ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
Іменем України
13 жовтня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 728/785/26
Головуючий у першій інстанції - Глушко О. І.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1858/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого-судді Разгуляєвої О. В.,
суддів Любчика О. В., Стельмаха А. П.,
із секретарем Мисник С. В.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 19 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні одноразової матеріальної допомоги, додаткової матеріальної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
У С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ «Українська залізниця», в якому просила:
стягнути з АТ «Українська залізниця» одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків в сумі 85 116,00грн, додаткову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків в сумі 85 116,00грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в сумі 16 104,00грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 88 731,54грн.
В обґрунтування посилалась, що працювала приймальником поїздів станції Бахмач-Пасажирський Конотопського регіону виробничого штату виробничого підрозділу Служба роботи станцій регіональної філії «Південно-Західна залізниця», який є одним з підрозділів АТ«Українська залізниця», 37 років, звідки звільнилася 17.04.2025 за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію за віком (на підставі ст. 38 КЗпП України), проте відповідач, в порушення ст. 116 КЗпП України та п.п. 8.23, 3.10 Колективного договору, не провів з нею остаточний розрахунок в день її звільнення;
Одночасно ОСОБА_1 подала клопотання, в якому просила визнати поважною причину пропуску строку на звернення та поновити пропущений строк на звернення до суду з вказаним позовом на підставі ст. 234 КЗпП, посилаючись на те, що роботодавець не виплатив їй при звільненні належні суми в день звільнення, проте керівництво роботодавця запевнило та пообіцяло, що невиплачені кошти будуть виплачені якомога швидше після прийняття відповідного рішення керівництвом АТ «Укрзалізниця»; розуміючи скрутну ситуацію внаслідок війни, вона вирішила зачекати відновлення виплат, передбачених колективних договором та фактичну їх виплату; незважаючи на те, що керівництво АТ «Укрзалізниця» своїм рішенням від 27.06.2024 відновило виплату матеріальної допомоги, однак належні їй кошти не були нараховані та виплачені. Вважає причину пропуску нею тримісячного строку, встановленого ст. 233 КЗпП України, на звернення до суду поважною, оскільки вона очікувала, що АТ «Укрзалізниця добровільно розрахується з нею, однак станом на 01.04.2026 кошти не виплачені; також посилається на положення ст. 238 КЗпП України, відповідно до якої грошові вимоги працівника до колишнього роботодавця не обмежені строком стягнення.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення
Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 19.06.2026 поновлено ОСОБА_1 строк на звернення з позовом про стягнення з АТ «Українська залізниця» невиплачених при звільненні коштів.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 невиплачені при звільненні одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, що становить 85 116,00грн, додаткову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, що становить 85 116,00грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в сумі 16 104,00грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 88 731,54грн з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів.
Вирішено питання розподілу судового збору.
Обґрунтовуючи рішення в частині вимог про стягнення одноразової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків; додаткової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків; матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік, суд першої інстанції виходив з того, що невиконання умов колективного договору та невиплата заробітної плати, на яку позивачка розраховувала, з боку роботодавця є порушенням трудових прав позивачки, а тому вимоги в цій частині є повністю обґрунтованими, оскільки наявні порушені права позивачки.
Також, враховуючи співвідношення розміру боргу підприємства перед працівником та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за відповідний період (6 місяців), а також дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, зокрема невизнання роботодавцем свого обов`язку виплатити позивачу матеріальну допомогу, що стало підставою для звернення до суду, суд дійшов до висновку, що заявлений розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є розумною і справедливою мірою відповідальності роботодавця.
Крім того, за висновком суду, враховуючи дату звільнення позивачки та прийняте рішення правління акціонерного товариства «Українська залізниця» від 14.10.2024 щодо поновлення виплат, позивачка мала обґрунтовані причини вважати, що відповідач виконає свої зобов`язання в добровільному порядку, а тому причини пропуску строку звернення до суду є поважними.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник АТ «Українська залізниця» - адвокат Чешковський В. А. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 19.06.2026 і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
За доводами апеляційної скарги рішення суду підлягає скасуванню через невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, а також порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
В обґрунтування незаконності та необґрунтованості оскаржуваного рішення заявник посилається на те, що суд першої інстанції не застосував закон, яий підлягав застосуванню, а саме положення ст. 1, 11 Закону У країни «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», пункт 2 Прикінцевих положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та не звернув уваги, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця, нормами даного Закону регламентовано, що під час дії воєнного стану, діють обмеження та особливості організації трудових відносин, установлені цим законом.
Вважає, що положення ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану в Україні», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану, враховуючи, що відповідно до п. 3 розділу «Прикінцеві положення» ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану в Україні», цей Закон діє у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» і на підставі вищезазначеного з березня 2022 року АТ «Укрзалізниця» призупинило здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами на період дії правового режиму воєнного стану в Україні.Тому інші додаткові виплати, передбачені Колективним договором були призупинені відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (витяг з протоколу засідання правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-54/31 від 14.03.2022) , а згодом з 1.07.2024 відповідно до рішення від 27.06.2024 (протокол засідання № Ц-82/39 Ком.т.), тобто, дія призупинення виплат була здійснена на легітимних підставах і у встановлений спосіб.
Як зазначає заявник, зупинення дії окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті на підставі рішення засідання штабу АТ «Українська залізниця» з ефективності від 28.03.2025 за № Ц-1-1.5-25/47-25, АТ «Українська залізниця» вчинено у законний спосіб, зазначене рішення судом не визнано незаконним.
В обґрунтування зазначених доводів заявник посилається на постанову Чернігівського апеляційного суду від 13.05.2026 у справі № 728/1901/25.
Заявник стверджує, що відповідач не відмовляв позивачу у виплаті матеріальних допомог передбачених колективним договором, а лише відтермінував реалізацію цих виплат, відповідно до повноважень наданих відповідачу законом, це тимчасові дії для забезпечення сталої роботи товариства і при стабілізації фінансового стану товариства зазначені виплати будуть відновлені в першочерговому порядку.
Заявник не погоджується з посиланням суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 211/7338/23 про залишення в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги зазначаю, що таке рішення в АТ «Укрзалізниця» наразі не діє, оскільки згідно п. 9 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 (протокол № Ц-82/39 Ком.т.), підпункт 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) в частині призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення втратив чинність з 01.07.2024.
Вказує, що рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024, залишене в силі постановою Верховного Суду від 05.02.2025 по справі № 211/7338/23, не покладає на Товариство обов`язок з одночасної виплати матеріальної допомоги на оздоровлення всім працівникам Товариства за період дії підпункту 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.), яке не є індивідуальним актом, а є актом локальної дії, тому вважає помилковим висновок суду про стягнення виплат.
Не погоджується заявник і з тим, що матеріальна допомога на оздоровлення належить до обов`язкових виплат належних працівникові до виплати у день звільнення, оскільки ці виплати не входять до структури заробітної плати і вказані виплати не передбачені чинним законодавством, а тільки умовами колективного договору підприємства.
Як зазначає заявник, суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що позивач не заперечував, що у день звільнення йому, виплачені всі належні кошти при звільненні, окрім матеріальної допомоги при виході на пенсію, матеріальної допомоги на оздоровлення, виплата яких не є обов`язковою і призупинена до отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», про що йому було повідомлено у день звільнення та зазначено у наказі про звільнення № 168/ОС від 07.04.2025 і вказаний наказ позивач не оскаржував.
За доводами скарги, у день звільнення позивачу були виплачені всі належні кошти, окрім матеріальної допомоги на оздоровлення, що було зумовлено обставинами непереборної сили, які встановлені висновком Торгово-промислової палати України №2024/02/0-7/1 від 28.02.2022, у зв`язку з чим відсутні підстави для покладення на відповідача обов`язку, передбаченого ст.117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Ввважає що суд першої інстанції надмірно стягнув середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 88 731,54грн, оскільки не було враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16, від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23.
Крім того, як стверджує заявник, не зважаючи на заяву відповідача про застосування строку позовної давності, суд першої інстанції не застосував такий строк, чим порушив норми процесуального права, оскільки відповідно до положень ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду закінчився 17.07.2025, оскільки позивач отримала копію наказу про звільнення 17.04.2025, а з позовом звернулась лише 03.04.2026.
Аргументи інших учасників справи
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 до суду подано не було.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових правовідносиназ з АТ «Українська залізниця» на посаді приймальника поїздів станції Бахмач-Пасажирський виробничого підрозділу «Служба роботи станцій» Регіональної філії «Південно-Західна залізниця», який є одним з підрозділів АТ «Українська залізниця» 37 років 10 місяців і 17.04.2025 звільнена за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі ст. 38 КЗпП України, що підтверджується наказом (розпорядженням) № 168/ос від 07.04.2025 виробничого штату виробничого підрозділу Служба роботи станцій регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» про припинення трудового договору (контракту) (а.с. 9).
Зазначеним наказом встановлено виплатити: з виплатою після окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця» одноразової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків (стаж роботи у галузі складає 37 років 10 місяців), передбаченої змінами та доповненнями до Колективного договору на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2025 роки, п. 8.23 Колективного договору, та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік в розмірі шести прожиткових мінімумів, які передбачені п.3.10 зі змінами та доповненннями до Колективного договору на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2025 роки, після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця». Копію зазначеного наказу позивачка отримала 17.04.2025.
Згідно з п. 3.10 Колективного договору, укладеного між адміністрацією і Дорожнім комітетом профспілки Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» на 2006-2005 роки, пролонгованого на 2006-2025 роки (зі змінами та доповненнями, які затверджені робочими комісіями згідно з протоколами): працівникам філії, які безперервно пропрацювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше 6 місяців та подали письмову заяву, надавати один раз в календарному році матеріальну допомогу на оздоровлення, як правило, разом з наданням щорічної відпустки, у розмірі шести прожиткових мінімумів для працнездатних осіб, встановлених Законом на перше січня звітного року (а.с. 19-21).
Відповідачем не заперечується подання позивачем йому заяви про виплату матеріальної допомоги у 2023 році та не сплату зазначених коштів.
Пунктом 8.23 зазначеного Колективного договору визначено, що при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, передбачена виплата одноразової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, а працівникам, які були прийняті на роботу після прийняття даної норми колдоговору (з 15.05.2007) - надається вказана допомога у залежності від стажу роботи на залізничному транспорті: до 5 років - 1 середньомісячний заробіток; від 5 до 10 років - 2 середньомісячні заробітки; від 10 до 15 років - 3 середньомісячні заробітки; більше 15 років - 5 середньомісячних заробітків; другим абзацом цього ж пункту передбачено, що у разі звільненя працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права, виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в таких розмірах: при стажі роботи в галузі: для жінок, зокрема, понад 35 років 5 середньомісячних заробітків (а.с.19-21).
Згідно довідки № 4, виданої 26.02.2026 за підписом заступника начальника служби з регіональної координації служби роботи станцій регіональної філії «Південно-західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», середня заробітна плата ОСОБА_1 становить 17 023,20грн 20 (а.с. 11); а згідно довідки № 5 від 26.02.2026 - середньоденна заробітна плата складає 677,34грн (а.с. 12).
Відповідно до витягу з реєстру Бахмацької територіальної громади ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 13).
Відповідно до п.1.1. та пп. 1.1.4 пункту 1 Витягу з протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Українська залізниця», ухвалено: на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 керівникам регіональних філій, філій, структурних (виробничих) підрозділів апарату управління АТ «Укрзалізниця» забезпечити реалізацію наступних заходів: призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики (а.с.40).
Згідно з п.1, п.2 п.4, п.9 Витягу з протоколу №Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця»" від 27.06.2024 «Про деякі питання впорядкування виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в період дії правового режиму воєнного стану», ухвалено: на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, починаючи з 01.07.2024 року: зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення; здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілки - 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення здійснювати згідно з наказами АТ «Укрзалізниця, регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, за письмовою заявою працівників, які безперервно пропрацювали в АТ «Укрзалізниця» шість і більше місяців при виході працівника у щорічну відпустку (тривалість якої становить не менше 14 календарних днів) один раз на календарний рік в межах одного облікового періоду відпустки; можливість та умови нарахування і виплат працівникам АТ «Укрзалізниця» та особам, які перебували у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця» під час дії рішення правління від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.) матеріальної допомоги на оздоровлення, за період з 24.02.2022 до 30.06.2024, в розмірі та на умовах, передбачених колективними договорами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, визначати окремими рішеннями правління кожен рік. При цьому можливість та умови таких виплат за 2022 рік визначити не пізніше грудня 2024 року; підпункт 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 року (протокол №Ц-54/31 Ком.т) в частині призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення втрачає чинність з 01.07.2024 (а.с.49-50).
Листом за № ц/3-91/1459/УПроф/30-22 від 06.09.2022 за підписами голови та членів правління АТ «Укрзалізниця», голови Профспілки залізничників і транспортних будівельників повідомлено керівників структурних підрозділів апарату управління, регіональних філій, філій АТ «Укрзалізниця», Раду Профспілки залізничників і транспорних будівельників України, голови дорожніх профспілкових організацій, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (прототкол № Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті; зазначено, що після припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», що дають змогу змінити зазначене рішення правління до припинення або скасування режиму воєнного стану, працівники, звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, отримають суму одноразової та додаткової матеріальної допомоги, що їм належить (а.с. 51).
За матеріалами справи, протокольним рішенням правління АТ «Українська залізниця» за №Ц-54-90 Ком.т. від 24.10.2022 було відновлено виплату працівникам АТ «Українська залізниця» які звільнилися/будуть звільнені у період з лютого до грудня 2022 року одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті відповідно до п.3.2.21 Галузевої угоди, виплати яких були зупинені відповідно до підпункту 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 (а.с. 42)
Листом від 04.04.2025 №Ц-5-1.5/25/122-25 керівникам регіональних філій АТ «Укрзалізниця» повідомлено, що на виконання протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28.03.2025 №Ц-1-1.5-25/47-25 щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Укрзалізниця» та у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва, виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено.
Також наголошено про необхідність проведення роз`яснювальної роботи з працівниками, що призупинення зазначених виплат це тимчасові, превентивні дії для забезпечення сталої роботи товариства. На період призупинення виплат запропоновано керуватись графіком виплат працівникам АТ «Укрзалізниця» одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію за 2024 рік та спільним роз`ясненням з Профспілкою залізничників і транспортних будівельників України від 06.09.2022 №Ц/3-91/1459/Цпроф/З0-22 (додається), де чітко зазначено про збереження права на отримання основної та додаткової матеріальної допомоги при звільненні на пенсію на період дії воєнного етану та протягом 2-ох місяців (або терміну, передбаченого колективним договором), починаючи з дати припинення або скасування режиму воєнного стану. При стабілізації фінансового стану товариства зазначені виплати будуть відновлені першочергово (а.с. 48).
Судом також встановлено, що відповідач не попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування пункту 1.1.4. протокольного рішення про призупинення виплати йому частки заробітної плати, а саме матеріальної допомоги на оздоровлення у 2023 році.
Позиція апеляційного суду
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника АТ «Українська залізниця» Домбровського С. І., обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права
Задовольняючи позовні вимоги в частині вимог про стягнення одноразової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків; додаткової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків; матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік, суд першої інстанції виходив з того, що невиконання умов колективного договору та невиплата заробітної плати, на яку позивачка розраховувала, з боку роботодавця є порушенням трудових прав позивачки, а тому вимоги в цій частині є повністю обґрунтованими, оскільки наявні порушені права позивачки.
Також, враховуючи співвідношення розміру боргу підприємства перед працівником та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за відповідний період (6 місяців), а також дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, зокрема невизнання роботодавцем свого обов`язку виплатити позивачу матеріальну допомогу, що стало підставою для звернення до суду, суд дійшов до висновку, що заявлений розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є розумною і справедливою мірою відповідальності роботодавця.
Крім того, за висновком суду, враховуючи дату звільнення позивачки та прийняте рішення правління акціонерного товариства «Українська залізниця» від 14.10.2024 щодо поновлення виплат, позивачка мала обґрунтовані причини вважати, що відповідач виконає свої зобов`язання в добровільному порядку, а тому причини пропуску строку звернення до суду є поважними.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог статей 4, 12, 13 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У справі, яка переглядається, спір виник з приводу невиплати роботодавцем у день звільнення позивача всіх належних йому сум матеріальної допомоги, які передбачені пунктами 3.10 та 8.23 колективного договору і зазначені у наказі про звільнення як такі, що будуть виплачені після окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця».
Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України.
Відповідно до ч. 1, 6 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Право на працю є основним конституційним правом громадян України.
Відповідно до статті 2 КЗпП України державою забезпечується право громадян України на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
За змістом ст. 94, 97 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати встановлюється за погодженням сторін, у відповідності до форм і систем оплати праці, норм праці, а також з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством.
Згідно зі ст. 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» №95, ухваленої Генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30.06.1961 року, термін «заробітна плата»" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 року №8-рп/2013у справі №1-13/2013 зазначено, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.
За змістом ч. 1 ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами (стаття 97 КЗпП України).
Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.
У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг (частина друга статті 13 КЗпП України).
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (стаття 117 КЗпП України).
Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.
Відповідно до положень ст.13 КЗпП України, ст.7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами. У колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо форм, системи, розмірів заробітної плати, інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників (ст.18 КЗпП України).
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що АТ «Укрзалізниця» повинно було провести зі звільненим працівником ОСОБА_1 повний розрахунок, виплатити всі суми, що їй належать, у тому числі й ті, які були призупинені під час її роботи на підприємстві.
Не є обґрунтованим доводи скарги про незастосування судом першої інстанції ст. 11 та пункту 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану в Україні» щодо зупинення на період воєнного стану дії окремих положень колективного договору, враховуючи наступне.
Право на отримання позивачем спірних матеріальних допомог, їх розмір відповідач не оспорює. Проте роботодавець вважає, що мав право прийняти рішення про відтермінування їх виплати, що є тимчасовим заходом, викликаним збройною агресією, для забезпечення сталої роботи товариства.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» передбачено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
15.03.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набув чинності 24.03.2022, і визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Згідно з ч.1 ст.11 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.
Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що цей Закон діє з початку воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.
Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (п.2 Прикінцевих положень КЗпП України).
Отже, положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.
Відповідач посилався на те, що виплата спірних матеріальних допомог, передбачених колективним договором була призупинена на підставі підпункту 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця».
Апеляційний суд враховує, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX набрав чинності 24.03.2022, а тому відповідно до вимог ст. 58 Конституції України його положення не могли застосовуватись відповідачем під час прийняття рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця» в частині призупинення здійснення матеріальних допомог, визначених Галузевими угодами та колективними договорами.
Крім того, постановою Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.
Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.
За змістом відомостей ЄДРСР у справі № 211/7338/23 Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювали питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом. Крім того, товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14.03.2022, з посиланням на ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24.03.2022.
Зважаючи на викладене, підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця», який скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили, не є підставою для відтермінування виплати позивачу спірних матеріальних допомог.
Заявник в апеляційній скарзі також посилався на те, що помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що призупинення виплати матеріальних допомог при виході на пенсію та на оздоровлення відбулось виключно на підставі рішення правління від 14.03.2022, в подальшому від 27.06.2024 та вчергове на підставі протокольного рішення від 28.03.2025.
До відзиву на позов відповідач до суду першої інстанції надав копію протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» № Ц-82/39 Ком.т від 27 червня 2024 року «Про деякі питання впорядкування виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в період дії правового режиму воєнного стану» (а.с.49-50), яким передбачено:
- на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, уведеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, починаючи з 01.07.2024 зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення (підпункт 1.1);
- підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 в частині призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення втрачає чинність з 01.07.2024 (пункт 9).
Зміст вказаного рішення № Ц-82/39 Ком.т від 27.06.2024 вказує на те, що цим рішенням правління Товариства зупинено положення колективних договорів в частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення і лише починаючи з 01.07.2024, втратило чинність.
При цьому цим рішенням роботодавця не передбачено зупинення положень колективних договорів, які передбачають виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи у галузі при звільненні вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті.
Водночас, як убачається з витягу з протоколу №Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку із виходом на пенсію (включаючи додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті), яку було призупинено згідно з підпунктом 1.1.4 пункту 1.1. рішення правління від 14.03.2022 відновлювати поетапно відповідно працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились/будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 в порядку черговості.
Інших рішень правління АТ «Укрзалізниця» про зупинення виплати матеріальних допомог, передбачених пунктом 8.23 Колективного договору, відповідачем суду не надано.
Лист від 04.04.2025 року № Ц-5-1.5-25/122-25 адресований керівникам регіональних філій, філій АТ (а.с.48) про призупинення, починаючи з 01.04.2025 до окремого рішення керівництва, виплати матеріальних допомог залежно від стажу роботи у галузі при звільненні вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також за сумлінну працю на залізничному транспорті, апеляційний суд не бере до уваги, оскільки такий лист не є належним доказом зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця у розумінні ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції на час виникнення спірних відносин).
Зазнаений лист на відміну від рішень від 14.03.2022 № Ц-54/31 та від 27.06.2024 № Ц-82/39 Ком.т не є рішенням правління АТ «Укрзалізниця», містить посилання на те, що таке призупинення здійснюється на виконання протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28.03.2025 № Ц-1-1.5-25/47-25.
Натомість рішення роботодавця, яке передбачено ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції на час виникнення спірних відносин) має ухвалювати виконавчий орган АТ «Укрзалізниця», яким відповідно до п. 89 Статуту АТ «Укрзалізниця» (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2025 року № 615) є не штаб Товариства з ефективності, а Правління, яке є колегіальним виконавчим органом і здійснює управління поточною діяльністю Товариства.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд доходить висновку, що оскільки підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 в частині призупинення виплати матеріальних допомог, що передбачені колективними договорами скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили у справі № 211/7338/23, а рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 № Ц-82/39 Ком.т не містить положень про зупинення виплати матеріальних допомог, передбачених пунктом 8.23 Колективного договору, відповідач допустив порушення прав позивача і безпідставно відтермінував на невизначений строк виплату позивачу одноразової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків у зв`язку зі звільненням та додаткову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків за сумлінну працю.
Виплата матеріальної допомоги на оздоровлення, визначена пунктом 3.10 Колективного договору зупинена рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 № Ц-82/39 Ком.т, починаючи з 01.07.2024, тому на виплату матеріальної допомоги за 2023 рік, тобто за період до його прийняття, указане рішення роботодавця не поширюється.
Це також підтверджують дії роботодавця, який матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік включив як належну до виплати ОСОБА_1 до наказу № 168/ОС від 07.04.2025 про припинення трудових відносин у розмірі, визначеному пунктом 3.10 Колективному договорі, а не у розмірі визначеному підпунктом 1.2 рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 № Ц-82/39 Ком.т.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача одноразової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків (посадових окладів) у зв`язку зі звільненням, додаткової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків (посадових окладів) за сумлінну працю та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік.
Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції і доводи скарги про те, що спірні матеріальні допомоги на оздоровлення та при виході на пенсію не належать до обов`язкових виплат належних працівникові у день звільнення, з огляду на наступне.
У постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що «виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».
Викладене дає підстави для висновку про те, що ст. 116 КЗпП України зобов`язує роботодавця виплатити працівнику у день його звільнення усі види належних йому від роботодавця виплат, право на які передбачено як законодавством, так і колективним договором, іншими локальними актами. Жодних застережень з приводу того, що належні до виплати звільненому суми мають належати до фонду оплати праці указана норма не містить.
Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належить, у тому числі відповідно до умов колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.
Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 759/10613/20.
З викладених підстав апеляційний суд відхиляє відповідні доводи апеляційної скарги про те, що матеріальна допомога на оздоровлення та при виході на пенсію не належить до обов`язкових виплат працівнику в день звільнення. Належність таких виплат до фонду заробітної плати правового значення не має. Визначальним є те чи має працівник, станом на дату звільнення, право на отримання від роботодавця відповідних виплат.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду, передбаченого ст. 233 КЗпП України, враховуючи наступне.
Приписами ч. 2 ст. 233 КЗпП України передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).
Справа, яка переглядається, належить до трудового спору про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні відповідно до статті 116 КЗпП України.
Отже, тримісячний строк для звернення до суду з вимогами на підставі статті 116 КЗпП України відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України пов`язується не з тим, як за загальним правилом коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а з моментом одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Тобто, початок перебігу тримісячного строку звернення до суду пов`язується із моментом, коли працівник набув достовірної та документально підтвердженої інформації про розмір і характер нарахованих та виплачених їй сум. Така інформація доводиться до працівника шляхом вручення письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. Саме дата вручення такого повідомлення є юридичним фактом, з яким закон пов`язує початок перебігу строку звернення до суду.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 була звільнена 17.04.2025 на підставі наказу про припинення трудового договору (контракту) від 07.04.2025 №168/ОС, в якоум крім іншого зазначено про виплату одноразової основної та додаткової матеріальної допомоги при звільненні у звязку з виходом на пенсію вперше у розмірі п`яти середньомісячних заробітків (стаж роботи в галузі складає 37 р.10 м), про виплату шести прожиткових мінімумів на оздоровлення за 2023 рік, передбачені п.3.10 зі змінами та доповненнями до Колективного договору на 2001-2005 рік, пролонгованого на 2006-2025р.р. та вказано, що виплата буде проведена після окремого рішення Правління.
Разом з тим, відповідачем не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду належних і допустимих доказів про роз`яснення позивачеві строку та умов ухвалення такого рішення Правління, що могло створити для нього стан невизначеності з приводу самої можливості виплати одноразової матеріальної допомоги, тому, враховуючи дату звільнення позивачки, та прийняте рішення правління акціонерного товариства «Українська залізниця» від 14.10.2024 щодо поновлення виплат, суд дійшов правильного висновку, що позивачка мала обґрунтовані причини вважати, що відповідач виконає свої зобов`язання в добровільному порядку, тому причину пропуску строку звернення до суду є поважними.
Тому, вказані доводи апеляційний суд не приймає, з огляду на їх безпідставність.
Щодо доводів скарги про правомірність стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідач в обґрунтування своїх заперечень щодо невиконання обов`язків, передбачених статтями 47 та 116 КЗпП України, посилається на відсутність його вини та існування обставин непереборної сили, які встановлені висновком Торгово-промислової палати України № 2024/02/0-7/1 від 28.02.2022.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Роботодавець не несе відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України у разі відсутності його вини, при цьому обов`язок доведення відсутності вини покладається на роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 аналізуючи питання підтвердження настання обставин непереборної силу (форс-мажору), дійшла висновку, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).
Єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».
У постанові Верховного Суду від 02 квітня 2024 року у справі № 910/9226/23 сформульовано такі загальні висновки щодо застосування положень статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»:
«Форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку».
Відповідач, на якого покладено тягар доказування відсутності вини у виплаті належних позивачу сум в день звільнення, на підтвердження обставини непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на підприємстві на дату звільнення позивача з роботи, надав лист Торгово-промислової палати України № 2024/02/0-7/1 від 28.02.2022, який не є сертифікатом у розумінні ст. 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні», оскільки не містить ідентифікуючих ознак саме до відповідача та конкретного випадку неможливості виконання відповідних зобов`язань перед працівниками.
Зазначений лист, враховуючи заперечення позивача, не є достатнім та належним доказом на підтвердження настання обставин непереборної сили на дату звільнення позивачки з роботи як підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов`язку, визначеного ст. 116 КЗпП України, що свідчить про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України.
Розмір середнього заробітку визначений місцевим судом з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі 761/9584/15-ц, відповідно до яких суд керуючись принципами співмірності, справедливості та пропорційності, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у № 761/9584/15-ц вказала, що для оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку про звільненні на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009-2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, повинен сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження свого рівня життя.
Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України після 19.07.2022 Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX, встановлює максимальну межу відповідальності роботодавця, але не скасовує необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні розміру компенсації.
Розглядаючи подібні спори після 19.07.2022, Суд повинен брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи (зокрема, розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо).
Такі висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 № 489/6074/23.
Враховуючи період невиплати заробітної плати, висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку на час затримки розрахунку при звільненні в сумі 88 731,54грн. за період з 18.04.2025 по 18.10.2025 та приходить до висновку про відсутність підстав для зменшення його розміру.
Зазначена сума середнього заробітку обрахована у відповідності до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100 ( зі змінами).
Крім того, апеляційний суд також враховує, що відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченомустаттею 117 КЗпП України.
В апеляційній скарзі відповідач посилається, що стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 88731,54грн. є непропорційним, нерозумним та несправедливим щодо відповідача як роботодавця та інших працівників. Зазначена сума становить істотний фінансовий тягар для АТ «Укрзалізниця», особливо в умоваї воєнного стану, з огляду на фінансовий стан Товарситва, жзначні прямі збитки інфраструктури, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, виплати заробітної плати працівникам, які забезпечують перевізний процес, та надання підтримки працівникам, які постраждали внаслідок війни.
На вказані доводи колегія суддів зауважує, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 КЗпП України.
З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначеністаттею 116 КЗпП України.
За таких обставин, суд має право, а не зобов`язаний, за певних умов зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального та процесуального права та не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції, та зводяться до неправильного тлумачення заявником норм матеріального та процесуального права.
Посилання на висновки Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.
Апеляційний суд враховує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
Посилання заявника в апеляційній скарзі в обгрунтування своїх доводів на постанову Чернігівського апеляційного суду від 13.05.2026 у справі № 728/1901/25 не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом, оскільки при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах лише Верховного Суду, що передбачено ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування рішення суду, оскільки зводяться до власного тлумачення позивачем норм законодавства, які регулюють дані правовідносини, та необхідності переоцінки доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище у сукупності, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої іянстанції - без змін.
Судові витрати
Заявлені вимоги про стягнення судового збору за апеляційний розгляд справи задоволенню не підлягають, враховуючи, що рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 19 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 15 жовтня 2026 року.
Головуючий О. В. Разгуляєва
Судді О. В. Любчик
А. П. Стельмах