Постанова № 140652114 у справі № 907/418/26 від 15.10.2026

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року м. Львів Справа № 907/418/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), Степанюк Н. Л ., Міліціанов Р.В.

за участю секретаря судового засідання Псярук О.В.

від скаржника - Греца В. Я.

прокурор - Дмитришин Ю. М.

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (вх. ЗАГС 01-05/2701/26 від 12.08.2026)

на рішення Господарського суду Закарпатської області (суддя Худенко А. А.) від 21.07.2026

у справі № 907/418/26

за позовом Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, Мукачівської міської ради, м. Мукачево Закарпатської області

до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», м. Київ

про стягнення шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу у розмірі 1 383 885, 53 грн

ВСТАНОВИВ:

Закарпатська обласна прокуратура звернулася до Господарського суду Закарпатської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області та Мукачівської міської ради до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення 1 383 885,53 грн шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов`язків постійного лісокористувача щодо забезпечення охорони, захисту та збереження лісових насаджень, що призвело до незаконної рубки дерев невстановленими особами на підвідомчій відповідачу території, що підтверджується матеріалами кримінального провадження.

Прокурор зазначає, що Закарпатською обласною прокуратурою під час виконання повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України та Законом України «Про прокуратуру», встановлено порушення інтересів держави у сфері охорони навколишнього природного середовища, яке полягає у наявності невідшкодованих збитків, завданих внаслідок незаконної рубки лісу.

За твердженням прокурора, у ході досудового розслідування кримінального провадження №4202507[телефон приховано] від 24.06.2025 встановлено, що 08.08.2025, працівниками філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України», в межах лісосіки, на території кварталу 73 виділу 17.1 Лавківського лісництва, виявлено пні 35 дерев породи дуб, без ознак відведення в рубку.

Внаслідок незаконної вирубки 35 дерев, які зростали на території лісової ділянки кварталу 73 виділу 17.1 Лавківського лісництва філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України», розмір шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, складає 1 383 885,53 грн.

З огляду на викладене, прокурор вважає, що Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс», як постійний лісокористувач, зобов`язане відшкодувати заподіяну шкоду, оскільки шкода виникла внаслідок неналежного виконання покладених на нього законом обов`язків щодо охорони лісу.

Господарський суд Закарпатської області рішенням від 21.07.2026 позов задовольнив. Стягнув з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь Мукачівської міської ради шкоду, заподіяну довкіллю в розмірі 1 383 885,53 грн, 20 758,28 грн на відшкодування сплаченого судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач як постійний лісокористувач зобов`язаний забезпечувати охорону та захист лісів, у тому числі від незаконних рубок, а неналежне виконання цих обов`язків є підставою для покладення цивільно-правової відповідальності за завдану лісу шкоду.

Суд виходив із того, що прокурором доведено факт незаконної рубки дерев, розмір заподіяної шкоди та її документальне підтвердження протоколом огляду, розрахунками Держекоінспекції, висновками судової інженерно-екологічної та наукової ботанічної експертиз.

Водночас відповідач не надав належних і допустимих доказів, які б спростовували факт незаконної рубки, кількість зрубаних дерев, розмір шкоди або підтверджували належне виконання ним обов`язків щодо охорони лісу та відсутність вини у протиправній бездіяльності.

Суд також врахував правові висновки Верховного Суду про те, що відповідальність за порушення лісового законодавства може покладатися на постійного лісокористувача незалежно від того, хто безпосередньо здійснив незаконну рубку, якщо неналежне виконання ним обов`язків щодо охорони лісу сприяло заподіянню шкоди.

З огляду на це суд дійшов висновку, що ДП «Ліси України» як постійний лісокористувач зобов`язане відшкодувати заподіяну незаконною порубкою дерев шкоду.

12.08.2026 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.07.2026 у справі № 907/418/26.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2026 сформовано колегію суддів у складі: Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Міліціанов Р.В., Степанюк Н.Л.

Суддя-доповідач Західного апеляційного господарського суду Ржепецький В.О. ухвалою від 17.08.2026 залишив без руху апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.07.2026 у справі №907/418/26; визначив, що недоліки апеляційної скарги мають бути усунуті шляхом подання до апеляційного суду заяви про усунення недоліків апеляційної скарги з належними доказами сплати судового збору у встановленому судом в цій ухвалі розмірі; встановив скаржнику десятиденний строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

24.08.2026 скаржник усунув недоліки апеляційної скарги.

Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 25.08.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.07.2026 у справі № 907/418/26; призначив розгляд справи на 10.09.2026 о 12 год 30 хв у приміщенні Західного апеляційного господарського суду, зал судового засідання №4; встановив учасникам справи десятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження на подання відзиву на апеляційну скаргу і доказів надсилання копій відзиву учасникам справи; витребував матеріали справи.

В апеляційній скарзі Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.07.2026 у справі № 907/418/26 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області та Мукачівської міської ради до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення 1 383 885, 53 грн шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, відмовити повністю.

Покликається на такі обставини: суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про наявність протиправної бездіяльності ДСГП «Ліси України», оскільки прокурором не доведено, які саме обов`язки щодо охорони лісу відповідач не виконав та яким чином така бездіяльність перебуває у причинному зв`язку з незаконною рубкою; скаржник вважає, що суд помилково ототожнив факт незаконної рубки дерев із неналежним виконанням відповідачем обов`язків щодо охорони лісу, не встановивши конкретних порушень з боку лісокористувача; апелянт зазначає, що місцевий господарський суд безпідставно поклав в основу рішення висновок судової інженерно-екологічної експертизи в частині оцінки відповідності дій чи бездіяльності відповідача вимогам законодавства, оскільки вирішення питань права не належить до компетенції експерта; суд першої інстанції безпідставно визнав наявними підстави для представництва прокурором інтересів держави, оскільки відповідні повноваження щодо захисту таких інтересів мають компетентні органи, зокрема Мукачівська міська рада та Державна екологічна інспекція; скаржник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не залучив до участі у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як третіх осіб, оскільки обставини незаконної рубки пов`язуються прокуратурою саме з їхніми діями, а рішення у справі може вплинути на їхні права та обов`язки.

27.08.2026 через систему «Електронний суд» представник Закарпатської обласної прокуратури - Черненко С. С. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» без задоволення.

Відзив обґрунтований тим, що обов`язок щодо охорони та захисту лісів від незаконних рубок покладений на постійного лісокористувача, а факт неналежного виконання відповідачем таких обов`язків підтверджується сукупністю доказів, зокрема протоколом огляду місцевості від 24.09.2025, розрахунком розміру шкоди, висновками судової інженерно-екологічної експертизи та судової ботанічної експертизи. Зазначено, що для покладення відповідальності на постійного лісокористувача не має визначального значення встановлення безпосереднього виконавця незаконної рубки, оскільки відповідальність пов`язана з порушенням ним установлених правил охорони лісів.

Також у відзиві вказано, що висновок експерта, складений у межах кримінального провадження, може бути використаний як доказ у господарській справі, оскільки він стосується предмета доказування та не містить вирішення питань права.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором зазначено, що Державна екологічна інспекція у Закарпатській області та Мукачівська міська рада не вжили належних заходів для захисту порушених інтересів держави, незважаючи на попереднє повідомлення прокуратури, що зумовило звернення прокурора до суду.

Крім того, відзив містить заперечення щодо необхідності залучення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як третіх осіб, оскільки рішення у цій справі безпосередньо не впливає на їхні права та обов`язки, а можливе виникнення у відповідача права регресної вимоги може бути предметом окремого спору

07.09.2026 через оператора поштового зв`язку міський голова Мукачівської міської ради - ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві Мукачівська міська рада заперечує проти задоволення апеляційної скарги та зазначає, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов, оскільки встановив неналежне виконання відповідачем обов`язків постійного лісокористувача щодо охорони лісів від незаконних рубок. Також у відзиві зазначено, що сукупність доказів підтверджує факт незаконної порубки та завданої шкоди, а висновок експерта, отриманий у кримінальному провадженні, може використовуватися як доказ у господарській справі.

Крім того, міська рада вважає обґрунтованими підстави для представництва прокурором інтересів держави, оскільки уповноважений орган не вжив належних заходів для їх захисту.

З огляду на зазначене просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

09.09.2026 через систему «Електронний суд» від представника скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Інших клопотань, заяв в порядку ст. 207 ГПК України сторонами подано не було.

Ухвалою суду від 10.09.2026 відкладено розгляд справи № 907/418/26 на 15.10.2026 о 12 год 00 хв у приміщенні Західного апеляційного господарського суду, зал судового засідання № 4.

15.10.2026 в судовому засіданні взяли участь представник скаржника та прокурор, які підтримали позиції, висловлені у процесуальних документах по суті розгляду апеляційної скарги.

Інші учасники у справі участь своїх представників у судовому засіданні не забезпечили, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже, з урахуванням конкретної ситуації у справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду (див. постанову Верховного Суду від 15 липня 2024 року в справі № 447/852/23).

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (пункт 86 рішення ЄСПЛ у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії»).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 липня 2026 року в справі № 757/52615/21-ц (провадження № 14-64цс25) викладено висновок, відповідно до якого судове рішення підлягає скасуванню тільки у випадку, коли сукупність обставин свідчить про те, що проведення судом апеляційної інстанції судового засідання за відсутності учасника справи фактично позбавило його можливості ефективно представити свою позицію, такі порушення норм процесуального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Беручи до уваги положення ст. 270 ГПК України, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання.

Апеляційну скаргу розглянуто в межах процесуальних строків, визначених ст. 273 ГПК України.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань №4202507[телефон приховано] від 24.06.2025 шостим слідчим відділом (з дислокацією у м. Ужгород) Територіального Управління ДБР, розташованого в м. Львові проводилось досудове розслідування у об`єднаному кримінальному провадженні №4202507[телефон приховано] від 24.06.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 365, ч. 2 ст. 364, ч. 4 ст. 246, КК України.

Під час досудового розслідування кримінального провадження № 4202507[телефон приховано] від 24.06.2025, працівниками правоохоронного органу, за участю спеціалістів 24.09.2025 проведено огляд лісосіки у кварталі 73 виділі 17.1 Лавківського лісництва, в ході якого виявлено пні 35 дерев породи дуб, без ознак відведення в рубку.

З протоколу огляду від 24.09.2025, вбачається, що вході його проведення було оглянуто квартал 73 виділ 17 Лавківського лісництва Берегівського надлісництва філії «Карпатський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України». В ході огляду, проведеного спільно з працівниками відповідача та інспекторами відділу № 1 управління безпеки Департаменту внутрішньої та економічної безпеки ДСГП «Ліси України», за допомогою повіреної сертифікованої рулетки проведено заміри середніх діаметрів пнів в корі самовільно зрубаних дерев з розрахунку від найбільшого до найменшого діаметра кожного пня в сантиметрах.

Оглядом встановлено, що у кварталі 73 виділі 17.1 Лавківського лісництва проводилась вибіркова санітарна рубка на підставі спеціального дозволу на спеціальне використання лісових ресурсів № 20250318-000505 від 18.03.2025.

Натурним оглядом вказаної ділянки встановлено, що на ній знаходяться 77 пнів від зрубаних дерев, в той час як в рубку було дозволено 42 дерева породи дуб. 35 дерев зрубано незаконно.

Також в ході огляду були відібрані вікові керни з виявлених пнів дерев без ознаки відведення в рубку. Усі пні незаконно зрубаних дерев без ознак відведення в рубку помічені помаранчевою фарбою.

За результатами проведеної слідчої дії складено польові перелікові відомості, які є додатком до протоколу огляду від 24.09.2025.

01.12.2025, спеціалістами ДЕІ у Закарпатській області на підставі даних, що містилися у зазначених польових перелікових відомостях, проведено розрахунок розміру шкоди, заподіяної лісу внаслідок незаконної порубки дерев. Вказаний розрахунок проведено відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, та становить 1 383 885,53 грн.

Розмір шкоди, в сумі 1 383 885,53 грн підтверджується висновком проведеної судової інженерно-екологічної експертизи № 5808-У від 12.12.2025, згідно з якою встановлено, що рубка дерев у кварталі 73 виділ 17.1 Лавківського лісництва Берегівського надлісництва філії «Карпатський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» проведена з порушенням вимог природоохоронного законодавства, а розмір шкоди, спричиненої довкіллю, розрахунково та документально підтверджено.

Також експертизою підтверджено, що дії (бездіяльність) посадових осіб Лавківського лісництва Берегівського надлісництва філії «Карпатський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» не відповідали вимогам нормативно-правових актів з ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів. Дерева дуба звичайного, зразки деревини яких були відібрані у кварталі 73 вид. 17.1 Лавківського лісництва Берегівського надлісництва зрубані у період після осіннього опадання листя (листопад-грудень 2024 року) до початку приросту деревини (березень-квітень 2025 року)

Відповідно до висновку наукової ботанічної експертизи від 01.12.2025, встановлено, що дерева дуба звичайного, взірці якого були відібрані в ході огляду від 24.09.2025 були зрубані у період після осіннього опадання листя (листопад-грудень 2024 року) до початку приросту деревини (березень-квітень 2025 року).

В свою чергу наказом ДСГП «Ліси України» від 16.01.2025 № 179 затверджено положення про філію «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Пунктом 1.1. Положення визначено, що філія «Карпатський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» є відокремленим підрозділом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», код ЄДРПОУ 44768034.

Філія є відокремленим підрозділом Підприємства, який не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені Підприємства та в його інтересах, здійснює делеговані Підприємством функції відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Підприємства (пункт 3.1. Положення).

Відповідно до Статуту ДСГП «Ліси України», затвердженого наказом Держлісагентства України № 141 від 28.05.2024 останнє засноване на державній власності, створене відповідно до наказу Держлісагентства № 804 від та належить до сфери управління останнього.

Підприємство є юридичною особою публічного права, засновано на державній власності, функції з управління якої виконує Держлісагентство (Орган управління, п. 4.1 Статуту).

Відповідно до п. п. 7.2.1- 7.2.8 Статуту за підприємством закріплено перелік обов`язків у сфері охорони та захисту лісових ресурсів.

Долучений до позовної заяви обвинувальний акт у кримінальному провадженні №4202507[телефон приховано] від 24.06.2025 на думку суду для вирішення вказаного господарського спору доводить лише факт складання слідчим та затвердження прокурором обвинувального акту, проте на думку суду у вказаному господарському спорі вказаний обвинувальний акт не підтверджує факту чи розміру завдання шкоди навколишньому середовищу, та не підтверджує винуватості певних осіб, оскільки відповідно до статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду. Згідно зі статтею 17 КПК України, жодна особа не може бути визнана винуватою, доки це не буде встановлено обвинувальним вироком, який набрав законної сили.

Відповідно до частини третьої статті 3 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із частиною третьою статті 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону № 1697-VII, який набрав чинності 15.07.2015. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналіз ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох «виключних» випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

У пункті 68 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.12.2025 у справі № 160/4161/24 зазначено, що Рішенням Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 визнано такими, що не відповідають Конституції України, окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в тій частині, в якій вони надають прокурору повноваження здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту таких інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого належить здійснення відповідних функцій.

Водночас у пунктах 3 та 4 резолютивної частини зазначеного рішення, Конституційний Суд України визначив, що приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», які визнані неконституційними, втрачають чинність з 01.01.2027.

Крім того, суд наголосив, що дія цього рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності відповідних приписів частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та продовжують існувати після втрати ними чинності.

У мотивувальній частині рішення Конституційний Суд України зазначив, що представництво прокурором інтересів держави в суді, передбачене пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, має виключний та субсидіарний характер і може здійснюватися лише за наявності об`єктивної необхідності у захисті конституційно значущих інтересів держави, якщо уповноважений суб`єкт владних повноважень не забезпечує такого захисту належним чином. При цьому законодавче регулювання відповідної функції прокуратури повинно узгоджуватися з конституційними принципами верховенства права, рівності сторін у судовому процесі та недопущення надмірного втручання держави у сферу прав і свобод людини.

Крім того, Конституційний Суд України звернув увагу на те, що в умовах дії правового режиму воєнного стану особливого значення набуває забезпечення належного захисту інтересів держави України, а безперервне здійснення прокуратурою визначених Конституцією України функцій є передумовою належного функціонування держави в цей період (пункт 9 мотивувальної частини рішення).

Таким чином, наведені висновки Конституційного Суду України свідчать про те, що до моменту втрати чинності відповідними положеннями Закону України «Про прокуратуру» або їх належного законодавчого врегулювання прокурор вправі здійснювати представництво інтересів держави в суді за наявності передбачених законом підстав.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у пункті 68 постанови від 18.12.2025 у справі № 160/4161/24.

Здійснивши аналіз абзацу першого частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, Велика Палата Верховного Суду в пункті 37 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У пункті 76 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищевказаний висновок та зазначила, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (див. пункт 27 зазначеної постанови).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, підпункті 8.19 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та пункті 40 постанови від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що наведені прокурором обставини свідчать про наявність у спірних правовідносинах державного інтересу.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію, викладену в Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99, відповідно до якої поняття «інтереси держави» є оціночним, а прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає та обґрунтовує, у чому полягає порушення або загроза порушення таких інтересів.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року № 275, Державна екологічна інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Що ж до представництва прокуратурою Мукачівської міської ради, то відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з положеннями частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло з власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, обласною прокуратурою 26.03.2026 попередньо повідомлено про встановлені порушення інтересів держави Державну екологічну інспекцію у Закарпатській області та Мукачівську міську раду, водночас уповноваженими органами не вжито належних заходів до відновлення таких порушених інтересів держави, зокрема шляхом подання до суду відповідного позову про стягнення завданих кримінальним правопорушенням збитків.

Таким чином, компетентні органи, які були обізнані про відповідні обставини, які, на думку прокурора, свідчили про порушення інтересів держави, та маючи відповідні повноваження для їх захисту, не скористалися наданими їм законом засобами судового захисту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначила, що невжиття компетентним органом заходів щодо захисту інтересів держави протягом розумного строку після отримання інформації про можливе порушення таких інтересів свідчить про нездійснення ним належного захисту та є достатньою підставою для реалізації прокурором представницьких повноважень.

Звернення прокурора до компетентного органу перед поданням позову фактично надає такому органу можливість самостійно відреагувати на виявлені порушення шляхом проведення перевірки, вжиття заходів реагування або звернення до суду. Якщо ж після отримання відповідної інформації орган не здійснює належних дій щодо захисту інтересів держави, прокурор набуває право на представництво таких інтересів у суді.

Звернення прокурора до компетентних органів до подання позову забезпечило їм реальну можливість самостійно вжити заходів реагування, однак така можливість використана не була. У цьому випадку прокурором дотримано процедуру, встановлену статтею 23 Закону України «Про прокуратуру»: компетентний орган був завчасно повідомлений про виявлені порушення, однак самостійно не звернувся до суду та не вжив заходів щодо захисту інтересів держави.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що прокурором належним чином обґрунтовано порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначено компетентні органи у спірних правовідносинах та дотримано передбачену законом процедуру реалізації представницьких повноважень.

Отже, наявні правові підстави для представництва прокурором інтересів держави у даній справі, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що до способів захисту прав і законних інтересів віднесено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 11.02.2026 у справі №907/278/25 в подібних правовідносинах зазначив, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи й спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв`язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки й шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки.

Суди, розглядаючи спори про стягнення збитків, мають встановлювати обставини щодо наявності всіх елементів складу правопорушення у їх сукупності.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Отже, при зверненні з позовом про стягнення шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Відносини щодо володіння, користування та розпорядження лісами, спрямовані на забезпечення охорони, відтворення і сталого використання лісових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства в екологічній, економічній, соціальній та інших сферах, регулюються, зокрема, Лісовим кодексом України.

Відповідно до статті 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов`язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.

Згідно з статтею 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Згідно з ч.5 статті 86 Лісового кодексу України забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на, зокрема постійних лісокористувачів.

Статтею 105 Лісового кодексу України передбачено, що порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону.

Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у, зокрема незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників.

Відповідно до статті 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Суд зазначає, що правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь визначає Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Відповідно до ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.

Системний аналіз положень статті 86, пункту 1 частини другої статті 105, статті 107 Лісового кодексу України дає підстави для висновку про те, що у випадку порушення вимог щодо організації охорони і захисту лісів, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, до того ж підприємства, установи, організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. При цьому, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 30.01.2025 у справі № 907/48/24, від 18.05.2023 у справі № 914/669/22, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17).

Для покладення на постійного лісокористувача обов`язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з`ясування обставини щодо встановлення факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, тобто у такому випадку, здійснення незаконної порубки дерев.

Місцевий господарський суд встановив, що в межах кримінального провадження №4202507[телефон приховано] від 24.06.2025 досліджувалися обставини незаконної порубки дерев у кварталі 73 виділі 17.1 Лавківського лісництва Берегівського надлісництва філії «Карпатський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України».

Під час огляду зазначеної лісової ділянки 24.09.2025 виявлено 77 пнів зрубаних дерев, з яких 42 дерева породи дуб були відведені в рубку на підставі спеціального дозволу на спеціальне використання лісових ресурсів №20250318-000505 від 18.03.2025, тоді як 35 дерев породи дуб зрубано без ознак їх відведення в рубку та без відповідного маркування. За результатами огляду незаконно зрубані дерева зафіксовано у польових перелікових відомостях, що є додатком до протоколу огляду від 24.09.2025.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що в ході огляду місця незаконної порубки за участю працівників відповідача та спеціалістів було проведено заміри діаметрів пнів незаконно зрубаних дерев, відібрано вікові керни та здійснено відповідну фотофіксацію. Усі виявлені пні дерев, щодо яких встановлено відсутність ознак відведення в рубку, були помічені помаранчевою фарбою.

Встановлені судом першої інстанції обставини у їх сукупності свідчать не лише про факт незаконної порубки дерев на території, за охорону та захист якої відповідає ДСГП «Ліси України», а й про неналежне виконання відповідачем покладених на нього законом обов`язків щодо забезпечення охорони лісу.

Суд враховує, що охорона і захист лісів є складовою частиною діяльності відповідача, проте факт незаконної рубки дерев свідчить про неналежне виконання відповідачем обов`язку щодо здійснення заходів з охорони лісів від незаконних рубок.

Таким чином, відповідач, як постійний лісокористувач, не дотримавши вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень допустив самовільну порубку, на підпорядкованій йому території, не забезпечив збереження не призначених для порубки дерев, не здійснив комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних порубок, не запобіг порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Розглядаючи питання про стягнення з постійного лісокористувача збитків, завданих порушенням природоохоронного законодавства внаслідок незаконної порубки дерев, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що статутом такого лісокористувача визначено цілі його діяльності та обов`язки щодо охорони лісу, а відсутність визначеного чіткого переліку заходів не звільняє відповідача від необхідності та не спростовує можливості виконання ним комплексу заходів, необхідних і достатніх для виконання покладених на нього обов`язків (постанова Верховного суду від 28.09.2023 у справі № 927/32/23).

Сам по собі факт вжиття окремих заходів, у тому числі виявлення правопорушення та повідомлення правоохоронних органів, не спростовує встановлених судом обставин щодо неналежного виконання покладеного на постійного лісокористувача обов`язку забезпечити охорону і збереження лісу.

Матеріалами справи підтверджено, що незаконну порубку 35 дерев здійснено на території, яка перебувала у віданні та користуванні відповідача, а обов`язок щодо її охорони та захисту, у тому числі від незаконних рубок, відповідно до вимог Лісового кодексу України покладено на постійного лісокористувача. При цьому відповідач не довів, що ним було організовано та фактично забезпечено такий рівень охорони лісової ділянки, який відповідав установленим законом обов`язкам постійного лісокористувача та виключав можливість незаконної порубки.

Виявлення незаконно зрубаних дерев під час проведення огляду в межах кримінального провадження не свідчить про належне виконання відповідачем покладених на нього обов`язків щодо охорони лісу, а навпаки підтверджує факт наявності на підконтрольній йому території незаконної рубки, яку не було своєчасно виявлено та припинено працівниками лісової охорони.

За встановлених обставин невиконання або неналежне виконання відповідачем передбачених законом обов`язків щодо охорони та захисту лісів перебуває у причинному зв`язку із заподіяною шкодою, оскільки неналежне забезпечення охорони лісової ділянки створило умови для здійснення незаконної порубки третіми особами та призвело до знищення лісових насаджень.

Водночас відповідач не довів відсутності своєї вини у неналежному виконанні обов`язків щодо охорони лісу, не надавши належних і допустимих доказів того, що ним було вжито всіх залежних від нього заходів для належного виконання таких обов`язків.

За умови належного виконання відповідачем покладених законом обов`язків незаконна рубка могла бути своєчасно виявлена, припинена або попереджена.

З огляду на це апелянтом не спростовано правомірність висновків суду першої інстанції в частині встановлення неправомірності його поведінки та наявності вини, що виявилася у неналежному виконанні обов`язку з охорони лісів від незаконних рубок.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про безпідставність незалучення до участі у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Відповідно до статті 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є вимога про стягнення з ДСГП «Ліси України» шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки дерев на території, яка перебуває у віданні відповідача як постійного лісокористувача.

Отже, предметом безпосереднього розгляду у цій справі є наявність правових підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності за неналежне виконання обов`язків щодо охорони та захисту лісів, факт заподіяння шкоди, її розмір, причинний зв`язок та вина відповідача.

Водночас ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є сторонами спірних правовідносин, а рішення у цій справі не вирішує питання про наявність, відсутність чи обсяг їхніх прав або обов`язків перед позивачами чи відповідачем. Суд також не встановлює у цій справі їхньої цивільно-правової, адміністративної чи кримінальної відповідальності за безпосереднє здійснення незаконної рубки.

Посилання апелянта на те, що обставини незаконної рубки пов`язуються з діями зазначених осіб, не є достатньою підставою для їх залучення до участі у справі як третіх осіб. Встановлення обставин щодо безпосереднього вчинення незаконної рубки іншими особами не є необхідною умовою для вирішення господарського спору, оскільки предметом доказування є, зокрема, належне виконання відповідачем обов`язків постійного лісокористувача щодо охорони та захисту лісу.

При цьому можливість виникнення у відповідача в подальшому права зворотної вимоги до працівника чи іншої особи у зв`язку з відшкодуванням шкоди не свідчить про те, що рішення у цій справі безпосередньо вирішує питання про права чи обов`язки такої особи. Правовідносини, які можуть виникнути у зв`язку з реалізацією права регресної вимоги, є самостійними правовідносинами та можуть бути предметом окремого судового розгляду, у межах якого відповідна особа матиме можливість реалізувати свої процесуальні права.

Отже, апелянтом не наведено, а матеріалами справи не підтверджено, яким чином рішення у цій справі безпосередньо впливає або може вплинути на конкретні права чи обов`язки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо однієї зі сторін.

Відтак передбачені статтею 50 ГПК України підстави для їх залучення до участі у справі як третіх осіб відсутні.

17.10.2019 набув чинності Закон від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким внесено зміни до ГПК, зокрема змінено назву ст. 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів», викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування» поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК).

Суд апеляційної інстанції, досліджуючи питання визначення розміру шкоди, дослідив та надав оцінку, зокрема, таким доказам: протоколу огляду від 24.09.2025, польовим переліковим відомостям, складеним за результатами проведення огляду, розрахунку розміру шкоди, заподіяної лісу, проведеного спеціалістами Державної екологічної інспекції у Закарпатській області 01.12.2025, висновку судової інженерно-екологічної експертизи № 5808-У від 12.12.2025, а також висновку наукової ботанічної експертизи від 01.12.2025.

Із протоколу огляду від 24.09.2025 вбачається, що під час огляду кварталу 73 виділу 17.1 Лавківського лісництва Берегівського надлісництва філії «Карпатський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» встановлено наявність 77 пнів від зрубаних дерев.

При цьому на підставі спеціального дозволу на спеціальне використання лісових ресурсів № 20250318-000505 від 18.03.2025 у межах зазначеної лісової ділянки було дозволено проведення вибіркової санітарної рубки 42 дерев породи дуб, тоді як 35 дерев породи дуб були зрубані без ознак їх відведення в рубку.

Під час проведення огляду за участю працівників відповідача та спеціалістів проведено заміри середніх діаметрів пнів незаконно зрубаних дерев, відібрано вікові керни, а результати огляду зафіксовано у відповідних польових перелікових відомостях, які є додатком до протоколу огляду від 24.09.2025. Пні дерев, щодо яких встановлено відсутність ознак відведення в рубку, були помічені помаранчевою фарбою.

Таким чином, протокол огляду та додані до нього польові перелікові відомості містять конкретні відомості щодо місця виявлення незаконної порубки, кількості незаконно зрубаних дерев, їх породи, діаметрів пнів та інших характеристик, необхідних для визначення розміру заподіяної лісу шкоди.

На підставі зазначених матеріалів 01.12.2025 спеціалістами Державної екологічної інспекції у Закарпатській області проведено розрахунок розміру шкоди, заподіяної лісу внаслідок незаконної порубки дерев. Розрахунок здійснено відповідно до такс, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу». За результатами такого розрахунку розмір шкоди визначено у сумі 1 383 885,53 грн.

Зазначений розмір шкоди підтверджується також висновком судової інженерно-екологічної експертизи № 5808-У від 12.12.2025, відповідно до якого рубка дерев у кварталі 73 виділі 17.1 Лавківського лісництва Берегівського надлісництва філії «Карпатський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» проведена з порушенням вимог природоохоронного законодавства, а розмір шкоди, спричиненої довкіллю, розрахунково та документально підтверджено у сумі 1 383 885,53 грн.

Крім того, відповідно до висновку наукової ботанічної експертизи від 01.12.2025 встановлено, що дерева дуба звичайного, зразки яких були відібрані під час огляду 24.09.2025 у кварталі 73 виділі 17.1 Лавківського лісництва, були зрубані у період після осіннього опадання листя, тобто в листопаді-грудні 2024 року, до початку приросту деревини у березні-квітні 2025 року.

Отже, наведені докази є взаємопов`язаними та узгоджуються між собою щодо місця незаконної порубки, кількості зрубаних дерев, їх породи, відсутності ознак відведення таких дерев у рубку, а також розміру заподіяної лісу шкоди.

При цьому факт того, що зазначені докази були отримані або сформовані у межах кримінального провадження, не позбавляє їх доказового значення у господарській справі. Господарський суд оцінює такі докази у сукупності з іншими матеріалами справи та встановлює їх належність, допустимість, достовірність і взаємний зв`язок відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно поклав в основу рішення висновок судової інженерно-екологічної експертизи в частині оцінки відповідності дій чи бездіяльності відповідача вимогам законодавства, колегія суддів відхиляє.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза є дослідженням на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Висновок судової інженерно-екологічної експертизи № 5808-У від 12.12.2025 колегія суддів оцінює не як доказ правової кваліфікації дій відповідача, а в сукупності з іншими доказами у справі, зокрема протоколом огляду від 24.09.2025, польовими переліковими відомостями, розрахунком розміру шкоди та висновком наукової ботанічної експертизи.

При цьому відповідно до статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Правову оцінку встановленим обставинам, зокрема наявності протиправної поведінки відповідача, його вини та причинного зв`язку між неналежним виконанням обов`язків щодо охорони лісу та заподіяною шкодою, надає суд.

Водночас чинне процесуальне законодавство не встановлює заборони щодо використання під час розгляду господарської справи доказів, отриманих у межах інших проваджень.

Отже, докази, зібрані в межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у господарській справі, якщо відомості, що містяться в них, стосуються предмета доказування. Достовірність, належність, допустимість та достатність таких доказів підлягають оцінці господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

Аналогічний підхід викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18.

У цій справі матеріали кримінального провадження № 4202507[телефон приховано] від 24.06.2025 містять відомості безпосередньо щодо об`єкта правопорушення, місця проведення рубки, кількості та породи зрубаних дерев, діаметрів пнів та інших їхніх характеристик. Сукупний зміст протоколу огляду від 24.09.2025, польових перелікових відомостей, висновків експертів та інших документів містить відомості щодо об`єкта правопорушення та його кількісних і якісних характеристик, що дає змогу встановити фактичні показники, покладені в основу розрахунку розміру шкоди, та перевірити їх узгодженість між собою.

Таким чином, зазначені докази оцінені судом в їх сукупності та взаємному зв`язку з іншими матеріалами справи. При цьому висновок експерта не замінює правової оцінки суду, а використовується в частині, що стосується питань, для вирішення яких необхідні спеціальні знання, зокрема щодо встановлення фактичних характеристик зрубаних дерев та визначення розміру заподіяної шкоди.

Відтак посилання апелянта на те, що використання висновку судової інженерно-екологічної експертизи свідчить про передачу експерту повноважень щодо вирішення питань права, є безпідставними.

Сукупний зміст цих документів містить відомості щодо об`єкта правопорушення та його кількісних і якісних характеристик, що дає змогу встановити фактичні показники, покладені в основу розрахунку, і перевірити їх узгодженість між собою.

Відповідач, у свою чергу, не надав суду жодного належного та допустимого доказу, який би спростовував визначені експертом вихідні дані, правильність застосованих такс або розрахунок суми шкоди. Клопотань про призначення повторної чи додаткової експертизи у справі відповідачем також не заявлялося.

За таких обставин колегія суддів вважає, що надані у справі докази у своїй сукупності є достатніми та більш вірогідними для висновку про доведеність факту заподіяння шкоди у розмірі 1 383 885, 53 грн, а доводи апеляційної скарги щодо недоведеності розміру шкоди є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судом обставин та не спростовують правильності висновків місцевого господарського суду, а тому підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Відповідно до ст. ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст.129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.07.2026 у справі №907/418/26 залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено і підписано 16.10.2026.

Головуючий суддя В.О. Ржепецький

Судді Н.Л. Степанюк

Р.В. Міліціанов