ОЛЕКСАНДРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ
м. Запоріжжя
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 жовтня 2026 року Справа № 2-211/10
Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:
головуючого судді Губанова Р.О.,
секретарка судового засідання Владиченко І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу
ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Костюк Іван Володимирович,
заінтересовані особи: Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» (стягувач)
на дії/бездіяльність органу примусового виконання,
встановив:
24.09.2026 до суду надійшла вказана скарга в контексті відмови Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - ВДВС) у скасуванні арешту майна.
В обґрунтування скарги вказано, що рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 25.02.2010 у справі № 2-211/10 солідарно стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 1501182,70 грн заборгованості, 250,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення та 1700,00 грн судового збору. На виконання цього рішення 31.05.2010 видано виконавчі листи.
15.06.2010 державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 20013060.
23.06.2010 у виконавчому провадженні № 20013060 винесено постанову № 982/5 про арешт усього майна боржниці та оголошення заборони його відчуження.
30.05.2011 виконавчий документ у виконавчому провадженні № 20013060 повернуто стягувачу на підставі пункту 5 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час вчинення виконавчої дії.
16.02.2012 виконавчий документ повторно пред`явлено до примусового виконання.
17.02.2012 відкрито виконавче провадження № 31274117.
20.06.2013 виконавчий документ у виконавчому провадженні № 31274117 знову повернуто стягувачу на підставі пункту 5 частини першої статті 47 зазначеного Закону.
ВДВС підтвердив, що у доступних відомостях відсутня інформація про подальше повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання, відкриття на його підставі іншого виконавчого провадження або наявність чинного виконавчого провадження щодо скаржниці. Водночас повідомив, що матеріали відповідних виконавчих проваджень не збереглися у зв`язку зі спливом строку їх архівного зберігання.
Відомості про обтяження, накладене у виконавчому провадженні № 20013060 на підставі постанови державного виконавця від 23.06.2010 № 982/5, зареєстровані 07.07.2010 за реєстраційним номером обтяження 10008632.
Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.09.2026 № 494749577 підтверджує, що зазначений запис про арешт майна станом на дату формування довідки залишається чинним та не скасованим.
Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за РНОКПП НОМЕР_1 власницею майна є ОСОБА_1 .
Водночас у записі про арешт боржником зазначена ОСОБА_3 .
Зазначені відомості стосуються однієї й тієї самої особи, оскільки після накладення арешту скаржниця змінила прізвище. Накладений арешт поширюється, зокрема, на належну скаржниці 1/3 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично обмежує її право власності, позбавляючи можливості вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належним їй майном.
Враховуючи вказані обставини, з метою ефективного захисту прав ОСОБА_1 представник вважає, що має бути застосована ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» щодо зняття арешту, накладеного на майно ОСОБА_1 .
ВДВС і стягувачем будь-яких заяв чи заперечень в контексті скарги не подано.
Учасники судового провадження будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду скарги в судове засідання не прибули, причини неявки суду не повідомили.
У зв`язку з неявкою у судове засідання учасників провадження на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 25.02.2010 у справі № 2-211/10 солідарно стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 1501182,70 грн заборгованості, 250,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення та 1700,00 грн судового збору.
31.05.2010 судом видані виконавчі листи у цій справі.
23.06.2010 державним виконавцем винесено постанову № 982/5 про арешт майна боржниці та оголошення заборони на його відчуження. Обтяження зареєстроване 07.07.2010 під № 10008632, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (номер інформаційної довідки:494749577 від 18.09.2026).
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20.08.2012 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-колект» про заміну стягувача у виконавчому провадженні задоволено; замінено стягувача Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа № 2-211/10 від 31.05.2010 на Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-колект» (боржником зазначений лише ОСОБА_2 ).
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15.03.2017 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», боржник 1: ОСОБА_2 , боржник 2: ОСОБА_3 про заміну стягувача, видачу виконавчого документа та поновлення строку на його пред`явлення, визнати неподаною та повернуто заявнику.
Зі змісту листа ВДВС від 19.09.2026 № 74205 наданого представнику скаржниці випливало, що на примусовому виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження № 20013060, яке було відкрито 15.06.2010 на підставі виконавчого листа від 31.05.2010 № 2-211, що видав Жовтневий районний суд м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсиббанк» боргу в розмірі 1503132,70 грн.
23.06.2010 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно боржника, а також внесено відповідні відомості до державних реєстрів.
30.05.2011 виконавчий документ у виконавчому провадженні № 20013060 повернуто стягувачу на підставі пункту 5 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час вчинення виконавчої дії.
Після повернення виконавчого документа стягувачу його було повторно пред`явлено до виконання 16.02.2012.
На підставі повторно пред`явленого виконавчого документа 17.02.2012 державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 31274117.
20.06.2013 державним виконавцем у виконавчому провадженні № 31274117 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 5 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент вчинення відповідної виконавчої дії).
Відомостей про подальше повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання, відкриття на його підставі іншого виконавчого провадження або наявність станом на дату надання відповіді чинного виконавчого провадження щодо виконання зазначеного виконавчого листа у доступних ВДВС відомостях не встановлено.
В АСВП відсутні відомості про відкриті виконавчі провадження де боржником виступає ОСОБА_3 або ОСОБА_1 .
Інформація в Єдиному реєстрі боржників про ОСОБА_3 або ОСОБА_1 , відсутня.
За приписами частини першої статті 447 ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (стаття 447-1 ЦПК України).
Відповідно до частин другої, третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40).
Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.
Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 6 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).
Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року).
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Принцип обов`язковості судових рішень конкретизовано у статті 18 ЦПК України: судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі 29.05.2012 Жовтневим районним судом м. Запоріжжя виконавчих листів по справі № 2-2502/2011, пред`явлення їх до виконання та накладення арешту на майно боржника були врегульовані Законом № 606-XIV, який втратив чинність 5 жовтня 2016 року.
На підставі статті 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно зі статтею 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.
Відповідно до частини другої статті 57 Закону № 606-XIV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.
Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.
У цій справі встановлено, що після повернення виконавчого документу стягувачу 20.06.2013, державним виконавцем арешт з нерухомого майна боржниці ОСОБА_3 не знімався.
На теперішній час в АСВП відсутні відомості про відкриті виконавчі провадження де боржником виступає ОСОБА_3 або ОСОБА_1 .
Інформація в Єдиному реєстрі боржників про ОСОБА_3 або ОСОБА_1 , також відсутня.
Стягувач після 15.03.2017 коли йому було повернено заяву про заміну стягувача, видачу виконавчого документа та поновлення строку на його пред`явлення, не ініціював продовження виконавчих дій щодо боржниці ОСОБА_3 , майнових претензій до ОСОБА_1 стягувач не пред`являє.
5 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 5 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (зокрема приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
У постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 127/1547/14-ц, від 9 січня 2023 року в справі № 2-3600/09, від 7 серпня 2024 року в справі № 14-7238/2009 сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
У частині четвертій статті 59 Закону № 1404-VIII передбачені підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п`ята статті 59 Закону № 1404-VIII).
Враховуючи вказане, суд дійшов переконання, що збереження арешту понад 14 років після поверненя стягувачу виконавчого документу і понад 9 років після поверення заяви стягувачу про заміну сторони і видачу дублікату виконавчого документу, який накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритого виконавчого провадження та можливості продовження примусового виконання рішення суду щодо боржниці ОСОБА_1 , є невиправданим втручанням у її право на мирне володіння своїм майном.
Керуючись ст.ст. 260, 261, 263, 272 ЦПК України, суд
постановив:
скаргу ОСОБА_1 , задовольнити.
Зобов`язати державного виконавця або іншу уповноважену посадову особу Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт з майна, що належить ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ), який накладений постановою № 982/5 старшого державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції від 23.06.2010, реєстраційний номер обтяження: 10008632, зареєстровано 07.07.2010 12:22:46.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Р.О. Губанов