СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2026 року м. Харків Справа №917/635/26
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.,
розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу відповідача - Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вх.№1726П/1) на рішення Господарського суду Полтавської області від 23.07.2026 року у справі №917/635/26
за позовною заявою заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області, 38500, Полтавська обл., Полтавський р-н, с-ще Диканька, вул. Незалежності, 64а,
в інтересах держави в особі:
1. Скороходівської селищної ради, 38813, Полтавська обл., Полтавський р-н, с-ще Скороходове, вул. Софіївська, буд. 15,
2. Державної екологічної інспекції Центрального округу, 36039, м. Полтава, вул. Коцюбинського, 6,
до Акціонерного товариства «Українська залізниця», 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройца, 5, в особі Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариство «Українська залізниця», 61052, м. Харків, вул. Євгена Котляра, 7,
про стягнення 231402,96 грн,
ВСТАНОВИВ:
Заступник керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області звернувся з позовом в інтересах держави в особі Скороходівської селищної ради та Державної екологічної інспекції Центрального округу до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в розмірі 231402,96 грн.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 23.07.2026 року у справі №917/635/26 (повне рішення складено 23.07.2026 року, суддя Мацко О.С.) позов задоволено.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (адреса вул. Єжи Ґедройца, 5, м. Київ, 03150 ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (адреса вул. Євгена Котляра, 7, м. Харків, 61052, ЄДРПОУ 40081216) на користь Скороходівської селищної ради (38813, Полтавська обл., Полтавський р-н, с-ще Скороходове, вул. Софіївська, буд. 15, код ЄДРПОУ 21047276, р/р [рахунок приховано], ГУК Кайзначейства України у Полтавській області / смт. Скороходове / 24062100, код отримувача (ЄДРПОУ) 37959255) 231 402,96 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (адреса вул. Єжи Ґедройца, 5, м. Київ, 03150 ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (адреса вул. Євгена Котляра, 7, м. Харків, 61052, ЄДРПОУ 40081216) на користь Полтавської обласної прокуратури (м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави, 7, р/р [рахунок приховано], банк ДКСУ м. Київ МФО 820172, код ЄДРПОУ 02910060) понесені витрати на сплату судового збору в сумі 2776,84 грн.
Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить:
- рішення Господарського суду Полтавської області від 23.07.2026 року у справі №917/635/26 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області, поданої в інтересах держави в особі Скороходівської селищної ради та Державної екологічної інспекції Центрального округу, до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 231402,96 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, - відмовити у повному обсязі,
- долучити до матеріалів справи №917/635/26 Науково-правовий висновок від 27.07.2026 року №90, підготовлений Науково-дослідним інститутом правового забезпечення інноваційного розвитку Національної академії правових наук України, як доказ, що з`явився після ухвалення рішення судом першої інстанції та об`єктивно не міг бути поданий і досліджений судом першої інстанції, на підставі частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України,
- відшкодувати судові витрати Акціонерному товариству «Українська залізниця» в установленому законом порядку.
До апеляційної скарги відповідачем надано науково-правовий висновок Науково-дослідного інституту правового забезпечення інноваційного розвитку Національної академії правових наук України від 27.07.2026 року №90.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо правової природи захисних лісонасаджень, розташованих у межах смуги відведення залізничного транспорту, безпідставно відніс їх до об`єктів лісового фонду та, як наслідок, неправильно визначив правовий статус АТ «Укрзалізниця» як постійного лісокористувача. На думку відповідача, зазначена помилка у правовій кваліфікації спірних насаджень зумовила подальше неправильне застосування норм Лісового кодексу України, зокрема, положень щодо постійного лісокористування, обов`язків постійних лісокористувачів та відповідальності за порушення лісового законодавства, а також безпідставне застосування до спірних правовідносин такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665.
Заявник апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано спеціального правового режиму земель залізничного транспорту та функціонального призначення захисних і укріплювальних насаджень, які створюються та утримуються саме як елемент інженерно-технологічного комплексу залізничної інфраструктури для забезпечення безпеки руху поїздів, захисту залізничного полотна від снігових занесень, ерозійних процесів, зсувів та інших несприятливих природних впливів.
Акціонерне товариство «Українська залізниця» повідомляє, що вказані обставини отримали системне правове обґрунтування у Науково-правовому висновку №90 від 27.07.2026 року, підготовленому Науково-дослідним інститутом правового забезпечення інноваційного розвитку Національної академії правових наук України, відповідно до якого захисні та укріплювальні лісонасадження, розташовані в межах смуги відведення залізничного транспорту, за своїм функціональним призначенням та способом створення є штучно створеними елементами інженерної інфраструктури залізниці, а не класичними об`єктами лісового господарства.
Крім того, відповідач зазначає, що суд першої інстанції не обґрунтував наявність протиправної бездіяльності та вини АТ «Укрзалізниця», а також не встановлено причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) АТ «Укрзалізниця» та заподіяною шкодою.
Заявник апеляційної скарги повідомляє, що з тексту рішення вбачається, що заяву про злочин щодо виявленої порубки подано 17.03.2025 року, водночас як протокол огляду місця події, на який посилається суд при встановленні факту порубки та визначенні вихідних даних для розрахунку шкоди, датований 15.02.2022 року (саме ця дата фігурує і як дата початку кримінального провадження №1202217[телефон приховано]), а висновок судово-економічної експертизи від 27.12.2023 року складено із використанням вихідних даних протоколу огляду від 15.02.2022 року. Вважає, що зазначені розбіжності мають істотне значення, оскільки стосуються безпосередньо події, яка є підставою позову, доказів факту незаконної порубки та визначення розміру заявленої до стягнення шкоди.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.08.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача - Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду Полтавської області від 23.07.2026 року у справі №917/635/26. Позивачу встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 15 днів, з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Відзив має бути оформлено у відповідності до вимог ст.263 ГПК України, якою, зокрема, передбачено, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи з урахуванням положень ст.42 цього Кодексу Встановлено, що учасники справи мають право до 08.09.2026 року подати до апеляційного господарського суду клопотання, заяви та документи в обґрунтування своїх вимог і заперечень по справі з відповідним мотивуванням їх подання. Попереджено сторони, що апеляційна скарга підлягає розгляду за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи - за відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом). Витребувано з Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/635/26.
Вказана ухвала суду була направлена учасникам справи через підсистему Електронний суд і доставлена їм до кабінету користувача 17.08.2026 року після 17 год, тобто вважається врученою 18.08.2026 року.
24.08.2026 року від Диканської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому прокурор просить залишити рішення Господарського суду Полтавської області від 23.07.2026 у справі №917/635/26 без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» без задоволення.
31.08.2026 року матеріали справи №917/635/26 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо додаткового доказу, долученого до апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до положень ч. 3, 4, 5, 8, 10 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.
Згідно вимог ч. 1 - 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як: «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи». При цьому тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).
Винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи, у даному разі - відповідача.
Висновок щодо застосування приписів статей 80, 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 року у справі №909/965/16, від 26.02.2019 року у справі №913/632/17.
Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття фактично буде порушувати принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки відповідно до статті 124, 129 Конституції України, статей 7, 13 ГПК України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 року у справі №913/479/18.
Стаття 2 ГПК України одним з основних принципів господарського судочинства визначає змагальність сторін.
За змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Приписами частини другої статті 42 ГПК України унормовано, що учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно з частиною першою статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ст.14 ГПК України).
Відповідно до частини першої статті 73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов`язок із доказування варто розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи (п.8.2 постанови Верховного Суду від 04.03.2021 року у справі №908/1879/17).
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК, втрачає сенс (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 року у справі №916/3027/21).
Відповідно до сталої практики Верховного Суду докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована. При цьому докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (постанови Верховного Суду від 13.04.2021 року у справі №909/722/14, від 27.06.2023 року у справі №910/161/181/18).
Колегія суддів зазначає, що відповідач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, не долучив вищевказаний документ у суді першої інстанції, не заявляв клопотання про його долучення протягом розгляду справи у суді першої інстанції, а також не надав доказів неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали нього.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції 23.07.2026 року, повне рішення складено 23.07.2026 року, а такий доказ як науково-правовий висновок Науково-дослідного інституту правового забезпечення інноваційного розвитку Національної академії правових наук України від 27.07.2026 року №90 не існував на момент розгляду спору в суді першої інстанції, що виключає можливість прийняття його судом апеляційної інстанції у порядку статті 269 ГПК України. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.12.2024 року у справі №908/2296/23. Допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність, правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Тотожний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.10.2024 року у справі №903/639/23.
Суд звертає увагу, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Так, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» (заява №3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.10.2023 року у справі №499/895/19
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що скаржником не доведено неможливість подання доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього та винятковість даного випадку для прийняття нових доказів на стадії апеляційного розгляду. У разі відсутності доказів неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції, апеляційний суд залишає такі докази поза увагою та не приймає їх до розгляду. Аналогічні висновки знайшли своє відображення у сталій практиці Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 23.01.2020 року у справі №910/16322/18, від 22.01.2020 року у справі №915/99/19, від 14.01.2020 року у справі №910/5280/19, від 24.12.2019 року у справі №902/377/19.
Таким чином у апеляційного господарського суду відсутні підстави приймати поданий відповідачем доказ до розгляду.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши з урахуванням положень ч. 1 ст. 269 ГПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №454321422 від 01.12.2025 року земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:00:006:0001 має реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 791084753254, розташована у Полтавській області, Чутівський р-н, Скороходівська (колишня Артемівська) селищна рада, та знаходиться у постійному користуванні Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
Матеріали справи містять державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ПЛ №002382 від 22.01.2004 року виданий Південній залізниці, у якому зазначається, що земельна ділянка площею 60,83 га, розташована на території Іскрівської сільської та Артемівської селищної рад, надана у постійне користування для експлуатації та обслуговування залізничного транспорту.
За твердженням прокурора, вивченням матеріалів кримінального провадження №1202217[телефон приховано] від 15.02.2022 року, розпочатого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України, встановлено, що на відрізку пікету №10 на 92 км до пікету №6 на 93 км перегону «Коломак-Скороходове» в межах смуги відведення захисних лісонасаджень виробничого підрозділу «Сумська дистанція захисних лісонасаджень» Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» було виявлено незаконну порубку 12 дерев (породи дуб та 3 дерев ясен), різних діаметрів.
Матеріали справи містять витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження №1202217[телефон приховано] від 15.02.2022 року, відкритого за заявою підприємства від 15.02.2022 року.
Відповідно до протоколу огляду від 15.02.2022 року, проведеного слідчим СВ ВП №3 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області Пушко А.А., встановлено, що на відрізку пікету №10 на 92 км до пікету №6 на 93 км перегону «Коломак-Скороходове» в межах смуги відведення захисних лісонасаджень виробничого підрозділу «Сумська дистанція захисних лісонасаджень» Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», було виявлено незаконну порубку 12 дерев (3 породи ясен, решта - дуб) в межах земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:00:006:0001.
Листом від 22.02.2022 року №87 виробничий підрозділ «Сумська дистанція захисних лісонасаджень» Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» повідомлено СПД №2 ВП №3 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області, що начальником Люботинської виробничої дільниці Костенком В.С. 15.02.2022 року на дільниці Люботи-Полтава перегоні Коломак-Скороходове 93 км ПК 1-6 стороні лівій виявлена незаконна рубка дерев породи дуб, ясен у кількості 12 шт. Як вбачається зі змісту вказаного листа, згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству» від 23.07.2008 року №665 додаток 1, проведено обчислення шкоди з урахуванням індексу інфляції на 2021 рік, заподіяної лісовому господарству виробничого підрозділу «Сумська дистанція захисних лісонасаджень» незаконною рубкою деревини об`ємом 29,58 м.куб., розмір заподіяної шкоди складає 253342,60 грн.
Матеріали справи містять висновок експерта №СЕ-19/117-23/19725-ЕК від 27.12.2023 року, за результатами проведення судово-економічної експертизи у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 15.02.2022 року за №1202217[телефон приховано], у якому зазначається, що розмір шкоди внаслідок незаконної рубки дерев на землях лісового фонду ПЧЛУ-10, за умови застосування постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 року №665, з урахуванням вихідних даних, вказаних у копії протоколу огляду місця події від 15.02.2022 року, становить 231402,96 грн.
Листом виконавчого комітету Скороходівської селищної ради від 13.01.2026 року №02.1-28/82 повідомлено Диканівську окружну прокуратуру Полтавської області, що у ході досудового розслідування особи, причетні до вчинення незаконної порубки дерев, на даний час не встановлені.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що прокурор дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», шляхом повідомлення позивачів про встановлені порушення та надання строку для вжиття заходів до поновлення порушених інтересів держави, а також повідомлення про намір звернутися до суду в інтересах позивачів з відповідним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що протиправна поведінка відповідача полягає у бездіяльності, внаслідок якої він, як постійний лісокористувач, не дотримавшись вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, допустив самовільну порубку на підпорядкованій йому території, не забезпечив збереження не призначених для рубки дерев, не здійснив комплекс заходів, які б запобігли збереженню лісу від незаконної рубки та порушенню лісового законодавства невстановленими особами.
Місцевий господарський суд встановив, що шкода, завдана внаслідок незаконної порубки дерев в адміністративних межах Скороходівської селищної ради, підлягає стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища Скороходівської селищної ради на розподільчий казначейський рахунок за кодом класифікації доходів бюджету.
Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи, апеляційний господарський суд зазначає таке.
Предметом спору в цій справі є стягнення з відповідача шкоди, завданій державі порушенням положень лісового та природоохоронного законодавства, внаслідок незаконної вирубки дерев.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до ст. 16 ЦК України до способів захисту прав і законних інтересів віднесено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Частинами 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Колегія суддів зазначає, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки.
Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв`язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки.
Отже, суд, розглядаючи спір про стягнення збитків, має встановлювати обставини щодо наявності всіх елементів складу правопорушення у їх сукупності.
У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.
Отже, при зверненні з позовом про стягнення шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.
Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
Слід зазначити, що господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.
За загальними правилами розподілу обов`язку доказування, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України).
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства, (лісові відносини) регулюються, зокрема Лісовим кодексом України (далі по тексту - ЛК України).
За приписами ст. 19 ЛК України постійні лісокористувачі зобов`язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.
Положеннями ст. 63 ЛК України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
Частиною 5 ст. 86 ЛК України передбачено, що забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на, зокрема постійних лісокористувачів.
За приписами ст. 105 ЛК України порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону.
Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у, зокрема незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників.
Відповідно до ст. 107 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Статтею 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Системний аналіз положень ст. 86, п. 1 ч. 2 ст. 105, ст. 107 ЛК України дає підстави для висновку про те, що у випадку порушення вимог щодо організації охорони і захисту лісів, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, до того ж, підприємства, установи, організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.
Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. При цьому, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 30.01.2025 року у справі №907/48/24, від 18.05.2023 року у справі №914/669/22, Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 року у справі №909/976/17).
Так, відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.
Для покладення на постійного лісокористувача обов`язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з`ясування обставини щодо встановлення факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, тобто у даному випадку, здійснення незаконної порубки дерев.
Тож, у цих правовідносинах визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев, при цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування.
Колегія суддів звертається до висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові від 12.09.2024 року у справі №907/181/22, де вказано, що господарський суд, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, виходить з презумпції вини правопорушника.
Апеляційний господарський суд враховує, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження встановлення винних осіб у кримінальному провадженні №1202217[телефон приховано]. При цьому, наявність вироку у кримінальному провадженні щодо притягнення службових осіб, інших осіб за незаконну порубку лісу не є визначальним для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності на підставі ст. 1166 ЦК України.
Колегія суддів зауважує, що повідомлення правоохоронних органів про виявлення факту здійснення незаконної порубки лісів не звільняє особу, на яку покладено обов`язок зі здійснення в тому числі охорони від незаконної порубки лісів від відповідальності за завдані збитки через не дотримання покладених обов`язків. Саме відповідач, як постійний лісокористувач має обов`язок попередити, припинити та/або зафіксувати незаконну порубку дерев на підвідомчій території, водночас належних та достатніх заходів не вжив.
Факт повідомлення самостійно відповідачем щодо самовільної порубки дерев правоохоронні органи свідчить про належне виконання відповідачем своїх посадових обов`язків та не спростовує факт наявності вини відповідача та його бездіяльності щодо незабезпечення належної охорони лісу.
У п.88 постанови від 13.05.2020 року у справі №901/93/19 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що згідно вимог частини другої ст.19, ст.63 і 86 Лісового кодексу України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 року та 19.09.2018 року у справах №909/976/17, №925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень.
Крім того, згідно з Розділом ІІ Положення про виробничий підрозділ «Сумська дистанція захисних лісонасаджень», затвердженого наказом регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» від 21.02.2023 року №103/Н (далі Положення), основними завданнями Дистанції є організація та виконання робіт щодо створення та утримання захисних лісонасаджень в межах землекористування Товариства, ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження захисних властивостей насаджень, організація охорони і захисту захисних лісонасаджень шляхом здійснення комплексу заходів, спрямованих на їх збереження, зокрема, від незаконних рубок, заготівля та реалізація деревини у встановленому порядку згідно чинного законодавства України та ін.
До основних функцій підрозділу, серед інших, входить забезпечення охорони захисних лісонасаджень від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу та дотримання норм і вимог щодо охорони навколишнього середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки (п. 3.1, 3.11 Положення).
Колегія суддів ураховує, що у постанові від 28.09.2023 року у справі №927/32/23, розглядаючи питання про стягнення з постійного лісокористувача збитків, завданих порушенням природоохоронного законодавства внаслідок незаконної порубки дерев, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що статутом такого лісокористувача визначено цілі його діяльності та обов`язки щодо охорони лісу, а відсутність визначеного чіткого переліку заходів не звільняє відповідача від необхідності та не спростовує можливості виконання ним комплексу заходів, необхідних і достатніх для виконання покладених на нього обов`язків.
Тож, як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, виконання обов`язків постійного лісокористувача з питань охорони та захисту лісів є одним із основних завдань структурного підрозділу відповідача, а саме виробничого підрозділу «Сумська дистанція захисних лісонасаджень» АТ «Українська залізниця», відповідно до Положення про вказаний підрозділ.
Тому доводи відповідача щодо неможливості віднесення захисних лісонасаджень, розташованих у межах смуги відведення залізничного транспорту до об`єктів лісового фонду та неправильного статусу АТ «Укрзалізниця» як постійного лісокористувача зводяться до його власного суб`єктивного тлумачення норм.
У постанові Верховного Суду від 19.09.2024 року у справі №918/1356/23 у контексті застосування статті 107 ЛК України також зазначено, що протиправна поведінка відповідача полягає в тому, що він не виконав свого обов`язку щодо здійснення охорони лісу від незаконних рубок, не здійснив контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді нездійснення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на належній йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело (причинно-наслідковий зв`язок) до незаконного вирубування невстановленими особами дерев та спричинення шкоди лісу.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач допустив самовільну вирубку лісу, внаслідок чого лісовому фонду України заподіяно матеріальної шкоди, а отже, не виконав обов`язків, щодо охорони та захисту лісових насаджень, не здійснив контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Відтак, суд першої інстанції не зобов`язаний був встановлювати перелік комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок, адже саме законом передбачена імперативна вимога щодо покладених законодавством обов`язків на лісокористувача з охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території від незаконних рубок.
Таким чином, наведені обставини у сукупності свідчать про належне підтвердження протиправної поведінки відповідача у формі бездіяльності, яка полягає у незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій відповідачу території.
Відповідно до статті 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Одним з основних принципів господарського судочинства є змагальність сторін.
Відповідно до ч. 1- 4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах, зокрема, змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище стосовно другої сторони.
Разом з тим, відповідачем не доведено відсутності своєї вини у заподіянні шкоди у повному розмірі.
Колегія суддів зазначає, що обставина незаконної порубки підтверджується наявними в справі доказами, зокрема, протоколом огляду від 15.02.2022 року, проведеного проведеного слідчим СВ ВП №3 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області Пушко А.А., підписаного без зауважень всіма особами, які брали участь у проведенні слідчих дій та огляді. У вказаному протоколі огляду зафіксовано кількість виявлених пнів, їх діаметр та породу.
Матеріали справи не містять доказів, що вказані дерева були відведені в законному порядку в рубку.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що факт виявлення незаконної рубки лісу на земельній ділянці, наданій відповідачу у постійне користування, свідчить про наявність вини відповідача щодо неналежної охорони лісу (бездіяльність), внаслідок чого було здійснено незаконне вирубування лісу.
Натомість, колегія суддів звертає увагу, що описка у описовій частині судового рішення щодо дати заяви про злочин щодо виявленої порубки (17.03.2025 року), не свідчить про те, що суд першої інстанції не дослідив матеріали справи, адже посилання на витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження №1202217[телефон приховано] від 15.02.2022 року та протокол огляду від 15.02.2022 року містять інформацію про заяву відповідача від 15.02.2022 року. При цьому, матеріали справи не містять, а відповідачем не подано заяву про злочин щодо виявленої порубки від 17.03.2025 року.
Враховуючи те, що відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення.
Щодо розміру шкоди, слід зазначити, що експертиза, проведена у кримінальному провадженні за постановою слідчого оцінюються у сукупності з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог ст. 86 ГПК України.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Положення Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 року №53/5 (далі - Інструкція), визначають, що об`єктом інженерно-екологічної експертизи можуть бути матеріалізовані джерела інформації, зафіксовані у схемах, планах, фотографіях, протоколах та інших матеріалах справи.
У постанові Верховного Суду від 01.07.2025 року у cправі №924/1334/23 наголошується, що чинне процесуальне законодавство не встановлює заборони щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 року у справі №477/2330/18).
Дійсно, господарський суд не уповноважений встановлювати обставини (факти), що підлягають встановленню виключно у порядку кримінального судочинства (наявність у діянні складу кримінального правопорушення, винуватість особи у його вчиненні тощо), проте зобов`язаний дослідити подані йому докази та встановити на їх підставі наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників господарської справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення господарської справи.
Так, сума збитків у розмірі 231402,96 грн, встановлена у висновку експерта №СЕ-19/117-23/19725-ЕК за результатами проведення судово-економічної експертизи від 27.12.2023 р., здійснена на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 року №665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу».
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 року №665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу» затверджено такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами, зокрема: незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту.
Згідно п. 1.4. Інструкції під час проведення експертиз (експертних досліджень) з метою виконання певного експертного завдання експертами застосовуються відповідні методи дослідження, методики проведення судових експертиз, а також нормативно-правові акти та нормативні документи (міжнародні, національні та галузеві стандарти, технічні умови, правила, норми, положення, інструкції, рекомендації, переліки, настановчі документи Держспоживстандарту України), а також чинні республіканські стандарти колишньої УРСР та державні класифікатори, галузеві стандарти та технічні умови колишнього СРСР, науково-технічна, довідкова література, програмні продукти тощо. Визначення способу проведення експертизи (вибір певних методик, (методів дослідження) належить до компетенції експерта.
Враховуючи вищенаведене, судовий експерт при проведенні судової експертизи самостійно визначає методику та методи дослідження при проведенні експертизи, в тому числі наявна чи відсутня необхідність проведення такої на місці події або за місцезнаходженням об`єкта дослідження.
Господарські суди при вирішенні господарських спорів мають досліджувати на загальних умовах і висновки судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної (постанова Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №907/651/17). Висновок експертизи, призначеної в межах кримінального провадження, оцінюється господарськими судами у сукупності з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог статті 86 ГПК України, при цьому сторони не позбавлені можливості надати суду докази на його спростування, клопотати перед судом про виклик у судове засідання експерта, який проводив експертизу, тощо (постанова Верховного Суду від 11.03.2021 року у справі №923/188/20). Отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є допустимим і достовірним доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його (постанова Верховного Суду від 07.02.2024 року у справі №201/11458/20). Висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії (постанова Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі №918/36/19).
Особа, яка проводила цю експертизу є атестованим судовим експертом, обізнана про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за статтями 384, 385 КК України, сам висновок є в достатній мірі інформативним щодо предмета доказування, а отже є допустимим письмовим доказом у справі, який слід оцінити у сукупності із іншими доказами у справі (постанови Верховного Суду від 11.05.2022 року у справі №450/3032/19, від 07.02.2024 року у справі №201/11458/20).
Відтак, експертиза, проведена у кримінальному провадженні за постановою слідчого, є судовою і її висновки слід оцінювати у сукупності з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог ст. 86 ГПК України.
Колегія суддів також зауважує про те, що висновок судової екологічної експертизи не є єдиним доказом, що підтверджує розмір завданих збитків внаслідок незаконної порубки дерев. Розрахунок шкоди, заподіяної лісу, та розрахунок обсягу (об`єму) завданої внаслідок незаконної порубки було здійснено відповідно до додатку №1 «Такса для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту» до постанови Кабінету Міністрів України №665 від 23.07.2008 року «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу» з урахуванням індексації цін.
Суд апеляційної інстанції враховує, що саме відповідач фіксував кількість дерев, їхні параметри та ознаки, зафіксовані внаслідок незаконної рубки, з урахуванням того, що вказані відомості наведено у протоколі огляду.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що відповідач не заперечує розмір визначеної шкоди (контррозрахунку розміру шкоди, завданої внаслідок незаконної вирубки лісу відповідачем до суду не надано).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розрахунок шкоди, завданий державі внаслідок самовільної рубки дерев, здійснено правомірно у відповідності до вимог чинного законодавства.
З наведеного вище вбачається, що місцевим господарським судом було надано оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності та встановлено наявність складу правопорушення: незаконної порубки дерев на відомчій відповідачу території, що свідчить про протиправність поведінки останнього; шкоди, розмір якої доказово підтверджено; причинно-наслідкового зв`язку шкоди з протиправною поведінкою відповідача, адже заподіяння збитків зумовлено невиконання ним обов`язку щодо здійснення заходів з охорони лісів від незаконних рубок.
Наведене правозастосування також узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 30.01.2025 року у справі №907/48/24.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
На підставі викладеного, враховуючи, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 23.07.2026 року у справі №917/635/26 - без змін.
З урахуванням приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 23.07.2026 року у справі №917/635/26 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя В.В. Россолов