КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2026 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 361/615/26
номер провадження: 22-ц/824/12372/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Віданової Олени Василівни на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 квітня 2026 року у складі судді Ведмідь Н.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів,
В С Т А Н О В И В:
У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) про захист прав споживачів.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 17 серпня 2025 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 був укладений договір поставки №255, за умовами якого відповідач зобов`язався поставити позивачу товар, а позивач зобов`язується прийняти названий товар та оплатити його. Відповідно до п.2.2 договору, ціна включає вартість матеріалів, монтажу, податки та збори, що підлягають оплаті в Україні та його монтаж. Сторони підписали додаток №1 (Специфікацію №1), яким визначили: тип виробу тераса крита площею 8,7 кв.м загальною вартістю 114 000 грн 00 коп., термін виконання 21 день. Крім цього, сторони підписали додаток №2 (Специфікацію №2), яким визначили: тип виробу ганок критий, площею 3,1 кв.м, загальною вартістю 60 000 грн 00 коп., термін виконання 21 день. Відповідно до п.4.1 договору, оплата здійснюється за наступними умовами: 60% перша частина оплати попередня оплата; 40% друга частина оплати по факту поставки та монтажу. 17 серпня 2025 року на виконання своїх зобов`язань за договором, чоловік позивачки - ОСОБА_3 в день підписання договору вніс попередню оплату двома платежами у загальній сумі 104 400 грн 00 коп.
Вказувала, що враховуючи, що передоплату внесено 17 серпня 2025 року, товар мав бути поставлений не пізніше 15 вересня 2025 року. Однак у встановлені договором строки відповідач не поставив товар та не виконав монтажні роботи. Відповідач повідомив позивача про наявні у нього життєві обставини та запевнив, що поверне отримані кошти. Незважаючи на неодноразові звернення та вимоги позивачки щодо поставки товару, а пізніше щодо повернення сплачених коштів, станом на день подання позову до суду, кошти не повернуті, а роботи з монтажу не виконані.
Позивачка зазначала, що невиконання відповідачем своїх зобов`язань порушує її права як споживача, за що відповідач зобов`язаний їй сплатити пеню у розмірі 3% від вартості робіт за кожен день прострочення, що за період прострочення з 15 вересня 2025 року по 22 січня 2026 року становить 407 160 грн 00 коп., однак керуючись принципами розумності, справедливості і співмірності відповідальності наслідкам порушення зобов`язання, позивач просила стягнути з відповідача пеню у розмірі 104 400 грн 00 коп., як розмір, що є співмірним наслідкам порушення та відповідає сумі основного зобов`язання.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила:
розірвати договір поставки №255 від 17 серпня 2025 року, укладений між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ;
стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 104 400 грн 00 коп. сплаченого авансу та 104 400 грн 00 коп. пені;
стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн 00 коп.
Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Розірвано договір поставки №255 від 17 серпня 2025 року, укладений між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачену суму попередньої оплати в розмірі 104 400 грн 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн 00 коп.
В решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 1 331 грн 20 коп.
Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягнення пені, представник ОСОБА_1 - адвокат Віданова О.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в цій частині та ухвалити нове рішення про стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 104 400 грн 00 коп. пені, а також вирішити питання про розподіл судових витрат, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до цивільного законодавства неустойка може бути передбачена договором або прямо встановлена законом. Розмір заявленої до стягнення пені прямо та імперативно встановлений ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів». Право на стягнення пені виникає безпосередньо в силу закону з моменту прострочення виконання робіт, а тому відсутність відповідного положення у договорі жодним чином не позбавляє споживача права на її стягнення.
Вказує, що фактично суд першої інстанції одночасно: визнав наявність споживчих правовідносин; застосував Закон України «Про захист прав споживачів»; встановив факт прострочення виконання робіт; визнав істотне порушення договору та розірвав його; процитував ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», яка прямо передбачає пеню за прострочення виконання робіт; однак дійшов протилежного висновку про те, що закон нібито не встановлює обов`язку боржника сплачувати пеню.
Посилається на те, що з урахуванням того, що сума пені у розмірі 407 160 грн 00 коп. майже у чотири рази перевищувала суму основного зобов`язання, позивачка ще на стадії подання позову самостійно та добровільно зменшила заявлений до стягнення розмір пені до 104 400 грн 00 коп., тобто фактично до розміру сплаченого авансу. Таким чином, позивачка самостійно врахувала можливі питання співмірності неустойки, діяла добросовісно та не зловживала своїми процесуальними правами.
Окрім того вказує, що для отримання професійної правничої допомоги, пов`язаної із супроводженням даної справи в Київському апеляційному суді, ОСОБА_1 уклала договір про надання правничої допомоги №21/05 від 21 травня 2026 року з адвокатом Відановою О.В., відповідно до якого вартість правничої допомоги із складення апеляційної скарги становить 10 000 грн 00 коп., участь в судових засіданнях - 2 500 грн 00 коп. Відповідно до п.3.2. договору, оплата гонорару, визначеного п.3.1 цього договору, здійснюється клієнтом протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту укладення договору. Разом із апеляційною скаргою подається копія договору про надання правничої допомоги №21/05 від 21 травня 2026 року та квитанція про сплату правничої допомоги на суму 10 000 грн 00 коп. Акт наданих правничих послуг на даний час не може бути поданий, оскільки відповідно до умов договору він підписується сторонами після фактичного надання правничої допомоги та набрання законної сили рішенням Київського апеляційного суду у справі. Вказаний акт буде поданий суду одразу після його підписання сторонами.
Відповідач ФОП ОСОБА_2 не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 квітня 2026 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про розірвання договору поставки №255 від 17 серпня 2025 року та стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплаченої суми попередньої оплати в розмірі 104 400 грн 00 коп., а також в частині розподілу судових витрат, понесених у суді першої інстанції, не оскаржується, тому відповідно до положень ч.1 ст.367 ЦПК України законність і обґрунтованість ухваленого в цій частині заочного рішення суду першої інстанції колегією суддів не перевіряється.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно зі ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати, в тому числі, на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам заочне рішення суду в оскаржуваній частині не відповідає.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову в частині стягнення з ФОП ОСОБА_2 пені у розмірі 104 400 грн 00 коп. за прострочення виконання договору поставки № 255 від 17 серпня 2025 року, суд першої інстанції виходив із того, що умовами цього договору не передбачено нарахування чи сплати пені у разі прострочення виконання грошового або іншого зобов`язання. Інших документів, якими було б установлено обов`язок відповідача сплатити пеню, матеріали справи не містять, а закон, який регулює спірні правовідносини, такого обов`язку не встановлює.
Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, оскільки вони не ґрунтується на вимогах закону.
Відповідно до положень ст.ст.12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до приписів ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що 17 серпня 2025 року між ФОП ОСОБА_2 (постачальник) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір поставки №255 (договір), за умовами якого постачальник зобов`язується на умовах та в порядку, визначених цим договором, поставити покупцю товар, а покупець зобов`язується прийняти названий товар та оплатити його.
Згідно з п. 1.2. договору, асортимент та кількість товару вказується в додатку (Специфікації) до цього договору.
Відповідно до п. 2 договору, покупець оплачує поставлений постачальником товар, що є предметом поставки за договором, за ціною, передбаченою в додатку, що додаються до договору. Ціна включає вартість матеріалів, монтажу, податки та збори, що підлягають оплаті в Україні та його монтаж.
Згідно з п. 3.1 договору, товар, що є предметом поставки за цим договором, повинен бути поставлений покупцю протягом 21 робочого дня після надходження передплати на розрахунковий рахунок постачальника.
Відповідно до п. 4.1 договору, оплата здійснюється за наступними умовами: 60 % перша частина оплати - попередня оплата, 40 % друга частина оплати - по факту поставки та монтажу.
Пунктом 6 договору визначено, що передача (приймання-здача) товару і приймання товару за кількістю та якістю здійснюється сторонами з підписанням видаткової накладної та товаро-транспортної накладної.
Згідно з п.7 договору, він набуває чинності з моменту підписання сторонами і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань.
Також на виконання умов договору, сторони підписали додаток № 1 (Специфікацію №1), яким визначили: тип виробу - тераса крита площею 8,7 кв.м, загальною вартістю 114 000 грн 00 коп., з яких: 68 400 грн 00 коп. - передплата 1 (60 %) та 45 600 грн 00 коп. - оплата 2 (40 %), термін виконання 21 робочих днів.
Сторони також підписали додаток №2 (Специфікацію №2), яким визначили: тип виробу - ганок критий, площею 3,1 кв.м, загальною вартістю 60 000 грн 00 коп., з яких: передплата 1 (60%) - 36 000 грн 00 коп. та плата 2 (40%) - 24 000 грн 00 коп., термін виконання 21 день.
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
У відповідності до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Нормами ст. 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ст.628 ЦК України).
Відповідно до вимог ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно зі ст.839 ЦК України підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором. Підрядник відповідає за неналежну якість наданих ним матеріалу і устаткування, а також за надання матеріалу або устаткування, обтяженого правами третіх осіб.
Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (ч.1 ст.846 ЦК України).
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.849 ЦК України, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.
У відповідності до ч.1, ч.3 ст.865 ЦК України за договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. До відносин за договором побутового підряду, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів.
Частиною 2 ст. 873 ЦК України передбачено, що робота оплачується замовником після її остаточного передання підрядником. За згодою замовника робота може бути ним оплачена при укладенні договору побутового підряду шляхом видачі авансу або у повному обсязі.
Отже, договір підряду (побутового підряду) є складним зобов`язанням, оскільки включає як права, так і обов`язки кожної із його сторін (обов`язок підрядника виконати певну роботу і право вимагати її оплати, обов`язок замовника оплатити виконану роботу і право вимагати виконання обов`язку підрядником).
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України).
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Установлено, 17 серпня 2025 року на виконання зобов`язань за договором поставки №255 стороною позивача було перераховано попередню оплату на суму 89 400 грн 00 коп., що підтверджується квитанцією №7ХС2-А9М3-7МХМ-2ВТ3 від 17 серпня 2025 року та на суму 15 000 грн 00 коп., що підтверджується квитанцією №92ТК-4749-М7хм-51Т4 від 17 серпня 2025 року (а.с.22, 23).
Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, види діяльності: будівництво житлових і нежитлових будівель, організація будівництва будівель (а.с.75-76).
Також матеріали справи містять скріншоти листування сторін у месенджері, з яких убачається, що після спливу обумовленого строку виготовлення та поставки товару ОСОБА_1 неодноразово зверталася до ФОП ОСОБА_2 з проханням повідомити причини відсутності замовлення та строки його виконання, а надалі - повернути сплачений авансовий платіж (а.с.25-37).
Це листування у сукупності з відсутністю доказів виготовлення, поставки чи монтажу товару підтверджує невиконання договірного обов`язку саме постачальником та його вину у допущеному простроченні.
Доказів того, що невиконання зобов`язання було зумовлене діями чи бездіяльністю замовниці або обставинами, за які постачальник не відповідає, матеріали справи не містять.
Так, згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст.ст. 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
На обґрунтування позовних вимог в частині стягнення пені, ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідач, одержавши 17 серпня 2025 року попередню оплату в сумі 104 400 грн 00 коп., у визначений договором строк не виготовив, не поставив та не здійснив монтаж замовленого товару. У зв`язку з простроченням виконання договору вона, посилаючись на ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», просила стягнути з відповідача пеню у розмірі трьох відсотків вартості робіт за кожний день прострочення.
Зазначаючи, що нарахована за період із 15 вересня 2025 року до 22 січня 2026 року пеня становить 407 160 грн 00 коп., позивачка просила стягнути 104 400 грн 00 коп. у межах суми основного зобов`язання.
Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч.1 ст.549 ЦК України).
Відповідно до положень ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Зі змісту договору поставки № 255 від 17 серпня 2025 року та специфікацій до нього вбачається, що ФОП ОСОБА_2 зобов`язався не лише передати позивачці товар, а й виготовити визначені індивідуальним замовленням конструкції - криту терасу та критий ганок - із включенням до ціни вартості матеріалів і монтажу, у строк 21 день.
Отже, незалежно від назви договору, він у відповідній частині містить елементи побутового підряду, а правовідносини сторін мають споживчий характер. Тому до них підлягають застосуванню положення Закону України «Про захист прав споживачів».
Установивши, що позивачка внесла передбачену договором попередню оплату в сумі 104 400 грн 00 коп., а відповідач у визначений строк не виготовив, не поставив і не здійснив монтаж замовленого товару, колегія суддів приходить висновку про наявність підстав для застосування ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 травня 2021 року у справі № 607/1569/19 (провадження № 61-5516св20), зазначивши, що договір, який передбачає виконання робіт для особистих потреб фізичної особи, має споживчий характер, а прострочення їх виконання є підставою для стягнення пені за частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В Українській правовій доктрині діє принцип «Lex specialis» (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом «Lex specialis derogat generali», суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для цієї справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.
У разі якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.
Саме такий підхід застосував Верховний Суд у постанові від 29 січня 2019 року у справі №807/257/14.
У спірних правовідносинах ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» є спеціальною нормою, яка має пріоритет перед загальними положеннями цивільного законодавства та самостійно встановлює правовий наслідок прострочення виконавцем робіт (послуг) - обов`язок сплатити споживачеві пеню у визначеному законом розмірі.
Така неустойка виникає не з договірної домовленості сторін, а безпосередньо із закону за встановленого факту прострочення. Тому відсутність у договорі окремої умови про пеню не звільняє ФОП ОСОБА_2 від її сплати. Загальні положення ЦК України, які допускають встановлення неустойки договором, не можуть звужувати гарантії, прямо передбачені спеціальним Законом України «Про захист прав споживачів».
Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність законодавчих підстав для стягнення пені є помилковим.
Колегією суддів перевірено наведений позивачкою розрахунок. За період, зазначений у позові, обчислена пеня від суми попередньої оплати 104 400 грн 00 коп. у розмірі трьох відсотків за кожен день прострочення, становить 407 160 грн 00 коп. Навіть якщо обчислювати прострочення з наступного дня після встановленого договором строку виконання - з 16 вересня 2025 року до 22 січня 2026 року, її розмір становитиме 404 028 грн 00 коп. (104 400 грн ? 3 % ? 129 днів), що істотно перевищує заявлену до стягнення суму.
Водночас, ОСОБА_1 реалізувала право на власний розсуд визначати обсяг позову відповідно до ст.13 ЦПК України, тобто визначила розмір пені у сумі 104 400 грн 00 коп.
Заявлена нею сума не перевищує розміру пені, передбаченої законом, є значно меншою від фактично нарахованої та відповідає межам позовних вимог. За таких обставин наявні підстави для стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пені у розмірі 104 400 грн 00 коп.
Ухвалюючи рішення в цій частині, суд першої інстанції не врахував наведених положень спеціального законодавства та встановлених обставин прострочення виконання відповідачем договірного обов`язку, унаслідок чого помилково дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення пені та безпідставно відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову в цій частині.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені порушення призвели до неправильного вирішення справи, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалення нового рішення, згідно з яким підлягає стягненню з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеня у розмірі 104 400 грн 00 коп.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч.ч.1-2 ст.133 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в ст.ст. 141-142 ЦПК України.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Віданова О.В. заявила клопотання про стягнення з ФОП ОСОБА_2 понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 10 000 грн 00 коп.
Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до п.п.1, 2 ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною 8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч.4 ст.137 ЦК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, а також у постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, від 12 січня 2022 року у справі № 750/10242/20.
На обґрунтування розміру понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у сумі 10 000 грн 00 коп. до матеріалів справи надано:
- копію договору про надання правничої допомоги № 21/05 від 21 травня 2026 року, укладеного між ОСОБА_5 та адвокатом Відановою О.В., предметом якого є підготовка й подання апеляційної скарги у справі № 361/615/26 та представництво інтересів клієнтки у Київському апеляційному суді (а.с. 133-134);
- копію платіжної інструкції № 172Т-ВТ4Т-Т665-9Н43 від 21 травня 2026 року, якою ОСОБА_1 сплатила ФОП ОСОБА_6 10 000 грн 00 коп. за юридичні послуги згідно з договором № 21/05 від 21 травня 2026 року (а.с. 136).
Пунктом 3.1 договору встановлено гонорар адвоката за складання апеляційної скарги у розмірі 10 000 грн 00 коп.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено понесення позивачкою витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000 грн 00 коп.
Копію апеляційної скарги разом із доданими до неї доказами понесення витрат на професійну правничу допомогу та викладеним у скарзі клопотанням про їх стягнення було надіслано ФОП ОСОБА_2 за адресою його місцезнаходження: АДРЕСА_1 .
Відповідно до змісту п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову адресата одержати поштове відправлення.
Оскільки на конверті міститься відмітка «адресат відмовився» (а.с.159-160), копія апеляційної скарги вважається врученою ФОП ОСОБА_2 , а він - належним чином повідомленим про апеляційний перегляд справи.
За таких обставин, з огляду на приписи ст.137 ЦПК України, відповідно до яких зменшення витрат на правничу допомогу можливе лише за клопотанням іншої сторони, колегія суддів позбавлена правових підстав для їх зменшення з власної ініціативи.
Оскільки витрати ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000 грн 00 коп. документально підтверджені, а ФОП ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленим про заявлене клопотання, заперечень щодо розміру цих витрат або клопотання про їх зменшення не подав, то у зв`язку із задоволенням апеляційної скарги зазначені витрати підлягають стягненню з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у розмірі 10 000 грн 00 коп.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Віданової Олени Василівни задовольнити.
Заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 квітня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення пені - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 104 400 (сто чотири тисячі чотириста) грн 00 коп.
Стягнути із фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 13 жовтня 2026 року.
Головуючий
Судді: