ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року
м. Київ
справа №717/2327/24
провадження № 61-14751св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ігнатенка В. М.,
суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду
від 14 жовтня 2025 року у складі суддів Половінкіної Н. Ю., Кулянди М. І., Одинака О. О.
у справі за заявою ОСОБА_1 про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна, заінтересовані особи: Кельменецька селищна рада Дністровського району Чернівецької області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
особа, яка не брала участі у розгляді справи та звернулась з апеляційною скаргою - військова частина НОМЕР_1
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення опікуна.
В обґрунтування заяви зазначила, що її батько ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до висновку лікарської комісії Комунального некомерційного підприємства «Кельменецька багатопрофільна лікарня» від 10 вересня
2024 року №435/1 ОСОБА_2 встановлений діагноз: судинна деменція, супутній діагноз - ішемічна хвороба серця, дифузний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба, хронічний пієлонефрит, нетримання сечі, церебральний атеросклероз, прогресуюча енцефалопатія ІІ-ІІІ ступеня. ОСОБА_4 потребує постійного стороннього догляду та нагляду.
Чоловік заявника - ОСОБА_3 , який доводиться зятем хворого, фактично проживає з останнім, здійснює за ним догляд та утримує.
Інших осіб, які б мали можливість здійснювати такий догляд немає.
Наразі психічний стан ОСОБА_2 погіршився, він поводить себе неадекватно, став більш агресивним, тому ОСОБА_5 (дружина хворого) та заявник ОСОБА_1 (дочка хворого) не можуть надати йому належний догляд.
ОСОБА_3 має бажання здійснювати догляд за тестем ОСОБА_2 і бути його опікуном, може фізично подолати ОСОБА_2 у разі його активних фізичних дій, усмирити його.
Враховуючи викладене, заявник просила визнати ОСОБА_2 недієздатним, встановити над ним опіку та призначити ОСОБА_3 опікуном ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 25 грудня 2025 року заяву ОСОБА_1 задоволено.
Визнано ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Романківці Сокирянського району Чернівецької області, недієздатним.
Встановлено опіку над ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2
у с. Романківці Сокирянського району Чернівецької області.
Призначено ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Пашківці Старокостянтинівського району Хмельницької області, опікуном ОСОБА_2 .
Встановлено строк дії рішення про визнання ОСОБА_2 недієздатним
до 24 грудня 2026 року.
Рішення районного суду мотивовано тим, що заявник підтвердив належними та допустимими доказами наявність у ОСОБА_2 ознак психічного захворювання у формі виражених розладів особистості та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку змішаного ґенезу (судинного, травматичного, інтоксикаційного), вираженого психоорганічного синдрому, в результаті чого він не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що є підставою для визнання останнього недієздатним. Суд першої інстанції дійшов висновку про можливість призначення опікуном ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .
Звертаючись до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 25 грудня 2025 року, військова частина НОМЕР_1 просила його скасувати.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задоволено частково.
Рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 25 грудня 2024 року в частині призначення ОСОБА_3 опікуном ОСОБА_2 скасовано.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про призначення ОСОБА_3 опікуном ОСОБА_2 відмовлено.
В іншій частині рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 25 грудня 2025 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині призначення опікуна, виснував, що у матеріалах справи відсутні докази того, що поданням Виконавчого комітету Кельменецької селищної ради до Кельменецького районного суду Чернівецької області від 19 грудня 2024 року № 02-10/2221 про призначення опікуном ОСОБА_6 над
ОСОБА_2 враховано найкращі інтереси останнього, оскільки подання не містить оцінки можливості ОСОБА_3 виконувати повноваження опікуна, дбати про підопічного, створити йому необхідні побутові умови, забезпечити догляд та лікування, з огляду на те, що ОСОБА_3 проходить військову службу за контрактом з Державною прикордонною службою України, що унеможливлює фактичне виконання ним обов`язків опікуна.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
19 листопада 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернівецького апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду в частині відмови у призначенні опікуна та залишити в силі рішення суду першої інстанції в цій частині.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року в частині вирішення заяви
ОСОБА_1 про встановлення опіки та призначення опікуна, справу
№ 717/2327/24 витребувано із суду першої інстанції.
У грудні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2026 року зупинено касаційне провадження у справі № 717/2327/24 (провадження № 61-14751св25) за заявою ОСОБА_1 про визнання фізичної особи недієздатною, заінтересовані особи: Кельменецька селищна рада Дністровського району Чернівецької області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року, до закінчення перегляду в касаційному порядку об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 305/1557/24.
22 червня 2026 року Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ухвалено постанову в справі № 305/1557/24 (провадження № 61-9539сво25), яка оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 03 липня 2026 року.
Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2026 року поновлено провадження у справі № 717/2327/24 (провадження № 61-14751св25) за заявою ОСОБА_1 про визнання фізичної особи недієздатною, заінтересовані особи: Кельменецька селищна рада Дністровського району Чернівецької області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року, справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Згідно з протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів
від 26 серпня 2026 року, у зв`язку із перебуванням у відпустці судді
Ситнік О. М. для розгляду касаційної скарги визначено колегію суддів: головуючий суддя - Ігнатенко В. М., склад колегії суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Мартєв С. Ю., Фаловська І. М.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд не врахував правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 06 лютого 2024 року у справі № 910/186/21.
Так, апеляційний суд залишив поза увагою клопотання ОСОБА_1 , в якому вона просила відмовити військовій частині НОМЕР_1 у задоволенні заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження та відмовити у відкритті апеляційного провадження, посилаючись на обізнаність військової частини НОМЕР_1 про наявність цієї справи. Апеляційний суд не розглянув вказане клопотання та не вирішив його у порядку, передбаченому ЦПК України, як і не надав оцінку доказам, долученим заявником до вказаного клопотання на підтвердження обставин, викладених в ньому.
Окрім цього, апеляційний суд проігнорував клопотання заявника про відкладення розгляду справи у зв`язку із знаходженням її на стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні Комунального некомерційного підприємства «Кельменецька багатопрофільна лікарня», не надавши можливості надати пояснення заявнику та порушивши її право «бути вислуханою» та принцип рівності сторін, внаслідок чого дійшов помилкових висновків про відмову у задоволенні заяви про призначення опікуна.
Апеляційний суд не дослідив та не встановив обставини, що мають істотне значення для вирішення справи, безпідставно допустив до участі у справі військову частину НОМЕР_1 , помилково вважаючи, що права останньої порушені; не врахував, що окрім ОСОБА_3 , інших осіб, які б мали можливість виконувати обов`язки опікуна над ОСОБА_2 , немає.
Позиція інших учасників справи
30 грудня 2025 року ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив задовольнити касаційну скаргу, скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року, вважаючи її незаконною.
Інші учасники справи не скористались правом на подання відзиву на касаційну скаргу у строк, встановлений в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Судами встановлено, що на підставі висновку лікарської консультативної комісії Комунального некомерційного підприємства «Кельменецька багатопрофільна лікарня» від 10 вересня 2024 року №435/1 у ОСОБА_2 , встановлений діагноз: судинна деменція, супутній діагноз: ішемічна хвороба серця, дифузний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба, хронічний пієлонефрит, нетримання сечі, церебральний атеросклероз, прогресуюча енцефалопатія ІІ-ІІІ ступеня. ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду та нагляду.
Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи Чернівецької філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» від 28 жовтня 2024 року № 1595 ОСОБА_2 виявляє ознаки психічного захворювання у формі виражених розладів особистості та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку змішаного генезу (судинного, травматичного, інтоксикаційного), виражений психоорганічний синдром. За своїм психічним станом в силу наявного психічного захворювання ОСОБА_2 не може розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Рішенням виконавчого комітету Кельменецької селищної ради Дністровського району Чернівецької області від 18 грудня 2024 року № 309 «Про затвердження висновку органу опіки і піклування про доцільність призначення опікуна над ОСОБА_2 » затверджено висновок органу опіки і піклування про доцільність призначення ОСОБА_3 опікуном над
ОСОБА_2 .
Органом опіки і піклування Кельменецької селищної ради Дністровського району Чернівецької області визнано доцільним призначити ОСОБА_3 опікуном над ОСОБА_2 .
Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України «Про особовий склад»
від 23 липня 2024 року № 107-ОС майора ОСОБА_3 зараховано наказом Голови Державної прикордонної служби України від 25 червня 2024 року
№ 1110-ОС у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Майором ОСОБА_3 подано на ім`я начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного закону рапорт від 04 липня 2025 року № 04.3.3.1/49929/25-Вн про переведення для подальшого проходження військової служби з ІНФОРМАЦІЯ_5 військова частина НОМЕР_3 на підставі пункту 93, 123 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009, оскільки його призначено опікуном ОСОБА_2 , якого визнано недієздатним на підставі рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 25 грудня 2024 року справа №717/2327/24.
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 ОСОБА_3 зареєстрував шлюб із ОСОБА_7 , актовий запис № 26.
Як вбачається зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 батьками ОСОБА_7 є ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .
Згідно із витягом з реєстру територіальної громади від 19 серпня
2024 року № 2024/009935469 ОСОБА_2 зареєстрований з липня 2024 року за адресою: АДРЕСА_1 .
З довідки про фактичне місце проживання особи без реєстрації Кельменецької селищної ради Дністровського району Чернівецької області від 20 серпня 2024 року №1042 слідує, що адреса місця реєстрації ОСОБА_3 - військова частина НОМЕР_6 АДРЕСА_2 , фактично проживає разом із тестем ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 без реєстрації.
На підставі копії витягу з реєстру Краматорської територіальної громади від 12 вересня 2024 року № 2024/011037375 ОСОБА_3 05 лютого 2021 року зареєстрований у військовій частині НОМЕР_6 АДРЕСА_2 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК Українипідставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК Українипереглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 55 Конституції Україникожному гарантується право на судовий захист.
Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.
У пункті 8 частини першої статті 129 Конституції Українивизначено, що основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Реалізація конституційного права, зокрема на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм.
Забезпечення права на справедливий суд відіграє особливу роль у демократичному суспільстві, є його базовою цінністю, яка має вирішальне значення у безперешкодній реалізації основоположних прав і свобод людини і громадянина та дотриманні принципу верховенства права загалом. Водночас однією з важливих гарантій цього права є можливість оскарження судових рішень в апеляційному порядку.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Воловік проти України» від 06 грудня 2007 року (заява № 15123/03) зазначається, що, приймаючи до уваги особливості порядку апеляційного оскарження за українським законодавством, право заявника на доступ до апеляційного суду було захищено основоположними гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції. У цьому зв`язку Суд нагадує, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
У рішенні в справі «Скорик проти України» від 08 січня 2008 року (заява № 32671/02) ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.
Як вбачається з доводів касаційної скарги, заявник не погоджується з ухвалою апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 25 грудня 2025 року.
Згідно з частиною другою статті 406 ЦПК Українискарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову.
Отже, в оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд враховує, що заявник оскаржує як постанову суду апеляційної інстанції по суті спору, так і процесуальне рішення апеляційного суду про поновлення військовій частині НОМЕР_1 строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкриття апеляційного провадження у цій справі.
У цій справі 28 липня 2025 року військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) подала апеляційну скаргу на рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області, в якій, окрім іншого, просила поновити строк на апеляційне оскарження, посилаючись на те, що оскаржуване рішення військова частина НОМЕР_1 отримала 04 липня 2025 року.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ: від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції», від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» та інші).
При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах для всіх учасників процесу, а не лише для відповідача, передбачених вимогами законодавства, яке регулює вирішення відповідних процесуальних питань.
ЄСПЛ зауважив, що доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням увипадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції, якщо це не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ вказує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України»).
Виходячи із зазначених критеріїв, ЄСПЛ визнає легітимними обмеження, встановлені державами -членами Ради Європи, вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 2004 року у справі«Нешев проти Болгарії»).
У рішенні від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципуres judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти Росії»).
Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до статті 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Отже, вказаною нормою процесуального права чітко передбачено, що питання поважності пропуску строку на апеляційне оскарження досліджується у всіх наведених випадках, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Частиною другою статті 358 ЦПК Українипередбачено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Згідно з частиною першою статті 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій.
При вирішенні питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду.
Інститут процесуальних строків сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників справи та інших заінтересованих осіб добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Право на апеляційне оскарження судового рішення напряму залежить від обізнаності про наявність судового спору та своєчасності отримання судового рішення суду першої інстанції.
ЦПК України не містить вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Поважними причинами пропуску процесуального строку вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення заяви стає неможливим або утрудненим, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання касаційної скарги.
Суд поновлює або продовжує строк, встановлений законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.
Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ.
Зазначені висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 204/2113/14-ц та від 25 листопада 2020 року у справі
№ 2-9436/2007.
Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд повинен у сукупності оцінити всі обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та зазначити, з яких підстав подане заявником клопотання може бути задоволене.
Лише наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.
Поновлюючи строк на апеляційне оскарження, суди повинні навести належні мотиви, які б вказували на наявність достатніх підстав для такого висновку та засвідчували, що поновлення строку не порушує принципів верховенства права та одних із його основних елементів: правової визначеності; остаточності рішень суду.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 2-2330/2006 та від 02 вересня 2026 року у справі
№ 753/12214/20.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 14 грудня 2020 року в справі № 521/2816/15-ц зазначив, що тлумачення норм національного законодавства, з урахуванням усталеної практики ЄСПЛ, свідчить, що апеляційний суд під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама собою вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарження, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції.
Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку.
У постановах Верхового Суду від 19 червня 2020 року в справі
№ 926/1037-6/15 та від 14 червня 2022 року в справі № 904/3541/15 зазначено, що клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку. Поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ЦПК України не пов`язує право суду відносити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Задовольняючи клопотання військової частини НОМЕР_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвалою від 04 серпня 2025 року, Черкаський апеляційний суд не навів жодного обґрунтування на підтвердження наявності поважних причин пропуску такого строку, не встановив, коли саме військовій частині стало відомо про оскаржуване рішення, не перевірив наведених нею обставин щодо отримання такого рішення лише 04 липня 2025 року та не зазначив, які саме обставини об`єктивно перешкоджали їй звернутися з апеляційною скаргою у встановлений строк, фактично обмежившись посиланням на те, що військова частина не брала участі у розгляді вказаної справи.
Більш того, після відкриття апеляційного провадження 13 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Черкаського апеляційного суду із клопотанням про відмову у задоволенні заяви військової частини НОМЕР_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження та відмову у відкритті провадження у справі, у яких навела конкретні обставини та докази на спростування твердження військової частини НОМЕР_1 про те, що про оскаржуване рішення їй стало відомо лише 04 липня 2025 року.
Зокрема, заявник посилалася на рапорт ОСОБА_3 від 10 листопада
2024 року з резолюціями посадових осіб військової частини НОМЕР_1 щодо його отримання, а також на матеріали адміністративної справи № 580/1236/25, у якій НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України брав участь як відповідач, зазначивши, що копія рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 25 грудня 2024 року у справі № 717/2327/24 була долучена до позовної заяви у цій адміністративній справі.
Наведені обставини безпосередньо стосувалися визначення моменту, з якого військова частина НОМЕР_1 була обізнана або могла бути обізнана про ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції, а відтак мали істотне значення для перевірки поважності зазначених апелянтом причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Водночас суд апеляційної інстанції зазначеного клопотання по суті не розглянув, викладеним у ньому доводам та поданим на їх підтвердження доказам оцінки не надав, не встановив фактичного моменту обізнаності військової частини НОМЕР_1 про оскаржуване судове рішення та не з`ясував, чи існували об`єктивні обставини, які перешкоджали своєчасному зверненню з апеляційною скаргою.
Отже, поновлення строку на апеляційне оскарження здійснено без з`ясування всіх обставин, необхідних для вирішення цього процесуального питання, а тому висновок апеляційного суду про наявність підстав для його поновлення не може вважатися належним чином обґрунтованим та є передчасним.
Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції не врахував указані вище висновки Верховного Суду та жодним чином не мотивував поновлення військовій частині НОМЕР_1 строку на апеляційне оскарження, проігнорував клопотання ОСОБА_1 про відмову в поновленні строку на апеляційне оскарження та про відмову у відкритті провадження обставини, не надавши ані оцінки наведеним у них обставин, ані доказам, наданих на підтвердження таких обставин.
З огляду на те, що зазначені порушення допущені при вирішенні питання, від якого залежала сама можливість відкриття апеляційного провадження та здійснення апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, вони не можуть бути усунуті шляхом скасування лише постанови, ухваленої за результатами такого перегляду.
За таких обставин ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження, а також постанова, ухвалена за результатами апеляційного перегляду справи, підлягають скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Ураховуючи викладене, у зв`язку із допущеними апеляційним судом вищенаведеними порушеннями норм процесуального права, наявні підстави для часткового задоволення касаційної скарги, скасування ухвали Чернівецького апеляційного суду від 04 серпня 2025 року про поновлення строку на апеляційне оскарження, ухвали Чернівецького апеляційного суду від 04 серпня 2024 року про відкриття апеляційного провадження та постанови Чернівецького апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Доводи касаційної скарги щодо суті спору не підлягають оцінці судом касаційної інстанції, оскільки Верховний Суд зробив висновок про направлення справи до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження у зв`язку із порушенням судом норм процесуального права.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
За частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Верховний Суд не вирішує питання розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції з підстав скасування постанови Чернівецького апеляційного суду від 04 серпня 2025 року.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 04 серпня 2025 року про поновлення строку на апеляційне оскарження, ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 04 серпня 2024 року про відкриття апеляційного провадження та постанову Чернівецького апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Ігнатенко
Судді С. О. Карпенко
І. В. Литвиненко
С. Ю. Мартєв
І. М. Фаловська