ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 200/1595/24
адміністративне провадження № К/990/25030/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мацедонської В.Е.,
суддів -Білак М.В., Смоковича М.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження, як суд касаційної інстанції
касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року (головуючий суддя - Голубова Л.Б.)
та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2024 року (головуючий суддя - Компанієць І.Д., судді: Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В.)
у справі № 200/1595/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
14 березня 2024 року ОСОБА_2 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення з 29 січня 2020 року перерахунку на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704), грошового забезпечення, а також всі інших додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань тощо) виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704;
- зобов`язати відповідача з 29 січня 2020 року по 05 січня 2022 року на підставі Постанови №704 перерахувати та виплатити грошове забезпечення, а також всіх інші додаткові види грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань тощо) виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Позов мотивований тим, що з 29 січня 2020 року (дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18) позивачка набула право на обчислення та виплату грошового забезпечення, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх ухвалення.
ОСОБА_1 проходила військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 , що перебуває на фінансовому забезпеченні в ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 від 05 січня 2022 року №2 (по стройовій частині) позивачка вважається такою, що справи здала та вибула до нового місця служби. Також цим наказом позивачку виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_4 та всіх видів грошового забезпечення.
У період з 29 січня 2020 року по 05 січня 2022 року посадовий оклад та оклад за військовим званням позивачки відповідач розраховував шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнта на прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивачка звернулась із вказаним позовом до суду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Запропоновано позивачці усунути зазначені в ухвалі суду недоліки протягом семи днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду із належним обґрунтуванням поважності причин пропуску такого строку і доказів поважності причин його пропуску. Роз`яснено позивачці, що у разі неусунення недоліків, позовна заява буде вважатись неподаною та повернута.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року, залишеною без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2024 року, визнано неповажними причини, вказані ОСОБА_1 у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду, позовну заяву повернуто з підстав пропуску строку звернення до адміністративного суду.
Повертаючи позовну заяву, Донецький окружний адміністративний суд указав, що спірні правовідносини стосуються зобов`язання суб`єкта владних повноважень нарахувати та виплатити грошове забезпечення позивачеві під час проходження служби, а не виплати сум, належних позивачеві при звільненні, внаслідок чого, положення статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) не підлягають застосуванню при оцінці судом обставин щодо дотримання позивачем строку звернення до суду із цим позовом.
Водночас, у вказаному випадку суд керувався частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), яка встановлює місячний строк для звернення до суду, з огляду на проходження позивачкою військової служби, яка відноситься до публічної служби.
Судом встановлено, що позивачку було звільнено зі служби 05 січня 2022 року, тоді як із позовною заявою остання звернулась до суду лише 14 березня 2024 року, тобто через 2 роки, зі значним пропуском строку звернення до суду.
Враховуючи, що позивачкою не наведено обставин та не надано відповідних доказів на їх підтвердження, які б свідчили про виникнення об`єктивних перешкод в реалізації останньою права на звернення до суду за захистом порушених прав у спірних правовідносинах в межах строку звернення до суду, установленого законом, а наведені причини пропуску строку є неповажними, суд дійшов висновку про необхідність повернення позовної заяви у відповідності до приписів частини 2 статті 123 КАС України.
Залишаючи без змін ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року, суд апеляційної інстанції зазначив, що погоджується із судом першої інстанції, що недостатньо лише самого посилання на необізнаність про порушення прав, свобод та інтересів позивачки; при зверненні до суду остання повинна довести той факт, що не могла дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернулась за його захистом до суду протягом встановленого строку.
У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Перший апеляційний адміністративний суд також вважав неприйнятними доводи позивачки в апеляційній скарзі про порушення судом першої інстанції її прав щодо доступу до правосуддя, оскільки встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій.
ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
28 червня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 липня 2024 року (суддя-доповідач Прокопенко О.Б.; судді: Кашпур О.В., Уханенко С.А.) відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі частини другої статті 328 КАС України.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 вересня 2024 року (у зв`язку зі звільненням у відставку судді Верховного Суду ОСОБА_3 ), для розгляду справи №200/1595/24 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Мацедонської В.Е., суддів: Білак М.В., Губської О.А.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 червня 2026 року (у зв`язку із обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Губської О.А.), для розгляду справи №200/1595/24 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Мацедонської В.Е., суддів: Білак М.В., Смоковича М.І.
ІV. Касаційне оскарження
У касаційній скарзі позивачка просить скасувати ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2024 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На обґрунтування позиції скаржниця посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанції не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25 квітня 2019 року у справі № 804/496/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 360/3359/19, відповідно до яких поняття «грошове забезпечення» і «заробітна плата», які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовця охоплюється застосованим в частині другій статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці» та, відповідно, звернення до суду з заявленими позивачем вимогами не обмежується будь-яким строком.
Водночас вказує, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, а отже, його норми не мають зворотної дії в часі.
Вказує, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22.
Отже, правила обчислення строку звернення до суду працівника про стягнення належної йому заробітної плати (грошового забезпечення) визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.
Враховуючи те, що до 18 липня 2022 року включно діяла редакція статті 233 КЗпП України, згідно з якою строки звернення до суду з позовом про нарахування та виплату грошового забезпечення (заробітної плати) та його складових частин не застосовувалися, то наведене дає підстави вважати, що оскільки спірні правовідносини виникли до 19 липня 2022 року, то строк звернення з цим позовом до суду не був обмежений будь-яким строком.
Таким чином, на переконання позивачки, суди не дослідили усіх обставин справи та дійшли передчасних висновків щодо недотримання останньою строку звернення із вказаним позовом до суду.
Відповідач подав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив у задоволенні касаційної скарги відмовити.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX внесені зміни до норм КЗпП України.
Зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Відповідно до нової редакції статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
VІ. Висновки Верховного Суду
У силу положень статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу ненарахування та невиплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 05 січня 2022 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 - 2022 календарних років на відповідний тарифний коефіцієнт з додатками 1, 12, 13, 14 Постанови № 704.
Спірним в межах розгляду цієї справи є питання дотримання позивачкою строку звернення до суду з заявленими вимогами.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною п`ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Таким чином, для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не бачить підстав для відступу від указаної правової позиції у межах цієї справи та надалі зауважує таке.
У справі, яка розглядається, позивачку не було звільнено з військової служби.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги, матеріали справи та мотиви, покладені в основу оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, варто наголосити, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають приписи саме частини першої статті 233 КЗпП України, відповідно до якої (у редакції, чинній на момент звернення позивачки до суду з цим позовом) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Водночас Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:
тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;
тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.
У випадку ж який склався у цій справі, позивачка вибула до нового місця служби , тобто остання звернулась до суду з цим позовом під час дії трудових відносин, а тому застосуванню підлягала норма частини першої статті 233 КЗпП України.
Таким чином, суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин частину п`яту статті 122 КАС України, та вказали про пропуск позивачкою місячного строку звернення до суду.
З огляду на зазначене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для повернення позовної заяви на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 та частини другої статті 123 КАС України свідчать про порушення судами обох інстанцій норм процесуального права, а тому доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження в цій частині.
За правилами частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, у зв`язку з чим судові рішення підлягають скасуванню, а справу необхідно направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ураховуючи рішення Вищої ради правосуддя від 21 травня 2026 року №960/0/15-26, згідно якого змінено з 01 червня 2026 року територіальну підсудність судових справ Донецького окружного адміністративного суду шляхом її передачі до Харківського окружного адміністративного суду, справа направляється для продовження розгляду до Харківського окружного адміністративного суду.
Судові витрати
З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2024 року у справі № 200/1595/24 скасувати, а справу направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська
Судді М. В. Білак
М. І. Смокович