Справа №295/5794/24
4-с/295/114/26
УХВАЛА
12.10.2026 року м. Житомир
Богунський районний суд м. Житомира в складі:
головуючого судді Чішман Л.М.
за участю секретаря Лайчук В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на дії/бездіяльність органу примусового виконання, заінтересовані особи - ОСОБА_3 , приватний виконавець Белан Ігор Васильович, -
ВСТАНОВИВ:
Представник заявника вернувся до суду із скаргою, в якій просить:
- визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Белана Ігоря Васильовича, яка полягає у незнятті арешту з коштів на рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в АТ КБ «ПриватБанк», після отримання документального підтвердження використання зазначеного рахунку для зарахування заробітної плати Заявника та здійснення із заробітної плати відрахувань у розмірі 20 відсотків;
- визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Белана Ігоря Васильовича щодо збереження арешту коштів на рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в АТ КБ «ПриватБанк», у частині коштів, що становлять заробітну плату Заявника після здійснення передбачених законом відрахувань;
- зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Белана Ігоря Васильовича усунути допущене порушення прав Заявника шляхом зняття арешту з коштів на рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в АТ КБ «ПриватБанк», у частині коштів, що становлять заробітну плату Заявника після здійснення передбачених законом відрахувань;
- зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Белана Ігоря Васильовича направити до АТ КБ «ПриватБанк» постанову про зняття арешту з коштів у відповідній частині.
В обґрунтування вимог скарги зазначено, що у межах виконавчого провадження № 81841515 на виконання виконавчого листа № 295/5794/24 від 27.08.2026, виданого Богунським районним судом м. Житомира, приватним виконавцем виконавчого округу Житомирської області Беланом І.В. було винесено постанову про арешт коштів боржника від 28.08.2026, якою накладено арешт на кошти, що знаходяться на рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , відкритому в АТ КБ «ПриватБанк», який використовується для зарахування заробітної плати заявника за місцем роботи.
Крім того, приватним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 28.08.2026, яка направлена за місцем роботи заявника для здійснення відрахувань із його заробітної плати.
Таким чином, приватним виконавцем одночасно застосовано два способи звернення стягнення: шляхом звернення стягнення на заробітну плату за місцем роботи заявника та шляхом арешту рахунку, на який зараховується заробітна плата.
Арешт не може бути використаний таким чином, щоб після вже здійсненого 20-відсоткового стягнення із заробітної плати фактично стягувати або блокувати ще й залишок зарплати.
Накладення арешту на усі грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, який використовується для виплати особі заробітної плати, призводить до порушення конституційних прав особи та позбавляє її коштів для існування, а тому у будь-якому випадку є незаконним.
Подальше збереження арешту на кошти, що надходять на вказаний рахунок як заробітна плата, суперечить гарантіям, встановленим Законом України «Про виконавче провадження», та призводить до надмірного обмеження майнових прав заявника.
Заявник не заперечує проти виконання судового рішення у встановленому законом порядку та не оспорює право стягувача на отримання належної йому суми.
Водночас застосування заходів примусового виконання не може призводити до фактичного позбавлення заявника можливості користуватися тією частиною заробітної плати, яка залишається після здійснення передбачених законом відрахувань.
За заявою заявника приватним виконавцем винесено постанову про визначення поточного рахунку фізичної особи - боржника у банку для здійснення видаткових операцій від 08.09.2026. Визначення поточного рахунку для видаткових операцій відповідно до пункту 10-2 розділу XIII Закону України «Про виконавче провадження» не усуває обов`язку приватного виконавця дотримуватися спеціальних гарантій щодо розміру відрахувань із заробітної плати та не надає йому права фактично звертати стягнення на всю суму заробітної плати.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 02.10.2026 скаргу прийнято до розгляду та призначено судове засідання.
В судове засідання сторони не з`явились.
12.10.2026 ОСОБА_1 подала до суду заяву про розгляд скарги без її участі.
Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про розгляд скарги, в судове засідання не з`явились.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Встановлено, що рішенням від 13.07.2026 у даній справі, яке сторонами не оскаржувалося та набрало законної сили 13.08.2026, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 половину вартості транспортного засобу марки "LEXUS IS 250" 2014 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , тип кузова седан, тип палива євро-5, що становить 341 461, 12 грн та судові витрати - 3414,61 грн. судового збору та 8461,60 грн. витрат на проведення експертизи, 25000,00 грн витрат на правову допомогу.
На примусове виконання такого рішення 27.08.2026 судом видано виконавчий лист.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Белана І.В. від 28.08.2026 відкрито виконавче провадження №81841515 з примусового виконання виконавчого листа №295/5794/24, виданого Богунським районним судом 27.08.2026.
Постановою цього ж приватного виконавця від 28.08.2026 в рамках вказаного виконавчого провадження накладено арешт на грошові кошти, що знаходяться на рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , відкритому в АТ КБ «ПриватБанк», який використовується для зарахування заробітної плати заявника за місцем роботи.
Факт зарахування заробітної плати заявнику на вказаний рахунок підтверджується довідкою з місця роботи заявника за № 169857-2026 від 08.09.2026 про зараховані та сплачені суми за період з 01 січня 2026 року по 31 серпня 2026 року; інформацією щодо зарахування грошового забезпечення заявнику на картковий рахунок, відкритий в АТ КБ «ПриватБанк»; довідкою за реквізитами в АТ КБ «ПриватБанк».
Цього ж дня, 28.08.2026 приватним виконавцем Беланом І.В. винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, якою постановлено здійснювати відрахування із суми доходів боржника у відповідності до вимог чинного законодавства, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, у розмірі 20% доходів щомісячно, до погашення загальної суми заборгованості за виконавчим провадженням.
В подальшому за заявою заявника приватним виконавцем винесено постанову про визначення поточного рахунку фізичної особи - боржника у банку для здійснення видаткових операцій від 08.09.2026.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» (Закон 1404-VIII) та положеннями Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5.
Положеннями частин першої статті 13 Закону № 1404-VIII передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження (частина третя статті 18 Закону № 1404-VIII).
Згідно із частиною четвертою статті 18 Закону № 1404-VIII вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012 Конституційного Суду України).
В свою чергу, процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Так згідно з положеннями ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Аналізуючи наведені положення закону суд звертає увагу, що при розгляді скарги обов`язок доказування обставин у обґрунтування скарги покладений на особу, яка звернулася зі скаргою.
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №904/7326/17 вказано, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».
У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».
Таким чином, якщо державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби, приватний виконавець порушив встановлений порядок вчинення виконавчих дій, проте при цьому не порушив права скаржника (скаржник не обґрунтував, а суд не встановив порушення прав саме скаржника, а не будь якої іншої особи), то така скарга задоволенню не підлягає.
Верховним Судом неодноразово було викладено такий правовий висновок, зокрема у постановах від 09 грудня 2020 року у справі № 641/9433/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 520/6667/14-ц, від 21 січня 2021 року у справі № 2-5398/11, від 15 лютого 2021 року у справі № 522/21761/18, від 11 березня 2021 року у справі № 755/6875/18 та інших.
Так, частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Відповідно до частин першої та другої статті 68 зазначеного Закону стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається: 1) у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, 2) відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, 3) у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів, зокрема аліментів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Порядок звернення стягнення на заробітну плату також визначається розділом Х «Звернення стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника» Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року(далі - Інструкція), відповідно до якого про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі-підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи (частина третя статті 68 Закону).
Відповідно до пунктів 4, 8 та 9 розділу Х Інструкції контроль за правильним і своєчасним відрахуванням із заробітної плати та інших доходів боржника здійснюється виконавцем за власною ініціативою (пункт 4 розділу Х Інструкції), а за кожною постановою про стягнення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями, з якими боржник перебуває у трудових відносинах, щомісяця та після закінчення строку відповідних виплат або у разі звільнення працівника подається окремий звіт про здійснені відрахування та виплати за встановленою формою у додатку 9 до Інструкції. Звіт про здійснені відрахування та виплати долучається до матеріалів виконавчого провадження. Зазначений додаток № 9 передбачає період звіту, розмір нарахованої заробітної плати, розмір утриманих податків та інших обов`язкових платежів, відсоток стягнення та утриману суму на погашення боргу за виконавчим провадженням.
Отже, законодавство покладає зобов`язання з контролю за виконанням стягнення з доходів боржника як на підприємство, установу, організацію, фізичну особу-підприємця, що здійснюють боржнику певні виплати, та зобов`язані направляти виконавцю щомісячні звіти про відрахування з таких доходів, так і на виконавця, який здійснює контроль шляхом отримання таких звітів та їх перевірки з точки зору правильності нарахувань та розміру стягнення. Саме такий звіт надає виконавцю можливість контролю за сумами заробітної плати, які нараховані боржнику за місцем отримання доходів та сумами стягнення, які здійснюються з цього доходу.
Відповідно до частини першої статті 70 Закону № 1404-VIII розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Частинами другою та третьою статті 70 Закону № 1404-VIII передбачено, що із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю особи, у зв`язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків; за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків.
Таке стягнення здійснюється підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами-підприємцями, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.
Стаття 128 Кодексу законів про працю України також встановлює гарантії щодо граничного розміру відрахувань із заробітної плати працівника. Зокрема, загальний розмір усіх відрахувань при кожній виплаті заробітної плати, як правило, не може перевищувати 20 відсотків, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, - 50 відсотків заробітної плати, що належить до виплати працівникові.
Відповідно до пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні фізична особа - боржник, на кошти якої накладено арешт органами державної виконавчої служби, приватними виконавцями, має право звернутися до відповідного виконавця із заявою про визначення поточного рахунку у банку для здійснення видаткових операцій.
З такого рахунку боржник має право здійснювати видаткові операції на суму, що протягом одного календарного місяця не перевищує двох розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на 1 січня поточного року, а також сплачувати податки та збори без урахування арешту.
Водночас наведена норма регулює порядок здійснення видаткових операцій фізичною особою з арештованого рахунку та не скасовує встановлених статтею 70 Закону України «Про виконавче провадження» гарантій щодо граничного розміру відрахувань із заробітної плати боржника.
В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 20 квітня 2022 року в справі №756/8815/20 дійшла висновку, що не може бути накладений арешт на кошти що складають заробітну плату боржника після фактичного здійснення утримань із неї за виконавчими документами та на усі кошти заробітної плати боржника поза межами дозволених законом розмірів відрахувань із такої заробітної плати, а якщо такий арешт накладений, то він має бути знятий. При цьому, на кошти, що знаходяться на рахунках та які не є коштами, що складають заробітну плату, таке обмеження не розповсюджується. Зняття арешту з коштів, що складають заробітну плату, здійснюється виконавцем відповідно до частини четвертої статті 59 Закону №1404-VIII на підставі поданих боржником документів, підтверджуючих статус коштів виключно із заробітної плати, або на підставі повідомлення банку про заборону накладення арешту на такий рахунок відповідно до частини другої вищевказаної статті.
Отже, звернення стягнення та накладення арешту на заробітну плату понад встановлені Законом розміри заборонено, а якщо він накладений, то підлягає зняттю. Таке зняття арешту здійснюється виконавцем відповідно до частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема й на підставі повідомлення боржника.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на кошти, що знаходяться на цьому рахунку, заборонено законом.
Таким чином, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом, при цьому, саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, тому відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунку, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Також, виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20) (пункти 7.14, 7.15 постанови).
При цьому, передбачене абзацом другим частини другої статті 59 Закону № 1404-VIII зобов`язання виконавця зняти арешт на підставі повідомлення банку не виключає зняття такого арешту на підставі повідомлення боржника, та за наслідками здійснення контролю за правильністю стягнення на підставі наданих звітів про стягнення, оскільки відповідно до підпункту 1 частини четвертої статті 59 цього Закону підставами для зняття виконавцем арешту з майна боржника або його частини є отримання ним документального підтвердження, що звернення стягнення на такі кошти боржника заборонено законом.
Для боржника надання вищевказаних підтверджуючих документів є процесуальною можливістю відновити свої права, порушені у зв`язку накладенням незаконного арешту, а для виконавця зняття такого арешту є здійсненням повноважень для усунення спричинених негативних наслідків. Однак, це не виключає зобов`язання банку при виконанні приписів державного та/або приватного виконавця окремо від боржника повідомити виконавця про неможливість накладення арешту на грошові кошти боржника у зв`язку з забороною встановленою законом.
Відтак, у випадку, коли на стадії накладення арешту на грошові кошти боржника-фізичної особи, що знаходяться на рахунку боржника та є заробітною платою боржника, виконавцю не вдалось виявити правову природу (статус) цих грошових коштів, як коштів, на які накладення арешту заборонено законом, то арешт на такі грошові кошти підлягає зняттю на підставі відповідного повідомлення банку або заяви боржника з наданням ним відповідних документів на підтвердження цього та/або за результатами перевірки зазначених звітів.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Наведене, враховуючи встановлені судом обставини того, що рахунок, на який накладений арешт постановою приватного виконавця, використовується виключно для зарахування заробітної плати/грошового забезпечення ОСОБА_1 свідчить про те, що дії приватного виконавця щодо накладення арешту грошових коштів на зарплатному рахунку боржника є неправомірними, а тому скарга є обґрунтованою.
У даній справі приватному виконавцю Белану І.В. було надано документи, які підтверджують, що рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в АТ КБ «ПриватБанк», використовується для зарахування заробітної плати ОСОБА_1 , а також те, що з доходів заявниці вже здійснюються відрахування у розмірі 20 відсотків на підставі постанови про звернення стягнення на заробітну плату від 28.08.2026.
У статті 10 Конвенції про захист заробітної плати, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року зазначено, що заробітна плата може стати об`єктом арешту або передачі лише у такій формі й у таких межах, які визначено національним законодавством. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї.
При цьому, у скарзі заявник зазначає, що не заперечує проти виконання судового рішення у встановленому законом порядку та не оспорює право стягувача на отримання належної йому суми.
Водночас застосування заходів примусового виконання не може призводити до фактичного позбавлення заявника можливості користуватися тією частиною заробітної плати, яка залишається після здійснення передбачених законом відрахувань.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість скарги та доведеності доводів, наведених у ній, тому суд задовольняє скаргу.
Вимога про зобов`язання приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Белана Ігоря Васильовича направити до АТ КБ «ПриватБанк» постанову про зняття арешту є обов"язком останнього відповідно до вимог закону.
На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст. 447-452 ЦПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Скаргу задовольнити.
Визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Белана Ігоря Васильовича, яка полягає у незнятті арешту з коштів на рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в АТ КБ «ПриватБанк», після отримання документального підтвердження використання зазначеного рахунку для зарахування заробітної плати ОСОБА_1 та здійснення із заробітної плати відрахувань у розмірі 20 відсотків;
- визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Белана Ігоря Васильовича щодо збереження арешту коштів на рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в АТ КБ «ПриватБанк», у частині коштів, що становлять заробітну плату ОСОБА_1 після здійснення передбачених законом відрахувань;
Зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Белана Ігоря Васильовича вирішити питання про зняття арешту з рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в АТ КБ «ПриватБанк», у частині коштів, що становлять заробітну плату ОСОБА_1 після здійснення передбачених законом відрахувань.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст ухвали виготовлено 12.10.2026.
Суддя Л.М. Чішман