ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 539/4000/25 Номер провадження 22-ц/814/4962/26 Головуючий у 1-й інстанції Просіна Я. В. Доповідач ап. інст. Дряниця Ю. В.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 жовтня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Дряниці Ю.В.,
суддів: Панченка О.О., Чумак О.В.,
секретаря Чемерис А.К.,
за участі адвоката Антіховича В.В., адвоката Павлюченка В.Г.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою в його інтересах представником - адвокатом Антіховичем Володимиром Володимировичем, на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26 червня 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє також в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: служба у справах дітей виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, про вселення, встановлення порядку користування квартирою,-
в с т а н о в и в:
У серпні 2025 року ОСОБА_1 , діючи в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , звернулась з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила суд вселити її разом з малолітніми дітьми, дочкою ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , сином ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 в квартиру АДРЕСА_1 . Також просила встановити порядок користування вказаною квартирою. В обґрунтування позову зазначала, що спірна житлова квартира належить на праві власності її малолітній доньці ОСОБА_3 . Відповідач чинить перешкоди у доступі до квартири, у зв`язку з чим позивачка з дітьми позбавлена можливості користуватися та розпоряджатися житлом.
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26 червня 2026 року позов задоволено у повному обсязі.
Вселено ОСОБА_1 разом з малолітніми дітьми, дочкою ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , сином ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 в квартиру АДРЕСА_1 .
Встановлено порядок користування квартирою N АДРЕСА_1 , виділивши в користування позивачу ОСОБА_1 разом з дітьми ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , сином ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 житлову кімнату 6 площею 15,7 кв.м. з балконом і житлову кімнату 5 площею 7,6 кв.м. Відповідачу
ОСОБА_2 виділено у користування житлову кімнату 2 площею 11,4 кв.м. з лоджією. Кухню 7 площею7,7 кв.м.; вбиральню 3 площею 1,3 кв.м.; ванну кімнату 4 площею 2,7 кв.м.; коридор 1 площею 10,6 кв.м.; комору 8 площею 1,2 кв.м. залишено у спільному користуванні.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Апеляційну скаргу на вказане рішення подає представник відповідача адвокат Антіхович В.В., в якій посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове, яким у задоволенні позову відмовити. Вказує, що вселення у спірну квартиру і встановлення порядку користування нею не є можливим, оскільки житло не є придатним для проживання у зв`язку з ремонтними роботами, що в ньому проводяться.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_5 ), 21 вересня 2013 року уклала шлюб з відповідачем ОСОБА_2 у Відділі ДРАЦС по місту Лубни реєстраційної служби Лубенського міськрайонного управління юстиції у Полтавській області, актовий запис № 326.
У шлюбі у сторін народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження.
Відповідно до Договору купівлі-продажу квартири укладеного 26 лютого 2020 року, посвідченого державним нотаріусом Другої лубенської державної нотаріальної контори Полтавської області Іщенко Г.К., малолітня дочка ОСОБА_3 отримала у власність квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно з копіями витягів з реєстру територіальної громади ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 .
Окрім того, за адресою АДРЕСА_2 також зареєстрований ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою житлово-будівельного кооперативу «Райдуга» №22 від 11.05.2023 року.
Відповідно до копії технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 , квартира розташована на 5 поверсі 9 поверхового будинку та складається з 3 кімнат площею 34,7 кв.м, у тому числі 1-а кімната 11,4 кв.м, 2-а кімната 7,6 кв.м, 3-я кімната 15,7 кв.м. Кухня площею 7,7 кв. м.; вбиральня пл. 1,3 кв. м.; ванна кімната 2,7 кв. м.; коридор 10,6 кв. м.; комора 1,2 кв. м.
Відповідно до рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 20 березня 2023 року шлюб ОСОБА_1 з ОСОБА_2 було розірвано. Як зазначено в рішенні суду сторони припинили спільне проживання з 01.09.2022 року
20.06.2024 року ОСОБА_1 звернулася до Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області зі скаргою на неправомірну поведінку ОСОБА_2 , де вказувала адресу фактичного проживання з дітьми: АДРЕСА_3 . В скарзі, зокрема, зазначала наступне: «В цій квартирі зареєстровано чотири особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Проте, ОСОБА_2 не пускає ні мене, ні дітей, в тому числі і власницю квартири дочку ОСОБА_6 до квартири. У нас відсутні ключі від вхідних дверей, чим порушується наше право на житло. Що підтверджується Актом обстеження комісії під головуванням голови ЖБК "Райдуга" Руцького О.О. від 15 червня 2024 року» .
Відповідно до копії акта обстеження складеного комісією ЖБК «Райдуга» №15 від 15.06.2024 року, в квартирі АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_1 фактично не проживають. В квартирі відбуваються ремонтні роботи.
Згідно з актом обстеження складеного комісією ЖБК «Райдуга» №37 від 04.06.2025, за адресою АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В квартирі проживає ОСОБА_2 . ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в квартирі не проживають. Зі слів ОСОБА_7 вона не має ключа від вхідних дверей квартири.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 на праві власності має двокімнатну квартиру загальною площею: 53,8 кв. м., житловою: 35,0 кв. м. за адресою : АДРЕСА_4 , на підставі договору дарування від 23.06.2011 р., посвідченого Приватним нотаріусом Оржицького районного нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 972.
Відповідно до акту обстеження умов проживання родини складеного комісією служби у справах дітей від 12.03.2026 року було проведено обстеження умов проживання родини ОСОБА_2 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_2 . Під час обстеження виявлено, що житло розташоване на 5 поверсі 9 поверхового будинку складається з 3 житлових кімнат, коридору, кухні, санвузол суміжний, опалення централізоване. На час обстеження в квартирі проводяться ремонтні роботи, в одній кімнаті ремонт зроблений частково, меблі відсутні, в кухні відсутня газова плита, меблі, в квартирі знаходяться будівельні матеріали, санвузол (ремонт зроблено). Для проживання дітей умов не створено, відсутні дитячі діжка, шафи для одягу, письмові столи, в двох дитячих кімнатах ремонт не зроблено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами існує спір про доступ до майна, належному малолітній доньці, чиї інтереси представляє позивач, який підлягає вирішенню у запитаний позивачем спосіб.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду.
Положеннями статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частин першої та третьої статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Загальні положення про право власності викладені у главі 23 ЦК України.
Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
При цьому згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Права власника житлового будинку, квартири визначені статтями 317, 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливе лише з підстав, передбачених законом. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Статтею 391 ЦК України передбачено право власника майна при наявності дій осіб, спрямованих на перешкоджання вільного користування та розпорядження власником своїм майном, вимагати усунення таких перешкод.
Згідно із частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем доведено факт перешкоджання відповідачем у користуванні та розпорядженні спірної квартири, яка на праві власності належить малолітній ОСОБА_3 , власнику та членам її сім`ї.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується, що усунення перешкод у користуванні спірною квартирою власником та членами його сім`ї підлягає шляхом вселення їх у спірну квартиру, та визначення порядку користування нею, який за переконанням суду, є справедливим, і таким, що відповідає інтересам усіх мешканців житла.
Доводи апеляційної скарги щодо незавершеності ремонтних робіт у спірному приміщенні - не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки право власника майна та членів його сім`ї на користування та розпорядження належним майном не може бути обмежене проведенням у ньому будівельних робіт.
При цьому скаржником не доведено у встановленому законом порядку, що технічний стан спірного житла може нести реальну небезпеку для життя або здоров`я малолітніх дітей чи існують інші об`єктивні перешкоди для їхнього вселення.
Посилання скаржника на акт обстеження умов проживання родини від 12 березня 2026 року не доводить об`єктивної неможливості безпечного перебування дітей у житловому помешканні, оскільки зміст вказаного доказу свідчить про відсутність облаштованих умов для проживання дітей у зв`язку з відсутністю омеблювання та незавершеністю ремонту у дитячих кімнатах, а не існуванням загроз безпеці дітей через технічний стан квартир. Крім того, усунення вказаних обставин є можливим шляхом надання реального доступу власника до належному йому житла.
За таких обставин, колегія суддів зауважує, що встановлений судом спосіб захисту порушеного права є необхідним для забезпечення поновлення права реального володіння і користування власником та членами його сім`ї належним на праві власності майном, яке має буде реальним, а не формальним.
Отже, апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і підстав для його скасування колегією суддів не встановлено.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 381, 384 ЦПК України, суд,-
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , поданою в його інтересах представником - адвокатом Антіховичем Володимиром Володимировичем, залишити без задоволення.
Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з часу її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач Ю. В. Дряниця
Судді О. О. Панченко
О. В. Чумак