ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 жовтня 2026 року
м. Хмельницький
Справа № 674/219/25
Провадження № 22-ц/820/2061/26
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Талалай О.І.,
секретар судового засідання Кошельник В.М.
за участю: представників учасників справи Мельник В.М., Наталюка Н.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконфіеренції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитних договорів недійсними та скасування заборгованості по несанкціонованих транзакціях, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 09 липня 2026 року (суддя Барателі Д.Т.).
Заслухавши доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд
в с т а н о в и в:
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 25.06.2024 невстановлені особи, шляхом крадіжки, заволоділи мобільною SIM-карткою позивача, до якої прив`язаний його фінансовий номер телефону, а також належними йому банківськими картками, після чого, отримавши доступ до системи дистанційного обслуговування "Приват24", без волі та відома позивача уклали від його імені два спірних кредитних договори, перевели та зняли кредитні кошти. Зазначав, що жодних операцій із коштами не здійснював, спірних кредитних договорів не укладав і не підписував, кредитних коштів не отримував, інформацію обмеженого доступу (ПІН-код, паролі) третім особам не повідомляв, операції вчинено в іншому населеному пункті, ніж місце його проживання.
Вказував, що за фактом крадіжки внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а позивача визнано потерпілим.
Зауважував, що не зважаючи на звернення до банку про скасування заборгованості та зупинення нарахування процентів, відповідач відмовив і продовжує нараховувати проценти, чим, на думку позивача, порушує його права споживача фінансових послуг.
Правовою підставою позову визначав відсутність свого волевиявлення на укладення правочинів та норми законодавства, що покладають на банк ризик збитків від неналежних платіжних операцій і обов`язок доводити вину користувача.
Звертав увагу, що зняття коштів відбувалося у місті Хмельницькому, при цьому позивач постійно проживає у м.Дунаївці та факт зняття коштів категорично заперечує.
З урахуванням викладеного вище, просив суд визнати недійсними кредитні договора № 2406 2500 0017 92 від 25.06.2024 на суму 15000 грн та № 2406 2500 0017 32 від 25.06.2024 на суму 50000 грн, укладені від його імені невстановленою особою, а також скасувати нараховану банком за період з 25.06.2024 по день ухвалення рішення заборгованість за вказаними договорами по належному позивачу картковому рахунку, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 15 000 грн і 50000 грн та нарахованих відсотків.
Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 09 липня 2026 року позов задоволено частково.
Визнано недійсним кредитний договір № 2406 2500 0017 92 від 25.06.2024 на суму 15000 грн, оформлений від імені ОСОБА_1 в системі дистанційного обслуговування "Приват24" з Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк".
Визнано недійсним кредитний договір № 2406 2500 0017 32 від 25.06.2024 на суму 50000 грн, оформлений від імені ОСОБА_1 в системі дистанційного обслуговування "Приват24" з Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк".
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" в дохід держави судовий збір в розмірі 1937,92 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в цій частині та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Також просить зупинити розгляд даної справи до вирішення розгляду справи № 686/3765/25, що розглядається Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області. При цьому, посилається на помилковість висновків суду, які не відповідають обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Зазначає, що суд першої інстанції не надав оцінку доказам, які надано відповідачем та відомостям від позивача щодо часу коли останній дізнався про крадіжку платіжних карт. Зокрема, позивач повідомив, що про крадіжку сім-карт та платіжних засобів йому стало відомо орієнтовно через 10 хвилин після крадіжки, близько 17 год 25 червня 2024 року, при цьому до банку позивач звернувся на наступний день о 13:33 год, а до поліції позивач звернувся лише 03.07.2024.
Вважає, що такі дії позивача є бездіяльністю та свідчать про неналежне виконання позивачем обов`язку щодо негайного повідомлення банку про дані факту, що виключає покладання на банк відповідальності за спірні транзакції.
Зауважує, що встановлення точного часу повідомлення банку клієнтом про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової або при підозрі доступу третіх осіб до рахунку та інших неправомірних дій таких осіб, має вирішальне значення, оскільки до моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність за них несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку - несе банк.
Наголошує на тому, що позивачем в частині позовних вимог щодо визнання кредитних договорів недійсними обрано неефективний спосіб захисту порушеного права. При цьому, суд даного не врахував та невірно визнав недійсними договора, які є неукладеними, та не розглянув заяву відповідача про застосування наслідків недійсності договору. Зауважує, що неможливо визнати неукладений правочин недійсним.
Вказує, що суд безпідставно не застосував вимоги ст. 216 ЦК України та не враховав, що наслідком недійсності договору є повернення банку отриманих коштів, а не скасування нарахування заборгованості. Тому вважає, що суд мав стягнути з позивача на користь відповідача тіло кредитів.
Звертає увагу суду, що судом безпідставно відмовлено у зупиненні провадження у справі до вирішення кримінальної справи № 686/3765/25 за обвинуваченням підозрюваних осіб у вчиненні злочину, в тому числі відносно ОСОБА_1 . Оскільки вирок у вказаній справі може надати конкретну та чітку відповідь на те, чи розповсюдив ОСОБА_1 інформацію, що сприяла підписанню договорів від його імені з банком. Також преюдиційність вироку суду полягає в тому, чи понесуть відповідальність особи, які здійснили оформлення кредитних договорів від імені позивача з банком.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 12 серпня 2026 року у задоволенні клопотання Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про зупинення провадження у справі відмовлено.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Наталюк Н.М., вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, такими, що не заслуговують на увагу, тому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказує, що судом обґрунтовано надано оцінку тим обставинам, що спірні кредитні договори укладені від його імені без його волі, що є підставою для визнання їх недійсними. Зауважує, що розгляд кримінальної справи підтверджує непричетність ОСОБА_1 до укладення спірних кредитних договорів, оскільки інші сторонні особи заволоділи його засобами доступу до системи дистанційного обслуговування, тому позивач є потерпілою особою. Вказує, що викрадені засоби доступу були використанні не для заволодіння коштами позивача, а задля введення в оману щодо особи позичальника. Оскільки банк самостійно приймає рішення щодо надання власних коштів у позику, спираючись при цьому на самостійно розроблені власні правила автентифікації та ідентифікації, тому не може перекладати наслідки таких дій на споживача платіжних послуг. Зважаючи на відсутність волевиявлення позивача на укладення оспорюваних правочинів, наявні правові підстави для захисту порушених прав позивача та визнання оспорюваних договорів недійсними.
В судовому засіданні представник відповідача - Мельник В.М. підтримав доводи апеляційної скарги.
Представник позивача - адвокат Наталюк Н.М. в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про день, місце і час слухання справи повідомлений належним чином.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню з таких підстав.
За змістом апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні заявлених вимог не оскаржується, а тому апеляційним судом, відповідно до ст. 367 ЦПК України, не переглядається.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).
Суд першої інстанції правильно встановив та виходив з того, що 25 червня 2024 року укладено два кредитних договори між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 на суму кредиту в розмірі 15000 грн та на суму 50000,00 грн на умовах визначених договорами. Дані договора підписано з використанням Простого електронного підпису позичальника.
В розділі 9 договорів «Реквізити, контактні дані та підписи сторін» вказано особисті дані ОСОБА_1 , зокрема відомості про місце проживання, реєстраційний номер облікової карти платника податків, паспортні дані, адреса для листування, електронна пошта та телефон: НОМЕР_1 .
Відповідно до пункту 2.2. договору, кредит надається безготівковим шляхом (перерахуванням коштів на поточний рахунок позичальника - НОМЕР_2 ).
Кредитні кошти, які зараховано на відкриту того ж дня цифрову картку для виплат № НОМЕР_3 , а в подальшому переказано на картку № НОМЕР_4 і виведено шляхом зняття готівки в банкоматах, розрахунків та переказів на користь третіх осіб. Зазначені обставини підтверджуються випискою по рахунку, висновком службової перевірки відповідача.
Зокрема, зі змісту висновку службової перевірки відповідача від 11.03.2025 вбачається, що входи до облікового запису позивача в системі "Приват24" 25.06.2024 та 26.06.2024 здійснено з мобільних пристроїв марок REDMI (модель M2006C3LG) та MOTOROLA (модель MOTO G72), тоді як типовим пристроєм, яким користувався позивач, є пристрій марки SAMSUNG (модель SM-A515F); геолокація входів та операцій визначена в м. Хмельницькому, тоді як позивач зареєстрований та проживає в м. Дунаївці. Отриманню доступу до облікового запису передували зміна ПІН-коду картки № НОМЕР_4 (за допомогою SMS-повідомлення о 16 годині 51 хвилину та в банкоматі о 23 годині 06 хвилин 25.06.2024) і зміна пароля та розблокування облікового запису з підтвердженням через дзвінки інтерактивного голосового меню на фінансовий номер телефону позивача з подальшим введенням зміненого ПІН-коду вказаної картки. Отже, дані, використані для автентифікації при доступі до рахунку, - ПІН-код картки - не були сталою інформацією, відомою лише позивачу, а були попередньо змінені особою, яка фактично здійснювала ці дії.
Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.07.2024 внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (кримінальне провадження № 12024243000002148), а ОСОБА_1 визнано потерпілим (т. 1 а.с. 134).
Згідно з обвинувальним актом у кримінальному провадженні № 12023243000004227 та протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками з додатком від 15.10.2024, вбачається, що 25.06.2024 у період з 16 до 17 години на території автостанції № 2 у м. Хмельницькому невстановлені на той час особи в ході спілкування з позивачем, який перебував у стані алкогольного сп`яніння, таємно заволоділи його грошовими коштами, а також, відволікши його увагу та тимчасово заволодівши його мобільним телефоном, викрали SIM-картку оператора "Київстар" із фінансовим номером телефону позивача, повернувши при цьому сам телефон, і викрали дві належні позивачу банківські картки. Використовуючи викрадені SIM-картку та банківські картки, ці особи змінили ПІН-код, отримали доступ до системи "Приват24", оформили від імені позивача спірні кредитні договори та заволоділи коштами. Позивача за результатами впізнання за фотознімками визнано таким, що впізнав особу, яка вчинила крадіжку (т. 1 а.с. 214-306).
Дані обставини підтверджуються матеріалами справи.
Задовольняючи позовні вимоги про визнання кредитних договорів недійсними, суд першої інстанції виходив з того, що волевиявлення позивача на укладення оспорюваних договорів не було, спірні платіжні операції ОСОБА_1 не ініціював, обставини справи вказують на те, що невстановлені особи, використавши персональні дані, шахрайським шляхом оформили кредитні договори, використали кредитні кошти, здійснили дії, спрямовані на настання юридичних прав та обов`язків.
З таким висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині погоджується і апеляційний суд з таких підстав.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьом, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного підпису, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку, електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
Відповідно до пункту 11 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014 № 705 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 691/699/16-ц (провадження № 61-16504св18) вказано, що: «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (ПІН-коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості.
У постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 537/3312/16-ц (провадження № 61-17629св18) зазначено, що: «сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій не урахували порушення відповідачем Умов та правила надання банківських послуг, що призвело до несанкціонованого коштів з його карткового рахунку, оскільки він своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки вони ґрунтуються виключно на припущеннях, що не мають доказового підтвердження».
У постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 619/598/21 зазначено, що грошові кошти за оспорюваним кредитним договором перераховані на банківську картку, яка позивачу не належить, рахунки, відкриті на його ім`я у АТ «Ощадбанк» відсутні, з метою захисту своїх інтересів позивач звернувся до правоохоронних органів, колегія суддів дійшла висновку, що оспорений договір не відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію». Задоволення позовних вимог про визнання оспорюваного кредитного договору недійсним буде достатнім та ефективним для захисту його порушених прав.
Верховний Суд у постанові від 29.05.2024 у справі № 545/1750/21 зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що саме позивач будь-яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, так і факту отримання саме позивачем цього одноразового ідентифікатора, а також у справі відсутні докази реєстрації саме позивача у інформаційно-телекомунікаційній системі відповідачів, відсутні докази отримання саме позивачем коштів згідно з оспорюваними кредитними договорами, тому наявні достатні правові підстави для судового захисту прав та інтересів останнього. Верховний Суд вказав на те, що апеляційний суд застосував принцип "jura novit curia" ("суд знає закони") та вірно зазначив, що в цьому випадку ефективним способом захисту, який спирятиме відновленню прав позивача, буде визнання оспорюваного кредитного договору недійсним.
У постанові Верховного Суду від 14.11.2023 у справі № 331/3045/21, якою залишено без змін судові рішення, якими визнано недійсними три кредитні договори, зазначено, що колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що волі позивача на укладення оспорюваних кредитних договорів не було, обставини у справі вказують на те, що невстановлена особа, використавши персональні дані, шахрайським шляхом оформила кредитні договори, здійснивши дії, спрямовані на настання юридичних прав та обов`язків, тому позов підлягає задоволенню.
У постановах Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 190/2037/23 та від 16.08.2023 у справі № 176/1445/22 зазначено, що саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.
У справі, що розглядається встановлено, що відповідач АТ КБ «ПриватБанк» не підтвердив належними і допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
З урахуванням викладеного вище, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність достатніх підстав для судового захисту прав та інтересів позивача, оскільки ефективним способом захисту, що сприятиме відновленню його прав, буде визнання оспорюваних правочинів недійсними. Таким чином, суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, надав їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині визнання кредитних договорів недійсними.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги в тій частині, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушеного права, оскліьки це не узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 29.09.2024 у справі № 545/1750/21, на яку вже посилався апеляційний суд.
Посилання скаржника на те, що позивач не одразу повідомив банк, також не приймаються до уваги, оскільки у позивача було викрадено не лише банківську картку, а й номер телефону, тому фізично повідомити раніше він не мав змоги за даних обставин, подія сталась 25.06.2024, а ОСОБА_1 повідомив банк на наступний день, 26.06.2024.
Відсутність судового рішення у кримінальній справі № 686/3765/25 за обвинуваченням підозрюваних осіб у вчиненні злочину, в тому числі відносно ОСОБА_1 , не є підставою для відмови в позові. А тому, доводи апеляційної скарги про безпідставну відмову в зупиненні провадження у справі до розгляду кримінальної справи є безпідставними.
Інші доводи апеляційної скарги також не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду в частині задоволення позову і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди скаржника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.
Рішення суду в оскаржуваній частині ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 09 липня 2026 року в частині задоволення позовних вимог про визнання кредитних договорів недійсними залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 14 жовтня 2026 року.
Суддя-доповідач І.В. П`єнта
Судді: А.П. Корніюк
О.І. Талалай