Справа № 2-3-3653/10
н/п4-с/490/29/2026
Центральний районний суд м. Миколаєва
__________________________________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2025 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді - Гуденко О.А., при секретарі - Романової К.Т., без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність органу примусового виконання, заінтересована особа - Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),-
ВСТАНОВИВ:
20.07.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва зі скаргою на бездіяльність Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якій просив: визнати протиправною бездіяльність Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції щодо не вчинення дій щодо реєстрації припинення обтяження майна боржника у виконавчих провадженнях № 501705164 та № 51705192; зобов`язати Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції України вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження майна боржника у виконавчих провадженнях № 501705164 та № 51705192.
В обгрунтування скарги скаржник вказує, що ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 17 червня 2026 року визнано таким, що не підлягають виконанню:
- виконавчий лист № ц-3-3653/10 від 29 квітня 2011 року виданий Центральним районним судом міста Миколаєва про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ «Дельта Банкзаборгованості за кредитним договором № 121-004/ФК-08 від 14 березня 2008 року укладеним між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 у сумі 187 475 гривень 30 копійок та судових витрат у сумі 1820 грн. 00 коп., а всього 189 295,30 грн;
- виконавчий лист № 490/10122/13-ц від 28 липня 2014 року виданий Центральним районним судом міста Миколаєва про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ «Дельта Банк» заборгованості за кредитним договором № 121-004/ФК-08 від 14 березня 2008 року укладеним між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 у сумі 187 475 гривень 30 копійок та судових витрат у сумі 1820 грн. 00 коп., а всього 189 295,30 грн.
Вказані виконавчі листи були повернуті стягувачу АТ «Дельта Банк» з підстав ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».
Разом з цим, скаржник стверджує, що орган примусового стягнення приймав участь у розгляді заяви про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, отримав відповідну ухвалу суду від 17 червня 2026 року, в апеляційному порядку вказану ухвалу не оскаржував, але до цього часу не вчинив дій щодо реєстрації припинення обтяження майна боржника у виконавчих провадженнях № 501705164 та № 51705192.
В зв`язку з вищевказаним, ОСОБА_1 звернувся до суду з даною скаргою, яку просить суд задовольнити в повному обсязі.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2026 року дану скаргу передано на розгляд судді Гуденко О.А.
Ухвалою суду від 21.07.2026 року прийнято скаргу до розгляду.
Сторони в судове засідання не з`явилися.
Представник відділу державної виконавчої служби відзив на скаргу не надав.
Дослідивши доводи скарги і наявні докази, суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволеннювиходячи з наступного.
14.03.2008 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 було укладено договір № 121-004/ФК-08 про надання споживчого кредиту у сумі 163 200,00 грн строком на 180 місяців, з процентною ставкою за користування кредитом 15,3 %, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.
30.06.2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», ПАТ «Дельта Банк» та Національним банком Країни укладено договір про передачу кредитних зобов`язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь ПАТ «Дельта Банк», відповідно до якого останній набув права вимоги на боржників по кредитних договорах, у зв`язку з чим набувач прав став позивачем по даній справі.
У липні 2010 року АТ«Дельта Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про дострокове стягнення кредитної заборгованості.
Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 30.09.2010 року позов задоволено у повному обсязі, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ«Дельта Банк» заборгованість у сумі 187 475 грн 30 коп. та судові витрати.
На виконання вказаного рішення 29.04.2011 року Центральним районним судом м. Миколаєва був виданий виконавчий лист № ц-3-3653/10.
28.10.2011 року постановою Цетрального ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ в Миколаївській області відкрито виконавче провадження № 29627214 з виконання виконавчого листа від 29.04.2011 р. №3-3653/10 р.
12.09.2012 року державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції при примусовому виконанні виконавчого листа № ц-3-3653/10 р. від 29.04.2011 р., в рамках виконавчого провадження №29627214, винесено постанову, якою накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2 , заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_2 .
23.11.2013 року виконавчий лист № ц-3-3653-10 від 29.04.2011 року був повернутий стягувачу без виконання.
Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 19.05.2014 року вищевказане рішення змінено та стягнуто з відповідача на користь АТ "Дельта Банк" 187 475 грн 30 коп. заборгованості за кредитним договором.
Після перегляду справи Центральним районним судом м. Миколаєва, видано новий виконавчий лист № 490/10122/13-ц від 28.07.2014 року.
Постановою Цетрального ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ в Миколаївській області від 21.07.2016 року відкрито виконавче провадження № 51705164 з виконання виконавчого листа від 28.07.2014 року №490/10122/13-ц.
31.08.2016 року державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області при примусовому виконанні виконавчого листа №490/10122/13-ц від 28.07.2014 року, в рамках виконавчого провадження №51705164, винесено постанову, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_2 .
Ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 06.01.2025 року замінено вибулого стягувача ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа № 490/10122/13-ц, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва 28.07.2014 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за кредитним договором № 121-004/ФК-0814 укладеним 14.03.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 .
Ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 17.06.2026 року постановлено:
- Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист № ц-3-3653/10 від 29 квітня 2011 року виданий Центральним районним судом міста Миколаєва про стягнення з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь АТ «Дельта Банк» (код ЄДРПОУ 34047020) заборгованості за кредитним договором № 121-004/ФК-08 від 14 березня 2008 року укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 у сумі 187 475 (сто вісімдесят сім тисяч чотириста сімдесят п`ять) гривень 30 копійок та судових витрат у сумі 1820 грн. 00 коп., а всього 189 295,30 грн.
- Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист № 490/10122/13-ц від 28 липня 2014 року виданий Центральним районним судом міста Миколаєва про стягнення з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь АТ «Дельта Банк» (код ЄДРПОУ 34047020) заборгованості за кредитним договором № 121-004/ФК-08 від 14 березня 2008 року укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 у сумі 187 475 (сто вісімдесят сім тисяч чотириста сімдесят п`ять) гривень 30 копійок та судових витрат у сумі 1820 грн. 00 коп., а всього 189 295,30 грн.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно зі статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, зокрема, заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем.
У пункті 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 р. «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз`яснено, що у справах за скаргами стягувача чи боржника на дії державного виконавця, пов`язані з арештом і вилученням майна та визначенням вартості й оцінки цього майна, суд перевіряє відповідність цих дій положенням статей 57, 58 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини другої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Відповідно до частини 2 статті 55 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції на момент накладення арешту на майно) державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов`язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника.
Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., ратифікованого Верховною Радою України 17.07.1997 року (Закон № 475/97-ВР) визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Застосування арешту майна боржника, як обмежувального заходу, не повинне призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
У відповідності до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно положень ст.ст.12, 13 ЦПК України, учасники справи, мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 стаття 40 ЗУ «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11 висловився щодо захисту прав боржника у виконавчому провадженні в разі повного виконання рішення суду. Зокрема, Верховний Суд у своїй постанові зауважив, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом. Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувана, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Згідно ч. 4 статті 40 ЗУ «Про виконавче провадження» у разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Отже, положення ЗУ "Про виконавче провадження" передбачає обов`язок виконавця після встановлення обставин, за яких виконавчий лист визнаний таким, що не підлягає примусовому виконанню , керуючись частиною четвертою статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», винести постанову про скасування заходів примусового виконання, здійснених під час виконання такого виконавчого документа, без винесення постанови про відновлення виконавчого провадження.
За такого, суд приходить до висновку про обгрунтованість вимог скарги про зобов`язання Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції України вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження майна боржника у виконавчих провадженнях .
Проте, щодо вимог скарги про зобов`язання Центрального ВДВС вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження майна боржника у виконавчому провадженні № 51705192 - то суд вважає їх безпідставними, оскільки жодних доказів наявності арешту майна боржника в межах саме цього виконавчого провадження заявником не надано взагалі та про це виконавче провадження навіть не згадується при вирішенні судом його заяви про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню.
Разом з тим, щодо вимог про визнання протиправною бездіяльність Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції щодо не вчинення дій щодо реєстрації припинення обтяження майна боржника у виконавчих провадженнях № 501705164 та № 51705192, суд приходить до наступного.
Так, скаржником не додано доказів звернення будь-кого з учасників виконавчого провадження до державного виконавця з відповідними заявами про припинення обтяжень майна боржника, як і не додано доказів отримання державною виконавчою службою ухвали суду про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню - отже доказів саме протиправної бездіяльності ДВС сууд не надано.
Крім того, суд враховує, що дійсна мета даної скарги, обґрунтована особою, яка подала скаргу - це зобов`язання керівника Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції зняти арешт, накладений на рухоме та нерухоме майно боржника ОСОБА_2 постановою, про арешт майна боржника, досягнута шляхом задоволення судом в цій частини вимог скарги, а тому задоволення інших вимог скарги, не призведе до більш ефективного захисту прав скаржника.
Таким чином в задоволенні цієї частини вимог скарги суд відмовляє.
На основі всебічно з`ясованих обставин, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що скарга є частково обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст.4, 18, 28, 56, 74 Закону України «Про виконавче провадження»; ст.ст. 4, 12, 13, 26, 76, 81, 447, 449, 451 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність органу примусового виконання, заінтересована особа - Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - задовольнити частково.
Зобов`язати уповноваженого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції вчинити дії щодо зняття арешту/обтяження майна боржника ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), накладені:
- постановою від 12.09.2012 року державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції при примусовому виконанні виконавчого листа № ц-3-3653/10 р. від 29.04.2011 р., в межах виконавчого провадження №29627214;
- постановою від 31.08.2016 року державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області при примусовому виконанні виконавчого листа №490/10122/13-ц від 28.07.2014 року, в рамках виконавчого провадження №51705164.
В задоволенні іншої частині скарги - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня проголошення ухвали.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Суддя О.А. Гуденко