Постанова № 140652176 у справі № 910/632/26 від 23.09.2026

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2026 р. Справа№ 910/632/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Сибіги О.М.

Тищенко О.В.

за участю секретаря судового засідання Кузьмінської О.Р.,

за участю представника (-ів) згідно протоколу судового засідання від 23.09.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 (повний текст складено 18.05.2026)

у справі №910/632/26 (суддя Мандриченко О. В.)

за позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс"

про стягнення 1 681 990, 92 грн,

ВСТАНОВИВ:

Київська міська рада звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс" 1 681 990,92 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс" на користь Київської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі 1 601 630, 37 грн та судовий збір у розмірі 19 219, 10 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено повністю.

Не погодившись із прийнятим рішенням, 01.06.2026 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") Київська міська рада звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 у справі №910/632/26, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 по справі № 910/632/26 в частині відмови у позовних вимогах та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що мають значення для справи, а також з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права. Так, апелянт не погоджується з виключенням судом першої інстанції з розрахунку періоду з 01.03.2022 по 31.05.2022 і вважає, що до спірних правовідносин зі стягнення безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою не можуть бути застосовані ні підпункт 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, ні рішення Київської міської ради про нульову ставку орендної плати. Разом з цим, скаржник вказує, що в постановах Верховного Суду від 07.11.2023 у справі № 910/3733/23, від 06.02.2024 у справі № 910/14086/22 та від 23.04.2024 у справі № 910/14473/22 пільговий період застосовувався виключно до суб`єктів господарювання, які на момент його настання мали укладений і чинний договір оренди земельної ділянки.

Апелянт вказує, що законодавство розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності» (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України). Відповідач, як зазначає скаржник, не є власником чи постійним землекористувачем, а отже не може бути платником земельного податку. Тому розмір безпідставно збережених коштів визначено виходячи з орендної плати, яку відповідач сплачував би за умови належного оформлення земельних правовідносин. Окрім цього, апелянт посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27.04.2021 у справі № 922/2378/20. За цим висновком особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки без права власності, постійного користування чи договору оренди, не підпадає під регулювання відповідних норм ПК України. Суд першої інстанції цього висновку, за доводами скаржника, не врахував, що призвело до неправильного вирішення справи. Апелянт також посилається на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 у справі № 910/8719/24, у відкритті касаційного провадження в якій ухвалою Верховного Суду від 03.02.2025 відмовлено. Окрім того, скаржник наводить постанови цього суду від 19.03.2025 у справі № 910/13042/24, від 03.04.2025 у справі № 910/13062/24, від 10.04.2025 у справі № 910/6404/24, від 24.04.2025 у справі № 910/11558/24 та від 02.07.2025 у справі № 910/8635/24. У цих постановах, за доводами апелянта, зазначено, що підпункт 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України до таких правовідносин не застосовується.

Не погоджується апелянт і із застосуванням пункту 19.13 рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» у редакції рішення від 13.09.2022 № 5449/5490. Скаржник вказує, що цей пункт встановлює мінімальні розміри орендної плати «при укладанні та внесенні змін до договорів оренди». Окрім цього, рішенням Київської міської ради від 20.04.2023 № 6311/6352 механізм реалізації пільги визначено саме через укладення додаткових угод до договорів оренди. Відтак, на думку апелянта, нульова ставка є заохоченням для добросовісних землекористувачів, які оформили свої земельні правовідносини, і не може поширюватися на фактичних користувачів, які користувалися землею безоплатно та поза правовим полем. Посилаючись на статті 93, 125, 126 ЗК України, пункт 288.1 статті 288 ПК України та постанову Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 906/961/17, скаржник наголошує, що підставою для нарахування орендної плати є договір оренди, а право оренди виникає з моменту його державної реєстрації. Аналогічний висновок, за доводами апелянта, викладено в постанові Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 у справі № 910/3661/25.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу скаржник вказує, що період з 01.03.2022 по 31.05.2022 правомірно включено до розрахунку. Тому з відповідача, на його думку, належить стягнути 1 681 990,92 грн, а не 1 601 630,37 грн, як вирішив суд першої інстанції.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.06.2026, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Чаплян С.Є., судді Іванов В.П., Крижний О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2026 заяву колегії суддів Чапляна С.Є., Іванова В.П., Крижного О.М. про самовідвід від розгляду справи №910/632/26 задоволено. Матеріали справи № 910/632/26 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2026, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Сибіга О.М., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2026 апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 у справі №910/632/26 залишено без руху. Роз`яснено Київській міській раді, що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали особа має право усунути недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази, що підтверджують доплату судового збору у встановленому законодавством розмірі.

19.06.2026 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") від Київської міської ради до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про продовження процесуального строку, у якому апелянт просить продовжити процесуальний строк встановлений судом щодо усунення недоліків апеляційної скарги, а саме сплати судового збору на 10 (десять) робочих днів.

23.06.2026 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") від Київської міської ради до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги на виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2026, а саме докази доплати судового збору на суму 2 547, 11 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1086 від 22.06.2026.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2026 клопотання Київської міської ради про продовження строку на усунення недоліків задоволено. Продовжено Київській міській раді строк для усунення недоліків апеляційної скарги на десять днів в строк до 01.07.2026.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 у справі №910/632/26. Витребувано матеріали справи №910/632/26 у Господарського суду міста Києва. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 у справі №910/632/26 у судовому засіданні 22.07.2026.

Судове засідання, призначене до розгляду 22.07.2026 не відбулось, у зв`язку з перебуванням головуючого судді Гончаров С.А. та судді Тищенко О.В. у відпустках та у відрядженні.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2026 призначено до розгляду у судовому засіданні справу №910/632/26 за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 на 23.09.2026.

У судове засідання, що відбулось 23.09.2026 з`явився представник позивача, надав свої пояснення щодо суті спору та просив задовольнити вимоги викладені в його процесуальних документів. обох сторін та просили задовольнити вимоги викладені в їх процесуальних документах.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради (далі також - позивач, Рада) є власником земельної ділянки площею 0,8975 га з кадастровим номером [номер приховано]:90:118:0012, місце розташування - вул. Новопирогівська, 62а у Голосіївському районі м. Києва, вид цільового призначення: 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (далі також - Земельна ділянка).

Земельна ділянка забудована цілісним майновим комплексом загальною площею 5156,80 кв.м, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс" (далі також - відповідач, Товариство) на підставі договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 18.02.2008 №801.

Позивач вказує, що зважаючи на те, що відповідач безоплатно використовував Земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:90:118:0012 без правовстановлюючих документів на неї, у зв`язку з чим відповідач безпідставно утримав грошові кошти у розмірі 1 681 990,92 грн.

Таким чином, позовні вимоги обґрунтовано тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс" безпідставно збережено кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,8975 з кадастровим номером [номер приховано]:90:118:0012, місце розташування - вул. Новопирогівська, 62а у Голосіївському районі м. Києва за період з 17.11.2021 до 31.12.2025 у сумі 1 681 990,92 грн.

Суд першої інстанції приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог виходив з того, що відповідач у спірний період користувався земельною ділянкою комунальної власності площею 0,8975 га з кадастровим номером [номер приховано]:90:118:0012, місце розташування - вул. Новопирогівська, 62а у Голосіївському районі м. Києва, вид цільового призначення: 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

Суд першої інстанції вказував, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки в розрізі років визначалась відповідно до вимог законодавства, та за 2024 рік становить 12 844 796,21 грн (14 386 171,76/1,12), де зазначені: нормативно-грошова оцінка Земельної ділянки за 2025 рік; коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель за 2024 рік; за 2023 рік становить 12 221 499,72 грн (12 844 796,21/1,051), де зазначені: нормативно-грошова оцінка Земельної ділянки за 2024 рік; коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель за 2023 рік; за 2022 рік становить 10 627 391,06 грн (12 221 499,72/1,15), де зазначені: нормативно-грошова оцінка Земельної ділянки за 2023 рік; коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель за 2022 рік; за 2021 рік становить 9 661 264,60 грн (10 627 391,06/1,1), де зазначені: нормативно-грошова оцінка Земельної ділянки за 2022 рік; коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель за 2021 рік.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем не враховано те, що відповідно до абз. 1 пп. 69.14 п. 69 підрозділу "Інші перехідні положення" розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України за період з 01.03.2022 до 31.12.2022 не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної форми власності) за земельні ділянки, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - Перелік), визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. Зазначений Перелік затверджено відповідним наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 року за № 1668/39004.

Зі змісту Переліку вбачається, що у період з 24.02.2022 по 30.04.2022 вся територія міста Києва визнана територією активних бойових дій.

Відповідно до рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 "Про бюджет міста Києва на 2022 рік" (зі змінами, внесеними, зокрема, рішенням Ради від 13.09.2022 року № 5449/5490) з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка.

Позивачем не було враховано й вищенаведеного власного рішення, яким користувачі земельних ділянок комунальної власності фактично звільняються від сплати орендної плати у період з 01.03.2022 по 31.05.2022.

Таким чином, до розрахунку суду першої інстанції загальна сума заборгованості з орендної плати за користування Земельною ділянкою розраховується таким чином:

1) з 17.11.2021 по 31.12.2021 9 661 264,60*3%/365*45 днів = 35 733,44 грн;

2) з 01.01.2022 по 31.12.2022 10 627 391,06*3%/365*273 днів = 238 461,18 грн;

3) з 01.01.2023 по 31.12.2023 12 221 499,72*3%/365*365 днів = 366 644,99 грн;

4) з 01.01.2024 по 31.12.2024 12 844 796,21*3%/366*366 днів = 385 343,89 грн;

5) з 01.01.2025 по 31.12.2025 14 386 171,76*4%/365*365 днів = 575 446,87 грн,

а разом: 35 733,44 + 238 461,18 + 366 644,99 + 385 343,89 + 575 446,87 = 1 601 630,37 грн, де зазначені: період (рік) розрахунку; нормативно-грошова оцінка Земельної ділянки за вказаний період; ставка орендної плати, яка підлягала застосуванню у відповідному періоді (році); кількість днів у відповідному році; кількість днів у відповідному періоді та сума сплати за відповідний період.

За висновком суду першої інстанції, відповідач на період спірних правовідносин не оформив право власності або право постійного землекористування земельною ділянкою, а тому не був суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14.1.72 Податкового кодексу України).

За даними Головного управління ДПС у місті Києві (лист від 09.12.2025 № 34438/5/26-15-04-15-03) відповідачем не подавалося податкових декларацій по платі за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) та не сплачувалося плати за землю за 2020 - 2025 роки до Центральної ДПІ м. Києва (Голосіївський район).

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що сума, яка підлягає стягненню в межах даної позовної заяви складає 1 601 630,37 грн.

Проте, колегія суддів, дослідивши матеріали справи, вважає правові висновки суду першої інстанції в частині виключення з розрахунку періоду з 01.03.2022 по 31.05.2022 помилковими, такими, що ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач у спірний період користувався земельною ділянкою комунальної власності площею 0,8975 га з кадастровим номером [номер приховано]:90:118:0012, на якій розташований належний йому цілісний майновий комплекс. При цьому договору оренди земельної ділянки між сторонами не укладено, а права користування нею не зареєстровано. Отже, відповідач є фактичним користувачем земельної ділянки, а спірні правовідносини мають позадоговірний характер і регулюються положеннями глави 83 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17). Розмір таких коштів визначається виходячи з розміру орендної плати, яку власник отримав би за звичайних умов за належного оформлення відповідачем права користування земельною ділянкою.

Таким чином, предметом стягнення в цій справі є не плата за землю як податковий обов`язок, а безпідставно збережені відповідачем кошти, розмір яких лише обчислюється за ставками орендної плати.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин підпункт 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України. Ця норма звільняє від нарахування та сплати плати за землю, тобто земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю є загальнодержавним податком, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності є обов`язковим платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). При цьому згідно з пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 27.04.2021 у справі № 922/2378/20, власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки. Однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм Податкового кодексу України.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач у спірний період не був ні власником, ні постійним користувачем, ні орендарем земельної ділянки, а отже не був платником плати за землю в жодній з її форм. Сам суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не був суб`єктом плати за землю у формі земельного податку. Проте він помилково вважав, що відповідач є платником орендної плати, хоча договору оренди, який є підставою для її нарахування, сторони не укладали. Відтак податкова пільга, передбачена підпунктом 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, на відповідача не поширюється. Аналогічні висновки викладено, зокрема, у постанові Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 у справі № 910/8719/24, у відкритті касаційного провадження у якій ухвалою Верховного Суду від 03.02.2025 відмовлено.

Окрім цього, колегія суддів зазначає, що, навіть за умови застосування зазначеної норми, вона звільняла б від плати за землю лише за період активних бойових дій на відповідній території. Відповідно до Переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, для міста Києва цей період завершився 30.04.2022. Тоді як суд першої інстанції виключив з розрахунку період до 31.05.2022 включно, не навівши обґрунтування такого збільшення.

Колегія суддів також погоджується з доводами апелянта про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин пункту 19.13 рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» у редакції рішення від 13.09.2022 № 5449/5490.

Як убачається зі змісту зазначеного пункту, Київська міська рада встановила мінімальні розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності при укладанні та внесенні змін до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком 11 до цього рішення. Ставку орендної плати в розмірі 0 відсотків на період з 01.03.2022 по 31.05.2022 встановлено в межах саме цього регулювання. Рішенням Київської міської ради від 20.04.2023 № 6311/6352 «Про уточнення механізму реалізації пільг зі сплати орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва» визначено, що пільга реалізується шляхом укладення додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок. Отже, нульова ставка орендної плати є пільгою, встановленою органом місцевого самоврядування для орендарів земельних ділянок комунальної власності, тобто осіб, які належним чином оформили своє право користування землею.

Відповідно до статей 93, 125, 126 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, яке виникає з моменту його державної реєстрації. Відповідач договору оренди не укладав і права оренди не реєстрував, хоча відповідно до частини 9 статті 120 ЗК України був зобов`язаний звернутися до Київської міської ради із клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений належний йому об`єкт нерухомості. Крім того, як убачається з листа Головного управління ДПС у місті Києві від 09.12.2025 № 34438/5/26-15-04-15-03, відповідач не подавав податкових декларацій і не сплачував плату за землю за 2020- 2025 роки. За таких обставин відповідач не належить до кола осіб, на яких поширюється встановлена Київською міською радою пільга. Поширення цієї пільги на фактичного користувача, який не оформив правовідносин щодо користування землею, надавало б йому необґрунтовані переваги перед добросовісними орендарями. Аналогічні висновки викладено в постанові Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 у справі № 910/3661/25.

Перевіривши розрахунок позивача, колегія суддів встановила, що він здійснений відповідно до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, правильно визначеної судом першої інстанції з урахуванням коефіцієнтів індексації, та ставок орендної плати, встановлених додатками 11 до рішень Київської міської ради про бюджет міста Києва на відповідні роки. Розрахунок є арифметично правильним. Отже, за період з 17.11.2021 по 31.12.2025 розмір безпідставно збережених відповідачем коштів становить 1 681 990,92 грн, у тому числі 318 821,73 грн за 2022 рік. Відповідач розрахунку позивача не спростував і контррозрахунку не надав.

Відтак суд першої інстанції помилково відмовив у стягненні 80 360,55 грн безпідставно збережених коштів за період з 01.03.2022 по 31.05.2022.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апелянта знайшли своє підтвердження, а суд першої інстанції неправильно застосував підпункт 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України та пункт 19.13 рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 до правовідносин, на які ці норми не поширюються. Відтак апеляційну скаргу Київської міської ради слід задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 у справі № 910/632/26 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог. Позов слід задовольнити повністю і стягнути з відповідача 1 681 990,92 грн безпідставно збережених коштів.

Відповідно до частини 14 статті 129 ГПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги задоволено в повному обсязі, судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 20 183,89 грн відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України покладається на відповідача. Судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3 993,60 грн у зв`язку із задоволенням апеляційної скарги також покладається на відповідача.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 2, 4 ч. 1 ст. 275, ст. 277, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської міської ради - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 у справі №910/632/26 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та викласти в наступній редакції:

«Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс" (03045, місто Київ, вулиця Новопирогівська, будинок 62А, ідентифікаційний код 35725096) на користь Київської міської ради (01001, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36, ідентифікаційний код 22883141) безпідставно збережені кошти у розмірі 1 681 990 (один мільйон шістсот вісімдесят одна тисяча дев`ятсот дев`яносто) грн 92 коп. та судовий збір у розмірі 20 183 (двадцять тисяч сто вісімдесят три) грн 89 коп.».

3. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 у справі №910/632/26 - залишити без змін.

4. Здійснити розподіл судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс" (03045, місто Київ, вулиця Новопирогівська, будинок 62А, ідентифікаційний код 35725096) на користь Київської міської ради (01001, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36, ідентифікаційний код 22883141) 3 993 (три тисячі дев`ятсот дев`яносто три) грн 60 коп.

5. Видачу наказів доручити суду першої інстанції.

6. Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 287 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 15.10.2026

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді О.М. Сибіга

О.В. Тищенко