Номер провадження: 22-ц/813/228/26
Справа № 947/29232/19
Головуючий у першій інстанції Васильків О.В.
Доповідач Назарова М. В.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.10.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Назарової М.В.,
суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.,
за участю секретаря Соболєвої Р.М.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 (правонаступник позивача - Одеська міська рада), відповідач - ОСОБА_2 , третя особа: Київська державна нотаріальна контора у місті Одеса,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 жовтня 2023 року і ухвали Київського районного суду м. Одеси від 12 липня 2023 року та від 14 вересня 2023 року, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, ухвалені Київським районним судом м. Одеси, у складі: судді Васильків О.В. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Київська державна нотаріальна контора у місті Одеса про визнання заповіту недійсним,
в с т а н о в и в:
У листопаді 2019 позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаним позовом, в якому із посиланням як на правове обґрунтування своїх вимог на положення ст. 215, 216, 225, 230, 233, 1220, 1261, 1268, 1270 ЦК України просила визнати недійсним заповіт щодо нерухомого майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , а саме квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 56,9 кв.м, житловою - 31,1 кв.м, на ім`я ОСОБА_2 , посвідчений 31.08.2019 р. у Київській державній нотаріальній конторі у м. Одесі.
Позов обґрунтований тим, що з 06.11.2012 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На праві спільної часткової власності квартира АДРЕСА_1 належала чоловіку позивача ОСОБА_3 та його батькам ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , - по 1/3 частині кожному. ОСОБА_3 почав оформлювати після смерті своїх батьків спадщину, однак відповідних документів не отримав, оскільки їх оформлення було складним. Позивач ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 не зареєстрована, оскільки в ЖЕКу пояснювали, що за квартирою був великий борг, який необхідно сплатити, а також не були оформлені документи на спадщину після смерті батьків чоловіка. Така ситуація пригнічувала ОСОБА_3 , бо він працював вантажником, його заробіток був невеликим, до того ж він зловживав алкоголем, сплатити великий борг за комунальні послуги не міг. Тобто, для ОСОБА_3 склалися важкі обставини. Відносини між позивачем ОСОБА_1 та її чоловіком ОСОБА_3 були нормальні. ОСОБА_3 сподівався, що зможе сплатити борг по квартирі, продовжити оформляти спадщину після своїх батьків та вирішити питання щодо реєстрації позивача в квартирі. При цьому, квартиру, що належала батькам позивача та її сестрі, було продано та частка позивача ОСОБА_1 від продажу в сумі 21000 доларів США була витрачена на ремонт квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 працював у матері відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , яка тривалий час займається продажем овочів та фруктів з лотків на вулиці. Щоб вирішити вищезазначені питання ОСОБА_3 мав намір позичити у ОСОБА_6 гроші, однак необхідні були гарантії, в зв`язку з чим 31.08.2019 року ОСОБА_3 було складено заповіт на ім`я відповідача ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер від серцевого нападу, після чого відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 . Позивач ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем першої черги після смерті чоловіка. Однак на підставі заяви ОСОБА_2 у Київській державній нотаріальній конторі у місті Одесі була заведена спадкова справа щодо спадщини ОСОБА_3 та саме відповідачем надані правовстановлюючі документи на спірну квартиру. При цьому позивач ОСОБА_1 пояснює, що документи були передані нею ОСОБА_7 на зберігання у 2018 році, коли весною ОСОБА_1 потрібно було лікуватися стаціонарно. Після закінчення лікування позивач та її чоловік просили віддати документи, але ОСОБА_8 з різних причин це не робила.
Позивач вважає, що заповіт ОСОБА_3 зробив на ім`я відповідача ОСОБА_2 під впливом обману з боку відповідача, знаходячись в омані, під впливом тяжких обставин - ст. 230, 233 ЦК України, а також не усвідомлюючи значення своїх дій, не маючи змоги керувати ними - ст. 225 ЦК України (т. 1, а.с. 1-4).
26.11.2020 позивач ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги, а саме змінила правові підстави звернення, зазначаючи, що заповіт від 31.08.2019 року складений з порушенням вимог щодо його посвідчення - ч. 1 ст. 1257 ЦК України. Також з посиланням на положення ст. 225 ЦК України позивач зазначила, що ОСОБА_3 знаходився під час посвідчення заповіту у нетверезому стані, був неадекватним, його поведінка не відповідала навколишньому середовищу. Вважає, що чоловік зробив заповіт на ім`я відповідача, не усвідомлюючи значення своїх дій, не маючи змоги керувати ними. ОСОБА_3 назвав відповідача своїм товаришем, хоча у них різниця у віці у 31 рік. При цьому він не міг назвати ім`я та прізвище особи, якій заповідає квартиру. Це йому підказала нотаріус. Під час посвідчення заповіту в кабінеті нотаріуса знаходилась також ОСОБА_8 , яка робила відеофіксацію посвідчення заповіту. Позивач стверджує, що ОСОБА_3 через підтримку, годування, допомогу, лікування, маючи залежність від сім`ї спадкоємця, страждаючи алкоголізмом, маючи прояви підкореності, нерішучості, у присутності свого "благодійника" не міг себе поводити по-іншому, а тільки підписати заповіт. Позивач зазначає, що нотаріус Пінігіна Т.М. не зберегла нотаріальну таємницю, ще й сама підказувала, що повинен був проголосити ОСОБА_3 . Є наявним порушення вимог посвідчення заповіту від 31.08.2019 року, волевиявлення ОСОБА_3 не було вільним і не відповідало його волі. Тобто заповіт є нікчемним - ст. 1257 ч. 1 та ч. 2 ЦК України, а також ст. 225 ч. 2 ЦК України (т. 2, а.с. 96-100).
У відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Козак А.В. зазначає, що позовна заява містить неправдиві відомості стосовно нормальних стосунків позивача ОСОБА_1 та її чоловіка ОСОБА_3 . Сторона відповідача стверджує, що відносини між подружжям були дуже погані, ОСОБА_1 часто виганяла його з дому, ображала та принижувала, не годувала, навіть здійснювала насильницькі дії. Не зважаючи на те, що ОСОБА_3 важко працював, він був змушений неодноразово спати в машині. Сім`я відповідача ОСОБА_2 , в яких працював ОСОБА_3 , завжди підтримувала його, часто годувала, за потреби допомагала, іноді купувала ліки. Довірительні та дружні стосунки, що склались між сім`єю відповідача та ОСОБА_3 підтверджуються показами свідків. Саме відповідач і похоронив ОСОБА_3 після його смерті. Оригінали правовстановлюючих документів на квартиру знаходяться у відповідача, що також підтверджує, що померлий довіряв йому, на відміну від своєї дружини, стосунки з якою були лише формальними та дуже поганими. Твердження позивача про те, що відповідач скористався станом померлого та вводив в оману її та ОСОБА_3 , ініціювання заяв вже після смерті чоловіка в органи поліції та прокуратури, не знайшли свого підтвердження. В задоволенні заяв ОСОБА_1 про відкриття кримінального провадження було відмовлено, так як доказів щодо їх підтвердження не було виявлено. Сторона відповідача ОСОБА_2 зазначає, що ОСОБА_3 все життя працював, був гарною та порядною людиною, на обліку в психо- та наркодиспансерах не знаходився, його волевиявлення щодо складання заповіту було вільним та відповідало його волі (т. 1, а.с. 208-210).
У відзиві на позовну заяву державний нотаріус Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Пінігіна Т.М. зазначила, що громадянин ОСОБА_3 31.08.2019 року звернувся до Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса з питання отримання свідоцтв про право на спадщину, до майна померлої матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , та до майна померлого батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Йому було надано консультацію щодо порядку оформлення спадщини та отримання свідоцтв про право на спадщину. За виконаними перевірками в Спадковому Реєстрі з`ясувалось, що Спадкові справи до майна померлих ОСОБА_5 та ОСОБА_4 заведені Петковою Н.М., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, та нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса було запропоновано звертатись до приватного нотаріуса ОМНО Петкової Н.М. для отримання свідоцтв про право на спадщину. Оскільки 31.08.2019 року була субота та державний нотаріус Пінігіна Т.М. була черговою по прийому громадян, ОСОБА_3 звернувся з бажанням скласти заповіт. Відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України державним нотаріусом Пінігіною Т.М. після встановлення особи ОСОБА_3 було проведено бесіду із заповідачем та роз`яснено наслідки вчинення нотаріальної дії, встановлено його здатність усвідомлювати значення цієї нотаріальної дії, її наслідків та змісту роз`яснень нотаріуса. З розмови стало відомо, що ОСОБА_3 одружений, але має намір скласти заповіт на сторонню людину ОСОБА_2 та заповісти належну йому квартиру під АДРЕСА_1 , та все майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що на день його смерті буде належати йому. На здивування нотаріуса щодо складання заповіту на сторонню особу, ОСОБА_3 пояснив, що він працює у ОСОБА_7 вантажником, вони йому допомагають з продуктами харчування та необхідними ліками, та в знак подяки він хоче залишити заповіт на ім`я ОСОБА_2 . Крім того заповідач повідомив про складні відносини з дружиною ОСОБА_1 , повідомив, що вона зловживає алкоголем, застосовує фізичну силу та не допускає його до права користування належного йому майна. А тому ОСОБА_3 наполіг на тому, щоб його воля як заповідача була зафіксована до підписання заповіту. Жодних відповідно до ст. 49 Закону України «Про нотаріат» підстав відмови у вчиненні нотаріальної дії, а саме посвідчення заповіту від імені ОСОБА_3 , сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності, волі і волевиявлення у нотаріуса ОСОБА_9 не виникло. Заповідач ОСОБА_3 бажав сам зафіксувати свою волю та ознайомити зацікавлених осіб зі змістом оскаржуваного заповіту. Жодних дій нотаріуса Пінігіної Т.М. щодо розголошення відомостей про факт складання заповіту, так і про його зміст, скасування або зміну оскаржуваного заповіту, що порушило б таємницю заповіту, до відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 вчинено не було. Таким чином, державний нотаріус Пінігіна Т.М. при посвідченні заповіту діяла відповідно до норм чинного законодавства.
У відповіді на відзив позивач ОСОБА_1 зазначає, що стороною відповідача перекручуються факти, оскільки її чоловік ОСОБА_3 працював у матері відповідача дуже короткий термін та складати заповіт на відповідача, який на 31 рік молодший за нього, ОСОБА_3 ніяк не міг за своєю ініціативою. ОСОБА_3 зробив заповіт на ім`я відповідача, щоб позичити гроші у його матері для вирішення питань щодо спадщини після батьків, боргу за квартиру та реєстрації проживання позивача ОСОБА_1 . Позивач вказує, що 31.08.2019 року ОСОБА_3 зробив заповіт на ім`я відповідача, а ІНФОРМАЦІЯ_1 помер у віці 50 років, нічим не хворіючи. Правовстановлюючі документи на квартиру та паспорт ОСОБА_3 знаходились у відповідача, так як позивач ОСОБА_1 весною 2018 року віддала документи матері відповідача на зберігання, оскільки потребувала стаціонарного лікування в лікарні. Після закінчення лікування документи з різних причин повернуті не були, не зважаючи на прохання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Також позивач вказує, що якби вона виявляла до ОСОБА_3 будь-які насильницькі дії, то від нього були б відповідні заяви до правоохоронних органів (т. 2, а.с. 126-132).
В запереченні на відповідь на відзив представник відповідача ОСОБА_2 звертає увагу на те, що на доданому до матеріалів справи відеозапису, на якому, зі згоди нотаріуса, була зафіксована сама нотаріальна дія - складання заповіту ОСОБА_3 на ОСОБА_2 від 31.08.2019 року, вбачається, що його волевиявлення щодо складання заповіту було вільним та відповідало його волі. На відео видно, що ОСОБА_3 усвідомлював характер своїх дій, назвав відповідача по справі своїм товаришем та висловив своє бажання скласти заповіт на його ім`я. Ніякого тиску на нього не здійснювалося, він керував своїми діями свідомо, в оману його ніхто не вводив. Заповіт складений з дотриманням всіх вимог законодавства (т. 2, а.с. 56-58).
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05 жовтня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним відмовлено (т. 3, а.с. 192-203).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 05.10.2023 скасувати, а також скасувати ухвали суду від 08.09.2023 та від 14.09.2023, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Доводами апеляційної скарги є порушення судом норм процесуального права, оскільки, неодноразово задовольняючи клопотання позивачки та призначаючи експертизу щодо психічного стану заповідача ОСОБА_3 станом на час складення заповіту, така не була проведена, судом не вирішено питання про проведення експертизи на пільгових умовах щодо оплати або безоплатно та зроблено висновок, незважаючи на незгоду сторони позивача, про можливість закінчення підготовчих дій з посиланням на те, що представник позивача конкретних міркувань щодо неможливості закінчення підготовчих дій з посиланням на норми діючого ЦПК в цій частині не наводила, хоча суд міг оголосити перерву у підготовчому засіданні.
В порушення вимог ч. 3 ст. 103 ЦПК України суд, незважаючи на клопотання позивачки, замість того, щоб врахувати обставини справи та визначити експерта чи експертну установу самостійно, залишив без розгляду вказане клопотання.
Судом не було заслухано всіх учасників справи, третю особу - Київську державну нотаріальну контору у м. Одесі.
Судом не перевірено письмових пояснень нотаріуса Пінігіної Т.М. щодо дотримання нею законодавства під час посвідчення заповіту, оскільки ОСОБА_3 звернувся до неї щодо отримання спадщини після померлих батьків на сторонню людину у якості подяки за їжу та ліки, що є неспівмірним, натомість склав заповіт на користь відповідача на спірну квартиру в цілому, не оформивши спадщину, що є дивним, оскільки заповідач перебував у шлюбі. При цьому, нотаріус сприймає ОСОБА_3 як людину, позбавлену будь-яких розладів психіки.
Вважає запланованою аферу із заповітом, оскільки ще навесні 2018 року позивачка надала ОСОБА_10 документи на зберігання, сподіваючись на її порядність.
А також вважає порушеними вимоги ст. 1255, 1257 ЦК України щодо таємниці заповіту, оскільки з відеофіксації не вбачається нотаріальної дії, а лише порушення вказаних вимог закону, і судом досліджено такий лише за нагадуванням сторони позивача. Із запису вбачається, що ОСОБА_3 на час складення заповіту перебуває у нетверезому стані, попри різницю у віці 31 рік називає відповідача своїм товарищем, але не може назвати його ім`я і прізвище, що йому підказує нотаріус.
Крім того, на ОСОБА_3 під час такої дії чинився тиск, бо там знаходилася стороння людина - мати відповідача ОСОБА_8 , яка робила відеозапис. Сім`я відповідача систематично спаювала померлого алкоголем невідомої якості, тому він себе так і поводив.
Наведене у сукупності свідчить про відсутність дійсної волі ОСОБА_3 і що складення заповіту не було вільним і не відповідало його волі, на нього чинився тиск.
Суд не з`ясував набуття померлим права на спадщину в цілому на спірну квартиру, щоб розпорядитися нею у заповіті та не звернув увагу на відкриття спадкової справи після смерті ОСОБА_3 тим самим нотаріусом, який посвідчував заповіт з порушеннями.
У вказаного нотаріуса Пінігіної Т.М. відсутня довіреність представляти інтереси у справі 3-ї особи - Київської державної нотаріальної контори у м. Одесі, і як свідок вона має давати пояснення під присягою, а не письмові пояснення, щоб це було доказом по справі.
Суд позбавив позивачку такого доказу як висновок експертизи щодо психічного стану ОСОБА_3 в момент посвідчення оскаржуваного заповіту, і замість виконання вимог ч. 3 ст. 103 ЦПК України та самостійного призначення експерта чи експертної установи 14.09.2023 залишив клопотання сторони позивачки від 08.09.2023 без розгляду.
Закриваючи 08.09.2023 підготовче провадження, суд залишив вказане клопотання позивачки невирішеним, не задовольнивши його та не відмовивши у ньому, отже не сприяв в проведенні експертизи, оскільки тричі надсилав справу ОНДІСЕ, який вимагав все більше грошей за її проведення замість того, щоб визначити експертну установу з більш низькою оплатою та позбавив позивача доказу.
Вказане, на думку скаржника, є підставою для скасування ухвал від 08.09.2023 та від 14.09.2023 як таких, що перешкоджають подальшому провадженню у справі, а справу необхідно направити для продовження розгляду до суду першої інстанції (ст. 379 ЦПК України).
Ще однією важливою підставою для скасування оскаржуваного рішення є вкладення позивачкою 21000 доларів США у ремонт спірної квартири з надією, що її там буде зареєстровано. Натомість, позивачку позбавлено житла, хоча вона мешкала в квартирі за згодою покійного чоловіка (т. 3, а.с. 222-228).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року та 01 травня 2024 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та призначено справу до розгляду (т. 3, а.с. 232, 234).
В ході розгляду справи судом апеляційної інстанції від представника ОСОБА_1 адвоката Білої Ж.Г. надійшло клопотання, в якому вона зазначає, що скаржник ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , проте отримати копію актового запису про смерть та копію свідоцтва про смерть не має можливості, у зв`язку з чим просила витребувати із органів РАЦС копію актового запису про смерть 07.10.2024 ОСОБА_1 , а також копію свідоцтва про її смерть для приєднання до матеріалів справи (т. 4, а.с. 24).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12 серпня 2025 року витребувано у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану в Одеській області Управління державної реєстрації Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) засвідчену копію актового запису про смерть ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ), померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 . У разі наявності актового запису про смерть ОСОБА_1 , надати до суду належним чином завірений Витяг з Реєстру актових записів про смерть ОСОБА_1 (т. 4, а.с. 27-28).
На виконання вказаної ухвали, 28 серпня 2025 року до Одеського апеляційного суду надійшла відповідь Відділу державної реєстрації актів цивільного стану в Одеській області Управління державної реєстрації Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), до якої долучено копію актового запису № 2240 від 08 жовтня 2024 року про смерть ОСОБА_1 (т. 4, а.с. 36) та повний витяг № 0[телефон приховано] від 21 серпня 2025 року з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть ОСОБА_1 (т. 4, а.с. 37-38).
Крім того, для встановлення кола спадкоємців померлої ОСОБА_1 , з метою встановлення в подальшому правонаступників особи, яка вибула, ухвалою Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року, з урахуванням ухвали від 11.11.2025 про виправлення описки, витребувано у Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса (вул. Космонавтів, 11А, м. Одеса, 65080) витяг зі Спадкового реєстру щодо відкриття спадкової справи після смерті ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 ), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , та копію спадкової справи, яка заведена після смерті ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 ), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 (за наявності) (т. 4, а.с. 44-45, 66-67).
На виконання вище вказаної ухвали, 11 лютого 2026 року канцелярією Одеського апеляційного суду зареєстровано відповідь від Київської державної нотаріальної контори у м. Одеси за вих. № 281/01-16 від 29.01.2026, до якої долучено Інформаційну довідку зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 84014896 від 29.01.2026 (т. 4, а.с. 82-84).
У даній інформаційній довідці зазначено, що за параметрами запиту у спадковому реєстрі щодо ОСОБА_1 інформація відсутня (т. 4, а.с. 83).
З матеріалів справи також вбачається, що 22.01.2013 ОСОБА_1 знята з реєстрації місця проживання у м. Одесі (т. 1, а.с. 19).
У зв`язку з цим, ухвалою Одеського апеляційного суду від 24.02.2026 витребувано у:
Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001) відомості про зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 ), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 ,
а також відомості про зареєстрованих станом на 07 жовтня 2024 року за цією ж адресою (за наявності) осіб;
Центру надання адміністративних послуг ОМР (вул. Косовська, 2Д, м. Одеса, 65017) відомості про зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 ), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 ,
а також відомості про зареєстрованих станом на 07 жовтня 2024 року за цією ж адресою (за наявності) осіб (т. 4, а.с. 86-88).
10.03.2026 від Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України надійшла відповідь № 6.2-4146/6-26, в якій зазначено, що за наявною в ДМС інформацією відомостей щодо місця проживання ОСОБА_1 не встановлено (т. 4, а.с. 91).
17.03.2026 Департамент надання адміністративних послуг ОМР у відповіді від 13.03.2026 № 373/01-09 зазначив, що за період здійснення повноважень органу реєстрації (з 05.04.2016), реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання (перебування) ОСОБА_1 на території міста Одеси Департаментом не здійснювалися. У Державному реєстрі виборців інформація щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_1 також відсутня .
Щодо інших осіб, зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_2 , то згідно з обліковими даними Департаменту станом на 10.03.2026 за вказаною адресою не значиться зареєстрованим місце проживання жодної особи (т. 4, а.с. 92-93).
Враховуючи відсутність інших спадкоємців за заповітом або законом, а також враховуючи положення статті 1277 ЦК України ухвалою Одеського апеляційного суду від 05.05.2026 залучено Одеську міську раду (ЄДРПОУ 26597691, адреса: пл. Біржова, 1, м. Одеса, 65026) до участі у справі № 947/29232/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Київська державна нотаріальна контора у місті Одеса про визнання заповіту недійсним, у якості правонаступника прав та обов`язків позивача ОСОБА_1 (т. 4, а.с. 109-110).
Розгляд справи відкладено на 25.08.2026.
Судове засідання, яке призначено на 25 серпня 2026 року, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Кострицького В.В. у відпустці. Розгляд справи відкладено на 13.10.2026 р. 12:50 год (т. 4, а.с. 141).
У судовому засіданні 13.10.2026 представник правонаступника позивача - ОМР підтримала доводи апеляційної скарги.
Інші учасники справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, зокрема, третя особа Київська державна нотаріальна контора у місті Одеса - у відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, так як отримали судові повістки-повідомлення на 13.10.2026 в електронних кабінетах підсистеми «Електронний суд» 25.08.2026, що підтверджується довідками про доставку електронного документа (т. 4, а.с. 144зв.), відповідач ОСОБА_2 - у відповідності до ч. 5 ст. 130 ЦПК України, так як його повноважні представники ОСОБА_11 та ОСОБА_12 отримали судові повістки-повідомлення на 13.10.2026 в електронних кабінетах підсистеми «Електронний суд» 25.08.2026 о 17:50:13 та 17:44:45 відповідно, що підтверджується довідками про доставку електронного документа (т. 4, а.с. 144, 145).
Заява представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Суворова О.В. про розгляд справи за відсутності підлягає поверненню без розгляду на підставі ч. 4 ст. 182 ЦПК України як така, що не ґрунтується на вимогах статті 14 ЦПК України (в редакції Закону № 3200-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023), оскільки подана електронною поштою.
Відповідно до ч. 8 ст. 14 ЦПК України реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі.
Отже, реєстрація в ЄСІТС не позбавляє особу права на подання документів до суду в паперовій формі, проте, саме в електронній формі особа, яка зареєструвала електронний кабінет в ЄСІТС може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії виключно за допомогою ЄСІТС, з використанням власного електронного підпису, якщо інше не передбачено ЦПК України.
Адвокат Суворов О.В. як представник вказаного відповідача може звертатись до Одеського апеляційного суду: 1) в письмовій формі; 2) в електронному вигляді з використанням сервісу «Електронний суд», розміщеного за посиланням: https://cabinet.court.gov.ua/login, з попередньою реєстрацією офіційної електронної адреси (електронного кабінету) та з використанням власного електронного підпису.
Такі висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.09.2023 року у справі № 204/2321/22.
Вказане в силу ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, осіб, що з`явилися, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 12.06.1998 року, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів, квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , належить на правах спільної часткової власності ОСОБА_4 та членам його сім`ї ОСОБА_5 та ОСОБА_3 в рівних частках (т. 1, а.с. 64-65).
ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що 10.11.2009 року Першим Малиновським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції зроблено відповідний актовий запис за № 907 та видано свідоцтво про смерть, серії НОМЕР_2 (т. 1, а.с. 98).
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що 22.02.2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міського управління юстиції зроблено відповідний актовий запис за № 1896 та видано свідоцтво про смерть, серії НОМЕР_3 (т. 1, а.с. 99).
06.11.2012 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрували шлюб, про що Київським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області складено відповідний актовий запис № 1661 та видано свідоцтво про шлюб, серії НОМЕР_4 (т. 1, а.с. 7).
27.12.2012 ОСОБА_13 та ОСОБА_1 продали ОСОБА_14 квартиру під АДРЕСА_3 , що вбачається з Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Василенко О.В., копія якого наявна в матеріалах справи (т. 1, а.с. 13-14).
12.02.2013 ОСОБА_3 звернувся до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Петкової Н.М. з заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 (т. 1, а.с. 94), на підставі якої було заведено спадкову справу №1 /2013 від 12.02.2013 року (т. 1, а.с. 93-115).
На заяві ОСОБА_3 про прийняття спадщини приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петковою Н.М. зазначено, що факт прийняття спадщини перевірено по спільному проживанню зі спадкодавцем, що підтверджується штампом в паспорті про проживання в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 з 22.04.1985 року до цього часу та Довідкою № 16, виданою КП «ЖКС «ЧОРНОМОРСЬКИЙ» 07.02.2013 року про прописку спадкодавця в вищезазначеній квартирі постійно по день смерті (т. 1, а.с. 94зв.).
Того ж дня, 12.02.2013 ОСОБА_3 звернувся до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Петкової Н.М. з заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 117), на підставі якої було заведено спадкову справу № 2/2013 від 12.02.2013 року (т. 1, а.с. 116-145).
На заяві ОСОБА_3 про прийняття спадщини приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петковою Н.М. зазначено, що факт прийняття спадщини перевірено по спільному проживанню зі спадкодавцем, що підтверджується штампом в паспорті про проживання в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 з 22.04.1985 року до цього часу та Довідкою № 16, виданою КП «ЖКС «ЧОРНОМОРСЬКИЙ» 07.02.2013 року про прописку спадкодавця в вищезазначеній квартирі постійно по день смерті (т. 1, а.с. 117зв.).
31.08.2019 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Пінігіною Т.М., відповідно до якого належну йому квартиру під АДРЕСА_1 та все його майно, де б воно не знаходилось, та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що на день його смерті буде належати йому, та на що він за законом матиме право, заповів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (т. 1, а.с. 71).
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 20.09.2019 року Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області складено відповідний актовий запис № 9685 № 9685, на підставі якого 20 вересня 2019 року видане Свідоцтво про смерть, серії НОМЕР_5 (т. 1, а.с. 9).
З Договору-замовлення на організацію та проведення поховання № 052035 від 21.09.2019 року та свідоцтва про поховання № 030815 від 21.09.2019 року вбачається, що похованням ОСОБА_3 займався ОСОБА_2 -огли (т. 1, а.с. 10-11).
28.09.2019 року на підставі заяви ОСОБА_2 про прийняття спадщини Київською державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу № 1231/2019 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 68-160).
03.10.2019 року ОСОБА_1 зверталася до заступника начальника поліції Київського району м. Одеси з заявою стосовно того, що ОСОБА_15 не повертає правовстановлюючі документи, що були передані їй на зберігання, а ОСОБА_2 створює перешкоди для прийняття спадщини ОСОБА_1 післі смерті чоловіка ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 15).
На звернення ОСОБА_1 від 03.10.2019 року Таїровським відділенням поліції Київського відділу поліції в м. Одесі 05.11.2019 року було надано відповідь, згідно з якою в ході розгляду звернення ОСОБА_1 встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_15 виникли цивільно-правові відносини, що не відносяться до компетенції Таїровського ВП, рекомендовано звертатися до суду (т. 1, а.с. 16).
20.09.2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості, що 19.09.2019 року до ЧЧ Таїровського ВП Київського ВП в м. Одесі ГУ НП в Одеській області надійшло повідомлення про те, що 19.09.2019 року за місцем мешкання, а саме: АДРЕСА_2 помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Виїздом СОГ слідів насильницької смерті виявлено не було. Номер кримінального провадження: 12019161480001943 (т. 2, а.с. 31).
24.09.2019 року слідчим СВ Таїровського ВП Київського ВП ГУНП в Одеській області лейтенантом поліції П.Г. Кучеренко винесено постанову про закриття кримінального провадження, якою кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019161480001943 від 20.09.2019 закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України (т. 2, а.с. 30).
Станом на 01.11.2019 року борг за житлово-комунальні послуги за особовим рахунком, відкритим на ім`я ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 , складав 48768,53 грн, що вбачається з відповідного рахунку повідомлення № 4595 від 05.11.2019 року (т. 1, а.с. 12).
15.11.2019 року ОСОБА_1 звернулась до Прокуратури Київського району м. Одеси з заявою про порушення кримінальної справи по факту смерті її чоловіка, в якій також просила посприяти для повернення правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 17-18).
18.11.2019 року вказане звернення ОСОБА_1 . Одеська місцева прокуратура № 1 направила до Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області для розгляду в порядку ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» (т. 2 а.с. 11).
На звернення ОСОБА_1 від 15.11.2019 року, що надійшло до Одеської місцевої прокуратури № 1, 18.12.2019 року Таїровським відділенням поліції Київського відділу поліції в м. Одесі було надано відповідь, відповідної до якої в ході розгляду звернення встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_15 виникли цивільно-правові відносини, що не відносяться до компетенції Таїровського ВП, рекомендовано звертатися до суду. Згідно ст. 214 КПК України вищевикладена інформація не свідчить про вчинення кримінального правопорушення, тому відомості не були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (т. 1, а.с. 49).
07.10.2019 року ОСОБА_1 звернулась до Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса з заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 146). Також заяву про прийняття спадщини з виправленою адресою проживання ОСОБА_1 було подано до Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса 19.02.2020 року (т. 1, а.с. 159).
На вказані звернення ОСОБА_1 07.10.2019 року та 19.02.2020 року державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Пінігіною Т.М. було надано інформаційні листи, якими заявника повідомлено, що згідно копії заповіту ОСОБА_3 , посвідченого державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса 31.08.2019 ороку за реєстровим № 6-1214, заповіт було складено не на користь ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 156, 160).
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 . Єдиним спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 є його дружина - позивач ОСОБА_1 . Однак 31.08.2019 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Пінігіною Т.М., на користь відповідача ОСОБА_2 , в зв`язку з чим відповідно до ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування має саме відповідач ОСОБА_2 .
Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Стосовно права ОСОБА_3 на складення заповіту будь-яких заперечень або зауважень зі сторони позивача не надходило. Відповідно до наявних в матеріалах справи доказів 1/3 частина квартири АДРЕСА_1 належала ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності, правовстановлюючі документи на інші 2/3 частини квартири в порядку спадкування після смерті батьків ОСОБА_3 за життя оформити не встиг, однак на підставі ч. 3 ст. 1268 ЦК України вважався таким, що прийняв спадщину.
Щодо порушенням вимог щодо форми заповіту та його посвідчення сторона позивача ОСОБА_1 посилалась на те, що під час посвідчення заповіту було порушено нотаріальну таємницю, оскільки під час посвідчення заповіту у кабінеті нотаріуса була стороння людина, яка робила фіксацію події, давала вказівки ("уже можно"), робила своєю присутністю на ОСОБА_3 тиск та була близькою родичкою спадкоємця.
Суд зазначив, що згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про нотаріат» визначено, що нотаріальна таємниця - сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, в тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов`язки тощо.
Суд прийняв до уваги письмові пояснення державного нотаріуса Пінігіної Т.М. щодо того, що спадкодавець ОСОБА_3 мав бажання зафіксувати на відео процес посвідчення заповіту. При цьому суд також враховує і те, що з наявного в матеріалах справи відеозапису не вбачається, що ОСОБА_3 мав заперечення проти здійснення відеофіксації укладення заповіту.
Виходячи з того, що сам спадкодавець не заперечував проти присутності в кабінеті нотаріуса матері спадкоємця ОСОБА_2 , суд не вбачав в зазначених діях порушення нотаріальної таємниці.
Стосовно зауважень сторони позивача щодо того, що волевиявлення заповідача ОСОБА_3 не було вільним і не відповідало його волі, а також, що заповіт він зробив, не усвідомлюючи значення своїх дій та не маючи змоги керувати ними, суд зазначив наступне.
З відеозапису процесу посвідчення заповіту, наданого до матеріалів справи стороною відповідача, дійсність якого стороною позивача не оскаржується, судом не вбачається явних ознак того, що ОСОБА_3 перебував в стані алкогольного сп`яніння та діяв під примусом в наслідок тиску з боку інших осіб.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.
В ході судового розгляду справи за клопотанням сторони позивача було призначено судову психологічну експертизу та матеріали справи неодноразово направлялись до експертної установи, проте щоразу були повернуті до суду в зв`язку з невиконанням позивачем ОСОБА_1 клопотання судового експерта щодо здійснення оплати за проведення експертизи. Останній раз матеріали справи були направлені до ОНДІСЕ відповідно до ухвали суду від 14.03.2023 року та на вирішення психологічної експертизи були поставлені лише два питання:
1. Чи здатен був ОСОБА_3 з урахуванням визначених по справі обставин повною мірою вільно та усвідомлено приймати рішення та реалізувати його своїми діями, а також усвідомлювати фактичний зміст власних дій та їх наслідків, повною мірою прогнозувати наслідки власних дій при вчиненні заповіту від 31.08.2019 року?
2. Чи вбачається з відеоматеріалів з DVD-диску, що є додатком до заперечень представника відповідача від 04.08.2020 року на відповідь на відзив на позовну заяву /т.2 а.с.62/, та з інших матеріалів справи перебування ОСОБА_3 у нетверезому або іншому, можливо хворобливому, стані під час укладення заповіту 31.08.2019 року?
Однак 20.06.2023 року в черговий раз з ОНДІСЕ були повернуті матеріали справи з повідомленням експерта № 23-1717 від 12.06.2023 року про залишення ухвали без виконання в зв`язку з несплатою рахунку.
Суд звертав увагу на те, що приписи ч. 1 ст. 105 ЦПК України щодо обов`язкового призначення експертизи були виконані судом в повному обсязі, більш того, стороні позивача неодноразово надавався час для виконання клопотання судового експерта щодо оплати вартості експертизи, проте внаслідок бездіяльності сторони позивача ОСОБА_1 матеріали справи тричі (13.09.2022 року, 14.02.2023 року, 20.06.2023 року) повертались до суду з експертної установи без виконання ухвали суду про призначення експертизи.
Окрім того, 08.09.2023 року вже після закриття підготовчого провадження адвокат Біла Ж.Г. як представник позивачки зверталась до суду з клопотанням, в якому просила суд визначити експерта чи експертну установу (заклад), якому доручити проведення психологічної (посмертної) експертизи по цивільній справі № 947/29232/19, на вирішення якої поставити питання: чи здатен був ОСОБА_3 , з урахуванням визначених по справі обставин та своїх індивідуально-психологічних особливостей, повною мірою, вільно та усвідомлено приймати рішення та реалізувати його своїми діями, а також усвідомлювати фактичний зміст власних дій та їх наслідків, повної мірою прогнозувати наслідки власних дій.
Ухвалою суду від 14.09.2023 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_16 про визначення експерта чи експертної установи - залишено без розгляду.
При цьому в ході розгляду справи по суті адвокат Біла Ж.Г. зазначала, що суд не сприяв в проведенні судової експертизи по справі. Вказані доводи судом відхилено як такі, що спростосуються матеріалами справи, з яких вбачається, що матеріали справи тричі були повернуті до суду без виконання ухвали про призначення експертизи саме через невиконання клопотання судового експерта стороною позивача.
Суд дійшов висновку, що доводи сторони позивача щодо того, що ОСОБА_3 зробив заповіт на ім`я відповідача, не усвідомлюючи значення своїх дій та не маючи змоги керувати ними, належними та допустимими доказами в сенсі ст. ст. 77, 78 ЦПК України не підтвердженні. Доводи сторони позивача ОСОБА_1 , що волевиявлення заповідача ОСОБА_3 не було вільним і не відповідало його волі, також не знайшли підтвердження в ході розгляду справи та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання заповіту недійсним, визначених ч. 2 ст. 1257 ЦК України, в зв`язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Переглядаючи оскаржуване рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно із частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Заповіт лише спрямовується на виникнення у спадкоємця прав та обов`язків, але до моменту смерті не створює їх у нього. Розпорядження, яке міститься у заповіті, набирає чинності лише у разі смерті заповідача.
Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (стаття 1234 ЦК України).
Згідно із частиною першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Статтею 204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована.
Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).
Загальні підстави недійсності правочину визначені статтею 215 ЦК України.
Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Положеннями статті 1257 ЦК України передбачений вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним.
Відповідно до частин першої та другої вказаної норми, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Таке ж положення міститься і у частині третій статті 203 ЦК України.
Отже, на заповіт як односторонній правочин, розповсюджуються загальні норми цивільного законодавства стосовно підстав та наслідків визнання недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складення заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складення заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складення тощо).
Відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Частиною 1 статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, визначенні у статті 225 ЦК України. Частинами першою, другою цієї статті встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 522/25597/13-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15, від 03 лютого 2022 року у справі № 520/8118/17, від 23 листопада 2022 року у справі № 368/953/19.
Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладення правочину він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове зворушення тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд призначає судово-психіатричну експертизу. Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення правочину не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
З наведеного вище очевидно, що для виконання покладеного на позивача обов`язку доказування обґрунтованості своїх позовних вимог обов`язковим є проведення посмертної судово-психіатричної експертизи.
Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що висновок судово-психіатричної експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.
Аналогічна правова позиція викладена 13 вересня 2023 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 370/2951/14-ц, провадження № 61-11460 св 22 (ЄДРСРУ № 113527185).
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12 та від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131цс14 та підтриманим 01 червня 2023 року Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 696/220/21, провадження № 61-2354св23 (ЄДРСРУ № 111430836).
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Установивши, що позивачка не довела, що ОСОБА_3 на час складання оспорюваного заповіту від 31.08.2019 перебував у стані, який не давав йому можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а його волевиявлення не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним на підставі частини першої статті 225 ЦК України, а помилкові доводи апеляційної скарги, які фактично стосуються не проведення судом експертизи, наведеного не спростовують.
Так, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 13.10.2021 за клопотанням сторони позивачки призначено судову психологічну експертизу, 13.09.2022 року до суду повернуті матеріали справи з повідомленням № 21-7263 від 07.09.2022 року про неможливість виконання експертизи в зв`язку з несплатою рахунку.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 15.11.2022 по справі призначено судову психологічну експертизу.
14.02.2023 року з ОНДІСЕ повернуто матеріали справи без виконання експертизи.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 14.03.2023 року по справі призначено судову психологічну експертизу.
20.06.2023 року з ОНДІСЕ повернуто матеріали справи з повідомленням експерта № 23-1717 від 12.06.2023 року про залишення ухвали без виконання в зв`язку з несплатою рахунку.
Ухвалою суду від 12.07.2023 року закрито підготовче засідання за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.
08.09.2023 року представник позивача адвокат Біла Ж.Г. подала до суду клопотання, в якому із посиланням на вимоги ч. 3 ст. 103 ЦПК України просила суд визначити експерта чи експертну установу (заклад), якому доручити проведення психологічної (посмертної) експертизи по цивільній справі № 947/29232/19, на вирішення якої поставити питання: чи здатен був ОСОБА_3 , з урахуванням визначених по справі обставин та своїх індивідуально-психологічних особливостей, повною мірою, вільно та усвідомлено приймати рішення та реалізувати його своїми діями, а також усвідомлювати фактичний зміст власних дій та їх наслідків, повної мірою прогнозувати наслідки власних дій, проти якого заперечувала сторона відповідача, посилаючись на те, що неодноразово заявлення клопотання про призначення експертизи з наступною неоплатою рахунку за її проведення є зловживанням процесуальними правами та затягуванням справи.
Згідно з ч. 3 ст. 103 ЦПК України при призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. Суд з урахуванням обставин справи має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза).
Оскільки між сторонами під час призначення експертизи не було спору щодо експерта або експертної установи, а була наявна згода сторін, ухвалою суду від 12.07.2023 закрито підготовче засідання за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 -Огли про визнання заповіту недійсним та справу призначено до судового розгляду по суті, то у відповідності до вимог ч. 2 ст. 222 ЦПК України суд залишив ухвалою від 14.09.2023 без розгляду таку заяву як незаявлену в підготовчому провадженні, під час якого судом неодноразово призначалася така експертиза, але вона не проведена в зв`язку з несплатою стороною позивача рахунку, або в інший строк, визначений судом.
Вказана ухвала від 14.09.2023 про залишення клопотання позивачки про визначення експерта чи експертної установи та ухвала від 12.07.2023 про закриття підготовчого провадження включені в доводи апеляційної скарги як ухвали, які не підлягають окремому оскарженню від рішення суду, відповідаючи на доводи апеляційної скарги в частині яких колегія суддів вважає такі необґрунтованими.
Після відкриття 14.11.2019 провадження у справі та уточнення 25.11.2020 позовних вимог позивачкою, ухвалами суду тричі - 13.10.2021, 15.11.2022, 14.03.2023 - було призначено судову психологічну експертизу на предмет здатності спадкодавця в момент складення заповіту вільно та усвідомлено приймати рішення та реалізувати їх своїми діями, а також усвідомлення фактичного змісту власний дій та їх наслідків, повною мірою прогнозувати наслідки власних дій, витрати за проведення якої було покладено на позивачку.
Невиконання позивачкою покладених на неї обов`язків щодо оплати проведення експертизи нею не оспорюється.
Під час закриття підготовчого провадження в судовому засіданні була присутня повноважний представник позивачки - адвокат Біла Ж.Г., яка повідомила про неспроможність позивачки оплатити експертизу та вважала за можливе проведення безоплатної експертизи або на пільгових умовах, не висуваючи при цьому конкретних міркувань щодо неможливості закінчення підготовчих дій.
За наведених підстав доводи апеляційної скарги про порушення процесуального закону судом під час закінчення підготовчого провадження спростовано матеріалами справи, якими беззаперечно підтверджено, що користуючись своїми процесуальними правами та діючи в межах предмета доказування по справі та надання суду належних та допустимих доказів підставності позову, нею протягом 3,5 років не вчинялися дії по виконанню свого процесуального обов`язку по оплаті проведення експертизи.
Натомість, незгода позивачки з діями суду стосується виключно допущених судом порушень її прав під час призначення експертиз, що полягає, на її думку, в не вирішенні питання про проведення експертизи на пільгових умовах щодо оплати або безоплатно та зроблено висновок, незважаючи на незгоду сторони позивача, про можливість закінчення підготовчих дій і в можливому оголошенні перерви у підготовчому засіданні, а також у самостійному невирішенні судом питання про призначення експерта або експертної установи згідно ч. 3 ст. 103 ЦПК України.
Вказане є власним, помилковим тлумаченням позивачкою норм процесуального закону, оскільки визначення експерта або експертної установи судом дійсно може мати місце лише у разі, якщо сторони за взаємною згодою не можуть вирішити це питання, і лише у разі призначення експертизи.
Такі обставини по справі відсутні.
Крім того, призначення судом експерта або експертної установи може мати місце лише під час призначення експертизи, у той час, коли у клопотанні від 08.09.2023 йдеться про призначення експерта або експертної установи.
Отже, матеріалами справи спростовано позбавлення судом позивачки такого доказу як висновок експертизи щодо психічного стану ОСОБА_3 в момент посвідчення оскаржуваного заповіту.
Як помилковою є і вимога апеляційної скарги в частині оскарження вказаних ухвал про направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції (ст. 379 ЦПК України), оскільки наразі предметом апеляційного перегляду разом із вищезазначеними ухвалами є і рішення суду по суті спору, за наслідками перегляду якого законодавцем не визначена можливість направлення справи до суду першої інстанції (за виключенням порушень правил підсудності).
Колегія суддів звертає увагу також і на те, що, оскаржуючи зазначені ухвали, позивач не ініціювала питання щодо призначення судової психологічної (психіатричної) експертизи перед судом апеляційної інстанції, відповідних клопотань ні разом з апеляційної скаргою, ні в ході підготовки справи до розгляду судом апеляційної інстанції не надходило.
Щодо поданого правонаступником позивача - Одеською міською радою клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, то ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.10.2026 в задоволенні вказаного клопотання відмовлено з мотивів того, що ОМР залучено до участі у справі як правонаступника позивача ОСОБА_1 і відповідно до ч. 2 ст. 55 ЦПК України усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив, а тому, з огляду на реалізацію під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_1 своїх прав на ініціювання проведення експертного дослідження та подальше залишення без виконання ухвал суду саме з вини сторони позивача, клопотання про призначення експертизи на стадії перегляду справи судом апеляційної інстанції задоволенню не підлягає.
Сама по собі заміна учасника справи його правонаступником не є підставою для надання заявником доказів на стадії апеляційного перегляду, оскільки він автоматично «успадковує» всі наслідки вчинення та не вчинення його попередником відповідних процесуальних дій.
Заявником не наведено виключних випадків, за яких в порядку ст. 367 ЦПК України можливе залучення доказів, що не були подані до суду першої інстанції, а суд апеляційної інстанції за власної ініціативи такі не збирає та з огляду на частину 7 статті 81 ЦПК України самостійно не вирішує.
Застосування судами принципу процесуальної економії є передбачуваним для сторін, дозволяє розглянути справу в цілому в розумні строки, запобігає зловживанню сторонами своїми процесуальними правами, а також гарантує бережне ставлення до ресурсів всіх учасників справи (Ухвала Верховного Суду від 25 липня 2022 року у справі № 640/4843/22).
Що стосується доводів апеляційної скарги в частині визнання необгрунтованими її позовних вимог про визнання оспорюваного заповіту недійсним через вчинення його під впливом обману та під впливом тяжкої обставини, що позивачка обґрунтовувала залежністю від сім`ї спадкоємця за заповітом, підкореністю, присутністю «благодійника» під час посвідчення заповіту, яка з дозволу нотаріуса робила відеофіксацію посвідчення заповіту, то таке також не знайшло свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення.
Статті 229-233 ЦК України (правочини з дефектами волі: під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представників або тяжкої обставини) регламентують можливість визнання правочину недійсним у разі, якщо особа діє повністю свідомо, вона розуміє значення своїх дій та керує ними, проте її воля сформована неправильно або викривлена зовнішніми чинниками (наприклад, її обдурили, залякали, або вона змушена рятуватися від скрути на вкрай невигідних умовах).
Під обманом слід розуміти умисне введення в оману однієї сторони правочину її контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення, тобто визначених в абзаці другому частини першої статті 229 ЦК України (щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням, а щодо мотивів правочину - лише у випадках, встановлених законом). У разі обману завжди є умисел з боку іншої сторони правочину, яка спрямовує свої дії для досягнення мети - вчинити правочин, знаючи про наявність чи відсутність тих або інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року у справі № 369/12714/19).
Вказане обумовлює предмет доказування по справі.
Стаття 225 ЦК України (укладення правочину дієздатною особою, яка в момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними), натомість, повністю виключає спроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Тобто, у особи повністю або майже повністю відсутня критична оцінка своїх дій через хворобливий або інший специфічний стан. Вона фізично чи психічно не здатна розуміти, що саме вона робить і до яких правових наслідків це призведе.
У судовій практиці Верховного Суду сформовано та стало притримується позиція про те, що не можна одночасно стверджувати, що особа «абсолютно не розуміла, що підписує» (ст. 225) і водночас «розуміла, але підписала, бо її ввели в оману чи змусили тяжкі обставини» (ст. 229, 230, 233). Позивач має обрати лише одну конкретну підставу і послідовно її доводити.
Отже, вказана позиція сторони позивача є взаємовиключною, містить різні предмети доказування та правове регулювання, жодну із яких позивачкою належними та допустимим доказами у розумінні вимог ст. 77, 78 ЦПК України не доведено.
Відповідаючи на довід апеляційної скарги про неперевірення судом письмових пояснень нотаріуса Пінігіної Т.М. щодо дотримання нею законодавства під час посвідчення заповіту, то таке також не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки свобода заповіту надає заповідачу право вільно обирати спадкоємця, жодним чином не пов`язуючи це із родинними зв`язками, близькими стосунками, перебуванням у шлюбі або належним оформленням права власності спадкоємця, тощо.
Наведене не є і не може бути єдиною підставою для сумнівів нотаріуса у спроможності заповідача усвідомлювати свої дії та керувати ними, а відсутність у спадкодавця належним чином оформленого права власності на майно не може бути перешкодою для посвідчення заповіту.
Стверджуючи про передачу матері спадкоємця за заповітом правовстановлюючих документів на квартиру, позивач одночасно намагається довести наявність у першої ще навесні 2018 року умислу на позбавлення ОСОБА_3 майна, натомість, таке не є предметом доказування по теперішній справі.
Як не надано і доказів порушення під час посвідчення заповіту його таємниці.
Не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення і доводи апеляційної скарги про відсутність у нотаріуса Пінігіної Т.М. довіреності представляти інтереси у справі 3-ї особи - Київської державної нотаріальної контори у м. Одесі, оскільки саме вказаний нотаріус посвідчувала оспорюваний правочин.
Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування судом такої підстави для задоволення позову як вкладення позивачкою 21000 доларів США, отриманих від продажу батьківської квартири, у ремонт спірної квартири з надією, що її там буде зареєстровано, оскільки вона там мешкала із покійним чоловіком, то таке також не охоплюється предметом доказування по справі, яким є складення заповіту ОСОБА_3 під впливом обману, під впливом тяжкої обставини та особою, яка в момент вчинення правочину не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла ними керувати.
Можливе збільшення вартості майна померлого чоловіка позивачки під час їх шлюбу за рахунок особистих коштів ОСОБА_1 , на яке вона посилається, не є предметом доказування по теперішній справі та не впливає на доведеність її позовних вимог про визнання правочину недійсним через дефекти волі покійного заповідача.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог, ураховуючи, що оспорюваний заповіт відповідає вимогам щодо його форми, підписаний спадкодавцем та посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, а також те, що позивач не надала належних та допустимих доказів відсутності у спадкодавця волевиявлення на складення заповіту від 31.08.2019 на ім`я ОСОБА_2 , дійсність якого спадкодавець за життя не оспорював. Висновок суду грунтується на законі та узгоджується з матеріалами справи, а помилкові доводи апеляційної скарги вищенаведених висновків не спростовують.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що ухвали суду від 08.09.2023 та від 14.09.2023, які не підлягають окремому оскарженню від рішення суду, та рішення суду ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а вказані судові рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 жовтня 2023 року і ухвали Київського районного суду м. Одеси від 12 липня 2023 року та від 14 вересня 2023 року, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Дата складення повного тексту постанови - 15 жовтня 2026 року
Головуючий М.В. Назарова
Судді: В.А. Коновалова
В.В. Кострицький