ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 жовтня 2026 року
м. Київ
Справа № 932/4608/22
Провадження № 61-3681св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
доповідача - Ситнік О. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Терещенка Дмитра Володимировича на рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра (раніше - Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська) від 07 вересня 2023 року в складі судді ОСОБА_5. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 лютого 2026 року в складі колегії суддів Агєєва О. В., Космачевської Т. В., Халаджи О. В.
у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Адміністрація Новокодацького району Дніпровської міської ради, ОСОБА_4 , про позбавлення батьківських прав та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовної заяви
У серпні 2022 року ОСОБА_2 та ОСОБА_11 звернулися до суду з позовом, у якому зазначили, що вони народились ІНФОРМАЦІЯ_1 в шлюбі, який було укладено 25 листопада 2005 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1
01 грудня 2006 року рішенням суду стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 аліменти на позивачів щомісячно у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку, але не менше 30 % від прожиткового мінімуму на місяць на дитину відповідного віку, з 01 грудня 2006 року до досягнення ними повноліття.
Вказують, що протягом 16 років відповідач жодного разу не намагався їх побачити, взяти участь у їх житті, не цікавився їх здоров`ям, місцезнаходженням, умовами їх життя та не спілкується з ними. Також не надає належної матеріальної допомоги, аліменти сплачує у мінімальному розмірі згідно з рішенням суду, постійно не доплачує до встановленого законодавством 50 % мінімуму, не бере участі у додаткових витратах.
Розпорядженням голови Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради від 16 березня 2021 року № 30-р встановлено дні побачень з батьком, проте відповідач його не виконує.
У зв`язку з чим просили позбавити ОСОБА_1 батьківських прав щодо них.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
07 вересня 2023 року рішенням Шевченківського районного суду м. Дніпра (раніше - Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська) позов ОСОБА_2 , ОСОБА_12 задоволено. Позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав щодо дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
11 лютого 2026 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра (раніше - Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська) від 07 вересня 2023 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що під час розгляду справи встановлено вину в діях відповідача щодо невиконання покладеного на нього законом обов`язку щодо виховання дітей та його свідомого ухилення протягом тривалого часу від виконання своїх батьківських обов`язків; докази того, що можливо змінити поведінку відповідача в кращу сторону, відсутні. Задоволення позову буде відповідати інтересам дітей, які з дитинства проживають і виховуються лише їх матір`ю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Терещенко Д. В. засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра (раніше - Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська) від 07 вересня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 лютого 2026 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду:
- від 30 липня 2025 року в справі № 279/1536/24, про те, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками; позбавлення батьківських прав є крайнім заходом;
- від 06 серпня 2025 року в справі № 514/1346/16-ц, про те, що необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини;
- від 12 серпня 2025 року в справі № 553/3767/22, про те, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на сина й доньку, а тому розрив із ними сімейних відносин не відповідає їх інтересам;
- від 12 серпня 2025 року в справі № 562/3383/24,про те, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин;
- від 29 квітня 2020 року в справі № 522/10703/18, від 06 жовтня 2021 року в справі № 320/5094/19, про те, що факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини.
Вважає, що оскільки наразі позивачі є повнолітніми, то задоволення позову щодо позбавлення відповідача батьківських прав щодо них ставить відповідача в неспівмірне становище, оскільки він буде позбавлений можливості відновити батьківські права в майбутньому.
Зауважує, що ніколи не самоусувався від спілкування із синами, а просто боявся вчинити дії, які б могли бути розцінені як нав`язливі та спровокують зайві скандали. Висновки судів про те, що він ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не ґрунтуються на жодному доказі, натомість матеріали справи містять докази неприязного ставлення матері синів до нього, проте відносини батьків не можуть бути визначальними під час вирішення спору про позбавлення батьківських прав. Суди не обґрунтували, чому інтереси позивачів є такими, що страждають від факту перебування з відповідачем у родинних відносинах.
Звертає увагу, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 07 вересня 2023 року було підписано електронним підписом у жовтні 2025 року не головуючим суддею, а іншою особою, оскільки рішенням Вищої ради правосуддя від 08 квітня 2025 року суддю ОСОБА_5 звільнено у відставку.
06 жовтня 2026 року через систему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення представник ОСОБА_1 - адвокат Терещенко Д. В., які по суті, є доповненнями до касаційної скарги, поданими поза строком, визначеним у статті 398 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), тому суд залишає їх без розгляду.
Доводи інших учасників справи
У відзиві ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін. Вважає, що якби відповідач так наполегливо поводив протягом двадцяти років їхнього життя, то він би подолав будь-які перешкоди, аби приймати участь у їх з братом житті.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 зазначила, що доводи касаційної скарги про те, що конфлікт існує виключно між батьками дітей, є безпідставними, оскільки після фактичного розлучення у 2006 році вони бачились лише двічі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Із 25 листопада 2005 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі, зареєстрованому у Бабушкінському відділі реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 народилися ОСОБА_2 та ОСОБА_14 , батьками яких є: мати - ОСОБА_4 та батько - ОСОБА_1
01 грудня 2006 року рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська в справі № 2-4482/06 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 аліменти на неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісячно у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку, але не менше 30 % від прожиткового мінімуму в місяць на дитину відповідного віку, з 01 грудня 2006 року до досягнення дітьми повноліття.
04 грудня 2007 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було розірвано.
З часу припинення між батьками шлюбних відносин діти - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають з матір`ю ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до характеристик ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виданих Гімназією № 59 Дніпровської міської ради, вихованням дітей займається мати ОСОБА_4 , дід ОСОБА_6 та баба ОСОБА_7 , які приділяють належну увагу навчанню та вихованню дітей, регулярно відвідують навчальний заклад; стосунки в сім`ї доброзичливі; батько дітей жодного разу не відвідував навчальний заклад, участі у процесі виховання дітей не приймає.
Відповідно до виписок з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 27 травня 2020 року, виданих Комунальним некомерційним підприємством Дніпровської міської ради Амбулаторією № 3, діти - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відвідували вказаний медичний заклад лише у супроводі матері ОСОБА_4 .
Із довідок, виданих Комунальним позашкільним навчальним закладом «Міська спеціалізована дитячо-юнацька спортивна школа олімпійського резерву» Дніпровської міської ради від 29 вересня 2020 року № 145, № 146, вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_19 дійсно є учнями-спортсменами цього закладу та займаються у відділенні волейбол з вересня 2019 року, заняття відвідують в супроводі матері ОСОБА_4 .
Відповідно до розрахунку заборгованості, складеного старшим державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі та наданого позивачами до суду, станом на 01 листопада 2022 року заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів за виконавчим листом від 11 грудня 2006 року № 932/5501/20 склала 13 137,34 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого начальником Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та наданого відповідачем до суду, станом на 01 березня 2023 року заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів за виконавчим листом від 11 грудня 2006 року № 932/5501/20 склала 244,34 грн.
Відповідно до листа від 31 серпня 2023 року начальника Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), наданого представником неповнолітніх позивачів, станом на 31 серпня 2023 року заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів за виконавчим листом від 11 грудня 2006 року № 932/5501/20, виданим Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська, склала 2 715,68 грн.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзивів та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-ІІІ) виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону № 2402-ІІІ).
Звертаючись до суду з цим позовом, позивачі як підставу для позбавлення їх батька ОСОБА_1 батьківських прав зазначили пункт 2 частини першої статті 164 СК України, тобто ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо їх виховання.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
У статті 165 СК України передбачено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Отже, законодавство України передбачає можливість дитини, яка досягла чотирнадцяти років, самостійно звертатися до суду з позовом про позбавлення батьківських прав. Це означає, що дитина з цього віку може самостійно ініціювати судовий процес, якщо вважає, що батьки (або один із них) не виконують своїх обов`язків і це негативно впливає на її життя та розвиток, і цим самим реалізувати право на судовий захист (див. постанову Верховного Суду від 30 липня 2025 року в справі № 686/20576/24).
Верховний Суд в оцінці обставин справи керується тим, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 361/2014/22, від 08 липня 2026 року в справі № 569/14213/16-ц та ін.).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.
У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 366/2047/18 зазначено, що суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18 наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності.
У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 свідомо не виконував розпорядження голови Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради від 16 березня 2021 року № 30-р, не здійснював ніяких дій щодо його виконання та спілкування з дітьми, водночас докази чинення перешкод у його виконанні з боку будь-яких осіб суду відповідачем не надані.
Вказане підтверджується заявою представника Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради від 22 травня 2023 року, наданою на ухвалу суду, відповідно до якої інформація про стан виконання ОСОБА_1 батьківських обов`язків за 2022-2023 рік відсутня, вбачається із скриншотів переписки ОСОБА_4 з ОСОБА_1 у телефонному месенджері та не заперечувалось останнім в судовому засіданні суду першої інстанції з посиланням на те, що сини самі не бажали з ним спілкуватися, а він не хотів нав`язувати своє спілкування. Інших обґрунтувань свого свідомого ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків з дітьми з часу їх народження відповідач не навів.Водночас судами встановлено, що відповідач не звертався до суду з вимогою про зміну порядку спілкування з синами та з позовом про усунення йому перешкод в спілкуванні з дітьми та участі у їх вихованні.
Позивачі неодноразово звертали уваги судів на те, що протягом 16 років відповідач жодного разу не намагався їх побачити, взяти участь у їх житті, не цікавився їх місцезнаходженням, не вів їх у перший клас, ніколи не відвідував батьківські збори. Він не цікавився як вони живуть у зоні бойових дій, не запропонував допомогу, коли вони переїхали у 2016 році через війну до міста Дніпра і, незважаючи на те, що відповідач 6 років проживає з ними в одному місті, два роки працював на одній з ними вулиці в Дніпровському гуманітарному університеті, зустрічаючи синів на вулиці відповідач робить вигляд, що їх не впізнає. Відповідач знайшов час їх побачити один раз у житті тільки тому, що матір подала позовну заяву до суду про позбавлення його батьківських прав.
У своїх поясненнях матір дітей зазначила, що відповідач свідомо жодної участі в житті дітей не бере з їх народження. На її думку, головною причиною для оскарження рішення суду про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 є те, що у нього до віку, встановленого чоловікам для виходу на пенсію, не буде вистачати страхового стажу для отримання пенсії за віком, оскільки все життя він навмисно працював на 0,25 або 0,75 ставки. Наявність маленької офіційної пенсії надає йому право на утримання від дітей в майбутньому.
У постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц зазначено, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім`ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини п`ята, шоста статті 19 СК України).
Суди обґрунтовано не погодилися із висновком органу опіки та піклування щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , оскільки цей висновок не містить належних обґрунтувань прийнятого рішення і базується на тому, що відповідач сплачує аліменти за рішенням суду, надав письмові пояснення про незгоду з позбавленням його батьківських прав та бажанням в подальшому приймати участь у вихованні та забезпеченні дітей.
Так, сам собою факт тимчасової несплати аліментів не є безумовною підставою для позбавлення батьківських прав, водночас несплата аліментів або постійна заборгованість зі сплати можуть підтверджувати таке ухилення, якщо воно поєднується з іншими доказами: відсутністю участі у вихованні, байдужістю до дитини тощо. Проте в цій справі достатньо належних та допустимих докази, які підтверджують ухилення відповідача від участі у вихованні дітей, відсутність турботи та уваги до них, нехтування їх потребами та взагалі будь-якої зацікавленості до їхнього життя протягом п`ятнадцяти років.
Крім того, Верховний Суд неодноразово зазначав, що самі лише заперечення відповідача проти позбавлення його батьківських прав не може розцінюватися як достатня підстава для відмови у задоволенні позову.
Верховний Суд у постанові від 15 травня 2019 року в справі № 661/2532/17 звертав увагу, що самого тільки факту заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав недостатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до власної неповнолітньої дитини. Мотиви такого заперечення можуть бути різними, наприклад, це може бути пов`язане не з бажанням турбуватися про свою дитину, а з бажанням отримати у майбутньому піклування від неї. Тому до уваги мають братися всі обставини конкретної справи.
Також у постанові від 27 січня 2021 року в справі № 398/4299/17 Верховний Суд вказав, що лише зазначення відповідачем в апеляційній скарзі про його бажання піклуватися про дитину не спростовує факту його ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. […] Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Верховний Суд зазначає, що позбавлення відповідача батьківських прав, здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав.
У постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітньої дочки, виходив із того, що відповідач нехтує потребами своєї дочки, порушує права дитини на належне батьківське виховання та не виконує батьківських обов`язків. Він не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування за нею, не спростував, що свідомо нехтував обов`язками батька щодо дочки. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.
Отже, є правильним висновок судів про те, що самого тільки факту заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав недостатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до дітей. Той мотив, що таке заперечення може бути пов`язане з бажанням отримати у майбутньому піклування від позивачів, відповідач не спростував, належних доказів не надав, своїх аргументів не навів.
Верховний Суд наголошує, що, дійсно, батьківство саме собою створює зв`язок, що охоплюється статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), і розірвання шлюбу його не припиняє (Boughanemi проти Франції). Тож позбавлення батьківських прав - це втручання у право батька на повагу до сімейного життя. Водночас Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) послідовно враховує фактичну щільність зв`язку: там, де стосунки роками не існували з волі самого батька, сімейне життя зведене до мінімального юридичного зв`язку, і його захисна вага в балансі різко падає. П`ятнадцять років відсутності, дві зустрічі, демонстративне уникання на вулиці - це саме той «спорожнілий» зв`язок.
Пояснення відповідача, що він «був делікатним і не хотів сварок» суди правильно оцінили як визнання бездіяльності без поважної причини - делікатність не заважала виконувати судове рішення про контакт з дітьми і сплачувати аліменти в повному розмірі.
Невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків стосовно синів підтверджується також тим, що саме діти відповідача - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 звернулися до суду із цим позовом про позбавлення його батьківських прав щодо них, чим системно виразили свою думку щодо сімейних правовідносин і така думка, відповідно до статті 12 Конвенції про права дитини, статті 171 СК України, стаття 14 Законі № 2402-III, враховується судовим органом під час розгляду справи.
Отже, під час вирішення спору суди на підставі належним чином оцінених доказів, зробили правильний висновок про те, що відповідач свідомо нехтував своїми батьківськими обов`язками з виховання синів з самого дня їх народження, а тому в цій справі наявні виключні обставини для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
Верховний Суд зазначає, що за обставин цієї справи позбавлення відповідача батьківських прав здійснено згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дітей, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав.
Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, але з урахуванням обставин цієї справи, а саме: довготривалого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, відсутності будь-яких доказів участі батька у житті ситів з їх народження, а також об`єктивних причин, що перешкоджали відповідачу виконувати свої обов`язки щодо дітей, колегія суддів погоджується із висновком судів про наявність виключних обставини для застосування крайнього заходу впливу на особу, яка не виконує батьківських обов`язків - позбавлення батьківських прав.
Посилання відповідача на те, що наразі позивачі є повнолітніми, не впливають на розгляд справи, оскільки Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 29 січня 2024 року в справа № 185/9339/21 закріпив, що факт досягнення дитиною повноліття під час розгляду спору по суті та ухвалення відповідного судового рішення не може впливати на правовий результат вирішення справи судом, оскільки суд має оцінювати у сукупності факти виконання/невиконання батьками своїх обов`язків щодо дитини за період до її повноліття, які й стали підставою для звернення до суду з відповідним позовом. Приписи СК України та інших законодавчих актів не містять заборони позбавлення батьківських прав стосовно сина/дочки після досягнення ними повноліття.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зауважив, що досягнення дитиною повноліття під час розгляду цивільної справи судом не може бути самостійною підставою для відмови у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав.
Викладений підхід дозволить, зокрема, запобігти зловживанню відповідачами своїми процесуальними правами шляхом умисного затягування розгляду справи (чекаючи досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку) та уникнути ситуацій, коли внаслідок дій суду через значне навантаження, тимчасову відсутність судді, зміну складу суду, наявність підстав для зупинення провадження у справі, ухвалення судом заочного рішення про позбавлення батьківських прав та подальшого перегляду такого рішення за заявою відповідача зі спливом значного проміжку часу тощо справа не буде розглянута до повноліття дитини.
Сформульований підхід до вирішення описаної правової проблеми не обмежує відповідача у доведенні перед судом своїх заперечень проти позову про позбавлення його батьківських прав.
Висновки Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не спростовують правильних висновків суду по суті вирішення цього спору з урахуванням встановлених обставин.
Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).
Інші доводи касаційної скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінити докази у тому контексті, який, на думку відповідача, свідчить про необґрунтованість позовних вимог, тобто стосуються переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, Верховний Суд не встановив.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд керується тим, що в справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.
Щодо доводів про те, рішення суду першої інстанції не підписано суддею
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні.
За доводами заявника рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра (раніше - Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська) від 07 вересня 2023 року замість головуючої судді було підписано електронним підписом невідомої особи ОСОБА_10. і направлено до Єдиного державного реєстру судових рішень лише 05 листопада 2025 року.
Відповідно до частини восьмої статті 259 ЦПК України усі судові рішення викладаються письмово у паперовій та електронній формах. Судові рішення викладаються в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, шляхом заповнення відповідних форм процесуальних документів, у порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), та оприлюднюються в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). На судове рішення, викладене в електронній формі, накладається кваліфікований електронний підпис судді (у разі колегіального розгляду - кваліфіковані електронні підписи всіх суддів, що входять до складу колегії).
Відповідно до пункту 27 частини першої статті 1 Закону України від 05 жовтня 2017 року № 2155-VIII «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» кваліфікований електронний підпис (КЕП) - удосконалений електронний підпис, що створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.
Згідно з Положенням про автоматизовану систему документообігу суду (далі - АСДС), затвердженими рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 з відповідними змінами, електронний примірник судового рішення - створений в АСДС електронний документ, підписаний КЕП судді, що ухвалив таке судове рішення, в разі колегіального розгляду - кваліфікованими електронними підписами всіх суддів, що входять до складу колегії, або іншої особи, визначеної згідно з пунктом 2 розділу III Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Такий документ має бути ідентичним за документарною інформацією та реквізитами оригіналу судового рішення в паперовій формі
Згідно з Порядком ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженим рішенням Вищої ради правосуддя від 19 квітня 2018 року № 1200/0/15-18 зі змінами (далі - Порядок), електронний примірник судового рішення - створений в АСДС електронний документ, підписаний КЕП судді, що ухвалив таке судове рішення, в разі колегіального розгляду - КЕП всіх суддів, що входять до складу колегії, або іншої особи, визначеної згідно з пунктом 2 розділу III цього Порядку. Такий документ має бути ідентичним за документарною інформацією та реквізитами оригіналу судового рішення в паперовій формі (підпункт 6 пункту 1 розділу І).
У разі надсилання до Єдиного державного реєстру судових рішень судових рішень та окремих думок суддів, що ухвалювались суддями, які на момент настання необхідності надсилання до Єдиного державного реєстру судових рішень відповідного електронного примірника втратили можливість його підписання власним КЕП (за наявності у табелі обліку робочого часу відомостей щодо судді, підтверджених первинними документами, про підстави відсутності на роботі із нез`ясованих причин; через виклик повісткою до суду, правоохоронного органу, військового комісаріату; у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю; згідно з наказами про відрядження, про надання відпустки, про притягнення до дисциплінарної відповідальності, про звільнення тощо), такі електронні примірники підписує власним КЕП та надсилає до Єдиного державного реєстру судових рішень особа, визначена наказом голови суду, в якому зберігається судова справа. У разі відсутності такого наказу електронні примірники підписує власним КЕП та надсилає до Єдиного державного реєстру судових рішень голова суду, в якому зберігається судова справа, або особа, яка виконує його обов`язки. Електронний примірник відповідного наказу в день його підписання із зазначенням прізвищ, імен, по батькові та контактних телефонів таких осіб, їх електронних адрес та посилених сертифікатів відкритих ключів КЕП вноситься до АСДС та надсилається адміністратору (пункт 2 розділу ІІІ Порядку).
Реєстрація електронних примірників судових рішень та окремих думок суддів здійснюється адміністратором за допомогою відповідних програмно-апаратних засобів Єдиного державного реєстру судових рішень в день їх надходження з АСДС. За результатами реєстрації формується дата та час включення до Єдиного державного реєстру судових рішень електронного примірника судового рішення та окремої думки судді (пункт 1 розділу IV Порядку).
Отже, якщо суддя/судді на момент настання необхідності надсилання до Єдиного державного реєстру судових рішень відповідного електронного примірника судового рішення втратили можливість його підписання власним КЕП голова відповідного суду може уповноважити іншу особу на підписання власним КЕП електронного примірника судового рішення замість судді, який не може накласти КЕП особисто, шляхом винесення відповідного наказу та/або у разі відсутності такого наказу електронні примірники підписує власним КЕП та надсилає до Єдиного державного реєстру судових рішень голова суду, в якому зберігається судова справа, або особа, яка виконує його обов`язки.
Такий висновок узгоджується з постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01 жовтня 2025 року в cправі № 907/421/24.
Оскільки на момент надсилання до Єдиного державного реєстру судових рішень рішення суду першої інстанції від 07 вересня 2023 року суддю ОСОБА_5 було звільнено у відставку рішенням Вищої ради правосуддя від 08 квітня 2025 року, то остання була позбавлена можливості підписувати електронний примірник рішення власним КЕП. Доказів того, що ОСОБА_10 не була уповноваженою особою на підписання електронним підписом оскаржуваного судового рішення, після звільнення у квітні 2025 року у відставку судді Шевченківського районного суду м. Дніпра (раніше - Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська) ОСОБА_5., яка розглядала справу, не надано, тому апеляційний суд обґрунтовано відхилив такі доводи відповідача.
Інші доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують, вони зводяться до власного тлумачення норм права, власної оцінки доказів та незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій і спростовуються матеріалами справи.
Суд враховує позицію ЄСПЛ, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Додаткові пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Терещенка Дмитра Володимировича залишити без розгляду.
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Терещенка Дмитра Володимировича залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра (раніше - Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська) від 07 вересня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 лютого 2026 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді: В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
І. М. Фаловська