Справа № 456/1154/20 Головуючий у 1 інстанції: Шрамко Р. Т.
Провадження № 22-ц/811/1997/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
секретаря Гаврилюк Я.Ю.
з участю представник заявника Серпелінова Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19 травня 2026 року в складі судді Шрамка Р.Т. в справі за скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на дії державного виконавця про скасування постанови про накладення штрафу,-
встановив:
18.05.2026 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до суду із скаргою на дії державного виконавця про скасування постанови про накладення штрафу, просив скасувати постанову про накладення штрафу на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, виконавче провадження №67187528 в сумі 5100 грн. 00 коп.
Оскаржуваною ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19 травня 2026 року у відкритті провадження у справі за скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на дії державного виконавця про скасування постанови про накладення штрафу - відмовлено.
Ухвалу суду оскаржив представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Серпелінова Н.С., вважає, що ухвала постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, є незаконною та необґрунтованою, а також такою, що постановлена без з`ясування у повній мірі всіх обставин та фактів справи, що мають значення для вирішення даного спору, тому підлягає скасуванню.
Зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку виконання судових рішень, рішень інших органів та цифровізації окремих етапів виконавчого провадження» № 4833-IX від 07.04.2026 внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема і до Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016, а саме: частину першу статті 74 викладено у такій редакції: «Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку».
Підпункт 18, яким внесено зміни до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» - набрав чинності 08.04.2026.
У зв`язку із наведеним, представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб і звернувся зі скаргою на дії державного виконавця про скасування постанови про накладення штрафу до суду, який видав виконавчий документ по справі № 456/1154/20.
Таким чином, на дату звернення до суду 15.05.2026, частина 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» була викладена в новій редакції.
Тобто, Законом України «Про виконавче провадження» чітко розмежовано юрисдикцію оскарження дій державного чи приватного виконавця по винесенню постанови про накладення штрафу та оскарження дій державного чи приватного виконавця щодо відкриття нового виконавчого провадження, відкритого на підставі постанови про накладення штрафу, як виконавчого листа.
Враховуючи наведене, вважає, що ухвала про відмову у відкритті провадження у справі №46/1154/20 винесена з порушенням частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та пунктом 1 частини 1 статті 186 ЦПК України є незаконною, безпідставною та має бути скасована.
Просить скасувати ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19.05.2026 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Стягнути судові витрати за подання апеляційної скарги.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявника Серпелінової Н.О. на підтримку доводів скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити виходячи із такого.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Суд дійшов висновку, що скарга Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо оскарження постанови про накладення штрафу не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та має розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки розгляд вимог даної скарги віднесений до юрисдикції адміністративного суду.
Врахувавши наведене, суд відмовив у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України та роз`яснив заявнику право на звернення до суду із заявою в порядку адміністративного судочинства.
Перевіряючи законність оскаржуваної ухвали, колегія суддів враховує таке.
Згідно із ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Зазначене конституційне положення відображено і у ст. 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012 Конституційного Суду України).
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах.
Згідно із ч. 3 ст. 6 ЗУ «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 21 січня 2021 року позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк», державної організації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання дій незаконними та зобов?язання вчинити дії задоволено частково.
Зобов`язано Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк», уповноважену особу Фонду внести зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів додатково включивши вимоги ОСОБА_1 на суму 114348,43 грн, встановлену рішенням Стрийського міськрайонного суду від 01.12.2016 по справі №456/481/16-ц до четвертої черги та подати належним чином оформлені та підписані зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Зобов`язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб затвердити зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «ВіЕйБі Банк» щодо додаткового включення вимоги ОСОБА_1 на суму 114348,43 грн., встановленої рішенням Стрийського міськрайонного суду від 01.12.2016 по справі №456/481/16-ц до четвертої черги.
В задоволенні решти вимог відмовлено.
На виконання рішення судом видано виконавчий документ, який перебуває на виконанні у Шевченківському ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 20.10.2021, державним виконавцем відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №456/1154/20 виданого 21.01.2021 про зобов`язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб затвердити зміни до реєстру акцентованих вимог кредиторів ПАТ «ВіЕйБі Банк», щодо додаткового включення вимоги ОСОБА_1 на суму 114318,43грн., встановленої рішенням Стрийського міськрайонного суду від 01.12.2016 по справі №456/481/16-ц, до четвертої черги.
25.03.2026 державний виконавець Шевченківського ВДВС у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України виніс постанову про накладення штрафу ВП № 67187528, якою накладено на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб штраф у розмірі 5100,00 грн. та зобов`язано виконати рішення протягом 10 робочих днів з попередженням про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.
Звертаючись із скаргою на дії державного виконавця, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб просить про скасування постанови про накладення штрафу.
Зважаючи на те, що предметом даного апеляційного провадження є виключно процесуальна ухвала суду про відмову у відкритті провадження у справі, від якої залежить можливість продовження розгляду даної скарги місцевим судом, колегія суддів, слідуючи принципу диспозитивності, не приймає до уваги та не надає правову оцінку правовідносинам, які стосуються суті вимог скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки таким може бути надана оцінки лише при розгляді скарги по суті.
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню
Примусове виконання судових рішень здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» (в редакції закону від 02.06.2016 № 1404-VIII) та положеннями Інструкції з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5.
Згідно із пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VII постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є окремими виконавчими документами.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.
Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно із ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (ч. 1, ч. 3 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження»).
Тобто гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
Щодо застосованої судом першої інстанції редакції статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про належність спору в частині оскарження постанов про штрафи, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження до юрисдикції адміністративного суду, з огляду на таке.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Дійсно, за правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі №229/1026/21 (провадження № 14-205цс21) вказано, що: «частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Аналізуючи зазначені норми права у поєднанні з висловленими Великою Палатою Верховного Суду принципами визначення юрисдикції спорів, пов`язаних з виконанням виконавчих документів, слід дійти висновків, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.
В свою чергу, підпунктом 18 пункту 10 розділу I Закону України від 07.04.2026 № 4833-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку виконання судових рішень, рішень інших органів та цифровізації окремих етапів виконавчого провадження» частину першу статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» викладено в такій редакції: «Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку».
Відповідно до пункту 1 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 4833-IX цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування, крім, зокрема, підпунктів 15-18 пункту 10 розділу I цього Закону, до яких належить і підпункт 18, яким викладено в новій редакції частину першу статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», - вони набирають чинності з дня, наступного за днем офіційного опублікування Закону № 4833-IX. Закон опубліковано 23.04.2026 року у виданні «Голос України» № 78, а відтак нова редакція частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» набрала чинності 24.04.2026.
Оскільки скарга Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на дії державного виконавця подана у травні 2026 року, а оскаржувана ухвала постановлена 19.05.2026, тобто вже після набрання чинності новою редакцією частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», - суд першої інстанції був зобов`язаний застосувати чинну редакцію зазначеної норми, а не редакцію, яка діяла до внесення відповідних змін.
Натомість суд першої інстанції застосував частину другу статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» у поєднанні з практикою Великої Палати Верховного Суду, сформованою до внесення змін Законом № 4833-IX, і такою, що з 24.04.2026 до спірних правовідносин є незастосовною.
У світлі зазначеного, колегія суддів вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на постанови Великої Палати Верховного Суду, які містять правові висновки щодо положень частин першої та другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та розмежування юрисдикції судів, оскільки такі висновки касаційного суду стосуються норм статті 74 Закону № 1404-VIII в редакції, яка діяла до 24 квітня 2026року.
Наведене дає підстави для висновку, що суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження у даній справі дійшов хибного висновку, неправильно застосувавши норми матеріального права.
Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що вирішуючи питання прийняття скарги до розгляду, оскільки саме так виписана стаття 448 ЦПК України, а не відкриваючи провадження за такою, суд лише перевіряє наявність необхідних реквізитів, які визначені цією нормою.
Враховуючи наведене, відповідні висновки місцевого суду суперечать процесуальному закону та є передчасними, тому свідчать про помилковість оскаржуваної ухвали.
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України»).
Зокрема, ні Розділ VII ЦПК України, ні Закон України «Про виконавче провадження» не регламентує порядок вирішення питання у разі, якщо скарга не відповідає за своєю формою та змістом вимогам ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження».
Так, якщо подання позову у будь якій справі є початковою стадією (етапом), яка завершується прийняттям рішення по суті спору, то питання розгляду скарги у порядку судового контролю належить до заключної стадії та стосується правовідносин виконання вже ухваленого рішення суду у справі.
Більше того, якщо у позовному провадженні є етап відкриття провадження у справі, де передбачена можливість суду з тих чи інших підстав відмовити у відкритті провадження, то етап виконання рішення, як заключна стадія цивільного судочинства, такої можливості чи права суду не передбачає.
При цьому, у частині п`ятій статті 448 ЦПК України надано право суду повернути скаргу скаржнику без розгляду у випадку, якщо скаргу подано без додержання вимог частин третьої та/або четвертої цієї статті.
Іншими словами, цивільним процесуальним законом не передбачено права чи обов`язку суду відкривати провадження за скаргою на дії державного чи приватного виконавця, а відтак і можливості відмовити у відкритті провадження у такій категорії справ.
Зважаючи на те, що порядок розгляду скарг у порядку судового контролю, передбачений окремим розділом ЦПК України, колегія суддів вважає, що застосування аналогії закону у даному випадку не потребується.
Таким чином, вирішуючи питання прийняття до розгляду скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, не визначився з характером спірних правовідносин, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки застосування ст. 185 ЦПК України призвело до постановлення помилкової ухвали.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог, що визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.
Принцип справедливості судового розгляду повинен знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Таким чином, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи.
Встановлені колегією суддів факти щодо допущення відповідних порушень судом першої інстанції свідчать про необхідність скасування оскаржуваної ухвали, а відтак підставність доводів апеляційної скарги.
На новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно звернути увагу, з врахуванням принципу диспозитивності та відповідних положень ЦПК України, на категорію спору та вирішити по суті скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України однією із підстав для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи наведене, апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а оскаржувану ухвалу скасувати, як таку, що постановлена з порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, п. 6 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 379, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - задовольнити.
Ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19 травня 2026 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції та вирішення питання, відповідно до вимог ЦПК України.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 14 жовтня 2026 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк