ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/8197/26 Справа № 179/47/26 Суддя у 1-й інстанції - Кравченко О. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Халаджи О. В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів, (суддя першої інстанції Кравченко О.Ю.),
В С Т А Н О В И В:
У січні 2026 року ОСОБА_3 звернулась до Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила змінити спосіб стягнення аліментів на її користь на сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з твердої грошової суми у розмірі 3000 грн щомісячно на 1/4 частину всіх видів доходу (заробітку) щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2026 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Змінено спосіб стягнення аліментів, що стягуються з ОСОБА_1 на підставі рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 30 серпня 2021 року у справі №179/785/21, провадження №2/179/450/21.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти на утримання неповнолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи із дня набрання рішенням суду законної сили, і до досягнення дитиною повноліття.
З дати набрання рішенням законної сили припинити стягнення аліментів за рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 30 серпня 2021 у справі №179/785/21, провадження №2/179/450/21.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 1331,20 грн.
Із вказаним рішенням суду не погодився відповідач ОСОБА_1 та через свого представника адвоката Воропаєва В.В. подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, неналежну оцінку доказів та неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, не надав належної оцінки мировій угоді від 07 квітня 2026 року, яку сторони подавали на затвердження суду. Зазначає, що хоча ухвалою суду у затвердженні мирової угоди було відмовлено, її зміст мав бути врахований як письмовий доказ на підтвердження фактичного порядку утримання дитини та добровільної сплати відповідачем аліментів у розмірі 10 000 грн щомісячно.
Також вказує, що на момент ухвалення оскаржуваного рішення позивачка мирову угоду не розірвала, отримала від відповідача грошові кошти за період з моменту звернення до суду.
На думку апелянта, суд безпідставно пов`язав проходження відповідачем військової служби з офіційним працевлаштуванням і не маючи належних доказів розміру його доходу, дійшов висновку про доцільність стягнення аліментів у частці від доходу.
Окремо є посилання на обставини, які викликали сумнів у неупередженості суду першої інстанції, а саме на повідомлення позивачки про те, що секретар судового засідання повідомила їй про ухвалення рішення у наступному судовому засіданні. З цих підстав під час розгляду справи ним заявлявся відвід судді та секретарю судового засідання, у задоволенні якого було відмовлено.
Представник відповідача - ОСОБА_5 просив рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Від позивачки відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження можуть розглядатися спори, що виникають із сімейних відносин, зокрема щодо стягнення аліментів, збільшення їх розміру та зміни способу їх стягнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
В даній справі заявлені вимоги про зміну способу стягнення аліментів, а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що Валах (до укладення шлюбу - ОСОБА_6 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 30.08.2021 у справі №179/785/21 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , щомісячно у твердій грошовій сумі по 3000 грн. до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 25 травня 2021 року. На виконання зазначеного рішення у справі №179/785/21 Магдалинівським районним судом Дніпропетровської області 05 жовтня 2021 року виданий виконавчий лист.
Позивачка, звернувшись до суду з позовом, посилалася на те, що розмір аліментів що стягуються з відповідача за рішенням суду, є недостатнім для забезпечення потреб дитини, а відповідач, який на даний час перебуває на військовій службі, має стабільний дохід (грошове забезпечення), а тому з метою захисту прав дитини, просить змінити спосіб стягнення аліментів з твердої грошової суми на 1/4 частку від доходу відповідача.
Враховуючи викладене, стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, відсутності у платника аліментів інших аліментних зобов`язань, та беручи до уваги обставини, що мають істотне значення у справі, суд приходить до висновку, що розмір і спосіб стягуваних аліментів підлягає зміні, та з ОСОБА_1 на користь позивачки підлягають стягненню аліменти на утримання їх малолітнього сина у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Такий розмір стягуваних аліментів буде відповідати принципам розумності та справедливості та визначений з урахуванням вимог сімейного законодавства та відповідає інтересам неповнолітньої дитини сторін у справі, є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини та достойного рівня її матеріального забезпечення.
Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За змістом ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника інших дітей та непрацездатних утриманців, наявність у нього майна та майнових прав, доведені стягувачем витрати платника аліментів, а також інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно зі ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Ураховуючи зміст ст. 181, 182, 192 СК України, визначений раніше розмір та спосіб стягнення аліментів не є незмінними. За наявності відповідних обставин зміна розміру аліментів може мати під собою і зміну способу їх присудження з твердої грошової суми на частку від заробітку (доходу) платника аліментів або навпаки.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі №6-143цс13 та підтриманий Верховним Судом у постановах від 30 червня 2020 року у справі №343/945/19, від 23 травня 2022 року у справі №752/26176/18».
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції повністю проігнорував мирову угоду від 07 квітня 2026 року.
З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції дослідив мирову угоду та ухвалою від 13 квітня 2026 року у її затвердженні було відмовлено. Відповідно до ч. 5 ст. 207 ЦПК України у разі відмови у затвердженні мирової угоди суд продовжує судовий розгляд. Отже, така мирова угода не спричинила процесуальних наслідків, передбачених ст. 207, 208 ЦПК України, не стала виконавчим документом та не була підставою для закриття провадження у справі.
Тому саме по собі підписання сторонами мирової угоди, яку суд не затвердив, не припинило дію рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 30 серпня 2021 року та не позбавило одержувача аліментів права вимагати зміни способу їх стягнення у судовому порядку.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2026 року у справі № 361/3494/24, провадження №61-9955св25, зазначив, що навіть наявність затвердженої судом мирової угоди щодо утримання дитини не є абсолютною перешкодою для подальшого звернення до суду з вимогами про аліменти у разі зміни істотних обставин, оскільки аліментні правовідносини мають триваючий характер, а визначальним є забезпечення найкращих інтересів дитини.
За таких обставин доводи апелянта про те, що позивачка не розірвала мирову угоду та отримала передбачені нею кошти за окремі місяці, не спростовують правильності висновків місцевого суду. Факт добровільного надання батьком коштів на утримання дитини характеризує виконання ним батьківського обов`язку, однак не виключає права одержувача аліментів на зміну способу їх стягнення та не змінює сам по собі встановленого судовим рішенням способу примусового виконання аліментного обов`язку.
Щодо посилання апелянта на те, що мобілізація та проходження військової служби не є працевлаштуванням у розумінні трудового законодавства.
Для вирішення цього спору визначальним є не формальна кваліфікація відносин між військовослужбовцем і державою як трудових чи службових, а наявність у платника аліментів регулярного доходу, його матеріальне становище та можливість забезпечувати належне утримання дитини.
Згідно з п 8 постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року №146 «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб», передбачено утримання аліментів з військовослужбовців Збройних Сил України із усіх видів грошового забезпечення та інших установлених законодавством виплат, зокрема додаткової винагороди, яка виплачується на період воєнного стану, крім виплат, що не мають постійного характеру, та інших випадків, передбачених законом.
Отже, проходження ОСОБА_1 військової служби та отримання ним грошового забезпечення об`єктивно свідчить про наявність джерела доходу, з якого законом допускається утримання аліментів у частці.
У матеріалах справи відсутні, а апелянтом не надані докази того, що визначення аліментів у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) поставить його у скрутне матеріальне становище або унеможливить виконання ним інших обов`язків. Натомість відсутність інших неповнолітніх дітей чи непрацездатних утриманців відповідача судом першої інстанції врахована. У разі істотної зміни матеріального стану чи стану здоров`я платника аліментів він не позбавлений права звернутися до суду з окремим позовом про зміну розміру аліментів на підставі ст. 192 СК України.
Стосовно доводів апелянта про упередженість суду першої інстанції колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді не може бути підставою для відводу. За практикою Європейського суду з прав людини особиста безсторонність судді презюмується, доки не надано доказів протилежного.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для заяви відводу було отримання відповідачем СМС-повідомлення від позивачки в якому вона вказала, що секретарі суду повідомили їй, що ухвалення рішення по справі буде у наступному засіданні. Отже, таке повідомлення не містить відомостей про зміст майбутнього рішення або про заздалегідь визначений результат розгляду справи.
Жодних належних та допустимих доказів позапроцесуального спілкування судді або секретаря судового засідання з позивачкою щодо суті спору, заінтересованості суду у результаті розгляду справи чи інших обставин, які об`єктивно могли б викликати сумнів у його неупередженості, апелянтом не надано.
За таких обставин наведені доводи ґрунтуються на припущеннях та не свідчать про порушення судом першої інстанції принципу безсторонності або інших норм процесуального права, які могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до іншої оцінки тих самих доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції, однак не спростовують встановлених судом обставин щодо наявності підстав для зміни способу стягнення аліментів.
При цьому визначений судом розмір аліментів у 1/4 частині доходу відповідача із встановленням законодавчо гарантованої нижньої межі відповідає віку дитини, матеріальним можливостям платника, відсутності у нього інших аліментних зобов`язань та спрямований на забезпечення належного і стабільного рівня утримання дитини.
ЄСПЛ вказував, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент сторони; межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення (рішення у справі «Пронін проти України» від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, надав належну оцінку доказам у їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.
Таким чином, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування або зміни відсутні.
З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України немає.
Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 19 ЦПК України справи про зміну способу стягнення аліментів, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства), є малозначними справами.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених цією нормою.
Підстав, передбачених ст. 376 ЦПК України, для скасування або зміни рішення суду першої інстанції апеляційним судом не встановлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. 368, 369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: О.В. Халаджи
А.В. Гапонов
Л.П. Никифоряк