УХВАЛА
13 жовтня 2026 року
м. Київ
справа №380/16985/25
адміністративне провадження №К/990/43691/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.08.2026 у справі №380/16985/25 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Дрог» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування наказу й податкового повідомлення-рішення, визнання акта перевірки та його висновків неправомірними,
УСТАНОВИВ:
До Верховного Суду 24.09.2026 надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.08.2026 у справі №380/16985/25.
Вирішуючи питання про можливість відкриття касаційного провадження за поданою скаргою, Верховний Суд виходить з такого.
Як встановлено з Єдиного державного реєстру судових рішень, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕСТ ДРОГ» звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило:
-визнати протиправним та скасувати наказ ГУ ДПС у Львівській області №1878-ПП від 21.03.2025 про проведення позапланової виїзної документальної перевірки ТзОВ «ВЕСТ ДРОГ» (код ЄДРПОУ 41226144);
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Львівській області № 19797/13-01-07-10 від 05.05.2025, яким нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності на суму 3.529.899,10 грн.
- визнати акт перевірки №15252/13-01-07-10/41226144 від 04.04.2025 та його висновки щодо порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності на суму 3.529.899,10 грн неправомірними.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області № 19797/13-01-07-10 від 05.05.2025. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Справа розглядалася в порядку загального провадження.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.08.2026 апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 у справі №380/16985/25 без змін.
При вирішенні питання про відповідність касаційної скарги вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом встановлено наступне.
Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 2 і 3 статті 353 цього Кодексу.
Верховний Суд зауважує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1, 2, 3 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга) (для пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України);
- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; вмотивованого обґрунтування необхідності такого відступу; висновку, який, на думку скаржника, відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України);
- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; висновку апеляційного суду, який, на переконання скаржника, є неправильним; обґрунтування у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України).
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України), у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Скаржником вказано підставами касаційного оскарження пункти 1 та 3 частини 4 статті 328 КАС України.
Норми матеріального права, які суди застосували неправильно: стаття 601 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); частини перша, третя та п`ята статті 13 Закону України від 21.06.2018 № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції» (далі Закон № 2473-VIII); пункт 21 розділу II Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління НБУ від 02.01.2019 № 5; підпункт 5 пункту 10 розділу III Інструкції про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, затвердженої постановою Правління НБУ від 02.01.2019 № 7 (далі - Інструкція № 7); статті 3 та 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Норми процесуального права, які суди порушили: частина 4 статті 9, статті 72, 73, 90, частини 3 та 5 статті 242, частина 1 статті 308, підпункт «в» пункту 3 частини 1 статті 322 КАС України.
Скаржником зауважено, що порушення норм процесуального права заявляються у взаємозв`язку з наведеними підставами як такі, що відповідно до пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Податковим органом вказано про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 29.07.2021 у справі №817/1200/15, від 20.01.2026 у справі №320/8245/23, від 18.03.2026 у справі №320/9656/23, зазначено про суперечність судових рішень щодо дат, розбіжність сум, недослідження документів бухгалтерського обліку, невстановлення дотримання граничного строку розрахунків за операціями.
На думку скаржника, питання, щодо якого відсутній висновок Верховного Суду: чи може для цілей частини 3 статті 13 Закону № 2473-VIII вважатися припиненим зобов`язання нерезидента повернути авансовий платіж за розірваним імпортним контрактом шляхом зарахування зустрічної вимоги нерезидента до резидента про попередню оплату за іншим імпортним контрактом товару, який на дату зарахування не був поставлений (не ввезений на митну територію України) , якщо строк виконання такої зустрічної вимоги встановлено «на дату зарахування» додатковою угодою, укладеною в той самий день, що й авансовий платіж, розірвання контракту та зарахування, - і які обставини суд зобов`язаний встановити для висновку про настання строку виконання такої вимоги у розумінні статті 601 ЦК України
Правильне, на думку скаржника, застосування норм полягає у тому, що частина 3 статті 13 Закону № 2473-VIII пов`язує виконання обов`язку резидента з поставкою товару за тим договором, за яким здійснено аванс, або з доведеним припиненням зобов`язання нерезидента в межах граничного строку. Зарахування, в якому зустрічною є вимога про попередню оплату непоставленого товару за іншим імпортним контрактом, а строк її виконання визначено правочином, укладеним у день заліку, не може вважатися належним припиненням зобов`язання нерезидента за частиною третьою статті 13 Закону № 2473-VIII без встановлення судом на підставі первинних документів і даних бухгалтерського обліку: (1) факту існування зустрічної вимоги та її розміру на момент зарахування; (2) того, що додаткова угода про зміну строку була чинною на момент зарахування; (3) відповідності суми зарахування сумі неповернутого авансу; (4) відображення заліку в бухгалтерському обліку обох зобов`язань. За недоведеності хоча б однієї з цих обставин зобов`язання нерезидента не може вважатися припиненим, а резидент підлягає відповідальності за частиною п`ятою статті 13 Закону № 2473-VIII.
На думку скаржника, судами попередніх інстанцій вчинено посилання на нерелевантну практику Верховного Суду.
Верховний Суд зауважує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування, в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Скаржником не доведено подібність правовідносин у справах, не взято до уваги, що судові рішення суду касаційної інстанції ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежать від їх повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення. Посилання на постанови Верховного Суду у скарзі зроблено без аналізу та врахування обставин справ, за яких суд касаційної інстанції зробив ці висновки, які стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів.
Податковим органом не обґрунтовано, в чому полягало неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, в чому висновки судів попередніх інстанцій суперечать правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, не наведено конкретних висновків Верховного Суду.
Верховний Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України обов`язковим є зазначення норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Також, слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Разом з тим, оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 4 статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми та ін.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи, посилань на практику Верховного Суду, висловлення незгоди з наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами, переоцінки доказів, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд зауважує, що посилання скаржника на порушення судами норм процесуального права не підміняють визначення підстав касаційного оскарження та також не можуть вважатися належним правовим обґрунтуванням касаційної скарги у розумінні частини 4 статті 328 цього Кодексу. Невстановлення судами обставин справи від яких, як вважає скаржник, залежить правильність вирішення спору, знаходиться у площині дослідження та оцінки судом доказів у справі, що може бути підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 4 частини 4 статті 328 КАС України, однак скаржником не вказано дану підставу касаційного оскарження.
Верховний Суд зазначає, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не обґрунтовані передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються вимоги особи, що подає касаційну скаргу, до суду касаційної інстанції.
У мотивувальній частині касаційної скарги скаржником зазначено, що він «…не просить Верховний Суд встановлювати нові обставини, надавати перевагу одним доказам над іншими чи переоцінювати докази. Доводи касаційної скарги ґрунтуються на обставинах, встановлених самими судами (датах митних декларацій, змісті контракту про зарахування та додаткових угод, сумі авансу і нарахованої пені), і стосуються правильності застосування норм матеріального права до цих обставин, неврахування висновків Верховного Суду та процесуальних порушень, що унеможливили встановлення обставин, які мають значення для справи (стаття 341 КАС України). Саме тому скаржник просить направити справу на новий розгляд, а не ухвалити нове рішення. Оскільки суди не встановили обставин, від яких залежить застосування статті 601 ЦК України та статті 13 Закону № 2473-VIII, а Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати їх самостійно, рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України.»
Натомість у пункті 3 прохальної частини касаційної скарги скаржник висуває процесуально протилежну вимогу: « 3. Прийняти нове судове рішення та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі», що передбачає скасування судових рішень та ухвалення нового рішення по суті спору відповідно до статті 351 КАС України.
Таким чином, прохальна частина касаційної скарги суперечить її обґрунтуванню, оскільки скаржник одночасно стверджує про неможливість ухвалення нового рішення через невстановлення обставин судами та вимагає від суду касаційної інстанції ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Отже, скаржнику слід уточнити вимоги касаційної скарги, привести касаційну скаргу у відповідність до вимог статті 330 КАС України.
Згідно з частиною 2 статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини 6 статті 18 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За правилами частини 2 статті 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328-330, 332, 355, 359 КАС України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.08.2026 у справі №380/16985/25 залишити без руху.
Установити скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом належного викладення підстав касаційного оскарження та вимог касаційної скарги.
Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга буде повернута або у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Судді: І.А. Васильєва
О.О. Шишов
М.М. Яковенко