запис № 6856556, реєстраційний номер обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження: 1245504 від 18.08.2004), накладеного на підставі постанови Другого ВДВС Приморського РУЮ у м. Одесі АА № 173658 від 17.08.2004.
Керуючись ст. 447, 450, 451 ЦПК України, суд,
УХВАЛИВ:
Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та скасування обтяження у виді арешту нерухомого майна - задовольнити частково.
Скасувати обтяження у виді арешту нерухомого майна (запис № 6856556, реєстраційний номер обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження: 1245504 від 18.08.2004), накладеного на підставі постанови Другого ВДВС Приморського РУЮ у м. Одесі АА № 173658 від 17.08.2004 щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта: 443683051101) шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.
У решті скарги - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Повне судове рішення складено 13.10.2026.
Суддя Тетяна ФЕДЧИШЕНА