Справа № 750/6458/26
Провадження № 2/750/3337/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 жовтня 2026 року м. Чернігів
Деснянський районний суд міста Чернігова у складі:
головуючого судді Кузнєцової О.О.,
за участі секретаря судового засідання Тарасовець К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку,
В С Т А Н О В И В:
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій остання просила суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість по заробітній платі за період з 01.10.2025 по 31.12.2025 в сумі 18 942 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2026 по 11.06.2026 в розмірі 33 579 грн, а сього 52 521 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона була прийнята 01.05.2025 на роботу на посаду продавця продовольчих товарів до ФОП ОСОБА_2 , що підтверджується наказом №6-к від 30.04.2025. 31.01.2026 позивача звільнено з роботи за угодою сторін згідно із п.1 ст. 36 КЗпП України, що підтверджується наказом №4-к від 31.01.2026. ФОП ОСОБА_2 припинив свою діяльність. При звільненні із позивачем не було проведено розрахунку по виплаті заробітної плати, а саме за жовтень, листопад та грудень 2025 року. 20.05.2026 на адресу відповідача було направлено досудову вимогу щодо погашення заборгованості, яка повернулась неврученою. Станом на день подання позову заборгованість не виплачена.
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись на те, що він також був працевлаштований у мережу «Бірвіль» на посаду вантажника. Під час прийняття на роботу особа, яка займалась наймом персоналу ОСОБА_3 повідомила, що офіційного працевлаштування на підприємстві немає та запропонувала зареєструватися як ФОП, на що він погодився. Фактично працюючи як вантажник, він не здійснював підприємницької діяльності, не укладав цивільно-правових договорів, не розпоряджався коштами на банківському рахунку ФОП. Усі фінансові транзакції здійснювались бухгалтерією компанії «Бірвіль». У поодиноких випадках перекази коштів з рахунку здійснювались ним виключно за вказівками та інструкціями бухгалтера компанії. У січні 2026 року власник компанії «Бірвіль» зачинив всі магазини та торгівельні точки, чим повністю заблокував подальшу діяльність. Без виплат заробітної плати залишився весь колектив компанії. Зазначає, що він також є потерпілої особою, оскільки не мав стосунку до управління бізнесом і не розпоряджався фінансовими ресурсами підприємства.
Позивач та представник позивача в судове засідання не з`явились, представник подав заяву про розгляд справи без їх участі.
Відповідач в судове засідання не з`явився, жодних заяв не подав.
Суд, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини, що виникли між сторонами.
ОСОБА_1 була прийнята 01.05.2025 на роботу продавцем продовольчих товарів до ФОП ОСОБА_2 , що підтверджується записом у трудовій книжці.
Відповідно до запису в трудовій книжці ОСОБА_1 була звільнена з роботи 31.01.2026 на підставі наказу №4-к від 31.01.2026 за згодою сторін згідно із п.1 ст. 36 КЗпП України.
Згідно із витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 за реєструвався як фізична особа-підприємець 03.01.2024, діяльність ФОП припинено 09.02.2026 за рішенням фізичної особи-підприємця.
Відповідно до банківської виписки позивача, позивачу було виплачено заробітну плату: 22.09.2025 - 6314 грн 18.08.2025 - 6314 грн., 14.07.2025 - 6275 грн 23.06.2025 - 6275 грн.
Представник позивача в інтересах позивачки звернувся до відповідача із вимогою провести розрахунок із ОСОБА_1 по заборгованості по заробітній платі. Зазначене поштове відправлення повернулось неврученим.
Згідно з ч.1 ст.94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Положеннями ч.1 ст.21 Закону України «Про оплату праці» гарантовано право працівника на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Статтею 22 цього Закону встановлено дотримання прав щодо оплати праці, згідно з якими суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором.
Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати (ч.2 ст.10 Закону).
Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили (ч.3 ст.10 Закону).
Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати (ч.4 ст.10 Закону).
У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойові дії, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства (ч.5 ст.10 Закону).
Так, за ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст. 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24 грудня 1999 року, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року (провадження № 6-116цс15) та від 06 квітня 2016 року (провадження № 6-409цс16), невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням. Отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та дата фактичного проведення з ним остаточного розрахунку.
Відповідно до ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем вимог зазначеної норми щодо надсилання позивачу письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні.
Отже, тримісячний строк звернення до суду позивачем не пропущено.
Розмір невиплаченої заробітної плати за жовтень, листопад та грудень 2025 року за розрахунком позивача становить 18 942 грн (6314 грн х 3 місяці.
Середній заробіток для виплати працівникові компенсації за час затримки розрахунку при звільненні визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).
Відповідно до п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Пунктом 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Згідно розрахунку позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 33 579 грн.
Перевіряючи зазначений розрахунок, судом встановлено наступне.
Позивач була звільнена 31 січня 2026 року, у день звільнення відповідачем не було здійснено виплати усіх належних їй сум, таким чином, позивач має право вимагати середній заробіток за період з 01.02.2026 (наступний день після звільнення) по 11.06.2026 (день вказаний у вимогах позовної заяви).
Середньоденна заробітна плата позивача становить 293 грн 67 коп. (6314 х 2/43 робочих дня у серпні та вересні 2025 року).
У період з 01 лютого 2026 року по 11 червня 2026 року загалом 131 день, з них 94 робочі дні. З розрахунку 293 грн 67 коп. середньої заробітної плати за один день (після вирахування обов`язкових податків та зборів), розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку становить 27 604 грн 98 коп.
Відповідачем у відзиві жодних пояснень щодо сум, які просить стягнути позивач, зазначено не було.
Тому суд приходить до висновку, про задоволення позовних вимог позивача частково.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, а саме: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позивачем під час подання позовної заяви судовий збір був сплачений за вимогу стягнення середнього заробітку, частка задоволених позовних вимог в цій частині складає 82%, витрати зі сплати судового збору у розмірі 1091 грн 58 коп. (1331,20 грн.*44/100) підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Також з відповідача на користь держави належить стягнути 1331 грн 20 коп. судового збору за задоволення вимоги про стягнення заробітної плати.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 4, 5, 10, 13, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 18 942 (вісімнадцять тисяч дев`ятсот сорок дві гривні) грн заборгованості по заробітній платі (сума вказана з урахуванням сплачених обов`язкових податків та зборів).
Стягнути ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 27 604 грн 98 коп. (двадцять сім тисяч шістсот чотири гривні 98 коп.) середнього заробітку за весь затримки фактичного розрахунку за період з 01 лютого 2026 року по 11 червня 2026 року (сума вказана з урахуванням сплачених обов`язкових податків та зборів).
В задоволенні позову в іншій частині - відмовити.
Рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1091 грн 58 коп.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1331 грн 20 коп.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його складення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації АДРЕСА_2 .
Суддя Ольга КУЗНЄЦОВА