ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2026 року м. Львів Справа № 161/17846/26 пров. № А/857/51196/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Москаля Р.М. та Глушка І.В.,
з участю секретаря судового засідання - Нагибайло Т.О.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - не з`явився;
від відповідача - не з`явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської обл. від 15.09.2026р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення щодо порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період (суддя суду І інстанції: Черняк В.В., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 15.09.2026р., м.Луцьк Волинської обл.),-
В С Т А Н О В И В:
19.08.2026р. (згідно з відбитком календарного штемпеля на поштовому відправленні) позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати постанову № R685025 від 10.08.2026р. про вчинення адміністративного правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП та закрити провадження у справі у зв`язку із відсутністю події та складу правопорушення; судові витрати покласти на відповідача (а.с.2-4, 9).
Згідно ухвали суду від 25.08.2026р. відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с.12 і на звороті).
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської обл. від 15.09.2026р. в задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.23-24).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив позивач ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким заявлений позов задовольнити (а.с.26-30).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд не врахував здійснення позивачем постійного догляду за своєю матір`ю не за місцем реєстрації; про вказані обставини відповідач повідомлений, оскільки надав відстрочку від призову на військову службу. Також від отримання повістки позивач не відмовлявся, оскільки на час його звернення до відділення поштового зв`язку остання була повернута відправнику.
Подальша добровільна подача заяви до відповідача не означає відмови від судового захисту, а є єдиною опцією, яка дозволяла визнати факт нез`явлення до відповідача, при цьому така не надавала можливості заперечити факт відмови від отримання повістки.
Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення не було з`ясовано, чи отримав апелянт повістку, чи була відмови від її отримання, причини повернення поштового відправлення, за яких обставин позивач подав заяву через «Резерв+», чи була вказана заява результатом вільного волевиявлення, чи враховані обставини відстрочки.
Водночас, розглядаючи справу, суд не встановив факт належного повідомлення позивача про виклик, безпідставно погодився із твердженням відповідача про відмову від отримання повістки, не дослідив обставини повернення поштового відправлення, надав неправильну оцінку поданій заяві позивача, ототожнив визнання факту неявки із безумовним визнанням вини, не врахував обставин постійного контакту позивача із відповідачем, не дослідив всіх обставин справи в сукупності.
Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_2 / скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального і процесуального законодавства та ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.57-58).
У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.3 ст.268, ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає до задоволення, з наступних мотивів.
Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних запасу ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.6).
Згідно інформації з реєстру «Оберіг» ОСОБА_1 станом на 08.08.2026р. перебував у статусі порушника правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію (суть порушення полягала в неявці за викликом до ТЦК та СП у терміни передбачені законодавством) (а.с.18).
У відповідності до вимог п.п.30-1, 30-2, 30-3 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затв. постановою КМ України № 560 від 16.05.2024р., військовозобов`язаному ОСОБА_1 була сформована повістка за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (виклик № 8359709). Зазначена повістка надіслана ОСОБА_1 за допомогою Національного оператора поштового зв`язку «Укрпошта», із необхідністю явки у конкретно визначений час - 09 год. 00 хв. 31.07.2026р. для уточнення даних (а.с.17 і на звороті).
У вказаний день 31.07.2026р. ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 не з`явився, будь-яких документів щодо поважності причин неявки не надав.
Зважаючи на факт неявки за повісткою вказаного військовозобов`язаного, відповідач в порядку пп.2 п.56 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затв. постановою КМ України № 1487 від 30.12.2022р., сформував подання щодо передачі матеріалів стосовно ОСОБА_1 , як такого, що вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст.ст.210, 210-1 КУпАП, до органів Національної поліції (звернення № Е5874933 від 07.08.2026р.).
В подальшому 08.08.2026р. ОСОБА_1 , користуючись онлайн застосунком «Резерв+» (через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста), звернувся на адресу ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою, згідно якої він не оспорює допущене ним порушення, дає згоду на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності (під порушенням мається на увазі неявка за викликом до ТЦК та СП у терміни визначені законодавством; електронна заява № 8388СТТТ6-5Т93-Т111-88В7-0050569Б792С від 08.08.2026р.) (а.с.19).
Розгляд справи про адміністративне правопорушення, вчинене ОСОБА_1 , проведено відповідно до вимог ст.279-9 КУпАП.
По причині вищевикладеного, відповідач виніс постанову № 11685025 від 10.08.2026р. про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, - неприбуття за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені у повістці, і наклав на нього штраф у сумі 17000 грн. (а.с.21).
Докази сплати вказаного штрафу в добровільному порядку є відсутніми (а.с.20).
Приймаючи рішення по справі та відмовляючи в задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав доказів поважності неприбуття до органів ТЦК та СП 31.07.2026р. Натомість, відповідач представив суду вичерпні докази на користь винуватості позивача у вчиненні ним правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, а саме щодо формування та направлення на адресу позивача повістки про виклик останнього для уточнення даних.
У поданій заяві позивач визнав себе винуватим, що дало підстави відповідачу вважати, що правопорушнику відомо про обставини справи.
На переконання суду, в разі незгоди із притягненням до відповідальності позивач мав право скористатися судовим захистом порушеного права до моменту подання заяви про підтвердження допущеного порушення та надання згоди на притягнення його до адміністративної відповідальності.
Факт відсутності в оскаржуваній постанові дати, номеру повістки та дати, на яку викликали позивача для уточнення даних, сам по собі не може бути підставою для скасування даної постанови.
Отже, відповідач довів правомірність прийнятої ним постанови у справі про адміністративне правопорушення. За таких умов спірна постанова відповідає вимогам закону, досліджені докази підтверджують наявність адміністративного правопорушення та інші обставини, що мають значення для прийняття рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову правильними та обґрунтованими, з таких причин.
Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із ст.235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до ст.210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.1).
Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, тягне за собою накладення штрафу на громадян від п`ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі п`ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.2).
Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період, тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.3).
Частинами першою - третьою ст.7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
У постанові Верховного Суду від 04.09.2019р. у справі № 285/1535/15-а міститься правовий висновок про те, що адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об`єктивну сторону, об`єкт, суб`єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб`єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Відповідно до Указу Президента України № 303/2014 від 17.03.2014р., затв. Законом України № 1126-VII від 17.03.2014р. «Про затвердження Указу Президента «Про часткову мобілізацію», оголошено про проведення часткової мобілізації.
Згідно з рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014р. «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження території цілісності України», уведеного в дію Указом Президента України № 405/2014 від 14.04.2014р., у Донецькій та Луганській областях проводиться антитерористична операція.
Відповідно до Указу Президента України № 15/2015 від 14.01.2015р. «Про часткову мобілізацію» з метою підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань України па рівні, що гарантує адекватне реагування на загрози національній безпеці держави, оголошено та зобов`язано провести протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб.
Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не визначеного чіткого порядку припинення особливого періоду.
Тобто, з 18.03.2014р. і по теперішній час в Україні діє особливий період.
У справі, яка розглядається, суд першої інстанції встановив, що під час дії особливого періоду 31.07.2026р. ОСОБА_1 не з`явився без поважних причин за повісткою № 8359709 від 20.07.2026р., яка вважається врученою адресату, чим вчинив правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП.
По причині викладеного відповідачем була винесена постанова про накладання адміністративного стягнення.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що оспорювана постанова ухвалена уповноваженою посадовою особою ТЦК та СП, стягнення накладено в межах санкції статті та з дотриманням строків накладення адміністративного стягнення.
На спростування вищевказаних обставин позивач покликався на наявність поважних причин, що об`єктивно перешкодили йому з`явитися у визначений час до ІНФОРМАЦІЯ_4 , зокрема, відсутність належного вручення за місцем здійснення ним постійного догляду за хворою матір`ю.
Спірні правовідносини регулюються приписами ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Зокрема, абз.1 ч.1 цієї статті передбачено, що громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Відповідно до частини третьої зазначеної статті поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються:
перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк;
смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).
У разі неприбуття громадянин зобов`язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
Відповідно до абз.5 ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
В розрізі викладених норм відповідач ІНФОРМАЦІЯ_5 надав правильну правову оцінку діям позивача, оскільки останній не прибув за викликом у визначений час до відповідача.
Також причини, на які покликається позивач, не можна вважати поважними, оскільки такі є відсутніми в переліку поважних причин неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, згідно ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Процедура оповіщення військовозобов`язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів визначена Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затв. постановою КМ України № 560 від 16.05.2024р. (надалі - Порядок № 560).
Відповідно до п.28 Порядку № 560 виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).
В силу вимог п.41 Порядку № 560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку:
день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Згідно з п.82 Правил надання послуг поштового зв`язку, затв. постановою КМ України № 270 від 05.03.2009р., рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з адресатом (одержувачем). У разі відсутності адресата (одержувача), будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка».
Рекомендовані листи з позначкою «Повістка ТЦК» під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК».
Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв`язку адресат (одержувач) не з`явився для одержання рекомендованого (реєстрованого) листа з позначкою «Судова повістка», працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.
Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв`язку адресат (одержувач) не з`явився для одержання рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК», працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що представлені відповідачем докази є належним підтвердженням оповіщення військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Звідси, покликання позивача на необізнаність щодо необхідності явки до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки слід вважати необґрунтованими та хибними.
В розрізі викладеного колегія суддів зазначає про те, що органи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки несуть відповідальність за надсилання військовозобов`язаному відповідних повісток. Той факт, що позивач не отримав кореспонденцію, надіслану йому на адресу місця проживання, за наявності повернутого поштового відправлення із відповідними відмітками, сам по собі не є достатнім аргументом для заяви про те, що права військовозобов`язаного були порушені.
Нормами Порядку № 560, прийнятого на виконання ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зафіксовано презумпцію обізнаності військовозобов`язаного у разі надіслання повісток підрозділами ТЦК та СП за зареєстрованим (зазначеним військовозобов`язаним) місцем проживання.
У свою чергу, причини невручення повістки залежать виключно від дій адресата і органу поштового зв`язку.
Окрім цього, особливу увагу колегія суддів звертає на адресу, на яку відповідач скерував повістку.
Під час оновлення своїх військово-облікових даних позивач вказав своє зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с.6).
Звідси, саме за цією адресою він повинен забезпечити отримання направлених йому повідомлень районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Відмова від отримання чи невжиття заходів для отримання надісланих на цю адресу повідомлень, у тому числі повісток, не може вважатися добросовісною поведінкою адресата.
Чинне законодавство не містить обмежень щодо періодичності здійснення оповіщення особи чи щодо неможливості здійснення оповіщення особи, яка користується правом на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Отже, питання оповіщення військовозобов`язаних, призовників та резервістів є виключною компетенцією територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Її потреба визначається виходячи із завдань мобілізаційних планів, стану військового обліку в органі військового управління, отриманих ним завдань тощо.
Також висновки апелянта про порушення правил вручення повістки за адресою проживання позивача працівником органу поштового зв`язку виходять за межі розглядуваного спору, оскільки предметом розглядуваного спору є правомірність постанови відповідача про притягнення позивача до адміністративної відповідальності; на відповідача не покладено обов`язок перевіряти правильність оформлення повернутих поштових відправлень із відмітками про неможливість вручення останніх адресатам, контролювати дії працівників органу поштового зв`язку тощо.
Згідно приписів Інструкції зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затв. наказом Міністерства оборони № 3 від 01.01.2024р.:
п.2 розділу І - уповноважені посадові особи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, яким надано право складати протоколи про адміністративні правопорушення (додаток 1) (далі - протокол), передбачені статтями 210, 210-1, 211 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), визначаються наказами керівників відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
п.9 розділу ІІ - матеріали справи про адміністративне правопорушення подаються уповноваженою посадовою особою, якій надано право складати протоколи про адміністративні правопорушення, керівнику територіального центру комплектування та соціальної підтримки, для її розгляду у порядку, визначеному КУпАП.
п.11 розділу ІІ - розглянувши справу про адміністративне правопорушення, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідно до статті 283 КУпАП виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення (додаток 4) (далі - постанова).
З огляду на викладене, закон наділяє повноваженнями щодо складання протоколів про адміністративні правопорушення, які передбачені ст.ст.210, 210-1, 211 КУпАП, визначених посадових осіб територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а винесення постанов за результатами розгляду таких справ - керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Як слідує з приписів ч.ч.7-9 ст.258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління та регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України (у частинi правопорушень, вчинених військовозобов`язаними Служби зовнішньої розвідки України), якщо особа подала відповідну заяву, в якій вона не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності.
У випадках, передбачених частинами шостою і сьомою цієї статті, уповноважені посадові особи після отримання підтвердних документів про отримання особою виклику або відповідної заяви виносять постанову у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення. Положення цієї частини не застосовуються у разі притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксованих за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, та правопорушень, передбачених статтею 132-2 цього Кодексу, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису), а також правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, у випадках, якщо особа не оспорює допущене порушення, згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності та подала про це відповідну заяву.
Додатково колегія суддів наголошує на тому, що позивач скористався окремим порядком, визначеним приписами ч.ч.7-9 ст.258 КУпАП, за умов якого протокол про адміністративне правопорушення не складався у разі вчинення в особливий період адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, при цьому позивач подав відповідну електронну заяву, в якій не оспорював допущене порушення та був згідний на притягнення до адміністративної відповідальності за своєї відсутності.
Отже, сам факт визнання допущеного порушення призвів до спрощеного розгляду справи: відсутність складання протоколу про адміністративне правопорушення та винесення постанови за відсутності порушника.
За таких умов суд перевіряє саме вказані обставини, що слугувати підставою для притягнення до відповідальності в такому порядку: наявність правопорушення, його визнання позивачем, наявність відповідної заяви.
В розглядуваному випадку всі зазначені умови відповідачем дотримано.
У свою чергу, зміна правової позиції позивача в суді, яка ґрунтується на помилковості притягнення до відповідальності, врахована судом першої інстанції. З метою перевірки вказаних тверджень суд дослідив всі докази по справі, яким надав правову оцінку.
Під час розгляду цієї справи судом не встановлено порушень процедури, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Допущені відповідачем неточності (неповнота реквізитів) в складеній постанові не впливають на правильність прийняття такої.
Оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача залишено без задоволення.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що заявлений позов є безпідставним та необґрунтованим, через що не підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування судового рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
З огляду на результат розгляду апеляційної скарги та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції, судові витрати на стадії апеляційного оскарження згідно вимог ст.139 КАС України розподілу не підлягають.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ч.3 ст.268, ст.ст.271, 272, 286, 310, ч.2 ст.313, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325 КАС України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської обл. від 15.09.2026р. в адміністративній справі № 161/17846/26 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Р. М. Москаль
І. В. Глушко
Дата складання повного судового рішення: 15.10.2026р.